Галина Лукаш



Скачати 91.52 Kb.
Дата конвертації05.02.2017
Розмір91.52 Kb.
ДО ПИТАННЯ ПРО ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)”

Галина Лукаш

Вивчення української мови у вищих навчальних закладах почалося із набуттям українською мовою статусу державної. Процес впровадження української мови у всі сфери суспільного життя передбачає оволодіння державною мовою в обсязі, потрібному для виконання службових обов’язків і спілкування. Тому спочатку курс української мови у нас мав 72 години і називався “Українська термінологія”. Потім зменшився до 36 годин і набув нової назви - “Ділова українська мова”, оскільки змістом дисципліни стала потреба навчити студентів укладати найпоширеніші види документації. Проблема викладання курсу української мови набула значної актуальності, інтерес до неї не згасає до цього часу. Проте розглядалася ця проблема переважно в методичному аспекті. На сьогодні вийшла безліч посібників з дисципліни “Ділова українська мова”, автори яких визначили зміст дисципліни або як сукупність відомостей із справочинства і повторення шкільного курсу української мови із деякою проекцією в офіційно-діловий стиль (Паламар Л.М., Кацавець Г.М., Потелло Н.Я.) або як специфіку офіційно-ділового стилю із наголошенням на правилах написання різних документів (Шевчук С.В., Глущик С.В., Дияк О.В., Любимець Л.П. та ін.). Ці посібники, безперечно, мали велике значення, оскільки заповнили абсолютну відсутність навчальної літератури з нової дисципліни. Також з’явилися дисертаційні дослідження із зазначених питань, в яких уже стали порушуватися питання про необхідність викладати українську мову як комунікативний курс. Із минулого року ми маємо нову назву дисципліни, яка нібито відбиває ширші обрії розуміння мовної освіти майбутнього спеціаліста. Але, на жаль, Галузеві стандарти вищої освіти, “докладені” до нової назви, висвітлюють зміст нашого предмета у все тих же вузьких параметрах “ділової української”, назви якої, до речі, так ніхто до ладу і не розшифрував. Метою цієї статті є спроба з’ясувати призначення нашої навчальної дисципліни “Українська мова (для професійного спрямування)”, її лінгвістичні засади, мету і завдання, порушити проблеми подальшого розвитку мовної освіти, зазначити деякі теми для роздумів.

“Від “батька” нової літературної мови І.Котляревського взяли початок дві головні риси нашої мови – її глибока народність, але й водночас її включення до традицій європейського культурного розвитку”, - зазначає Валерій Акуленко, аналізуючи сучасну лінгвістику та визначаючи у зв’язку з її розвитком нові завдання у викладанні української мови [1, 43]. Він звертає увагу на те, що багатьох науковців світу сьогодні надзвичайно цікавлять закони і таємниці людського мовлення. Досвід найбільш розвинених демократичних країн європейсько-американського культурно-лінгвістичного ареалу свідчить про те, що ці питання все активніше вивчають різні науки соціально-гуманітарного циклу, зокрема такі, як риторика (наприклад, англо-американська традиція плекання красномовства, англо-американська теорія "політичної коректності”, теоретичні пошуки Нідерландів у галузі політичного дискурсу, а Бельгії – “нової риторики"). У США та країнах Західної Європи давно публікуються та активно обговорюються дослідження проблем аргументації, комунікативної етики, логічних засад та лінгвістичних засобів дискусії, переконання, ефективного донесення інформації до співрозмовника, специфіка мовленнєвої комунікації людини, яка живе в інформаційному буревії. Культура цивілізованого публічного мовлення, дискусії, аргументації виховується ще в школі, далі продовжується в коледжах та університетах. Скільки таких ситуацій демонструють нам зарубіжні кінофільми, коли їх героям доводиться без підготовки виступати перед аудиторією, по телебаченню, на радіо. І вони вільно виступають, миттю опановують хвилювання, знаходять дуже прості слова, встановлюючи контакт з публікою, і так само надзвичайно душевно їх промовляють. Бо їх цьому вчили. (Інша річ, що за цією душевністю інколи проглядає звичайний автоматизм, закладений вихованням).

Ще на один момент звертає увагу В.Акуленко – на сферу мовленнєвого етикету. Звичайно, нам необхідно звертатися і до наших національних традицій спілкування, і одночасно зважати на спільноєвропейські традиції мовної ввічливості. Тут досить багато роботи для мовознавців у напрямі впорядкування та кодифікації сфери мовленнєвого етикету на засадах поєднання цих різних тенденцій, адже наша мова – державна мова великої європейської держави, яка має власні давні комунікативні звичаї, а також здавна знайома із організацією міжнародного спілкування. Сучасна лінгвістика переживає період накопичення нових теорій, методів, відбиває процеси жорсткої боротьби різних шкіл, власне, перебуває у вирі змін і безперервного розвитку найновітніших концепцій, акцентів, напрямів. Проте у багатьох нових теоріях все більша увага звертається на мовлення і мовленнєву діяльність. Згадаймо лишень теорію функціоналізму, аналіз дискурсу, теорію мовленнєвих актів і дещо новіші – теорію мовленнєвої дії, теорію комунікативної компетенції, аналізу розмови, етнографію мовлення та ін. У центрі їх розгляду – комунікативні ситуації, мовленнєва діяльність. У полі зору мовознавців перебуває явище мовлення як феномена людської комунікації. Розширюється коло наук, які все активніше цікавляться проблемами мовлення і мовленнєвої діяльності. Це психологія, соціологія, етнологія, логіка, філософія, на перехрестях спільних проблем виникли нові науки: соціолінгвістика, психолінгвістика, етнопсихолінгвістика. Прагмалінгвістика уже увійшла в загальну теорію людської комунікації. Отже, як бачимо, проблема порушена, і нові параметри починають проникати і у сферу мовної освіти.

Таким чином, українська мова для професійного спрямування має передбачати насамперед потребу навчити студентів спілкуванню, і спілкуванню українською мовою. Правила спілкування мають спиратися на вимоги мовленнєвого етикету, виробленого на засадах власних і зарубіжних традицій, та загальні правила етикету публічного й міжперсонального ділового спілкування, а також передбачати соціально-психологічні та національні чинники комунікації. Українська мова для професійного спрямування – це фахова мова ділових партнерів. Вона повинна засвідчувати високу культуру співрозмовників, їх взаємоповагу та самоповагу, повагу до самих себе як носіїв високорозвиненої і структурно кодифікованої мови. Доречно доповнити також вимоги опанування мовленнєвого етикету необхідністю надати основні відомості з таких питань, як мова і національна картина світу, національні особливості ділового спілкування тощо, що на сьогодні теж є досить актуальними темами, особливо у зв’язку із загальними глобалізаційними процесами на планеті, що їх починає вивчати нова наука глобалістика.

Переходячи від глобальних питань до більш вузьких, зосередимо увагу на стані розвитку української мови. У навчальній програмі обов’язково повинен бути блок тем, присвячений культурі мови. Студентами мають бути міцно засвоєні нормативні основи української літературної мови – від орфоепічних до синтаксичних. У нашому регіоні ми досить уважно намагаємося ставитися до вивчення студентами орфоепічних норм, оскільки школа на них майже не звертає уваги. Можливо, варто докладніше зупинитися на лексичних нормах, проблемах вибору слова з безлічі синонімів, особливостях лексичної сполучуваності слів тощо. Виважено, послідовно, але завзято доводити, чому українською мовою правильно сказати здобути освіту, перемогу, результати; набути нового значення, широкого розголосу, відчутної ваги; зазнати поразки; дістати пошкодження; набрати форми (квадрата); отримати насолоду і одержати квитанцію, а не все це тільки отримати чи, ще гірше, получити. У нашу дисципліну необхідно внести розуміння і усвідомлення того, що мова, якої ми навчаємо, - це не суха протокольна мова канцеляризмів і кальок, це жива мова, “занурена у національну свідомість” [3, 110], а “основною одиницею інформації залишається живе людське слово, яке несе в собі не лише зміст і значення, але й духовну енергію, оскільки його носієм є людина як духовна істота” [5, 78].

Найбільше відкритий і вразливий до різних інформаційних втручань офіційно-діловий стиль. І сьогодні він містить багато лексичних калькованих конструкцій (обстановка хаосу замість атмосфера хаосу, у більшості випадків замість коротшого здебільшого, відволікати увагу замість відвертати увагу, навколишнє середовище замість довкілля, у випадку необхідності замість у разі потреби та ін.); синтаксичних кальок (не повинні входити у протиріччя замість не суперечити, приносимо вибачення замість просимо пробачення, перепрошуємо; вживати заходи замість вживати заходів) тощо, яких треба давно позбутися. Подібні кальки ведуть до пасивності мислення, адже легше просто трохи змінити певне словосполучення і видати його за українське, ніж думати, запам’ятовувати і згадувати питоме українське. Отже, варто зупинятися на сталих зворотах офіційно-ділового мовлення (а набутки в такій роботі уже є – згадаймо зазначені вище посібники з ділового мовлення).

Стан функціонування сучасної української мови, безперечно, не може не позначитися і на фаховому мовленні. Спотворення національних основ мови спричиняє передусім побутування суржика, відставання мови від потреб життя. Засвідчуючи наявність у нашій мові сьогодні різних літературно-мовних традицій і практики (зокрема, дослідники визначають наявність таких чотирьох тенденцій в сучасній мові: побутування східноукраїнського, західноукраїнського, або галицького та галицько-діаспорного варіантів мови, а також стрімке засвоєння англоамериканізмів), варто зазначити перевагу однієї з них саме у практиці фахового мовлення: наша писемна мова виразно наслідує літературно-мовну традицію східноукраїнського варіанта, маючи в активному слововжитку безліч русизмів.

Українська мова довго і неухильно витіснялася з усіх сфер суспільного життя. Тому для переважної більшості носіїв мови професійна діяльність тісно пов’язана із використанням російської мови. І досить часто психологічні чинники спричиняють нездатність відрізнити українські конструкції від російських або сприйняти українські відповідники російських конструкцій. Це пояснюється психофізіологічними особливостями двомовних людей, які звикли до вживання російської мови й мимохіть переносять її риси в українську. Першою професійною мовою для більшості українців була мова російська, тому в діловій сфері ще досі чути “російський акцент”.

Таку мовну практику, коли рідною є не російська, і не українська, а суржик як схрещення двох мов, але розвинений і збагачений в одному-двох поколіннях, останнім часом називають “креольською мовою”, хоча можливо, це поняття й не зовсім точно прикладається саме до нашої мови, бо тут ми маємо справу із мовами спорідненими. “Говорити по-креольському – значить і думати теж “по-креольськи”: носити в голові калічну, закаламучену і неминуче зашорену картину світу”, - зауважила О.Забужко [2, с.77].

“Відтак така суржико-калькована мова обволікає нас усіх і врешті чавить все, що не в її вимірах”, - зазначає І.Фаріон і для прикладу наводить дещо з лексики і синтаксису Конституції нашої держави: існуючі замість сучасні кордони; посадова особа як мертва калька російського должностное лицо замість урядовець; давати показання замість свідчити; забороняється ( тобто забороняє себе) замість заборонено. “Як бачимо, написана Конституція так званою українською радянською мовою – мовою фіктивною, не зануреною в національну свідомість. Тому вона ніяка, в ній слово перестає бути Словом,” - робить висновок дослідниця [4, 257].

Мова є дзеркалом національної ментальності. Тільки вивчення мови народу, з представниками якого наші студенти як майбутні фахівці будуть вступати у ділові стосунки, дозволяє сприймати реальність так само, як і носій мови. Тому ми включили у нову робочу програму такі теми, як “Мова і національна картина світу”, “Мова і держава”, ”Поняття офіційної та державної мови”, ”Престиж мови”, “Поняття культури. Типи культур. Мовний етикет українців”, “Національні особливості ділового спілкування”, а також почали вводити деякі елементи комунікативної лінгвістики. Для того щоб розуміти інших, треба насамперед зрозуміти і самих себе. А розуміння цього випливає із зазначених тем. Якщо інші мають такі явища, то чи маємо їх ми? Без сумніву, маємо. А яка наша власна мовна ментальність, наша національна картина світу? Чому саме так треба говорити, а не так, як звикли. На засадах духовної структури мови, на нашу думку, і треба виховувати сьогоднішніх студентів.

І ще один момент. Наших студентів ніхто і ніде не вчить специфіці наукового стилю, мовним засобам передачі інформації. Вони не знають, як писати реферат, конспект, анотацію (хоча шкільна програма передбачає правила анотування), не знають, як можна скоротити текст, тобто зовсім не знайомі із процедурою компресії тексту. Протягом всього навчання вони змушені самотужки виробляти для себе ці правила. Наші викладачі другий рік опрацьовують зі студентами тему “Мовні засоби передачі інформації. Компресія тексту” (наскільки це дозволяють наші мізерні години) і вже переконалися у її корисності для подальшого навчання студентів.

Таким чином, роздуми над лінгвістичними засадами дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” змушують замислитись над загальними проблемами мовної освіти у вищій, та, власне, і не тільки у вищій, школі і зайвий раз пересвідчитися, що, на жаль, такої системи мовної освіти у нас немає. Зміст дисципліни за Галузевими стандартами (а інші документи, які б регламентували процес викладання мови, не розроблені) подано бідно, непродумано, куцо. З огляду на нагальну потребу змінити зміст мовної освіти вищої школи, поставити його на засади національної та європейської освіти, і навчати студентів не тільки усного, а й писемного спілкування, основам самостійного навчання, конспектування, роботі з текстами, випливає висновок, що за 36 годин цього не зробити. Курс української мови повинен займати хоча б мінімум чотири, краще - шість навчальних семестрів із обов’язковим іспитом. Адже вивчається іноземна мова 240 годин. То чому рідна мова має таку маленьку частку у навчальній програмі? Чи нам немає чому вчити? Як бачимо, є.


SUMMARY
In clause the questions linguistic of a basis of educational discipline "The Ukrainian language (on a professional particular are considered, the attempt is done to define the contents to a language direction)", the problems of general language education are put. In educations in a higher school, the problems blanks in the educational program of a rate of the Ukrainian language are shined.
список ЛІТЕРАТУРи


  1. Акуленко Валерій. Сучасна лінгвістична наука та деякі завдання культури українського мовлення// Культура слова. – К.: Довіра, 2000.- С.43-52.

  2. Забужко Оксана. Репортаж із 2000 року. – К., 2001. – С.77-78.

  3. Мовчан Павло. Мова – явище космічне. – К., 1994. – С.110.

  4. Фаріон Ірина. Пошук українського слова в офіційно-діловому тексті //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 117-118. Слов’янська філологія.- Чернівці, 2001.- С.253-260.

  5. Федик Ольга. Мова як духовний адекват світу. – Львів, 2000. – С. 78.


Надійшла до редакції 26 лютого 2004 р.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал