Кафедра журналістики Синтаксис тексту



Сторінка6/12
Дата конвертації23.02.2017
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
тематичним. Порівняйте: Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник - будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов’язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень - слово мистецтво, - але в другому реченні воно з’являється аж у кінці, досягнення зв’язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, у якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв’язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв’язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат... Картина "вечорового малювання", як називав її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, пройняті часовою й просторовою єдністю.

Тематичний зв’язок речень, що перебувають у відношеннях смислового суміщення, виражений не лише через пряму співвіднесеність змісту речень, що розкривають якусь спільну буттєву спрямованість, а й через взаємодію речень, зміст яких об’єднується і завдяки єдності часового відтинку, етапу, періоду, які охоплюють ряд явищ, котрі належать до одного просторового кола.

Після розгляду типів і засобів зв’язку між реченнями можна переходити до аналізу відношень між ними. Але, перш ніж це зробити, спинимося ще на деяких важливих характеристиках зв’язків між реченнями. Вони можуть бути контактними й дистантними, безпосередніми й опосередкованими. Без урахування яього також важко простежити розвиток відношень між реченнями, виявити межі утворюваних із їхньою допомогою єдностей. Під контактним зв’язком речень розуміємо звязок речень, розташованих безпосередньо поряд, одне за одним. А в тих випадках, коли пов’язані речення розокремлюються іншими, виникає необхідність фіксувати дистантний зв’язок, до речі - поширений у мовних побудовах. Він дає змогу після розвитку однієї смислової лінії речення повернутися до розгортання другої в тих випадках, коли треба досягти більшої ґрунтовності, вичерпності в розкритті тєї чи іншої теми. Розглянемо приклад (фрагмент тексту): Сучасний журналіст - це людина зі смаком і без демагоги. Мені здається, так можна перекласти сучасною мовою відоме визначення "лицар без страху і докору", І ще - компетентний, комунікабельний, здатний на експромт, імпровізацію, цікавий співрозмовник, а головне - такий, що професійно виконує свою справу. Цей фрагмент цікавий тим, що дистантний зв’язок представлений тут дуже виразно - за допомогою приєднання (кореляції), спеціальних інтегративних засобів (і ще). Друге речення, що виражає власне авторські міркування щодо висловленого, роз’єднує перше й третє речення, але, завдячуючі властивості мовлення - підтримувати зв’язок і на відстані, він поновлюється й продовжує діяти. Звичайно, між першим і другим реченнями проявляється контактний зв’язок. Під безпосереднім розуміємо прямий зв’язок двох речень. Опосередкований же являє собою непрямий зв’язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв’язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв’язком, а й поширеністю опосередкованих зв’язків. Ось приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв’язку: Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина - йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу - і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату - неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом і сіллю. У наведеному складному синтаксичному цілому між першим і другим, другим і третім, другим і четвертим, третім і четвертим реченнями існує безпосередній зв’язок, але, наприклад, перше й третє, перше й четверте речення теж перебувають у зв’язку, хоч. на відміну від згаданого, це вже зв’язок опосередкований.

Контекстуальні відношення речень

Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).

Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.

1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.

Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.

Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють грунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв’язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз’ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з’являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.

Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.

1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:
а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т.
Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".
б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах
пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.


1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".

Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.

Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.

Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова визначеність є одним з основних принципів викладу.

1.3. Залежні речення аргументують, тобто слугують для підтвердження, обгрунтування судження, висловленого в опорному реченні. Відношення, що складаються між реченнями, виразно передаються тематичним зв’язком: опорне речення містить аналітичне ствердження, яке виражає погляд на щось, думку про щось, а залежне повідомлення про факти, котрі свідчать про правомірність такого судження. Це дуже сильний тематичний зв’язок, у публіцистичних текстах він реалізується часто, бо в ряді випадків уживання неарі ументованнх суджень, що виражають нову або не загальновідому точку зору, можуть бути сприйняті як непереконливі, а названі відношення, завдяки їхній явній передбачуваності, можуть не характеризуватися сполучниковими засобами. Порівняйте: Міцнішають творчі зв’язки вищої школи з виробництвом. Зростає число базових кафедр інженерних вузів у великих промислових об’єднаннях. Укладаються довгострокові угоди про науково-технічніу співдружність із підприємствами. За прямими замовленнями заводів та НДІ вузи в чимраз більшому обсязі здійснюють важливі госпдо-говірні дослідження. Створюються дедалі сприятливіші умови для прилучення вихованців вищої школи до їхньої майбутньої роботи; В тому, що наше господарство - одне з провідних у Подільскому районі (здали державі ’5007 тонн м’яса та 6429 тонн молока) є велика заслуга й молодих; А ось що є беззаперечним (записано в літописі): висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародівній Русі. Князь Олег з дружиною славетно десантувався піп Константинополем іще в 907 році.

У цих фрагментах аргументуються судження - Міцнішають творчі зв’язки вашої школи з виробництвом; наше господарство - одне з провідних у Подільському районі (входить до складу цілісного речення В тому... є велика заслуга молодих); А ось щю беззаперечно; висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Речення аргументи містяться в окремих фразах (перший і третій фиагмент) й в одній фразі - в цьому випадку вони оформлені як вставні, бо приєднуються всередині речення, з яким зв’язані (другий фрагмент). Речень-аргументів може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть приєднуватися також залежні від них речення, що надає доказові поглибленого, розгорнутого характеру; деталізована, об’ємна аргументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в проблемних статтях, матеріалах, присвячених питанням міжнародної політики.

Речення -аргументи приєднують до тих, котрі їх стосуються, також із допомогою сполучникових засобів (так, наприклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, наочне підтвердження цього, підтвердженням цьому можуть служити й т.ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість відношень, що склалися.

1.4. Залежними реченнями користуються для коментування опорного речення. Такі відношення особливо притаманні інформаційному текстові. При ньому опорне речення може виражати різноманітний зміст повідомлення про подію, якісь дії, стан, справ, судження про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т.д. В реченні-коментарі даються роз’яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про то повідомляється - окремих поняті) або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою вибіркові роз’яснення, що даються автором для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментування вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які викликають суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко переоцінити важливу роль коментування для глибокого осмислення фактів дійсності, формування громадської думки. Коментуючи, автор відповідає на багато питань, пов’язаних із повідомлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє собою хто-що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чого-небудь і т.д.

Розглянемо фрагмент: Софія Pусова читала курс дошкільного і виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала "Світло" - легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера в номер з’являлися на сторінках "Світла" роздуми Русової. Прості, щирі, мудрі. То - роздуми Вихователя, Матері, талановитої Українки, котра збагнула істину: культура й свідомість нації народжуються коло колиски немовляти, над якою має витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово.

Два речення-коментарі містяться в другому абзаці: Вони стосуються компонента попереднього речення - роздуми Русової, в них висловлюється поцінування праць відомого педагога, її ідей національного самоусвідомлення.

Поширеним є коментування змісту всього повідомлення, на що вказує займенник це або поєднання займенників цей, такий зі словом, котре узагальнено позначає коментований зміст: Щоб подовжити оптимальні строки сінокосу, господарства створюють різнодостигаючі травостої. Це, гадаємо, правильний підхід до справи, бо дає змогу збільшити збір повноцінних кормів; Багато підприємств легкої промисловості не справляються з планами поставки, порушують зобов’язання перед торгівлею... Такі стосунки між партнерами рівноправними, природно, не назвеш.

Засобами інтегративно-характеристнчного зв’язку при коментуванні є сполучникові слова та речення: по суті; суть у тому, що; це означає, що: йдеться про те, що; загалом; словом; одним словом; коротше кажучи та ін. До сьогодні ембріонів утримують в анабіозі по кілька років. Але вчені переконані, що межі "життя" зародка в пробірці вимірюються, як мінімум, десятиліттями. Це означає, що з часом генетичну сутність, важливі якості найцінніших і рідкісних тварин - як сільськогосподарських, так і диких удасться довго зберігати в їхньому "законсервованому" потомстві; для учасників підготовлено цікаву культурну програму, випущено пам’ятні зночки, афіші, плакати, вимпели. Словом, як у доброї господині, до свята все готове завчасно.

У газетних текстах коментування представлене як у складі авторської мови, так і в мовних партіях, що належать іншим особам, компетентним у тому чи іншому питанні. Таке подання коментаря посилює його переконливість і достовірність інформації в цілому. Те ж можна сказати про коментарі, які даються різними газетами, агентствами преси й т.д. Оформляється таке коментування (одне речення-коментар або в поєднанні з тими, що його стосуються) як у вигляді прямої мови, так і через різні посилання (називаються ті особи, газети, агентства, організації, яким належить коментар).

1.5. У залежному реченні повідомляється про міркування, асоціації, почуття, бажання, славлення кого-небудь до чогось, котрі виникають у зв’язку з тим, з приводу того, про що йдеться в опорному реченні. Як і за коментування, в цьому разі опорне речення може бути різним за змістом. Відмінність полягає у функції та змісті залежного речення - воно слугує не для роз’яснення, а, можна сказати (узагальнюючи названі функціонально-смислові різновиди), для вираження авторського ставлення до повідомлюваного, до того, про що мовиться. Порівняйте: Згодом тут побудують тунель, тоді буде відкрито безперешкодний в’їзд на естакаду. Ця споруда з’явилася кілька років тому. Вона проклала найкоропшіии шлях із північної частини міста в північна-східну. Справжнє задоволення їхати таким мостом, що проліг над павутинням залізничних колій, тісних вуличок і проїздів; У новому фільмі мані особливо сподобалася Офелія -ніжна, сумна, невагома... Як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені в "повнометражному" балеті "Гамлет"; Повернувшися в Кентау, Касимбеков щиро захоплювався: "Золоті у нього руки... "людина чудова, пряма, чесна. Таким і має бути справжній майстер". Так, майстерність - категорія ще й моральна.

У першому фрагменті спочатку йде опорне речення, а потому кілька залежних, що стосуються поняття естакада: два речення-коментарі (ця споруда з’явилася...; вона проклала найкоротший шлях...) і третє, в якому автор говорить про те, яке почуття задоволення викликає їзда таким мостом. Основним тут є повідомлення про відкриття нового в’їзду на естакаду, решта слугують для того, щоб читач міг краще уявити собі цю естакаду. В другому фрагменті (з відгуку на новий телефільм-балет) перше речення є безпосереднім повідомленням за темою тексту: як сприйнято твір (У новому фільмі мені особливо сподобалася...), а наступні речення його доповнюють нерозривно зв’язаним із ним змістом - пояснюється, яка ж Офелія створена балериною (ніжна, сумна, невагома), й говориться про уявлення, що виникли у автора у зв’язку зі сприйняттям цього образу, думки про те, як цікаво було б побачити балерину в цін ролі на великій сцені. І, нарешті, в третьому фрагменті розповідається, як захоплюється один майстер своєї справи трудовим мистецтвом і людськими якостями іншого майстра. В реченні Так, майстерність - категорія ще й моральна висловлюється думка, що виникла у автора у зв’язку з усім сказаним, із твердженням героя, що справжній майстер повинен бути прямою, чесною, гідною людиною. Функції речень, що розкривають думки автора з приводу повідомлюваного, значні й розмаїті: з їхньою допомогою поглиблюється інформація про щось, читач дістає орієнтири для сприйняття та оцінки повідомлення, виклад стає жвавим, природним (розмовним), бо тільки в розмовній мові спостерігаємо найрізноманітніші за характером асоціативних зв’язків супутні смислові відгалуження. Вони поряд із реченнями-коментарями особливо помітно відображають властиву публіцистичній мові якість авторського "я" - відверто, прямо вираженого, що необхідно для здійснення активного, чіткого в своїй визначеності впливу публіцистики на суспільну свідомість. Розглянуті відношення виразно передаються тематичним зв’язком, головна роль у якому належить змістові залежного речення, де повідомляється думка автора з приводу того (стосовно того), про що йдеться. Про таку семантику залежних речень сигналізує наявність у їхньому складі компонентів вірю, віриться, цікаво, здається, хочеться, подобається, звісно, зрозуміло, приємно, радує, смутить, як важливо й т.п.

Порівняйте: Нашу бесіду перериває телефонний дзвінок. Валентина Михайлівна бере трубку. "А навіщо записувати? --дивується. Я й так запам’ятаю - все життя прагнула цього. Отже, літак в Антарктиду тільки взимку...

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал