І. Принципи патріотичного виховання



Скачати 403.53 Kb.
Дата конвертації10.04.2017
Розмір403.53 Kb.
Вступ

Відомий педагог Володимир Сухомлинський писав: «Творення людини – найвище напруження всіх наших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти – це щастя, створене нашою працею». Ці мудрі слова, сказані кілька десятиліть тому, актуальні і по сьогодні.

Останнім часом виховній роботі у школі приділяється особлива увага. У процесі виховання молодого покоління перед учителями постає чимало складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість? На які моральні цінності зорієнтувати дитину? Як допомогти їй зберегти доброту, людяність, вірність своїм родинним витокам? Як підтримати допитливість школярів і зробити процес навчання цікавим для них і бажаним? Але найголовніше завдання виховної роботи – домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими й освіченими людьми, але й свідомими, творчими особистостями і патріотами України. Саме тому найважливішим у школі є патріотичне виховання учнів.

Патріотичне виховання – основа, на якій ґрунтується суспільство, держава. Стати громадянином, тобто свідомим членом суспільства, відданим сином Вітчизни, дуже непросто. Громадянином не народжуються. Громадськість твориться з порядності, совісності, чуйності до чужого болю, здатності боротися проти несправедливості. Суть громадянськості – у вмінні й необхідності жити інтересами рідного народу, власної держави. Таким чином, виховувати в дитині громадянина – це означає навчати її жити заради Батьківщини.



І. Принципи патріотичного виховання

Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:



  • принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

  • принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

  • принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;

  • принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;

  • принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

  • принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

ІІ. Методи, засоби і форми патріотичного виховання.

Процес патріотичного виховання здійснюється в навчальній, позакласній і

позашкільній діяльності, дитячих та юнацьких об’єднаннях та в сім'ї.

В навчанні патріотичне виховання значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які сприяють оволодінню системою знань про людину і суспільство.

Специфікою робочого навчального плану є гуманізація навчально-виховного середовища та передбачено вивчення допрофільних предметів варіативної частини:«Психологія спілкування» для самовизначення учнів та формування їхньої психологічної культури спілкування, «Історія рідного краю», факультативи та курси за вибором: «Шкільна риторика», «Світ Біблії», «Міфологія», «Античність як основа становлення культури Заходу».

Навчання за профілем народно-прикладного мистецтва спрямоване на вивчення дисциплін естетичного циклу. При цьому цикл доповнено курсом з декоративно-ужиткового мистецтва, що надасть можливість розвитку в учнів стійкого інтересу до розвитку цього напрямку українського та світового мистецтва, розвитку творчих здібностей учнів й формування їхніх мистецьких компетенцій.

Для покращення мовленнєвої підготовки учнів, забезпечення загальної гуманітаризації гімназійної освіти, введено вивчення другої іноземної мови.

Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, індентифікайційним кодом нації. Основна мета навчання української мови полягає у формування національно-свідомої, духовно - богатої мовної особистості, на поглиблення вивчення якої спрямовані:

профільні спецкурси «Практикум з правопису української мови», «Орфографічний практикум», «Практикум із синтаксису української мови», «Країнознавство», «Лінгвістична лабораторія»;

В умовах історичного профілю особової ваги набувають предмети, що акцентують увагу на патріотизмі і моральності діячів визвольного руху, які є символами патріотизму та видатними історичними постатями. На розкриття їх ролі націлені курси за вибором «Жінки в історії козацького Запоріжжя», «Видатні постаті України XVIст -XVIІ ст.», «Видатні постаті України XVIІІ ст. – першої половини ХХ ст.», «Визначні постаті України».

Вихованню громадянської свідомості, патріотизму, моральності, гідності та честі, формування здорового способу життя сприяє профільний спецкурс «Громадянська освіта», «Історія рідного краю», «Сімейні цінності», «Формування здорового способу життя та профілактика ВІЛ/СНІДу».

Весь освітній процес має бути насичений різними аспектами патріотичного виховання,проте особлива роль тут належить предметам суспільно-гуманітарного циклу, а саме:історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі та мові.

Державний освітній стандарт здійснює кардинальне зрушення у змісті освіти, навчально-виховному процесі та очікуваних результатах. Від визнання «знань, умінь і навичок» як основних результатів освіти стався зсув до розуміння навчання як процесу підготовки учнів до реального життя, готовності до того, щоб зайняти активну життєву позицію, успішно вирішувати реальні завдання, вміти співпрацювати і працювати в групі, бути готовим до швидкого переучування у відповідь на зміни умов життєдіяльності. Така переорієнтація знайшла відображення у створенні нових підходів компетентнісно-орієнтованому, діяльнісному та особистісно-орієнтованому. Виходячи з цього необхідно налагодити такий освітній процес, при якому на перше місце ставиться самобутність дитини, її самоцінність, суб'єктність процесу освіти. По суті, відбувається перехід від навчання як підношення системи знань до активної діяльності над проблемами з метою вироблення певних рішень; від освоєння окремих навчальних предметів до міжпредметних, вивчення складних ситуацій реального життя, до співпраці вчителя та учнів в ході оволодіння знаннями, до активної участі учнів у виборі змісту і методів навчання.

Тому серед новітніх технологій використовувалися: проблемний підхід до змісту засвоєння патріотичних понять, який забезпечує розвиток національно-патріотичних рис, дослідницьких умінь учнів на основі їхньої пізнавально-пошукової діяльності; формування практичних умінь, які дозволяють здійснювати краєзнавчо-пошукові дослідження з елементами історизму, національної культури, традицій; активізувати пізнавальну, предметно-перетворювальну діяльність гімназистів, спрямовану на формування патріотичної свідомості та самостійне збагачення знаннями та вміннями патріотичного змісту; чітка взаємодія позанавчальної виховної діяльності у школі з засобами масової інформації.

В цілому педагог в своїй практичній діяльності має реалізувати такі завдання: 1) розкриття для кожної особистості поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини; 2) формування патріотичних переконань в учнів, обґрунтування необхідності їх постійного удосконалення в реальних умовах навчально-пізнавальної діяльності; 3) використання реальних соціально-педагогічних умов у процесі реалізації завдання національно-патріотичного виховання особистості; 4) застосування нових наукових досягнень у практиці патріотичного виховання особистості, активізація шляхів підвищення ефективності національно-патріотичного виховання учнів у гімназії.

Додаткова освіта в школі найтісніше пов'язана з базовою, вона розширює і поглиблює її, створює умови для її індивідуалізації, збереження варіативності, дозволяє реально задіяти освіту як соціально-культурний та здоров'язберігаючий ресурс.

Школа при такому підході стає особливим простором, «загальним місцем»

життєдіяльності дітей та дорослих. У сфері додаткової освіти школа вважає головним:

• створення умов для розвитку здібностей, інтелектуальних і творчих можливостей учнів, їх самовираження і самовизначення;

• підвищення та підтримання пізнавального інтересу дітей;

• вільний вибір учнями додаткових освітніх програм і напрямів;

• визнання права на перегляд можливостей і самореалізації;

• створення ситуації для успішної діяльності кожного, враховуючи, що не всі діти мають однакові здібності і можливості.

В цілому формування національно-патріотичних рис старшокласників передбачає виділення таких основних складових у процесі соціалізації особистості:

• формування духовного світу особистості учня за умов будівництва державності України;

• врахування основних засад становлення та розвитку особистості, світогляду, переконань, ціннісних орієнтацій;

• постійне збагачення пам'яті, громадянського мислення, вироблення національно-свідомого ставлення до навчання самоосвіти;

• розвиток позитивних емоцій та громадянської гідності;

• формування творчої особистості як могутнього стимулу духовного життя

громадянина незалежної держави

Окремої уваги заслуговує волонтерська діяльність педагогів, учнів, батьків, яка через конкретну, практичну діяльність сприяє встановленню соціальних зв’язків, опануванню дітьми новими навичками, формуванню у них прагнення до відповідальної патріотичної поведінки, моральних та духовних якостей, світогляду справжнього громадянина України.

Ефективність різних форм та методів формування патріотизму зумовлюється цілою низкою педагогічних умов, які є визначальними при застосуванні комплексу форм, методів і засобів у різних педагогічних ситуаціях, на певних етапах проведення виховної роботи. Головними з них у процесі формування патріотизму та громадянськості старшокласників слід вважати:

• відповідність форм змісту формування патріотизму (форма проявляє своє організаційне призначення, силу і ефективність лише в поєднанні з глибоким змістом, оскільки поза багатого, яскравого, насиченого прикладами і захоплюючого змісту вона втрачає свій сенс і значення); у цьому проявляється їх діяльною чи пасивною до педагогічних прийомів щодо формування патріотизму;

• тісний зв'язок організаційної форми з життям і повсякденною діяльністю юнаків і дівчат, оскільки відособлені, відірвані від життя форми неминуче призводять у старшокласників до поверхового ставлення до життя, вихолощення патріотичного змісту у виховній роботі, до заорганізованості, незадоволення й скептицизму;

• сприяння форм патріотичному вихованню юнаків і дівчат в активній діяльності, оскільки саме у практичній роботі юнаків і дівчат найвиразніше проявляється їх особисте ставлення до подій, людей, фактів. Слід зауважити, щ у процесі творчої діяльності у старшокласників формуються необхідні уміння та навички, нагромаджуються відповідні знання, життєвий досвід;

• спрямованість форми на встановлення ділових контактів і створення неформальних взаємин в учнівських колективах та поза школою. Це забезпечує широке спілкування юнаків і дівчат, зокрема з учасниками бойових подій, ветеранами армії і флоту, вченими, громадськими діячами, офіцерами та воїнами Збройних Сил України, ветеранами праці, визначними людьми міста та області. Багатство спілкування і взаємин сприяє формуванню активної особистості, розкриває невичерпні можливості для розвитку у школярів індивідуальних рис характеру, формування загальнолюдських моральних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями;

• емоційність і виразність форм патріотичного виховання, оскільки багатий зміст, актуальна і важлива тема не дадуть належного виховного ефекту, якщо вони подаються учням естетично невиразно, неемоційно.

• відсутність шаблонного копіювання форми і механічного перенесення її в той чи інший шкільний колектив, якою б захоплюючою, цікавою і виразною вона не була.

Тобто при виборі конкретної форми патріотичного виховання слід виходити із завдань, які стоять перед учнями, класом, школою, враховувати місцеві традиції, особливості подій, що відбуваються в країні.

• правильне планування й розподіл форм патріотичного виховання протягом навчального року. Плануючи досягнення виховних результатів, кожний вихователь має чітко визначити мету, завдання, основні етапи підготовки, порядок і терміни проведення виховних проектів, а також склад учасників і відповідальних осіб.

Важливим є підбиття підсумків їх проведення;

• тісний зв'язок організаційних форм патріотичного виховання з іншими формами виховної діяльності, оскільки наш досвід засвідчує, що тільки різноманітність форм, об'єднаних в певну систему, може принести високі виховні результати;

• застосування різноманітних форм, виходячи з певних закономірностей, що випливають з мети, змісту, принципів і методів патріотичного виховання.

Система національно-патріотичного виховання учнів дозволяє формувати в майбутніх громадян патріотичне мислення, патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадянську позицію, реалізувати її в практичній діяльності



ІV.Структура патріотизму.

Патріотизм можна розглянути через зовнішню і внутрішню структуру.



Зовнішня структура патріотизму:

  • патріотичні почуття (зовнішнє виявлення);

  • національна гідність людини;

  • шанобливе ставлення до національних та державних символів;

  • потреба в задоволенні національних інтересів;

  • патріотична свідомість на основі національної свідомості, розуміння своєї громадянської ролі в суспільстві;

  • національний такт і толерантне ставлення до людей інших національностей;

  • бажання й потреба в накопиченні, збереженні та передачі національних культурних цінностей;

  • готовність до патріотичної діяльності.

Внутрішня структура (патріотизм – як почуття) складається з 3-х компонентів:

  • Перший (поверхневий) компонент:

  • природна любов до свого народу як до великої родини;

  • любов до рідного слова, рідної природи.

  • Другий компонент:

  • відчуття патріотизму розумом;

  • усвідомлення обов’язку перед народом;

  • готовність стати на захист його інтересів.

  • Третій компонент:

  • переплетення любові до рідного, близького з усвідомленням свого обов’язку перед народом;

  • прагнення, готовність служити Батьківщині.

Можна виділити такі складові будь-якого різновиду патріотизму:

  • патріотичні почуття,

  • патріотичні переконання,

  • патріотична діяльність.

У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Але це дуже вузьке уявлення про патріотичні почуття.

Структуру патріотичних почуттів можна представити через ставлення:

  • до себе (національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність);

  • до людей (толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією);

  • до Батьківщини (віра, надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни та підносити її міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави, гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність);

  • до національних цінностей (володіння українською мовою; бажання і потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; сприяння розвитку духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі).

Складовими патріотичних почуттів є:

  • почуття належності до своєї держави та її народу;

  • почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

  • повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

  • захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

  • любов до рідної природи;

  • шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

  • ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

  • неприязнь до всього антиукраїнського;

  • почуття національної гідності.

Найвищою формою патріотичних почуттів виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї.

Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. Мета переконань полягає у підведенні людини не тільки до розуміння певних положень патріотичних почуттів, а й до внутрішнього їхнього сприйняття.

Складові патріотичних переконань:

  • визнання визначальної ролі народу й Батьківщини в житті людини;

  • визнання здатності українського народу побудувати власну державу й навести в ній порядок;

  • віра в майбутнє України та українського народу;

  • віра в невичерпні сили, талант, неповторність, працьовитість українського народу;

  • віра в незламність, силу, стійкість, міць та справедливість держави.

У формуванні патріотичних переконань важливу роль відіграє політичне та ідеологічне мислення.

Справжній патріот не може жити повноцінним життям, бути щасливим без праці на благо своєї країни, без боротьби за краще життя українського народу та України. Тому крім почуттів і переконань, важливим є патріотична діяльність, складовими якої є:



  • усвідомлення глибокого зв’язку з народом, участь у його справах, турбота про його благо;

  • збереження та примноження культури, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

  • дотримання вироблених народом моральних норм і правил, законів держави;

  • знання символів своєї Батьківщини;

  • діяльність, спрямована на утвердження державності свого народу, зміцнення незалежності своєї держави та готовність її відстоювати;

  • знання історії свого роду, народу;

  • сумлінне виконання своїх обов’язків у навчанні, вміння творчо працювати.

Основою патріотичного виховання – є національна свідомість – глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід’ємний атрибут кожної нації.

Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб’єкта історичного процесу, є показником морального здоров’я, духовного та інтелектуального потенціалу особистості.



Національна свідомість включає:

  • любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу;

  • віру в духовну силу народу та його призначення;

  • силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі;

  • уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю;

  • систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення;

  • готовність свідомо служити інтересам України.

Патріотичне становлення індивіда відбувається як двоєдиний процес:

  • на психологічному рівні – це формування уявлень, почуттів, звичок, настроїв та прагнень;

- на ідеологічному – це формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів і переконань.

V. Етапи розвитку патріотичної свідомості.

1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення, що припадає на дошкільний і молодший шкільний вік і становить основу, фундамент патріотичного виховання.

У батьківській родині відбувається засвоєння дитиною материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. У садочку й школі дитина починає усвідомлювати народні звичаї та обряди (колядки, щедрівки, вертепи та ін.), бере в них участь. Через щорічне повторення народні традиції звичаї та обряди засвоюються як зразки поведінки та способу життя людини, здійснюючи вплив на національно-патріотичне виховання дитини. На цьому етапі формується почуття патріотизму.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним із ними.

Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.



К.О. Журбою розроблено типізацію сучасної сім’ї, в основі якої лежить ставлення до України.

Тип сучасної сім’ї за ставленням до України

Характеристика типу сім’ї

Байдужий тип

Батьками не приділяється увага вихованню у дітей патріотичних цінностей

Політично зорієнтований тип

На основі аналізу загальних тенденцій у житті нації батьки такого типу сім’ї обирають цінності тих політичних партій, які, на їхню думку, користуються найбільшою популярністю на даний момент і всіляко доводять свою відданість обраним ідеалам. Та, на жаль, вони так само легко зрікаються їх, якщо перемагає інша партія чи політичний блок, пропонуючи свої послуги переможцям

Опозиційний тип

В подібних сім’ях часто піддаються критиці патріотичні і національні цінності своєї держави, а натомість всіляко вихваляється рівень життя та цінності інших народів і країн, яким надається перевага

Патріотично-нав’язливий тип

В таких сім’ях простежується бажання батьків нав’язати дітям не тільки власні погляди на патріотичні цінності, долю України, бачення політичних перипетій, алей й думки відносно майбутньої самореалізації дітей чи їхнього місця у суспільстві

Патріотичний песимістичний тип

Такі сім’ї характеризується серйозним підходом і увагою батьків до виховання патріотизму у дітей. Але така робота відбувається не систематично

Патріотично-оптимістичний тип

Батьки такого типу сім’ї поєднують у родинній системі виховання сучасний і національний досвід, знайомлячи дітей з історією і життям світу, країни, рідного міста чи села, прищеплюючи любов до рідного краю. Це, в свою чергу, позитивно позначається на формуванні патріотичних цінностей у дітей

Дошкільний період також є найбільш сприятливим для формування громадянських рис особистості.

У молодшому шкільному віці важливо:


  • формувати здатність дитини пізнавати себе:

  • як члена сім’ї, родини, дитячого угрупування;

  • як учня, жителя міста чи села;

  • виховувати любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.

2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, який припадає на підлітковий вік, коли школяр із лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище, коли він може безпосередньо діяти та впливати на оточення. Цей вік є вкрай важливім не тільки для становлення особистості, але й формування національної свідомості, бо саме в пубертатному віці відбувається розвиток світогляду та переконань підлітка.

На цьому етапі відбувається приєднання підлітка до різноманітних дитячих і молодіжних громадських, політичних організацій і об’єднань, які беруть участь у вихованні завтрашнього громадянина України.

Під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу підліток замислюється над долею рідного краю, його минулим і сучасним, ставить перед собою завдання вибору свого місця в житті й долі рідного народу.

Важливим моментом становлення національно-патріотичної свідомості в цей період є формування національної гідності людини.

У підлітковому віці виховується духовноосмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх та чужих прав та свобод.

3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності.

Характерними рисами цього етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації. Тобто відбувається формування саме державного патріотизму.

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть:


  • жити в Україні, пов’язати з нею свою долю;

  • служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави;

  • поважати Конституцію України, виконувати норми законів;

  • бережно ставитися до етно-етичної культури народу України;

  • володіти державною мовою;

  • визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

Таким чином, поступове проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість людини, яка не можлива без становлення патріотичної самосвідомості.

VІ. Патріотичне виховання в початковій школі

Мета: формування у школярів української громадянської ідентичності шляхом вивчення історії держави, її національних і культурних традицій, поваги до Законів України, усвідомлення морально-правових норм та загальнолюдських цінностей суспільства.

Основними завданнями патріотичного виховання в початковій школі є:



  • ознайомлення учнів з основними державотворчими подіями становлення незалежної України; історією створення Державного Прапора, Гімну, Гербу України;

  • розвиток у школярів почуття гордості за Україну, її історію та видатних людей, які зробили вагомий внесок у розвиток світової та європейської спільноти;

  • сприяння усвідомленню молодшими школярами спільних цінностей української нації: державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й демократичних засад державного устрою;

  • виховання шанобливого ставлення до державної символіки, культурного та історичного минулого України (в системі уроків створюються колективні та групові роботи: буклети, газети, презентації, фотовиставки);

  • усвідомлення духовної єдності населення всіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього своєї держави;

  • формування правової культури, правосвідомості учнів, їх поваги до Конституції України, Законів України, усвідомлення своїх прав, свобод та обов’язків;

  • формування активної життєвої позиції школярів, їх громадянського самовизначення, прагнення до самореалізації в Україні;

  • розвиток комунікативної культури спілкування і взаєморозуміння; формування толерантності та терпимості до різних поглядів та переконань;

  • усвідомлення школярами таких цінностей, як цінність людського життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності і безпеки;

  • виховання людяності, гідності, справедливості, толерантності, відповідальності – основних моральних цінностей, що визначають ставлення до людей і сприяють єдності країни, стабільності, миру і злагоді в Україні;

  • формування негативного ставлення до проявів дискримінації, жорстокості та насильства, засудження військової агресії.


Напрями роботи
Я і сім’я. Усвідомлення учнями сім’ї як найважливішої життєвої цінності. Виховування культури сімейних стосунків. Підвищення педагогічної та психологічної компетенції батьків. Створення умов для участі батьків у виховному процесі.

Зв’язок поколінь. Усвідомлення учнями як моральної цінності, причетності до долі країни та її минулого, теперішнього і майбутнього, гордість за свою Батьківщину, її народних героїв. Збереження історичної пам’яті в підростаючого покоління.

Мій рідний край. Виховання в учнів любові до рідного краю, як до невід’ємної частини України, усвідомлення належності до української нації та спонукання до примноження культурних здобутків українського народу й національних меншин.

Виховання патріота і громадянина України. Формування громадянської та правової спрямованості особистості, виховання усвідомленість здатність до усвідомлення своїх прав і прав іншої людини, формування в учнів системи знань, поваги та інтересу до державних символів.
VІІ. Патріотичне виховання в основній та старшій школі
Мета: формування національно свідомої, соціально активної особистості, пройнятої почуттям любові до своєї Батьківщини, готової до розбудови Української держави, виконання конституційних і громадянських обов’язків, наполегливої праці на благо рідного народу, примноження і захисту його здобутків.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:



  • утвердження в свідомості учнівської молоді патріотичних цінностей, стійких переконань, шанобливого ставлення до історичного минулого України, її героїв, духовних провідників;

  • виховання поваги до Конституції України, Законів України, державних символів;

  • шанобливе ставлення до військовослужбовця як до захисника Вітчизни, героя, підвищення престижу військової служби;

  • залучення дітей та молоді до участі в процесах державотворення для набуття нею патріотичного досвіду відповідно до демократичних принципів;

  • заохочення до пізнання рідної культури, звичаїв і традицій українського народу, виховання толерантного ставлення до культур інших народів;

  • утвердження принципів гуманістичної моралі як основи розвинутого громадянського суспільства та спонукання до готовності протистояти українофобству, проявам сепаратизму, шовінізму, фашизму та аморальності;

  • плекання кращих рис української ментальності: працьовитості, волелюбності, доброти, справедливості, чесності, бережного ставлення до природи;

  • формування мовленнєвої культури.

Напрями роботи
Краєзнавчо-пошуковий. Засвоєння дітьми та учнівською молоддю традиційної культури українського народу, здійснення діяльності щодо її відродження, збереження та розвитку через вивчення народних звичаїв, традицій, ремесел тощо.

Літературно-музичний. Прищеплення художнього смаку, потреби у спілкуванні з мистецтвом, вивчення творів та творчості письменників і поетів, виховання музичної культури.

Екскурсійно-туристичний. Виховання потреби у вивченні рідного краю, села, району, області, країни.

Фізкультурно-оздоровчий Відродження та розвиток народних спортивних ігор, виховання здорового спортивного суперництва між дітьми і колективами.

Екологічний. Виховання любові до природи, потреби в її захисті, запобіганні руйнівного впливу діяльності людини на неї.

Трудовий. Прищеплення трудових навичок, виховання потреби піклуватися про чистоту, затишок, порядок удома, в класі, в школі, прищеплення прийнятих у суспільстві трудових норм.

Родинний. Затвердження традиційних моральних цінностей у свідомості дітей через духовне відродження родини, вивчення і оволодіння досвідом попередніх поколінь, з’єднання виховного потенціалу сім'ї і класного керівника, вивчення родоводу, історії сім'ї.

Предметний. Виховання патріотичних почуттів засобами навчальних дисциплін.
VІІІ. Патріотичне виховання в позакласній

та позашкільній діяльності
Мета: набуття молодими громадянами соціального досвіду, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової, трудової, екологічної культури.

Серед основних його завдань вагоме місце надається формуванню в підлітків національних цінностей та патріотичних переконань:



  • формування самосвідомості, відповідальності, мужності, чесності, суспільної ініціативності і активності, готовності працювати на благо свого народу, захищати Батьківщину, підносити її міжнародний авторитет, виховувати повагу до законів держави, Конституції, символів України;

  • знання та використання державної мови, повага до пам’яті предків, батьків, родоводу;

  • шанування традицій, звичаїв, обрядів та історії українського народу.

  • виховання любові до своєї Вітчизни;

  • глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність в будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодіти військовими та військово-технічними знаннями;

  • виховання високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання Батьківщини;

  • сприяння фізичному вдосконаленню вихованців, розвиток потреби в здоровому способі життя;

  • формування у вихованців гуртків загальнолюдських цінностей;

  • виховання почуття гордості та вдячності до своєї держави, свого народу, історії;

  • формування особистості вихованця, як громадянина-патріота;

  • виховання моральної відповідальності за все, що робиться на рідній землі, непримиренність до недоліків, палке прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Батьківщини;

  • вивчення вікових традицій та героїчних сторінок історії українського народу та його Збройних сил;

  • виховання розуміння героїчного минулого як ідеалу духовної готовності боротися за славу і честь Батьківщини.


Напрями роботи
Краєзнавчо-пошукова діяльність спрямована на засвоєння дітьми та учнівською молоддю історії рідного краю, традиційної культури українського народу, здійснення діяльності щодо її відродження, збереження та розвитку через вивчення народних звичаїв, традицій, ремесел, шедеврів народної та світової культури у спілкуванні з однолітками інших міст, регіонів. Виховання в учнівської та студентської молоді любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнавати і вивчати середовище. Формування серед молоді засад здорового способу життя засобами краєзнавства.

Художньо-естетичний напрям прищеплює художній смак, потребу в спілкуванні з мистецтвом, вивчення творів та творчості митців, виховання естетичної культури.

Діяльність навчальних закладів художньо-естетичного напряму спрямована на розвиток творчих здібностей, формування особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, розвиток естетичного свідомості, здатності до самореалізації та самовдосконалення, а також на важливість співпраці творчих колективів з художніми установами, театрами, філармоніями, музеями з популяризації мистецтва, культури, національних звичаїв та обрядів, відродження фольклорної спадщини, виховання дітей і молоді на культурно-історичних традиціях українського народу.

Виховує грамотного глядача, що вміє відрізнити високохудожні образи традиційної та сучасної української культури.

Спортивно-туристичний напрям роботи виховує потребу у вивченні історії рідного краю, села, району, області та довкілля, формуванні у дітей та молоді почуття патріотизму, оволодінні вміннями та навичками зі спортивного туризму та орієнтування, пропаганди здорового способу життя та змістовного дозвілля. Відроджує і розвиває народні спортивні ігри, виховує здорове спортивне суперництво між дітьми і колективами. Формує серед молоді засад здорового способу життя засобами туризму та спорту, військово-прикладних видів спорту, українських національних видів єдиноборств, активного дозвілля, вивчення історії визвольних змагань та української військової традиції.

Військово-патріотичний напрям передбачає виховання любові і поваги до людей старшого покоління, учасників бойових дій за незалежність і цілісність України, інтересу до історичного минулого нашої держави, почуття обов’язку, відповідальності, готовності до її захисту, національно-патріотичне та духовне виховання учнівської молоді на ідеях козацького лицарства та козацьких традицій, вшанування геройського чину всіх борців за незалежність та єдність України.

Еколого-натуралістичний напрям націлює учнівську молодь на ознайомлення з природними об'єктами, компонентами природи, досліджування тваринного і рослинного світу, оволодіння знаннями про екологічний стан своєї місцевості, виховання любові до рідного краю, бажання пізнавати і вивчати середовище. Екологічна діяльність спрямована на засвоєння дітьми та учнівською молоддю природоохоронної діяльності, вивчення природи у спілкуванні з однолітками інших міст, регіонів.

Науково-технічна творчість спрямована на розвиток інтересу дітей та молоді до науково-технічної творчості, розширення наукового світогляду; створення умов для придбання вихованцями техніко-технологічних умінь і навичок; активізацію раціоналізаторської-винахідницької, конструкторської і пошукової діяльності. Розвиток науково-технічної творчості, спрямовану на профорієнтаційну і професійну підготовку учнів, на розвиток виробничо-технічного профілю, який об'єднує гуртки автослюсарів, столярів, водіїв, операторів комп'ютерного набору та військово-технічного спрямування.

Дослідницько-експерементальний напрям у системі Малої академії наук спрямовано на реалізацію головного завдання – пошуку, підтримки та розвитку обдарованих, здібних до наукової діяльності дітей та молоді, розгортання пропедевтичної роботи, здійснення заходів, спрямованих на залучення учнів середнього та старшого шкільного віку до дослідницької діяльності в гуртках і секціях наукових відділень МАН.
ІX. Використання ефективних методів і форм роботи для формування національно – патріотичного виховання молоді.

Процес національно-патріотичного виховання здійснюється в навчальній, позакласній і позашкільній діяльності, сім’ї, дитячих та юнацьких об’єднаннях.

Ефективність патріотичного виховання в позакласній діяльності значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, використанні форм та методів його організації. Серед методів і форм патріотичного виховання пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать: соціально-проектна діяльність, ситуаційно-рольові

ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій, ситуацій успіху, аналіз конфліктів, моделей, стилів поведінки, прийняття рішень, демократичний діалог, педагогічне керівництво лідером і культивування його авторитету, використання засобів масової комунікації, методики колективних творчих справ, традицій, символіки, ритуалів, засобів народної педагогіки.

Крім названих, можна застосовувати традиційні методи: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою, самостійне рецензування тощо.

Виховна функція освітньої установи пов’язана насамперед із формуванням у школярів ціннісного відношення до світу, культури, навколишньому середовищу, з усвідомленням себе в цьому світі і знаходження свого місця серед інших людей. Ця функція не може бути реалізована тільки в процесі навчання; вона стосується також гри, трудової й творчої діяльності, сфери дозвілля, пов’язаних з задоволенням і розвитком індивідуальних інтересів.

Складний процес національно-патріотичного виховання здійснюється засобами різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів.

Основними формами патріотичного виховання школярів є:



  • інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права «жива газета», створення книг, альманахів);

  • діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

  • інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

  • діалогічні (бесіда, між рольове спілкування);

  • індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

  • наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

Виховні інноваційні технології – мистецькі засоби і прийоми впливу педагога на свідомість особистості учня з метою формування в нього особистісних цінностей поряд із загальнолюдськими. До таких належить:

– рання соціалізація учнів;

– національна спрямованість навчально-виховного процесу;

– наскрізний підхід до громадянського виховання школярів;

– духовний розвиток учнів тощо.

Дієвим засобом національно-патріотичного виховання є «музейна педагогіка». Під час музейних уроків та пошукової роботи формується громадянське мислення, національна свідомість. У навчальних закладах повинні активно діяти шкільні музеї, які укомплектовані зібранням справжніх пам’яток історії та культури: виставки речових пам`яток знайдених на території сіл; експозиції, що розповідають про бойовий шлях ветеранів війни – односельчан, які звільняли села від німецько-фашистських загарбників, військові трофеї періоду Великої Вітчизняної війни; експонати домашнього вжитку із глини, дерева, міді, бронзи, якими користувалися місцеве насення в минулому тощо. Музеї повинні мати значні фондові колекції, створені цікаві експозиції різних профілів, проводитися робота з учнівською молоддю щодо вивчення та збереження історико-культурної спадщини українського народу.

Як показує досвід, сучасна молодь краще сприймає інформацію у формі розважальних програм, відеороликів шоу з різними спецефектами. А тому учитель повинен задовольняти запити учнів і використовувати на своїх уроках та заходах медіазасоби, комп’ютерні технології тощо. Таким чином, використання засобів ІКТ стало невід’ємним атрибутом навчально-виховного процесу. Його очевидні переваги у процесі національно-патріотичного виховання:

– можливість моделювання і демонстрації наочності, підвищення якості її використання;

– логізація та структурування поданого матеріалу, що значно підвищує рівень сприйняття учнями нової інформації;

– урізноманітнення форм проведення виховних заходів;

– інформаційна насиченість матеріалу; можливість зацікавити більшу кількість учнів до участі у виховних заходах;

– активізація інтересу кожного учня;

– можливість публікувати результати досліджень, висвітлювати поточну інформацію, спілкуватися з широкою аудиторією у мережі Інтернет, здійснювати пошук інформації, обмінюватися думками, враженнями;

– розширення можливостей учителя, удосконалення його діяльності, поштовх до творчого пошуку.

Суть цієї педагогічної технології, на думку С.Сисоєвої, полягає у стимулюванні інтересу учнів до проблеми, оволодінні ними необхідними знаннями і навичками для її вирішення, організації проектної діяльності щодо вирішення проблеми, а на виході –практичне застосування отриманих результатів. Головним є те, що результат можна побачити, осмислити, відчути, застосувати в реальній практичній діяльності. Важливим етапом є колективне обговорення одержаних результатів, спільної пошукової діяльності, а також вміння презентувати, захищати свій проект. І найсуттєвіше: участь дитини з першого року навчання в школі у таких проектах істотно підвищує її адаптованість до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства, сприяє виявленню нею патріотич-них почуттів (любові до своєї країни, Батьківщини, своїх рідних, родини, гордості і шанобливого ставлення до своїх пращурів, бажання бути гідним їхнього славного минулого).

Використання сучасних методів і форм національно-патріотичного виховання дозволяє значно розширити формування когнітивного компоненту патріотичної вихованості учнів: знань про свій родовід, усвідомлення себе членом сім’ї, родини, учнем, жителем свого міста (села); знань про мову, традиції, культуру українського народу, свій етнос; значно вплинуло на формування емоційно-ціннісного компоненту – любові до батьків, своєї родини, Батьківщини, відчуття гордості за неї, свій рід; терпиме ставлення до представників інших національностей, шанобливе ставлення до їх релігій, культури, традицій; сприяло формуванню діяльнісно - поведінкового компоненту патріотичної вихованості учнів – участь у громадській діяльності з метою зробити свій внесок у розвиток рідного краю, оволодіння рідною мовою; ініціативність, активність, участь у традиційних та сучасних святах.

Важливу роль у патріотичному вихованні дітей та учнівської молоді відіграє педагог, його особистий приклад, його погляди та практичні дії, що мають бути взірцем для наслідування. Якість виховного процесу напряму залежить від рівня підготовленості педагогів до кожного заходу; використання різноманітних методів і форм; знання і вмілого врахування вікових й психологічних особливостей дітей; відвертості, емоційності, оптимізму та активної патріотичної позиції вчителя.

Патріотичне виховання громадянина має здійснюватися кожним педагогом на кожному уроці та в позаурочний час.

По-перше, педагог - суб'єкт виховного впливу у взаємодії (прямому і опосередкованому) з дитиною і дитячим співтовариством школи, що передбачає його готовність і здатність:

• Будувати спілкування з дітьми на основі гуманістичних принципів:

діалогічності, емпатичного розуміння. довіри до можливостей, здібностей дитини,безоціночного ставлення до дитини як суверенної особистості; конгруентного самовираження (відкритості для дитини моральних переконань, особистісних цінностей, інтересів вчителя).

• Вибудовувати спільну діяльність з дітьми як виховуючу громадянськість і

патріотизм, на основі відносин співробітництва та співтворчості (наприклад, у процесі підготовки та реалізації внутрішньошкільних або внутрікласних подій, у навчальному дослідженні і т.п.).

• Створювати ситуації успіху , які виховують громадянськість і патріотизм, у навчальній, трудовій, ігровій, художній та інших видах діяльності школярів.

• Розкривати і реалізовувати виховний потенціал процесу навчання (через зміст, форми і методи навчання і предметно-естетичне середовище.

• Взаємодіяти зі школярами як суб'єктами шкільного самоврядування.

• Підтримувати процеси самопізнання, саморозвитку, самореабілітації, ціннісно-смислового пошуку дитини, організовуючи необхідну групову та індивідуальну роботу.

• Надавати реальні можливості для особистісної самореалізації, морального і громадянського самовизначення дитини в просторі навчального процесу.

• Транслювати гуманістичну культуру відносин людини до себе і навколишнього світу.

• Бути відкритим до виховного впливу дітей на нього самого.

По-друге, педагог - суб'єкт особистісного та професійного саморозвитку як вихователь, громадянин, патріот, що, у свою чергу, припускає його готовність і здатність:

• Бути відкритим до особистого досвіду, тобто підходити до своїх успіхів і невдач як своїх проблем, які дозволяють йому, вихователю, вчитися на власному досвіді і розуміти себе.

• Конструктивно самозмінюватися на особистісному рівні, піклуючись про збереження і розвиток свого культурного, морального, творчого, громадянського , психофізичного потенціалу (це особливо важливо в умовах нестабільно-конфліктної соціальної дійсності).

• Удосконалювати свої професійні знання та вміння, які надають сприятливий вплив на формування і розвиток особистості дитини (поповнювати «арсенал» знань і уявлень про ціннісно-смисловому і предметному змісті «світу дитинства», освоювати нові для себе способи спілкування і взаємодії, дослідницької роботи, вчитися поєднувати традиції та новації у вихованні, рефлексувати свою діяльність і т.д.).

По-третє, педагог - суб'єкт формування та розвитку педагогічного колективу як колективу вихователів, громадянської спільності, що передбачає його готовність і здатність:

• Системно бачити процеси навчання і виховання в школі, визначати свою

позицію і роль у становленні та розвитку системи громадянсько-патріотичного виховання.

• Вільно і відповідально представляти себе як особистість у процесі ціннісно-смислового і громадянського самовизначення педагогічного колективу в школі, як активного учасника педагогічного самоврядування.

• Осмислювати і обговорювати на теоретико-методологічному та практичному рівнях, залучаючи можливості педагогіки та інших соціальних наук, актуальні проблеми громадянсько-патріотичного виховання в школі.

• Моделювати, проектувати, прогнозувати зміни у власній виховної діяльності з формування громадянськості і патріотизму та в діяльності педагогічного колективу.

• Об'єднуватися в тимчасові спільноти з іншими педагогами з метою вирішення нагальних проблем громадянського навчання і виховання, а також для педагогічної самоосвіти.

• Надавати можливість колегам знайомитися з досвідом громадянсько-патріотичного виховання («тримати практику відкритою»), самому користуватися аналогічно наданими можливостями.

• Сприяти входженню в колектив вчителів-новачків.

По-четверте, педагог - суб'єкт взаємодії з сім'єю, представниками соціуму, соціальними спільнотами (інститутами), «виходить» на дитину, стимулюючи прояв її громадянсько-патріотичного потенціалу. Його суб'єктність тут ґрунтується на готовності та здібності:

• Постійно оновлювати свої знання про життя вихованців у сім'ї, серед однолітків, про стан навколишнього їх соціального середовища (її «нішах» і «стихіях»).

• Підтримувати позитивну спрямованість сім'ї на виховання дитини громадянином і патріотом, компенсувати можливі негативні прояви сімейного виховання.

• Організовувати в умовах школи спільну діяльність педагогів, батьків і дітей, націлену на формування української ідентичності.

• Співпрацювати у вирішенні завдань громадянсько-патріотичного виховання з соціальними педагогами, психологами, педагогами додаткової освіти, медичними працівниками, працівниками установ культури, спорту та ін.

• Захищати інтереси дітей, сприяти реабілітації дитини, яка знаходиться в умовах конфліктного соціуму. Представлену позицію педагога-вихователя громадянськості й патріотизму можна діагностувати :

• як суб'єкта виховного впливу на дитину і дитячу спільноту;

• як суб'єкта особистісного та професійного саморозвитку як вихователя;

• як суб'єкта формування і розвитку педагогічного колективу та колективу вихованців;

• як суб'єкта взаємодії з соціальними спільнотами та інститутами, стимулюючого прояв їх виховного потенціалу на дитину.

Список використаної літератури

Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена

наказом Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015№ 641 «Про затвердження

Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичнного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах»

Бака М. М. Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді: навч.-метод.посібн. / М. М. Бака, В. П. Корж. – К. : Книга пам’яті України, 2004. – 460 с.

Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с.

Жаровська О. П. Національна свідомість як складова патріотичного виховання студентів педагогічних університетів / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. –С. 233 – 242.

Жеребцова М. В., Бородін С. Е., Ніколаєв О. С. Скаутинг та краєзнавство –система патріотичного виховання молоді / Збірка статей з історії українського скаутингу. – К. ПП «Стародавній світ», 2013. – 312 с.

Завалевський Ю. І. Громадянське виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с.

Івженко Ю. В. Молодіжні громадські організації як інститут формування соціальної активності особистості / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 289 – 296.

Карпач Н. І., Олешак С. П. Особливості розвитку молодіжної участі у волонтерській діяльності / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 351 – 360.

Окушко Т. К. Методика формування соціальної ініціативності підлітків у дитячому громадському об’єднанні / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 2. –С. 51 – 60.



Оржеховська В. М., Кириченко В. І., Ковганич Г. Г. Взаємодія навчального закладу і сімї: стратегії, технології, моделі / Навчальний практико зорієнтований посібник. – Х. : Точка, 2007. – 192 с.

Сіренко С. М. Удосконалення системи підготовки класних керівників до здійснення виховної діяльності в умовах післядипломної освіти : [Електронний ресурс], режим доступу www.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_пе ріодика/elits/2011/29

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал