Кафедра журналістики Синтаксис тексту



Сторінка3/12
Дата конвертації23.02.2017
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Контекстуальна варіативність речень з підрядною частиною


Особлива смислова рухомість характеризує побудови, що мають зовні однакову форму й тому називаються одним найменуванням - складнопідрядні речення. В результаті проведеного дослідження виявилося, що, крім конструкцій, котрі справді є реченнями, в тексті функціонують поєднання речень, які збігаються з ними за формою і в яких компонент, маючи вигляд підрядного, є неповним, а слугує для пояснення, коментування, розгортання попереднього, тобто розкриває вже інші, ніж у попередньому реченні, аспекти дійсності. Порівняймо вживання цих двох типів побудов у тексті.

Розглянемо перший тип: Якщо у людини рідко бентежиться совість, вона просто не вихована. А не вихована тому, що про неї, про совість, рідко заводять мову, не збуджують її, не звертаються до неї; Пам’ятаєте, як він відмовився від премії своїй бригаді? А зробив це тому, що знав: його колектив і трест у цілому можуть працювати краще; Життя ще раз жорстоко випробувало його через п’ятнадцять літ по закінченні війни. В один день трагічно загинули дружина, син і дочка. Він витримав і це. Зніс гіркоту втрати тому, що завжди бачив довкіл себе друзів, товаришів по праці, бойових побратимів.

У цих фрагментах виділено фрази, котрі являють собою складні конструкції, що складаються з двох предикативних одиниць, одна з яких - зі значенням причинності (тому що...). Поєднується ця підрядна предикативна одиниця з попередньою, котра означає факт (А не вихована (совість); А зробив це; Зніс гіркоту втрати). Сполучення цих предикативних одиниць витворюють єдиний елементарний зміст, який розкриває думку про причину названого факту, тобто обидві предикативні одиниці беруть участь у формуванні одного складнопідрядного речення. Воно не розпадається на конструкції, котрі мають самостійний зміст, бо, по-перше, в попередній фразі вже повідомляється про певний факт: вона (совість) просто не вихована; він відмовився від премії своїй бригаді: він витримав і не зніс гіркоту втрати). Тому далі повідомляється вже тільки власне причина факту, елементі позначення якого в неповній, вказівній чи синонімічній формі писутні, оскільки про нього йдеться у певному плані. Змістове та конструктивне злиття двох предикативних одиниць посилюється розподілом складного сполучника тому що між обома предикативними одиницями, інтонаційно-пунктуаційним оформленням нього.

Сприяє такому посиленню і вживання сполучника на початку речення Сполучник а в двох перших випадках підкреслює перехід до нового змістового напряму: по відношенню до відомого змісту осмислюється якась його характеристика - в даному разі причинова[30]. В той же час сполучник міг би бути й відсутнім. Подібне можна сказати й про розчленування сполучника тому що - воно також не обов’язкове. Пор.: Грати класику легко й важко. Легко, тому що чудовий літературний матеріал. Широке поле для вибору власного тлумачення. Важко, тому що класика обросла упередженими думками. Значить, у даних випадках обсяг складнопідрядного речення і склад фрази збігаються, а отже - збігаються й їхні межі.

Розглянемо другий тип: Жителька одного великого промислового центру пише: Прийдеш до магазину, а на полицях величезні батони. Половину за вечерею з’їмо, а решта до ранку черствіє. Ось і не завжди виходить ощадливо, тому що, знаєте, ми не любимо їсти черствий хліб...; Завод утроє перекрив проектну потужність. Продуктивність праці зросла на 35 процентів. Нелегким було завдання, адже завод оновив близько 60 процентів продукції; У недругів нашої літератури навдивовиж коротка пам’ять. Суворі уроки історії їх нічому не навчили. Вони прагнуть будь-що віддати забуттю наше героїчне минуле. Та зробити це неможливо, бо надто дорогою ціною оплачена людством перемога над фашизмом, криваві злочини якого ніколи не повинні повторитися.

У цих фрагментах також є фрази, що містять предикативні одиниці зі значенням причинності (тому що... ми не любимо їсти черствий хліб; адже завод оновив близько 60 процентів продукції; бо надто дорогою ціною оплачена людством перемога над фашизмом). Але синтаксична будова фраз тут уже інша.

У першому фрагменті предикативна одиниця Ось і не завжди... постає після предикативної одиниці з попередньої фрази (решта до ранку черствіє) й не має значення результату, наслідку, зумовленого попереднім фактом. Тим-то зміст предикативну одиниці, приєднуваної сполучником тому що, не включається в зміст першої предикативної одиниці, а являє собою вже новий - власне причинного плану зміст. Наведена ситуація вимагає підходу, про який писав О.О.Шахматов: "У кожному реченні... мають бути члени, що відповідають основним елементам комунікації"; "Розчленування речення має виходити з безумовного зв’язку його з комунікацією"[31]. Зі сказаного випливає, що аналізована фраза складається з двох речень, межа між якими проходить між предикативними одиницями. Це не означає, ню предикативна одиниця зі значеннями причинності одна містить самостійний зміст, вона є представником цього змісту, бере участь у його творенні. Бо в контексті слугує не тільки для вираження причинної спрямованості, а й указує, що базується на змісті попереднього повідомлення, сигналізує про внесення його формальних і смислових елементів до другого речення, має їх на увазі.

У другому фрагменті перша предикативна одиниця Нелегким було завдання також має самостійне значення. В двох попередніх реченнях мовиться про те, що було досягнуто заводом у його поступі. Аналізована одиниця містить характеристику завдання, що стоїть перед заводом у розглядуваному аспекті, і є цілком достатньою й закономірною в лінійному розвитку контексту. А предикативна одиниця з причинним значенням знову-таки становить уже інший зміст - пояснювально-аргументуючого характеру. Його можна було б перефразувати, наприклад, такиі чином: про складність цього завдання свідчить те, що заводові довелося оновити близько 60 процентів продукції. Значить, межа речень знову-таки збігається з межею предикативних одиниць.

У третьому фрагменті перша предикативна одиниця аналізованої фрази містить у собі судження про неможливість того, про що мовилося в попередньому реченні - тобто в конструкції але неможливо віддати забуттю наше героїчне минуле. Це окремий, чітко вичленовуваний смисл, котрий потому дістає своє обгрунтування в новому реченні, форма якого в лексико-граматичному відношенні представлена складом підрядного речення причини, що в умовах контексту є знаком повного змісту речення, частиною якого воно виступає.

Аналогічне відношення бачимо в побудовах, де тому що, адже, бо та інші сполучники вжиті після крапки: (Коли, покинувши міський центр, де зосереджені готелі, ви йдете в напрямку до району "Королівська миля", то це просування не стільки в просторі, скільки в часі. Тому що з нашого квапливого віку одразу ж переносишся на три-чотири століття назад; Арктика чимдалі більше стає місцем нашої роботи, вона бентежить уми своїм майбутнім, і все-таки ми завжди повинні пам’ятати про її піонерів і ті перші судна, котрі прокладали стежини в студених морях. Бо не можна оцінити сьогодення, не знаючи минулого; Недарма природа не обминає своєю милістю їхню землю. Тому що вони навчилися давати їй, а не тільки брати від неї, тому що в слухняності їй бачать не ущемлення себе, а джерело {розумної свободи й високої людської гордості.)

Звернімо увагу на приклад, у якому немовби наочно відображений перехід від однієї думки до іншої ( - Він не прийде. Чому? - ... тому..,): Сьогодні я хотів би говорити про актора, якого можна чекати на знімальному майданчику чи на репетиції годину, день, але так і не діждатися. Він не прийде. Чому? А хто його знає. Найімовірніше тому, що в нашій справі багато що тримається не на офіційних угодах, а на суто творчих, так би мовити, на вірі.

У мові сучасних газет широко застосовується винесення неповного речення, представленого підрядною частиною, в окрему фразу, що сприяє чіткішому смисловому розчленуванню зв’язаного мовлення, поліпшує його сприйняття, а нерідко сприяє й більшій виразності висловлення. Існування цілісного речення у формі підрядного можливе в наведених прикладах тому, що в умовах контексту, зв’язаного мовлення частина відомих елементів може бути випущена й матиметься на увазі. Це пояснюється й економією мовленнєвих засобів, і характером, міркуваннями комунікації.

У мовленнєвій діяльності, як і в будь-якій іншій, люди прагнуть знайти способи її ефективнішого здійснення та зменшення затрачуваних зусиль. І одне й друге прагнення проявляється так сильно, (причому друге - зовні помітніше), що спостерігаються спроби всі особливості розвитку мови звести до одного з них - і наприклад, до дії принципу економії[32]. Це явна переоцінка тенденції до економності мовленнєвих засобів, - провідну роль у мовленнєвій діяльності відіграють, звичайно, міркування змістової ефективності. Є.Д.Поліванов, котрий вважав прагнення економії ("лінь людська" - як іще він говорив) головною пружиною механізму мовних змін, проте мусив визнати: "економія трудової енергії схильна здійснюватися (й фактично здійснюється) саме лиш доти, доки скорочення енергії не загрожує марністю всього даного трудового процесу (тобто недосягненням тієї мети, для якої ця праця взагалі виконується)"[33]. Реалістична оцінка мовної економії дана Р.О.Будаговим. Він пише про те, що немає ніяких підстав вважати її "синтезом сил, що діють у мові"[34] що економія, ступінь її визначається тією чи іншою комунікативною доцільністю. Таким чином, з одного боку, прагнення економії проявляється у своїй власній сутності, з іншого воно підпорядковане завданню комунікативної ефективності й слугує її досягненню. Так, випущення відомих із контексту ситуацій, фонових знань елементів розвантажує мовленнєві побудови, прискорює "надходження" нової інформації. Природно, що такі випущення, еліпсиси впливають на форму мовленнєвих побудов, зокрема -- на форму речення. Багато хто з дослідників ( Ф. де Соссюр, С.Карцевський, Ф.Данеш, К.Гаузенблас, Н.Д.Арутюнова та ін.) звертали увагу на факти "асиметричної" мовної форми та спростережувані у зв’язку з цим труднощі виявлення мовних одиниць. Без урахування явищ, котрі зумовлюють цю "асиметричність", і тих видозмін форми, які вони викликають, неможливо справді об’єктивно аналізувати структуру тексту.

Самостійне значення неповних речень розглядуваного тексту підтверджується й прикладами істотнішого відриву їх від попереднього повідомлення, наприклад шляхом винесення з позицію вставної конструкції, котра також являє собою супутнє пояснювальне, коментуюче речення, або навіть - в абзац: Та ось якось у неділю - мені було років десять - мама міцно взяла мене за руку (тому що я виривалася й норовила звично вгніздитися в своєму улюбленому кріслі) й привела до зали Будинку вчених; І знову-таки ця батькова захопленість хоч і викликала прагнення у дітей робити те ж саме, але запала в їхню пам’ять тим чистим відлунням дитинства, яке залишається з людиною надовго, можливо, назавжди, забарвлюючи майбутнє життя, передаючися наступним поколінням. Тому що той, хто запам’ятав голос батька, який читає сторінку за сторінкою улюблену ним самим і тому вподобану дітьми книжку, обов’язково схоче, щоб усе повторилося коли-небудь у житті його дітей.

І особливо видним є перехід до нового - пояснювального речення, здійснюваний як у межах фрази, так і в надфразовій єдності, в тих випадках, коли перехід цей дістає спеціальний описовий вираз типу причина цього, ось чому, причиною є, причина, чому і т.д. Наприклад: На осінньому кубанському полі традиційно сходяться сівба й жнива, причому ці зовсім різні види робіт тісно пов’язані між собою. Й ось чому. Майже 2 мільйони гектарів піде цього року під озимину, й на 65 процентах площі посіви будуть розміщені лише після того, як викопають цукровий буряк, зберуть соняшник, кукурудзу; Зазнали збитків у 2225 мільйонів західнонімецьких марок фрахтові компанії ФРН... Причина цього - падіння курсу долара відносно марки; У цього авто є одна перевага перед усіма іншими: воно не вступає в конфлікт із навколишнім середовищем. З тієї простої причини, що це електоромобіль.

Ми розглянули випадки варіантності меж речення у зв’язку з уживанням неповних речень, представлених підрядною частиною зі значенням причини. Аналогічне становище складається у випадках випущення головного речення на основі самостійного попереднього повідомлення в конструкціях із будь-якою підрядною частиною. Порівняйте: Якщо в домі живе руката корисливість, крамарська шкала цінностей, то гріш ціна батьківським настановам і проповідям - вони виявляться уроками лицемірства. Й чим благополучніше наше життя, тим розумнішим має бути урок дорослих, щоб діти без утрат пройшли випробування достатком; Глибокою помилкою е гадка, нібито дитина все сприймає не насправді - й, пригоди, й почуття. Дитина, як і дорослі, очікує від мистецтва правди, яка вражає й вивищує душу, розвиває розум; Здавалося б, телевізійний фільм-балет не потребує рекомендацій. Завойований свій глядач, зростає число його шанувальників. Та чому фільми такого типу рідкість на тебаченні? Можливо, справа полягає не тільки в складності творення нового, а й в обмеженості наданих коштів, у граничному стисненні строків зйомок, що якості роботи, звісно, не поліпшує.

В усіх наведених фрагментах спостерігаємо одну й ту ж саму закономірність. У фразах з виділенням перша предикативна одиниця виражає окрему самостійну суть. У першому фрагменті спочатку йдеться про те, як повинні поводитися дорослі ( стосунках із дітьми за умов підвищення добробуту в сім’ї, а потім сполучником щоб приєднується частина неповного, опертого на першу предикативну одиницю, речення зі значенням цільової орієнтації належності, про яку вже було повідомлено. Зміст другого фрагмента свідчить про те, що розглядувана фраза вбирає також два речення. В першому стверджується, що дитина очікує від мистецтва правди, - бо раніше в тексті згадувалася думка, нібито дитина все сприймає не насправді. В наступному реченні, починаючи зі слова яка дається оцінка правди (мистецтва), її значення. У зв’язку з тим, що яка є сполучним словом, воно вказує на слово правда, замінює його, тому частина, котра має вигляд підрядної, великою мірою самостійна, бо в ній безпосередньо виражається новий смисл (можна було б перефразувати: вона (правда) вражає й вивищує душу, розвиває розум). Подібне спостерігаємо в четвертому фрагменті. В реченні що якості роботи, звісно, не полегшує міститься думка з приводу раніше сказаного - про обмеженість коштів, наданих для зйомок фільмів-балетів, про стислість строків (до речі, в ньому можна було б замінити що на це).

Якби озвучити аналізовані тексти, а багато з них справді могли б прозвучати в радіо- й телепередачах, то у випадках, коли межа між реченнями у фразі проходить перед підрядною частиною, інтонаційно вона передається "обмежувальним" пониженням (або підвищенням) тону (завершального характеру), тоді ж як цієї межі немає, то інтонаційне обмеження, уривчастість відсутні, а спостерігається протяжне підвищення тону, яке посилює зв’язок між компонентами, об’єднання їх у складі одного речення.

Для писемної мови в подібних ситуаціях важливою є наявність диференціюючих розділових знаків. Звичайно, крапка найпевніше вказує на перехід до нового повідомлення, та при цьому вона надає значно неповному реченню підкреслену виділеність. А перехід у межах фрази вирізняється більшою м’якістю, плавністю, зв’язаністю. І мовленнєва практика підказує рішення, що враховує ці моменти. Набуло помітного поширення в газетних текстах вживання на межі розглядуваних речень у фразі не коми, а тире, котре якраз здатне виконати цю диференціювальну функцію. Порівняйте: На жаль, однак саме так найчастіше й виходить: перекладач позбавлений можливості вибору, він змушений погоджуватися на те, що пропонує йому видавництво, до тих пір,поки не стане іменитим, усіма визнаним; Щоправда, ця допомога завдає чималої шкоди тим, хто і не вміє, й не хоче працювати. Та це вже їхній клопіт - як чинити за нової ситуації, що ставить підвищені вимоги до людини; Останні три дні йшли завидна - щоб пізнати красу пустелі в усіх її виявах; Кіно - це пластичне мистецтво, вважав він. І на цьому шляху добивався гігантських успіхів і навіть відкриттів. Та іноді зазнавав поразки на цьому ж шляху - через те, що недооцінював значення інших, величезних за важливістю, складових кінематографа, скажімо, значення слова. В довідниках із пунктуації пропонується вживання тире в складнопідрядних реченнях у тих випадках, коли воно дістає інтонаційно-експресивне навантаження (типу: Ви спитаєте - задля чого я пішов на це?). Названі ж факти не знайшли відображення. Привертають увагу й прояви тенденції до вживання тире, двокрапки в тих випадках, коли не виникає небезпеки двозначного тлумачення, але таким чином досягається чіткіше семантико-синтаксичне членування фрази. Це ще раз підтверджує, що носіями мови визначаються в потоці мовлення межі речень, вони їм необхідні для чіткого змістового розчленування мовленнєвого матеріалу. Порівняйте вживання різних знаків у схожих ситуаціях: Ішлося про те, щоб лекція давала відповідь на гострі, злободенні запитання. Тим, більше не стосується, семінарів, адже саме вони мали в сперечаннях будити думку; У практиці вузів, буває, доводиться розлучатися з деякими "неформальними лідерами" академічних груп, коли всі засоби переконування та дисциплінарної відповідальності виявляються вичерпаними. Такі поразки особливо западають у пам’ять: адже міг би стати діловим спеціалістом, та ключа до нього вчасно не знайшли. Природно, що тире і двокрапка помітніше позначають межі речень розглядуваного типу. Пунктуаційні аспекти, пов’язані з варіативністю меж речення у фразі, потребують спеціального осмислення та опису. Це великою мірою сприятиме вдосконаленню писемного мовлення, поліпшенню його сприймання та розуміння.

Результати, одержані в ході аналізу фраз, які містять підрядні речення, свідчать, що такі фрази можуть бути омонімічними за своїм синтаксичним складом, у них спостерігається варіативність меж речення. Ці межі можуть мати внутрішньофразовий характер, пролягати перед підрядною частиною, котра є формою неповного речення з випущеним компонентом, який домислюється з попереднього речення, що входить до цієї ж фрази. Тим частіше виступають у ролі окремих речень підрядні частини, виокремлені в нову фразу (які мають вигляд, у відповідності з уживаними найменуваннями, приєднуваних або парцельованих конструкцій).



Самостійність предикативних частин у складносурядних побудовах

Спостерігаючи в умовах контексту можливість членування складнопідрядної конструкції на окремі елементарні змістові одиниці, тобто на окремі речення, іще природніше припустити таку можливість у складносурядних побудовах.

О.М.Пєшковський, виходячи з матеріалу складних побудов із сурядними відношеннями, пропонував нове найменування -- складне ціле. Він розрізняв сполучення речень, побудовані "за принципом нанизування одних речень на інші"[35] та власне складові речення, про які писав: "Тільки в частині складних речень, саме в тих із них, де підрядність явно переважає над сурядністю, ми маємо ту ж саму структуру, що й усередині речення "[36].

Факти, розглядувані в дослідженні, потверджують, що розуміння структури утворів, іменованих складносурядними, не може бути однозначним. А.М.Пєшковський мав рацію, осмислюючи це питання з урахуванням функціонально-семантичних відношень, що виникають у складних побудовах. За вихідну беремо точку зору А.М.Пєшковського, проте є немало інших наукових тверджень, які з певністю свідчать, що дослідники, в тому числі А.А.Шахматов, В.В.Виноградов, Е.Сепір, знаходили в складносурядних реченнях синтаксичну одиницю, що містить цілий комплекс думок[37]. Це можна сказати про складносурядні конструкції розповідного, описового, перелічувального й т.п. типів. Специфіку відношень у них предикативних одиниць добре схарактеризувала І.А.Попова: "Кожна дія чи кожний етап у розвитку дії представлений у творі реченням, яке не втратило значення окремішнього повідомлення. Поєднання таких висвловлювань або змальовує явище в певний момент його розвитку, або зображує етапи розвитку процесу в їхній природній послідовності й тим самим начебто відтворює окремі моменти розвитку дії перед очима читача або слухача"[38]. Розглянемо приклад: Ми вийшли з будинку, гарного впорядкованого будинку на великій доглянутій ділянці, будинку-пастки, зведеного для того, щоб розбивати людські серця, і Вієдонгс, замкнувши двері, старанно опечатав їх сургучними підвісними печатями. Потім нахилився до замка, пошепотів щось, плюнув у щілину. Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив: "У нас старе повір’я... Коли йдеш із дому, де водилася нечиста сила, треба, зашіптувати замок..." У цьому фрагменті передається послідовність ряду дій, пов’язаних єдністю ситуації: спочатку повідомляється про вихід із будинку працівників карного розшуку, потім про те, що один із них опечатав двері будинку, потім - іще про чинені ним своєрідні дії й т.д. Повідомлення ці даються і в складі однієї фрази, й у різних фразах: Ми вийшли з будинку.../ і Вгєдоніс, замкнувши двері, старанно опечатав їх.../ Потім нахилився до замка.../ Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив.../

Контекст прояснює істинні відношення між синтаксичними елементами - те, як їх групує той, хто пише, якими смисловими нитками з’єднує. Не дивно, що проблема "прочитання" складносурядних побудов виникала й перед дослідниками давньоруських текстів: "поряд із незаперечними, чіткими складносурядними реченнями в пам’ятках XI-XVII ст. спостерігаються фрагменти тексту, в яких не можна з упевненістю вказати межі складного речення; в таких випадках вирішення питання про те, що перед нами: прості речення, "нанизані" починальним сполучником у потоці тексту, чи предикативні одиниці, об’єднані в складне речення, - становить великі утруднення" [39]. Розуміння можливості такої варіативності допомагає усвідомленню конкретного вживання.

Виразність розчленованості складносурядних конструкцій на самостійні окремі предикативні одиниці спостерігається в тих випадках, коли в оповіді про події, ситуації повідомляється про дії їхніх різних учасників. Окремішність предикативних одиниць великою мірою визначається відмінністю діячів, котрі звершують дію (кожен свою). Порівняйте: За відсутності матері, коли вовченята обов’язково ховалися до ями або причаювалися в траві, один шалапут безтурботно блукав майданчиком. У цей момент мати його й застала. Я почув приглушене горлове гарчання, що означало: "Я кому казала, не швендяй, хіба не тямиш - небезпечно?", Вовчення все зрозуміло, задкуючи, воно шмигнуло до ями, та я встиг його зняти разом iз матір’ю. В останній фразі виділяються дві частини, межа між якими проходить перед сполучником та; в одній повідомляється про вовченя, його поведінку, в другій - про автора, який сфотографував тварин. Предикативна одиниця, приєднувана сполучником та, тому поціновується в даному контексті як окреме елементарне повідомлення про суб’єкт, що чинить певну дію.

У ряді випадків речення, що мають значення зумовлювальних, водночас не втрачають функції окремого самостійного повідомлення про дійсність, що надає вираженій зумовленості не такого прямолінійного логічного характеру, а створює оповідну, ближче співвіднесену з реальними зв’язками явищ мовленнєву форму. Наприклад: Німці сильним вогнем прострілювали цю дорогу. Але старший лейтенант вивів піхоту з лісу до каналу, й ми вибили фашистів із Фірбруденкруга; Вода нерухома, невдовзі вона застигне зовсім, і дітвора рине на лід; На жаль, Смоктуновський виявився зайнятим, і я вирішив зіграти роль сам.

Порівняйте подібні синтаксичні конструкції, що мають надфразову побудову, за якої самостійність предикативних одиниць, котрі перебувають у сурядних відношеннях, проявляється з усією певністю: Ми в’їжджаємо в парк, побудований мцхетською молоддю. І перед нами постає велично грандіозний театрон на 4,5 тисяч місць, що розкинувся біля підніжжя кріпості розкладеними вздовж неї саджанцями. Гості беруться за лопати. І ось оживає алея, стають у рядок стрункі молоді деревця.

Речення І перед нами постає велично грандіозний театрон..., І ось оживає алея виражають зміст, що має результативно-наслідковий характер по відношенню до змісту попереднього речення. У той же час кожне з речень, що перебувають у сурядних відношеннях, містять у собі окреме, самостійне повідомлення про вичленовувані події, явища (Ми в’їжджаємо в парк. Гості беруться за лопати і т.д.).

Сурядні синтаксичні побудови як поєднання речень спостерігаються й тоді, коли з їхньою допомогою виражається інформації про яку-небудь реальну єдність фактів і явищ, які співіснують, у їхній відмінності, тій чи іншій внутрішній суперечливості. Цим зумовлюється поряд із взаємодією окремих повідомлень, збереження їхньої розмежованості, протиставлення в тому чи іншому відношенні. Закономірним є вживання в цих випадках сполучників але, а, одначе. Порівняйте: Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, одначе попереду ще тривала праця, І здійснити її можна тільки терпляче, тільки гуртом, діючи в багатьох напрямах; У Кармена ніколи не було фільмів "для душі". Про це він і помислити не міг, а якщо мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій..."; На шляхах вервечки німців - діти, старі, жінки. Повертаються до домівок, пхаючи перед собою візки з добром або згинаючися під вузлами та корзинами. Йдуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості. Фрази зі сполучниками одначе, а, але містять сурядні побудови, які слугують для вираження єдиного змісту, що в першому випадку передає - стан справ (Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, / одначе попереду ще тривала праця); в другому - характер духовного устремління героя (Про це він і помислити не міг, / а якщо й мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій..."); в третьому - картину, що розкриває моральний стан людей (Ідуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості). Часто синтаксичні утвори такого типу мають надфразове оформлення, яке не лишає місця для сумнівів щодо синтаксичної самостійності фразових побудов. Наприклад: Надворі дощ, майже осінній. А завтра Перше травня; Дерева корінням тягнуть вологу із землі й тим самим начебто повинні сприяти припливові її з нижніх горизонтів. Однак вони ж своєю листяною поверхнею випаровують багато води. А це призводить до висушення грунту.

Друга група складносурядних побудов, котрі являють собою сполучення речень, відрізняється від першої, розглянутої вище, тим, що в подібних конструкціях предикативні одиниці, наділені самостійним значенням, є різними в плані конкретної функціонально-змістової спрямованості утворами, хоч це не виключає наявності об’єднуючої їх комунікативної спільності, яка об’єднує їх.

Це побудови, де перша предикативна одиниця містить якесь повідомлення про дійсність, а в другій одиниці висловлюється щось із приводу повідомлення або наводяться якісь додаткові відомості у зв’язку з ним. Наприклад: У глядацькому залі не змовкає сміх. А тим часом вистава змушує замислитися про багато серйозних речей - і це її найкращий моральний результат; Містечко високо звелося над рівнем моря, й це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт.

Предикативні одиниці і це її найкращий моральний результат; і це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт містять висловлювання з приводу повідомлень, які передують їм. Закономірно, що в цих випадках предикативні одиниці, котрі входять до однієї фрази, являють собою різні повідомлення, не злиті в цілісний елементарний, зміст, а утворюють складнішу змістову єдність. Це стосується й тих конструкцій, де приєднуване сурядним зв’язком речення містить інформацію, що має відношення до окремих компонентів попереднього повідомлення. Наприклад: Далеко видно навкіл із вершин, а ми, безсумнівно, маємо право називати вершиною ювілей нашого руху...; Звичайно, перед нами умовний комедійний хід, але й у комедії безліч можливостей, щоб показати цілком реальну сучасну школу... Найкращі фільми на шкільну тему завжди фокусували больові точки морально-соціальної проблематики свого часу...

Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.

До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз’яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:

-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р.Багрій. - В’язким розчином для нього слугувала суміш,що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф’єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, "простої" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції.В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже "відбувся", й ці наступні одиниці роз’яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).

>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал