Діагностика особистості



Скачати 174.38 Kb.
Дата конвертації17.01.2017
Розмір174.38 Kb.
Діагностика особистості

Психодіагностичні засоби здебільшого орієнтовані на оцінювання між індивідуальних відмінностей. Коефіцієнти надійності та валідності є оцінками параметрів популяції, вони не характеризують окремого індивіда. Психологічна діагностика конкретної особистості викликає наукові суперечки. Однак вважають, що наука не повинна займатися поодинокими випадками. Попри те, існують емпіричні та об’єктивні процедури опису змін конкретного індивіда і перевірки гіпотези про їхній зв'язок з певними подіями.


Вивчення індивідуальних випадків ґрунтується здебільшого на феноменологічній концепції особистості, згідно з якою особистість унікальна і не порівнювана з іншими. Цей напрям іноді відмовляється від об’єктивних методів, оскільки вони не можуть бути застосовані до окремої людини.

Основою диспозиційного напряму психології особистості у психодіагностиці стали дві ідеї:



  • Люди наділені широким діапазон різних реакцій на ситуації;

  • Немає двох подібних людей

Основоположником теорії рис був Г. Олпорт, який розмежував «зрілих» і «незрілих» людей, обґрунтувавши шість рис зрілої людини. Р.-Б. Кеттел виділив 16 первинних властивостей, які, на його думку, визначають особистісні риси та виділив 12 патологічних рис. Причиною розбіжностей у теоріях диспозицій він вважав некоректне використання факторного аналізу. Однак теорії Олпорта і Кеттела поняття «риса особистості» трактували подібно. Олпортівська концепція рис відповідає поняттю «фактор» у Кеттела. Айзенк виокреми три фактори вищого порядку, які формують суперриси, вказавши, що відмінності між індивідами мають частково біологічну основу.

Створення інструментів для діагностики особистості (питальників) було ініційоване передусім практичними потребами, на теорію дослідники зважали опосередковано, тому особистісні методики і тести містять запозичені з різних теорій конструкції.

Уперше терміни для визначення двох основних підходів до вивчення особистості запропонував Гордон Оллпорт.

Номотетичний підхід полягає в порівнянні індивідів з певного погляду. За ним підходом особистісні риси релевантні для всіх і необхідно з'ясувати, яку ділянку кривої розподілу посідає показник певної людини. Недоліком номотетичного підходу є те, що, даючи концептуальне та емпіричне розуміння певного виміру особистості, він не дає змоги підійти до розуміння окремої людини. Згідно зі старим латинським висловом, наука не займається окремими випадками, закони та теорії і не повинні нічого говорити про індивідуальність.



Основні переваги номотетичного підходу: широта, точність, відтворюваність, можливість прогнозування. Основні недоліки: відсутність яскравості, життєвості.

Ідеографічний підхід полягає у вивченні одного індивіда без зіставлення його даних з іншими. При аналізі окремої особистості слід використовувати терміни і поняття, що підходять саме для неї. Такий опис особистості можна отримати за допомогою різних джерел: самоопису, описів інших осіб, а також певних об'єктивних вимірів самої особистості. Ідеографічний підхід вимагає інтенсивного вивчення окремого випадку. Він спрямований на всебічне емпатичне розуміння унікального складу особистості окремої людини. Проблема застосування цього підходу в тому, що дослідження окремої особистості можуть привести до відкриття психологічного механізму, однак для встановлення закономірності їх недостатньо. Пояснення унікального випадку недостатньо для виявлення загальних законів.



Основні переваги ідеографічного підходу: глибина, яскравість, життєвість, унікальність, всебічний підхід до особистості, глибина вивчення й аналізу. Основні недоліки: недостатня точність, несистематичність даних, суб'єктивізм інтерпретації.

У психології особистості номотетичний підхід домінував в останні 30 років. Його прибічники не заперечують унікальності кожної особистості. Вони лише вважають, що вона є наслідком унікального поєднання різних рівнів особистісних рис, а самі ці риси однакові у всіх. Найбільш лаконічно сформулював цю точку зору Айзенк: «Для вченого унікальний індивід – це просто точка перетину ряду кількісних змінних» (1952).

Прибічниками номотетичного підходу частіше стають учені, схильні до строгого наукового мислення. Вони вважають, що справжні ідеографічні методи не є науковими, вони по суті-лише номотетичні оцінки окремого випадку. Ідеографічність, на їхню думку, означає лише те, що дослідник фіксує свою увагу на окремому випадку. Якби не було схожості між індивідуумами, то ідеографічне дослідження було б позбавлено будь-якого сенсу. Також прибічники номотетичного підходу наполягають на тому, що всі аспекти особистості та її поведінки, в тому числі цінності, настрої, примхи, можна оцінити цілком точно і надійно. Вони вважають, що емпіричні методи є найкращими для дослідження складних структур.

Прибічниками ідеографічного підходу частіше є дослідники з ліричним складом розуму, які переконані, що особистість неможливо охопити якоюсь теоретичною схемою. Вони часто досить енергійно заперечують методи номотетичної школи, які, на їхню думку, механістично та спрощено представляють цілісну особистість. Вони вважають, що якісні характеристики не піддаються визначенню, а головною рисою особистості є унікальне поєднання або унікальна структура особистісних рис, здібностей і потреб.

Ідеографічний підхід (Дж. Т. Ламієл, 1981) пропонує використання ідеографічних методів для опису особистості, а номотетичний – для її дослідження. Більшість психологів дотримується номотетичного підходу, однак теоретики особистості завжди прихильно ставилися до ідеографічного. Ідеографічною методологією особливо часто користуються клінічні психологи, і на саме на цій основі вони наповнили психологію великою кількістю цікавих гіпотез.

В психологічній науці, як і в багатьох інших, існує проблема взаємовідношення загального і індивідуального. По іншому, це питання формулюється так: що є предметом вивчення психологічної науки – людина в загальних рисах або людина в її особливих індивідуальних якостях? Обидва ці полюси знаходяться у сфері компетенції психологічної науки.



Вивчення продуктів творчості окремої особи, біографічне інтерв'ю, деякі проективні техніки відносяться до ідеографічних методів, оскільки вони намагаються розкрити психологічні особливості окремої особи, конкретної індивідуальності. Такі методи мають мінімум обмежень, привнесених експериментатором і будуються на основі особливостей особистості, що вивчається.

Методи, націлені на вивчення «людини загалом» називаються номотетичними, оскільки вони проводять узагальнення специфічних особливостей окремих осіб, визначають середнє арифметичне і потім порівнюють кожну нову особистість, що вивчається, з цим «середнім». До них відносяться всі стандартизовані тести, тобто тести, що оснащені нормами.

Кожний з двох підходів завоював своїх прихильників. Можна сказати, що це суперечка між прихильниками пояснення (номотетичний, він же статистичний підхід) і розуміння (ідеографічний, він же ідеоморфічний, морфогенетичний, клінічний підхід).

Наука, як номотетична, так і ідеографічна, повинна бути у значній мірі обґрунтованою.

Пропоновані ідеографічні інтерпретації повинні піддаватися перевірці, передачі і мати високу прогностичну силу.

Г. Олпорт приводить наступні ідеографічні методи.

1. Метод розроблений Болдуіном на основі аналізу листів однієї жінки на ім'я Джені (Baldwin,1942). Предметом вивчення була індивідуальна структура її мислення, а саме, комплекси асоціацій. Який емоційний тон її листа, коли вона говорить про жінок, про гроші, про природу? Якщо вона розказує про свого сина, про що ще згадується в цьому контексті? За допомогою цього методу, названого Болдуіном «Аналіз структури особистості», можна виявити низку цікавих особистисніх феноменів, і він не вимагає залучення якихось середньо групових показників.

2. Метод був розроблений Шапіро (Shapiro, 1961). На основі п'ятигодинної глибинної розмови психіатра (психолога) з пацієнтом конструюється опитувальник, який надалі використовується для роботи з цим і лише з цим пацієнтом. Повторні його заповнення з інтервалом в декілька місяців або років допомагають прослідити процес взаємодії фахівця з клієнтом, а також моменти поліпшення або погіршення здоров'я.

3. Метод для визначення сфери інтересів особистості і їх кількості. Теоретична посилка така, що можна якоюсь мірою повно зрозуміти життя людини, якщо прослідити її основні інтереси або мотиви. Наприклад, видатний письменник-фантаст Г.Уеллс сам писав, що в його житті було тільки дві основні теми – світовий уряд і секс. Говорять, що у Л.М.Толстого після його відлучення від церкви була лише одна тема – прагнення до простоти життя. У Уїльяма Джеймса, за свідченням його біографа, було вісім домінуючих тенденцій. Модель методу полягає в тому, щоб виділити апріорно у особистості список цих домінуючих тенденцій (на основі опитування добре обізнаних про цю людину людей) і потім підрахувати, яка кількість повсякденних дій може бути віднесена до тієї або іншої з цих тенденцій. Проблема полягає тільки в об'єктивності даного експертного спостереження.

4. Для вивчення індивідуальної системи цінностей можна застосувати прямі питання типу: «Що б вам хотілося мати більше всього на світі?», «Які події викликають у вас відчуття повноти життя?», «Які події викликають у вас відчуття власної унікальності?»

5. Олпорт стверджує про необхідність довіри до досліджуваного, коли він розказує про принципові аспекти свого життя. Він пише, що проективні тести не можуть застосовуватися у відриві від направлених методів, оскільки ми не можемо проінтерпретувати одержані за їх допомогою результати, якщо нам невідомо, чи узгоджені вони з його уявленням про себе або суперечать йому.

6. Метод «Шкала самовизначення» Килпатріка і Кантріла (Kilpatrick, Cantril, 1960). Перед досліджуваним кладуть бланк, на якому намальовані сходи з десятьма ступенями. Досліджуваному пропонують розказати, в чому, на його думку полягає «найкращий або ідеальний спосіб життя». На малюнку цьому способу життя відповідає сама верхня, десята сходинка. Потім його просять описати «якнайгірший спосіб життя», як він його собі уявляє. Це, говорять йому, нижня сходинка сходів. Після цього досліджуваний повинен вказати, на якій зі сходинок сходів, на його думку, знаходиться зараз він сам. Також нерідко задаються питання типу: «в якому місці цих сходів Ви знаходилися два роки тому? Як Ви думаєте, де Ви виявитеся через п'ять років?». Олпорт пише, що така методика досить продуктивна в діагностиці і консультуванні. Автори використовували її також в дослідженні, присвяченому вивченню динаміки моральних установок, зокрема для порівняльного аналізу установок в стабільних країнах і в тих, які нещодавно пережили революцію.

Х. Херманс розробив метод самоконфронтації. Спочатку індивід визначає, про які цінності він хоче говорити. Людина описує почуття й емоції відповідно до системи цінностей. Матриця ефектного змісту, яку пропонують індивіду, містить 24 описи різноманітних почуттів. Емпіричний аналіз взаємозв’язку між цінностями і афектним змістом виявляє спорідненість між системами цінностей і почуттів, які теж можна порівняти. Потім результати пред’являють індивіду. Зіставлення використовують для того, щоб індивід побачив власну систему цінностей. Вважають, що така спеціально організована рефлексія людиною її цінностей має діагностичне і психотерапевтичне значення. Класичні правила теорії тестів не допускають застосування таких процедур, оскільки за відсутності стандартизованих завдань і норм, отриманих на репрезентативній вибірці, неможливо оцінити надійність і валідність тесту.

Процедурою оцінювання певних аспектів окремої особистості є визначення «лінії життя» людини. Досліджуваний повинен вибрати одне з тверджень на біполярній шкалі (наприклад, «впевненість у власній компетентності, відчуття щастя..» – «невпевненість у компетентності, відчуття нещастя…»). За цією шкалою досліджуваний визначає значущість вказаних ним подій від юності до літнього віку.

У психології розвитку послуговуються концепцією завдань розвитку. П. Хейманс описує її у такий спосіб: « Завдання розвитку – це період або напрям розвитку, упродовж якого індивід має змогу довести перед особливим журі або аудиторією, що він здатен виконати певні дії. Ця здатність обумовлена контрольованим доцільним використанням наявних особистісних, суспільних і (або) матеріальних ресурсів. Якщо журі або аудиторія переконуються, що індивід дійсно володіє такою здатністю виконати дію, йому надається право діяти на власний розсуд, так, ніби він дійсно набув дану «здатність». Можна простежити і дослідити процес засвоєння нового виду діяльності індивідом. Вивчення певних подій життя вважається важливим тому, що вони є «завданням розвитку». Після такої події людина переосмислює свою ідентичність. У неї або змінюється погляд на власне життя, або вона створює нову Я-концепцію. Таке дослідження здійснюється стосовно окремого індивіда в період, що цікавить дослідника, зокрема, коли повинні відбутися суттєві події. Прагнучи передбачити, яку Я-концепцію обере індивід, Хейманс використав питальники, які необхідно було заповнювати щодня. Це процедура хоча й ідеографічна, проте об’єктивна. – дає можливість прогнозу (але не в сенсі прогностичної валідності).



При цьому від ідеографічних методів можна перейти до номотетичного аналізу, якщо узагальнити результати цих методів по багатьом досліджуваним.

Вище перелічені методи є повністю ідеографічними. Нижче ми вкажемо ті методи, які можуть виявитися дуже корисними при вивченні індивідуальності, хоча по своїй природі вони близькі до кількісних методів.

1. Ранжування за тими параметрами із запропонованого списку, які сам досліджуваний, або опитуваний експерт, вважає характерними для оцінюваного об'єкту, будь то він сам або інша людина чи група. Такий спосіб дозволяє людині ігнорувати нерелевантні змінні. А цього не вистачає практично всім кількісним методам.

2. Методика «репертуарних решіток» Келлі (1955). Досліджуваного просять сказати, що загального між двома пропонованими поняттями і чим вони обидва відрізняються від третього (наприклад, порівняти членів своєї родини - мати, сестру, дружину). Так виявляються особистісні конструкти (способи оцінки, інтерпретації), властиві тільки даному досліджуваному. Проте, список елементів (значущих інших людей) задається експериментатором і в цьому обмеження ідеографичності даного методу.

3. Метод Олпорта-Вернона «Вивчення цінностей» за теорією Шпрангера: в якої мірі людина віддає перевагу теоретичним, економічним, естетичним, релігійним, політичним і соціальним цінностям. Ідеографічность даного методу полягає в його іпсативній, а не нормативній оцінці вираженості даних цінностей. Отриманий в результаті профіль не показує, більше або менше в порівнянні з групою інших людей дана людина віддає перевагу таким цінностям. Його призначення – продемонструвати співвідношення значущості цих цінностей для даної особистості: які для нього більш значимі, які менш.

4. Q-сортування Стефенсона, що використовується для вивчення змін в Я-концепції. Ідеографічность даного методу також полягає у використовуванні іпсативної оцінки. Обмеженість – вимоги нормального розподілу і запропоновані для класифікації риси особистості.

5. Психобіографічне лонгітюдне інтерв'ю Ханса Томе. Х.Томе різко негативно відноситься до всіх стандартизованих опитувальників і проективних тестів і називає їх «пострілами із засідки». На його думку дослідник і респондент – рівноправні партнери психологічної взаємодії і мистецтво психолога полягає в тому, щоб в чесній бесіді разом з партнером шукати причини його психологічних проблем або вивчати людську природу.

Найбільш ефективно застосовувати ідеографічні методи разом з номотетичними, щоб скористатися перевагами обох підходів, хоча, можливо, навчитися працювати з ідеографічними методами буде дещо складніше, ніж зі стандартизованими тестами.



Міннесотський мультифакторний особистісний опитувальник (MMPI) – особистісний опитувальник, розроблений в кінці 30-х – початку 40-х років в Університеті Мінесоти Старком Хатуеєм и Джоном МакКінлі. MMPI широко використовується в клінічній практиці. В СРСР адаптація методики почалась в 1960-х роках. У 1989 році вийшов рестандартизований варіант методики – «MMPI-2». «MMPI».

Основні клінічні шкали MMPI



  1. Шкала іпохондрії (HS) – визначає «близькість» досліджуваного до астено-невротичного типу;

  2. Шкала депресії (D) – призначена для діагностики міри суб’єктивної депресії, морального дискомфорту (гіпотимний тип особистості);

  3. Шкала істерії (Hy) – розроблена для виявлення осіб, схильних до невротичних реакцій конверсійного типу (використання симптомів соматичного захворювання в якості засобів вирішення складних ситуацій);

  4. Шкала психопатії (Pd) – спрямована на діагностику соціопатичного типу особистості;

  5. Шкала маскулінності-фемінності (Mf) – призначена для вимірювання міри ідентифікації досліджуваного з роллю чоловіка чи жінки, насаджену суспільством;

  6. Шкала параної (Pa) – дозволяє говорити про наявність «надцінних» ідей, підозрілості (паранояльний тип особистості);

  7. Шкала психастенії (Pt) – діагностується схожість досліджуваного з хворими, які страждають фобіями, нав’язливими думками, діями (тривожно-недовірливий тип особистості);

  8. Шкала шизофренії (Sc) – спрямована діагностувати шизоїд ний (аутичний) тип особистості;

  9. Шкала гіпоманії (Ma) – визначається міра «близькості» досліджуваного до гіпертимного типу особистості;

  10. Шкала соціальної інтроверсії (Si) – діагностика інтровертованого типу особистості. Дана шкала не є клінічною.

Оціночні шкали

  1. Шкала «?» - шкалою може бути названа лише умовно, так як немає тверджень, які відносяться до даної шкали. Реєструє кількість тверджень, які досліджуваний не зміг віднести до «вірних» чи «невірних»;

  2. Шкала «брехні» (L) – призначена для діагностики щирості досліджуваного;

  3. Шкала достовірності (рідкості) (F) – створена для виявлення недостовірних результатів (пов’язаних з недбалістю досліджуваного), а також агравації і симуляції;

  4. Шкала корекції (K) – введена для того, щоб згладити спотворення, які можуть з’являтися через надмірну недоступність і обережність досліджуваного.

В останні роки ММРІ перероблявся і тепер існує дві окремі версії ММРІ-2 і ММРІ-А (підліткова версія).

ММРІ-2 складається з 567 тверджень. Перші 370 – аналогічні твердженням класичного ММРІ, якщо не говорити про редакційні зауваження та перестановку тверджень. Отримуємо інформацію за 10 базовими шкалами та 3 шкалами валідності. Решта 197 пунктів (107 з них повністю нові) необхідні для дослідження показників по всьому комплекту зі 104 нових, переглянутих і збережених шкалах валідності, змістових та додаткових шкал. Твердження запитальника охоплюють такі області:



    • загальний стан здоров’я,

    • емоційні, неврологічні і рухові симптоми,

    • сексуальні, політичні і соціальні аттітюди,

    • навчальні, професійні, сімейні, подружні проблеми,

    • численні невротичні чи психотичні поведінкові прояви, включаючи обсесивні і коспульсивні стани, манії, галюцинації, ідеї відношення, фобії, садистські і мазохістські нахили.

Вісім шкал були створені у 1940-х р.р. емпірично на клінічних вибірках кількістю 50 осіб кожна з типовими для того часу психіатричними діагнозами. Контрольну групу склали 724 відвідувачі і родичі пацієнтів клініки Міннесотського університету. Шкала маскулінності-фемінності, спочатку призначалась для виявлення чоловіків з гомосексуальною і гетеросексуальною орієнтацією, розроблялась виходячи з відмінностей у частоті відповідей на конкретні запитання у військових чоловіків і жіночого персоналу авіакомпаній. Показники за цією шкалою свідчать про міру відповідності інтересів і аттітюдів індивіда стереотипам його статевої групи.

Додана пізніше шкала соціальної інтроверсії була отримана у результаті аналізу відповідей двох контрастних груп студентів коледжу, відібраних на основі крайніх значень показників тесту інтроверсії-екстраверсії.



Г.Ю.Айзенк розробив цілу сім’ю особистісних запитальників для дослідження індивідів за параметром екстра- інтроверсія:

- особистісний список Модслі (МРІ),

- особистісний список Айзенка (ЕРІ),

- найбільш пізній – особистісний опитувальний Айзенка (ЕРQ).



Інтроверт

Екстраверт

Більш чутливі до болю

Менш чутливі до болю

Швидше втомлюються




Збудження заважає їхній діяльності

Збудження допомагає їхній діяльності

Орієнтовані на точність

Орієнтовані на швидкість

Краще встигають у школі, особливо з більш складних предметів




Люблять усамітнене дозвілля

Люблять відпочивати, спілкуючись з людьми

Не потребують новизни і різнобарв’я

Потребують новизни, не можуть виконувати одноманітну роботу

Надають перевагу інтелектуальному і більш тонкому гумору

Насолоджуються відвертим сексуальним і агресивним гумором

Менш навіювані

Більш навіювані




Більш активні у сексуальній сфері, тобто, мають більшу кількість сексуальних партнерів і часто їх змінюють

Якщо студенти вилітають з коледжу через академічну неуспішність, то, скоріш за все, це екстраверти, а якщо є певні психологічні причини, то це будуть інтроверти.

Ще одні дослідження, проведені Айзенком:



    • Екстраверти частіше, ніж інтроверти надавали перевагу займатися у бібліотеці, що дає їм додаткові зовнішні стимули;

    • Екстраверти частіше робили перерви у роботі, ніж інтроверти;

    • Під час занять екстраверти надають перевагу більш високому рівню шуму і спілкування, ніж інтроверти

    • Різняться за фізіологічними реакціями на один і той самий рівень шуму (у інтровертів вона сильніша), і кожен з них успішніше діятиме при тому рівню шуму, якому надає перевагу. З цього робиться висновок, що для екстра- і інтровертів повинно бути по-різному організоване середовище, різні вимоги до бібліотек і гуртожитків.

Відносно недавно (1991) Айзенк зробив спробу пов’язати риси особистості з імовірністю розвитку таких розладів, як серцеві захворювання і рак, і описав поведінкові форми терапії, які продовжують життя. Ці результати є суперечливими і не всіма науковцями визнаються.

ВЕЛИКА ПЯТІРКА Наприкінці 80-х років XX ст. у межах лексичної моделі, що розвиває напрацювання Г. Олпорта, Р.-Б. Кеттела, Л.-Л. Терстоуна, було здійснено ще одну спробу обґрунтувати факторну теорію рис особистості. Основна її ідея полягає в тому, що всі суттєві психологічні і поведінкові відмінності обов'язково фіксують у мові, тому побутові і літературні висловлювання, що характеризують людську зовнішність, відображають системоутворювальне ядро особистості.

П'ятифакторна модель, або модель «Великої п'ятірки» (РРМ), була підтверджена і психометричними дослідженнями. Виокремлені фактори мають високу конвергентну валідність, виявляються в різних підходах.

Ґрунтовну роботу щодо змісту "Великої п'ятірки" провели дослідники П. Коста та Р. Мак-Крей, Л. Голдберг,

В. Норман, які намагалися визначити найважливіші для людей риси.

Модель заснована на змінних, найширше представлених у мові. При цьому за основу було взято твердження, що «мовну особистість» формують:


    • екстраверсія (утягнутість): товариськість, напористість або спокій, пасивність;

    • доброзичливість (приємність): доброта, довіра, теплота або ворожість, егоїзм, недовіра;

    • сумлінність (надійність): організованість, ґрунтовність, надійність або безтурботність, недбалість, ненадійність;

    • емоційна стабільність: розслаблення, урівноваженість, стійкість або нейротизм - нервозність, пригніченість, дратівливість, невротизм;

    • культурність, відкритість до досвіду: спонтанність, креативність або обмеженість, пересічність, вузькість інтересів.

Фактори «великої п'ятірки» у дослідженнях можуть позначати по-різному, однак загальний зміст моделі досить стабільний.

П'ятифакторна теорія рис особистості ґрунтується на таких постулатах:



    • всі дорослі люди можуть бути охарактеризовані специфічною комбінацією особистісних рис, що впливають на думки, відчуття і поведінку (про індивідуальність);

    • риси особистості, що вивчаються, є ендогенними базовими тенденціями (про походження);

    • риси розвиваються в дитинстві, остаточно формуються в дорослому віці і зберігають свою незмінність у адаптованих суб'єктів (про розвиток);

    • риси організовані ієрархічно, від вузьких і специфічних до широких, узагальнених диспозицій (про структуру).




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал