Кафедра журналістики Синтаксис тексту



Сторінка5/12
Дата конвертації23.02.2017
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ЗВ’ЯЗКИ ТА ВІДНОШЕННЯ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІ


Прості й складні речення, хоч і виражають певний зміст, у реальному писемному й усному мовленні е лише елементами для побудови більш складних мовних утворень, які мають назву "одиниці тексту", "текст". Причому найчастіше текст утворюється не безпосередньо з речень, а з одиниць, які становлять сукупність речень. Це пов’язано, наприклад, із тим, що у мовленні не лишец повідомляється про щось, але й зміст цього повідомлення розгортається, осмислюється, тобто навколо одного змістового центру об’єднуються додаткові повідомлення. Може бути й інакше: один зміст передається розчленовано - з допомогою не одного речення, а двох, трьох і більше. В таких випадках звичайно утворюються синтаксичні одиниці, більші за речення, Вони характеризуються синтаксичною єдністю, зв’язаністю елементів, певними змістовими якостями. Ці одиниці становлять будівельний матеріал для повідомлення змісту, що програмується текстом. У мовленні кожного разу утворюються нові поєднання речень, але процес їх творення позначається закономірним, регулярним характером, що й виділяє їх як різновид мовних одиниць вищого рівня власне комунікативного.

У семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв’язане смислове ціле. В плані мовленнєвої діяльності текст, відповідно, розглядається як результат цілеспрямованого мовленнєвого акту, безпосередньо сама мовленнєва діяльність, підпорядкована певному комунікативному завданню.

Текст дістає також прагматичне тлумачення (як інструмент мовної комунікації між відправником та одержувачем), розглядається з інформативної точки зору ("зображення світу" з різним ступенем об’єктивності). Підкреслюється організаційне начало комунікативної цілеспрямованості, комунікативного задуму.

Численність понять аналізованого ряду має своє закономірне пояснення. В ній знаходить вияв і багатозначність самого слова „текст", і, головне, різнопланове осмислення одного й того ж об’єкта. Текст - складне, багатопланове утворення, до його розуміння як мовленнєвого витвору також приходять різними шляхами. У зв’язку з тим, що нині триває активний пошук закономірностей текстотворення, текст зазнає також онтологічного осмислення - щодо складу одиниць, які формують його цілісну єдність. З одного боку, набула поширення думка про текст як про послідовність речень, що характеризуються змістовою взаємозумовленістю в залежності від загального змісту. З іншого боку, подібному розумінню протиставляється погляд на текст не як на суму речень, їх тематичний набір, а як на систему, в якій функціонує одиниця, що інтегрує речення, але незводима до їх суми.

З такої точки зору ми й розглянемо синтаксичні явища, категорії, якими зумовлюється формування текстових одиниць, більших за речення.

Контекстуальні зв’язки речень

Синтаксичний зв’язок, тобто формальні взаємовідношення компонентів синтаксичних одиниць, які виявляють смислові зв’язки - синтаксичні відношення, - й виражені засобами мови, є вихідним і фундаментальним поняттям синтаксису. Наявні точки зору на категорії "зв’язок" і "відношення" потребують якнайдетальнішого поглиблення, розвитку.

Елементи складного утворення (на основі речень таким є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, надфразна єдність, прозаїчна строфа та ін.) взаємодіють між собою, тобто перебувають у таких структурних відношеннях, які спрямовані на формування змісту й функції цілого. З цього випливає, що відношення елементів являють собою їхню функціонально змістову залежність, взаємозумовленість у мовній побудові, визначувану завданням формування її цілісного змісту і функції. Оскільки відношення спрямовані на об’єднання елементів у ціле, то на допомогу їм, для формування та виявлення, створюються зчеплення, з’єднання - зв’язки між елементами (бо якщо елементи-речення в свою чергу являють собою складні утворення із взаємозв’язаних елементів, то взаємодія речень є і взаємодією їхніх елементів). Таким чином, зв’язки - це з’єднання елементів, виниклі під дією системних відношень. З одного боку, зв’язки – це засіб вияву відношень, з іншого - це з’єднання, зчеплення, що підтримують, закріплюють системні відношення.

Вивчення міжфразових зв’язків ведеться у двох напрямах. Один - це виявлення різних засобів зв’язаності: слів-повторів, синонімів, займенників, прислівників (як сполучників), вказівно-замінювальних, сполучникових, вставних слів, словосполучень і речень, спеціальних зв’язуючих речень, дієслів, шо перебувають у видо-часовій співвіднесеності, й т.ін. Підкреслюється також роль порядку слів, інтонації. Другий напрям орієнтується на виявлення принципів, способів, типів зв’язку. Пропонується навіть термін "принцип зв’язності". Й у цьому випадку є виправданим поняття "тип, що має класифікаційний характер і передбачає введення класифікаційної основи (спосіб, принцип, функція, зміст і т.д.)". Зроблено спроби створення таких типологічне значущих рядів зв’язку: ланцюговий, паралельний (Г.Я.Солганик); змістовий, логічний і композиційний аспекти зв’язності (М.П.Котюрова); принцип лінійної зв’язності, співвіднесеності, асоціативної зв’язності (К.Кожевникова); з’єднувальний, альтернативний, причинно-наслідковий зв’язки (В.О.Михайленко); граматична й лексична репрезентація (М.П.Іоніце); кон’юнкція, диз’юнкція, імплікація (В.П.Важеніна); приєднання, супозиція, паралельний і ланцюговий зв’язки, співвіднесеність граматичних значень і форм (Є.А.Реферовська); зіставне, а також протиставне приєднання ( Л. В. Сухова). В той же час є ще чимало проблем, котрі утруднюють цей шлях. Так, спостерігається зміщування аспектів "зв’язок" і "відношення" (пор.: кон’юнкція, диз’юнкція; альтернативний, причинно-наслідковий зв’язок і т. п.). Крім того, пропоновані класифікації мають як схожі, так і відмінні підвалини. Для спостереження відношень між реченнями важливо виявити й визначити спосіб зв’язку, що являє собою єдність узагальненої форми-зв’язку та її спрямованості.

Виникає передусім зв’язок між елементами поєднуваних речень або між складом першого речення й елементом другого, що свідчить: певні компоненти або в цілому зміст першого речення зазнають дальшого розгляду в другому. Це, насамперед, ланцюговий зв’язок, який полягає у спадкоємності, створюваній у лінійній послідовності спільності компонентів. Засобами ланцюгового зв’язку є повтори елементів попереднього речення, вживання синонімів до цих елементів, указівно-замінювальних слів (він, це, цей,такий, тоді, там, тут і т. ін.), родових понять. Розгляньмо приклад (наведений з деякими скороченнями): Виставка новітньої медичної техніки для новонароджених відкрилася на території клінічної лікарні. Вона, організована об’єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою "Дрегер". Експозиція становить особливий інтерес для спеціалістів... У фірми "Дрегер" із міста Любека давні й міцні зв’язки з нашими підприємствами. У цьому фрагменті простежується ланцюговий зв’язок, засобами якого є слова: виставка - вказівно-замінювальне слово вона - синонім експозиція; словосполучення західнонімецька фірми „Дрегер" - його скорочений повтор фірма "Дрегер". Іще приклад: Перші двадцять тисяч триколісних дитячих велосипедів "Півник" випустило експериментально-виробниче об’єднання "Металіст". Машини зручні й красиві. Сидіння, амортизатори, спідометри та звуковий сигнал виконані з різних кольорових пластмас. Усього в нинішньому році підприємство виготовить 80 тис. "Півників". Тут ланцюговий зв’язок, виражається таким рядом: словосполучення велосипед "Півник" - родове поняття машини і скорочений, дещо видозмінений повтор "Півники". В цих прикладах спостерігаємо лінійний і променевий ланцюговий зв’язок. Якщо лінійний зв’язок являє собою безпосередній зв’язок двох речень (Вона організована об’єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою "Дрегер". У фірми "Дрегер" із міста Любека...), то за променевого зв’язку речення безпосередньо зв’язане з кожним із кількох речень.

Особливою частотністю характеризується ланцюговий зв’язок, створюваний вживанням указівно-замінювальних слів, і серед них - це, цей. Порівняйте: Більше вкладень спрямовується в соціальну сферу, а також у переробні галузі, особливо на реконструкцію діючих підприємств. Ці заходи дали змогу одержати відчутне збільшення продукції; Вистава не розпадається на дві окремі частини, вона сприймається як єдине, органічне ціле, А це означає спадковість, вірність традиціям; Італійці не тільки пропонують на продаж своє обладнання (для цієї мети виділено солідні кредити), мова йде про кооперацію виробництва, можливості створення спільних підприємств", Як ніколи гостро, світ потребує нині коаліції розуму, ..і в цьому контексті "Всесвітня лабораторія" постає прообразом такої організації загальнолюдського інтелекту, який поставить нездоланну перепону на шляху акцій і дій, від яких надто явно тхне середньовіччям і політичною інквізицією. У першій фразі приєднується з допомогою слова це. Друга фраза містить вставне речення, яке також з’єднується з базовим з допомогою компонента для цієї мети, що включає слово цей. В третьому прикладі склад другого речення містить зв’язуючий компонент; у цьому контексті, який знову-таки містить слово цей. Слова мета, контекст також виступають у ролі контекстно зумовлених замінників.

У розглядуваному ряді є паралельний зв’язок. Звернімося до такого його трактування: "Якщо формула ланцюгового зв’язку А - В, В - С, то формула паралельного зв’язку А - В, С - Д, де всі члени речень або тільки деякі виражені однаковими формами..." [53]. Очевидно, в це формулювання треба внести уточнення: де всі функціонально співвіднесені члени речення або тільки деякі з них виражені однаковими формами. Тому що без урахування функціональної співвіднесеності можна сприймати як вияв паралельного зв’язку й випадки повтору, зближення мовних форм за ланцюгового та інших видів зв’язку.

Спостереження паралельного зв’язку показує, що його інтенсивність не в усіх випадках однакова. Це дає підставу говорити про сильний і слабкий паралельний зв’язок. Природно, що насамперед треба віднести до розряду сильних паралельний зв’язок, який полягає у цілковитій співвіднесеності якихось однофункціональних елементів поєднаних речень, та ще й підкріплений повтором. Порівняйте: Важкі діти ті, хто не чує батьків і дорослих. Важкі батьки та дорослі ті, хто не чує дітей; Звідки ж все-таки непоборний дух, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе. Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчину (Лесю Українку) над своїм часом, над своєю похмурою епохою; "У Вас руки дужі - допоможіть мамі, дружині, нехай сини побачать і самі підсоблять. У Вас плечі широкі - підіпріть кілька кутків, які тримає на своїх плечах жінка, бо у наш бідний дефіцитний час їх вже не чотири, а безліч. У Вас голос гучніший, нехай несе він розумне й тепле слово, щоб сини Ваші почули її запам’ятали, бо від кого ж їм, як не від батька, тата, татуся навчитися цього?

Так само дієвий і паралельний зв’язок, створюваний компонентами, котрі слугують для вказування на перелік і підкреслюють однотипність, односпрямованість смислової орієнтації речення. Цими компонентами є слова та словосполучення: по-перше, по-друге, по-третє і т.д., перше, друге, з одного боку, з іншого боку й т.ін. Паралелізм досягається передусім функціональною співвіднесеністю форм переліку, а співвіднесеність інших компонентів має факультативний характер. Порівняйте: Що це дало? По-перше, ясну картину стану справ. По-друге, дало змогу швидше провести перерахунок пенсій для 116 тисяч ветеранів. По-третє, стали відомі потреби кожної конкретної людини чи сім’ї; Зміни, що відбуваються в житті нашої країни неможливо не відчути: достатньо відкрити будь-яку газету, ввімкнути радіо чи телевізор. Це - з одного боку. А з іншого, поглянеш довкола себе - ніби нове життя проходить повз наше місто.

Слабкий паралельний зв’язок спостерігається у випадках часткового паралелізму компонентів з’єднуваних речень, у ньому відсутні повтори. Для нього харарактерна видо-часова співвіднесеність речень, що виявляється у спільності цих параметрів у предикатів з’єднуваних речень. Порівняйте: По ньому (озеру) спокійно плавають птахи. Привільнo почуваються у ставку також окуні, карасі, пічкурі... А довкола, озера у вольєрах вільно пасуться благородні плямисті олені; За вітровим склом пропливають пожнивні поля, гори підготовлених до відправки кокосових горіхів, торговельні ятки селян. Жінки у великих плетених капелюхах продають рис, овочі, фрукти, олію - все, чим багатий Тайланд; Страшенно гойднулися пасма гір. Ударила в п’яти не земля, не степ, а сама планета. Гора здійнялася й опала. Вершина бризнула струменем каміння, як величезний дробовик. Гуркіт прокотився по довкіллю, по моїх очах, серцю. У наведених фрагментах створюється видо-часова спільність речень шляхом співвіднесеності за цими характеристиками: плавають - почуваються - пасуться; пропливають - продають; колихнулася - вдарила - здійнялася - бризнула - прокотився. Є й інші співвіднесені компоненти: птахи - окуні, карасі - пічкурі - олені; спокійно - привільна - вільно; пасма, планета - гора - вершина - гуркіт. Та весь цей різновид паралельного зв’язку не такий виразний, помітний, як сильний паралельний зв’язок. Проте він може й посилюватися за більшої симетричності в розташуванні співвіднесених компонентів. Наприклад, у третьому фрагменті: Гора здійнялася, Вершина бризнула, Гуркіт прокотився. Або ще: Дивлюся на далеку заряджену ядерним зарядом гору: Відчуваю наростаюче навколо хвилювання...

Виокремлюємо такий різновид зв’язку - інтегративний (тобто сполучниковий), - що здійснюється з допомогою спеціальних сполучникових засобів, призначених для інтеграції елементів.

Текстові відношення, про які сигналізують ці засоби, різноманітніші, ніж у реченні, й цілком слушною є думка, що не можна механічно переносити властивості речення на текстові структури. Аналізуючи синтаксичні зв’язки між закінченими реченнями, не слід керуватися уявленнями, характерними для синтаксису простого чи складного речення. Це новий, вищий рівень синтаксичних явищ, до якого лише невеликою мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно переносити зв’язки, властиві членам простого або частинам складного речень, на відношення між самостійними реченнями. За такого механічного перенесення не враховується специфіка речення як самостійної, цілісної синтаксичної одиниці.

Засобами інтегративного зв’язку між реченнями є сполучники і, а, адже, але (але ж), однак та ін. У реченні вони передусім виконують роль сурядних сполучників, отже, не тільки виражають сполучуваність, з’єднаність частин речення, а й розкривають рівноправний характер їхніх відношень. Сполучники, що є засобами інтегративного зв’язку, насамперед беруть на себе функцію сполучення, вказують на системне об’єднання частин (але й можуть зберігати, крім того, здатність вираження протиставного відтінку значення, неголовного у відношеннях, які виражаються).

Розглянемо приклад: Уперше фінали найбільшого зимового свята пройдуть в одній області. І це не випадково: край шахтарів і металургів, хіміків та енергетиків давно став краєм масової фізичної культури й спорту. З’єднання першого та другого речень здійснюється з допомогою вказівного слова це та сполучника і, й загалом смислової взаємодії речень: у першому йдеться про те, де відбудеться подія, в другому ж висловлюється думка про цей факт, дається своєрідний коментар (I це не випадково). Сполучник і виконує тут власне зв’язувальну роль, тому без нього ми не відчуємо якогось змістового пропуску. Так само передусім функції зв’язності виконує сполучник а, приєднуючи друге й четверте речення в такому фрагменті: За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, але з жовтим сутінком імла. А за нею, за Дніпром, над борами й далеко за Десною стоять хмари внизу, над самими борами, неначе високі й важкі чорні гребені Альп. Рівнина там одразу, неначе чудом, стала горяна, неначе в Швейцарії коло Люцерна. А на горах вершки наче куряться димом та паром, розбились нарізна й понахиляли вершечки на один бік уперед, неначе голови, на схід сонця. При з’єднанні окремих речень сполучники і, а, але, однак, та, та й виконують стрижневу функцію й можуть "обростати" додатковими компонентами, які посилюють можливості вираження смислової орієнтації синтаксичного зв’язку. Так, на базі сполучника і функціонують, наприклад, такі сполучні засоби: і вже; і вже аж ніяк; і водночас; і в той же час; і все ж; і все ж таки; й далебі; й до речі; і звичайно; і,зрештою; і, насамперед; і не лише (тільки) тому що; і не тільки тим, що; і ось; і тому; і отак; і ще; і хоч; і справді; і ще; і, що найголовніше тощо. Зі сполучником але спостерігаються ось такі сполучні утворення: але водночас; але ж; але ж то; але в той же час: але найважливіше, мабуть, те, що; але, крім того; але до того ж; але в тім-то й справа, що; але ні; але хоч би як там уже було та ін. Ще один ряд сполучних засобів грунтується на сполучниках та; та й: та водночас; та виявляється; та все ж; та головне; та ж: та й, зрозуміло; та й взагалі; та й, крім усього; та навіть: та й навіть; та от; та ось; та уже й; та тільки; та саме.

Сполучники адже,(і) ось чому,(і) тому, і через те, а тому й, тобто, а саме, наприклад, приміром, так, зокрема використовуються лише (й саме) для зв’язку речень, бо вони слугують для переходу, переключення на нове повідомлення - пояснювальне, конкретизуюче, аргументуюче, зумовлене чимось. Порівняйте: Людям найрізноманітніших смаків і літературних уподобань дорогий і близький образ поета... Ось чому з незмінним інтересом сприймали читачі й окремі мемуарні публікації, й збірники, які відтворювали, за свідченнями сучасників, живу постать поета; Поняття "хазяїн" утратило свій першородний зміст. Аджебути хазяїном означає не тільки володіти, бути власником, а й відповідати за право володіння. У наведених прикладах спостерігається вживання інтегративно-характеризувальних сполучників і сполучних слів. Вони слугують для зв’зку речень перебуваючи на межі між ними. Крім того, ці сполучникові засоби підказують, якою є спрямованість формування відношень, до якого предмета мовлення здійснюється перехід: ось чому, тому, а тому вказують на зумовлений чимось результат, наслідок; а саме - пояснення; адже - пояснення причини; наприклад - підтвердження чогось, якогось міркування, або як засіб конкретизації.

У ролі таких же засобів можуть виступати й цілі речення: річ у тому, що; йдеться про те, що; покажемо це на прикладі; ось наприклад; скажімо; досить сказати, що та ін. Порівняйте: Зате на лижні в горах Адирондак розгорілася затята боротьба. Досить сказати, що вперше в історії лижного спорту чемпіона та срібного призера відділяла одна сота частка секунди; Життя підказує щоразу нові повороти складної теми. Ось приклад: журналісти регулярно проводять на сторінках газети "сільські оперативки".

У ролі засобів зв’язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? й т.п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й значно розгорнутими, але в усіх випадках їх вживання характеризується факультативністю. Порівняйте: І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві. - До світла. До праці; Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу й серце людини свіжі й ніжні степові запахи й тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця... І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламаху, а кобза дзвеніла в тихе надвечір’я й то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем...

Питальна форма вираження зв’язку активізує мислення читачаі сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з’єднуваними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв’язку.

Розглянемо також текстовий зв’язок який називають приєднувальним. Пропонується ширше найменування - корелятивний зв’язок, яке вбирає також поняття приєднувального зв’язку. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.

За корелятивного зв’язку бачимо таку співвіднесеність елементів з’єднаних речень або складу першого речення з елементами другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв’язку - узгодженні, приляганні, керуванні, детермінант-ному зв’язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв’язку в другому реченні, а та частина, що залишилася, "пристосовується" до того елемента першого речення, який слугує для побудови поєднання речень: І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все - наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури; Учитель навчив нас писати й читати, перше слово - мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця; Сирота виростав не тільки без матері, а й без материної могили. Єдине, що лишила Явдоха Дровняк синові, - глухоту й німоту. Та ще - прізвище, яке згодом, коли він стане знаменитим художником, у нього заберуть, замінивши набагато ефективнішим - Криницький. Виділені речення могли б бути в складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім, та ще) й композиційних засобів надає їм нового значення - вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв’язку дуже важливе для з’ясування, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Порівняйте: Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Іде неквапом, погойдуючись...; Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій; Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити саме сьогодні. Коли у вузах спалахують дискусії про самоуправління. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи... В першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв’язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому - формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характерне гики часові, історичні.

Завдяки розглядові корелятивного зв’язку великою мірою з’ясовуються характеристики приєднувального зв’язку, який, гадаємо, є його інтонаційним смисловим різновидом (засобом з’єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв’язок вирізняється характером, за якого інтонації об’єднуються плавно, то приєднувальний зв’язок - уривчастий, слугує для додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більш того, а ще і т.д. або без них), а також для об’єднання з основним реченням залежного неповного, нестача ланок зв’язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній "ноток" об’єднання (необхідних для подолання уривчастості).

Наведемо приклад, у якому представлені різновиди приєднувального зв’язку: У дітвори свої газети й журнали, палаци, табори, стадіони. І театри. Власні - юних глядачів". Це фрагмент інформації, присвяченої ювілеєві театру юних глядачів, тому в центрі її змісту - поняття "театр". Тим-то закономірним є парцеляція компонента І театри для його виокремлення з однорідного ряду. Потім ідуть два неповних речення - в одній фразі (Власні - юних глядачів), також шляхом кореляції пов’язані з компонентом попереднього речення I театри.

Є два підходи до осмислення синтаксичного зв’язку в тексті. Перший полягає в тому, що цей зв’язок убачають вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т.д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв’язок, пов’язаність v тексті виникає завдяки дії цілого ряду, комплексу засобів, чинників; це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість - відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура - послідовність і співмірність частин, котрі сприяють вияву змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв’язку між реченнями: зв’язок конструктивно смислових елементів змісту і зв’язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичної спільності). Такий зв’язок називаємо

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал