І. Д. Звєрєвої та Ж. В. Петрочко



Pdf просмотр
Сторінка3/38
Дата конвертації13.03.2017
Розмір4.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
ся як певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно і відповідально здатність і вміння виконувати певні трудові функції наявність спеціальної освіти, широкої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення професійної підготовки професійну підготовленість і здатність суб’єкта праці до виконання завдань та обов’язків повсякденної діяльності потенційну готовність розв’язувати завдання зізнанням справи. Таким чином, компетентність може визначатися як рівень досягнень індивіда у сфері певної компетенції. Під компетенцією розуміють галузь діяльності, важливої для ефективної роботи закладу (організації, підприємства, де індивід має виявити певні знання, уміння, поведінкові навички, здібності та професійні якості. Компетенція – це сфера відповідальності і визначених повноважень. У термінах тестології компетенцію інтерпретують назвою шкали, а компетентність – рівнем на шкалі. Тому досить часто трапляються визначення компетентності за належністю до сфер вияву (комунікативна, емоційна, за рівнем усвідомленості усвідомлена, неусвідомлена, за функціями (батьківська, материнська, викладацька, управлінська) тощо. Компетентність соціального працівника розглядається з точки зору такого феномена, як компетентність спеціаліста або професіональна компетентність. У сфері соціальної роботи компетенцію вважають знаннями та навичками, необхідними для виконання спеціалістом специфічної ролі в межах організації або агенції, що допомагають виконувати свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний, комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компетенції соціального працівника У рамках професійної компетентності соціальний працівник має володіти широким колом відповідних професій-
них знань і умінь:

мати належну професійну підготовку, володіти глибокими знаннями з теорії і практики соціальної роботи, технології її здійснення, із психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законо-

Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
29
давства, сучасних інформаційних технологій, методів математичної статистики та ін.;

володіти високою загальною культурою, бути ерудованою людиною у сфері культури, музики, живопису

володіти інформацією про сучасні політичні, соціально- економічні процеси в суспільстві, бути досить поінформованим прорізні соціальні групи населення, їх потреби та особливості уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілювати ужиття цінності професії володіти навичками комунікативного спілкування, наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими підлітками, інвалідами, людьми похилого віку дотримуватися етики професійної поведінки, професійної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосуються інтимних аспектів життя клієнтів бути емоційно врівноваженим, готовим до психологічних навантажень, сумліно виконувати свій професійний обов’язок, не втрачаючи самовладання, доброзичливості та уваги до клієнта

уміти ухвалювати рішення у складних, несподіваних ситуаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати свої думки [12, c. До специфічних сфер компетенції соціального працівника відносять задоволення потребу повноцінному розвитку дитини, захисті виховання дитини підтримка стабільності вжитті дитини представлення інтересів дитини робота в команді тощо. Фактично компетенції соціального працівника реалізуються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проблеми, потреби, інтереси, особливості віку тощо. Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується не тільки завдяки набутим знанням та апробованим навичкам і вмінням, ай на основі позиції фахівця, аналізу свого досвіду нарівні теорії, розуміння різних підходів до соціальної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досвіду нарівні структурованих, узагальнених знань, що стають засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою яко-

30
Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
го є самоосвіта. Самоосвіта характеризується, перш за все, самостійністю і неперервністю, що орієнтовано на потреби особистості, суспільства, держави розширення освітнього простору варіативність підготовки спеціалістів соціальної сфери певне науково-методичне забезпечення професійно- особистісного становлення соціального працівника нарізних етапах його життєвого шляху Ефективність соціальної роботи багато в чому залежить від правильного вибору формі методів. Форма соціальної
роботи – спосіб організації діяльності соціального працівника з клієнтом. Ознаками форм роботи є функціональність, структурність, інтегративність.
Завдяки формам методи соціальної роботи наповнюються конкретним змістом. Метод – шлях досягнення мети і розв’я- зання завдань спосіб пізнавальної, практичної діяльності. Це сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності це найкоротший шлях досягнення результату.
У класичній науковій літературі визначаються такі групи методів соціальної роботи

загальні (філософські) (метод матеріалістичної діалектики загальнонаукові (аналізу та синтезу, наукової абстракції, індукції та дедукції, історичний, аналогії, системно-структурний метод тощо

спеціальні наукові методи (соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального контролю, соціально-економічні та організаційно-розпоряджувальні методи).
Залежно від категорії клієнта, особливостей його життєдіяльності, наявності проблем, що потребують розв’я– зання з допомогою соціального працівника, визначають специфічні (спеціальні) методи. Так, наприклад, у процесі здійснення соціальної роботи з сім’ями, які опини-

Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
31
лися в життєвій скруті, доцільною видається така класифікація спеціальних методів соціально-економічні, організаційні (адміністративні, педагогічні, психологічні та соціологічні [12, с. До соціально-економічних методів соціальної роботи належать усі існуючі засоби, за допомогою яких соціальні працівники, інші спеціалісти здійснюють вплив на матеріальні, моральні, сімейні, національні та інші потреби й інтереси сім’ї, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Це натуральна та грошова допомога, моральне заохочення, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супроводу, допомоги в побутовому обслуговуванні.
Організаційні (адміністративні) методи розглядаються в управлінському аспекті їх реалізація можлива за умови наявності відповідних нормативно-правових документів. Це регламентування (розробка та введення вдію організаційних положень – наказів, типових нормативів діяльності соціального працівника наприклад, нормативи чисельності сімей з розрахунку на одного соціального працівника, нормативи часу обслуговування інструктування (роз’яснення завдань, шляхів розв’язання проблем, наслідків неправильних дій членів сім’ї – консультування, інформування).
Педагогічні методи. Це методи формування свідомості, спрямовані на формування певних понять, оцінок, світогляду (переконання, навіювання, приклад методи організації діяльності, спрямовані на формування позитивного досвіду поведінки, дій та вчинків (доручення, соціальне навчання, закріплення позитивного досвіду методи стимулювання діяльності, спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвальну діяльність позитивне підкріплення, змагання методи самовиховання, що сприяють свідомій зміні людиною власної особистості самооцінка, самоорганізація, самоконтроль, самокорекція).
Психологічні методи. Це тестування, що дає змогу встановити рівень розвитку у членів сім’ї необхідних знань, умінь,

32
Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
навичок, особистісних характеристик психодрама, під час якої використовується рольова гра, що дозволяє створити умови для вираження індивідом почуттів, пов’язаних із важливими для нього проблемами соціограма, спрямована на аналіз стосунків між різними групами людей ігрова терапія, що передбачає залучення, передусім дітей до різноманітних ігрових ситуацій (розрізняють діагностичні, корекційні, розвивальні та творчі ігри).
На корекцію міжособистісних взаємин між членами подружжя, батьками й дітьми спрямована сімейна психотерапія, у процесі якої робота соціального працівника передбачає пошук і усунення причин емоційних розладів усім ї.Метод впливу на людину за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання тощо) називається арт- терапія. Він особливо ефективний, якщо всім ї є діти з функціональними обмеженнями. Групові заняття арт- терапією сприяють формуванню комунікативних навичок членів сім’ї.
Епістолярна терапія дозволяє здійснити корекцію міжособистісних взаємин між членами сім’ї (лист до батьків, лист до самого себе, листу майбутнє).
Однією із цікавих психокорекційних технік є казкотерапія. Її форми можна використовувати в роботі з сім’ями: аналіз відомих казок, створення казки по колу від кожного, експромтне інсценування казки, вигадування її початку чи кінця, створення авторської казки кожним членом сім’ї тощо. Аналіз казок розкриває соціальному працівникові причини життєвої кризи, оцінити рівень зрушень у реабілітації того чи іншого члена сім’ї та ін.
Великий потенціал впливу на сім’ю, яка опинилася у життєвій скруті, містить соціально-психологічний тренінг як метод активного навчання.

Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності
33
Соціологічні методи – це спостереження, опитування (традиційним методом є дистанційне (телефоном) чи очне
інтерв’ю, анкетування, фокус-група), аналіз документів різновидом цього методу є біографічний, що полягає у вивченні особистих документів людини – характеристик, щоденників, листів).
Розрізняють форми та методи індивідуальної, групової та масової роботи.
Основними формами індивідуальної роботи з членами сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є телефонні розмови, сімейні, індивідуальні візити всім ю планові та без попереджень, зустрічі, інтерв’ювання, тестування, консультація, співбесіда, переадресування, доручення. До найбільш розповсюджених групових форм належать бесіда, дискусія, диспут, проведення тренінгів, робота групи взаємодопомоги та взаємопідтримки.
Масові форми соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у життєвій скруті тиждень сім’ї, день-свято, спортивне свято Тато, мама, я – спортивна сім’я», акція тощо.
До форм роботи із сім’ями зазначеної категорії сімей можна віднести написання запитів, листів, клопотань, звернень, документування, моніторинг та перегляд справи.
Література:
1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях
Навч. посіб. – К, 2003. – 134 с. Дутова ОБ, Христофорова С. В. Инновации и образова- ние. Сб. материалов конференции. Серия «Symposium».
Вып. 29. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С. 304–309.
3. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи, затверджений Українською асоціацією соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи, Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді, Лігою
соціальних працівників України, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту (№ 1965 від 09.09.2005).
4. Карпенко О. Г. Професійне становлення соціального працівника Навч.-метод. посіб. – К ДЦССМ, 2004. – 164 с. Капська АЙ Соціальна робота деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К, 2001.
6. Коваль Л. Г, Звє­рє­ва І. Д, Хлебік С. Р. Соціальна педагогіка
Навч. посіб. – К, 1997.
7. Колков ВВ Методологические аспекты формирования теории работы // Работник социальной службы. – 1997. –
№ 1(1).
8. Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособ. для студентов высших учеб. заведений. – Мс. Мігович І. І, Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи Навч. посіб. – К, 2002.
10. Основы социальной работы / Под ред. П. Д. Павленок. – М,
1997.
11. Сидоров В. Н. Деятельность социального работника: роли, функции и умения. – М СТИ СГУС, 2000.
12. Соціальна робота в Україні Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та ін.; За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К Наук. світ, 2003. – 233 с.
13. Социальная работа: теория и практика Учебн. пособ. / Отв. ред. Е. И. Холостова. – М, 2001.
14. Соціальний супровід сімей, що опинились у складних життєвих обставинах Метод. посіб. / Автор.-упорядн. І. Д. Звєрєва, В. О. Кузьмінський, З. П. Кияниця, Ж. В. Петроч- кота ін. – К ДЦССДМ, 2007. – 84 с. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. – М, 1997.
16. Топчий Л. В. Кадровое обеспечение социальных служб состоя- ние и перспективы развития. – М, 1997.
17. Топчий Л. В. Проблемы профессионального мастерства спе- циалистов по социальной работе // Работник социальной службы. – 1997. – №1/1.
18. Торп С, Клиффорд Дж. Коучинг: руководство для тренера и менеджера. – СПб.: Питер, 2004. – С. 26–27.
34
Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності

35
Благополуччя дітей – яскравий показник цивілізованості будь-якої держави, суспільства. Сьогодні підростаюче покоління разом із дорослими завзято і впевнено береться за вирішення складних питань у сфері освіти, охорони здоров’я, культури. Тому створення умов для повноцінного розвитку, забезпечення гарантій зростання юних особистостей у сприятливому середовищі, дотримання їхніх прав – проблема загальнонаціонального масштабу і має вивчатися, розглядатися й розв’язуватися за різними напрямами.
Відповідно до Закону України Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (№ 2558-ІІІ від 21 червня 2001 р) додержання і захист прав людини є основним принципом здійснення соціальної роботи (стаття 5). У зазначеному контексті можна стверджувати, що діяльність у сфері захисту прав дітей – професійний обов’язок кожного соціального працівника.
Права дитини – можливості мати і розпоряджатися матеріальними, культурними та іншими соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах, що забезпечує дитині нормальне функціонування й розвиток. Це створені державою умови, які дозволяють існувати та формуватися дитині як неповторній особистості, задовольняти свої життєві потреби та інтереси. Права дитини є поняттям із категорії прав людини, в основі яких лежать дві цінності – людська гідність і рівність. Вони, які права людини, підлягають обмеженню, але тільки такому, що передбачене законом у демократичному суспільстві з міркувань державної безпеки, охорони порядку, моральності населення чи захисту прав інших осіб).
У своєму ствердженні на шляху до міжнародного визнання права дітей пройшли не одне десятиліття. Міжнародний рух захисту прав дитини став реакцією на злиденний стану яко-
1.2 Захист прав дитини як пріоритетний
напрям соціальної роботи
му опинилися діти внаслідок двох світових воєн. Основні етапи розвитку прав дітей подано у таблиці нижче.
Основні етапи розвитку прав дітей у ХХ столітті [3]
1919 Права дитини отримали міжнародно-правове визнання завдяки англійці Еглантайн Джебб. Вона створила фонд під назвою Врятуйте дітей з метою надання допомоги тисячам нужденних дітей по всій зруйнованій війною Європі. Проте її задуми були спрямовані на більше, ніж надання екстреної допомоги. У 1920 р, приїхавши до Женеви, вона створила міжнародний союз Врятуйте дітей, який згодом був реорганізований у Міжнародний союз захисту дітей.
1923 Ліга нації ухвалює Женевську декларацію з прав дитини, проект якої був підготовлений Міжнародним союзом захисту дітей. У Декларації проголошуються права дитини, необхідні для фізичного, морального і духовного розвитку на особливу допомогу у випадку голоду, хвороб, інвалідності чи сирітства на звернення по допомогу у випадках гострої потреби на свободу від економічної експлуатації на виховання, що сприяє формуванню почуття соціальної відповідальності.
1948 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалює Загальну декларацію прав людини, у статті 25 якої проголошується, що дитинство Дає право на особливу турботу і допомогу».
1959 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалює Декларацію прав дитини, де визнаються такі права, як свобода від дискримінації, право на ім’я та громадянство. Уній частково проголошуються права дітей на освіту, охорону здоров’я і особливий захист.
1978 Уряд Польщі виносить на обговорення перший проект тексту Конвенції про права дитини.
1979 Організація Об’єднаних Націй оголошує 1979 р. Міжнародним роком дитини. Головним підсумком року стало надання імпульсу процесу, що мав масштабні і довготривалі результати Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалює рішення про створення робочої групи зі складу членів Комісії Організації Об’єднаних Націй з прав людини, незалежних експертів і представників делегацій-спостерігачів від країн, що не є членами Організації, від неурядових організацій
36
Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціальної роботи

Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціальної роботи
і закладів системи ООН для розробки проекту юридично обов’язкової конвенції.
1983 Ряд неурядових організацій формує Спеціальну групу
НУО з метою посилення свого внеску в діяльність Робочої групи ООН і вперше забагато років безпосередньо впливає на хід підготовки Конвенції.
1989 Робоча група подає до Комісії з прав людини остаточний проект Конвенції. 20 листопада – рівно через тридцять років після ухвалення Декларації 1959 р. – Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй одноголосно ухвалює Конвенцію про права дитини, яка набуває чинності у наступному році (27 вересня 1990 р.
1990 В Нью-Йорку проводиться Всесвітня зустрічна найвищому рівнів інтересах дітей. У зустрічі взяли участь голови 71 держави чи урядів. Керівники країн підписують Всесвітню декларацію про виживання, захисті розвиток дітей, а також План дій щодо здійснення даної декларації, у якому встановлюють завдання, що повинні бути досягнуті до 2000 р.
1991 27 вересня Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини.
1994 Міжнародний рік сім’ї. Знову підтверджено, що потрібно надавати сім’ям підтримку у вихованні і захисті дітей, а не підмінювати їх у виконанні цієї функції.
1999 Ухвалюється Конвенція про заборону і термінові заходи щодо викорінення найгірших форм дитячої праці (Конвенція МОТ №182).
2000 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй приймає два Факультативні протоколи до Конвенції про права дитини, один із яких стосується участі дітей в озброєних конфліктах, а другий – торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.
2002 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проводить спеціальну сесію в інтересах дітей, що стає форумом, присвяченим виключно питанням становища дітей. Керівники країн беруть на себе зобов’язання створити Світ, сприятливий для дітей. Вони знову підкреслюють, що сім’я несе головну відповідальність за захист, виховання і розвиток дітей і має право на отримання всебічного захисту й допомоги.
2006 Ухвалення Концепції Національного плану дій України щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини.
37

38
Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціальної роботи
Весь комплекс міжнародних правових стандартів захисту і забезпечення благополуччя дітей охоплює міжнародний правозахисний документ, який ратифікували практично всі країни світу, – Конвенція ООН про права дитини – комплексна угода, яка зобов’язує держави, котрі її ратифікували, вжити заходів щодо забезпечення та захисту прав дітей. Її називають Велика хартія вільностей для дітей, світова конституція прав дитини. Створення широких можливостей щодо захисту прав дітей передбачено статтею 3 Конвенції, яка проголошує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Права дитини, визнані Конвенцією, згідно з традиційною класифікацією прав людини, можуть бути об’єднані у п’ять груп. Громадянські права (право на ім’я та національність – стаття 7; право на самобутність – стаття 8; право на життя – стаття 6, принципи недискримінації – стаття 2, право на захист від фізичного насильства – статті 19 і 34 та ін.
2. Політич­ні права (свобода думки – стаття 12, свобода висловлювання – стаття 13; свобода зібрань – стаття 15; свобода переконань і віросповідання – стаття 14; вільний доступ до інформації – стаття 17).
3. Економіч­ні права (стаття 4 визначає, що держави- сторони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністративних та інших заходів для реалізації втому числі й економічних прав дітей побіжно це право передбачено і в статтях 32 та 36).
4. Соціальні права (право на освіту – статті 4, 28, 29, право на охорону здоров’я – стаття 24, право на соціальне забезпечення – стаття 26).
5. Культурні права (стаття 4; право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі в культурному й мистецькому житті – стаття 31).

39
Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціальної роботи
Найважливішим аспектом Конвенції ООН про права дитини є визначення дитини як людської істоти віком до 18 років якщо за законом, застосованим доданої особи, вона не досягає повноліття раніше) (стаття 1). При цьому кожна дитина незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, майнового стану, стану здоро- в’я та народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин має рівні права з усіма іншими дітьми (стаття Відповідно до положень Конвенції держави зобов’язані поважати права та обов’язки батьків (опікунів, щоб ті належним чином спрямовували зусилля на реалізацію дітьми їхніх прав стаття 5). Наголошується, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, а держава зобов’яза- на надавати їм необхідну допомогу у виконанні своїх обов’яз– ків стосовно дітей (стаття 18). Така конкретизація обов’язків батьків, соціальних інститутів, держави сприяла розширенню загального контролю за якістю життя дітей. Ряд статей Конвенції ООН про права дитини, що дуже важливо, спрямовані на боротьбу проти використання праці дітей, на захист дітей від економічної експлуатації, виконання будь-якої роботи, що може виявитися небезпечною для здоров’я дитини, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному та соціальному розвиткові стаття 32). Стаття 34 Конвенції вимагає захисту дітей від сексуальної експлуатації, а стаття 35 – від викрадення дітей, торгівлі ними. У документі спеціально виділені питання захисту прав дитини у разі вчинення злочину (статті 38, 40), запобігання вживанню наркотичних засобів (стаття 33) та ін.
Конвенція закріплює нове сприйняття дітей. Дитина визначається тут як суб’єкт права, здатний формулювати й висловлювати думки, брати участь в ухваленні рішень і впливати на події, бути партнером у процесах соціальних перетворень і побудові демократії. Конвенція ООН про права дитини, будучи ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р, для нашої країни набула

40
Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціальної роботи
чинності з 27 вересня 1991 р. Її виконання, які інших міжнародних договорів, контролюється статтею 9 Конституції України, де визначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’яз– ковість яких затверджено Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Держави-сторони не мають права змінювати законодавство або ухвалювати нові закони, якщо це суперечитиме даній Конвенції.
Безперечно,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал