Електронни й підручни к Київ 2015 2



Pdf просмотр
Сторінка5/14
Дата конвертації06.02.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
тематична карта
України

57
3.3.

Способи та прийоми орієнтування на
місцевості за допомогою карти.


1. Поняття техніки орієнтування та орієнтирів
місцевості.
Класифікація
орієнтирів
місцевості.
У попередній лекції ми приділили увагу основам топографічної підготовки, як найважливішого розділу спеціальної туристської підготовки. Однак, розробка маршруту походу в «домашніх» умовах, сидячи в затишному кріслі з картою, олівцем і курвіметром в руках - це всього лише «половина справи». За нанесеною на карту нитці маршруту варто цей маршрут подолати на місцевості, не допускаючи істотних відхилень від запланованої траси руху; відвідавши намічені рекреаційно-пізнавальні цільові об'єкти; подолавши класифіковані ділянки і закінчивши похід в призначеній точці фінішу і, що важливо, в намічені терміни. Іншими словами, щоб успішно пройти намічений маршрут рекреаційного або спортивного походу треба вміти орієнтуватися на місцевості; ефективний рух по маршруту не можливе без володіння туристамитехнікою орієнтування на місцевості.
Орієнтування на місцевості - це комплекснепоняття, що включає ряд можливих дій, а саме: визначення свого положення щодо оточуючих орієнтирів місцевості
(визначення точки стояння); визначення сторін світу; визначення потрібного напрямку руху і щодо точне рух відповідно до цього напрямку. Вся зазначена сукупність дій дозволяє туристам в поході і на дистанціях змагань ефективно визначати своє місцезнаходження в просторі та часі і рухатися по запланованій (зазвичай нанесеною на карту місцевості) нитці маршруту.
Технікою орієнтування на місцевості вважають сукупність застосовуваних технічних прийомів і засобів, що дозволяють ефективно (з найменшими фізичними та іншими витратами) здійснювати вищевказані дії з орієнтування на місцевості
і вирішувати конкретні завдання орієнтування. Вирішуються за допомогою техніки орієнтування похідні завдання вельми різноманітні.
Зазначимо лише кілька найбільш характерних з них, а саме: дотримання нитки маршруту в цілому і наміченої траси руху на кожному денному переході зокрема; вибір і реалізація оптимального, безпечного шляху подолання конкретного природного перешкоди; пошук місця розташування
Орієнтування на
місцнвості

58 продуктової закидання, пошук потерпілого, для надання йому допомоги і т.д.
Техніка орієнтування, на відміну, скажімо, від техніки подолання природних перешкод, застосовується кожен ходової день походу і на кожному окремому переході.
Тактику орієнтування на місцевості можна визначити як вибір технічних прийомів, засобів орієнтування; оптимальну послідовність їх застосування, що дозволяють з найбільшою ефективністю виконати конкретні завдання з орієнтування на місцевості.Тоді сутністю тактики
є оцінка ситуації і прийняття рішень, а сутністю техніки - виконання цих рішень.
Будь-яке завдання з орієнтування туристи вирішують за допомогою впізнання на місцевості та використання орієнтирів місцевості. Так, своє місце розташування в просторі вони визначають щодо одного
(декількох) упізнаних на місцевості і позначених на карті об'єктів та елементів рельєфу (будов, пагорбів, ярів, об'єктів гідрографії та ін.) Туристи рухаються за маршрутом вздовж упізнаних на місцевості і позначених у мапі ліній (ідуть по дорогах і просіках, пливуть по річках і т.д.); або перетинають об'єкти місцевості, які мають певну площу (йдуть через відкриті простори та лісовімасиви; пливуть по озерах і т.д.).
У такому випадку про ріентіри (на місцевості) - це добре помітні об'єкти місцевості і деталі рельєфу, щодо яких туристи, визначають своє місце розташування й напрямок руху.
Орієнтири місцевості прийнято розділяти на три різновиди: точкові, лінійні і майданні орієнтири. Орієнтири точкові - це об'єкти на місцевості, що зображують на топографічних картах внемасштабнимі умовними знаками, а так само точки перетину лінійних орієнтирів і точки зламів контурів . Наприклад, точковими орієнтирами на маршруті є міст, окрема будівля (хутір) повз якого проходять туристи
(упізнані на місцевості об'єкти, позначені на карті внемасштабнимі знаками).
Перетин просіки та лісової дороги (точка перетину лінійних орієнтирів), очевидний кут кромки лісу, вигин дороги (точки зламів контуру) - це так само характерні приклади точкових орієнтирів.
Орієнтири лінійні - це об'єкти, які мають суттєву довжину на місцевості і зображуються на топографічній карті лінійними умовними знаками. Лінійними орієнтирами є дороги, просіки, річки і струмки, лінії електропередач і т.д.
Орієнтування за
годинником

59
Орієнтири площинні - це об'єкти з добре вираженими контурами, що займають на місцевості певну, порівняно невелику площу. Характерними прикладами майданних орієнтирів служать: озеро, селище, ділянка лісу порівняно невеликій площі (серед відкритого простору) або, навпаки, ділянка відкритого простору (поле), розташований у великому лісовому масиві.
Орієнтування на місцевості може, в залежності від конкретних завдань і обставин, виконаються як з використанням спеціальних засобів
(картографічного матеріалу, компаса, інших вимірювальних приладів), так і без них. Спочатку розглянемо ряд найбільш характерних прийомів орієнтування на місцевості, передбачають використання коштів орієнтування, а саме карти і компаса.
Спрощуючи дійсний стан справ, щоденну завдання орієнтування в поході можна звести до точного (без істотних відхилень) руху по наміченій нитці маршруту від одного проміжного орієнтиру до іншого - аж до запланованого місця організації біваку. Для її вирішення туристи (в основному штурман і керівник групи) час від часу при русі по маршруту звіряють карту з місцевістю; визначають своє місце розташування в даний момент часу (точку стояння); намічають напрям і маршрут руху до наступного проміжного
(опорного) орієнтира. Отже, орієнтування з використанням карти і компаса включає в себе ряд технічних прийомів (дій): упізнання на місцевості об'єктів та елементів рельєфу
(орієнтирів), нанесених на карту; визначення щодо упізнаних орієнтирів своєї точки стояння; визначення необхідного напрямку і маршруту наступної ділянки руху; обчислення його протяжності і, нарешті, рух по вибраному маршруту.
Нижче ми наводимо коротке пояснення даних прийомів орієнтування.
Читати карту (звіряти її з місцевістю) буде набагато легше, якщо вона буде орієнтована по об'єктах місцевості. У цьому випадку взаєморозташування об'єктів і деталей рельєфу на місцевості буде співпадати з взаєморозташуванням відповідних умовних знаків на карті.
Тому звірення карти з місцевістю зазвичай починається з її орієнтування. Орієнтування карти полягає в повороті карти таким чином, щоб лінії магнітного меридіана карти були паралельні стрілкою компаса, а північний обріз карти був би звернений на північ місцевості правило, орієнтування карти проводять за компасом, розгортаючи карту в горизонтальній площині і направляючи її північний обріз у відповідність із

60 зазначенням стрілки компаса на північ. Так як на топографічній карті лінії магнітного меридіана не нанесені (а стрілка компаса встановлюється паралельно лініям магнітного, а не істинного меридіана), то при орієнтуванні карти за компасом слід врахувати величину магнітного схилення в даному районі.
Без застосування компаса карту можна орієнтувати по лінійним орієнтирам. Для цього, ставши на пізнаний лінійний орієнтир місцевості (дорогу, просіку, лінію електропередач тощо) належить розгорнути карту таким чином, щоб лінія цього орієнтира на карті збіглася у напрямку з даною лінією на місцевості. Орієнтувати карту можна і за сукупністю орієнтирів (по декількох наземних об'єктах) пізнаним на місцевості і нанесеним на карту. У даному випадку слід, повертати карту в площині до тих пір, поки взаєморозташування умовних позначень об'єктів на карті не співпаде з взаєморозташуванням відповідних об'єктів на місцевості. Для прийнятного виконання даного технічного прийому достатньо двох-трьох добре помітних орієнтирів, розташованих на місцевості під кутом один до одного. Крім того, грубо орієнтувати карту можна по сонцю,
іншим небесним світилам, по ряду природних ознак.
Карту належить розгортати до тих пір поки взаєморозташування об'єктів на місцевості та позначень цих об'єктів на карті не співпаде (гора на карті виявиться лівіше і далі церкви).
Характерним технічним прийомом орієнтування в поході є звірення карти з місцевістю та визначення точки стояння. Саме поняття «точка стояння» означає своє місце розташування на місцевості щодо значущих (позначених на карті) орієнтирів місцевості.Визначення точки стояння можна зробити декількома способами. По-перше, маючи докладну (великомасштабну) топографічну карту точку стояння визначають щодо найближчого, помітного та зазначеного на карті точкового орієнтиру. Легше за все визначити точку стояння в тому випадку, коли туристи стоять безпосередньо на точковому орієнтира (на перехресті доріг, на мосту через річку і пр.) і пізнають його на карті.
Визначення свого місця розташування не викликає труднощів і у випадку, якщо при звіряння карти з місцевістю розпізнається спостережуваний точковий орієнтир
(пам'ятник, окрема будівля, тріангуляційнихпункт, точка впадання припливу в річку і пр.), розташований поблизу
(скажімо в 100, 200м) від лінії руху.
Правильна
орієнтація карти
на місцевості

61
По-друге, якщо в безпосередній близькості не вдається виявити, що пізнається орієнтиру (наприклад, на місцевості з одноманітним ландшафтом), то для відносно точного визначення точки стояння використовують спосіб зворотного зарубки. Техніка зворотної засічки полягає у визначенні напрямків на два або більше видимих об'єктів на місцевості
(візування) і нанесенні відповідних візирних ліній на карту.
Точка перетину візирних ліній на карті - це і є точка стояння.
Техніка зворотної засічки більш докладно викладена нами у методичному занятті «Технічні прийоми орієнтування».
По-третє, приблизну точку стояння на лінійному орієнтира можна визначити шляхом обліку пройденого відстані вздовж даного орієнтиру (дороги, просіки). При цьому заздалегідь відомо, що група знаходиться на даній стежці, дорозі, просіці і залишається визначити лише конкретну точку її знаходження на відповідномуорієнтира.
Якщо була відома попередня точка стояння групи (скажімо, упізнав на карті місце попереднього малого привалу), то
«поточну» точку стояння можна визначити, відмірявши, пройдена відстань уздовж лінійного орієнтира на карті (з урахуванням її масштабу). У свою чергу, пройдене вздовж лінійного орієнтиру відстань оцінюється за часом і середньої швидкості руху групи.
Після визначення точки стояння і вибору маршруту подальшого руху до наступного цільовим орієнтиру туристам залишається реалізувати даний маршрут, не збившись з нього. Для цього застосовують, в тому числі, прийом «рух на місцевості з читанням карти». Застосовуючи цей прийом орієнтування, туристи спочатку вивчають майбутній відрізок маршруту на карті і створюють його уявний образ (подумки уявляють послідовність орієнтирів місцевості, які повинні зустрітися по дорозі). Далі, здійснюючи рух, туристи порівнюють створений уявний образ місцевості з дійсними, спостерігаються по шляху орієнтирами, і підтверджують тим самим правильність обраного маршруту руху. При цьому час від часу туристи сличают спостережуваний образ місцевості з уявним чином, звертаючись безпосередньо до карти. Рух на місцевості з читанням карти може здійснюватися як уздовж лінійних орієнтирів, так
і в заданому напрямку (по азимуту).
Зрозуміло, рух з читанням карти легше здійснювати при проходженні вздовж попутних лінійних орієнтирів, позначених на карті. При цьому сама лінія руху заздалегідь відома і залишається не збитися з неї (не згорнути,

62 наприклад, на іншу дорогу), чому допомагає впізнання попутних орієнтирів (перехресть, точкових орієнтирів та елементів рельєфу осторонь від дороги, мостів через ріки, струмків тощо.).
Крім руху вздовж лінійних орієнтирів, або руху по бездоріжжю, але з постійним звіренням карти з місцевістю (з упізнанням орієнтирів місцевості), в туризмі часто застосовують і прийом руху «в заданому напрямку», тобто рух по азимуту.
Азимут - це кутовий напрямок на необхідний орієнтир щодо істинного (географічного півночі або магнітної півночі). Визначимо, що азимут - це кут від 0 до 360, який вимірюється за годинниковою стрілкою між напрямком на північ (істинний чи магнітний) і напрямом на заданий орієнтир. Детальніше поняття азимута і порядок його вимірювання розглянуті нами у методичному занятті
«Технічні прийоми орієнтування». Рух по азимуту (компасні курсом) дозволяє переміщатися по прямій лінії в напрямку невидимого, віддаленого об'єкта. Протяжний рух у заданому напрямку використовують у разі відсутності на місцевості попутних лінійних орієнтирів або неможливість руху з упізнанням орієнтирів (маємо або «бідну» орієнтирами карту, або бідну орієнтирами місцевість, або сполучення того й іншого). Крім того, рух по азимуту може застосовуватися і на коротких відрізках маршруту, наприклад, для виходу на потрібний лінійний або інший орієнтир «коротким шляхом».
Розрізняють «грубий» рух у напрямку і точне рух по азимуту. Рух у напрямку туристи застосовують на порівняно коротких відрізках маршруту при виході на лінійний орієнтир, розташований під кутом 60-90 градусів до напрямку руху або на відносно великій площинної орієнтир.
При такому русі точний азимут руху по карті не визначають, а потрібний напрямок руху витримують щодо розташування на небозводі небесних світил
(Сонця,
Місяця,
Полярної зірки), з урахуванням природних ознак місцевості або зрідка звіряючись з компасом.
Якщо в заданому напрямку потрібно пройти значну відстань (понад кілометр) і вийти до порівняно невеликого площадному орієнтиру чи лінійному орієнтиру, розташованому під гострим кутом до напрямку руху, туристи застосовують точне рух по азимуту. У даному випадку напрямок руху строго витримується за компасом (див. методичне заняття «Технічні прийоми орієнтування»). Рух по азимуту в умовах туристського походу на відстань 1км
Геометрія
азимутальних
визначень
Азимут – арабське слово, що в перекладі означає
«напрямок».

63 вважається точним, якщо відхилення від заданого кінцевого орієнтиру складає 50 м і менш, а на відстань 3км - якщо відхилення складає 200 м і менше.
При русі по азимуту на великі відстані рекомендується періодично міняти його на 1-2 градусів вправо і вліво, щоб уникнути накопичення систематичних помилок.
У випадку, коли під рукою немає карти і компаса, визначити сторони Світу (сторони горизонту) і потрібний напрямок руху можна по небесним світилам або за результатами спостереження за місцевими (природними) ознаками (природними покажчиками напрямків зі світу рослин і тварин, світу неживої природи). Досить надійними і широко використовуються на практиці покажчиками напрямку є небесні світила: сонце, місяць, зірки. Щоб визначити сторони світу по небесним світилам, треба знати який стан вони займають на небозводі щодо направлення меридіана при спостереженні на даній широті, в даний час доби. Розглянемо послідовно ряд можливих способів визначення сторін світу по небесним світилам та іншим природним вказівниками.
Самий простий та відомий спосіб визначення сторін світу - за Сонцем. Завдяки обертанню Землі навколо власної осі ми спостерігаємо переміщення Сонця по небосхилу, яке в середніх широтах становить близько 15° за 1 годину.
Загальновідомо, що опівдні (12 годин місцевого (сонячного) часу) Сонце знаходиться на півдні, а тінь від будь-якого предмета падає строго на географічний північ. Відповідно о 6 годині ранку сонце знаходиться приблизно на сході, а о 18 годині - приблизно на заході. Лише два рази на рік, у періоди рівнодень (близько 21 березня і 23 вересня), сонце сходить точно на сході і заходить точно на заході. Точки сходу і заходу переміщуються на північ влітку і на південь взимку, на величину (амплітуду) досягає максимуму у періоди сонцестояння (наприклад, на північній широті 55 максимальна амплітуда досягає величини 44 градусів. З урахуванням введеного декретного часу і переходу на літній
- зимовий час, з квітня по жовтень сонце в наших широтах буде на Півдні в 14-00, а з листопада по березень - в 13-00.
Визначення сторін Світу по Місяцю складніше, ніж за
Сонцем. Протягом ночі можна бачити, як нічне світило рухається по небосхилу приблизно по тій же траєкторії, що й сонце: сходить на сході; заходить на заході і опиняється на півдні в максимально високому положенні над горизонтом
(напрямок найкоротшою місячної тіні показує напрям на

64 північ). Але час сходу й заходу Місяця не постійно і змінюється в залежності від фази Місяця (повна, молода, старіюча, зростаюча). У таблиці наведено положення місяця щодо направлення меридіана в різні фази, в різний час доби, знання якого дозволяє приблизно визначити сторони світу.
Вночі, при безхмарному небі, найкраще визначати сторони Світу по Полярній зірці. Вона знаходиться фактично на продовженні земної осі і тому завжди показує напрям на північ, не беручи участь у видимому русі зірок по небосхилу.
Помилка у визначенні напрямку на північ у даному випадку не перевищує 1-2 градуси. Відшукати Полярну зірку на нічному небі допомагає сузір'я Велика Ведмедиця, що має характерне обрис гігантського ковша з ручкою. Якщо через дві крайні зірки ковша (вони носять назви Дубхе і
Мерак) провести уявну лінію і відкласти на ній п'ятикратне відстань між ними, то на кінці останнього (п'ятого) відрізка буде видно яскраву Полярна зірка.
Положення місяця щодо сторін Світу, в різні фази й час
доби.

Фази Місяця
Місяць перебуває орієнтовно
У 19-00
У 1-00
У 7-00
Перша чверть
На Півдні
На Заході
-
Повний місяць
На Сході
На Півдні
На Заході
Остання чверть
-
На Сході
На Півдні

Орієнтування з природничих ознаками набагато менш точне, ніж по небесним світилам і, тим більше, ніж з використанням компаса. Тим не менш, якщо компаса немає, небесних світил не видно внаслідок хмарності, то доводиться застосовувати і дані прийоми орієнтування. Більшість нижче обговорюваних природних покажчиків напрямку обумовлені відмінностями в освітленості і кількості теплової (сонячної) енергії, одержуваної рослинами та об'єктами неживої природи, в залежності від їх розташування щодо сторін горизонту. Наведемо приклади деяких, добре відомих покажчиків напрямку.
Мохи і лишайники інтенсивніше розвиваються на північній стороні стовбурів окремо стоять дерев (насправді на їх ріст впливає безліч чинників і цим «покажчиком» слід
Геометрія
знаходження
Полярної зірки

65 користуватися тільки за наявності інших орієнтувальних ознак).
Кора з північного боку стовбурів дерев буває грубіше і темніше, в порівнянні з їх південною стороною (особливо добре це помітно на березах).
Стовбури сосен після дощу чорніють з північної сторони, а смола в сонячний літній день, виділяється рясно з південної сторони.
Мурашники зазвичай розташовані на південь від найближчих дерев, пнів. Південний «схил» мурашника найчастіше більш пологий.
При цьому техніка орієнтування на місцевості має свою специфіку щодо походів, різних за способом пересування. У даній лекції ми вкажемо деякі особливості техніки орієнтування на маршрутах піших і лижних походів.
Пішки в поході туристи принципово можуть рухатися як по дорогах (іншим лінійним орієнтирам), так і без них в будь-якому необхідному напрямку. У даному випадку стають доступні і є ефективними всі вищевказані технічні прийоми орієнтування. Таким чином, туристам варто вибрати і застосувати найбільш ефективний прийом орієнтування з ряду можливих прийомів при русі на певній ділянці маршруту.
У походах по лісовій рівнинній місцевості (наприклад, на Півночі України) особливу увагу слід приділити використанню «попутних» лінійних орієнтирів (доріг, просік). За влучним висловом Б.М. Альошина і А.В.
Серебренникова (1985 р.) лісові та польові дороги - це «лінії найменшого опору» на місцевості, які полегшують рух і збільшують його швидкість. Якщо дорога йде в необхідному напрямку і визначена туристами при звіряння місцевості з картою
-
її використання дуже доцільно.
Домінуючоютехнікою орієнтування в даному випадку буде техніка руху з читанням карти. У той же час, слід мати на увазі, що дороги - це найбільш швидко змінюється елемент ландшафту: на місцевості прокладаються нові дороги, поліпшується якість що вже були доріг і т.д.
Дана інформація не встигає своєчасно «потрапити» на відносно рідко обновлювані карти. Не можна забувати і про генералізацію карти навіть на великомасштабної карті показуються далеко не всі лісові та польові дороги, прокладені на місцевості. Дані обставини часто призводять до того, що лісові та польові дороги не завжди можуть бути надійними орієнтирами.

66
Просіки не так зручні для руху, як дороги, але як орієнтири вони дуже надійні. Просіки розбивають лісові масиви на так звані квадрати лісовпорядкування 2х2 км
(квартали), яким лісництво привласнює певні номери.
Квартали нумерують у напрямку з заходу на схід (зростання номера зліва направо), доходять до границі сусіднього лісового господарства і продовжують нумерацію відповідно до правил переносу. На перетині просік встановлюють квартальні стовпи з номерами чотирьох суміжних кварталів. На перетині просік, туристи легко можуть визначити свою точку стояння, звіривши номери лісових кварталів на стовпі та карти. При цьому, на відміну від доріг просіки не настільки схильні до зміни в часі.
У піших походах рух по попутним лінійним орієнтирам
(дорогам, просіках, берегах струмків та річок тощо) з читанням карти є домінуючим технічним прийомом орієнтування. Тим не менш, часто виникають ситуації, коли доводиться використовувати і прийом руху в певному напрямку (по азимуту). Такий рух може бути запланованим
(найкоротший шлях виходу до необхідного проміжного орієнтиру; подолання класифікованого ділянки в спортивному поході) або вимушеним (наприклад, при відновленні «загубленого» курсу руху). При наявності детальної карти рух до кінцевого цільовим орієнтиру по азимуту здійснюється звичайно з читанням карти: упізнанням проміжних орієнтирів, що лежать за курсом руху туристів. В якості проміжних орієнтирів виступають всі можливі (зазначені на карті) орієнтири місцевості: точкові, лінійні і майданні. Увагу слід приділяти самим надійним, менш схильним до змін у часі орієнтирів: елементів рельєфу, гідрографії, населених пунктів та ін
Слід розуміти, що рух по азимуту не може здійснюватися математично точно. Воно неминуче дає значну похибку, викликану неточним зняттям азимута на карті, похибкою самого компаса, умовами руху на місцевості
і т.д., причому відхилення від цільового орієнтиру на протяжних ділянках руху по азимуту в пішому поході можуть бути досить істотними. К.М. Бардін (1973 р.) вказує два підходи до вирішення даної проблеми. Перший з них заснований на тому, щоб звести до мінімуму допускається похибка при русі по азимуту. Він полягає у використанні ряду прийомів, спрямованих на всебічне підвищення точності витримування потрібного напрямку. Другий підхід

67 полягає в тому, що людина свідомо йде на відхилення від азимута, свідомо перевищує можливу похибку, але відхилення відоме
і враховується.
Один із прийомів, що дозволяють відносно точно рухатися по азимуту, зазначений нами у методичному занятті з техніки орієнтування.
Зазначимо лише, що протяжна ділянка руху по азимуту доцільно розбити на ряд коротких ділянок руху (довжиною менше кілометра) від одного проміжного орієнтиру до
іншого (рух по ланцюгу проміжних орієнтирів, зазначених на карті, до цільового орієнтиру). На коротких відрізках шляху руху по азимуту за інших умов відхилення від наміченого курсу мінімізується. У разі іншого підходу до мінімізації помилок при русі по азимуту, туристи свідомо відхиляються від точного напрямку до кінцевого цільовим орієнтиру.
Прикладом такого підходу, є технічний прийом «навмисне відхилення»
(«випередження азимута»).
Припустимо, туристам, які вчинили радіальний вихід протяжністю декілька кілометрів, належить повернутися до наметів, поставленою раніше на березі річки. Якщо вони спробують повертатися по точному азимуту на надісланий табір, внаслідок помилок при русі, вони можуть вийти до річки
(обмежувальна лінія руху) у тій чи іншій стороні від наметів без точного знання подальшого напрямку руху вздовж річки.
Набагато вигідніше в даному випадку піти з помітним відхиленням від потрібного азимуту з тим, щоб заздалегідь знати, що відхилення відбулося або вправо, або вліво від табору. Тоді туристи, досягнувши річки, будуть точно представляти свій подальший шлях руху до табору. У випадку «навмисного відхилення» можна не піклуватися про велику точності руху за компасом, а це сильно полегшує дії туристів і економить їх час.
Специфіку орієнтування в лижних походах визначають, перш за все, умови подорожі. Як і у випадку піших походів, для туристів лижників принципово є все розмаїття технічних прийомів: від руху по лініях місцевості з читанням карти, до руху по бездоріжжю по азимуту. Обдумуючи тактику орієнтування, взимку слід віддати перевагутим технічним прийомам, які вимагають для свого виконання в умовах холоду менше часу, не вимагають тривалого руху по глибокому снігу і т.д.
Зрозуміло, у лижних походах туристи використовують для руху попутні лісові дороги і просіки (рух з читанням карти). При цьому треба розуміти, що багато лісових дороги

68 не розчищаються від снігу і рух по них на лижах вимагає досить великих фізичних зусиль (лісові та польові дороги взимку далеко не завжди є вже «лініями найменшого опору»).
Тим не менш прокладені через лісовий масив дороги полегшують його подолання - адже рухаючись через ліс по бездоріжжю туристи не лише прокладають лижню, а й змушені часто долати завали з дерев, що впали, пробиратися на лижах крізь густий підлісок та ін Інші просіки в лижному туризмі, притому , що вони є надійними орієнтирами, є важкопереборною, знову ж таки внаслідок глибокого снігового покриву, лісових завалів і густого підліску. Рух по азимуту через лісовий масив в умовах бездоріжжя по вже зазначені причини у лижному поході більш проблематично, ніж у пішому поході і застосовується рідше.
Водні перешкоди (заболочені ділянки, озера, річки), значно ускладнюють рух у пішому поході, навпаки, зимою можуть стати добре прохідними. Більш того, рух на лижах по заболочених ділянках, по льоду річок і озер стає нерідко найбільш ефективним: дозволяє скоротити дорогу до цільового орієнтиру і рухатися за більш щільному, ніж в лісовому масиві, «збитому» вітром снігу. Таким чином, у лижних походах при русі по відкритих територіях (поля, замерзлі озера, заболочені редколесним території) доцільно застосовувати рух по азимуту (або в «грубому» напрямку).
При цьому сама техніка руху по азимуту в лижному поході практично ідентична техніці руху по азимуту в пішому поході (дивіться вище). Відзначимо лише, що в умовах обмеженої видимості (наприклад, в умовах снігопаду, хуртовини) йти по азимуту доводиться, постійно звіряючись з компасом (витримуючи напрям по торцю плити компаса) тому намітити, розташований за курсом руху видимий орієнтир не представляється можливим. У даному випадку може застосовуватися спеціальний прийом
- використання товариша для витримування потрібного напрямку. Ведучий в групі намічає потрібний напрямок і показує його одному з учасників походу. Той починає рух у зазначеному йому напрямку, а ведучий, знаходячись позаду, коректує рух. Помітити відхилення від необхідного напрямку, допущене що йде попереду людиною, значно легше, ніж своє власне.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал