Концепція реформування судової влади України С. О. Короєд, доктор юридичних наук І. О. Кресіна



Скачати 383.34 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації13.02.2017
Розмір383.34 Kb.
ТипКонцепція
  1   2   3   4

6
№ 3
(40),
2015
УДК 347.9(477)
КОНЦЕПЦІЯ
реформування судової влади України
С. О. Короєд,
доктор юридичних наук
І. О. Кресіна,
доктор політичних наук
С. В. Прилуцький,
доктор юридичних наук
1. Проблеми, які потребують вирішення
За всі роки незалежності судова система України реформувалася не один раз. Судову реформу в Україні започатковано вже після здобуття державної незалежності.
Реалізація положень Концепції судово-правової реформи 1992 р. дала змогу зробити низку істотних кроків у напрямі розбудови судової системи і засад її функціонування: законодавчо закріплено самостійність судової влади та основні засади її здійснення, високий статус судді, його особливе матеріальне і соціальне становище, реалізовані принципи територіальності та спеціалізації у побудові судової системи, розроблені механізми призна- чення (обрання) та звільнення суддів; передбачені та сформовані самоврядні
інститути суддівства; створена Державна судова адміністрація України; до процесуального законодавства внесені принципові зміни, запроваджено апеляційний та касаційний перегляд судових рішень; поступово збільшуються державні асигнування на здійснення правосуддя; деякі суди отримали нові приміщення та кошти на ремонт існуючих; вжито багато інших заходів,
СУДОВА СИСТЕМА В УКРАЇНІ
©­Короєд­Сергій­Олександрович­–­доктор юридичних наук
©­Кресіна­Ірина­Олексіївна­–­доктор політичних наук
©­Прилуцький­Сергій­Валентинович­–­доктор юридичних наук

7
№ 3
(40),
2015
Короєд С. О., Кресіна І. О., Прилуцький С. В. Концепція реформування....
спрямованих на поліпшення матеріально-технічного, фінансового,
інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності.
Після прийняття Конституції України 1996 р. Концепція судово-правової реформи 1992 р., відігравши важливу роль у становленні судової влади в
Україні, практично втратила значення програмного документа, хоча окремі положення Концепції тривалий час залишалися актуальними.
Саме в Конституції України 1996 р. було закладено основи побудови судової системи України, визначено її побудову за принципами територіальності та спеціалізації. Свій розвиток це конституційне положен- ня дістало проведенням так званої «Малої судової реформи» у 2001 р., у процесі якої Україна, наслідуючи європейські принципи правосуддя, відмовилася від судового нагляду й запропонувала суспільству процедури апеляційного та касаційного перегляду судових рішень.
Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було затвер- джено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливо- го суду в Україні відповідно до європейських стандартів, мета якої – забез- печити становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедли- вий суд. Завданнями Концепції, що випливають з її мети, визначено створен- ня цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років, визначення шляхів удоско- налення законодавства у цій сфері, усунення негативних тенденцій, внаслідок непослідовності у здійсненні попередньої судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, підвищення фахового рівня суддівського корпусу, підвищення статусу суддів у суспільстві, істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів, радикальне поліпшення стану виконання судових рішень, створення можливостей для розвитку альтернативних (поза- судових) способів вирішення спорів.
Результатом цих етапів судової реформи стало зародження і формування системи адміністративних судів. Завершення формування чотирьохланкової судової системи на принципах спеціалізації відбулося в липні 2010 р. з прий- няттям Закону «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого було утворено суд касаційної інстанції у цивільних і кримінальних справах –
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а до повноважень Верховного Суду України було віднесено забезпе- чення єдності судової практики.
Водночас запропонована суспільству модель судової системи стала вкрай громіздкою, а тому малодоступною та малоефективною. Міжнародні
інституції також звертають увагу на це. Варто згадати хоча б нещодавній звіт
Міжнародного валютного фонду, зроблений за результатами дослідження судової системи України у липні 2014 р., в якому щодо судової системи
України вжито слова «громіздка» і «неоковирна».

8
№ 3
(40),
2015
Судова система в Україні
Суди існують для того, щоб задовольняти потреби людини. Людина, яка приходить до суду, не є правником і не повинна ним бути, вона приходить не з розкошів чи нудьги і не на екскурсію. Людина шукає справедливості, вона хоче за допомогою державного судового механізму відновити своє порушене право. Як установа, яка надає судові послуги, судова система повинна бути простою та доступною для пересічного громадянина, а судові процедури – простими й зрозумілими навіть не для правників. Проте сьогодні судова влада в Україні не відповідає цим принципам.
Варто констатувати, що реалізація таких ініціатив реформування судової системи відповідала європейським стандартам більше за формою, ніж за змістом. Фактично було сліпо скопійовано певні зарубіжні моделі судових систем без урахування особливостей правової та судової систем України.
Відсутність чіткого стратегічного бачення моделі судової системи України, системних, послідовних кроків у побудові судової системи, намагання вирішувати проблеми ситуативно, виходячи з побажань сил, які на той чи
інший момент перебували на політичному олімпі, призвело до того, що якість та ефективність функціонування судової системи перестали задоволь- няти очікування суспільства. Особливо гостро ця проблема постала в період громадянського протистояння кінця 2013 – початку 2014 р.
Відтак жодна із спроб реформування судівництва за час існування незалежної Української держави не увінчалася успіхом. Реформа, пов’язана
із прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2010 р., замість обіцяних позитивних змін призвела до подальшого руйнування хиткої судової системи, позбавлення суддів останніх залишків незалежності та переходу їх під тотальний контроль з боку Президента, який здійснював його завдяки органам-маріонеткам: Вищій раді юстиції та Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Внаслідок того, що велика кількість членів як
Вищої ради юстиції, так i Вищої кваліфікаційної комісії суддів призначалася на посади або Президентом, або Верховною Радою України (в якій на той час сформувалася пропрезидентська більшість) стало можливим використання судових рішень для задоволення політичних інтересів владної верхівки.
Найбільший тиск на суддів чинився з боку голів відповідних судів, які при- значалися на посади тією ж підпорядкованою Президенту Вищою радою юстиції. Внаслідок проведення такої «реформи» зросла кількість рішень, які приймалися за вказівками «згори», тобто від голів та заступників голів відповідного суду, які фактично виступали проміжною ланкою між владою та рядовими суддями у процесі прийняття упереджених, політично мотиво- ваних рішень. Яскравим доказом того, що незалежності суддів в Україні немає, стало масове прийняття рішень про заборону мирних зібрань, про застосування запобіжних заходів щодо учасників мирних акцій протесту на початку 2014 р., хоча вони не вчиняли жодного злочину, а лише відстоювали свою громадянську позицію, i для прийняття таких рішень не було жодних правових підстав.
Упередженістю та корумпованістю судової гілки влади зумовлений кри- тично низький рівень суспільної довіри до вітчизняних судів.

9
№ 3
(40),
2015
Отже, ситуація у сфері судоустрою і судочинства залишається достатньо складною. Українські суди так і не стали дієвим інститутом захисту прав людини, рівень довіри до них з боку суспільства лишається вкрай низьким.
Судова реформа, і зокрема реформа судоустрою, не завершена, практичне втілення задуманого стикається з багатьма проблемами.
Особлива роль суду як органу судової влади в сучасній демократичній державі зумовлює високі вимоги до осіб, яким довіряється здійснення судової влади. В українському законодавстві велика увага приділяється забезпеченню правових гарантій належного здійснення суддею своїх повно- важень, і насамперед забезпечення незалежності суддів.
Реалізація функцій судової влади в Україні можлива лише за умови належного забезпечення гарантій самостійності судів та незалежності суддів.
На практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадови- ми особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодав- чу, виконавчу і судову та мають місце втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом протиправного впливу. Факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами резонансних чи політичних справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів. Така ситуація склалася насамперед через неправомірне використання суб’єктами влади наданих їм повноважень, а також наділення державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів. Вказані негативні явища набули значного поширення і становлять загрозу утвердженню в державі принципу верховенства права, здійсненню правосуддя на засадах, визначених
Конституцією та законами України.
Негативно впливає на незалежність судової влади й механізм фінансування судів, який, незважаючи на самостійність судової влади, не є самостійним і чітко законодавчо визначеним.
Як відомо, існує тісний зв’язок між соціально-економічними перетворен- нями в суспільстві й долею інститутів державної влади, зокрема судових органів. Які цінності і чиї інтереси захищатиме суд, якими засобами він буде користуватися – ось центральна проблема будь-якої судової реформи.
В свою чергу, «суддівська корпорація» відгородилася від претензій суспільства; скарги громадян на зловживання суддів у більшості випадків
ігноруються Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України; одночасно із судової системи звільняють кваліфікованих і справді незалежних суддів.
Безконтрольність і безвідповідальність суддів породжує їх безкарність, підриває основи правосуддя, порушує права громадян на справедливий і доступний суд, який має здійснювати ефективний захист порушених прав.
Паралельне існування з дублюючими функціями та політичним впливом
Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, їхня заполітизованість і корпоративність не дають змоги забезпечити судову
Короєд С. О., Кресіна І. О., Прилуцький С. В. Концепція реформування....

10
№ 3
(40),
2015
систему висококваліфікованими і чесними суддівськими кадрами; ці органи не є належним дієвим фільтром формування суддівських кадрів.
Реалізація механізму відповідальності суддів неможлива без реформуван- ня процесуального законодавства, яке б чітко визначало завдання правосуддя
і процесуальні обов’язки судді при розгляді конкретної справи, встановлюва- ло справедливу і просту судову процедуру, дозволяло правильно та оператив- но вирішувати велику кількість справ. При цьому учасники процесу позбавлені можливості впливати на швидке і ефективне відновлення їх прав, порушених внаслідок грубого порушення суддею норм процесуального права під час розгляду конкретної справи на всіх рівнях і етапах. Відсутня відповідальність держави у вигляді відшкодування потерпілій особі майнової та моральної шкоди за помилки в сфері судочинства – за наслідками розгляду цивільних, господарських і адміністративних справ.
Проголошене Конституцією України право на судовий захист фактично зводиться до створення державою умов, за яких громадянин може звернути- ся до суду, але для отримання реального і ефективного судового захисту порушених прав громадянину доводиться докладати чимало зусиль, щоб розібратися в процесуальних формальностях, не будучи юристом. Це вимагає реформування процесуального законодавства в напрямку визначення якісно нової ролі судді в процесі, перетворення його з пасивного арбітра на актив- ного учасника процесу, який би при встановленні факту порушення прав вживав усіх можливих заходів для припинення такого порушення і відновлення порушених прав.
У судовій системі України фактично виділяються п’ять самостійних судо- вих структур: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, а також
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд
України з системою нижчестоящих судів, які спеціалізуються на розгляді цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.
Автономність систем спеціалізованих судів (господарських і адміністративних) призвела до їх відірваності від системи загальних судів, часто й конкуренції.
Через це судова система відірвана від громадян і організацій. Доступ грома- дян до цих судів та захист їх прав у сфері господарських та адміністративних правовідносин є ускладненим. Ці обставини щонайменше не сприяють зміцненню і знижують ефективність функціонування судової влади, яка в правовій державі повинна стати реальною опорою, що забезпечує міцність усього державного механізму.
Функціонування господарських та адміністративних судів як окремих спеціалізованих судових установ не підвищує ефективність судового захи- сту настільки, щоб цим можна було обґрунтувати їх існування. Крім того, ці суди за обсягом фінансування практично прирівнюються до судів загальної юрисдикції, хоча навантаження на ці суди незначне у загальному обсязі справ, що розглядаються судами в Україні. При цьому адміністративні суди, які насамперед повинні захищати громадянина, приблизно у 60 % справ розглядають позови проти громадянина, а не позови громадянина проти держави. Проблема розмежування юрисдикцій (конкуренції
Судова система в Україні

11
№ 3
(40),
2015
юрисдикцій) між господарськими і загальними судами, з одного боку, та адміністративними судами - з іншого, залишається актуальною і сьогодні, адже в багатьох випадках заявникам відмовляється в доступі до правосуддя через неправильно визначену заявником юрисдикцію. Крім того, є своєрідним порушенням принципу рівності, коли в судах різних юрисдикцій застосування одних і тих же норм матеріального права здійснюється за різними правилами судочинства.
Господарські суди загалом розглядають лише 3–3,5 % від загальної кількості розглядуваних справ у судовій системі. Це дуже малий відсоток.
Судова спеціалізація загалом запроваджується для того, щоб окремі категорії справ, які становлять особливу складність, розглядали судді, які мають спеціальну підготовку, тобто поглиблені знання в тій чи іншій галузі права для вирішення саме такої категорії справ. Які ж такі особливі категорії справ
є в суді господарської юрисдикції, що є складними й де потрібні особливо поглиблені знання і спеціальна підготовка суддів? Певною мірою такими можна визнати справи щодо інтелектуальної власності та про банкрутство.
Натомість переважна більшість розглядуваних господарськими судами справ виникають із договірних правовідносин і належать до компетенції цих судів лише за суб’єктною ознакою. Якщо стороною спору, який виникає, напри- клад, з кредитного чи орендного договору, є банк та фізична особа, але як суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи, то тільки тому спір підлягає розгляду господарськими судами. Подібний спір між громадянином, не підприємцем, і банком – віднесений до компетенції місцевого загального суду, а що ж, власне, такого особливо складного і спеціального в тому ж спорі за участю фізичної особи-підприємця, що цю справу повинен розглядати спеціалізований суд? Нічого особливого в такій справі немає: і загальний, і спеціалізований суди керуються в таких випадках одними й тими ж правовими нормами.
Спеціалізовані суди адміністративної юрисдикції загалом розглядають приблизно 10 % від усього масиву розглядуваних судами справ. Відсоток невеликий. До того варто звернути увагу на категорії цих справ та їх кількість. Адже адміністративні справи розглядаються і місцевими загальни- ми, і спеціалізованими окружними адміністративними судами за правилами адміністративного судочинства. Україна обрала таку модель адміністративної юстиції, ідея якої полягала в створенні спеціалізованих окремих судів, що здійснюватимуть правосуддя для вирішення всіх публічно-правових спорів, які виникають у державі, з метою забезпечення реального, повного і ефек- тивного захисту прав і свобод фізичних чи юридичних осіб, насамперед від так званого «свавілля державних органів». Проте що маємо на практиці?
Більшість із передбачених статтею 18 Кодексу адміністративного судочин- ства України категорій адміністративних справ розглядаються місцевими загальними судами, а не спеціально створеними для цієї мети окружними адміністративними судами. Судді судів загальної юрисдикції не мають спеціальної підготовки, не мають поглиблених знань для розгляду адміністративних справ, проте саме вони великою мірою втілюють у життя
ідею адміністративної юстиції. Адже саме місцеві загальні суди розглядають
Короєд С. О., Кресіна І. О., Прилуцький С. В. Концепція реформування....

12
№ 3
(40),
2015
спори, в яких громадянин відстоює свої права, захищаючись від свавілля державних органів, та бореться проти бюрократичної машини. Чим же зай- маються адміністративні суди? Більшість справ, які розглядалися за правила- ми адміністративного судочинства, – це податкові спори, більша частина з яких – спори не за позовом громадянина, який шукає справедливості в суді, а за позовом органу державної влади, який шляхом звернення до суду намагається справити податки. Справляння податків – це не функція суду.
Цим повинні займатися фіскальні органи шляхом прийняття владних управлінських рішень, а суб’єкт оподаткування, який із цим рішенням не згодний, повинен мати право на його оскарження до суду.
Залишається дискусійним питання щодо статусу і повноважень Верховного
Суду України та юридичної сили його рішень, їх ролі у забезпеченні уніфікації судової практики, а також доцільності виконання функцій конституційного контролю самостійною судовою установою – Конституційним
Судом України. Адже чинний механізм організації та діяльності
Конституційного Суду України не витримує критики. За період свого
існування цей орган не став надійним та незалежним арбітром між народом та державою, а почасти був каталізатором соціально-політичного конфлікту.
Існування Конституційного Суду України стало номінальним, а його діяльність та організація, статус суддів не стали надійним гарантом захисту конституційного ладу в державі.
Диференціація заробітної плати суддів залежно від рівня судової інстанції та кваліфікаційного класу призвело до «відтоку» професійних суддівських кадрів з місцевих судів до апеляційних та вищих спеціалізованих, що не відповідає правовому статусу судді, який повинен бути єдиним для всіх суддів незалежно від статусу судової установи.
Ще одним елементом майбутньої судової реформи має стати вдосконален- ня порядку організації та діяльності системи суддівського самоврядування.
Відповідно до законодавства суддівське самоврядування в Україні здійснюється через такі органи: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; 2) спільні збори суддів місцевих загальних судів кожної області, міст Києва та
Севастополя; 4) Раду суддів України; 5) з’їзд суддів України.
Не можна не звернути увагу на проблему розширення участі громадян у здійсненні правосуддя. Сьогодні народ відсторонений від участі у здійсненні правосуддя по переважній більшості кримінальних і цивільних справ та у всіх адміністративних справах. Хоча в адміністративних справах участь народу є необхідною для забезпечення балансу державних і суспільних інтересів.
Система виконання судових рішень є малоефективною, суди позбавлені реальної можливості впливати на стан виконання ухвалених ними рішень, оперативно вживати заходів щодо недобросовісних боржників.
У процесі розбудови правової держави одним з її найбільш важливих критеріїв є створення чесної, прозорої та ефективної судової влади. Наразі назріла необхідність докорінних змін судової системи та реформування окре- мих її інститутів.
Судова система в Україні

13
№ 3
(40),
2015
Правосуддя – така сфера державної діяльності й суспільного життя, в якій найбільш яскраве втілення знаходить ідея правової держави. Людина має отримувати послуги правосуддя якомога швидко, прозоро, якісно і ефектив- но. Проте таке правосуддя залишається тільки мрією. Такий стан фактично нівелює доступність правосуддя як конституційно-правову основу судової влади України.
Отже, настав час перейти до наступного – головного етапу судової рефор- ми, переосмисливши попередній досвід і створивши для громадян України ефективну судову владу в захисті їх прав. Судова влада має стати самостійною впливовою силою, незалежною в своїй діяльності від органів законодавчої, виконавчої влади та Президента України, а судді мають нести сувору і невідворотну відповідальність за допущені ними порушення при здійсненні правосуддя.
2. Мета та завдання реформування судової влади
Головною метою реформування судової влади в Україні є створення зако- нодавчих та організаційних передумов для утвердження в Україні незалежної, ефективної та відповідальної судової влади, яка здатна надійно захищати права громадян та якій довірятиме суспільство. При реформуванні судової влади варто виходити передусім з того, що суди існують не для політиків і не для того, щоб задовольняти їх потреби у вирішенні певних політичних чи економічних конфліктів. Суди існують для того, щоб задовольняти потреби людини. Громадяни чи юридичні особи, які звертаються до суду, повинні бачити безсумнівні переваги судового порядку вирішення конфліктів і спорів, усунення юридичних невизначеностей.
Реформування судової влади в Україні повинно мати комплексний характер
і передбачати внесення змін до Конституції України, законодавства з питань судоустрою та статусу суддів, реформування суміжних інститутів (прокурату- ри, адвокатури, виконавчої служби), вдосконалення процесуального законо- давства та законодавства, що регулює порядок виконання судових рішень.
Судова влада включає: судоустрійний та судочинний сегменти, а також сегмент статусу суддів та суб’єктів, які забезпечують реалізацію права особи на справедливий судовий захист (адвокатура, прокуратура, державна вико- навча служба, ДСА тощо). Саме виходячи із цих трьох сегментів (сфер) варто розробляти пропозиції щодо реформування судової влади.
Завданнями та основними засадами реформування судової влади в Україні на сучасному етапі є:
- реформування судової системи України виходячи з ідеї децентралізації, згідно з якою правосуддя має здійснюватися і завершуватися на місцях з ура- хуванням максимальної наближеності до населення, а також внутрішньої
судової спеціалізації­її підсистем;
- реорганізація системи спеціалізованих судів та створення єдиної
системи судів, до якої входитимуть місцеві, місцеві окружні суди,
Верховний Суд України, в яких мають бути створені відповідні


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал