Ірина Вернудіна психологічні погляди д. М. Овсянико-куликовського: теорія “безсвідомого”



Скачати 106.66 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації27.03.2017
Розмір106.66 Kb.
ІРИНА ВЕРНУДІНА. ПСИХОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ДМ. ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКОГО: ТЕОРІЯ “БЕЗСВІДОМОГО”
Ірина Вернудіна
ПСИХОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ДМ. ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКОГО:
ТЕОРІЯ “БЕЗСВІДОМОГО”
УДК 159.964.225:7
Анотація. У статті розглянуто основні аспекти
психологічної теорії “безсвідомого” ДМ. Овсянико-
Куликовського як визначного представника Харківської
школи психології творчості.
Ключові слова: творчість, психологія творчості, без-
свідоме, пам’ять, почуття, асоціації, художнє мис-
лення.
Аннотация. В статье рассмотрены основные аспекты
психологической теории “бессознательного” Д. Н.
Овсянико-Куликовского как выдающегося представите-
ля Харьковской школы психологии творчества.
Ключевые слова: творчество, психология творчества,
бессознательное, память, чувства, ассоциации, худо-
жественное мышление.
Summary. In the article deals the main aspects of the
D. Ovsyanyko-Kulikovsky psychological theory of “uncon-
scious” as the most representative scientist of the і
school of psychology of creativity.
Key words: creativity, psychology of creativity, the un-
conscious, memory, feelings, associations, artistic thinking.
Літературознавець, мовознавець, санскри- толог, міфолог, сходознавець, історик культури, психолог, публіцист, педагог, учень і послідовник школи О. О. Потебні, з 1912 по 1918 р. співредактор журналу “Вестник Европы”, один з найвідоміших розбудовників Харківської школи психології творчості Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський народився у маєтку Каховка Дніпровського повіту Таврійської губернії 23 січня (4 лютого н. ст.)
1853 р. Його теоретичний доробок, як, власне, і концепція школи психології творчості загалом результат лінгвістичних, психологічних, філософсько-культурологічних узагальнень та ідей наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття в українській та європейській науковій думці. Видатний представник культурно-
історичної школи й психологічного методу в літературознавстві, він здобував освіту спочатку на історико-філологічному факультеті Петербурзького, а згодом Одеського (Новоросійського) університетів. У теоретичній діяльності ДМ. Овсянико-Куликовський прагнув подати історію літератури й культурологію на
ґрунті психологічних міркувань. Досліджуючи біографії письменників, учений актуалізував питання, надзвичайно важливе для сучасної йому гуманістики: Як саме пов’язані життя і творчість, відповіддю на яке й донині переймаються науковці, досліджуючи феномен креативного процесу та особистість митця у ньому.
Із часом ДМ. Овсянико-Куликовський напевне усвідомив, що в галузі науки серед кола проблем, які цікавлять його найбільше, виокремлюються питання психології мови, дум-
ки й творчості; як предмет вивчення — також явища специфічно людські мова, мислення,
творчість. У царині літератури психологічне
дослідження творчості і творінь видатних
письменників-митців і поетів-ліриків (курсив, яку тексті оригіналу. — І. В.) [1, 337—338].
Визначальною для остаточного оформлення наукових зацікавлень ДМ. Овсянико-
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
124
Куликовського стала його зустрічі ближче знайомство з О. О. Потебнею протягом 1892—
1893 років. Знаковий вплив цієї непересічної постаті, блискучого ученого й мислителя позначився на всій подальшій праці дослідника Я засвоїв основні наукові ідеї і метод видатного ученого [1, 338], — писав він, за- сновуючись у своїх роботах із синтаксису та психології мовлення на концептуальних поглядах О. О. Потебні. Розуміючи складність дослідження прихованих механізмів людської психіки, дотримуючись спільних теоретичних основ, О. О. Потебня й ДМ. Овсянико-
Куликовський (на той час уже колеги) не припиняли докладати зусиль для встановлення природи, походження й динаміки різнорідних психічних процесів, визнаючи певну відносність об’єктивного знання в галузі людинознавства. Захоплюючись істинно науковим рівнем філософського, абстрактного мислення, від- шліфовуючи протягом життя здатність адекватно передавати думки у вербальний спосіб
(Овсянико-Куликовський, як відомо, був неперевершеним лектором, намагаючись знайти свої слова в жанрі науково-публіцистичного володіння пером, дослідник-лінгвіст тісно пов’язував думку з позасвідомими процесами психіки. Найважливішою та найхарактернішою її особливістю він завжди вважав одвічне прагнення думки сходити від одиничного, окремого, конкретного до загального, узагальненого, відстороненого [2, 41], її здатність локалізуватися в емоційно-нейтральне поняття, яке, у підсумку, працює на збереження та накопичення психічних й розумово-
інтелектуальних сил людини.
Взагалі ж, і це варто особливо підкреслити, беззаперечною заслугою і суттєвою перевагою теоретичної концепції ДМ. Овся- нико-Куликовського є його позиція щодо продуктивної ролі безсвідомого в психіці людини виявлення, завдяки його дії, приховано- зумовлених механізмів функціонування психіки і найголовніше — значення позасвідомого у процесі творення художніх образів митцем. Погляд на безсвідому сферу як на величезну арену збереження й накопичення розумової сили, — констатував учений, — належить до найпродуктивніших поглядів у сучасній психології. Його вчитель О. О. Потебня порівнював свого часу свідомість людини з малою сценою, на котрій усі діючі особи поміститися не можуть, а зійдуть, пройдуть і підуть. Тож величезний простір позасвідомого, зрощений з малою сценою свідомості, перебуває із нею у постійній дифузії та перманентному обміні діючими персонажами. Відштовхуючись від такої позиції Потебні, ДМ. Овсянико-Куликовський стверджував Достатньо відоме те першорядне значення, яке в діяльності думки належить так званій
безсвідомій сфері її. Переважна більшість розумових актів відбувається саме тут, за по-
рогом свідомості. І життя думки найкраще може бути визначене як постійне спілкування між свідомістю і сферою безсвідомого. Збереження розумових надбань у безсвідомій сфері є пам’ять, без котрої ні розумова робота, ні прогрес думки були б неможливі. Але безсві- дома сфера не є начеб тільки склад, магазин образів, понять, ідей вона — арена розумової
діяльності” (курсив за оригіналом. — І. В.)
[2, 36]. І хоча ці позиції в концепції творчості ДМ. Овсянико-Куликовського єна нашу думку, дещо спрощеними, особливо з огляду на новітні дані психології, естетики, культурології, проте вони становлять авторський і, водночас, новаторський теоретичний набуток Харківської психологічної школи тих часів, тим більше, що багато наукових тверджень теорії “безсвідомого” в доробку ДМ.
Овсянико-Куликовського є надзвичайно слушними й доволі виваженими. Так, на думку дослідника, беручи до уваги природу наших ментальних актів, маємо змогу переконатися, що значна їх частина відбувається безсвідомо, а у свідомості нерідко відбивається лише останній результат надскладних операцій, які здійснюються в царині безсвідомого автоматично, без розумово-психічних витрат. Трактуючи безсвідоме, психолог визначав його як арену накопичення і збереження розумової сили, де здійснюються мисленнєві акти, проте абсолютно мимовільно. Тут зберігаються й різного роду асоціації, зокрема й ті, що працюють на утворення мови, й спостерігається постійний перехід асоціацій з безсвідомого у свідоме і
ІРИНА ВЕРНУДІНА. ПСИХОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ДМ. ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКОГО: ТЕОРІЯ “БЕЗСВІДОМОГО”
навпаки. Мірою діяльності безсвідомого слід вважати, за ДМ. Овсянико-Куликовським, той внесок, який ця сфера робить у свідоме якщо в ньому багато апріорних категорій та загальних ідей, за допомогою яких матеріал упорядковується у свідомості, то робота без- свідомого значна й цінна. Якщо ж цей внесок бідний на такі категорії та ідеї і свідоме не одержує із безсвідомого об’єднавчих і впоряд- ковувальних норм, — то його діяльність була непродуктивною.
Виокремивши у функціонуванні психіки активність свідомого і безсвідомого, Овся- нико-Куликовський висловлює думку Усе психічне повинно розумітися не як стан, а як дія. Психіка активна, а не пасивна. Життя духа є психічний труд, це — робота думки, по-
чуття і волі” (курсив, яку оригіналі. — І. В.)
[2, 70]. Подаючи власне розуміння думки, він тлумачить її вербальну одиницю — слово — як складний психічний процес, що належить до того відділу психіки, котрий називається думкою, і який зводиться до відомих процесів
асоціації й апперцепції” [2, 69]. Але при цьому зауважує, що його визначення не претендує на остаточне, адже у психіці людини відбувається величезна кількість усіляких асоціативних і апперцептивних процесів, задіяних у словотворенні. Інша річ, сфера безсвідомого: поза жодним сумнівом саме тут криється доволі значна робота думки (від найпростіших асоціацій до справжніх умовиводів, саме тут здійснюються у видатних головах — складні інтуїції наукові, філософській художні, у геніїв величні творчі ідеї [2, 70].
Щодо почуття, той тут ДМ. Овсянико-
Куликовський як психолог має рацію, аналізуючи його в контексті безсвідомого: лише тоді, коли почуття відчувається особистістю, відбивається і проявляється у свідомості, воно залишається таким. Зрозуміло, що тонкі або надскладні почуття можуть бути трактовані суб’єктом помилково, складно характеризуватися словом чи поняттям, проте саме цей свідчить про їхню усвідомлюваність. Вислів
“безсвідоме почуття дослідник навмисне взяв у лапки, наголошуючи на його помилковості й наполягаючи, що в пам’яті людини залишаються жити лише спогади про колишні почуття або уявлення минулих подій. І навіть тоді, коли виникають нові асоціації, з ними пов’язані, або переживання й почуття одного порядку, що збігаються з пережитим раніше своєю силою й інтенсивністю, — попередні все одно не реанімуються, а постають наново, утворюючи живу індивідуальність почуття”.
Суттєво розрізнюючи закони й механізми почуттєвої та мисленнєвої діяльності,
Овсянико-Куликовський був переконаний, що наша відчуваюча душа, по правді, може бути порівняна з тим возом, про який говориться що з возу впало, те й пропало. Навпаки, душа мисляча — це такий віз, з котрого ніщо не може впасти вся поклажа там добре розміщена і прихована у сфері безсвідомого” [2, 39]. Ці думки цілком збігаються з міркуваннями І. Франка Великий закон непропащої сили має і в психології певне значення щораз на- печатано в комірках нашої мізкової матерії, се лишається нам на ціле життя [4, 61]. Якби почуття, що переживає людина, розвиває далі свої міркування ДМ. Овсянико-
Куликовський, зберігались і були активні у без- свідомій сфері, при цьому постійно мігруючи у свідомість (як це відбувається із думкою, то наше психічне життя було б суцільною сумішшю раю та пекла і найміцніша психічна організація не витримала б цього безперервного зчеплення радості, горя, образи, злості, любові, заздрощів, ревнощів, жалю, докорів, страхів, відчаю, надії [2, 39]. Знову постає пряма аналогія з трактатом І. Франка Із секретів поетичної творчості (1898—1899): Сказавши по правді, є се наше велике щастя, коли маємо ту здібність, що на якімсь часі всі наші враження тонуть у сутінь забуття. Подумаймо лише, що всякий біль, коли б разу раз стояв на поверхні нашої свідомості, зробився б вкінці таким нестерпним, що довів би нас до самогубства. Та так само й усяке порядне думання, всяка духова праця була б майже зовсім неможливою, коли б всі наші досвіди і всі знання рівночасно і рівномірно товпилися в нашій свідомості [4, 62]. Із вищезазначеного стає зрозуміло, робить радикальний і, на нашу думку, дещо спірний висновок ДМ. Овсянико-Куликовський, що почуття, колись пережитій згаслі, не надхо-
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
126
дять у сферу безсвідомого. Ось як це пояснює дослідник У психіці мислячій, де є безсві- дома сфера, панує закон пам’яті, а у психіці
відчуваючій, де безсвідомої сфери немає, володарює закон забуття” (курсив, яку тексті оригіналу. — І. В.) [2, 40]. (Зауважимо, що Франкове трактування позасвідомої сфери загалом відрізняється від цього висновку харківського колеги.)
Як зазначає О. Ладига, після смерті О. О. Потебні ДМ. Овсянико-Куликовський очолив психологічний напрям в українській гуманітарній науці. Використовуючи метод психологічного синтезу, який на відміну від психологічного аналізу, передбачає зосередження уваги не на окремих елементах психіки, а на структурі особистості в цілому, він надавав принципового значення цілісності й роздвоєності індивідуальності [5]. У цьому ж психологічному контексті ним розкривалася психологічна сутність особистості й розроблялась концепція творчої особистості. Так, приступаючи до розробки теорії художньої творчості, ДМ. Овсянико-Куликовський, насамперед, зауважив, що мистецтво глибоко закорінене в самому житті, у повсякденній діяльності нашої психіки, а його сутність і мета — осягнення шляхом образної та ліричної творчості життя і духу людського”.
Зазначимо також, що образну творчість учений трактував з погляду суб’єктивного та об’єктивного способів пізнання. Шлях перший, вважав він, значно легший і поширеніший, адже базується здебільшого на явищі апперцепції, коли людина сприймає світ, інших людей та мистецтво, судячи лише з власного досвіду і під власним кутом зору, наділяючи інших власними рисами й недоліками, фарбуючи образи і відтінки лише у свій настрій і своє розуміння, отож — коли міра усьому обмежена тільки обсягом особистого досвіду. Шлях об’єктивного осягнення дійсності та мистецтва характеризується доданням нової інформації, нових знань і вражень до попереднього емпіричного багажу, коли наново- утворені образи або явища дійсності не переносяться власні риси, коли в процесі пізнання активно задіяно уяву людини і відбувається продуктивне примноження й нашарування нових переживань і почуттів, отож, уточнює
Овсянико-Куликовський, — саме цей шлях і є процесом справді художнього пізнання.
Досліджуючи особистість, ми так само ризикуємо потрапити у полон власного досвіду.
Об’єднавши водне ціле все, що нам відомо про людину, про її темперамент, характер, звички, потреби, спосіб життя, психоемоційній ментальні особливості тощо, — все ж таки виявляємо, що людини мине знаємо. Феноменально простий і водночас напрочуд слушний висновок робить ДМ. Овсянико-
Куликовський: Ми знаємо не її, а про неї”. І натомість пояснює, що цей негативний результат став наслідком нехудожнього методу пізнання. Ми аналізували людину, ми розкладали її образна частини, ми психологічно анатомували її. І ми пізнали її частини. Але ж людина — не сума своїх частина їх психологічний синтез. Цей синтез не можна отримати простим додаванням душевних елементів — його потрібно створити, для чого необхідні прийоми художнього мислення” (усі виділення курсивом оригінальні. — І. В.) [2, 97].
На думку психолога, очевидно, що більшість людей оперує лише тим пізнанням, яке доступне їм у межах власного досвіду і розуміє природу тільки психологічно споріднених собі особистостей. Інші ж, значно рідші, володіють синтетичним способом мислення і, як уточнює ДМ. Овсянико-Куликовський, силою симпатичної уяви (рос. “симпатического во- ображения”); вони легко розуміють доволі різнорідних натур, зокрема й тих, хто психологічно протилежний їхній власній сутності. Щоби стати наці рейки, людині потрібно вийти з кола своїх найближчих стосунків і інтересів, розширити рамки своїх вражень, виробити у себе розумову далекоглядність, розвинути в собі чуйність по відношенню до багато чого стороннього, чужого [2, 98]. Тобто, вживаючи сучасну лексику, — набути властивостей особистості з відкритою свідомістю, стати т. зв. “open-minded person”. Це не виключає того, що в душі кожного ведеться, так би мовити, неписаний щоденників певному віці, озираючись назад, ми маємо достатньо накопиченого матеріалу, який мимовільно трансформується у власні неписані мемуари”…
ІРИНА ВЕРНУДІНА. ПСИХОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ДМ. ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКОГО: ТЕОРІЯ “БЕЗСВІДОМОГО”
Що ж до креативної діяльності митця, то передусім тут виробляється й удосконалюється художній лад загальнолюдської думки, у побутовому розумінні представлений лише натяками, фрагментами, деякими елементами художності, зазвичай латентними і нетривкими. Митець — це той з нас, хто уловлює образи, дані в буденному мисленні, прагне утримати їх і надати їм подальшого розвитку
[2, 88]. Справжні митці вирізняються тією унікальністю й оригінальністю, що схильні до повсякчасної утилізації образів з метою пізнання людини і життя людського, до того ж цікавляться і займаються цим переважно як справою, навмисне, свідомо і у певному сенсі — систематично. Абсолютно слушно ДМ. Овсянико-Куликовський зазначив, що художнику процесі творення віддає перевагу не “мові-думці”, а — образу, який для нього більш значущий і важливий, ніж будь-яка інша віддалена мета. Він володіє особливою пам’яттю на образи і може вдану хвилину й не затримувати їх, а лише побіжно зауважити й віддати на збереження у безсвідому сферу, звідки він завжди може знову викликати їх, коли виявиться необхідність [2, 88]. Ці міркування ученого важко не визнати слушними. Тож постання образу безпосередньо залежить від пильності й уважності митця, його потреби у вдумливому спогляданні дійсності, накопиченні вражень та їх подальшої трансформації у завершений художній образ. На цьому шляху, на переконання ДМ. Овсянико-
Куликовського, образне припиняє бути засобом пізнання і набуває власної вартості він починає промовляти до художника, привертати до себе його увагу, потребувати розробки, розвитку, кристалізації, осмисленості, одухотворення з метою стати врешті типовим. Дослідник вважав саме типовість образу є його найбільшою цінністю і єдиною ознакою універсальності (що, власне, й зараховує твір автора до надбань класичної літератури. —
І. В.), оскільки лише за цих умов він у змозі пояснити й узагальнити те коло життєвих подій, до яких належить. Тут мета, пізнання, зливається із засобом, образом, — пише учений Розробляючи й удосконалюючи образ, митець пізнає дійсність (курсив оригінальний І. В.) [2, 89]. Таким чином, цілком очевидно гносеологічний компонент творення і подальшого впливу художнього образу, які мистецтва у цілому, на широкий загал мав для українського лінгвіста й психолога домінантний характер.
О. Ладига дослідив основні аспекти концепції геніальної особистості в теоретичній спадщині ДМ. Овсянико-Куликовського. Так, учений обстоював ту позицію, що поняття геніальність містить дві базові ознаки творчість і оригінальність. Геній має дар поміркованості, вдумливості, інтуїції. Обдарованість проявляється особливим чином — у хисті імпровізації. Особливу увагу звернув ДМ. Овсянико-Куликовський на такі риси геніальності, як наявність внутрішньої свободи, відчуття нескінченності, що дозволяють генію побачити світ новими очима, зазирнути у вічність і передати свої відчуття іншим [5]. У підсумку О. Ладига зазначає, що ідеї харківського ученого стосовно явища психосинтезу й психології геніальності стали новим кроком світової наукової думки в дослідженні ролі особистості на шляху суспільної еволюції та культури.
Висновки. Істотне значення теоретичного доробку ДМ. Овсянико-Куликовського полягає втому, що він легалізував проблеми теорії літератури та художньої творчості, впровадив їх у широкий науковий обіг, остаточно вивівши за межі схоластично-метафізичної ідеології. Тим більше, щодо нього не лише погляди О. Веселовського, ай наукова концепція О. О. Потебні залишалися для української науки таємницею за сімома замками. Учений багато зробив у плані розробки нових літературних теорій, формулювання проблем психології творчості й робочих гіпотезу галузі психології в цілому. Щоправда, такі аспекти, як значення розуміння в акті співтворчості, розподіл мистецтва і творчості за певними категоріями, теорія безсвідомого, проблема особистості загалом і особистості митця зокрема, що були порушені дослідником, залишилися до кінця невирішеними. Неостанню роль у цьому відіграло те, що культурно-історична школа, на ідеї якої спирався ДМ. Овсянико-
Куликовський, на початку ХХ ст. здала свої по-
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
128
зиції. Породжена попередньою епохою, вона утверджувала переважно утилітарний підхід до літератури й мистецтва, а її представники перебували у пошуку вірних думок і теорій, шляхетних намірів і пояснень, корисних ідей та інформації, але навряд чи — естетичних переживань. Тому зрозуміло, що прийдешня епоха модернізму відкинула її цінності як баласті лише радянське літературознавство на певний час знову воскресило ці погляди.
Найбільш значущими аспектами, що їх розробляв ДМ. Овсянико-Куликовський, були наступні поєднання психології та лінгвістики положення про активність психіки та її двовимірну будову теорія емоцій теорія художньої творчості етнопсихологічні ідеї. У цьому переліку питань, що цікавили вченого найбільше, сьогодні можна помітити й деякі спільні риси — історичний і культуротворчий підходи акцентна ролі безсвідомого у психічному житті людини розуміння психіки, мислення й мови як активних креативних актів тощо. Усі вони знайшли своє відображення й розвиток у сучасних напрямах психології та психофізіології. Тому в історичному контексті зламу
ХІХ—ХХ століть, коли українська естетика й психологія перебували у процесі активного становлення, внесок “культурфілософії” термін російського дослідника В. Крутоуса) ДМ. Овсянико-Куликовського у виокремленні й дослідженні творчої проблематики в лінгвістично-психологічному зрізі, утвердженні доцільності використання наукової методології й розробки відповідного філософії, психології, лінгвістиці поняттєво- категоріального апарату став, безперечно, важливим кроком у їх подальшому розвитку. Овсянико-Куликовський Д. Н. Психология мысли и чув- ства. Художественное творчество / Овсянико-Куликовський Д. Н. Литературно-критические работы. В х т. Т. 1. — М
Художественная литература, 1989.
2. Овсянико-Куликовський Д. Н. Воспоминания. Лич- ное (Опыт психоанализа) / Овсянико-Куликовський Д. Н.
Литературно-критические работы. В х т. Т. 2. — М Худож. литература, 1989.
3. Потебня А. А. Из лекций по теории словесности. Басня, пословица, поговорка / А. А. Потебня. — Харьков, 1914.
4. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. — Повне зібр. творів у 50 т. — Т. 31. — К Наукова думка, 1981.
5. Ладига О. І. Суспільно-політична думка в Російській імперії другої половини ХІХ — на початку ХХ століття. ДМ.
Овсянико-Куликовський / Автореферат дисертації. кандидата історичних наук 07.00.02 / О. І. Ладига; Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля. — Луганськ, 2003. —
20 с.
Література:


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал