Головне управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації



Pdf просмотр
Сторінка6/12
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.04 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Комп’ютерна грамотність як важлива складова професійної
компетентності сучасних вчителів

Овчаров СМ
Нові інформаційно-комунікаційні технології змінюють роль сучасного вчителя, викликають необхідність створення нових педагогічних прийомів і сучасних підходів до професійної підготовки майбутніх учителів. Майбутньому вчителеві потрібні аналітичні, інформаційні, комунікативні уміння, тобто він повинен бути професійно компетентним, що означає не лише володіння об’ємом знань у певній галузі, а потенційну готовність кваліфіковано розв’язувати широке коло завдань у сфері професійної діяльності. Традиційні освітні методи більше не забезпечують у повному об’ємі учителів уміннями та навичками, необхідними для навчання учнів на сучасному рівні. Інтерактивні навчальні комп’ютерні системи, цифрові дидактичні засоби навчання, електронний інструментарій для збору й аналізу даних – це далеко неповний перелік ресурсів, які надають можливість сучасним педагогам належним чином організовувати навчальний процес [3,
168]. Поняття компетентність введено у науковий обіг понад чверть століття тому. Під компетентністю розуміють спеціальні структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Компетентний – той, який має достатні знання в якій-небудь галузі який з чим-небуть добре обізнаний тямущий [1, 657]. Майбутньому педагогові потрібні аналітичні, інформаційні, комунікативні уміння, тобто він повинен бути професійно компетентним. Більшість сучасних дослідників дотримуються точки зору, що, у цілому, компетентність – це можливість непросто володіти знаннями, але потенційно бути готовим вирішувати завдання із знанням справи. У більш широкому розумінні, компетентність визначає об’єм знань, коло повноважень у сфері професійної діяльності. У вужчому розумінні професійна компетентність – це коло питань, у яких суб’єкт володіє пізнаннями, досвідом, сукупність яких відображає стиль мислення і його кваліфікацію, а також особисті здібності, що забезпечують можливість реалізації певної професійної діяльності. Тому одним з головних завдань сучасної педагогічної освіти є формування професійної компетентності майбутніх учителів, підготовка їх до життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. У зв’язку з цим сьогодні на перший план виходить завдання модернізації науково-методичного забезпечення сучасної системи освіти. Пошук закономірностей мислення для системи освіти дуже важливий з погляду методології пізнання і, врешті-решт, побудови освітніх програмі розробки методик навчання, заснованих на комп’ютерних технологіях. На жаль, у більшості освітніх закладів нашої країни сьогодні склалася парадоксальна ситуація є досконала комп’ютерна техніка, проводяться

дослідження в області методології пізнання в умовах інформаційного суспільства, а в практиці освітніх установ, зазвичай, панують традиційні методи навчання. Насамперед це зумовлено низьким рівнем підготовки сучасних учителів до широкого використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі. Тому найважливішим завданням фахової педагогічної освіти є ґрунтовна підготовка майбутніх учителів в області
інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Особливістю використання комп’ютерної техніки у навчальному процесі є можливість його організації за допомогою інтерактивних комп’ютерних програм. Тоді, за наявності телекомунікаційного каналу, комп’ютер може виступати посередником між викладачем і студентом учнем, братина себе частину навчального процесу. Для цього комп’ютерна техніка володіє можливостями зберігання й оперативної обробки інформації, утому числі і мультимедійної. До цього слід додати можливість отримання доступу до видалених баз даних (електронних бібліотек, спілкування за допомогою електронних телеконференцій, користування електронною поштою тощо. Тому комп’ютер сьогодні можна використовувати не тільки як потужний дидактичний засіб у традиційному процесі навчання, але і реалізувати з його допомогою навчання, засноване на інших організаційних і дидактичних принципах, наприклад, дистанційне навчання. Настав час, коли сучасні вчителі, і не тільки вчителі інформатики, повинні оволодіти основами використання комп’ютерної техніки як засобу навчання, широко впроваджувати нові інформаційні технології в шкільну практику, використовувати шкільний комп’ютерний клас для проведення уроків із різних предметів. Ці проблеми є особливо актуальними сьогодні ще й тому, що за рівнем оснащення шкіл комп’ютерами, їх технічними характеристиками та співвідношенням кількості учнів на один комп’ютер Україна значно відстає від більшості розвинених країн світу. Однією з найважливіших складових професійної компетентності сучасного педагога є інформаційна компетентність, яку слід розуміти як здатність особистості орієнтуватися в потоці інформації, уміння працювати з різними її видами, знаходити і відбирати необхідний матеріал, класифікувати його, узагальнювати, критично до нього ставитися, на основі здобутих знань вирішувати будь-яку інформаційну проблему, пов’язану з професійною діяльністю. Інформаційна компетентність є основним компонентом інформаційної культури, яка, у свою чергує частиною загальної культури особистості [2, 5]. Для вчителів-предметників інформатика не є профілюючим предметом, тому для них на першому плані важливою стає сформована
інформаційно-комунікаційна компетентність у застосуванні ІКТ. Вона насамперед передбачає наявність у особистості здатностей застосовувати ІКТ у навчанні та повсякденному житті

раціонально використовувати комп’ютер і комп’ютерні засоби під час розв’язування завдань, пов’язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням і передаванням будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ тощо [5, 88]. У свою чергу інформаційна компетентність сучасних учителів передбачає наявність певного рівня комп’ютерної грамотності, до структури якої належать знання основних понять інформатики та обчислювальної техніки знання загальних принципів побудови й функціонування комп’ютерної техніки знання сучасних операційних систем та їх оболонок, володіння їхніми основними функціями міцні навички використання хоча б одного текстового редактора первинна уява про алгоритми та мови програмування досвід використання прикладних програм утилітарного призначення володіння основами роботи у всесвітній комп’ютерній мережі
Internet [4, 7]. Але слід враховувати, що комп’ютерна техніка та відповідне програмне забезпечення швидко розвиваються і постійно оновлюються. Тому вчителі, які давно закінчили педагогічні заклади освіти й лише періодично проходять курси підвищення кваліфікації при інститутах післядипломної освіти педагогічних працівників, у достатній мірі не володіють навичками використання комп’ютерних програм навчального призначення. Це не дозволяє їм проводити уроки з дотриманням сучасних вимог на основі використання нових інформаційно-комунікаційних технологій. Саме тому побудова інноваційних дидактичних моделей, розробка власних навчальних програмних засобів, проектування освітніх програм, заснованих на сучасних комп’ютерних технологіях, повинні бути основою навчальних програм для підвищення професійної кваліфікації вчителів у галузі ІКТ. Зрозуміло, що професійне вдосконалення вчителів є найважливішою частиною процесу реформування освіти. Проте воно стане результативним лише за умови, якщо буде спрямоване на досягнення конкретних зміну поведінці вчителя в класі, зокрема тоді, коли професійне зростання стане безперервним процесом, що відбувається в унісон зрештою компонентів системи освіти. Іншими словами, учитель повинен постійно самовдосконалюватися за рахунок новітньої наукової інформації, отриманої насамперед за допомогою сучасних інформаційно- телекомунікаційних технологій. Тому нова інформація, помножена на досвід педагога, дозволить учителеві систематизувати отриману інформацію і вчасно донести її до своїх учнів.

Таким чином, сучасний учитель повинен володіти професійною компетентністю, уміти грамотно використовувати сучасні інформаційно- телекомунікаційні технології у навчально-виховному процесі, постійно професійно самовдосконалюватися, прагнути оволодівати новими педагогічними та інформаційними технологіями.
Література:
1.

Великий тлумачний словник сучасної української мови укладі
голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : ВТФ Перун, 2005. – 1728 с
2.

Гендина
Н.
И.
Информационная
культура
личности:
диагностика, технология формирования: [учебно-методическое пособие.
Ч.1.] Н. И. Гендина, Н. И. Колкова, И. Л. Скипор – Кемерово : КемГАКИ,
1999. – 146 с.
3.

Овчаров СМ. Інформативна компетентність майбутніх
учителів у світі Європейських вимог / СМ. Овчаров // Сучасні тенденції
розвитку інформаційних технологій в науці, освіті та економіці : III
Всеукраїнська науково-практична конференція , 9 – 11 квітня 2009 р. –
Луганськ : Альма-матер , 2009. – С. 168-170.
4.

Овчаров СМ. Теоретичні основи розробки і використання
навчальних програмних засобів / СМ. Овчаров. – Полтава : Дивосвіт, 2005. –
80 с.
5.

Овчарук О. В. Компетентнісний підхід у сучасній освіті :
світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. :
«К.І.С.», 2004. – 112 с. – (Бібліотека з освітньої політики.


Формування технологічних компетентностей та
конкурентоспроможної особистості в умовах ринку праці

Чемшит В.Г.

Найважливіше питання життя полягає в умінні жити
Дж. Лебок
Початок ХХІ ст., третього тисячоліття, має свій смисл, свою філософію. Час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури. Змінюється все змінюється самий характер праці, яка дедалі більше стає інтелектуальною змінюється економічна діяльність, техніка, база й організаційні форми, її структура, умови й вимоги, які вона ставить до рівня знань і кваліфікації свого головного учасника – людини, яка працює в умовах неперервних зміні нововведень. Уперше в історії людства покоління ідей і покоління речей змінюються у часі швидше, ніж покоління людей. Реалії сьогодення – це ринкова економіка з її невід’ємними мегатрендами: глобалізацією, технологіями та конкуренцією, які

знаходяться у складній залежності й обумовлюють динаміку кожного з них. При цьому, технології породжують конкуренцію та прискорюють глобалізацію, яка, в свою чергу, стимулює посилення конкуренції (сі сприяє появі безробіття взагалі та серед дипломованих фахівців утому числі. Зміни вимагають конкурентоспроможності, професійної й соціальної мобільності, неперервної освіти й професійного, духовного самовдосконалення. Певним чином можна окреслити параметри, що обумовлюють конкурентоспроможність майбутнього фахівця – це технічні та технологічні економічні соціально-організаційні. Для конкурентоспроможної особистості домінуючим є наявність більш високого рівня творчого мислення, відомого як латеральне мислення ( здатність відмовитися від стереотипів, здатність поглянути на проблему з іншого боку, здатність прийняти неочевидне рішення. Конкурентоспроможність – це новий якісний стан фахівця, який можна віднести до числа стратегічних цінностей, що поряд з орієнтацією на власні сили і наполегливість, сприяють подоланню індивідуального психологічного бар’єру, пригніченості, песимізму, невизначеності в життєвій перспективі, упорядковують всю систему життєдіяльності в умовах переходу до нових ринкових відносин і в результаті допомагають соціуму вийти з тупікової ситуації. Поняття конкурентоспроможності особистості фахівця призводить до найбільш складної проблеми які здібності, характеристики, якості, знання та вміння гарантуватимуть конкурентноздатність випускника на ринку праці в умовах нестабільності бізнес-середовища. Конкурентоспроможність учня – це вміння постійно навчатися, орієнтуватися в світі інформації ефективно її використовувати, прагнення до саморозвитку. А такий підхід може використовуватися в загальноосвітніх навчальних закладах за умови, коли учень відчуває себе суб’єктом діяльності. Основне кожному чітко з’ясувати і усвідомити це поняття для себе. Конкурентоспроможність формується так які будь-яке інше вміння. Динамічні зміни, які відбуваються в світі визначили основні напрямки розвитку освіти, що спрямовані на реалізацію дитиноцентриської розвивальної парадигми. Нова парадигма має забезпечувати формування в учнів готовності й здатності активно творити нові реалії життя, гідно репрезентувати свою націю, безперервно оновлювати власний досвід, проектувати подальший освітній та життєвий шлях. Перехід школи до дванадцятирічної освіти об’єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень вибір індивідуального процесу на технологічний рівень. Школа покликана виконувати життєво важливу функцію – функцію стимуляції, допомоги і підтримки при входженні молодого покоління у світ життєвого досвіду.

Гостра суперечність між новою системою вимог і можливостей особистості породжує необхідність формування у молодого покоління життєдіяльності. Завдання життєздатної особистості – бути компетентною, конкурентоспроможною особистістю, сформувати свої смисложиттєві установки.
О.Є. Лебедєв виділяє чотири рівні освіченості, які можуть бути досягнуті в процесі середньої освіти, а саме грамотність функціональну грамотність інформованість компетентність. Освіта – це не підготовка до життя, це передусім саме життя дитини, це світ людини, і він має бути гідним її, щоб, перебуваючи в ньому, людина могла поліпшити і світі саму себе. Індивідуальна життєва і освітня траєкторія – це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу кожного учня. Дванадцятирічна школа – школа життєвої компетентності компоненти знання, уміння та навички, життєтворчі здібності, життєвий досвід, життєві досягнення особистості, які об’єктивізують міру її життєвої компетентності. Кожна людина – проект буття і смислу… І несе в особі особливу місію Проектуючи творчо своє життя, розробляючи і здійснюючи індивідуальний життєвий сценарій, особистість оволодіває не лише необхідними знаннями, ай компетентністю, і зрештою, можливо, найвищим мистецтвом – мистецтвом жити. Молоді люди, котрі вступають сьогодні вжиття, відчувають на собі всі складнощі формування чітких життєвих орієнтирів, які спираються на внутрішньоузгоджену і структуровану систему цінностей. Вони відчувають себе особистістю і прагнуть максимальної самореалізації. Найгостріша проблема сьогодення втому, що молодь далеко не завжди пов’язує своє майбутнє з життям в Україні. Відчуваючи в собі значний внутрішній потенціал, молоді люди водночас низько оцінюють суспільні можливості, які сприяли б їхній самореалізації. Тому місія нової школи полягає втому, щоб допомогти кожній людині усвідомити сенс свого життя, визначити свій образ буття, зустрітися зі своєю сутністю (М. Хайдеггер), оволодіти універсальними константами життєвого світу, постійно шукаючи відповіді на останні питання буття (В. Біблер), що визначають орієнтири в її розвитку, систему смисложиттєвих координату яких вона може існувати (1, с. 6,
20). Випереджувальна, компетентнісно спрямована освіта базується на засадах самоорганізації, саморозвивальної системи. Сучасне високотехнологічне виробництво характеризується різноманітністю технічних засобів і технологій, котрі за своєю сутністю і призначенням дозволяють забезпечити гарантоване отримання необхідного продукту праці відповідно до заданих цілей діяльності.

Характер технічної оснащеності виробництва і наявних технологій у їх сукупності відображають рівень інтелектуального, духовного потенціалу суспільства, можливості самореалізації кожної людини. Отже, підростаючому поколінню потрібно оволодіти знаннями про сутність технологічних перетворень навколишньої діяльності. У кожного школяра повинні бути сформовані чіткі уявлення про способи перетворюючої діяльності людини, її еволюціюй тенденції розвитку, результати і наслідки впливу виробничої діяльності на особистість, суспільство і природу. Необхідною умовою усвідомлення проблемі процесів техногенного розвитку суспільства слід вважати наявність знань і вмінь виконувати різні перетворюючі процедури, прогнозувати і проектувати власну діяльність у технологічному середовищі, що безперервно змінюється і удосконалюється. Колись освіта виходила з потреб держави. Сьогодні акценти розставлені інакше – маємо зробити людину такою, щоб вона могла вирішувати державні завдання за своїм покликанням, бути високоморальною, духовно-розвиненою, мобільною в своєму розвитку. Зміст освітньої галузі Технологія забезпечує розвиток системи технологічної підготовки школярів, яка передбачає створення умов для реалізації потенціалу творчої діяльності кожного учня з метою його самореалізації та самовизначення структурування змісту предмета за культуродоцільним, інтегративним, синергетичним, концентричним принципами формування культури перетворювальної діяльності, що спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей в різних сферах діяльності і є необхідною будь-якому спеціалісту виконання соціально і особистісно значущих проектів індивідуальних, колективних, міждисциплінарних профорієнтацію учнів на роботу в різних сферах виробництва, задоволення їх професійно-пізнавальних потреб підготовку учнів доведення домашнього господарства, організації простору своєї життєдіяльності за законами краси та гармонії тощо. Але центральною проблемою залишається якість технологічної освіти, яка залежить невід об'єму засвоєних знань, умінь і навичок учня, а від оволодіння ключовими компетентностями, що складають основу соціалізації особистості та формування конкурентоспроможності на ринку праці. Саме це повинно бути метою, основою процесу та кінцевим результатом освітньої галузі Технологія. Технологія як соціально-економічна й психолого-педагогічна категорія є одним з ключових понять у назві проектно-технологічної системи трудового навчання, де основними пізнавальними одиницями є проектна й технологічна діяльність, тобто процес проектування (з використанням наукових знань) якісних і оригінальних виробів, що мають практичне застосування. Проектно-технологічна система характеризується творчою діяльністю, кінцевим результатом якої є розробка й виготовлення творчого проекту.

Саме проектно-технологічна система трудового навчання створює можливості у формуванні економічних, екологічних, маркетингових, технологічних компетентностей.
Кредом проектної діяльності для учнів є твердження Все, що я пізнаю – я розумію, для чого це мені потрібно, де і як можу ці знання застосувати. Для педагога – це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями та навичками. Очевидно, що оволодіння технологіями перетворювальної діяльності, формування життєвих компетентностей учнів, навчання їх проектно- технологічної діяльності потребує цілеспрямованої систематичної роботи педагогів щодо засвоєння глибоких знань з педагогіки, психології, змісту предмета, а також відповідного науково-методичного забезпечення.
Дін Равен у своїй книзі Компетентність у сучасному суспільстві виявлення, розвиток і реалізація включив у список 37 видів компетентностей, серед яких готовність і здатність навчатися самостійно, персональна відповідальність, розуміння плюралістичної політики, самоконтроль, готовність використовувати нові ідеї і інновації для досягнення мети, знання того, як використовувати інновації, здатність слухати інших людей і брати до уваги те, що вони говорять та інше-
155, 275-298, 337-342). Компетентність – це інтегрована характеристика якості особистості, яка включає знання, уміння, ставлення та досвід, що усвідомлені рефлексивно) і застосовуються в практичній діяльності особистості. Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, що набуті завдяки навчанню. У системі загальної середньої освіти основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є соціальні полікультурні; комунікативні інформаційні саморозвитку та самоосвіти компетентності, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної, продуктивної творчої діяльності. Трудова компетентність є інтегрованим результатом навчально- трудової діяльності учнів і формує передусім на основі опанування змісту програми трудового навчання. Компетентна людина не тільки повинна розуміти сутність проблеми, ай вміти роз’язувати практично. Крім того, формування компетентностей у галузі сучасного виробництва (здатність одержувати техніко-технологічні знання, знання з природничих наук, економіки соціальні та підприємницькі навички, а також загальнокультурні цінності) значною мірою впливає на розвиток конкурентноспроможної особистості. У першу чергу вчителю потрібно добре знати зміст програми, щоб структурувати її відповідно до тих компетенцій, тобто знань, способів діяльності, які є особистісно значущими для дитини. Конструювання ситуацій вибору, наближення різних варіантів побудови навчально-виховного процесу до конкретної дитини значною мірою визначає професійну культуру вчителя, характер його щоденної діяльності.

Нині головним завданням методичних об'єднань вчителів трудового навчання є поетапне вивчення змісту програми та технологій її структурування з метою максимального врахування внутрішніх умов діяльності школи та освітніх потребі можливостей її учнів. Технології структурування змісту розроблені на концептуально-методологічному рівні, але, на жальне використовуються в педагогічній практиці. Важливим є усвідомлення взаємообумовленості процесів проектно-технологічної діяльності та структурування змісту. Існують різноманітні технології структурування змісту традиційної системи навчання проектні,
інформаційно-комунікаційні, модульні, інтерактивні тощо. Відомо, що в умовах науково-технічного прогресу змінюється зміст освіти. Нині школярі мають бути ознайомленими з такими поняттями, як гнучка технологія, багатоопераційний верстат з числовим програмним управлінням, промислові роботи, автоматичні лінії, системи автоматичного проектування, мікропроцесори та мікропроцесорна техніка. За допомогою ПК можна підвищити рівень техніко-технологічного забезпечення операцій, що виконуються учнями. Під техніко- технологічним забезпеченням трудової діяльності школярів розуміємо механізми, верстати, пристрої, технологічну документацію, що використовуються для підвищення якості кінцевого результату(продукту) цієї діяльності. Для виконання операційна якісно високому рівні школярі мають засвоїти елементи графічної грамоти, технологічні процеси виготовлення виробів, навчитись організації праці та способам і прийомам контролю якості виробів. Зауважимо, що те покоління, яке буде працювати в технічно оснащеному й комп’ютеризованому виробництві, нині ще вчиться в школі. Тому дуже важливо поглибити в школі технічну підготовку молоді. Один із шляхів – на базі чинних програм трудового навчання знайомити школярів із застосуванням ПК на виробництві, вчити їх інформаційній культурі, готувати до трудової діяльності, в якій електронно- обчислювальна техніка буде основним засобом виробництва (2, с. 140).
Література:
1.

Життєва компетентність особистості / [наук.-метод. посібник
/ за ред. Л. В. Сохань, І. Г.Єрмакова, Г. М. Несен]. – К. Богдана, 2003. – 520 с.
2.

Інноваційні педагогічні технології у трудовому навчанні [навч.–
метод. посібник за заг. ред. ОМ. Коберніка, Г. В. Терещука Умань : СПД
Жовтень, 2008. – 212 с.
3.

Нічуговська ЛІ. Методика трудового навчання проектно-
технологічний
підхід.
Проектне
бачення
процесу
формування
конкурентоспроможної особистості психологічний аспект / ЛІ.
Нічуговська // Імідж сучасного педагога, 2008, № 7–8 (86–87), С. 68–71.
4.

Підласий І. П. Практична педагогіка або три технології.
Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти / І. П.
Підласий. – К. : Видавничий Дім Слово, 2004. – 616 с.


58
5.

Равен Д. Компетентность в современном обществе: виявление,
развитие и реализация / Д. Равен. – МС
Клепко С. Ф. Сума технологій для всіх Українців / С. Ф. Клепко //
Імідж сучасного педагога. – Полтава : ПОІППО, 2006. – №8. – С. 12–15.
7.

Гребнев ЕТ. Анализ конкурентоспособности продукции / ЕТ.
Гребнев, Д. Т. Новиков, АН. Захаров // Маркетинг в России и за рубежом. –
2002. – №3. – 165 с.
8.

Формування конкурентоспроможної особистості на уроках
предметів освітньої галузі Технологія / упор. Чемшит В. Г. – Полтава :
ПОІППО, 2007. – 38 с.
9.

Формування технологічних компетентностей на уроках
трудового навчання / упор. Чемшит В. Г. – Полтава : ПОІППО, 2009. – 46 с.

Компетентнісний підхід у викладанні російської мови як засіб
виховання соціально активної особистості

Гелеверя Р.О.

Зміни, що відбулися в останні десятиліття в освіті, впливають на основні орієнтири її розвитку, атому сучасне викладання будь-якого предмета неможливе без урахування актуальних тенденцій галузі. Традиційна інформаційна освіта орієнтувалася на «знаннєвий підхід, але не була спрямована на підготовленість випускника до життя. Сучасні тенденції шкільного навчання в Україні передбачають формування в учнів не тільки знань, умінь з предмета, алей ключових
(загальнопредметних, надпредметних, універсальних) компетентностей, що відповідає Загальноєвропейським рекомендаціям із мовної освіти. Виділяють три комплекси компетентностей
- ціннісно-змістовий (світогляд, ціннісні орієнтації учня, здатність бачити, розуміти навколишній світ, братина себе відповідальність зате, що в ньому відбувається, опановувати способи фізичного, духовного саморозвитку
- комунікативний, що передбачає вміння успішно здійснювати усне й письмове спілкування у різних життєвих ситуаціях, співпрацювати у розв’язанні різноманітних завдань
- навчально-пізнавальний, інформаційний, що забезпечує вміння індивіда вчитися протягом життя, користуватися різноманітними технологіями доступу до інформації, критично її оцінювати, включати її знання до когнітивних структур. Формування компетенцій є сьогодні головним змістом будь-якого уроку російської мови. Метою сучасного уроку повинно бути створення умов для формування лінгвістичної, комунікативної і лінгвокультурознавчої компетенцій.

Сучасний урок – це урок-комунікація, що дає учителю змогу організувати навчальну ситуацію, у якій школярі самостійно будують мовні поняття або виводять правило й одночасно знаходять і фіксують навчальні дії для досягнення мети. Формування лінгвістичної компетенції учнів – це непросто наповнення їх знаннями проросійську мову, це погляд на навчальний предмет з іншої, ніж двадцять років тому, точки зору. Створення умов для осмислення мовного явища, що вивчається на уроці, його комунікативної значущості і навчання учня використовувати це явище у своєму усному і письмовому мовленні є запорукою того, що лінгвістичні знання школяра припиняють бути самодостатніми і відіграватимуть інструментальну роль. Для модернізації шкільного навчання мови важливими є також психолінгвістичні й культурологічні дослідження мовної діяльності, що показують зв’язок мови і культури, допомагають знайти ті ключові слова, що сприяють діалогу культур. Визнаючи спрямованість і конкретне наповнення предмета російської мови, слід мати на увазі, що складовими комунікативної компетенції є мовна, мовленнєва, соціокультурна і діяльнісна. Комунікативна компетенція передбачає здатність використовувати мовні засоби для розв’язання комунікативних завдань включає знання законів і правил спілкування, вміння визначати його мету та самостійно працювати над мовним матеріалом, розуміти не лише зміст, алей сенс усних та письмових текстів, спілкуватися адекватно до сфері ситуацій мовлення. Здатність розпізнавати мовні одиниці, визначати їх функції і використовувати у мовленні формує мовна компетенція, яка подає знання промову як знакову систему, розвиває лексико-граматичні вміння. Однією із складових комунікативної компетенції є також мовленнєва, яка виявляється в умінні використовувати мовні засоби, лексичний складі граматичну будову мови, закони їх функціонування для розуміння чужих висловлювань і складання власних. Соціокультурна компетенція передбачає ознайомлення учнів із особливостями соціальних і національно-культурних відносин у суспільстві, розвиток уміння дотримуватися норм, які регулюють суспільні стосунки розкриває соціальну роль мови. Вона спрямована на широке використання текстів, що містять відомості про духовну і матеріальну культуру народу, моральні цінності, переконання, традиції і звичаї, про літературу і мистецтво, предмети побуту тощо.
Діяльнісна компетенція являє собою обов’язкову складову частину роботи над мовною і мовленнєвою лініями. Вона передбачає розвиток загальноосвітніх умінь, а також оволодіння стратегіями, які визначають успішність мовленнєвої діяльності. Оскільки спілкування (за своєю суттю) є текстовою діяльністю, навчання має здійснюватися на основі сучасної теорії тексту (звідси зв’язок із текстоорієнтованим підходом.

Для реалізації компетентнісної орієнтованості навчання російської мови необхідно використання не лише індивідуальної, алей колективної, групової та інших форм організації навчальної діяльності учнів. Значення цієї роботи визначається тим, що вона дає змогу більшості школярів висловитися з приводу обговорюваної теми і бути вислуханим. Така робота допомагає їм усвідомити необхідність орієнтувати свої слова на співрозмовника, намагатися бути зрозумілим і переконливим для досягнення успіху. Отже, результативність сучасного уроку стратегічна. Це вкладу довгостроковий банк формування в учнів умінь працювати та використовувати набуті знання в життєвій практиці. Саме над вирішенням цих проблем протягом останніх років працює обласна спеціальна дослідницька група вчителів російської мови, яка створила методичний мультимедійний банк даних, видала навчальні посібники для 5-9 класів (комунікативний курс, рекомендований Міністерством освіти і науки України, «Н.В.Гоголь на уроках русского языка: украинская тематика, а також збірники текстів з російської мови для 5-9 класів (соціокультурний аспект, Гоголь и Полтавщина тощо. Перефразуючи слова відомого педагога В.О.Сухомлинського: Урок
– це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, можна сказати, що наскільки сучасно мислить учитель-філолог, настільки буде сучасним створюваний ним урок, щоб спонукати учнів до пізнавальної діяльності, стимулювати розвиток їх мовленнєвих та розумових здібностей.
Література:
1.

Гудзик И. Ф. Способствовать эффективному решению
жизненных проблем (Компетентностная парадигма образования и
коммуникативная направленность обучения русскому языку) / И. Ф. Гуздик //
Русская словесность в школах Украины. – 2007. – № 4. – С. 12.
2.

Загальноевропейські рекомендації з мовної освіти вивчення,
викладання, оцінювання [упоряд. С. Ю Ніколаєва]. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.
3.

Комунікативне
навчання
мови:
формування
мовленнєвої
соціокультурної компетенцій / Н. Ф.Баландіна, А. П.Безноса, К. В.Дегтярьова
та ін.]. – Полтава : Освіта, 2008. – 170 с.
4.

Писарук Г. ВВ чём современность современного урока русского
языка / Г. В. Писарук // Русская словесность в школах Украины. – 2008. – № 3. –
С. 10.
5.

Сульниченко В. Н. Методика формирования речевой компетенции в
школе / В. Н. Сульниченко // Русский язык, литература, культура в школе и в
вузе. – 2007. – № 1 (13). – С. 5.



61
Національне виховання як важливий аспект профорієнтації учнів

Дзюба ЯВ.

Соціально-економічні зміни, які стоять на одному з перших місць в умовах переходу до ринкових відносин, вимагають якісно нових технологій у формуванні особистості школяра. Через що дедалі гострішою стає залежність місця держави в цивілізованому світі та її можливостей у створенні умов для вільного самовизначення громадян, набуття ними доступних знання і професійної майстерності, самореалізації в тій галузі, де індивід може виявити свої здібності й таланти. І саме успішне вирішення цієї проблеми в основному залежить від позитивних результатів у формуванні особистості майбутнього працівника на всіх етапах безпосередньо його шкільного життя. Наданому елементі наголошується в Національній доктрині розвитку освіти, Законі України Про загальну середню освіту, Концепції державної системи професійної орієнтації населення та Концепції профільного навчання. У названих документах закладено одне із основних нововведень – профілізація навчання в середніх загальноосвітніх закладах. Одне з головних завдань профільної школи – допомогти старшокласникам у виборі майбутньої професії, адже підготовка учня до вибору профілю навчання – це фактично перший серйозний етап вибору професії. Тому потрібно створювати оптимальні умови для виховання свідомої, дорослої людини. Поряд з інтеграційними процесами зростає потреба розвитку національної традиційної культури, збереження національної сутності українського народу передусім шляхом використання можливостей педагогічної україністики [1]. Сьогодні наш світ заполонили новітні технології, досконалість, комфорт. Але сучасна людина, обізнана, освічена повинна все більше залучатися доісторичної спадщини українського народу, до її прадавньої культури, до мистецтва. Адже без глибокого і систематичного пізнання народної духовності і матеріально-побутової культури неможливо формувати нові ціннісні орієнтації в умовах державної незалежності. Саме тому особливу увагу потрібно приділяти виховання нового громадянина нашої держави. Національне виховання на базі школи дає якісно нові уявлення учням про оточуючий світ. Формує нового громадянина своєї держави. Перебудова всіх сфер життя нашого суспільства, активізація людського фактора в розв’язанні соціально-економічних проблем підвищують вимоги до учасника суспільного виробництва. У цих умовах школа повинна готувати відповідального, дисциплінованого і разом з тим ініціативного, творчо думаючого й працюючого трудівника. Важливе місце тут належить національному вихованню учнів. Школа, за висловом В. О. Сухомлинського, колиска народу, і її покликання – виколисати з дітей народ, носіїв і продовжувачів його

духовності [2]. Саме тому національне виховання є важливим аспектом профорієнтації учнів, у дитини з’являється прагнення відтворити призабуті народні ремесла, у процесі чого розвивається любов до праці, свого народу. Виховання людини вусі часи – від сивої давнини до сьогодення – є найважливішою запорукою прогресу громадянського суспільства, необхідною умовою збереження соціального миру й порядку. Від продуктивності педагогічної роботи безпосередньо залежить майбутнє державності України, духовний стан нашого народу, його науково-творчий та виробничий потенціал. Адже миє початковою ланкою у профорієнтації. Тому одним із головних завдань педагога є створення умов для всебічного розвитку і становлення свідомості кожної особистості учня. Свідомий вибір професії виступає показником сформованості професійного самовизначення. В основі правильного професійного самовизначення лежить протиріччя між прагненням молодої людини до самостійності і неготовності школяра до здійснення обґрунтованого вибору професії. Саме тому учень, який має сформовану національну самосвідомість, глибоко відчуває самого себе, власні знання, погляди, переконання, ідеали, оцінювальні судження, пов'язані зіставленням до своєї нації, її історії, культури й духовності, власний статусі роль у соціальному етнічно-культурному середовищі. Одним з найважливіших напрямків сучасної педагогічної науки є розробка концептуальних підходів до визначення мети і змісту навчання та виховання учнів шкіл, пошук нових ефективних шляхів їх фізичного, розумового й морального розвитку. А залучення учнів до народних традицій сприяє вихованню національної свідомості, прилучення до надбань народної культури, що є дуже важливим на сучасному етапі розвитку нашої держави. Адже духовно-культурне відродження української нації неможливе безнаціональної системи навчання та виховання, яка вимагає повернення до багатовікового досвіду нашого народу, що зафіксований в національних традиціях. І ці традиції є надійним фундаментом, на якому формується національна свідомість українців. Процес навчання, – на думку ДО. Тхоржевського, – який моделює у своїх суттєвих рисах процес продуктивного мислення і спрямований на відкриття учнями нових знань і способів дій, називають проблемним [3, с.
103]. Мистецька сторона предметної діяльності учня в процесі занять декоративно-прикладним мистецтвом полягає, насамперед, у визначеннi художньої ідеї твору – того образу, який виникає в уяві дитини, тих думок і почуттiв, як вона хоче передати оточуючим. Носієм художнього образу є зображальнi засоби матерiал, форма, пропорції текстура і кольори декоративних елементiв. Композицiя, тобто поєднання цих елементiв забезпечує (або не забезпечує) цiлісне сприйняття твору декоративно- прикладного мистецтва, тобто художню довершеність задуманого виробу.

Важливо те, що технiчна й мистецькi сторони в процес декорування виробiв тісно переплiтаються.
Художнiй задум обов’язково співставляєтъся з призначенням – основною функцією предмета. Відродження і збереження багатовікового досвіду має стати метою життя кожного свідомого патріота Повернення родових традицій є надійним фундаментом свідомості. Звертання до традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Адже відомо, що тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури й історії, можна й чіткіше зрозуміти сьогодення, уявити майбутнє. Дослідження і вивчення різних видів декоративно-прикладного мистецтва, сприяє національно- культурному розвитку підростаючого покоління, створює місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Україна нині потребує свідомих, вихованих молодих громадян – сильних як духовно, такі фізично. На період закінчення середньої школи старшокласник повинен бути готовим до вирішення важливих для себе та самостійних рішень.
Література:
1.

Бойко А. М. Виховання людини нове і вічне Методолого-
теоретичний і практичний коментар. – Полтава, 2006. – 568 с.
2.

Коваленко О. П. Краєзнавство на уроках української мови. //
Антропологія країзнавства Полтавщини науково-методичний посібник. За
редакцією ПІ. Матвієнка. – Полтава ПОІППО, 2005.
3.

Тхоржевський ДО. Методика трудового та професійного
навчання. – К РННЦ «ДІНІТ», 2001. – 186 с.

Теоретико-методологічні основи побудови моделі випускника
профільної річної школи

Цина В.І.

Введення профільного навчання є одним з основних напрямів модернізації освіти. Основна мета профільного навчання - розвантажити шкільні програми й надати школярам можливість поглибленого вивчення тих предметів, які їх більше захоплюють і будуть необхідні для його подальших життєвих планів. Основними завданнями профільного навчання є
1) створення умов для врахування й розвитку навчально- пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки
2) виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією


64 3) формування соціальної, комунікативної, інформаційної технічної, технологічної компетенцій учнів на допрофесійному рівні, спрямування молоді щодо майбутньої професійної діяльності
4) забезпечення наступно-перспективних зв'язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю. Як бачимо, мета профільної освіти повністю відображує формування основних життєвих компетенцій. Сьогодні ситуація склалася так, що підлітки часто здійснюють вимушений вибір профілю подальшого навчання. В умовах несамостійної професіоналізації звичайні вікові завдання підліткового віку виникають перед учнями в спотвореній формі. Наприклад, завдання формування часової перспективи перед дитиною взагалі не ставиться, оскільки в більшості випадків це завдання за неї "вирішують" батьки. У результаті не формується часова перспектива і - як наслідок - втрачається навчальна мотивація вданий момент.
Профорієнтаційна робота з учнями у профільному навчанні має свої специфічні риси. Одна з особливостей полягає втому, що більшість профільних класів уже так чи інакше, вільно або вимушено вибрали певну спеціалізацію навчання. В більшості випадків підліток має вже готовий план навчання у ВНЗ й професіоналізацію. Така форма професійного самовизначення "ззовні" може призвести до пасивності, втрати мотивації навчання, зниження інтересу до власної особистості й розмитості самосвідомості. Іншою крайністю є передчасне обмеження світогляду й самосвідомості старшокласника, пов'язане з вузько утилітарним ставленням до освіти. Профільне навчання найефективніше в тих випадках, коли немає часу на навчання в процесі роботи. Для сучасних "короткоживучих" професій необхідні вже підготовлені кадри, готові відразу приступити до роботи. Це значить, що вибір повинен бути усвідомленим, самостійним. Маємо парадокс з одного боку, часу на вибір немає, з іншого боку - цей вибір повинен бути вільним, усвідомленим, самостійним [2]. На нашу думку слід зазначити, що зараз більшої цінності набуває не наявність знань, а саме вміння відшукати ці знання, аналізувати, виділяти головне, відтворити з власним поглядом. Звісно всі ці вимоги потрібно висувати до всіх учнів в класі, але очікувані результати покажуть лише ті учні, які добре орієнтуються у предметі, вільно володіють вивченим матеріалом і вміють його застосовувати. Та треба мати на увазі, що таке відношення в кожного учня буде лише до окремих предметів, це ті або які йому подобаються, або ті які він вчить для майбутньої професії. Тобто ми знову повернулись до питання профільної освіти. Мета профільної освіти трансформується в ідеальну модель
майбутнього виробу – випускника профільного класу. Якщо в навчальних закладах, що дають професію, обов’язково вказується кваліфікаційна характеристика, тобто ті знання і вміння, якими має

володіти претендент на певну професію, то і в школі має бути певна модель випускника профільної школи, тобто ніби його кваліфікаційна характеристика. Конструювання моделі випускника загальноосвітньої середньої школи (ідеального учня) обговорювалось і раніше, проте ігнорувалась специфіка профільної школи, у якій втілюється сукупність різних характеристик, властивостей, компетентностей, необхідних для успішного вибору шляхів соціального, особистісного і професійного самовизначення випускника профільного класу, 53] Сьогодні саме модель випускника задає системоутворюючий орієнтиру цілепокладанні освітньої установи, стає на кшталт конструкту, відповідно до якого має будуватися діяльність учителя і діяльність учня. Ідеальну модель випускника можна уявити у вигляді особистісних рис, якими має володіти випускник профільного класу. Випускник як продукт профільного навчання може характеризуватись удвох аспектах
1) володіти певним рівнем знань і навичок, способами організації його діяльності, що забезпечують йому готовність до продовження освітив певному вузі і адаптацію в суспільстві
2) стимулювати прагнення до неперервного самовдосконалення, самопізнання, саморозвитку, реалізації себе як громадянина, спеціаліста- трудівника, прибічника здорового способу життя. Він повинен володіти комплексом способів і вмінь взаємодії із зовнішнім світом, що дозволяє йому максимально реалізувати свої потенційні задатки і потреби. Проектування моделі випускника профільного класу відповідно до соціального замовлення передбачає врахування соціально-економічної ситуації в найближчій перспективі. Відповідно до компонентів загальної спрямованості особистості випускника будь-якого класу до моделі випускника профільного класу відносять систему моральних цінностей володіння культурними нормами і традиціями, дотримання яких сприяє вихованню духовного світу школяра гнучкість мислення, почуттів і рухів, яка поєднується з умінням витримувати норми діяльності і поведінки, що задаються всім ї, школі, соціокультурному середовищі наявність твердого характеру в поєднанні з нормами моралі і моральними принципами розуміння культури сімейних стосунків уміння долати перешкоди вироблення в собі опору шкідливим звичкам, свідомого ставлення до здоров’я як провідної цінності. [2, 56] Для випускника профільного класу найбільш значущими цінностями, які стосуються психічного розвитку і рівня навченості, є розвиток пізнавальної сфери, формування мотивів свідомого бажання вчитись, прагнення до самоосвітньої і творчої діяльності створення емоційної атмосфери, у якій можливе формування культури почуттів, естетичної спрямованості світосприйняття, збагачення емоційного досвіду в процесі соціально-значущої успішної діяльності, розвиток емоційно-образного мислення здатність до самоаналізу, самооцінки, уміння володіти методами

рефлексивного мислення, усвідомлення особистісного сенсу навчання у профільній школі. До компонентів профільної спрямованості освіти, що притаманні моделі випускника, належать необхідні уміння (навчально-інтелектуальні, навчально-пізнавальні, навчально-організаційні, інформаційно-пошукові); навички науково-дослідної роботи, які дозволяють виконувати нескладні теоретичні і експериментальні дослідження свідоме засвоєння системних узагальнених теоретичних знань, необхідних учням певної профільної спрямованості, 57] Характеризуючи компоненти загальної спрямованості особистості випускника профільного класу та його систему складених в школі цінностей, можемо провести паралелі з основними ключовими компетентностями. З їх порівняння можемо зробити висновок, що профільна освіта якнайефективніше сприяє формуванню життєвих компетенцій, які в свою чергу формують риси сучасного громадянина України, який має бути здатним швидко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях, критично мислити використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності, бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професіональному та особистісному плані, такі в інтересах суспільства й держави уміти добувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення бережливо ставитись до свого здоров’я та здоров’я інших як до найвищої цінності вибирати альтернативи, що пропонує сучасне життя уміти визначати стратегії власного життя, орієнтуватись у системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей визначати своє життєве кредо та стиль свого життя. Соціальна ситуація розвитку дітей, що навчаються в профільних класах, полягає втому, що суспільство в особі батьків і вчителів висуває дитині суперечливі вимоги включитися в процес професіоналізації, удосконалюватися водному напрямку й мати універсальні знання, набори особистісних рис. Залишаються невичерпаними мотиви підліткового періоду, спрямовані на спілкування з однолітками. Ця специфічна соціальна ситуація розвитку породжує низку діяльностей, спрямованих на розв'язання протиріччя. Такими специфічними діяльностями є форсоване навчання й особливі захоплення.

Захоплення дозволяють вирішити протиріччя, закладене в соціальній ситуації дітей. З одного боку, стає можливим продовження спілкування з однолітками, аз іншого боку - інтенсивне навчання й професіоналізація. Здебільшого захоплення мають універсальний характер. Найяскравішим прикладом є захоплення комп'ютером або окремими навчальними предметами - засобом реалізації професій. Ця провідна для нового вікового періоду діяльність приводить до виникнення новоутворень. Таким унікальним новоутворенням виявляється, наприклад, псевдопрофесійний світогляд, що є особливим варіантом "почуття дорослості" і виникає усередині діяльності особливих захоплень.
Псевдопрофесійний світогляд являє собою набір стереотипів мислення, переживання й поведінки, які характерні для професіоналів певної галузі. Цей світогляд відрізняється яскравою виразністю й стає центром особистості підлітка [2].
Теоретико-методологічною основою вироблення моделі випускника річної школи має стати компетентнісний підхід. Це зумовлено
1. Широким визнанням компетентнісного підходу у країнах Європи, Євросоюзу. Компетентнісний підхід відповідає баченню європейської освіти XXI століття, яке висловлено Єврокомісією, активно схвалюється представниками європейських працедавців. Цей підхід перебуває в руслі Болонського процесу (нащо необхідно звернути особливу увагу, адже сьогоднішні учні - це завтрашні студенти та майбутні фахівці.
2. Принциповою спроможністю компетентнісного підходу відобразити та врахувати вимоги до життєдіяльності особистості, її трудової та навчально-пізнавальної діяльності, які висуває XXI століття. У моделі компетентного випускника можна врахувати й адекватно відобразити вимоги XXI століття до особистості, її життєвої компетентності життєстійкості, життєздатності, життєтворчості, життєвих компетенцій. Компетентнісний підхід зорієнтовано на розкриття, розвиток і реалізацію життєвих навичок, необхідних особистості у XXI столітті.
3. Методичними перевагами компетентнісного підходу - визначеністю, зрозумілістю, технологічністю його понять і категорій, наявністю перспективних освітніх методик та європейського досвіду реалізації підходу.
4. Теоретичними, методичними та практичними здобутками в упровадженні та реалізації компетентнісного підходу, напрацьованими вітчизняними науковцями з теорії, психології та педагогіки життєтворчості, теорії життєвої компетентності. Виходячи з вищезазначеного, ми переконані в доцільності розробки моделі компетентного випускника річної школи. Компетентний випускник - це життєво компетентна молода людина, яка володіє життєвими навичками та компетенціями, необхідними для успішного самостійного вирішення життєвих завдань, з якими вона зустрічатиметься (або вже зустрічається) у різних сферах власної

життєдіяльності (виробництво, політика, життя громади, освіта, сімейне життя, мистецтво та дозвілля, релігія тощо. Компетентний випускник спроможний зберегти, розкрити, розвинути та конструктивно реалізувати свій життєвий і життєтворчий потенціал в умовах складних вимог і ризиків, які висуває до нього сьогодення. Підготовка компетентного випускника – це реалізація високої гуманістичної місії середньої освіти. Адже школа - це не лише місце, де здобувають тільки знання, уміння та навички, тобто освіту. У школі розвивається та примножується життєвий потенціал особистості, її життєва компетентність. У школі може й має відбуватися становлення
індивідуально-особистісної життєтворчості учня [2]. Така форма освіти старшокласників дозволяє їм отримати за обраним профілем більш глибокі, різносторонні теоретичні і прикладні знання, уміння і міцні практичні навички дослідницького характеру, підготувати себе до успішного продовження освіти у середньому (вищому) професіональному навчальному закладі відповідного напряму чи до праці у сфері матеріального виробництва. Цьому сприяє також і те, що профільна диференціація освіти учнів на старшому етапі являє собою логічне продовження рівневої диференціації освіти учнів, здійснюваної на середньому ступені, у V-ІХ класах, у формі професійної орієнтації та інших видів допрофільної підготовки [1]. Хочеться зауважити, що в профільній освіті чітко виражене формування життєвих компетенцій. Тобто від учня який навчається у профільному класі на відповідному рівні, не нижче середнього, очікуємо що учень вільно володіє фактичним матеріалом, уміє на основі цього матеріалу встановлювати відповідні причинно-наслідкові зв’язки та робити відповідні умовиводи та судження, давати комплексну оцінку фактам, - словом, учень у своєму школярському віці стає своєрідним об’єктивним науковцем, для якого єдиною метою є пізнання істини сформованість в учня як особистості відповідних емоційно- аксіальних константна певні факти та події учень зможе застосувати набуті знання в практичній діяльності економічній, громадсько-політичній тощо. Тобто, учні, наприклад, усвідомлюватимуть всі переваги (втім, які недоліки) ринкової економіки та знатимуть, як себе вигідно вести на ринку будуть переконані у святості демократичних цінностей і утверджуватимуть їх у своїй діяльності як громадянина, виступаючи за дальший розвиток громадянського суспільства, європейську та євроатлантичну інтеграцію України і ті відчуватимуть себе органічною частиною європейського християнського культурного простору за одночасної толеранції інших цивілізацій [2]. Як висновок хочеться сказати, що пробільність навчання робить учнів більш конкурентно-спроможнішими на ринку праці. Така освіта розвиває в дітях вміння творчого засвоєння матеріалу. В майбутньому перед спеціалістам з такою освітою дуже рідко стоятиме питання Що я знаю, бо вони твердо знатимуть відповідь на питання Де я зможу

знайти, Як я можу знайти. Саме така обізнаність є більш цінною, адже запам’ятати все нереально. А мислити нестандартно, творчо, креативно потрібно вчитися.
Література:
1.

Артёмова Л.К. Модель выпускника-гимназиста профильного
класса // Педагогика, 2004. – №9. – СІ. Єрмаков, Д. Пузіков Відповідь школи на виклики XXI століття
[Електронний ресурс // Освіта. – Режим доступу до журн.:
http://osvita.ua/school/school_today/650
3.

О.Ю.Сорокін Концепція формування життєвої компетентності
на уроках історії Електронний ресурс // Гуманітарна гімназія Гармонія.
-
Режим
доступу
до
журн.: http://www.harmony-
gymnasia.kiev.ua/pages/Departament/Kompetencii_istor.html

Організація профільного навчання

Овчаренко І.П.

Актуальним завданням сьогодення в галузі освіти є підготовка людини, здатної творити нове і сприймати зміни, налаштованої нате, щоб набути ціннісно значущих компетенцій, необхідних їй для самовизначення спочатку з профілем навчання, а потім з професією. Вибір профілю навчання часто відбувається стихійно (за компанію з другом, за престижністю спецільності тощо. Як свідчать результати анкетування, проведеного серед абітурієнтів професійно-технічних і вищих навчальних закладів ( далі – ВНЗ, відповідаючи на запитання, хто був їхнім порадником у виборі професії, більшість учнів поставили школу і вчителів лишена місця. Відтак усе більше науковці доходять думки, що школярів треба заздалегідь готувати до свідомого вибору профілю навчання з урахуванням вікових особливостей дітей. Учитель це може робити уже в початковій школі, проводячи екскурсії на підприємства ( передусім на ті, де працюють батьки учнів) для ознайомлення з різними професіями.
Етапи профільного навчання
В організації профільного навчання виділяють три етапи роботи
- допрофільна підготовка
- власне профільне навчання
- аналізі корекція адаптаційних процесів в умовах профільного навчання учнів. Перший етап є необхідним елементом профільного навчання. Згідно з Концепцією профільного навчання в Україні допрофільна підготовка має здійснюватись через уже відомій перевірені на ефективність традиційцні форми факультативи, предметні гуртки, студії, секції, учнівські наукові товариства, МАН, станції технічної творчості, предметні олімпіади тощо.

Окрім традиційних, для здібних учнів застосовують і нові форми та методи навчання турніри, конкурси, фестивалі, науково-практичні конференції, імітаційне моделювання, уроки-бенефіси, уроки-аукціони ідей, дослідницьке проектування, винахідництво тощо. Це сприяє розвитку природних здібностей, прояву ініціативності у розв'язанні поставлених завдань, формуванню творчої особистості, орієнтації на певний навчальний профіль. Особливої актуальності підготовка до вибору профілю навчання набуває у 8-9 класах, коли учні мають визначитись з майбутнім профілем навчання, побачити свою фахову перспективу. Такий вибір – відповідальна справа, що впливає на подальшу освіту, фахове визначення і загалом на подальшу долю учня.
Чотири аспекти допрофільної підготовки
У допрофільній підготовці виділяють чотири аспекти
- підготовка до вибору профілю у процесі навчання
- профдіагностика учнів
- профконсультаційна робота
- робота з батьками. У більшості підлітків ще недостатньо розвинені особистісні якості, необхідні для вибору профілю готовність до вибору і відповідальність за нього, наявність здібностей, інтересів, об'єктивна самооцінка, самостійність, сила волі. Окрім того, дітям бракує знань для вибору профілю навчання і професійного самовизначення про свої здібності, про гаму професій, про потреби регіону у певних спеціалістах тощо. До того ж у цьому віці знижена потреба у професійному самовизначенні, учні довіряють вирішити ці питання батькам. Велику увагу потрібно приділяти діагностиці інтересів, нахилів, здібностей учнів 6-8 класів. Ця робота потребує підключення шкільного психолога, який міг би на основі існуючих методик розробити програму вивчення пізнавальних інтересів учнів задля виявлення їхніх особливостей. Під керівництвом психолога у школі має вестись постійна діагностично- прогностична робота вданому напрямі. Цей індивідуальні бесіди, і тренінгова робота, і використання запитальників, і експертний аналіз навчальної і позанавчальної діяльності тощо. З учнями 8-9 класів варто проводити первинну профдіагностику ( за методиками Е.А.Клімова “Диференційно-діагностичний запитальник або
С.Я.Карпіловського Карта інтересів. Якщо учень не визначив свої уподобання або колись обрана ним професія не відповідає особливостям його особистості, необхідна глибока профдіагностика. Паралельно з нею проводять профконсультаційну роботу класні години, присвячені вибору професії, психологічний тренінг того ж спрямування, зустрічі з випускниками, що стали студентами, тощо. Робота з батьками батьківські збори, присвячені специфіці профільного навчання, зустрічі батьків з психологами (98% батьків виступають за профільне навчання.



71
Що треба враховувати при плануванні роботи
Плануючи роботу, спрямовану на професійне самовизначення школярів, адміністрація школи має передбачити такі етапи
- формування мотивів вибору професії ( як соціальних, такі особистісно значущих
- створення умов для моделювання свого майбутнього з урахуванням професійних інтересів і планів
- надання учням розгорнутої інформації щодо профільної і професійної підготовки
- надання можливості проводити у 8-9 класах пробні та орієнтуючі курси
- виховання шанобливого ставлення до людей праці, незалежно від видів професійної діяльності. За всієї різноманітності таких курсів їх можна умовно поділити на пробні та орієнтуючі. Перші розробляють вчителі-предметники з метою зацікавлення учнів предметами певного профілю та зорієнтувати їх щодо вибору відповідного профілю навчання у старшій школі. Відвідуючи такі курси різнопредметних (пробні) і різнофахових (орієнтуючі) напрямів, учень може приміряти до себе ту чи іншу спеціальність.
Пробні курси
Організувати функціонування таких курсів, заохотити вчителів до складання хоча б кількох програмі проконтролювати проведення відповідних занять – завдання керівника закладу. Можна запропонувати вчителям організувати пробні предметні курси (їх можна організувати й на міжпредметній основі) у формі дослідницьких лабораторних практикумів, експериментальних задач, нескладних проектних завдань, дослідницьких експедицій, які перетворять учня з пасивного спостерігача на активного дослідника, що значно підвищить його інтерес до предмета. Наприклад, за час пробного курсу з біології можна навчити учня проводити посів бактерій, готувати для цього поживне середовище, здійснювати моніторинг росту мікроорганізмів, користуватись мікроскопом тощо. Мета такого курсу
– допомогти учням побачити специфіку природничого профілю, дати їм уявлення про загальнонаукові методи пізнання (спостереження, постановка проблем, гіпотез, їх перевірка, моделювання ситуацій, формулювання висновків тощо. Рекомендований обсяг таких курсів – 6-7 годин залежно від предмета, тематики курсу та інтересу учнів до нього.
Орієнтуючі курси
Дещо складніше для адміністрації середнього загальноосвітнього навчального закладу організувати на етапі допрофільної підготовки функціонування орієнтуючих курсів, тематика яких має надпредметний характері спрямована на вирішення завдань не лише профільної, ай частково професійної орієнтації. Наприклад, учень, начитавшись науково- популярної літератури і захопившись ідеєю відкриття в Україні нових енергетичних джерел та корисних копалин, що може сприяти економічній та енергетичній незалежності держави, мріє стати геологом. Для таких

дітей можна запросити представника батьківського комітету, геолога за фахом, який може провести такий курс на громадських засадах, зімітувати геологічну експедицію в найближче довкілля, розповісти учням не лише про романтику, ай про важкі будні геолога. Для проведення орієнтуючих курсів вчителі неготові. Тому для вирішення цієї проблеми можна залучити батьківський комітет, піклувальну раду, відповідні адміністративні структури та регіональні організації. У великих містах такі курси можуть мати й міжшкільний характер, організовують їх для учнів найближчих шкіл. Ініціаторами проведення курсів у мікрорайонах на прохання батьків та учнів можуть виступати адміністрація школи, районний методичний кабінет. Пробні та орієнтуючі курси відіграють важливу роль у системі допрофільної підготовки, оскільки полегшують вибір профілю навчання. Відвідування учнями таких курсів зменшує помилку у виборі спочатку профілю навчання, а потім і професії. Регламентувати кількість курсів, які має відвідувати учень, немає потреби. Варто лише запропонувати їх надлишкову кількість, ознайомити з тематикою й надати свободу вибору. Особливостями зазначених курсів на допрофільному етапі є їх варіативність, короткотривалість та нестандартність. Варіативність передбачає створення для учня можливостей спробувати свої сили в опануванні різних за напрямами курсів, перевірити свої інтереси, усунути сумніви щодо вибору. Чим краще адміністрація школи подбає про функціонування таких курсів, про їх різноманітність і нестандартність, тим кращими у школі будуть умови для ефективної допрофільної підготовки як першої сходинки допрофільного навчання, а потім і професійного самовизначення випускника.
Профільне навчання – це міждисциплінарна комплексна
проблема, для розв'язання якої необхідні зусилля всього педагогічного
колективу школи.
Спецкурси
Спеціальні курсице курси профільного доповнення, які поглиблюють, розширюють межі профільних предметів, розвивають і доповнюють їх зміст (деякі з них можуть його інтегрувати, забезпечують задоволення індивідуальних освітніх інтересів, потребі нахилів кожного школяра, а також внутрішньопрофільну спеціалізацію і професійну спрямованість. Інакше кажучи, спецкурси виконують роль надбудови, доповнюючи зміст профільних предметів. Вони є важливим компонентом профільного навчання і способом максимальної індивідуалізації потенціалу кожного учня, компенсуючи досить обмежені можливості базових і профільних предметів. Порівняно з профільними предметами перевага спецкурсів полягає втому, що вони мають більшу варіативність змісту, посилюють прикладну, практичну і дослідно-експериментальну складову профільного навчання, характеризуються нестандартністю, урахуванням регіональних

умов. Саме спецкурси допоможуть усунути суперечності між освітніми потребами молоді і традиційним "асортиментом" навчальних предметів у школі. Нині спостерігаємо тенденцію до скорочення обсягу інваріантних навчальних предметів і збільшення варіативності навчання за рахунок розширення спектру спецкурсів. Отже, зростають можливості шкіл щодо формування змісту навчання (спецкурси впроваджують за рахунок шкільного компонента навчального плану, тому в різних школах з однаковим профілем навчання можуть бути різні спецкурси. Це залежить від рівня підготовки вчителів, матеріально-технічної бази закладу, традицій школи, напрямів розвитку регіону (промислового чи аграрного ) і найголовніше – від запитів, інтересів та можливостей самого учня. Адже, маючи змогу професійно самовизначитись, власноруч будувати своє подальше життя, він може обирати й відвідувати від трьох до шести курсів у межах граничнодопустимого навантаження.
Функції спеціальних курсів
Спецкурси покликані сприяти
- вивченню ключових проблем сучасності в обраній галузі знань
- засвоєнню основних профільних предметів на належному рівні за рахунок насичення їх додатковим змістом, який поглиблює і розширює знання з основних предметів
- орієнтації на діяльнісний аспект змісту, удосконалення навичок пізнавальної, дослідницької діяльності, функціональність знань, утому числі тих, що виходять за межі профілю
- забезпечення внутрішньопрофільної спеціалізації за рахунок залучення міжпредметних зв'язків, що дозволяє ввести курси різної спрямованості. Наприклад, спецкурси Біоорганічні полімери ( хімія та біологія, Природні мінерали в техніці ( хімія, фізика та географія
- підтримці профільних предметів на належному рівні
- ознайомлення з основами майбутньої професійної діяльності. Наприклад, Основи медицини, Основи геології, що відіграє роль проби на профпридатність. До речі, така проба дає учневі змогу визначитись, чи правильно він обрав професію, і, можливо, відмовитись від неї.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал