Кафедра журналістики Синтаксис тексту



Сторінка4/12
Дата конвертації23.02.2017
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Автономність частин у безсполучникових конструкціях

На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований Н.С.Поспєловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (Н.Д.Арутюнова), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на "комунікативне автономні" речення, тобто здатні "виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як "особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями’’[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення "відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту"[43]’

Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень.

Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов’язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони.

Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори... 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею... 3. це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв’язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба.

Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз’яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз’яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору.



Звернімося далі до безсполучникових конструкцій іншого типу: перше речення містить повідомлення про 1) невідповідність, незвичність чого-небудь, яке-небудь відхилення від норми, очікуваного, 2) чиїсь волюнтативні дії, відчуття, стан чого-небудь, 3) об’єктивну оцінку, давану кому-, чому-небудь, а друге речення мотивує, спеціально розкриває зумовленість того, про що сказано в першому реченні. Порівняйте: Перед поїздкою в Канчипурам я зустрівся з міністром у справах кооперації в уряді штату Тамілнаду. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі практично неспроможні організувати кооператив - для цього у них немає грошей; Тетяна та Микола згадують славнозвісні вологодські різьблені палісади та північний льон. І це чудово: люди знають і люблять землю, на якій вони виросли; Вчительку історії Наталію Михайлівну я знаю давно. Людина допитлива, вся в пошуках, і з нею завжди цікаво розмовляти: не визнає шаблонів ні в думках, ні в учинках; Довгоногий Георгій побіг із чайником за окропом, у цей час поїзд рушив. Георгій - назад. Ми кинулись відчиняти двері, а вони не піддавалися - заклинило.

У наведених фрагментах спостерігаємо вживання мотиваційних речень (1. для цього у них немає грошей, 2. люди знають і люблять землю, на якій вони виросли, 3. не визнає шаблону ні в думках, ні в учинках. 4. заклинило), необхідних для розкриття того, чим викликане явище, про яке йдеться в попередньому реченні. Це визнання неможливості чогось (1. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі неспроможні організувати кооператив), емоційно-експресивна оцінка чого-небудь (2. І це чудово), перебування в певному психологічному стані (3. з нею завжди цікаво розмовляти), факт відхилення від норми (4. двері не піддавалися). Це поширені у мові побудови, бо конкретних реалізацій тих значень, про які було сказано вище, може бути досить багато. Як зазначається, "незважаючи на ясність змісту і придатність до самостійного вживання, ці речення все-таки мають певний ступінь смислової незавершеності. Вони несуть у собі якийсь невідомий для слухача елемент змісту, котрий підводить його до запитання "чому?" Зміст таких речень потребує мотивації”[44].

Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім’я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев’яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики.

У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні.

У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні.

Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв’язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е.Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л.Вернейля та Ж.Бера.

Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про правомірність такої характеристики (слово інакше замінює позначення протиставленої ситуації - наприклад, скажемо по-іншому: якби це було не так, звідки б узялися...). Порівняймо аналогічну побудову: Якраз гри тут і не вистачає, відчуття літератури як чогось відмінного від життя, творчої легкості, розкутості, винахідливості, блиску - втім, подібні атрибути хорошої прози взагалі в нашій літературі рідкість. І в цьому випадку спостерігаємо поєднання у фразі двох самостійних за суттю предикативних одиниць. Слово втім виступає тут як вставне й підкреслює зміну в логічному русі мовлення. В першому реченні мовиться про нестачу певних художньо-творчих елементів в аналізованому творі, а потім відбувається змістове перемикання: думаючи про сказане, автор розмірковує, чи індивідуальна ця характеристика, чи вона є відображенням ширшого явища - ця думка й знаходить вираження в другому реченні.

Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб’єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб’єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з’єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.

Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб’єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об’ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т.д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов’язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.

У цілому безсполучникові складні конструкції характеризуються більшою, ніж в інших складних кострукціях. здатністю об’єднувати окремі самостійні повідомлення. Це, в свою чергу, пояснюється більшими можливостями збереження ними автономних частин, що не піддаються дії зчеплення, скріплення з допомогою сполучників. Тому в безсполучникових конструкціях широко представлене внутрішньофразове членування на окремі . контекстуальне значущі речення, що необхідно враховувати, аналізуючи взаємодію речень з метою формування текстових побудов. Як і в інших подібних випадках, це дає змогу виявляти реальну картину утворення смстемно-структурної єдності тексту.



Функціонування відокремлених компонентів як аналогів речення

Одна з непростих галузок виявлення меж речення - це побудова з відокремленими членами. Склалися уявлення про предикативність, поліпредикативність, вторинну предикативність таких побудов[45], - уявлення, котрі свідчать, що з уживанням відокремлених членів виникають додаткові змістові аспекти. О.М.Пєшковський, започаткувавши виділенісль у синтаксисі відокремлених членів, підкреслював їхню значну змістову, інтонаційну самостійність, аналогію з підрядними реченнями [46].

Вичленовуючи констекстуально самостійні предикативні одиниці у фразових синтаксичних побудовах, ми спостерігали, в яких випадках відокремлені звороти входять до складу цих предикативних одиниць, а в яких вони лишаються за межами виділюваних речень і самі утворюють предикативну одиницю,яка, природно, постає на грунті іншої одиниці, спирається на її елементи, й вони у зв’язку з цим випускаються, маються на думці, як і в неповних реченнях, представлених підрядною частиною. Оскільки для формування подібних неповних речень необхідний "ґрунт", то у фразі вони звичайно перебувають у постпозиції щодо опорного елемента. Таким чином, пошуки конструкцій, спроможних мати значення самостійної предикативно вагомої одиниці, ми будемо вести серед постпозитивних відокремних елементів. Про предикативну самостійність відокремленого компонента можна говорити в тому разі, якщо він, ідучи після предикативної одиниці, яка містить окреме самостійне повідомлення, також виражає окреме, по-своєму самостійне повідомлення.

Розглянемо типи фразових побудов, у яких межі речень визначаються у зв’язку з виявленням предикативного значення елемента, шо його традиційно відносять до категорії відокремлених членів.

Так, по-перше, це побудови, в яких предикативна одиниця передує відокремленому компонентові, містить повідомлення про факт дійсності, точку зору на щось, а поєднуваний із нею елемент, іменований відокремленим, передає вже новий зміст: оцінно-характеристичний, стосовний до якогось об’єкта, про який ідеться в першому реченні. Розглянемо ці приклади: Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача, котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси, такого рідкісного й водночас жаданого в наш стрімкий вік;
- А першим хто народився в 1945 році?
- Дівчинка.
Літня нянечка, вдоволено посміхаючись, каже, що це добра прикмета. Значить, незабаром кінець війні.
Де тепер та маленька провісниця миру? Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку,
ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті? В тому столітті, де сніп так само пахнутиме снігом, робота лишатиметься роботою, любов - любов’ю, а зірки ніколи не з’єднаються зі словом "війна ".

Перший фрагмент представлений розгалуженою в синтаксичному відношенні фразою. В ній вичленовується спочатку предикативна одиниця, що має самостійний зміст (Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача), потім іде предикативна одиниця, яка повідомляє нам щось, що характеризує глядача (котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки ( мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси), і частина, що зосталася, виражає самостійну думку, віднесену до поняття ідеал. Якщо вилучити трансформацію цього виявленого речення, зумовлену його пристосуванням до попередньої частини для "тісного" поєднання, зв’язку з іншим реченням, то воно могло б мати вигляд: цей ідеал такий рідкісний... у наш стрімкий вік (у тексті ж такого рідкісного й водночас жаданого...). Елемент, відомий із контексту, як бачимо, випущений, носії нової інформації, завдяки узгодженості форм із компонентами попереднього речення, набули здатності виражати зміст, повідомлений на розвиток раніше сказаного. Таким чином, аналіз показує, що розглядувана фраза - це своєрідний мікротекст.

Другий фрагмент. Аналізуємо фразу Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку... Синтаксична побудова в ній складається з двох речень. Перше є припущенням що, можливо, дочка жінки, яка народилася в 1945 році, народила дівчинку, про яку пише журналістка після відвідання пологового відділення в пертий день нового року. В другому ж реченні йдеться про те, що жінка народила дитину, доля якої відмічена певним призначенням (ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті). Ця частина, маючи вигляд відокремленої побудови, ускладнена підрядним реченням, що виконує атрибутивну функцію, підтримувану співвіднесеністю слів ту - якій. Створювана цією співвіднесеністю указовість підкреслює той компонент, котрий слугує для розвитку мовленнєвої побудови. Подібна модель реалізується й у наступній фразі з допомогою ( компонента в тому столітті, винесеного на початок окремої фрази. Крім співвідносно-вказівного слова той, використовується також повтор, що підкреслює віднесеність думки до певного об’єкта. Цікаво, що речення, побудоване на тих самих основах, як і раніше розглянуті, винесено вже в окрему фразу. Приклади такого винесення повсюдні в газетних текстах. Це може слугувати додатковим аргументом на користь змістової та формальної самостійності подібних мовленнєвих утворень і свідченням синонімічності у сфері композиційної представленості речення. Порівняйте:
Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, зроси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
"Володарем дум" назвав актора один з критиків. І ми близькі до того, щоб із ним погодитися. Так, володар, бо кожна нова його роль – відкриття.
Відкриття характеру, типу, знайомого за життям, упізнаваного...

Наведені конструкції дістали назву приєднувальних, і дослідники в ряді випадків виявляють у них ознаки окремого речення. Зазначимо також, що, як і в разі утворення приєднувальних конструкцій, так і за внутрішньофразового приєднання аналізована неповна конструкція ставиться після одиниці, обмеженої інтонацією, котра має завершений характер по відношенню до представленого в цьому фрагменті інтонаційного контура. Елементи, що зосталися за межами інтонації, зостаються й за межами ( лексико-граматичної форми та змісту попереднього речення.



Черговий різновид фразових побудов - у яких виявляється предикативна самостійність відокремленого звороту: перша предикативна одиниця містить повідомлення про дійсність, про точку зору на щось, а наступна, виражена відокремленим компонентом, містить повідомлення про те, що мається на увазі під компонентом із першого речення, який виражає узагальнене або недостатньо встановлене значення. Наприклад:
Звісно: нескінченний потік сюжетів, робота в умовах постійного дефіциту часу дуже ускладнюють працю телехронікерів. Але тут-то вони й повинні скористатися накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики - пильною увагою до людини, зображувальною культурою, вмінням добиватися образного й узагальненого погляду кінокамери навіть у зніманні суто конкретного матеріалу, навіть в умовах цейтноту на знімальному майданчику. На макетах, із якими я ознайомився, передбачено все до дрібниць - і підсвітка мальовничих схилів Дніпра, і створення заповідних зон, і живе, дивовижне оформлення в’їздів до Києва; Для чого все це в кінцевому підсумку? Щоб краще знали літературу? Звичайно. Та ще, аби учні могли й проявити себе: свою позицію, свій смак, перший життєвий досвід. Виділені у фрагментах частини - після тире та двокрапки - стосуються елементів із попередніх речень: накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики, все до дрібниць, могли проявити себе. Відокремлені компоненти є своєрідним "згорнутим" реченням, що слугує компактному розкриттю узагальненого змісту, його конкретизації. Якщо відновлювати повну форму цих речень, то вона могла б схематично мати, наприклад, такий вигляд: під чимось (накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики) розуміємо ось що (пильну увагу до людини, зображувальну культуру і т. д.). Доречність скороченого викладу речення пояснюється ще й тим, що в цих побудовах часто наводиться перелік, деталізація, що ускладнює форму, а розглядувана трасформація сприяє її спрощенню.

Початкова межа цих неповних речень, окрім внутрішньофразового вияву, також може мати й інший характер: збігатися з початковою межею фрази. Це, як уже зазначалося, характерна для публіцистичного стилю конструкція, що сприяє виділенню, підкресленню певного змісту. Порівняйте: Вчинене полпотівцями видавалося безглуздям, але вони справді боялися. В той останній рік вони боялися всього. Зрадженого ними народу; тиші, готової в будь-який момент вибухнути пострілами; дерев, котрі могли приховати повстанців. Як удавалося переховуватися цим трьом? По-різному. Де брехнею, де нахабством, більше - зухвалістю. Двоє катів, приховавши своє минуле, так зловчилися, що зуміли примазатися до перемоги над фашизмом...

Виражає зміст цілісного речення також відокремлений компонент, що містить тлумачення, роз’яснення з приводу якого-небудь поняття, про яке йдеться в попередньому реченні. Це окрема інформація, давана для розвитку попередньої, котра містить якісь неясні, незнайомі елементи. Наприклад: іще не так давно тут, в операторській великотоннажної установки первинної переробки нафти, були такі звичні щити з десятками датчиків і приладів. Тепер їх замінив кольоровий дисплей - пристрій візуального відображення інформації; Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" виллється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів - від легенд до космічного погляду на героїв; Дуже цікавою виявилася на пробах актриса одного з театрів, самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі;,/b> Зростає число речовин, які називаються ксепобіотиками, тобто чужими життю.

Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: "коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз’яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка "дає привід" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі).

Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва "ксенобіотики" означає "чужі життю". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово "ксенобіотики". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв’язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз’яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув’яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об’ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об’ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв’язку (айтматовська сув’язь часів) є об’єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув’язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув’язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.

Обсяг відокремленої конструкції, природно, має певне значення у з’ясуванні того, чи не є ця конструкція окремим самостійним реченням, та все ж цей аспект не основний. Головне - виявлення функціонально-змістової самостійності цього звороту й навіть слова. В книзі "Речення і його відношення до мови та мовлення" В.О.Зв’ягінцев слушно підкреслює, що представником думки у мові є смисл. Із цього погляду "зміст є ознакою речення, - якщо зміст наявний у послідовності слів і навіть в одному слові, є й речення, якщо немає змісту, то немає й речення”[48].

Ця закономірність підтверджується тими випадками, коли в синтаксичній побудові відокремлюються слово або словосполучення, яке, здавалося б, є компонентом звичайного лінійного розширення речення. І в той же час він підкреслено обмежений (із допомогою тире, наприклад) від основної частини. Цей ком-позиційно-інтонаційний розрив створює нове змістове членування: перша частина осмислюється як самостійне повідомлення, затим самостійним постає й відокремлений компонент, бо з його допомогою виражається зміст, що базується на змісті першого, але обертає його вже в новий змістовий аспект. Розглянемо приклади: Сумніви переймали. Чи має право писати? Що до цієї історії іншим? А чи вона потрібна - як чужий досвід, хай і тяжкий, як урок?; Корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини - для відновлювальних робіт; Велика відповідальність тих, хто жив поряд, - відповідальність перед людьми, перед часом. Маліка Сабірова належить не тільки своїй сім’ї, вона - частина спільного духовного багатства. Не можна про це забувати - нікому; Актор виростає з уміння трудитися - не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; Життя випробовує нас екстремальними ситуаціями, так само як і звичайним побутом. Іноді ми не витримуємо одного, іноді - іншого. А люди повинні залишатися людьми - за всіх ситуацій. В імя тих, кого ми любимо або любили. В ім’я їхніх і наших ідеалів. Не підмінюючи цінностей справжніх і вічних минущими.

У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв’язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.

Розчленування конструкції створює нове співвідношення змістів, а значить, перетворюється й форма: кожна частина набуває ознак предикативності. В першому фрагменті (III фраза) одна предикативна одиниця виражає запит інформації про необхідність ознайомлення читачів з історією, яку хоче оповісти автор, друга одиниця містить з’ясування мети цього ознайомлення (вона потрібна як чужий досвід). У другому фрагменті спершу повідомляється факт доставки у Гавр сибірської модрини, потім - звертається увага, що потрібен цей матеріал для відновлювальних робіт. Третій фрагмент (III фраза): перша предикативна одиниця містить судження про щось принципово важливе, друга говорить про те, що забуття це непростиме нікому. Думка, висловлена в другому реченні, суттєва для даного тексту, оскільки мовиться як про певну нетактовність стосовно того, що пов’язане з пам’яттю про відому балерину Маліку Сабірову, виявили її ж рідні. В четвертому фрагменті перша предикативна одиниця містить судження про основні закономірності становища актора (вміння трудитися) , в другій - розкривається сам характер уміння трудитися (й трудитися треба не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності з внутрішньої потреби своєї). П’ятий фрагмент (III фраза): перше речення виражає судження про те, що має бути завжди властиве людям, друге містить повідомлення про важливу деталь, яка стосується цієї характеристики (їй це має бути властиве за всіх ситуацій). Виділеність елемента за всіх ситуацій зумовлена ще й тим, що раніше мовилося, як життя випробовує нас екстремальними ситуаціями - таким чином підтримується значущість певної смислової лінії. Цей фрагмент містить також іще компоненти, подібні до тих, про які зараз було сказано, але оформлені вони вже окремі фрази: В ім’я тих, кого ми любимо чи любили; В Ім’я їхніх і наших ідеалів. Їх теж можна було б приєднати до складуі одного речення, але спостережене відмежування свідчить про необхідність саме такого розподілу змістів, формування самостійності одиниць у певному змістовому аспекті (в ім’я чого це необхідно).

Завершуючи цю частину, ми хотіли б підкреслити, що відокремлені компоненти являють собою особливу форму вираження змісту, властивого реченню. Ці дуже компактні конструкції, що перебувають у тісному граматичному зв’язку з сусідніми предикативними одиницями, здатні проте виступати в ролі аналогів речення. Такими можливостями наділені відокремлені конструкції, що перебувають у постпозиції щодо опорних змістових елементів і слугують для повідомлення додаткових даних, які, стосуються цих елементів. У конкретних умовах можливе досягнення багатоманітного змістового варіювання, пов’язаного з уживанням відокремлених компонентів -- різних за обсягом, ступенем виділеності, а також пов’язаності зі змістовими уривками, до яких вони приєднуються. Це дуже гнучкі, лаконічні засоби, які беруть участь у формуванні фразових висловлювань як. стиснутих, згорнутих структурних синонімів стосовно типових структур речення.

Вставні і вставлені конструкції у ролі предикативних одиниць

Постановка проблеми з.містової самостійності в тексті досить закономірна стосовно вставних і вставлених конструкцій, які, за словами О.М.Пєшковського, мають вигляд чужорідних, "внутрішньо чужих реченню, котре прихистило їх"[49]. Їхня чужорідність полягає "в ізольованості позиції, інтонаційній і граматичній виділеяості в складі речення"[50]. Це створює й певну змістову виділеність таких компонентів, бо, опиняючися за межами граматичної форми речення, вони випадають також із його змістового складу, приєднуючись до нього як додаткові, супровідні змістові засоби.

Ми почнемо зі вставних конструкцій, від яких у першу чергу можна сподіватися прояву цієї самостійності, адже для них є характерним вираження додаткової інформації, супутних зауважень, відомостей щодо основного тексту. В принципі це мають бути обов’язково які-небудь повідомлення, - елементарною побудовою для яких слугує речення. Існує точка зору на вихідну зумовленість і вставних, і вставлених утворів структури речення ("...багато вставлених і вставних слів та сполучень слів сформувалося з речень із різним ступенем утрати предикативності, а деякі є реченнями" [51]

Отже, перше, що ми хочемо зазначити (й це не потребує доведення): окремими, самостійними реченнями є вставлені конструкції, котрі мають форму звичайних речень. Наприклад: Не дочекавшись обіцяної публікації в "Таймс", Деніфер направила цей матеріал до іншого "журналу, де він був надрукований у січневому номері під іронічним заголовком "Оповідь, "надто нудна" для Фліт-стріт" (Фліт-стріт - невелика вуличка в Лондоні, де розташовані редакції ряду газет); "Левова пайка" заслуг у доброму самопочутті належить самим космонавтам. Вони щоденно працюють (я не знаходжу іншого слова) над своїм здоров’ям ; Відвойовані у гірських пустель вогнища та оазиси родючості - а їх тепер тут уже не злічити - законна гордість Нахічевані; Є тут також кіно- й танцювальні зали, багато приміщень для роботи різноманітних самодіяльних художніх колективів (а їх на заводі налічується сьогодні майже 50, шість із яких є народними). У наведених прикладах вставлені конструкції вносяться до складу фрази з допомогою безсполучникового й сурядного сполучникового зв’язку. Ми вже аналізували раніше факти розчленованості складних конструкцій із сурядним, безсполучниковим зв’язком на окремі речення з окремішніми, самостійними змістами. Це тим продуктивніше випливає з характеру вживання вставлених конструкцій, яким притаманна графічна, інтонаційна, змістова в цілому роз’єднаність із основною частиною фразової побудови.

Як відомо, в ролі вставлених можуть виступати й кілька речень, кожне зі своїм самостійним змістом, який природно бере участь у формуванні цілісного змісту вставленої побудови. Звернімо увагу на таку деталь. Нерідко вставлена конструкція виноситься в окрему фразу (що ще більшою мірою свідчить про її змістову самостійність), як, наприклад: А на роль моряка, пасажира поїзда, котрим їде в евакуацію Женя, ми вибрали декоратора Віктора Аверіна (я його запримітив іще на "Зльоті"); Моя сім’я завжди поважала мої рішення (я, між іншим, не роблю похапливих вчинків), а моїх батьків завжди цікавить моє життя тут, і я з нетерпінням очікую можливості запросити їх до себе в гості (мама у мене вже була, і їй дуже сподобалося місто, його жителі).

Дуже поширені також вставлені конструкції, що мають форму підрядних речень. Порівняйте: Й процес формування нової людини сучасного типу йде не шляхом механічного поєднання рис характеру, притаманних різним соціальним групам (як це часом стверджується в деяких наукових працях), а з допомогою дедалі більшого поширення й дедалі глибшого проникнення е суспільну свідомість і суспільну психологію суголосних часові, світоглядних і моральних принципів: Кожний керівник силкується збільшити чисельність персоналу, а якщо такої можливості немає (що трапляється найчастіше), розширити зону обслуговування працівників; Виконане головне завдання - відновлена чисельність тигрів (адже перед війною їх залишилося в усурїйській тайзі не більш як два-три десятки), та на порядок дня постало інше, котре, на жаль, поки ще не усвідомлене: охорона тигра від людини; Якщо рак поговором визнаний хворобою поки що невиліковною (що для багатьох видів раку не відповідає дійсності), то всі інші нездужання лікарі, на думку хворих, зобов’язані виліковувати. Ми дійшли висновку, що в разі, коли підрядне речення посідає відмежовані від головного синтаксичні, змістові позиції, не зливається в єдиному змісті з ним, тобто йде після головного, що має окреме, самостійне значення,, то воно є неповним синсемаитачшш реченням, пов’язаним із провідним реченням текстовими відношеннями. Ця характеристика цілком закономірна шодо вставлених конструкцій, котрі перебувають в ізольованому становищі, мають додатковий змістовий характер. Окрім того, всі вони можуть бути вжиті без підрядного сполучника (це часом стверджується в деяких наукових працях; перед війною їх залишалося в усурійській тайзі не більш як два-три десятки) або підрядні сполучники можуть бути замінені засобами, що нейтралізують підрядний характер (це трапляється найчастіше, а перед війною їх залишалося...) і т.п. Й головне, що всі ці речення виражають нову порівняно зі змістом основного речення суть.

Повідомлення додаткового змісту, що виражається вставленою конструкцією, відбувається шляхом уторгнення в основний зміст, але це вже природна своєрідність мовленнєвих побудов, підпорядковуваних міркуванням, завданням ефективної комунікації - зокрема необхідності своєчасного роз’яснення, доповнення, що полегшує сприйняття, розуміння сказаного.

Дещо складніше вирішується питання про змістову самостійність вставлених компонентів, коли вони виражені словосполученнями та окремими словами. Порівняйте: 3 допомогою фізичних законів, відкритих у зелених лабораторіях, пояснюються явища, що відбуваються в усіх частинах Всесвіту, аж до найвіддаленіших галактик - цього вчить астрономія. Більш того: закони... відкриті астрономами в процесі "вивчення небесних тіл (наприклад, закон всесвітнього тяжіння або вчення про ядерні реакції - як джерело зоряної енергії), знаходять застосування в сьогоднішній практиці; Що ж до групи Н + Н (нейтральні країни й ті, що не приєдналися), то підхід до вирішення завдань стокгольмського форуму відображує необхідність ужиття заходів для обмеження військової активності в Європі; Слід поміркувати про розширення видів послуг самодіяльним конструкторам. Наприклад, зварити дві труби (лише дві) за прийнятну оплату. Де? Та в цьому ж бюро добрих послуг; І, нарешті, остання причина (за переліком, а не за значенням), його бажання жити й працювати тут - це люди.

Усі наведені приклада характеризуються певною виокремленістю вставлених конструкцій, у тому числі й змістовою - вони не зливаються зі змістом базового речення, а містять додаткову інформацію. В першому прикладі з допомогою вставлених конструкцій повідомляється про те, що до числа законів, відкритих авторами в процесі вивчення небесних тіл, належать перелічені закони. В другому роз’яснюється, що під словами Н + Н маються на увазі країни нейтральні й ті, що не приєдналися. В третьому мовиться про те, що самодіяльним конструкторам нерідко треба зварити лише дві труби (підкреслюється невеликий обсяг роботи). В останньому прикладі характеризується причина чогось із погляду її значущості. Нарешті, звернімося до фактів вираження вставленого компонента окремим словом (поєднанням окремих слів) або сполученням номінативного типу, функціонально однорідного зі словом: Якщо через хворобу чи нестачу кормів такий запас не створюється, ведмідь у барліг не ляже. Він тинятиметься в пошуках їжі ("швендя”), він утратить усяку обережність і стане небезпечним для всіх, кого стріне в лісі; Цього разу первинні вибори - "праймеріз" - пройшли у штатах Масачусетпс і Вермонт; Кілька років тому на чотирьох підприємствах стали виявляти шляхом диспансерного обстеження не тільки очевидні захворювання й такі, що лише розпочалися, а й передхворобливі стани, основні фактори ризику. Потому старалися їх усунути, поліпшуючи умови праці, застосовуючи виробничу гімнастику та фармакологічні засоби (елеутерококк і вітамін С); ...А що гадає собі про це Францль? Він знімає котелок і чеше потилицю, немовби розмірковуючи. Далі говорить: "Ми, вінерфолк,- віденський народ, - миролюбні й гостинні. Я за те, щоб до нас приїздило якомога більше гостей із усього світу"; Жорстока посуха вразила великі простори в Гіпсленді (Австралія), і в лісах не стало корму для птаха-ліри. Почнемо з’ясування того, чи створюється взагалі яке-небудь самостійне повідомлення в межах вставленого компонента. Розглянемо в порядку наведення прикладів: 1. компонент швендя тлумачиться як: такого ведмедя називають"швендя"; 2. компонент - праймеріз - первинні вибори; З. Сполучення слів елеутерококк і вітамін С виражає такий зміст: у числі використовуваних фармакологічних засобів можна назвати елеутерококк і вітамін С; 4. словосполучення номінативного типу віденський народ передає зміст: слово "вінерфолк" означає "віденський народ"; слово Австралія містить у контексті зміст: штат Гіпсленд розташований в Австралії. Отже, кожний із розглянутих компонентів виражає, як і раніше аналізовані компоненти, що складаються зі словосполучень, зміст цілого речення, будучи з цієї причини гранично неповним реченням. У зв’язку із синтаксичною виокремленістю й ці речення мають окремішній, самостійний характер, виражають додатковий, частіше пояснювальний, зміст. Причому привертають увагу деякі особливості вставлених компонентів, виражених словами та словосполученнями. Частина їх, незважаючи на певну ізоляцію від основного речення, перебуває з ним у певному граматичному "тяжінні" - вставлене слово чи словосполучення, вступає в кореляцію з яким-небудь компонентом основного речення (щось подібне спостерігається в разі вираження вставленого компонента підрядним реченням). Наприклад: Попрощавшися з Індресом, уже потемки поїхав я на вулицю імені Патріса Лумумби до схованого в глибині двору Каза Велья (Старого дому); Неквапом котиться фіакр віденським кільцем - "рингом", що оповиває "інненштадт" - внутрішнє місто: торговельний, адміністративний і культурний центр столиці; Суттєвим є також і те, що астрономія слугує першим застосуванням (ще в школі) набутих учнями знань із математики й фізики; Навчання здорового способу життя треба починати ще в дошкільних закладах, та особливо важлива роль належить школі. Саме тут людина має здобувати початкові знання з гігієни (особистої, харчування, комунальної, промислової), статевого виховання, фізичної культури. Порівняйте: до схованого в глибині двору - Старого дому; віденським кільцем - рингом, що оповиває інненштадт - внутрішнє місто; застосуванням - іще в школі; з гігієни - особистої, харчування, комунальної, промислової.

В інших випадках вставлені компоненти вживаються у вихідній морфологічній формі. Ми розглядаємо це як прийом компресії максимального стиснення повідомлення шляхом номінації стрижневого поняття. Цей прийом корисний тим, що допомагає чіткіше розмежовувати основне і вставлене речення, й це особливо багато важить, коли є кілька таких скорочених компонентів у складі вставленої конструкції. У цих випадках наводяться провідні змістові елементи вставленого фрагмента в називному відмінку, що надає їм вигляду окремих, цілісно сприйманих, "достатніх" утворів: Нині тільки ті люди, котрі відміряли на життєвій дорозі башто десятиліть, можуть назвати себе сучасниками подій, про які оповідається у новому фільмі "Синдикат-2" (творче об’єднання "Экран"; режисер-постановник Марк Орлов, оператор-постановник Тимур Зельма); Десятиліттями інженери й учені силкуються поставити цементне виробництво в межі ощадливості, привести його й з інших показників (умови праці, культура виробництва, автоматизація) у відповідність із нашим часом. Право поціновувати подібні утворення як рівні реченню дає й те, що вони виражають окремі смислові аспекти (фільм знятий творчим об’єднанням "Экран"; режисер-постановник фільму - Марк Орлов;" Оператором-постановником був Тимур Зельма й т.ін.), і те, що вони можуть вживатися в одному ряду зі звичними реченнями, виражаючи в принципі таку ж, як і вони, інформацію.

Своєрідною мовою вираження вставлених компонентів, характерною для публіцистичних текстів, є експресивне використання з цією метою розділових знаків. Узяті в дужки, ці знаки не належать базовому реченню, вони є сигналами (символами) нових смислів. Оскільки при цьому лексичні засоби не застосовуються, можна лише загалом судити про зміст, який мається на думці в якомусь разі (вираження гніву, подиву, потрясіння і т.п.). Використовувані як вставні компоненти знаки (?!), (!), (!!), (!!!), слугують, наприклад, для того, щоб виразити "обурений" подив (?!), а потім для вираження чимдалі наростаючого обурення з приводу брехливих вигадок чи т.ін. - (!), (!!), (?!!). Щ елементи - своєрідні аналоги - знаки вставлених речень. Тому для подібних випадків слід зазначити, що ці вставлені засоби так само, як і ті, що мають лексичне вираження, не належать до структури речення, до якого вони входять, і є виразниками узагальненого емоційно-експресивного змісту, котрий слугує для висловлення певного ставлення до змісту базового речення.

Вставні компоненти, що виступають як у ролі додатково-коментуючих повідомлень, так і в ролі засобів зв’язку, суб’єктивно-модальних засобів, є функціонально різноманітнішими, аніж вставлені конструкції. Це, природно, позначається на їхньому сенсовому наповненні. Деякі вставні конструкції дуже близькі до вставлених, по-перше, тим, що мають вигляд окремого речення, й, по-друге, тим, що ці речення виражають окремішню, цілком оформлену думку. Наприклад: Серйозні зусилля для нормалізації обстановки в Лівані пропонує Сирія. Сирія, пише газета "Тишрін ", завжди виступатиме проти тих, хто намагатиметься блокувати прогрес досягнення миру й національної згоди в Лівані; У зерновому поясі CШA панує зневіра, пише журнал "Ньюс-Уік", характеризуючи настрої американських фермерів. Підкреслені вставні речення піддаються смисловому вичлененню, оскільки вони виражають окремішній смисл посилального характеру. Якби ці речення були винесені в окрему фразу після основного речення, то вони б оформлялися таким чином: Про це заявив...; Про це пише газета (як наприклад: Екіпаж теплохода врятував турецьку шхуну. Про це радирував сьогодні в Дунайське морське пароплавство капітан).

Якщо вставний компонент, не маючи достатніх ознак речення, слугує для вираження суті, властивої реченню, то слід гадати, що він являє собою неповне речення чи побудову - аналог речення. Розглянемо приклади вживання поширених у мовленні, в тому числі й публіцистичному, вставних конструкцій, що мають форму підрядного речення зі сполучником як: Та прагнучи до життєвої простоти, не треба забувати, що найгірший вид награвання, як говорив Станіславський, це награвання простоти, й не зловживати простакуватістю, правдоподібністю замість великої правди; Бої йдуть лише під Пілау, але бої, як розповідають, уперті: німці ще сподіваються на щось. Вставні компоненти у пропонованих прикладах містять інформацію з приводу повідомлюваного в основному реченні (1. Це (так) говорив Станіславський; 2. Про це розповідають). Як бачимо, в кожну побудову можна ввести елемент це, котрий указує на супровідне відношення вставної конструкції до основного базового речення. Усталена синтаксична конструкція з елементом як є спеціальною конструкцією, пристосованою в мові для виконання функції вставного повідомлення. Така побудова має перевагу з точки зору впізнаваності вставного компонента і його мобільності: зміст вставного компонента може бути висловлений ие лише по ходу основного повідомлення, а й мати випереджаючий характер. У разі використання елемента це такі властивості супровідного речення були б регламентовані більшою мірою (особливо якщо говорити про препозитивне вживання). До того ж використанням спеціальної конструкції досягається чітке, явне розмежування основного й супровідного, що стоїть на другому плані речення.

Аналогічним різновидом вставних конструкцій є словосполучення з елементами за, на, котрі, з одного боку, можуть бути заміненими елементом як (із проведенням необхідної лексико-граматичної перебудови складу конструкції), з іншого, зміст таких сполучень також складає смисл цілого речення Розглянемо приклади: Число загиблих від землетрусу, що стався в ніч на 7 березня в області Ріулі – Венеція - Джулія (Італія), за останніми даними, досягла 914 чоловік. На думку властей, число жертв перевищить тисячу чоловік; Поросята-рибалки водяться на аттолі Факасфо, що вводить до островів Токелау, розташованих у центральній частині Тихого океану. За свідченням учених, котрі ведуть спостереження за тваринами, багато поросят чудові плавці й можуть упіймати рибку довжиною до 15 сантиметрів; Вісім мільонів французів "звіряють" свої життєві плани з прогнозами ясновидців, чаклунів або астрологів. За даними податкових органів, у країні зареєстровано близько 50.000 "ясновидців" - більше, ніж лікарів. Вставні компоненти, виражені словосполученням із прийменниками за і на (що набувають за цих умов і рис сполучникового, зв’язувального значення), можуть бути трансформовані таким чином: 1) а) як стало відомо останнім часом, б) про це стало відомо з останніх звісток; 2. а) як вважають власті, б) це думка властей; 3. а) як свідчать учені.., б) про це свідчать учені, які ведуть спостереження за тваринами; 4. а) як свідчать дані податковим органів, б) про це свідчать дані податкових органів. Порівняння конструктивних варіантів, позначених змістовою єдністю, промовляє на користь того, що розглядувані вставні конструкції мають окремий додатковий смисл, який перебуває за межами змісту основного речення. Ці вставні конструкції, виражені словосполученнями, за своїм граматичним ладом не відповідають вимогам структурного оформлення речення й тому виступають своєрідними аналогами речень, спеціальними побудовами, пристосованими для виконання функції вставного компонента.

Якщо вставні конструкції виражають повідомлення про джерело інформації, авторську реакцію на повідомлюване (на мій подив, на щастя, на біду й т.п.), то окремий, відмежований зміст цих вставних компонентів осмислюється як супутній основному, немовби "з боку" на нього спрямований. Більшою мірою зливається з основним смисл вставних конструкцій, котрі слугують для характеристики способу, особливостей самого викладу (бо дуже тісно пов’язані поняття мовленнєвої дії й характеристики мовлення). Та й у цих випадках спостерігається можливість відокремлення основного смислу, а вставний компонент при цьому виражає щось інше - власне характеристику способу викладу цього основного змісту. Звороти точніше сказати (кажучи), вірніше, інакше кажучи, іншими словами, чесно кажучи й т.п. також є аналогами речень, конструкціями, "підігнаними" до функції вираження вказаного вставного змісту. Порівняймо приклади, шо свідчать про співвіднесеність цих конструкцій із реченням: Чесно кажучи, спершу мені стало не по собі: все-таки суперник - жінка. Та познайомився ближче й побачив, що спеціаліст вона вмілий, кмітливий, знається на всіх тонкощах. Речення Давайте скажемо чесно й прямо могло б бути змінене зворотом чесно кажучи, так само, як увідний компонент чесно кажучи замінюється синонімічним скажу чесно.

Разом із тим спостерігається й певна втрата смислової самостійності вставних конструкцій, зумовлена специфічністю їхніх функцій. Так, насамперед вставні конструкції вживаються в ролі засобів зв’язку, що слугують для зчеплення синтаксичних конструкцій та оформлення відношень між ними (по-перше, по-друге, навпаки, з іншого боку, наприклад, скажімо, таким чином та ін.). Аналізуючи вживання вставних компонентів напевно, хто знає, можливо, очевидно, може бути, доходимо висновку, що вони беруть безпосередню участь у формуванні змісту того речення, в якому перебувають, їх вилучення усунуло б значення здогадності, передаване семантикою речення, тобто зруйнувало б притаманний йому смисл. Вставні компоненти, що мають значення впевненості в чомусь, безсумнівності, істинності чогось, також дуже тісно пов’язані зі смисловим ладом речення, до якого введені. Це пояснюється тим, що вони не містять у собі якогось принципово нового повідомлення, а посилюють, підкріплюють основне повідомлення, в якому вже щось стверджується (звичайно, звісно, природно, справді, ясна річ та ін.). З урахуванням висловленої мотивації слід розглядати як такі, що втратили самостійне значення, також підсилювально-видільні вставні компоненти (особливо, власне кажучи, якщо хочете, чи бачиш, знаєте та ін.).

Контекстуальний аналіз функціонування вставних компонентів показує, що серед них спостерігаються відмінні за ступенем смислової самостійності вживання. Тому треба уважно аналізувати характер семантичного розвитку контексту, щоб виявляти основні смислові напрями й допоміжні, з якими якраз і пов’язане застосування вставних компонентів, прояв їхньої контекстуальної вагомості, що в свою чергу також допомагає визначенню меж окремих речень.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал