Інформація про міжнародну науково практичну конференцію Публікації Центру Тема номеру: Концептуальні засади судової політики Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 2 Судова реформа



Pdf просмотр
Сторінка2/7
Дата конвертації15.06.2017
Розмір0.82 Mb.
ТипІнформація
1   2   3   4   5   6   7
—”ƒŒ¬¿ –≈‘Œ–ÿ
- концепція судової політики має визначити найближчі та перспективні цілі розвитку системи органів судової влади.
При формуванні концепції судової політики важливим є визначення пріоритетів правового розвитку суспільства в цілому та розвитку системи органів судової влади, зокрема. У сучасних умовах найбільш витребуваною є персоналістська концепція. Атому центром судової політики має бути особистість з конкретними індивідуалізованими характеристиками та стан забезпеченості її прав та свобод. Ця мета має доповнюватися такими цілями як правопорядок, правова культура, правова держава, громадянське суспільство, оскільки особистісно- правові цінності не можуть реально здійснюватися за відсутності таких явищ як законність, правопорядок, правова держава тощо.
Разом з тим, необхідно встановити і чіткі критерії (предмет, суб’єктів реалізації, пріоритети, що розмежовують різновиди судової політики (цивільна, кримінальна тощо. Отже, обґрунтування концепції розвитку системи органів судової влади як наданому етапі, такі на перспективу є важливими як для юридичної науки, такі для органів держави. Це дозволить здійснювати реформування судової системи не епізодично, а цілісно та ефективно. Але для цього також необхідно, насамперед, визначити поняття судової політики. Враховуючи напрацьовані у юридичній літературі позиції стосовно поняття правової політики як комплексу цілей, заходів, завдань, програм, орієнтирів, що реалізуються у сфері дії права та завдяки праву, цілеспрямованої діяльності держави з метою реалізації правових ідей стратегічного характеру, судову політику можна визначити як систематичну, цілеспрямовану діяльність органів судової влади у сфері здійснення правосуддя щодо створення правових ідей стратегічного характеру та їх практичної реалізації. Концепція судової політики повинна враховувати потреби функціонування та розвитку судової системи визначати основні пріоритети як напрямки розвитку судової влади найближчі та перспективні цілі суб’єктів цього процесу предметну сферу політики. Вона повинна включати і прогностичні елементи щодо майбутнього судової системи, перспективи її розвитку у межах єдиного політико- правового простору. Крім цього, концепція судової політики повинна включати принципи, засоби, форми функціонування та шляхи розвитку судової влади. Основними складовими судової політики мають бути основні засади розвитку судової влади, принципи її функціонування, принципи побудови та функціонування системи органів судової влади, перелік потреб суспільства у здійсненні правосуддя, основні пріоритети розвитку судової системи, першочергові та перспективні завдання, шляхи та засоби забезпечення судових реформ, перелік факторів та причин, що перешкоджають реформуванню судової системи, науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо їх подолання, засоби забезпечення взаємодії з іншими підсистемами органів державної влади та органів самоврядування, засоби попередження та розв'язання соціальних конфліктів у період правового вакууму, засоби запобігання виходу за межі законності чи конституційності.
Необхідним видається і формування у межах судової політики комплексу правових засобів, які б забезпечували основні правові цінності, основу для здійснення правосуддя людину, громадянське суспільство, правову державу. Концепція має містити і низку методів здійснення судової політики, а також її стратегію та тактику. Наданий час актуальними, зокрема, мають бути наступні положення судової політики- чіткі та формалізовані критерії оцінки судових рішень (актів органів судової влади- формалізація процесу (чіткі вимоги до процедури, реальні процесуальні строки, формальна перевірка тощо- підвищені стандарти щодо особи судді, професійного його рівня- організаційна виокремленість;
- створення державних програм економічного та фінансового забезпечення судової системи.
Така концепція повинна підкреслити і тісний зв'язок між принципом незалежності суддів та принципом незалежності суду. Адже незалежність суддів прямо пов'язана із самостійністю та незалежністю судової системи, функціонуванням її як однієї із гілок державної влади. Тому у межах судової політики мають формуватися чіткі як юридичні, такі неюридичні гарантії та умови становлення і функціонування такої самостійної та незалежної судової влади положення стосовно правового статусу суддів визначатися заходи щодо запобігання зовнішньому та внутрішньому впливу на формування суддівського корпусу та діяльність суддів.
Разом з тим, необхідно концептуально визначити і вимоги, що ставляться до особи судді, рівня його професійної культури (рівня професійних знань та навичок, психологічної здатності до реалізації конституційних принципів і принципу незалежності суддів, зокрема.
В цілому, оцінюючи реальну ситуацію в Україні у сфері забезпечення принципу незалежності суддів, потрібно зазначити, що дане питання необхідно розглядати комплексно, адже судова система є лише однією із підсистем державної влади. При цьому важливо звернути увагу на стан формування громадянського суспільства, демократичної, правової держави, який наданий час не можна визнати задовільним. Це є об'єктивні, зовнішні фактори по відношенню досудової системи в цілому адже найкращі міжнародні правові стандарти можуть залишитися формальним побажанням щодо вдосконалення судової системи і ніколи не зможуть бути реалізованими в таких умовах. Найдосконаліше національне законодавство не зможе подолати існуючих деформацій при наявності таких об'єктивних факторів. Тому лише подолання причин, в цілому, може створити достатні умови для реформування судової системи як самостійної гілки державної влади.
Це основні положення судової політики, а проблеми її формування та реалізації в Україні пропоную обговорити разом.
Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 9
—”ƒŒ¬¿ –≈‘Œ–ÿ
ВЕРЕЩІНСЬКА Н.О. Дуже дякую, пані професор.
Я передаю слово головуючому націй дискусії Волкову Олександру Федоровичу – судді Верховного Суду України.
ВОЛКОВ О.Ф. Людмило Андріївно, дякуємо за змістовну і науково виважену доповідь. Чесно кажучи, нечасто останнім часом з наукової точки зору аналізувалися ці питання, а у судовій системі розглядалися лише проблеми утворення та ліквідації тих чи інших судів, питань правопорядку, правової реформи, реформування судових органів в цілому, хоча порядок утворення чи ліквідації конкретних судів має допоміжний характер.
Дозвольте учасникам круглого столу поставити запитання доповідачу. Будь ласка, пане Сердюк.
СЕРДЮК ВВ. Питання випливає з самої доповіді. Я зрозумів, що судову владу ви фактично окреслюєте тільки судовими органами, тобто органами, які здійснюють правосуддя.
Як же бути із забезпеченням інших функцій, які притаманні судовій владі Тому що говорячи про судову владу тільки як про сукупність судових органів, митим самим ведемо мову виключно про домі- нуючу, основоположну, але єдину функцію право- суддя.
Питання наступне. Яким чином в системі судової влади, в системі органів судової влади, на вашу думку, логічно здійснювати такі функції, як кадрове забезпечення, організаційне забезпечення, матеріально-технічне забезпечення Дякую.
ЛУЦЬ Л.А. У своїй доповіді я зазначала, що формою організації судової влади є система судових органів та установ. Вони вирішують, крім здійснення функцій правосуддя, організаційні, матеріально- технічні та інші питання. Так, до актуальних положень судової політики можна віднести, наприклад, створення державних програм економічного та фінансового забезпечення судової системи. На жаль, попередні реформування не зачепили базових ознак судової системи. І тому необхідно змінити бачення судової влади лише як системи судів, покликаних лише забезпечити належне здійснення правосуддя, ай такої, що забезпечує існування судової влади як окремої гілки державної влади.
Тобто, з одного боку, це здійснення функцій правосуддя, аз іншого – відповідних функцій органів у межах апарату держави.
СЕРДЮК ВВ. Дякую за змістовну відповідь. Хотілось би уточнити ще один аспект. У юридичній літературі виокремлюють таке поняття як судовий лад, яке, зокрема, було обґрунтоване професором
Селівановим , який говорить проте, що судова влада повинна діяти, і це я підтримую, в організаційній формі судового ладу і судового устрою.
До судового устрою ми вправі віднести судові органи, ті органи, які здійснюють правосуддя, а досудового ладу можуть належати ті органи, які правосуддя не здійснюють, але їх діяльність спрямована на реалізацію інших завдань, зокрема, кадрове забезпечення, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, матеріально-технічне забезпечення – це Державна судова адміністрація. А також органи прокуратури, які виконують разом із судом правозахисні функції, тобто, тут вже ми говоримо проте, щодо судової влади організаційно можна відносити і органи прокуратури.
ЛУЦЬ Л.А. У доповіді я зазначала про необхідність створення концептуальних засад функціонування судової влади, серед яких виокремлюється і така засада, як створення системи органів та установ судової влади, яка є самостійною підсистемою державного апарату. Можливо це поняття пересі- кається з поняттям судовий лад. Але мені здається, що у судовій системі існує і проблема психологічного характеру. Мова йде про готовність судді чи судової системи сприймати себе як самостійну гілку державної влади.
Ми на семінарах неодноразово піднімали питання проте, а чи готова судова система визнати себе непросто системою судів (яка існувала і в радянський період, а системою органів судової влади (як самостійної гілки влади. Чиє психологічна готовність для визнання себе самостійною підсистемою органів в апараті держави, судовою владою Це дуже важливий фактор. Він важливий, тому що лише за цієї умови система судових органів може розглядатися як судова влада, а непросто система судів. Для цього повинна формуватися і психологічна готовність суддів та інших працівників судових органів і установ. Без цього неможливо сформувати систему органів судової влади як виокремлену, самостійну, незалежну гілку влади.
СЕРДЮК ВВ. Я погоджуюсь, особливо з тим, що дійсно є проблема ідентифікації себе із владою – яку судовій системі, такі збоку інших суб’єктів.
ВОЛКОВ О.Ф. Дякую за цікавий діалог. Слово просить Ігор Коліушко. Будь ласка.
КОЛІУШКО І.Б. Я скористаюсь нагодою також поставити запитання.
По-перше, чи правильно я розумію, що якщо розвинути вашу логіку відповіді на попереднє питання і перенести аналогію, наприклад, на законодавчу владу, то виходить, що Рахункова палата, Уповноважений з прав людини, Інститут законодавства і гараж Верховної Ради – це є органи законодавчої влади Це перше запитання.
ЛУЦЬ Л.А. Я думаю, що в конституційному законодавстві чітко визначені суб’єкти законодавчої влади. І названі Вами органи чи установи не здійснюють законодавчих функцій.
КОЛІУШКО І.Б. Добре. Але ще одне запитання. Ви сказали, що одним із завдань судової політики, навіть першим назвали його, є визначення основних засад розвитку судової влади. Тобто, основні засади розвитку судової влади, на вашу думку, не
Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 10
—”ƒŒ¬¿ –≈‘Œ–ÿ
повинні визначатися за Конституцією законами, чи Верховний Суд або хтось в судовій владі повинен приймати свою конституцію і свої закони?
ЛУЦЬ Л.А. Насамперед, у доповіді мова йшла про складові судової політики, зокрема про основні засади розвитку судової влади у межах конституційних принципів. Але зафіксовані у концепції судової політики засади мають абстрактний характер, атому їх потрібно конкретизувати у законі про судоустрій та інших законах, оскільки конституційні принципи не можуть визначити абсолютно всі аспекти здійснення судової політики чи формування судової влади. Звичайно, при створенні концепції судової політики необхідно формувати такі засади, які можна буде з часом зафіксувати у чинному законодавстві і це дозволить уникнути дублювання, розбіжностей, неточностей, творити уподібнене бачення розвитку судової системи як гілки державної влади.
Наприклад, аналіз європейських конституцій дозволив встановити, що принцип незалежності суддів них викладено у стислому варіанті. Цей принцип потрібно не лише конкретизувати, ай наповнити змістом. І тоді такий принцип права буде не лише правовою ідеєю чи засадою, а може використовуватися як правовий регулятор.
Чи інший приклад в Україні за відомих умов виник правовий вакуум. Неправова прогалина, а вакуум, тобто ситуація, за якої діюча система законодавства не змогла розв’язати існуючий конфлікт. За цих умові судова система нездатна розв’язати низку питань та й інші гілки влади були нездатні розв’язати такий соціальний конфлікт. Як діяти в такій ситуації Чи закликати до розв’язання такої ситуації позанаціональних суб’єктів?
Водночас, навіть Європейський суд з прав людини з тисячі заяв розглядає лише декілька і виносить рішення, що є зразково-показовим для держав- учасниць і вказує на найсуттєвіші недоліки у національному законодавстві. Він не розв’язує відповідні спори за національні суди. Отже, якщо формується система органів судової влади, а непросто система судів, значить, вона повинна братина себе і відповідальність не лише за здійснення правосуддя, ай за функції судової системи в цілому. Якщо ж закріпити в діючому законодавстві відповідні положення і не наповнити їх змістом, можна заздалегідь очікувати декларативності, лозунговості і нездатності законодавства до реалізації у конкретних життєвих ситуаціях.
Виходом із такого становища може бути надання компетенції вищим судовим органам, особливо у частині створення прецедентів. Адже законодавчий орган створює закони, органи виконавчої влади створюють підзаконні нормативно-правові акти, а судова система, яка себе вважає незалежною гілкою влади, чомусь не може створити правові прецеденти – джерела права Може створювати І це є виходом із названих ситуацій.
Такі правові прецеденти можуть створювати вищі суди і за допомогою них заповнювати прогалини, здійснювати конкретизацію, розширювати зміст норми права.
КОЛІУШКО І.Б. Дякую.
ВОЛКОВ О.Ф. Будь ласка, Нечипоренко Юрій Аркадійович – голова Апеляційного суду Київської області.
НЕЧИПОРЕНКО Ю.А. Людмило Андріївно, практично протягом цілого року Верховна Рада не працює, не приймаються закони, а життя іде своєю чергою, і зараз виникає необхідність у розв’язанні значної кількості питань.
Ми знаємо, що в останній час було багато розмов про наведення порядку у виконанні правил дорожнього руху. Як сумістити сьогодні в цьому плані законність, доцільність, необхідність, і чи може суд своїми рішеннями підміняти Верховну Раду?
Що я маю на увазі Те, що твориться на дорогах дуже багато неподобств, це всім відомо. І коли почалась ця операція, з 10 січня, багато водіїв було затримано, і стояло питання максимум водіїв позбавити правна керування транспортними засобами. Чому Тому що ті штрафні санкції, які передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення, вони є надто мізерними, вони не можуть вплинути на наведення порядку. Суди почали в масовому порядку застосовувати позбавлення права керування транспортним засобом. Чи це є необхідність, чи це є доцільність, чи це є підміна тієї бездіяльності, яка є збоку Верховної Ради України Будь ласка, як ви це прокоментуєте?
ЛУЦЬ Л.А. Якщо виходити із співвідношення принципів доцільності та законності, то, звичайно, зрозуміло, що доцільність допускається лише у межах законності, у межах закону.
Сьогодні ми маємо комплекс соціальних проблема тому не можна розглядати виокремлено лише проблеми судової системи і відмежуватися від інших проблем, які існують в нашому суспільстві. Звичайно, не можна підміняти компетенцію органів законодавчої влади, адже судова влада має свої повноваження, вона має свої функції і її органи мають здійснювати власні повноваження, які чітко визначені у системі законодавства. Звичайно, перехід функцій від однієї системи до іншої, підміна цих функцій буде порушенням принципу розподілу влад.
НЕЧИПОРЕНКО Ю.А. Я хотів би доповнити, що якби штрафні санкції були більш високі, суди застосовували їх частіше, ніж позбавлення права керування транспортним засобом. Тому що позбавлення прав, з моєї точки зору, це вже є крайній захід. Але порядок на дорогах треба наводити. І 40 тисяч громадян, яких позбавили прав – така цифра гуляє в пресі, то, мабуть, половина, а може і більше, незаконно позбавлені прав. Але вибачите, як нала-
­НЕЧИПОРЕНКО­
Юрій­
Аркадійович,
голова Апеляційного суду Київської області
Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 11
—”ƒŒ¬¿ –≈‘Œ–ÿ
штовані і засоби масової інформації, яка іде інформація. Одні кажуть, що треба водіїв максимально штрафувати, а інші вважають, що суди допускають свавілля. От якби штраф був більш-менш високим, тоді був би більший порядок. А суди виходять із доцільності, все-таки, погодьтесь, що на дорогах порядок наводити треба.
ЛУЦЬ Л.А. Цей приклад є підтвердженням потреби у створенні концепції судової політики, яка буде чітко визначати і напрямки і межі функціонування судової влади і неможливість іншої гілки влади втручатись у функціонування системи органів судової влади.
ВОЛКОВ О.Ф. Дякую за дискусію, яка ще не закінчилась. Мені дуже сподобалось, наприклад, про лозунговість і декларатизм окремих положень законодавства. Юрій Аркадійович може знає краще, ніж інші присутні, про кадровий стану трьох районах Київської області, і якщо у квітні Верховна Рада України не запрацює, то діяльність судів просто припиниться – у суддів повноваження закінчаться. А безстроково їх обирає Верховна Рада. Оце вакуум. І така ж ситуація може повторитися в інших областях.
Питання, які ми обговорюємо, є важливими і я хотів би звернути увагу присутніх на участь органів судової влади, суддів, органів суддівського самоврядування у формуванні та реалізації судової політики. Як на мене, це важливе питання. Наприклад, до Конституційної комісії включений Віталій Федорович Бойко, який добре знає судову систему і може належно відстоювати формування тих чи інших положень. На жаль, важливі положення для судової системи не враховують у комітеті з питань правової політики Верховної Ради України. Забувають про судову владу і орган законодавчої влади, і уряд.
ШТОГУН С.Г. - голова Острозького районного суду Рівненської області, доцент кафедри правосуддя Національного університету Острозька академія. Людмило Андріївно, я уважно вислухав ваш виступі хочу з’ясувати категорії політика та ідеологія, адже судді - практики насторожено відносяться до категорії політика, тому що ми намагаємось бути поза політикою. А тут тема звучить як судова політика. Мабуть, для проведення будь-яких реформ необхідна політична воля, в першу чергу, політична воля законодавчої влади, тому що вона приймає закони. Аполітична воля судової влади, на жаль, може обмежуватись роз’ясненнями. Але проблема в іншому. Сьогодні Василь Васильович виступав, і щойно Олександр Федоровичі я думаю, що це невихід з ситуації йти тим шляхом, що ми намагаємось підміняти в деякій мірі законодавчу владу.
А яка ваша думка відносно того, щоб повернути судовій владі законодавчу ініціативу, яка була передбачена ще попередньою Конституцією українського суспільства Це виходить з позиції рівності трьох гілок влади. Чому сьогодні виконавча влада має право законодавчої ініціативи в особі Кабінету Міністрів, в законодавчій – кожний народний депутата, на жаль, в цій Конституції, яку ми прийняли в
1996 році, судова влада позбавлена законодавчої
ініціативи.
Сьогодні, якби ми мали право законодавчої ініціативи, ми б нікуди не йшли і нікого б не просили, а чітко і ясно пропонували б проекті, як кажуть, законодавець нікуди б не дівся. Мабуть, сьогодні стоїть питання проте, що на з'їзді суддів треба було ставити питання перед Президентом, перед парламентом про повернення права законодавчої ініціативи судовій владі. Яка ваша думка з цього приводу?
ЛУЦЬ Л.А. Я думаю, що лише постановка питання про можливість повернення права на законодавчу ініціативу не розв’яже всіх наявних проблем. І ось чому.
Якщо ініціюється законопроект, то це не означає, що всі положення, які пропонуються, будуть зафіксовані суб’єктом законодавчої влади, а закон буде прийнято Верховною Радою України у варіанті бажаному для судової влади.
Проте, існують і інші шляхи вирішення відповідних питань. Мені здається, що є потреба на нинішньому етапі посилювати статус органів суддівського самоврядування, сформувати концепцію судової політики, яка відображатиме інтереси судової влади та форми її організації з метою забезпечення ефективного правосуддя. Існують і форми політичного лобіювання. Політичні адвокати можуть представляти судову систему та ініціювати впровадження відповідних положень судової політики через нормативно-правові акти, що приймаються органами законодавчої та виконавчої влади. І таке лобіювання не можна оцінювати негативно, хоча потрібно контролювати форми його здійснення.
Тому можна ставити питання проте, що судова влада повинна мати право на законодавчу ініціативу, але знову ж, чи вирішить це всі проблеми судової влади Я вважаю, що в повній мірі це не вирішить проблем судової влади і тому потрібні і інші форми розв’язання багатьох проблемі мені видається, що націй єдиній формі непотрібно концентрувати всю увагу.
ШТОГУН С.Г. Але це ж краще, ніж нічого.
ЛУЦЬ Л.А. У вас є багато інших можливостей і форм реалізації функцій судової влади, але ви їх не використовуєте.
І ці форми передбачені діючим законодавством, але потрібно бути готовим до їх використання.
ВОЛКОВ О.Ф. Я прошу вибачення. З цього приводу має великий досвіді був причетний до однієї із концепцій, наскільки мені відомо, Віталій Федорович Бойко, який хоче поділитись своїми думками.
БОЙКО В.Ф. Дякую, Олександре Федоровичу. Спочатку питання і деякий коментар.
Питання перше. Людмило Андріївно, словосполучення судова політика у мене спочатку викликало деякі питання наскільки воно може відображати
Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 12
—”ƒŒ¬¿ –≈‘Œ–ÿ
судову політику втому вигляді, як ми його розуміємо Після вашої прекрасної інформації ці питання у мене зняті.
А питання залишилось як ви, як відомий фахівець в галузі юриспруденції, оцінюєте таку проблему. У свій час положення про суді прокуратуру у Конституції України були зафіксовані водному розділі. І при формуванні положень Конституції це відповідало нашому менталітету.
Мабуть, мало яка конституція має окремий розділ щодо прокуратури. Конституція України такий розділ має. Зрозумілим є із цих положень, що органи прокуратури залишились десь між виконавчою і судовою владою. Зараз іде тенденція, щоб включити їх в розділ судової гілки влади. Я знайомий із поданням Генеральної прокуратури України щодо того, що привнесенні змін до Конституції прокуратуру необхідно включити у розділ Судова владав Україні. Як ви це оцінюєте?
ЛУЦЬ Л.А. Якщо аналізувати практику багатьох європейських держав, то саме таким шляхом формується система прокуратури, - як орган юстиції. Я вважаю, що приклад інших країн є позитивним, і на сьогоднішній день немає особливих застережень хоча потрібно обов’язково враховувати особливості власної правової системи, менталітету, правової культури і навіть найефективніша модель повинна пройти перевірку у власній юридичній практиці.
БОЙКО В.Ф. Дякую. І хочу скористатися реплікою стосовно того питання, яке обговорювали, - права законодавчої ініціативи.
Воно бурхливо обговорювалось уроці перед прийняттям чинної Конституції України. Із моєї точки зору, ми тоді допустили помилку піддавшись критиці збоку наших колег з інших держав. Цей принцип розподілу влади, він, з моєї точки зору, неправильно трактується.
Судова гілка влади немає відношення до розробки та прийняття законів. Право законодавчої ініціативи ми розуміємо утому випадку, коли пропозиція підлягає обов’язковому розгляду. Якщо суб’єкт законодавчої ініціативи подає до Верховної Ради України як до законодавчого органу пропозиції, то вони підлягають обов’язковому розгляду.
Ви не уявляєте, наскільки я відчував себе незручно, коли було відмовлено у розгляді пропозицій Верховного Суду України у комітеті з питань правової політики Верховної Ради України тільки тому, що Верховний Судне є суб’єктом законодавчої ініціативи. Тоді необхідно звертатися до народних депутатів, до інших суб’єктів законодавчої ініціативи з проханням про підтримку нашої пропозиції, щоб вона стала предметом розгляду. Я думаю, що сьогодні, а Верховний Суд України представляє судову систему, було б набагато корисніше, якби ці пропозиції, які надходять від Верховного Суду розглядалися обов’язково.
У нас був великий спір у Національній комісії з приводу права на законодавчу ініціативу Верховного Суду. Більшість погодилась з тим, що ми у певній мірі хочемо обмежити законодавчу ініціативу Верховного Суду у сфері судочинства, навіть не судоустрою, а судочинства. Судді бачать, де судочинство кульгає, інколи кульгає на обидві ноги, а у тих, хто має право подати пропозиції просто не вистачає часу, а, може, не вистачає і розуміння проблеми, - до якого результату приведе норма в такому вигляді, які виникнуть незручності для громадян і для судового захисту їх прав. Тому, Верховний Судна основі аналізу судової практики, тих причин, які ведуть до певних недоліків у роботі судової системи міг би подати пропозиції щодо внесення змін. І це тільки пропозиції, право ж прийняти закон є виключним правом парламенту, ніхто більше немає цього права. Правда, є ще, може, я неправильно зрозумів переклад, коли був у Сполучених Штатах Америки, там щодо цих норм, які упорядковують діяльність судової системи, наступне якщо у Конгрес надійшла пропозиція, Конгрес протягом місяця чи двох не розглянув, то ця пропозиція вступає в силу. Щось на кшталт Казахстану, де Президент вніс парламенту проект закону, який має першочергове значення, і парламент його не розглянув протягом місяця, тоді ця пропозиція указом Президента приймається як закон.
Я розумію, що це, може, зловживання законодавчою творчістю, але стосовно того, що судова гілка влади в особі Верховного Суду України мала б право ініціювати певні зміни до судочинства, з моєї точки зору, це було б тільки на користь. Дякую.
ВОЛКОВ О.Ф. Будь ласка, Миколо Івановичу. СІРИЙ МІ. Шановна Людмило Андріївно, Олександр Федорович відмітив високий теоретичний рівень вашого виступу, а яз свого боку ще відмітив і сміливість вашого виступу. І питання, що прозвучали, вони підтвердили цю тезу відносно сміливості.
Вірогідно, Ваша пропозиція про створення зазначеної концепції звучить не вперше, а ваша аргументація на її користь спрямована нате, щоб мати прихильників цієї платформи.
Одним із прихильників міг би бути і я, але за умови знаходження відповідей натри наступні запитання.
Запитання перше. Ваша концепція, наскільки я її зрозумів, збудована на такому “продержавному” розумінні всієї правової системи. Ви окреслили систему влади, систему розподілу влад, підсистеми, і в цих підсистемах ми маємо на вашу пропозицію побачити суд. При цьому, суд, як підсистема, має працювати в контексті політики реалізації державної влади. Але ж є таке широковідоме і дуже старе правило проте, що ніхто не може бути суддею у своїй власній справі. Відтак, повне ототожнення суду з системою державної влади перекреслює зміст даного правила. То чи можна суд ототожнювати з іншими державними органами і вибудовувати одномірний для всіх контекст правової політики
­БОЙКО­
Віталій­
Федорович,
Голова Верховного Суду України у відставці
Вісник Центру суддівських студій / №11 / 2008 13


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал