Електронни й підручни к Київ 2015 2



Pdf просмотр
Сторінка2/14
Дата конвертації06.02.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


8

картографічне забезпечення охорони природи, освоєння нових земель, промислового
і цивільного будівництва, розвитку енергетики Ю туризму тощо.
У процесі розвитку географічної картографії і туристичної індустрії виникла спеціальна картографічна дисципліна — туристична картографія.
Картографія туризму покликана бути на службі мандрівників. Практичні потреби мандрівників (туристів) повсякчас вимагають інформацію географічного характеру та картографічне супроводження подорожей.
Розглянемо, як зароджувалася і розвивалася в
історичному аспекті туристична картографія.
Здобутки античної туристичної картографії були надовго втрачені після занепаду Римської імперії та появи
«варварських королівств». В історії цей період отримав назву
«темні віки».
Створення перших туристичних путівників у середньовічній Європі, що містили географічну (дорожню, краєзнавчу, кліматичну) інформацію, відносять аж до VIII ст.
— початку організованих подорожей франкських вельмож до
Палестини та інших країн Близького Сходу. Подорожі до
Єрусалима були популярні і в пізніші часи. Вони залишили свій слід як у середньовічних історичних оповідях
(найдавніша з яких — «Подорожі Ігумена Даниїла по Святій землі» — датується XII ст.), так і в рукописних, а згодом друкованих ілюстрованих путівниках.
Поступово від «дорожників» — описів із послідовним словесним поясненням — відбувається перехід до картографічного супроводження подорожей, зокрема паломництва. Перші з таких карт пілігримів, наприклад,
«Карта Європи Ерхарда Етплауба», датована «священним»
1500 p., коли багатотисячні маси паломників прямували до
Риму, «...вела карта крок за кроком, сповіщаючи про шлях до
Риму, накреслений точками миля за милею, від одного міста
до іншого...».
У XVI ст. з'являються дорожні атласи портативного формату з відображенням основних торговельних шляхів, карти та атласи міст з їх перспективним зображенням.
Найбільш відомим серед них є 6-томне видання (з 1572 р. до
1618 р.) кельнського теолога Георга Брауна, відоме за назвою титульної сторінки першого тому «Міста з одного світу».
Воно включало близько 500 планово-перспективних панорам міст світу, а також зображення окремих курйозних

9 природних пам'яток, що вабили допитливих мандрівників.
Зокрема, для атласу «Опис відомих міст світу» (Кельн, 1618 р.) додавалися й гравюри А. Вестерфельда та A. Гогенберга, виконана за малюнком А. Пассаротті, що відображала панорами міст Львова та Києва.
Цікаво, що й найперші серед друкованих на українських землях планів із зображенням Ближніх
(Антонієвих) та Дальніх (Феодосієвих) печер Києво-
Печерської Лаври, були створені в 1638 р. як додаток до релігійного твору Афанасія Кальнофойського «Тератургіма», згодом неодноразово перегравійовувалися і видавалися у вигляді народного лубкового малюнка з яскравим розфарбуванням, перетворившись, таким чином, на своєрідну доступну і зрозумілу простим прочанам туристичну путівник-картосхему найбільшого в нашій країні сакрального архітектурно-меморіального комплексу.
У 1723—1747 pp. український мандрівник Василь
Григорович Барський здійснив багаторічну мандрівку, маршрут якої пролягав від м. Києва через Галичину,
Словаччину, Угорщину, Австрію, Грецію, Кіпр, Палестину,
Сирію, Єгипет, Туреччину.
B. Барський здійснив і видав опис мандрівок,
ілюстрований 150 власними малюнками, серед яких є зображення міст, монастирів, фортець.
Автором першого атласу, який цілком справедливо кваліфікується як туристичний, став французький негоціант
Жан Шарлей. Він у другій половині XVII ст. з власної
ініціативи здійснив три подорожі до країн Сходу. Поєднавши комерційну мету подорожей
із країнознавчими дослідженнями, Ж. Шарден зібрав цінний історичний, етнографічний, лінгвістичний науковий матеріал.
Картографічним набутком атласу (панорамні кар тинні плани міст) та високохудожнім зображенням
історико- архітектурних пам'яток — храмів, палаців, башт, гробниць, давніх руїн — Ж. Шарден зобов'язаний своєму супутникові в одній із подорожей, художнику Грело. В атласі на «Карті узбережжя Чорного та Азовського морів», створеній Ж.
Шарденом у 1672 р., є зображення території України.
Заслуги в редагуванні та підготовці атласу до видання в 1811 р. належить адміністратору-хранителю Імператорської бібліотеки в Парижі Л. Йанглесу.
План печер Київо-
Печерської Лаври з книги Афанасія
Кальнофойського
«Тератургіма»
Жан Шарден – автор першого туристичного атласу в світі

10
Подібний приклад сполучення картографічного та художнього способів відтворення пам'яток історії та культури, природних об'єктів, населених пунктів знаходимо в загально-географічному та етнографічному атласі Кавказу і
Криму подорожей Ф. Дюбуа де Моя Терра (1843 р.).
Перші путівники «для цікавих» у Російській імперії з'явилися в кінці XVIII ст. Вони знайомили із мм. Санкт-
Петербургом та Москвою. Крим, через його віддаленість, відсутність надійних шляхів сполучення, місць прийому мандрівників та обмеженість відомостей про цілющі природні умови Південного узбережжя, лише в другій половині XIX ст. він привернув до себе увагу тих, хто полюбляв подорожі та відпочинок (рекреацію). Перші путівники, були підготовані Д. Афанасьєвим, Б. Кондаракі,
М. Сосногоровою, А. Безчинським і стали підсумком тривалого вивчення минулого краю та його природи.
Портолан
(компасна карта)
Чорного моря

11

Карта Таврії (Криму) з атласу-путівника Г. Москивча
Серед імператорських видань є путівники, добре забезпечені картографічною інформацією. Це путівники Г.
Москвича, К. Вумбера «Крим» та путівники для закордонних подорожей С. Філіппова, П. Якубовича, А. Ненаюєва. Як додатки до путівників, так і окремими виданнями друкувалися і докладні багатоколірні карти, що за масштабом та спеціальним навантаженням відповідали вимогам пішохідного, верхового, візкового (на екіпажах) туризму курортними околицями м. Ялти, територіями гірського Криму; плани курортних міст (Ялти, Одеси), художньо-картографічні твори
із зображенням перспективного вигляду «з висоти пташиного польоту».
Слід зазначити, що велику роль у розвитку туризму в
Криму на початку XX ст. відігравало Ялтинське відділення
Кримсько-Кавказького гірського клубу, яке не тільки займалося обладнанням туристичних стежок, утриманням притулку для туристів, організацією екскурсій, в яких брали участь до 16 тис. осіб на рік, а й сприяло картографуванню реґіону для потреб туристів.
Перерваний Першою світовою та громадянською війнами процес картографування для туристичних потреб спочатку поновлюється періодично оперативним перевиданням окремих планів міст (Одеса, Київ) та додатків

12 до путівників. З'являються й оригінальні плани міст
(Севастополь, 1927 р., 1928 р.), Харків (1932 р.,1938 р.), зорієнтовані на масових іноземних користувачів, передусім туристів і екскурсантів.
Окремо слід описати розвиток картографічного забезпечення туризму в Галичині.
За часів Австро-Угорської монархії (до кінця 1918 р.) видавництво «Фрейтг і Верндт» (Відень) створювало карти на топографічній основі, в яку більш яскравим кольором вдруковувалося зображення туристичних маршрутів: пішохідних, на кінних екіпажах. Карти мали відповідно оформлену обкладинку, текст, туристичну та маркетингово- картографічну рекламу.

Етно-туристична карта Австро-Угорської імперії
Розвиток самодіяльного туризму в Галичині пов'язаний з діяльністю представників української інтелігенції: Я.
Головацького, І. Франка, І. Крип'якевича та інших, що організовували мандрівки студентської молоді, збирали фольклорні та етнографічні матеріали.
Маркуванням туристичних маршрутів у горах, розробкою та розповсюдженням картографічного матеріалу з
1910 р. активно займалося туристичне товариство
«Чорногора».

13
Велику роль у розвитку туризму в Галичині відіграло будівництво в 1900-х рр. залізниці «Станіслав-Вороненка», вздовж якої у гірській місцевості почалося будівництво вілл, пансіонатів та «закутків» (туристичних притулків для мандрівників та відпочиваючих). Щороку в цій зоні відпочивало до 100 тис. осіб. Для них видавалися спеціальні путівники та карти.
У 1924 р. у Львові було засноване туристично- краєзнавче товариство «Плай»; з 1937 р. його друкованим органом став щомісячний журнал «Наша Батьківщина», в якому серед іншого матеріалу друкувалися схеми туристичних маршрутів теренами Галичини й Українських
Карпат. В той час В. Кубійович уклав «Атлас суміжних….».
У 1920-1930-ті рр. видаються путівники «Історичні проходи по Львові» І. Крип'якевича, «Долиною Опору та
Стрия» Є. Пеленського (путівник мав картографічний матеріал, що допомагав мандрівникам при проведенні подорожей).
Загалом, за часів перебування Галичини в складі
Польщі (1918-1939 рр.) на її територію видавалися дорожні карти, плани міста Львова. Зокрема, велику кількість картографічного матеріалу краєзнавчого характеру видавав картографічний інститут імені Є. Ромена.
Напередодні Другої світової війни на територію
України Першою картографічною фабрикою м. Ленінграда були видані дві карти, які охоплювали територію Південного
Криму та Середнього Придніпров'я, що містили на якісній топографічній основі інформацію про інфраструктуру туризму цих реґіонів України.
З початку війни до 1966 р. включно (за одиничним винятком видання у 1947 р. трестом «Геозйомка м. Києва» плану Києва) популярні картографічні твори туристичного спрямування на території України не видавалися.
Поновлюється розробка карт туристичної тематики лише з 1966 р., коли видаються карти Криму, Закарпаття та
України в цілому.
У 1960-ті рр. туристичні карти видаються лише на географічній основі у вигляді умовного малюнка місцевості або перспективного зображення ландшафту, які виконували пізнавальну та рекламу функції, але для орієнтування на місцевості були непридатні. Украй схематизовані плани міст видавалися в цей час за матеріалами архітектурно- планувальних управлінь міст місцевими видавництвами.
Володимир Кубійович,
український
картограф, автор
атласу українських та
суміжних земель

14
На початку 1970-х рр. до розробки карт туристичної тематики повертається Київська картографічна фабрика
(фабрика № 1 ГУГК). До 1984 р. включно туристичні карти на території України розробляє також Науково-редакційна картоскладальна частина (Москва). А з 1976 р. до цієї справи долучається й новозбудована у Вінниці фабрика № 10 ГУГК.

Туристичний план м. Києва 1970-х рр.
У 1970-х рр. туристично-екскурсійними картами та схематичними планами були охоплені всі адміністративно- територіальні одиниці
України, більшість фізико- географічних та історико-етнографічних реґіонів, планових туристичних маршрутів, курортно-лікувальних та туристичних центрів. Було налагоджене співробітництво з туристичними організаціями, що забезпечували внутрішній та в'їзний іноземний туризм, закладами охорони пам'яток
історії та культури, архітектурних пам'яток, пам'яток природи, музейними закладами.
Видання картографічних творів у ці роки практично монополізується
Головним управлінням геодезії
і картографії, хоча деякі видавництва («Таврія», «Каменяр») зрідка наважувалися видавати оригінальні твори з тематики, що залишалася поза увагою ГУГК: схеми для скелелазіння, гірськолижного спорту тощо. Картографічно забезпечується
ХХІІІ Міжнародний географічний конгрес 1976 р.
1980-ті рр. відзначилися оригінальними науково- технічними розробками науково-редакційного картоскладального підприємства (Київ) науково-популярних атласів «Крим», «Київ», «Азово-Чорноморське узбережжя

15
СРСР»,
«Українські
Карпати»,
«Львів», науково- методичного «Атласу туриста-краєзнавця Київської області».
Тематика туристичного картографування збагатилася творами для пішохідного, водного, велосипедного туризму, приміських маршрутів вихідного дня, пізнавальних маршрутів літературної та історичної тематики, спортивно- видовищних заходів (XX Олімпійські ігри), річкових та морських круїзів, кінно-верхових та транспортних
(автобусних, залізничних) маршрутів.
Карти областей та плани великих міст краєзнавчо- туристичного спрямування уміщувалися в УРЕ, т. 1—12
(1978—1986 рр.) та Географічній енциклопедії України, т.
1—3 (1989—1993 рр.).
Перешкодами для повноцінного туристичного картографування на рівні світових стандартів упродовж усього розглянутого періоду були: неможливість використання повноцінної топографічної основи, обмеженість у показі деяких об'єктів географічного середовища, заідеологізованість (що не давали змоги повноцінно висвітлювати історичну та меморіальну тематику),
ізольованість від світового досвіду картографування, відставання технічної бази від світових стандартів.
Лише з кінця 1980-х рр. демократизація всіх сфер життя поступово повертає туристичним картам і планам їх невід'ємні атрибути: масштаб, зорієнтованість у просторі, топографічну точність, повноту інформації, пізнавальну цінність. Зараз напрямок надзвичайно популяризований.
1.3. Національна інфраструктура геопросторових
даних.
Географічна
інформація в сучасних умовах перетворилася у важливий стратегічний ресурс державного управління та загальносуспільний продукт споживання, у вагомий чинник сталого соціально-економічного розвитку країни та інтегрування в глобальний інформаційний простір.
Геопросторові дані створюються переважно в цифровій формі з використанням сучасних інформаційних та супутникових технологій, дистанційного зондування Землі та цифрових методів картографування і складають основу широкого застосування геоінформаційних технологій в кадастрових та моніторингових системах, в навігації, транспорті, аграрному комплексі та обороні. Зважаючи на

16 постійно зростаючі обсяги геопросторових даних, їх високу вартість, багатогалузеве походження і широке застосування, а також на проблеми, що об’єктивно виникають в організації міжгалузевої взаємодії при виробництві, використанні та
інтегруванні даних з різних джерел, у більшості країн світу розроблені та реалізуються програми створення національних інфраструктур геопросторових даних, які об’єднують усі ланки і види забезпечення виробництва, постачання та використання геоінформаційних ресурсів.
Національна інфраструктура геопросторових даних спрямована на удосконалення системи забезпечення потреб суспільства у всіх видах географічної інформації, підвищення ефективності використання геопросторових даних та геоінформаційних технологій в системах підтримки управлінських рішень органів державної влади, місцевого самоврядування, в економічній, соціальній, екологічній, оборонній, науковій сферах в інтересах держави, суб’єктів господарювання і громадян на основі створення і сталого розвитку національної інфраструктури геопросторових даних
України як складової єдиного інформаційного простору країни.
Стратегія розвитку національної
інфраструктури геопросторових даних визначає основні пріоритети, принципи та напрями реалізації єдиної державної політики у сфері створення, зберігання та використання геопросторових даних України, розвитку ринку сучасної геоінформаційної продукції і геоінформаційних послуг та інтегрування
України в глобальну і європейську інфраструктури геопросторових даних.
Міжнародний
досвід
та
стан
формування
інфраструктури геопросторових даних в Україні.
В Україні у різних галузях, в державних адміністраціях різного рівня, в органах місцевого самоврядування, в кадастрових та інформаційних центрах започатковані та реалізуються проекти створення геоінформаційних систем різного проблемного спрямування і територіального охоплення. Об’єктивно зростають обсяги геопросторових даних та суспільні витрати на їхнє виробництво, супроводження і використання.
Україна приймає участь в міжнародних геоінформаційних проектах та глобального картографування, має значний науково-технічний та виробничо-технологічний потенціал для створення геопросторових даних з застосуванням сучасних методів дистанційного зондування
Супутникова
інформація – основне
джерело формування
інфраструктури
геопрострових даних

17
Землі, цифрових методів геодезичних вимірювань, заснованих на супутникових технологіях.
Разом з тим, існуючий стан створення геоінформаційних ресурсів та надання геоінформаційних послуг в Україні характеризується низкою проблем та негативних явищ, серед яких:

переважно відомчий принцип формування геоінформаційних ресурсів без належного рівня координації та взаємодії;

значне дублювання топографо-геодезичних та картографічних робіт;

обмежений доступ до геопросторових даних, що накопичуються у відомчих фондах;

відсутність
єдиної системи національних стандартів на геоінформаційну продукцію; невідповідність законодавства у сферах геодезії і картографії, державної таємниці, сертифікації, ліцензування, інформаційних та геоінформаційних технологій сучасному постійно зростаючому рівневі розвитку науки і техніки, вимогам органів державної влади, суб’єктів господарювання та громадян до якості й оперативності доступу і отримання геопросторових даних;

відсутність доступних метаданих про геодезичні і картографічні роботи та про створені за їх результатами геопросторові дані;

недостатнє фінансування геодезичних
і картографічних робіт загальнодержавного значення, унаслідок чого державні карти і плани вчасно не оновляються, а 80% матеріалів і даних
Державного картографо-геодезичного фонду не відповідає встановленим нормативам за відповідністю стану місцевості;

відсутність організаційної структури та мережі геоінформаційних центрів, уповноважених та відповідальних за створення і ведення баз геопросторових даних на загальнодержавному, регіональному та місцевих рівнях.
Аналіз цих та інших проблем свідчить про необхідність вдосконалення державної політики у сфері формування і використання геоінформаційних ресурсів в Україні на засадах створення та сталого розвитку Національної
інфраструктури геопросторових даних.
Квадракоптер (дрон) –
моніторинговий
пристрій для збору
потокової географічної
інформації

18
Мета, основні завдання та принципи створення
національної інфраструктури геопросторових даних.
Основною метою створення національної
інфраструктури геопросторових даних
України
є забезпечення зростаючих потреб суспільства у всіх видах географічної
інформації, підвищення ефективності застосування геопросторових даних та геоінформаційних технологій в інтересах сталого розвитку суспільства.
Формування національної
інфраструктури геопросторових даних України спрямовано на вирішення таких основних завдань:

удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення геоінформаційної діяльності в країні, втому числі на рівні прийняття
Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», спрямованого на посилення координації та взаємодії державних установ, органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій усіх форм власності в сфері виробництва та використання геоінформаційних ресурсів з метою мінімізації дублювання робіт із збирання та реєстрації геопросторових даних, досягнення сумісності даних від різних виробників, усунення необґрунтованих бар’єрів
і обмежень в
інформаційній взаємодії виробників і споживачів даних;

створення міжвідомчого координаційного органу з формування та розвитку національної
інфраструктури геопросторових даних з широкими повноваженнями у сфері методичного забезпечення проблеми та налагодження міжвідомчої взаємодії;

модернізації
існуючої системи виробництва геопросторових даних та картографічної продукції на основі всебічного застосування цифрових методів, супутникових методів визначення координат, дистанційного зондування Землі, баз геопросторових даних та геоінформаційних технологій;

забезпечення постійно діючого пооб’єктного топографічного та геоінформаційного моніторингу території, за якого бази геопросторових даних актуалізуються синхронно змінам ситуації на місцевості;
Радіогеодезичні
присторої – навігаційні
системи визначення
просторової геолокації
за допомогою LBS

19

створення національної системи технічних регламентів та стандартів в сфері геоінформатики, гармонізованих з міжнародними стандартами;

формування інтегрованих баз геопросторових даних та метаданих загальнодержавного, регіонального і місцевого рівнів;

розгортання мережі геоінформаційних центрів, геоінформаційних порталів та спеціалізованих підприємств, що охоплює органи державного управління, місцевого самоврядування, основні галузі економіки і сфери діяльності, в яких виробляється та використовується географічна
інформація;

забезпечення рівноправного, широкого та відкритого доступу споживачів до геопросторових даних на основі застосування телекомунікаційних технологій, глобальних інформаційних мереж та
інтегрування України в європейську і глобальну
інфраструктури геопросторових даних;

підтримка та розвиток національного виробництва геопросторових даних, засобів отримання і розповсюдження даних;

подальше розширення ринкових відносин у сфері топографо-геодезичної, картографічної, кадастрової та геоінформаційної діяльності.
До основних принципів створення і розвитку
інфраструктури геопросторових даних належать:

інформаційна безпека України в геоінформаційній сфері, яка визначається сукупністю збалансованих
інтересів особистості, суспільства і держави;

підпорядкованість процесів створення та функціонування інфраструктури геопросторових даних вирішенню пріоритетних задач соціально- економічного розвитку, державного управління, забезпечення обороноздатності і національної безпеки країни;

узгодженість та збалансованість прав і обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування і суб’єктів господарювання при формуванні інфраструктури геопросторових даних на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;

20

максимальне використання уже створених геоінформаційних ресурсів;

формування організаційної структури на основі
існуючих організацій, що знаходяться в підпорядкуванні державних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування;

використання діючих міжнародних стандартів при розробленні технічних регламентів та національних стандартів на створення і надання в користування геопросторових даних і метаданих;

обґрунтованість, цілісність, повнота та достовірність даних на основі реєстрації відомостей тільки із первинних документів, які прийняті за офіційні джерела вхідної інформації;

виключення дублювання робіт і бюджетних коштів на створення геопросторових даних на усіх рівнях державного управління та місцевого самоврядування на основі реалізації економічної політики і технологій реєстрації даних, що стимулюють збирання даних за принципом «тільки одноразово» для будь-якого об’єкту;

уніфікація геоінформаційних ресурсів на основі використання
єдиного базового набору геопросторових даних, відомостей з першоджерел та застосування єдиних стандартів;

забезпечення максимальної відкритості та доступності базових наборів геопросторових даних
і метаданих для усіх громадян, суб’єктів господарювання, органів державної влади та місцевого самоврядування;

використання глобальних загальнодоступних телекомунікаційних мереж як основного середовища
інформаційного обміну геопросторовими даними;

забезпечення комплексної інформаційної безпеки
інфраструктури геопросторових даних України;

етапність створення та розвитку інфраструктури геопросторових даних як складної організаційно- технічної системи, що характеризується еволюційністю та безстроковістю функціонування, етапністю створення, розвитку і постійного удосконалення на основі комплексного
і програмного підходів.

21


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал