Конспект лекцій для студентів бакалаврату спеціальності «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання Луцьк 2016



Сторінка1/4
Дата конвертації26.02.2017
Розмір0.94 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4
Міністерство освіти і науки України

опис : lntu_logo_20x20_cm new! (1)


Економіка і організація агропромислових формувань

Конспект лекцій

для студентів бакалаврату спеціальності «Економіка підприємства»

денної та заочної форм навчання




Луцьк 2016

УДК 338.43 (07)

Е 45
До друку ______________Голова Навчально-методичної ради Луцького НТУ

(підпис)


Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ_________________'> ________________ директор бібліотеки.

(підпис)


Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ,

протокол № ___ від « » травня 2016 року.


Рекомендовано до видання Навчально-методичною радою факультету бізнесу Луцького НТУ, протокол № 11 від 18 травня 2016 року.

________________ Голова навчально-методичної ради факультету бізнесу

(підпис)


Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри економіки та підприємництва Луцького НТУ, протокол № 11 від 11 травня 2016 року.
Укладач: ______________Ю. Г. Фесіна, к.е.н., доцент Луцького НТУ

(підпис)


Рецензент:______________ Л. Л. Ковальська, д.е.н., професор Луцького НТУ

(підпис)


Відповідальний

за випуск: ___________ Л. Л. Ковальська, д.е.н., професор Луцького НТУ

(підпис)


Е 45


Економіка і організація агропромислових формувань [Текст]: конспект лекцій для студентів бакалаврату спеціальності «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання : у 2 ч. / укладач Ю. Г. Фесіна. – Луцьк : Луцький НТУ, 2016. – Ч. 1 : Організація агропромислових формувань. – 56 с.

Перша частина навчально-методичного видання з дисципліни «Економіка і організація агропромислових формувань» містить матеріали лекцій, підготовлені згідно з авторською програмою навчальної дисципліни, які розкривають особливості організування та управління агропромисловими формуваннями, розкривають основні фахові поняття та розуміння щодо функціонування агрбізнесу. При підготовці видання укладачем частково були використані матеріали навчально-методичного посібника д.е.н. Хорунжого М.Й. «Організація агропромислового комплексу». Рекомендовано для студентів бакалаврату спеціальності „Економіка підприємства” денної та заочної форм навчання.

ВСТУП
Економіка та організація агропромислових формувань на відміну від загальноекономічних дисциплін є більш конкретною навчальною дисципліною. Об’єкт її дослідження – виробничі відносини й економічні закони та закономірності, що виникають і діють в агропромислових формуваннях і враховують особливості економіки та організації агропромислового виробництва в цілому. Предмет вивчення дисципліни – процеси розширеного відтворення в агропромисловому виробництві й агропромислових формуваннях.

Дисципліна досліджує продуктивні сили з погляду їх впливу на виробничі відносини на рівні підприємств, внаслідок чого ці відносини змінюються і вдосконалюються. Керувати цим процесом, впливати на його результат, досліджувати вплив виробничих відносин на розвиток продуктивних сил – одне із завдань дисципліни. Навчальна дисципліна дає відповідь на запитання, чому приносить ефект агропромислова інтеграція, які існують її організаційні форми, як підвищити синергічний ефект у конкретних умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

- знати: сучасні тенденції, проблеми та перспективи розвитку агропромислових формувань; закономірності функціонування і розвитку агропромислових формувань за умов диверсифікації економічної діяльності;



- вміти: застосовувати інструментарій аналізу та давати обґрунтовані висновки щодо особливостей розвитку агропромислових формувань; давати реальну економічну оцінку явищам і процесам у сферах виробничої діяльності; практично застосувати отримані знання в сфері економічної діяльності агропромислових формувань.

ТЕМА 1

АГРОБІЗНЕС: ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА
Аграрний бізнес – особлива підсистема економічних відносин, що склалася в аграрному секторі внаслідок злиття аграрного, промислового і торгового капіталу у процесі поглиблення інтеграційних зв’язків між сільським господарством та промисловістю.

Виникнення концепції «аграрного бізнесу» припадає на кінець 50-х років. Концепція була розроблена в працях американських дослідників Дж. Девіса і Р. Голдберга. Вони визначили агробізнес, як суму всіх операцій пов’язаних з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою і розподілом сільськогосподарської продукції та наданням послуг у сфері ресурсного забезпечення сільського господарства [15].

Британська енциклопедія визначає агробізнес як частину сучасної економіки, яка охоплює виробництво, переробку й дистрибуцію продуктів харчування та іншої продукції сільськогосподарського походження. В економічній літературі країн ЄС, крім поняття «агробізнес», трапляються і такі поняття, як «харчовий (продовольчий) сектор», «продовольча система», які вживаються як синоніми. Під цими поняттями мається на увазі сукупність взаємопов’язаних галузей з виробництва і забезпечення населення продуктами харчування, починаючи із сільського господарства і закінчуючи доведенням готових продуктів до споживача. Головними ланками продовольчого господарства, чи агробізнесу, є сільське господарство, харчова промисловість, гуртова торгівля, роздрібна торгівля, громадське харчування. Таким чином, можна визначити, що концепція «агробізнесу» побудована на трьохсферній моделі: І сфера – фондоутворювальні виробництва, ІІ сфера – сільське господарство, ІІІ сфера – переробка сільськогосподарської сировини, зберігання, транспортування і збут готової продукції.

Економічні відносини в агробізнесі орієнтовані не стільки на виробництво і виробничі відносини в секторі економіки сільського господарства, як на цілий «продуктовий ланцюг» та маркетинг. Аграрний бізнес – це справа, організована й оформлена юридично одним чи декількома ефективними власниками у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації, а також у сфері агросервісного обслуговування процесу сільськогосподарського виробництва з метою отримання прибутку [12]. Агробізнес – комплекс видів підприємницької діяльності, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, транспортуванням, переробкою і доведенням до споживача, а також з виробництвом засобів виробництва для сільського господарства [7].

Cіваченко І.Ю. виділяє різні рівні функціонування агробізнесу: перший рівень – агробізнес у фермерських господарствах, кооперативах, агропромислових об’єднаннях; другий рівень – агробізнес у масштабі національної економіки країни; третій рівень – агробізнес у міжнародному масштабі. При цьому всі три рівні агробізнесу взаємопов’язані [11].

Отже, агробізнес – це взаємно поєднані види діяльності учасників аграрного ринку, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у виробництві кінцевих продуктів харчування і які пов’язані між собою «продуктовим ланцюгом». Усі учасники агробізнесу тісно пов’язані економічним інтересом, успіх будь-кого з них є неможливим без успішного функціонування всієї системи. Усі підприємства агробізнесу особливо тісно пов’язані із сектором сільськогосподарського виробниутва, оскільки саме сільське господарство задає основні параметри діяльності, з одного боку, галузям з виробництва засобів виробництва, а з іншого – галузям з переробки сільськогосподарської продукції, а також суб’єктам інфраструктури аграрного ринку. Тому ефективне та високопродуктивне сільське господарство за агробізнесовою схемою організації базується на якісному технічному, фінансовому, маркетинговому та науковому забезпеченні. Саме завдяки агробізнесу сільське господарство економічно розвинутих країн досягло значного прогресу.

Експорт продукції сфери агробізнесу України в 2014 р. склав 16,6 млрд дол. США, що становить 16 % ВВП. За останні 14 років експорт у країни Європейського союзу збільшився у 10 разів. Проте найбільше доходу приносить експорт української сільськогосподарської продукції до країн Азії. Виробництво продукції в 2014 р. склало 252 млрд грн.

Агробізнес виступає складною системою не лише в економічному відношенні, але й в біологічному плані. Складність агробізнесу, як біоекономічної системи, обумовлена наявністю в його складі сільського господарства, в якому факторами виробництва виступають земля, вода, сонячна енергія, рослини, тварини. Ця особливість позначається як на функціонуванні, так і на специфічному зворотному характері зв’язків між ланками агробізнесу, а саме: для використання землі як засобу виробництва слід утримувати особливу систему машин і володіти висококваліфікованою робочою силою; здійснення технологічних операцій, використання основного та обьоротного капіталу обумовлені ритмом природних процесів; сезонний характер сільськогосподарського виробництва обумовлює сезонний характер функціонування переробних виробництв; наявність живих організмів викликає потребу в специфічних засобах праці; відчутний вплив природного фактора позначається як на чергуванні врожайних і неврожайних років, так і на складності збалансування потужностей сировинної і переробної бази; відтворювальний процес пов’язаний не лише з економіко-технічними факторами, а й з біологічними, а отже, потребує обов’язкового відтворення природних ресурсів.

Зазначимо, що вплив природних умов на функціонування агропромислових формувань проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом. Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Агрокліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території країни, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид – родючі чорноземи, які займають більш, ніж 60 % площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв’язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, подекуди малоефективних технологій землеробства і т.д.

Природні зони визначають спеціалізацію суб’єктів агробізнесу. Відтак можна вести мову про існування своєрідних агропромислових зон, що різняться за спеціалізацією виробництва, яка видозмінюється із заходу на схід та з півдня на північ країни.

Так, Поліська агропромислова зона займає північну частину північних областей і складає майже 20 % території України. Тут помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерновопідзолисті ґрунти. Це визначило спеціалізацію сільського господарства, в якій переважають вирощування льону, картоплі, жита, молока та м’яса. Зоні притаманні такі спеціалізовані агропродовольчі комплекси: молоко- та м’ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні. Спеціалізація сільського господарства тут майже не змінюється із заходу на схід.

Лісостепова агропромислова зона займає південну частину північних областей України та більшість її лісостепових областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської і північ Кіровоградської. Основними сільськогосподарськими культурами тут виступають зернові (перш за все, озима пшениця та кукурудза), цукрові буряки, картопля, овочі, фрукти. В зоні зустрічаються посіви соняшнику.

Степова агропромислова зона розташована на півдні Полтавської, Кіровоградської, Харківської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей, а також в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях та Криму. В зоні розвинені зернопереробний, олієжировий, плодоовочеконсервний, виноградо-виноробний, ефіроолійний комплекси. Тут вирощують зернові культури (озима пшениця, кукурудза, ячмінь), рис, соняшник, сою, арахіс, ефіроолійні, баштанні культури. Дуже поширені садівництво та виноградарство. В тваринництві переважає м’ясо-молочний напрям.

Функціональна структура агробізнесу відображає основні виробничо-технологічні зв’язки та функціональні ланки з вирощування і переробки сільськогосподарської продукції. Основні функціональні ланки агропродовольчого комплексу – це спеціалізовані агропромисловості комплекси, що об’єднують виробничо взаємопов’язані підприємства з вирощування, заготівлі, зберігання, транспортування, переробки і реалізації певного виду сільгоспсировини. Саме в них розвиваються найбільш інтенсивні виробничо-технологічні зв’язки, їм властиве спільне використання сировини й спільне обслуговування.

Основою функціонування таких комплексів виступає ІІ ланка сфери агробізнесу – сільське господарство. Специфічність цієї сфери полягає в тому, що вона є центральною, головною, комплексоутворювальною ланкою, покликаною забезпечити багатоцільову функцію, а саме:


  • бути одним із головних і вирішальних споживачів матеріально-технічних ресурсів, що виробляються на підприємствах І сфери;

  • постачати переробним галузям ІІІ сфери агробізнесу необхідні сировинні ресурси для одержання продовольчих і непродовольчих товарів сільськогосподарського походження;

  • крім сільськогосподарської сировини виробляти продукцію, яка споживається у свіжому, а не в переробленому вигляді;

  • формувати попит на роботи і послуги виробничого призначення, які забезпечує виробнича інфраструктура і така важлива її ланка, як агросервіс;

  • створювати життєве середовище та відповідні соціальні умови для відтворення робочої сили і трудових ресурсів аграрного сектору економіки.

Значущість сільського господарства слід оцінювати не лише за його продуктивно-виробничою роллю, а й за соціально-економічним призначенням – адже саме аграрний сектор є найголовнішим елементом формування життєвого середовища людини. Це зумовлює необхідність особливого підходу до визначення ролі сільського господарства у формуванні агропромислового виробництва.

Функціонування ІІ сфери АПК залежить не тільки і не стільки від форми власності і господарювання, скільки від наявності в неї ресурсів, наскільки вона має реальні можливості їх відтворити та ефективно використовувати. Ця сфера агробізнесу являє собою унікальну природно-економічну систему, в якій організаційно і технологічно поєднуються різноманітні за своїм походженням ресурси.

Специфікою ресурсозабезпечення аграрних підприємств є обмеженість фінансових можливостей. Саме тому, розглядаючи питання ресурсного забезпечення сільськогосподарського виробництва, важливо чітко розмежовувати такі поняття, як виробничий та економічний потенціал. Виробничий потенціал аграрного підприємства характеризується його матеріально-технічною базою, трудовим і природним потенціалом. Економічний потенціал включає весь перелік ресурсів, що застосовуються у сільському господарстві. У зв’язку з цим особливої ваги набуває проблема інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікацію слід розглядати як чинник забезпечення ефективного та повноцінного використання ресурсів в процесі функціонування сільськогосподарського виробництва. Основний зміст дотримання умови інтенсифікації зводиться до наступного: будь-яке додаткове залучення ресурсів має супроводжуватися випередженням зростання результату; ресурсозабезпечення має носити планомірний і збалансований характер; кінцевий високий результат може бути досягнутий лише за умови належного функціонування всіх залучених ресурсів. Основна вимога раціональної умови інтенсифікації: ефект від додаткових вкладень може бути досягнутий у тому разі, якщо виробничі фонди і витрати виробництва зростатимуть повільніше, ніж виручка від реалізації продукції. Таким чином, розвиток аграрного виробництва можна вважати інтенсивним лише тоді, коли збільшення продукції випереджає приріст ресурсів, тобто досягається за рахунок напруженішого та ефективнішого їх використання.

Для того, щоб використання ресурсів забезпечувало високий кінцевий результат, насамперед за рахунок їх ефективнішого використання, необхідно дотримуватися таких вимог: будь-який придбаний ресурс має вписуватися в прийняту технологічну систему і не викликати диспропорції; нові технології можуть дати очікуваний результат, якщо вони забезпечені відповідною системою машин; збалансований виробничий та економічний потенціал аграрного підприємства лише тоді забезпечить високий результат, коли відповідні зміни відбудуться в сфері менеджменту та міжгалузевих відносин в межах системи агробізнесу.

Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих агропродовольчих комплесів: рослинницькі і тваринницькі. До рослинницьких відносять: зернопромисловий, буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, картопле-спиртовий, виноградарський, льонопромисловий та ін. До тваринницьких відносять: м’ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний.

Серед рослинницьких комплексів особливу роль у сучасних умовах ведення аграрного бізнесу відіграє зернопромисловий та олієжировий. Забезпечення України власним зерном та її експортні можливості завжди вважалися стратегічно важливими для її економічної незалежності. Зернові культури представлені пшеницею, кукурудзою, житом, ячменем, вівсом, просом, рисом тощо.

У 2014 р. в країні було зібрано рекордний врожай зернових культур за останні 20 років. Це дозволило Україні вперше зайняти друге місце у світі з експорту зернових. Щодо виробництва пшениці, то Україна посідає 9 місце у світі з виробництва цієї культури.

Україна посідає 5 місце у світі з виробництва кукурудзи. Україна виробляє кукурудзи стільки, скільки Канада та Південна Африка разом узяті. За рівнем виробництва ячменю країна посідає 6 місце у світі. В країні виробляється стільки ж ячменю, скільки разом виробляють у Аргентині та Марокко.

Переробна промисловість зернопромислового спеціалізованого комплексу охоплює борошномельну, круп’яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську галузі. Її підприємства розміщуються під впливом сировинного та споживчого фактору і дуже поширені на території країни. Вони відрізняються рівнем територіальної концентрації, особливо розповсюджена хлібопекарська галузь.

Цукровобуряковий комплекс об’єднує цукрові та цукроворафінадні заводи, які тяжіють до сировинної бази та зосереджені, переважно, у центральних та східних областях лісостепової зони. Урожайність цукрових буряків за останні 20 років збільшилася вдвічі. При цьому за цей же період посівні площі буряка зменшилися у 5 разів. Третина всіх цукрових буряків вирощується в Хмельницькій та Вінницькій областях.

Олієжировий комплекс базується на виробництві та переробці соняшника. Посіви останнього зосереджені на півдні лісостепової зони і в степовій (крім її крайнього півдня). Україна посідає перше місце у світі з виробництва соняшника. В країні виробляється майже стільки ж соняшника, як у ЄС та Китаї. У 2014 р. олія стала експортним товаром номер один в Україні. До складу комплексу входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати. Жирові комбінати і миловарні заводи розташовані в Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Вінниці, Львові і т.д. Маргаринові заводи є у Києві, Ужгороді, Донецьку. На виробництво маргарину і мила надходить більше третини соняшникової олії.

Основою формування тваринницького агропродовольчого комплексу є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні його ланки – молокопромисловий і м’ясо-промисловий комплекси. Тваринницька галузь є більш трудомісткою, ніж рослинництво та формує значну кількість робочих місць (робота в галузі рослинництва є сезонною). Специфіка розвитку тваринницької галузі в Україні визначається переважанням частки господарств населення у загальних обсягах виробництва продукції тваринництва (табл. 1).

Частка господарств населення у виробництві валової продукції тваринництва є переважаючою. Виробництво тваринницької продукції (за виключенням продукції птахівництва) зосереджене переважно у господарствах населення.

З огляду на рівень рентабельності, тваринництво (за виключенням птахівництва) є менш привабливою галуззю для інвестування. Рентабельність діяльності у галузі тваринництва загалом є нижчою, ніж у рослинництві (за виключенням птахівництва). При цьому рівень капіталовкладень та період окупності капіталу у тваринництві, як правило, значно перевищують відповідні показники по рослинництву.

Таблиця 1

Питома вага виробництва продукції тваринництва, %



Господарства

2010 рік

2011 рік

2012 рік

2013 рік

2014 рік

С.г. всього

У т.ч таринництво

С.г. всього

У т.ч тваринництво

С.г. всього

У т.ч тваринництво

С.г. всього

У т.ч тваринництво

С.г. всього

У т.ч тваринництво

Усі категорії

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

С.-г. п-ва та ФГ (ф.50)

45

38,2

48

40

47,2

41,2

49,9

42,8

51,1

44,8

Малі ФГ

(ф.2 ферм)



3,3

0,6

3,8

0,6

3,4

0,6

4,1

0,7

4,2

0,7

Господарства населення

51,7

61,2

48,2

59,4

49,3

58,2

46

56,5

44,7

54,5


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал