Конспект лекцій для студентів бакалаврату спеціальності «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання Луцьк 2016



Сторінка2/4
Дата конвертації26.02.2017
Розмір0.94 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4

Доходи від виробництва продукції тваринництва не є основними для переважної більшості сільгосппідприємств. Найвищу частку у доходах від тваринництва займають доходи від реалізації свинини, молока та яєць. Орієнтовна структура доходів сільгосппідприємств від діяльності у сфері тваринництва виглядає наступним чином: більше половини (55 %) – продукція птахівництва; свинина та молоко – по 17-18% (рис. 1).

http://storage.agravery.com/uploads/files/infografika/animal%20breeding/7.jpg

Рис. 1. Структура доходів сільськогосподарських підприємств від реалізації продукції тваринництва в 2014 р.

В останні роки знизилася кількість сільгосппідприємств, що утримують поголів’я тварин. Це особливо помітно в секторі великих та середніх сільгосппідприємств. Якщо в 2008 р. майже 40 % сільгосппідприємств утримувало ВРХ, то у 2014 р. їх частка становила лише 22 %, знизившись більш, ніж у 1,5 рази. Якщо у 2008-2009 рр. практично кожне третє сільгосппідприємство утримувало корів, то у 2014 р. – лише кожне п'яте господарство. Знизилася й кількість сільгосппідприємств, що утримують свиней – із понад 42 % господарств у 2008-2009 рр. до менш як 23 % у 2014 р.

Відтак сільгосппідприємства, які займались переважно рослинництвом, проте мали незначну частку тваринництва, переходять на виробництво лише рослинницької продукції, а сільгосппідприємства, які займались переважно тваринництвом, нарощують обсяги діяльності у сфері тваринництва.

Зауважимо, що із 33 тис. малих фермерських господарств лише близько 1 тис. (3 % від їх загальної кількості) реалізовували продукцію тваринництва. Відповідно, частка малих фермерських господарств, що утримують поголів’я тварин є значно меншою, ніж великих та середніх.

Індекси зміни цін на основні складові витрат на виробництво продукції тваринництва переважають індекси зміни цін на тваринницьку продукцію. В структурі витрат на виробництво тваринницької продукції найвищу частку займають корми (в середньому до 60 %). Половина кормів у сільгосппідприємствах є покупними.

Індекси цін на матеріальні ресурси значно перевищують індекси цін на основні види тваринницької продукції: по молоку – 1,5 рази; по м'ясу ВРХ – 1,9 рази; по м’ясу свиней – 1,6 рази; по м’ясу птиці – 2 рази; по яйцях – 1,7 рази (рис. 2).



http://storage.agravery.com/uploads/files/infografika/animal%20breeding/13.jpg

Рис. 2. Індекси зміни цін на продукцію тваринництва та основні складові сукупного індексу витрат на виробництво сільгосппродукції (з 1.01.2013 р. по 1.05.2015 р.)

Єдиний технологічний процес агропромислового виробництва започатковується в досільськогосподарській ланці, тобто в тих галузях промисловості, які забезпечують агробізнес, передусім сектор сільськогосподарського виробництва, необхідними матеріально-технічними ресурсами. З цієї позиції І сферу слід розцінювати як ту складову агробізнесу, яка, по суті, є основою фондо- і ресурсозабезпечення, а отже, формування матеріально-технічної бази.

Роль І сфери зводиться до суто техніко-економічного впливу, тобто до насичення агропромислового виробництва матеріально-технічними ресурсами, що сприяє індустріалізації галузі, скороченню затрат живої праці, збереженню значних обсягів продукції, підвищенню продуктивності не лише праці, а й всього аграрного виробництва. Однак не слід забувати й про соціальний аспект ролі І сфери. Йдеться передусім про її прямий вплив на радикальні зміни в самій суті та характері аграрної праці, перетворення її в різновид індустріальної. Зазначимо, що І сфера виконуватиме свою визначальну місію, якщо її підприємства будуть зорієнтовані не тільки на кількісне забезпечення потреб у матеріально-технічних ресурсах, а й гарантуватимуть їх техніко-виробничу оптимізацію.

За своїм призначенням у структурі агробізнесу І сфера визначає науково-технічну політику; формує матеріально-технічну базу; забезпечує інноваційний процес; удосконалює кадровий потенціал; сприяє зростанню продуктивності аграрного виробництва.

У процесі формування сучасного ринку матеріально-технічних ресурсів сфери агробізнесу та запровадження інноваційних технологій мають бути враховані якісні та кількісні зміни в організації ринку матеріально-технічних ресурсів, які б узгоджувалися з реальними фінансовими, технологічними та організаційними можливостями споживачів. Система взаємовідносин між фондоутворювальними підприємствами та іншими суб’єктами агробізнесу має будуватися за схемою: вивчення потреб і можливостей, виробництво, продаж і фірмове обслуговування. Важливо забезпечити й диверсифікацію шляхів придбання ресурсів І ланки агробізнесу – купівля за готівку, придбання через лізинг, оренда тощо. Слід виирішити питання розумного співвідношення між вітчизняним виробництвом технічних засобів та імпортом зарубіжних аналогів, особливу увагу слід приділити питанню насичення агропромислового виробництва технікою зарубіжного походження, яка вичерпала амортизаційний строк.

В Україні сфера машинобудування для агробізнесу представлена понад 120 підприємствами, науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами. В Україні виробляється 2 тис. найменувань модернізованих та близько 500 нових моделей сільськогосподарської техніки. Водночас світовий ринок сільськогосподарської техніки налічує понад 3 тис. одиниць. У країні існують перспективи розвиту вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, оскільки галузь володіє виробничим потенціалом для виготовлення техніки і обладнання для сільського господарства.

Сільськогосподарські підприємства на 45-58% забезпечені технікою, з якої 90 % одиниць потребує заміни. Агропідприємства щорічно списують 2,6-6,5% наявної техніки, а закуповують 2,3-4,6%. Для нормального ж відтворення технічних засобів потрібно закуповувати як мінімум 8-10%, а з урахуванням упровадження інноваційно-інвестиційних моделей розвитку аграрної галузі – 14-20%. Через дефіцит техніки країна втрачає щорічно 5-6 млн т зерна за рахунок несвоєчасного збору і 1,5-2 млн із-за несвоєчасного посіву. Для виправлення ситуації щодо недостатньої кількості техніки щорічне постачання техніки має становити не менше 10-15% від наявної. Це дозволить не тільки повністю оновлювати машино-тракторний парк кожні 6-10 років, а й налагодити стабільну роботу українських підприємств в галузі сільськогосподарського машинобудування.

У трисферній побудові системи агробізнесу ІІІ сфера є останньою в ланцюгу технологічного процесу «виробництво – переробка – реалізація», але відіграє першочергову роль у механізмі «попит-пропозиція» щодо кінцевої продукції. Це та ланку агробізнесу, яка покликана з найменшим розривом у просторі і в часі перетворити одержану в сільському господарстві сировину на предмети споживання і довести їх до споживачів.Тобто перебуваючи завершальним елементом вона набуває функції головної ланки в створенні кінцевого продукту агробізнесу та задоволенні потреб у ньому. В цілому ринкова філософія ІІІ сфери зводиться до того, що збалансований розвиток усіх ланок інтегрованого виробництва є основою нарощування кінцевого продукту, запобігання можливим втратам.

Якщо І і ІІ сфери агробізнесу практично мають одну кінцево-цільову функцію (відповідно виробництво ресурсів і сировини), то кінцево-цільова функція ІІІ сфери характеризується триєдиним завданням і має триєдину організаційну побудову, а саме: заготівля сировини – переробка сировини – реалізація кінцевого продукту. Задяки такій органічній єдності можна забезпечити високий кінцевий результат, який очікується від технологічного ланцюга «виробництво сировини – заготівля – переробка – реалізація кінцевого продукту». Такий ефект може бути гарантований за умови, коли всі ці три ланки будуть інтегровані в єдиній структурі.

Головна функціональна роль системи заготівель зводиться до того, щоб сформувати між аграрним сектором і переробними галузями такі економічні відносини, які б спонукали його виробляти сировину в достатніх обсягах і відповідної технологічної якості; гарантувати переробній промисловості своєчасне надходження сировини і максимальне завантаження виробничих потужностей. Для належного функціонування системи заготівель важливо забезпечити наступне: встановити надійну сировинну зону, мінімізувати транспортні витрати, розвинути можливі кооперативні зв’язки дрібних товаровиробників із переробними заводами, оптимізувати переробкe сировини на давальницьких засадах.

У сучасних умовах, коли ринок визначає, скільки і якої продукції виробляти, принципово змінюється роль переробних галузей. Якщо в минулому переробні галузі змушені були переробити все (майже все), що було вироблено сільськогосподарськими підприємствами, то в сучасних умовах ринку їх призначення змінюється на діаметрально протилежне: сільськогосподарські підприємства мають виробити те, що в змозі переробити переробні галузі. А це, в свою чергу, диктує нагальну вимогу зміни політики взаємовідносин між виробниками сировини і переробниками в напрямі вдосконалення економічного механізму розрахунків за заготовлену сировину. І хоча такі взаємини між ними будуються на основі договірних відносин, у практиці досить важливо давати їм певну кількісну оцінку, тобто характеризувати їх з позиції доцільності і вигідності, особливо для підприємств аграрного сектору, які віддалені від кінцевого результату. Оціночними критеріями тут є: розмір прибутку, окупність продукції, обсяг постачання сировини. Суть цих критеріїв слід розуміти так. Якщо, наприклад, аграрне підприємство до інтегрування з переробними одержувало прибутку значно менший, то в такому разі інтеграція має розцінюватися як економічно доцільна.

Урегулювання взаємовідносин між переробниками і виробниками сировини важливе ще й тому, що саме вони є основою розвитку агробізнесу.


У такому разі переробні галузі стають головним інтегратором, тобто зв’язують в одне ціле попит на конкретну продукцію з її можливим пропонуванням, але через обов’язкове залучення до цього процесу виробників сировини.

Переробні галузі за своїм функціональним призначення неоднорідні й по-різному будують свої відносини з виробниками сировини. Їх класифікація представлена в таблиці 2.

Для забезпечення належного функціонування ІІІ сфери агробізнесу важливо: забезпечити пропорційності і збалансованості обсягів виробництва сировини і потужностей її переробки в кожному, окремо взятому продуктовому підкомплексі; враховувати тривалості зберігання сировини, наявності складських приміщень, оптимальних термінів переробки; забезпечити можливості розміщення складських потужностей не лише в сфері переробки, але й заготівлі сировини, у самому сільськогосподарському виробництві.
Таблиця 2

Класифікаційні ознаки переробних підприємств



Класифікаційна ознака

Вид переробної промисловості
Переробна галузь

Характер сировини

Видобувна

Соляна, рибна, в-во мінводи

Обробна

М’ясна, молочна, хутрова

Вид с.-г. сировини

Харчова

Цукрова, олійна, м’ясна.

Легка

Вовняна, взуттєва, хутрова

Походження с.-г. сировини

Переробка рослинної сировини

Олієжирова, плодоовочеконсервна, хлібопекарська.

Переробка тваринницької сировини

Масло-сироробна, шкіряна

Ступінь зв’язку з сировиною

Первинна переробка

Борошномельна.

Вторинна переробка

Хлібопекарська, кондитерська

Тривалість виробничого циклу

Сезонна

Цукрова

Цілорічна

М’ясо-молочна


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал