Конспект лекцій. Чернівці 2015 2



Pdf просмотр
Сторінка8/12
Дата конвертації14.07.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 8. Мережі сімейства Ethernet
8.1

Fast Ethernet - як розвиток технології Ethernet
8.2

Особливості технології 100 VG-AnyLAN
8.3

Високошвидкісна технологія Gigabit Ethernet

8.1 Fast Ethernet - як розвиток технології Ethernet
Класичний 10-мегабітний Ethernet улаштовував більшість користувачів протягом близько 15 років. Однак на початку 90-х років почала відчуватися його недостатня пропускна здатність. Для комп'ютерів на процесорах Intel 80286 або 80386 із шинами ISA (8 Мб/с) або EISA (32 Мб/с) пропускна здатність сегмента Ethernet становила 1/8 або 1/32 каналу "пам'ять-диск", і це добре узгоджувалося зі співвідношенням обсягів даних, оброблюваних локально, і даних, переданих по мережі. Для могутніших клієнтських станцій із шиною PCI
(133 Мб/с) ця доля впала до 1/133, що було явно недостатньо. Тому багато сегментів 10-мегабітного Ethernet стали перевантаженими, реакція серверів у них значно впала, а частота виникнення колізій істотно зросла, ще більше знижуючи корисну пропускну здатність. Назріла необхідність у розробці
"нового" Ethernet, тобто технології, що була б такою же ефективною за співвідношенням ціна/якість при продуктивності 100 Мбіт/с. У результаті пошуків і досліджень фахівці розділилися на два табори, що зрештою привело до появи двох нових технологій – Fast Ethernet і l00 VG-AnyLAN. Вони відрізняються ступенем наступності із класичним Ethernet.
У 1992 році група виробників мережного встаткування, ураховуючи таких лідерів технології Ethernet, як SynOptics, 3Com і ряд інших, утворили некомерційне об'єднання Fast Ethernet Alliance для розробки стандарту нової технології, що повинна була в максимально можливому ступені зберегти особливості технології Ethernet.
Другий табір очолили компанії Hewlett-Packard і AT&T, які запропонували скористатися зручним випадком для усунення деяких відомих недоліків технології Ethernet. Через якийсь час до цих компаній приєдналася компанія
IBM, що внесла пропозицію забезпечити в новій технології деяку сумісність із мережами Token Ring.
У комітеті 802 інституту IEEE у цей же час була сформована дослідницька група для вивчення технічного потенціалу нових високошвидкісних технологій.
За період з кінця 1992 року й по кінець 1993 року група IEEE вивчила 100- мегабітні рішення, запропоновані різними виробниками. Поряд із пропозиціями
Fast Ethernet Alliance група розглянула також і високошвидкісну технологію, запропоновану компаніями Hewlett-Packard і AT&T.
У центрі дискусій була проблема збереження випадкового методу доступу

121
Ф
ізи чн ий рів ен ь
К
ан ал ьн ий рів ен ь
П
ри стрій ф
ізи чн ог о
рів ня
(P
hy s
ic al l
ay er d
ev ic e,
PH
Y
)
CSMA/CD. Пропозиція Fast Ethernet Alliance зберігала цей метод і тим самим забезпечувала наступність і погодженість мереж 10 Мбіт/с і 100 Мбіт/с. Коаліція
HP і AT&T, що мала підтримку значно меншого числа виробників у мережній
індустрії, чим Fast Ethernet Alliance, запропонувала зовсім новий метод доступу, названий Demand Priority – пріоритетний доступ на вимогу. Восени
1995 року обидві технології стали стандартами IEEE. Комітет IEEE 802.3 прийняв специфікацію Fast Ethernet як стандарт 802.3і, що не є самостійним стандартом, а становить доповнення до існуючого стандарту 802.3 у вигляді глав з 21 по 30. Комітет 802.12 прийняв технологію l00 VG-AnyLAN, що використовує новий метод доступу Demand Priority і підтримує кадри двох форматів – Ethernet і Token Ring.
Фізичний рівень технології Fast Ethernet
Усі відмінності технології Fast Ethernet від Ethernet зосереджені на фізичному рівні (рис. 1 [10]). Рівні MAC і LLC в Fast Ethernet залишилися абсолютно тими ж, і їх описують колишні глави стандартів 802.3 і 802.2. Тому розглядаючи технологію Fast Ethernet, ми будемо вивчати тільки кілька варіантів її фізичного рівня.
Стек протоколів Ethernet 802.3 Стек протоколів Fast Ethernet 802.3u








Рис. 8. 1. Відмінності технології Fast Ethernet від технології Ethernet
Більш складна структура фізичного рівня технології Fast Ethernet викликана тим, що в ній використовуються три варіанти кабельних систем:
Підрівень
LLC
(802.2)
=
Підрівень
LLC
(802.2)
Підрівень доступу до cередовища
MAC
=
Підрівень доступу до cередовища
MAC


Узгодження
(Reconciliation)
Інтерфейс AUI

Інтерфейс
MII




Підрівень фізичного приєднання
(Physical Medium Attachment)
Підрівень кодування
(Physical Coding)
Підрівень фізичного приєднання
(Physical Medium Attachment)
Підрівень залежності фізичного cередовища
(Physical Medium Dependent)
Підрівень авто переговорів про швидкість передачі
(Auto-Negotiation)
Роз'єм
(Medium Dependent Interface)
Роз'єм
(Medium Dependent Interface)

122 волоконно-оптичний багатомодовий кабель, використовуються два волокна; кручена пара категорії 5, використовуються дві пари; кручена пара категорії 3, використовуються чотири пари.
Коаксіальний кабель, що дав світу першу мережу Ethernet, у число дозволених середовищ передачі даних нової технології Fast Ethernet не потрапив. Це загальна тенденція багатьох нових технологій, оскільки на невеликих відстанях кручена пара категорії 5 дозволяє передавати дані з тією же швидкістю, що й коаксіальний кабель, але мережа виходить більш дешевою й зручною в експлуатації. На більших відстанях оптичне волокно володіє набагато більш широкою смугою пропущення, чим коаксіальний кабель, а вартість мережі виходить ненабагато вищою, особливо якщо врахувати високі витрати на пошук і усунення несправностей у великій кабельній коаксіальній системі.
Проте ця обставина не дуже перешкоджає побудові великих мереж на технології Fast Ethernet. Справа в тому, що середина 90-х років відзначена не тільки широким поширенням недорогих високошвидкісних технологій, але й бурхливим розвитком локальних мереж на основі комутаторів. При використанні комутаторів протокол Fast Ethernet може працювати в повнодуплексному режимі, у якому немає обмежень на загальну довжину мережі, а залишаються тільки обмеження на довжину фізичних сегментів, що з'єднують сусідні пристрої (адаптер – комутатор або комутатор – комутатор).
Тому при створенні магістралей локальних мереж великої довжини технологія
Fast Ethernet також активно, застосовується, але тільки в повнодуплексному варіанті, разом з комутаторами.
У даному розділі розглядається напівдуплексний варіант роботи технології
Fast Ethernet, що повністю відповідає визначенню методу доступу, описаному в стандарті 802.3.
У порівнянні з варіантами фізичної реалізації Ethernet (а їх налічується шість), в Fast Ethernet відмінності кожного варіанта від інших глибше – міняється як кількість провідників, так і методи кодування. А через те що фізичні варіанти
Fast Ethernet створювалися одночасно, а не еволюційно, як для мереж Ethernet, то була можливість детально визначити ті підрівні фізичного рівня, які не змінюються від варіанта до варіанта, і ті підрівні, які специфічні для кожного варіанта фізичного середовища.
Офіційний стандарт 802.3і встановив три різні специфікації для фізичного рівня Fast Ethernet і дав їм наступні назви (рис.8.2):
100 Base-TX для двопарного кабелю на неекранованій кручений парі UTP категорії 5 або екранованій крученій парі STP Type 1;
100 Base-T4 для чотирьохпарного кабелю на неекранованій крученій парі

123
UTP категорії 3, 4 або 5;
100 Base-FX для багатомодового оптоволоконного кабелю, використовуються два волокна
Рис.8. 2. Структура фізичного рівня Fast Ethernet
Для всіх трьох стандартів справедливі наступні твердження й характеристики:
Формати кадрів технології Fast Ethernet відрізняються від форматів кадрів технологій 10-мегабітного Ethernet.
Міжкадровий інтервал (IPG) дорівнює 0,96 мкс, а бітовий інтервал дорівнює
10 нс. Усі тимчасові параметри алгоритму доступу (інтервал відстрочки, час передачі кадру мінімальної довжини й т. п.), вимірювані в бітових інтервалах, залишилися колишніми, тому зміни в розділи стандарту, що стосуються рівня
MAC, не вносилися.
Ознакою вільного стану середовища є передача по ній символу Idle відповідного надлишкового коду (а не відсутність сигналів, як у стандартах
Ethernet 10 Мбіт/с). Фізичний рівень включає три елементи: рівень узгодження (reconciliation sublayer); незалежний від середовища інтерфейс (Media Independent Interface, MIL); пристрій фізичного рівня (Physical layer device, PHY).
Рівень узгодження потрібний для того, щоб рівень MAC, розрахований на
інтерфейс AUI, зміг працювати з фізичним рівнем через інтерфейс МП.
Пристрій фізичного рівня (PHY) складається, у свою чергу, з декількох підрівнів (див. рис. 2): підрівень логічного кодування даних, що перетворить вступників від рівня
MAC байти в символи коду 4В/5В або 8В/6Т (обидва коди використовуються

124 в технології Fast Ethernet); підрівні фізичного приєднання й підрівень залежності від фізичного середовища (PMD), які забезпечують формування сигналів відповідно до методу фізичного кодування, наприклад, NRZI або MLT-3; підрівень автопереговорів, що дозволяє двом взаємодіючим портам автоматично вибрати найбільш ефективний режим роботи, наприклад, напівдуплексний або повнодуплексний (цей підрівень є факультативним).
Інтерфейс МП підтримує незалежний від фізичного середовища спосіб обміну даними між підрівнем MAC і підрівнем PHY. Цей інтерфейс аналогічний за призначенням інтерфейсу AUI класичного Ethernet за винятком того, що
інтерфейс AUI розташовувався між підрівнем фізичного кодування сигналу (для будь-яких варіантів кабелю використовувався однаковий метод фізичного кодування – манчестерський код) і підрівнем фізичного приєднання до середовища, а інтерфейс МП розташовується між підрівнем MAC і підрівнями кодування сигналу, яких у стандарті Fast Ethernet три – FX, ТХ і Т4.
Роз'єм МП на відміну від роз'єму AUI має 40 контактів, максимальна довжина кабелю МП становить 1 м. Сигнали, передані по інтерфейсу МП, мають амплітуду 5 В.
Фізичний рівень 100 Base-FX – багатомодове оптоволокно, два волокна.
Ця специфікація визначає роботу протоколу
Fast
Ethernet по багатомодовому оптоволокну в напівдуплексному й повнодуплексному режимах на основі добре перевіреної схеми кодування FDDI. Як і в стандарті
FDDI, кожний вузол з'єднується з мережею двома оптичними волокнами, що йдуть від приймача (Rх) і від передавача (Тх).
Між спеціфікаціями 100 Base-FX і 100 Base-TX є багато спільною тому спільні для двох спеціфікацій властивості будуть даватися під узагальненою назвою 100 Base-FX/TX.
У той час як Ethernet зі швидкістю передачі 10 Мбіт/с використовує манчестерське кодування для подання даних при передачі по кабелю, у стандарті
Fast Ethernet визначений інший метод кодування – 4В/5В. Цей метод уже показав свою ефективність у стандарті FDDI і без змін перенесений у специфікацію 100 Base-FX/TX. При цьому методі кожні 4 біти даних підрівня
MAC (які називають символами) представляються 5 бітами. Надлишковий біт дозволяє застосувати потенційні коди при поданні кожного з п'яти біт у вигляді електричних або оптичних імпульсів. Існування заборонених комбінацій символів дозволяє відбраковувати помилкові символи, що підвищує стійкість роботи мереж з l00 Base-FX/TX.
Для відділення кадру Ethernet від символів Idle використовується

125 комбінація символів Start Delimiter (пари символів J (11000) і ДО (10001) коду
4В/5В, а після завершення кадру перед першим символом Idle вставляється символ Т (рис. 3 ).
Рис. 8.3. Безперервний потік даних специфікацій 100 Base-FX/ТХ
Після перетворення 4-бітових порцій кодів MAC в 5-бітові порції фізичного рівня їх необхідно представити у вигляді оптичних або електричних сигналів у кабелі, що з'єднує вузли мережі. Специфікації
100 Base-FX і 100 Base-TX використовують для цього різні методи фізичного кодування – NRZI і MLT-3 відповідно (як і в технології FDDI при роботі через оптоволокно й кручену пару).
Фізичний рівень 100 Base-TX – кручена пара DTP Cat 5 або STP Type 1, дві
пари.
Як середовище передачі даних специфікація 100 Base-TX використовує кабель UTP категорії 5 або кабель STP Type 1. Максимальна довжина кабелю в обох випадках – 100 м.
Основні відмінності від специфікації l00 Base-FX – використання методу
MLT-3 для передачі сигналів 5-бітових порцій коду 4В/5В по крученій парі, а також наявність функції автопереговорів (Auto- negotiation) для вибору режиму роботи порту. Схема авто переговорів дозволяє двом з'єднаним фізично пристроям, які підтримують кілька стандартів фізичного рівня, що відрізняються бітовою швидкістю й кількістю кручених пар, вибрати найбільш вигідний режим роботи. Звичайно процедура автопереговорів відбувається при приєднанні мережного адаптера, що може працювати на швидкостях 10 і 100
Мбіт/с, до концентратора або комутатора.
Описана нижче схема Auto-negotiation сьогодні є стандартом технології
100Base-T. До цього виробники застосовували різні власні схеми автоматичного визначення швидкості роботи взаємодіючих портів, які не були сумісні.
Прийняту як стандарт схему Auto-negotiation запропонувала спочатку компанія
National Semiconductor за назвою NWay.
Усього в цей час визначено 5 різних режимів роботи, які можуть підтримувати пристрої 100 Base-TX або 100 Base-T4 на кручених парах:
10Base-T – 2 пари категорії 3;

126 10Base-T full-duplex – 2 пари категорії 3;
100Base-TX – 2 пари категорії 5 (або Type 1ASTP); 100Base-T4 – 4 пари категорії 3;
100Base-TX full-duplex – 2 пари категорії 5 (або Type 1A STP).
Режим 10 Base-T має найнижчий пріоритет при переговірному процесі, а повнодуплексний режим 100 Base-T4 – найвищий. Переговірний процес відбувається при включенні живлення пристрою, а також може бути
ініційований у будь-який момент модулем керування пристрою.
Пристрій, що почав процес auto-negotiation, посилає своєму партнерові пачку спеціальних імпульсів Fast Link Pulse burst (FLP), у якому міститься 8-бітне слово, що кодує пропонований режим взаємодії, починаючи із самого пріоритетного, підтримуваного даним вузлом.
Якщо вузол-партнер підтримує функцію auto-negotuiation і також може підтримувати запропонований режим, він відповідає пачкою імпульсів FLP, у якій підтверджує даний режим, і на цьому переговори закінчуються. Якщо ж вузол-партнер може підтримувати менш пріоритетний режим, то він указує його у відповіді, і цей режим вибирається як робітник. Таким чином, завжди вибирається найбільш пріоритетний загальний режим вузлів.
Вузол, що підтримує тільки технологію 10 Base-T, кожні 16 мс посилає манчестерські імпульси для перевірки цілісності лінії, що зв'язує його із сусіднім вузлом. Такий вузол не розуміє запит FLP, що робить йому вузол з функцією Auto-negotiation, і продовжує посилати свої імпульси. Вузол, що одержав у відповідь на запит FLP тільки імпульси перевірки цілісності лінії, розуміє, що його партнер може працювати тільки за стандартом 10 Base-T, і встановлює цей режим роботи й для себе.

8.2 Особливості технології 100 VG-AnyLAN
Технологія 100 VG-AnyLAN відрізняється від класичного Ethernet у значно більшому ступені, чим Fast Ethernet. Головні відмінності:
Використовується інший метод доступу Demand Priority, що забезпечує більш справедливий розподіл пропускної здатності мережі в порівнянні з методом CSMA/CD. Крім того, цей метод підтримує пріоритетний доступ для синхронних додатків.
Кадри передаються не всім станціям мережі, а тільки станції призначення.
У мережі є виділений арбітр доступу – концентратор, і це помітно відрізняє дану технологію від інших, у яких застосовується розподілений між станціями мережі алгоритм доступу.
Підтримуються кадри двох технологій – Ethernet і Token Ring (саме ця

127 обставина дала добавку AnyLAN у назві технології).
Дані передаються одночасно по 4 парам кабелю UTP категорії 3. По кожній парі дані передаються зі швидкістю 25 Мбіт/с, що в сумі дає 100
Мбіт/с. На відміну від Fast Ethernet у мережах 100 VG-AnyLAN немає колізій, тому вдалося використовувати для передачі всі чотири пари стандартного кабелю категорії 3. Для кодування даних застосовується код 5В/6В, що забезпечує спектр сигналу в діапазоні до 16 Мгц (смуга пропущення UTP категорії 3) при швидкості передачі даних 25 Мбіт/с. Метод доступу Demand
Priority заснований на передачі концентратору функцій арбітра, що вирішує проблему доступу до поділюваного середовища. Мережа 100 VG-AnyLAN складається із центрального концентратора, який називається також кореневим, і з'єднаних з ним кінцевих вузлів і інших концентраторів (рис.8.4 ).
Допускаються три рівні каскадування. Кожний концентратор і мережний адаптер 100 VG-AnyLAN повинен бути настроєний або на роботу з кадрами
Ethernet, або з кадрами Token Ring, причому одночасно циркуляція обох типів кадрів не допускається.
Рис. 8.4. Мережа 100 VG-AnyLAN
Концентратор циклічно виконує опитування портів. Станція, що бажає передати пакет, посилає спеціальний низькочастотний сигнал концентратору, запитуючи передачу кадру й указуючи його пріоритет. У мережі 100 VG-
AnyLAN використовуються два рівні пріоритетів – низький і високий. Низький рівень пріоритету відповідає звичайним даним (файлова служба, служба печатки й т. п.), а високий пріоритет відповідає даним, чутливим до тимчасових затримок (наприклад, мультимедіа). Пріоритети запитів мають статичну й

128 динамічну складові, тобто станція з низьким рівнем пріоритету, що довго не має доступу до мережі, одержує високий пріоритет.
Якщо мережа вільна, то концентратор дозволяє передачу пакета. Після аналізу адреси одержувача в прийнятому пакеті концентратор автоматично відправляє пакет станції призначення. Якщо мережа зайнята, концентратор ставить отриманий запит у чергу, що обробляється відповідно до порядку надходження запитів і з урахуванням пріоритетів. Якщо до порту підключений інший концентратор, то опитування припиняється до завершення опитування концентратором нижнього рівня. Станції, підключені до концентраторів різного рівня ієрархії, не мають переваг з доступу до поділюваного середовища, тому що рішення про надання доступу приймається після проведення опитування всіма концентраторами всіх своїх портів.
Залишається неясним питання – яким чином концентратор довідається, до якого порту підключена станція призначення? У всіх інших технологіях кадр просто передавався всім станціям мережі, а станція призначення, розпізнавши свою адресу, копіювала кадр у буфер. Для рішення цього завдання концентратор довідається адресу MAC станції в момент фізичного приєднання її до мережі кабелем. Якщо в інших технологіях процедура фізичного з'єднання з'ясовує зв'язність кабелю (link test у технології 10 Base-T), тип порту (технологія
FDDI), швидкість роботи порту (процедура auto-negotiation в Fast Ethernet), то в технології l00 VG-AnyLAN концентратор при встановленні фізичного з'єднання з'ясовує адресу MAC станції, і запам'ятовує його в таблиці адрес MAC, аналогічній таблиці моста/комутатора. Відмінність концентратора 100 VG-
AnyLAN від моста/комутатора в тому, що в нього немає внутрішнього буфера для зберігання кадрів. Тому він приймає від станцій мережі тільки один кадр, відправляє його на порт призначення й, поки цей кадр не буде повністю прийнятий станцією призначення, нові кадри концентратор не приймає. Так що ефект поділюваного середовища зберігається. Поліпшується тільки безпека мережі – кадри не попадають на чужі порти, і їх важче перехопити.
Технологія 100 VG-AnyLAN підтримує кілька специфікацій фізичного рівня.
Первісний варіант був розрахований на чотири неекрановані кручені пари категорій 3, 4, 5. Пізніше з'явилися варіанти фізичного рівня, розраховані на дві неекрановані кручені пари категорії 5, дві екрановані кручені пари типу 1 або ж два оптичних багатомодових оптоволокна.
Важлива особливість технології 100 VG-AnyLAN – збереження форматів кадрів Ethernet і Token Ring. Прихильники l00 VG-AnyLAN стверджують, що цей підхід полегшить міжмережну взаємодію через мости й маршрутизатори, а також забезпечить сумісність із існуючими засобами мережного керування,

129 зокрема з аналізаторами протоколів. Незважаючи на багато гарних технічних рішень, технологія 100 VG- AnyLAN не знайшла великої кількості прихильників і значно уступає за популярністю технології Fast Ethernet.
Можливо, це відбулося через те, що технічні можливості підтримки різних типів трафіка в технології АТМ істотно ширші, ніж у 100 VG-AnyLAN. Тому при необхідності тонкого забезпечення якості обслуговування застосовують
(або збираються застосовувати) технологію АТМ. А для мереж, у яких немає необхідності підтримувати якість обслуговування на рівні поділюваних сегментів, більш звичною виявилася технологія Fast Ethernet. Тим більше, що для підтримки дуже вимогливих до швидкості передачі даних додатків є технологія Gigabit Ethernet, що, зберігаючи наступність із Ethernet і Fast
Ethernet, забезпечує швидкість передачі даних 1000 Мбіт/с.
8.3 Високошвидкісна технологія Gigabit Ethernet
Досить швидко після появи на ринку продуктів Fast Ethernet мережеві
інтегратори й адміністратори відчули певні обмеження при побудові корпоративних мереж. У багатьох випадках сервери, підключені по 100- мегабітного каналу, перевантажували магістралі мереж, що працюють також на швидкості 100 Мбіт/с — магістралі FDDI і Fast Ethernet. Відчувалася потреба в наступному рівні ієрархії швидкостей. У 1995 році більш високий рівень швидкості могли надати тільки комутатори ATM, а при відсутності в той час зручних засобів міграції цієї технології в локальні мережі (хоча специфікація LAN
Emulation — LANE була прийнята на початку 1995 року, практична її реалізація була по переду) впроваджувати їх у локальну мережу майже ніхто не зважувався.
Крім того, технологія ATM відрізнялася дуже високим рівнем вартості.
Тому логічним виглядав наступний крок, зроблений IEEE, — через 5 місяців після остаточного прийняття стандарту Fast Ethernet у червні 1995 року дослідницькій групі по вивченню високошвидкісних технологій IEEE було запропоновано зайнятися розглядом можливості вироблення стандарту Ethernet із ще більш високою бітовою швидкістю.
Влітку 1996 року було оголошено про створення групи 802.3z для розробки протоколу, максимально подібного Ethernet, але з бітовою швидкістю 1000
Мбіт/с. Як і у випадку Fast Ethernet, повідомлення було сприйнято прихильниками
Ethernet з великим ентузіазмом.
Основною причиною ентузіазму була перспектива такого ж плавного перекладу магістралей мереж на Gigabit Ethernet, подібно тому, як були переведені на Fast Ethernet перевантажені сегменти Ethernet, розташовані на нижніх рівнях ієрархії мережі. До того ж досвід передачі даних на гігабітних швидкостях уже мався, як у територіальних мережах (технологія SDH), так і в локальних — технологія Fibre Channel, що використовується в основному для

130 підключення високошвидкісної периферії до великих комп'ютерів і передав дані по волоконно-оптичному кабелі зі швидкістю, близької до гігабітної, за допомогою надлишкового коду 8В/10В.
В утворений для узгодження зусиль у цій області Gigabit Ethernet Alliance із самого початку ввійшли такі флагмани галузі, як Bay Networks, Cisco Systems і
3Com. За рік свого існування кількість учасників Gigabit Ethernet Alliance істотно зросла і нараховує зараз більше сотні. Як перший варіант фізичного рівня був прийнятий рівень технології Fiber Channel, з її кодом 8В/10В (як і у випадку Fast
Ethernet, коли для прискорення робіт був прийнятий відпрацьований фізичний рівень FDDI).
Перша версія стандарту була розглянута в січні 1997 року, а остаточно стандарт 802.3z був прийнятий 29 червня 1998 року на засіданні комітету IEEE
802.3. Роботи з реалізації Gigabit Ethernet на кручений парі категорії 5 були передані спеціальному комітету 802.3ab, що вже розглянув кілька варіантів проекту цього стандарту, причому з липня 1998 року проект придбав досить стабільний характер.
Не чекаючи прийняття стандарту, деякі компанії випустили перше устаткування Gigabit Ethernet на оптоволоконому кабелі вже до літа 1997 року.
Основна ідея розробників стандарту Gigabit Ethernet складається в максимальному збереженні ідей класичної технології Ethernet при досягненні бітової швидкості в 1000 Мбіт/с.
Тому що при розробці нової технології природно очікувати деяких технічних новинок, що йдуть у загальному руслі розвитку мережних технологій, те важливо відзначити, що Gigabit Ethernet, так само як і його менш швидкісні побратими, на рівні протоколу не буде підтримувати:

якість обслуговування;

надлишкові зв'язки;

тестування працездатності вузлів і устаткування (в останньому випадку
— за виключенням тестування зв'язку порт — порт, як це робиться для Ethernet l0Base-T і l0Base-F і Fast Ethernet).
Всі три названих властивості вважаються дуже перспективними і корисними в сучасних мережах, а особливо в мережах найближчого майбутнього. Чому ж автори Gigabit Ethernet відмовляються від них?
З приводу якості обслуговування коротко можна відповісти так: ―сила є — розуму не потрібно‖. Якщо магістраль мережі буде працювати зі швидкістю в
20 000 разів перевищуючої середню швидкість мережної активності клієнтського комп'ютера й у 100 разів перевищуючої середню мережну активність сервера з мережним адаптером 100 Мбіт/с, то про затримку пакетів на магістралі в багатьох

131 випадках можна не піклуватися взагалі. При невеликому коефіцієнті завантаження магістралі 1000 Мбіт/с черги в комутаторах Gigabit Ethernet будуть невеликими, а час буферизації і комутації на такій швидкості складає одиниці і навіть частки мікросекунд.
Ну а якщо все-таки магістраль буде завантажена на достатню величину, то пріоритет чуттєвому до затримок чи вимогливому до середньої швидкості трафіку можна надати за допомогою техніки пріоритетів у комутаторах — відповідні стандарти для комутаторів уже прийняті (вони будуть розглядатися в наступній главі). Зате можна буде користатися дуже простою (майже як Ethernet) технологією, принципи роботи якої відомі практично всім мережевим фахівцям.
Головна ідея розробнків технології Gigabit Ethernet полягає в тому, що існує і буде існувати дуже багато мереж, у яких висока швидкість магістралі і можливість призначення пакетам пріоритетів у комутаторах будуть цілком достатні для забезпечення якісного транспортного обслуговування всіх клієнтів мережі. І тільки в тих рідких випадках, коли і магістраль досить завантажена, і вимоги до якості обслуговування дуже тверді, потрібно застосовувати технологію
ATM, що дійсно за рахунок високої технічної складності дає гарантії якості обслуговування для всіх основних видів трафіка.
Надлишкові зв'язки і тестування устаткування не будуть підтримуватися технологією Gigabit Ethernet через те, що з цими задачами добре справляються протоколи більш високих рівнів, наприклад Spanning Tree, протоколи маршрутизації і т.п. Тому розробники технології вирішили, що нижній рівень просто повинен швидко передавати дані, а більш складні і задачі що рідко зустрічаються (наприклад, пріоритезація трафіка) повинні передаватися верхнім рівням.
Що ж загального мається в технології Gigabit Ethernet у порівнянні з технологіями Ethernet і Fast Ethernet?

Зберігаються усі формати кадрів Ethernet.

Як і раніше будуть існувати напівдуплексна версія протоколу, що підтримує метод доступу CSMA/CD, і повнодуплексна версія, що працює з комутаторами. З приводу збереження напівдуплексної версії протоколу сумніву були ще в розробників Fast Ethernet, тому що складно змусити працювати алгоритм CSMA/CD на високих швидкостях. Однак метод доступу залишився незмінним у технології Fast Ethernet, і його вирішили залишити в новій технології
Gigabit Ethernet. Збереження недорогого рішення для поділюваних середовищ дозволить застосувати Gigabit Ethernet у невеликих робочих групах, які мають швидкі сервери і робочі станції.

132

Підтримуються всі основні види кабелів, що використовуються в
Ethernet і Fast Ethernet: волоконно-оптичний, кручена пара категорії 5, коаксіал.
Проте розробникам технології Gigabit Ethernet для збереження наведених вище властивостей довелося внести зміни не тільки у фізичний рівень, як це було у випадку Fast Ethernet, але й у рівень MAC.
Перед розробниками стандарту Gigabit Ethernet стояли важкі проблеми.
Однієї з них була задача забезпечення прийнятного діаметра мережі для напівдуплексного режиму роботи. У зв'язку з обмеженнями, що накладаються методом CSMA/CD на довжину кабелю, версія Gigabit Ethernet для поділюваного середовища допускала би довжину сегмента усього в 25 метрів при збереженні розміру кадрів і всіх параметрів методу CSMA/CD незмінними. Тому що існує велика кількість застосувань, коли потрібно підвищити діаметр мережі хоча б до
200 метрів, необхідно було якимсь чином вирішити цю задачу за рахунок мінімальних змін у технології Fast Ethernet.
Іншою і найскладнішою задачею було досягнення бітової швидкості
1 000 Мбіт/с на основних типах кабелів. Навіть для оптоволокна досягнення такої швидкості представляє деякі проблеми, тому що технологія Fibre Channel, фізичний рівень якої було взято за основу для оптоволоконой версії Gigabit
Ethernet, забезпечує швидкість передачі даних всього в 800 Мбіт/с (бітова швидкість на лінії дорівнює в цьому випадку приблизно 1 000 Мбіт/с, але при методі кодування 8В/10В корисна бітова швидкість на 25 % менше швидкості
імпульсів на лінії).
І нарешті, сама складна задача — підтримка кабелю на кручений парі. Така задача на перший погляд здається нерозв'язною — адже навіть для 100-мегабітних протоколів довелося використовувати досить складні методи кодування, щоб укласти спектр сигналу в смугу пропущення кабелю. Однак успіхи фахівців з кодування, що проявилися останнім часом у нових стандартах модемів, показали, що задача має шанси на розв'язання. Щоб не гальмувати прийняття основної версії стандарту Gigabit Ethernet, що використовує оптоволокно і коаксіал, був створений окремий комітет 802.Заb, що займається розробкою стандарту Gigabit
Ethernet на кручений парі категорії 5.
Всі ці задачі були успішно вирішені.




133


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал