История политики и политической мысли



Скачати 96.92 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації12.04.2017
Розмір96.92 Kb.

ИСТОРИЯ ПОЛИТИКИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія зб. наук. пр. — Севастополь Вид-во СевНТУ, 2008.
23
УДК 32
М.Ю.Токар, канд. іст. наук, доцент
Ужгородський національний університет,
88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Підгірна, 46
E-mail: adm@univ.uzhgorod.ua
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЕЛІТОТВОРЕННЯ У ЗАКАРПАТТІ В
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

Найбільшу увагу приділяють проблемам формування та функціонування політичної еліти.
Поряд із ефективним політичним розвитком області, коли місцеве населення починає приймати
активну участь у цьому процесі, формується новий тип мінталитету від найкращих
представників того суспільства, а також робляться найліпші умови для формування власної
політичної еліти.

Об'єкти досліджень у політичній регіоналістиці мають територіальну проекцію, яку яскраво можна прослідкувати на прикладі Закарпаття впродовж ХХ ст. Критеріями їх уніфікованого аналізу виступають політичні інститути (від держави й адміністративно-територіальної одиниці до загальнодержавної та місцевої політичної влади, регіональні філії політичних партій, груп інтересів і груп тиску, політичні системи і політичні режими (в сенсі регіональних відмінностей у межах загальнонаціональної політичної системи й політичного режиму, адже за умов специфічного політичного розвитку окремо взятої адміністративно-територіальної одиниці впродовж певного періоду можна говорити про регіональні політичні системи і регіональні політичні режими, політичні процеси (в контексті територіальної проекції загальнонаціональних політичних процесів, пов'язаних, наприклад, з регіональною специфікою результатів виборів тощо, політична культура, політична поведінка і політична участь (у розрізі регіональних відмінностей, що за певних обставин може вказувати на наявність регіональної політичної культури, політичні комунікації (між центром і регіонами, відмінності в особливостях політичних комунікацій між регіонами, політичні комунікації в окремо взятих регіонах, політичні еліти і політичне лідерство (зокрема процеси формування регіональних політичних еліті політичне лідерство на регіональному рівні. Саме на останньому елементі хотілося б зупинитися цього разу детальніше. У сучасному світі є популярним вивчення явища політичної еліти. Такий неабиякий інтерес продиктований і постановкою проблему процесі державотворчого суспільно-політичного життя, зокрема і в Україні. Особливо цікавим, на наш погляд, є історичний респект формування політичної еліти в окремо взятому регіоні, з його різноманітними особливостями, специфікою формування та функціонування, складностями процесу адаптації до умов політичної системи, взаємовідносинами та навіть протистоянням регіональної політичної еліти з центральною державною тощо. З-поміж багатьох сучасних українських регіонів, чи не найбільше специфічних ознак, насамперед політичного характеру, має Закарпаття, передусім завдяки умовам політичного розвитку впродовж ХХ ст. Проблемам формування й функціонування політичної еліти в політичній науці, як правило, приділяється особлива увага. Ключове значення воно набуває у процесі вивчення проблеми в регіональному контексті, оскільки безпосередньо перебуває у полі дослідження як один із важливих напрямків реалізації нової концепції регіональної історико-політичної науки. Подібне дослідження несе в собі необхідність уникнення стереотипних помилок, закладених вимушеним тоталітарно- адміністративним тиском на наукову сферу, нівелювання політичної заангажованості. Тому увага до проблем політичної регіоналістики є вочевидь природною і логічною. Політична історія Закарпаття першої половини ХХ ст. є своєрідною і в деякій мірі символічною. Її своєрідність полягає утому, що разом з ефективним політичним розвитком краю, коли з початку ХХ ст. в цьому процесі почали брати безпосередню участь місцеві жителі, одночасно формувався новий тип мислення кращих представників тогочасного суспільства, складалися сприятливі умови для становлення власної політичної еліти. Логічність розуміння сказаного слід шукати в можливостях та перспективах закарпатців впливати на перебіг політичних подій і вирішувати важливі політичні завдання на власний розсуд за допомогою місцевої політичної еліти. До ХХ ст. таких можливостей в Закарпатті місцеве населення немало. Тільки у часи розпаду Австро-Угорської монархії складаються сприятливі передумови для вирішення суспільно-політичних проблем регіону місцевою елітою. А після завершення Першої світової війни мрії стали реальністю. Отже, саме з початку ХХ ст. можемо із впевненістю говорити про більш реальний і ефективний розвиток не тільки політичної історії Закарпаття, ай політичної еліти. Упродовж цього періоду край пережив цілу низку політичних змін, які проявилися в процесі різнобічних елементів державотворення, становлення та занепаду політичних систем, трансформації політичних режимів тощо. Промовисто це відобразилося на тому факті, що в першій половині ХХ ст. Закарпаття носило різні офіційні назви. Саме

ИСТОРИЯ ПОЛИТИКИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія зб. наук. пр. — Севастополь Вид-во СевНТУ, 2008.
24 цей факт влучно відбив специфіку політичного розвитку краю протягом досліджуваного періоду Руська Країна, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Підкарпатська територія, Закарпатська Україна, Закарпатська область – це все означення території краю в умовах його входження до складу різних держав, в умовах функціонування різних політичних режимів [1, с. Символізм політичної історії Закарпаття ХХ ст. полягає і в різкій еволюції політичних традицій, політичної культури, політичної еліти і політичного лідерства. Регіональна політична еліта визрівала в процесі складних владних відносин, що розкривали зміст влади в цілому й відображали її сутність, визначаючи статус людей у суспільстві, вказуючи на особливості їх соціальної нерівності. Саме останній принцип розуміють підвладними відносинами частіше всього, так само які природність панування одних людей над іншими, а відтак одних груп над іншими. Система владних відносин в контексті трансформаційних впливів на політичну систему визначається й тим, що регіональна політична еліта формувалася і функціонувала в складних умовах адаптації до нових політичних режимів, і як показує практика, щоразу різноманітних. Таким чином, в дослідженні процесу формування і функціонування політичної еліти Закарпаття першої половини ХХ ст. можна виділити декілька етапів, які ґрунтуються на політико-правовій та державно-представницькій основі. Насамперед, суспільно-політичне становище населення Закарпаття на рубежі ХІХ – ХХ ст. відображало проблему відсутності політичної еліти, роль якої на себе взяла інтелігенція, громадсько- культурна активність просвітителів. Навіть піднесення національно-визвольного руху в роки Першої світової війни, революційні події в Росії, зростання національної самосвідомості, пошук шляхів самовизначення не сприяли активному структуруванню місцевої політичної еліти. У цей час робилися відчайдушні спроби угорського уряду
М.
Каролі утримати Закарпаття у складі Угорщини (Закон про Руську Країну) [2, с ], встановити радянську владу [3, с. Кардинальні зміни відбулись, коли внаслідок добровільного рішення місцевої політичної еліти, емігрантських елітних груп та підтримки європейськими країнами-переможницями у Першій світовій війні, а також США закарпатські землі були включені до складу новоутвореної слов'янської держави – Чехословацької Республіки. Упродовж 1919–1939 рр. край під назвою Підкарпатська Русь отримав можливість реалізувати себе в демократичній політичній системі. Здійснювалася поступова еволюція нової державної структури в Закарпатті та її інтеграція в політичну систему Чехословаччини. На практиці почалося становлення нової політичної еліти, представники якої висунули пріоритетне питання відстоювання дієвої автономії. Чехословацька політична система мала усі характерні риси демократичного суспільства, що перш за все виражалося в дієвості плюралізму, реалізації законодавчих основ, практиці політичного рівноправ'я. Впродовж х рр. ХХ ст. прояви політичного плюралізму набули ефекту безпосередньої участі в політичній еволюції держави її громадян. Новоутворена Чехословацька Республіка, яка відразу ж розпочала широкомасштабну розбудову демократичних засад, серед яких було й становлення багатопартійної системи, дала можливість вільно провадити політичні ідеї різних орієнтацій ужиття. Головний тягар щодо реалізації возз'єднавчих процесів взяли на себе окремі політичні партії. Згідно з прийнятим чехословацькою владою Генеральним статутом про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі, було утворено Директорію як дорадчий орган в автономних справах. Адміністратор разом з військовим командуючим концентрували в своїх руках виконавчу владу. Упродовж 1919 – 1920 рр. чехословацький уряд провів реорганізацію адміністративно-територіального устрою в Підкарпатській Русі. Проте регіональна і центральна влади майже постійно перебували в стадії конфлікту, оскільки надані у Генеральному Статуті широкі повноваження автономній владі не реалізовувались центром. У всіх управлінських органах відбувалося засилля чеських службовців, оскільки уряд вважав, що місцеві жителі ще неготові професійно виконувати управлінські функції в органах місцевої влади. У вересні 1919 р. в краї створюють політичний і шкільний реферати-відділи, а також охорони здоров'я. Згодом виникають судовий реферат, поліційний реферат, реферат публічних робіт, реферат пошті телеграфів, господарський та фінансовий реферат, реферат соціальної опіки. Таким чином, розпочалася інтенсивна інтеграція Закарпаття в політичну і державну систему Чехословацької Республіки. З прийняттям Конституції чехословацька влада змушена була піти на деякі поступки у визначенні статусу Підкарпатської Русі, оскільки продовження конфлікту між центральною і місцевою владами не сприяло стабільності політичної ситуації в державі. Згідно зі змінами до Генерального статуту, прийнятими 26 квітня 1920 р, цивільного адміністратора було позбавлено права здійснювати місцеву виконавчу владу. Замість адміністратора вводилась посада Губернатора Підкарпатської Русі, до компетенції якого входило здійснення виконавчої влади у питаннях, віднесених до відання автономії [4, с. Конституція Чехословацької Республіки надавала досить широкі права майбутньому Сойму

ИСТОРИЯ ПОЛИТИКИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія зб. наук. пр. — Севастополь Вид-во СевНТУ, 2008.
25 Підкарпатської Русі. Згідно з нормами Конституції Сойм міг приймати закони, які стосувалися питань мови, релігії, освіти, а також функціонування місцевої адміністрації. Окрім цього Сойму було надано право приймати спеціальні закони, які стосуються Підкарпатської Русі та діють на її території, у випадку надання йому такого права парламентом Чехословаччини та якщо прийняті закони не суперечать чинному законодавству країни. Конституція визначала Губернатора Підкарпатської Русі якнайвищого представника автономії, який призначається на посаду президентом Чехословаччини. Було також зазначено, що губернатор відповідальний не лише перед Соймом Підкарпатської Русі, алей перед владою Чехословацької Республіки. Представництво Підкарпатської Русі у законодавчому органі держави мало бути визначено законодавством Чехословаччини про вибори. Суб'єктами виборчого процесу ставали політичні партії, які почали створюватися вже з 1919 р. [5, с. 20]. Тому трансформація політичної системи, а тим більше її стабілізація та поступова адаптація закарпатських регіональних інститутів до чехословацької політичної системи стала значним кроком вперед у порівнянні з попередніми спробами подібного характеру. Навіть незважаючи на певну половинчатість цього процесу прогрес для місцевих громадян був очевидним у всіх суспільно- політичних сферах. Особливості ж національного державотворення Карпатської України кінцях рр. минулого століття змушують зробити основний акцентна політико-правових засадах. Цей етап став вершиною державотворчих змагань закарпатських українців, які в повну силу заявили про себе як про політичну націю. В політичному авангарді опинився другий автономний уряд на чолі з лідером проукраїнської орієнтації А.
Волошином (жовтень 1938 р. Після заборони діяльності всіх політичних організацій Перша Руська (Українська) Центральна Народна Рада монополізувала політичне життя краю, що повинно було стабілізувати суспільно-політичної ситуації. Одночасно розпочалася організаційна робота по створенню нової української національної партії, апарат якої формувався з провладної еліти краю. Створена у січні 1939 р. партія Українське Національне Об'єднання (УНО) виступила і єдиним виборчим суб'єктом [6, с. Її існування було характерне зрощенням місцевого урядового і партійного кадрових апаратів. Такі факти говорять про однопартійну систему й безальтернативність виборів до
Сойму (крайового парламенту, що вказувало на авторитарний характер політичної системи. І хоча влада виправдовувала це необхідністю призупинити політичний хаос, своїми діями вона порушувала вже здобуті в попередні роки демократичні звитяги. Можна припустити, що авторитарність була тимчасовою, оскільки скликання Сойму та значення його рішень, зокрема, проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р, обрання президента і міністрів, затвердження державної символіки, вказували на політико-правову основу демократичного державного статусу Карпатської України. Проте, несприятливі умови для розгортання державного життя, а також початок угорської окупації звели нанівець спроби політичного будівництва [7, с. Треба розуміти, що у той час це була загальна криза політичних систем в умовах загострення міжнародних відносин. А Карпатська Україна пройшла короткий шлях від політичного регіонального автономізму до державної незалежності. Період угорської окупації 1939–1944 рр. також є своєрідним в політичній історії Закарпаття. Впродовж березня – липня 1939 р. в краї встановилася військово-адміністративна диктатура. Змінилась і офіційна назва регіону – Підкарпатська територія. Своєрідність елітотворення вданому випадку кардинально відрізнялася від демократичних традицій формування політичної влади в чеський період. Принцип кооптування від регіональних представництв до вищих державних органів влади визначався характеристиками авторитарного політичного режиму. Режим характеризувався репресіями та чистками, звільненням великої кількості фахівців, службовців, що вказувало на нетолерантну кадрову політику нової влади. Які до Першої світової війни посилилася мадяризація всіх суспільних сфер. Політична система вкотре зазнавала докорінних змін. Улітку 1939 р. Угорщина замінили диктатуру цивільною владою. Ратифіковані угорським парламентом закони стосовно Закарпаття вводили вдію новий політичний управлінський інститут – Регентський комісаріат Підкарпатської території [8, с. Крім того, партійна система Угорщини повернула порядки австрійської доби і про обіцяні автономні партії в Закарпатті могли забути. Через те, що поповнення депутатського корпусу в угорський парламент відбувалося в краї шляхом кооптації кращих представників місцевої еліти, той про систему плюралістичного вибору у цей час говорити не приходиться [8, с. Зовсім новий етап політичного елітотворення розпочався з часу визволення Закарпаття від угорсько-фашистської окупації й ліквідації окупаційного режиму. З початком утвердження народної влади активізувався рух за возз'єднання з Радянською Україною. Процес формування політичної еліти за радянським принципом відбувався через призму створення системи народних комітетів на місцях. Він проходив під контролем радянських силових структур над політичними органами Закарпатської України. Так само проходила партизація верхівки місцевої еліти, активізація діяльності комуністичних організацій, згодом утворення Комуністичної Партії Закарпатської України (КПЗУ). У цей час характерним стає участь партійної еліти у функціонуванні органів державної влади.

ИСТОРИЯ ПОЛИТИКИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія зб. наук. пр. — Севастополь Вид-во СевНТУ, 2008.
26 Політична еліта суцільно прийнялася контролювати усі важелі суспільно-політичного життя краян проведення Першого з'їзду Народних комітетів, проголошення Маніфесту про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною) [9, с, с. Такою ж суперечливою була політична обстановка в краї після входження до складу УРСР у
1946 р. і створення Закарпатської області з центром ум. Ужгород. Суспільно-політичні зміни сприяли становленню державної бюрократично-адміністративної системи управління. Одночасно активно здійснювалася розбудова партійних, профспілкових і комсомольських організацій. Трансформовувалися Народні комітети у Ради депутатів трудящих. Натомість нова політична еліта ініціювала проведення репресій проти національних меншин німці, угорці, румуни, патріотично-просвітницької інтелігенції та духовенства й сприяла розбудові тоталітарного режиму в Закарпатті. Таким чином, у політичній історії Закарпаття міжвоєнного періоду можна виділити декілька етапів політичного елітотворення, які ґрунтуються на політико-правовій та державно-представницькій основі, що на наш погляд є логічним. Це і політичне становище краю на початку ХХ ст. до розпаду Австро-
Угорщини, закінчення Першої світової війни, пошук державно-національної ідентичності, відсутність міцної групи політичної еліти. Цей період був ще характерний національно-культурним пробудженням українців Закарпаття та намаганням стабілізувати політичну ситуацію через пристосування до різних політичних систем. Процес утворення Чехословацької Республіки покликав мешканців краю активно включитися в політичне життя і стати справжнім політичним суб'єктом. Зокрема, новим для населення було те, що політична історіях рр. ХХ ст. базувалася на підвалинах демократичної політичної системи. Проте напередодні Другої світової війни демократичні інституції були згорнуті спочатку існуючою крайовою владою Карпатської України, а після її окупації – угорською військово-адміністративною диктатурою. Наступним, особливо визначальним, передусім в політико-державній ідентифікації, став період Закарпатської України (1944–1946 рр.), формування нових політичних відносин, нової парадигми владних інститутів, політичної еліти, її адаптації дорадянської політичної системи, трансформація адміністративно-політичних елементів у радянський час другої половини х рр. ХХ ст. За досліджуваний період Закарпаття (значною мірою й політична еліта) таки не спромоглося повною мірою адаптуватися до тогочасних політичних системних реалій через складність суспільно- політичного розвитку країн Карпатського регіону, однак набутий досвід політичної життєдіяльності був усе ж важливим. Регіональна політична еліта постала в центрі уваги в умовах складних трансформаційних змін політичних систем декількох держава найголовніше – виборювала право на своє існування у важких владних відносинах і, подекуди, в протистоянні з центральними органами влади. Наукове дослідження проблем процесу формування і функціонування регіональної політичної еліти в історичному Закарпатті в першій половині ХХ ст. дає можливості детального аналізу його особливостей формування за часів Австро-Угорської монархії на початку ХХ ст., спроби становлення перших елітних груп в Закарпатті впродовж 1914–1919 рр., структурування політичної еліти та її активність у період входження краю до складу Чехословацької Республіки (1919–1924 рр.). Особлива увага акцентується на політичній еліті Закарпаття в умовах чехословацької демократії
(1924–1938 рр.), а зокрема настановленні нової політичної еліти і особливостях функціонування державної влади, партійній еліті Закарпаття, особливостях її діяльності, а також на участі еліти в політичних процесах другої половини 1938 р. Надзвичайно складними були умови функціонування політичної еліти Закарпаття напередодні, в рокита по завершенні Другої світової війни. Тут можемо аналізувати особливості формування політичної еліти Карпатської України (1938–1939 рр.), проблеми діяльності політичної еліти під час угорської окупації (1939–1944 рр.), специфіку формування політичної еліти часів Закарпатської України
(1944–1946 рр.). Проте, незважаючи на всі складності політичного життя краю у згаданий період, процес регіонального політичного елітотворення став доброю перевіркою політичної зрілості закарпатців.

Бібліографічний
список
1. Токар М. Політична історія Закарпаття ХХ століття навчально-методичний посібник з нормативного курсу для студентів-політологів / М.
Токар. — Ужгород, 2005. — 52 с.
2. Гранчак І.М. Спроби уряду М.
Каролі утримати Закарпаття в складі Угорщини. Закон про Руську Країну / І.М.
Гранчак, В.Ю.
Ганчин // Нариси історії Закарпаття. — Ужгород, 1995. — Т. 2. (1918–
1945). — С. 53–58.
3. Гранчак І.М. Виникнення і діяльність Рад. Проблема самовизначення і державотворчості /
І.М.
Гранчак, В.П.
Приходько // Нариси історії Закарпаття. — Ужгород, 1995. — Т. 2. (1918–1945). — С. 46–53.
4. Пушкаш А. Цивилизация или варварство Закарпатье 1918–1945 / А.
Пушкаш. — Москва, 2006.
— 560 с.

ИСТОРИЯ ПОЛИТИКИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія зб. наук. пр. — Севастополь Вид-во СевНТУ, 2008.
27 5. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами Матеріали доісторії суспільно- політичних відносин / М.
Болдижар. — Ужгород, 1993. — 160 с.
6. Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності (1919–1939) / М.
Токар. — Ужгород, 2006. — 380 с.
7. Вони боронили Карпатську Україну Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців під ред. М.М.
Вегеша. — Ужгород, 2002. — 710 с.
8. Офіцинський Р. Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939–1944) /
Р.
Офіцинський. — К, 1997. — 244 с.
9. Макара М.П. Закарпатська Україна шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.) / М.П.
Макара. — Ужгород, 1995. — 108 с.
Поступила
в редакцию 9.04.2008 г.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал