Державна фіскальна служба україни центр перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів



Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації27.06.2017
Розмір0.64 Mb.
  1   2   3

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації
керівних кадрів
К.О.Линьов
Системний підхід до прийняття
управлінських рішень

Навчальний посібник



















КИЇВ – 2016



________________________________________________________________________________
2
ПРОГРАМА МОДУЛЯ
Актуальність модуля:
Існування людства нерозривно пов’язане з розробкою, прийняттям та реалізацією управлінських рішень. Вони спрямовують людей не тільки на створення величних духовних та матеріальних цінностей, але й на прояви варварства. Від того, хто і як організує свою та чужу діяльність в системі управлінських рішень, залежить зміст та якість життя громадян, дотримання писаних та неписаних законів, майбутнє всіх і кожного. Роль управлінських рішень збільшилася в умовах науково-технічного прогресу, який значно розширює можливості людини, з однієї сторони, у досягненні своїх цілей, а з іншої – у науковому обґрунтуванні прийнятого рішення, його оптимізації та практичній ефективності.
Прийняття рішення не може стати саме по собі дієвим і результативним. Для його ефективності необхідний досвід особистої участі державного службовця у розв’язанні життєво важливих для громадянського суспільства проблем, досвід співробітництва з різними організаціями та знання організаційно-технологічних компонентів керованих перемінних, внаслідок чого у людей з’являється впевненість у силах влади і почуття соціальної відповідальності. При досягненні мети державний службовець повинен пов’язати перетворення наявних ресурсів за допомогою прийнятної технології у готовий продукт чи послугу, необхідні людині.
Хоча завдання прийняття рішень супроводжує людство з моменту його зародження, систематичне їх вивчення почалося лише в ХХ столітті. У останні десятиліття було ясно усвідомлено, що проблема ухвалення рішень міждисциплінарна і вимагає системного підходу. Тому в даний час інтенсивно розробляються тісно зв'язані між собою математична, психологічна, організаційна, інформаційна й інші теорії ухвалення рішень. Проблема ухвалення рішень в управлінні соціальними процесами представляється настільки складною, що разом з використанням системного підходу вимагає для свого вирішення встановлення зв'язків між ідеями різних наукових дисциплін, філософських традицій, часто виходячи за межі науки в її традиційному розумінні і породжує елементи нового бачення реальності.
Мета модуля – формування професійних компетенцій працівників органів ДПС України для виконання організаційних та управлінських функцій у процесі розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Завдання модуля:


систематизувати знання щодо:
o системного підходу до управлінської діяльності як засобу формування цілісного світогляду державного службовця, відчуття нерозривного зв'язку людини зі всім оточуючим її світом; o
процесів підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень; o
добору критеріїв та альтернатив у процесі прийняття управлінських рішень.

сформувати вміння:
o діагностувати проблеми та проблемні ситуації в управлінській діяльності; o
ставити мету і завдання до прийняття конкретного управлінського рішення; o
прогнозувати наслідки прийнятого управлінського рішення.

розвинути установки до:
o системності; o
аналітичності; o
адаптивності.

________________________________________________________________________________
3
Очікувані навчальні результати модуля:

знання:
o сутності та специфіки системного підходу до управлінської діяльності; o
теоретичних основ процесів підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень; o
правил добору критеріїв та альтернатив у процесі прийняття управлінських рішень.

вміння:
o діагностувати проблеми та проблемні ситуації в управлінській діяльності; o
ставити мету і завдання до прийняття конкретного управлінського рішення; o
прогнозувати наслідки прийнятого управлінського рішення.

установки до:
o системності; o
аналітичності; o
адаптивності.

Навчальна стратегія модуля
Реалізація завдань для досягнення навчальних результатів модуля здійснюється шляхом:

самостійного вивчення навчального матеріалу на основі розробленого для модуля комплексу навчально-методичних матеріалів (НММ);

виконання практичного завдання, спрямованого на розвиток вмінь на практиці застосовувати набуті теоретичні знання;

участі у семінарському занятті з метою розвитку критичного мислення для використання у професійній діяльності здобутих знань і вмінь;

проведення вступної та вихідної самооцінки професійних компетенцій; підсумкового контрольного тестування до модуля.

________________________________________________________________________________
4
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН МОДУЛЯ

Тема 1.
Застосування системного підходу у державному управлінні
Тема 2.
Теоретичні основи прийняття управлінських рішень
Тема 3.

Процес прийняття управлінських рішень та його складові
СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА МОДУЛЕМ


Презентація Модуля.

Вступна самооцінка професійних компетенцій.

Вивчення теоретичного матеріалу Модуля.

Складання тесту для самоконтролю.

Виконання практичного завдання.

Участь у семінарському занятті.

Вихідна самооцінка професійних компетенцій.

Підсумкове тестування до Модуля.

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНИХ ГОДИН та БАЛІВ до МОДУЛЯ

Теорія, год.
Практ., год. Семінар, год.
Тест, год.
Всього, год.
Модуль
1 2
2 1
6
Бали
-
2 2
2 6

ФОРМИ КОНТРОЛЮ
Навчальні результати слухачів у межах Модуля оцінюються на основі:

виконання практичного заняття;

участі у семінарському занятті;

підсумкового тесту;
Максимальна кількість балів за Модуль – 6.
Мінімальна необхідна кількість балів за Модуль – 3.

________________________________________________________________________________
5
Вхідна самооцінка професійних компетенцій
з використання ІКТ у діяльності менеджера освіти

зп
Компетенція
Рівень
Високий
Достатній
Недостатній
З1
Знання сутності та специфіки системного підходу до управлінської діяльності
З2
Знання теоретичних основ процесів підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень
З3
Знання правил добору критеріїв та альтернатив у процесі прийняття управлінських рішень
В1
Вміння діагностувати проблеми та проблемні ситуації в управлінській діяльності
В2
Вміння ставити мету і завдання до прийняття конкретного управлінського рішення
В3
Вміння прогнозувати наслідки прийнятого управлінського рішення
П1 системності
П2 аналітичності
П3 адаптивності
Вихідна самооцінкапрофесійних компетенцій
з використання ІКТ у діяльності менеджера освіти


зп
Компетенція
Рівень
Високий
Достатній
Недостатній
З1
Знання сутності та специфіки системного підходу до управлінської діяльності
З2
Знання теоретичних основ процесів підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень
З3
Знання правил добору критеріїв та альтернатив у процесі прийняття управлінських рішень
В1
Вміння діагностувати проблеми та проблемні ситуації в управлінській діяльності
В2
Вміння ставити мету і завдання до прийняття конкретного управлінського рішення
В3
Вміння прогнозувати наслідки прийнятого управлінського рішення
П1 системності
П2 аналітичності
П3 адаптивності

________________________________________________________________________________
6

________________________________________________________________________________
7
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ до МОДУЛЯ


Тема 1. Застосування системного підходу у державному управлінні.
1.1.

Системний підхід як метод дослідження природних та соціальних явищ
різної складності
1.2.

Принципи системного підходу

1.3.
Загальні характеристики та властивості соціальних систем


1.1.

Системний підхід як метод дослідження природних
та соціальних явищ різної складності
"Система" в перекладі з грецької - ціле, що складається з частин, сукупність взаємозв'язаних елементів. Значення слова в даному випадку відображає лише формальний зміст цієї категорії. Сутність системної концепції яскраво розкрив у 20-х роках ХХ століття
А.А.Богданов: "Організм, організація мають свою "мету" і відповідно цьому побудовані...
Організоване ціле виявилося насправді практично більшим від простої суми частин, але не тому, що в ньому створювалися із нічого нові активності, а тому, що його наявні активності поєднуються більш успішно, ніж протидії опору, що протистоять їм" (Богданов А.А.
Тектология. Всеобщая организационная наука. - Т. 1. - М., 1989. - С. 113, 117).
Особливо інтенсивно теоретична розробка системних досліджень здійснювалася у 30-
50-х рр. ХХ ст. Це знайшло своє відображення в підготовці загальної теорії систем Л. фон
Берталанфі, у кібернетиці М.Віннера, а також у роботах їх послідовників, що займалися теорією управління і теорією інформації, у виробленні численних практично орієнтованих системних підходів, таких як дослідження операцій, системний аналіз і системотехніка тощо.
Теорія систем, системний аналіз, системний підхід твердо затвердився в якості теоретико-методологічного інструментарію при аналізі проблематики соціального управління. Розвиток теорії систем як специфічної сфери знань проходить період активної еволюції, багато його дефініцій ще не мають закінчених характеристик, загальносприйнятливих формулювань. На кінець ХХ ст. було відомо близько 40 визначень поняття "система". Наведемо деякі з них.

Важливо!
З середніх віків поняття "система" належало до систематичного викладення знань, хоча й такого, що відображало закономірності подій, які існують незалежно від цих знань. Саме в такому розумінні вивчав системи Е. де Кондільяк, що опублікував у середині XVIII ст. "Трактат про системи", практично перше велике дослідження на цю тему. На думку де Кондільяка, "всяка система є не що інше, як розташування різних частин якогось мистецтва або науки в певному порядку, в якому вони всі взаємно підтримують одне одного і в якому останні частини пояснюються першими". Це визначення довгий час вважалося класичним. У той період про системність самого навколишнього світу й окремих його явищ (мається на увазі об'єктивна системність як властивість) ніхто не говорив. Лише у ХХ ст. з появою досліджень, зорієнтованих на розгляд оточуючих явищ і всього світу в цілому як систем, теоретична розробка проблематики систем піднялась на якісно новий ступінь. Великою мірою цей теоретико- пізнавальний прорив, що має також і неабияке практично-прикладне значення, був підготовлений досягненнями природничих і соціальних наук у ХІХ - ХХ ст., подальшим розвитком філософського осмислення проблем цілісності і взаємодії цілого та частини.

________________________________________________________________________________
8

Під системою розуміється сукупність елементів (компонентів, підсистем), що знаходяться у відношеннях і зв'язках між собою та створюють певну цілісність, єдність
(Философский словарь / Под ред. Фролова. -М., 1980. - С. 329).

Система - певна множина взаємопов'язаних елементів, яка створює єдність та цілісність, має інтегративні властивості та закономірності (Глазунова И.И. Система государственного управления. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 551 с.).

Система - це сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворює певну цілісність, яка володіє певними властивостями, котрі не зводяться до суми властивостей її елементів.
Система (тобто внутрішньо організована єдність деяких елементів) являє собою нову якість порівняно з несистемним набором тих самих елементів (Нижник Н.Р., Машков
О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред Н.Р.Нижник. -К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.).

Система - множина взаємодіючих елементів, які знаходяться у відношеннях зв'язку один з одним та складають цілісне утворення. Організована система характеризується тим, що її цілісність завжди якісно більша за кількість складових елементів її підсистем
(Социальный менеджмент: Учеб. пособие / В.Н.Иванов, В.И.Патрушев, Н.С.Данакин и др.; Под ред. В.Н.Иванова, В.И.Патрушева. - М.: Высшая школа, 2001. - 207 с.).

Система - це деяке ціле, яке підтримує своє існування та виконує певні функції завдяки взаємодії між його частинами (О'Коннор Дж., Мак-Дермотт Я. Искусство системного мышления. Творческий подход к решению проблем и его основные стратегии. - К.:
"София", 2001. - 304 с.).
Система характеризується складом елементів, структурою та виконує певну
функцію.



















Елементи - це відносно нероздільні частини цілого, об'єкти або операції, які в сукупності складають систему.
Елемент вважається неподільним в межах збереження певної якості системи.
Елементи системи потрібно відрізняти від підсистем, які є частинами системи. В якості підсистеми як правило виступає виділена за функціональною ознакою група елементів.
Інколи підсистема має всього лише один елемент. З іншого боку, один і той же елемент може входити відразу в декілька підсистем.

________________________________________________________________________________
9
Система
Елементи системи
Державна система
Парламент, міністерства ...
Екологічна система
Сімбіотична спільнота рослин, тварин ...
Автомобіль
Двигун, кузов ...
Наука
Спеціальність, розділ, поняття ...
Нервова система
Спинний мозок, нервове волокно ...
Ландшафт
Гори, рівнина, море ...
Світогляд
Принцип, етичне правило ...
Законодавство
Конституція, Податковий кодекс, Закони ...
Товарна біржа
Розрахункова палата, брокер ...

Структура - це закономірні стійкі зв'язки між елементами системи, які відображають просторове та часове розташування елементів та характер їх взаємодії.
Саме структура робить систему певним якісно визначеним цілим, так як структура передбачає взаємодію елементів один з одним по-різному, висуваючи на перший план ті чи
інші сторони, властивості елементів. Структура є важливою характеристикою системи, так як при одному й тому ж складі елементів, але при різній взаємодії між ними змінюється і призначення системи і її можливості.
Аналiзуючи та описуючи системи, використовують такi види структур, якi рiзняться типами елементiв i зв’язками мiж ними:
1.
Функцiональнi (елементи - компоненти, функцiї, задачi, процедури, iнформацiйнi зв’язки);
2.
Технiчнi (елементи - пристрої, компоненти, комплекси; зв’язки - лiнiї та канали зв’язку).
3.
Органiзацiйнi (елементи - колективи людей та окремi виконавцi; зв’язки - iнформацiйнi, спiвпiдпорядкування та взаємодiї).
4.
Програмнi (елементи - програмнi модулi та вироби; зв’язки - керуючі).
5.
Iнформацiйнi (елементи - форми iснування та подання iнформацiї в системi; зв’язки - операцiї перетворення iнформацiї в системi).
6.
Алгоритмiчнi (елементи - алгоритми; зв’язки - iнформацiйнi).
7.
Документальнi (елементи - неподiльнi складовi i документи IC; зв’язки -взаємодiї, входження i спiвпiдпорядкування).

Функція - це зовнішня проявленність властивостей об'єкта (системи чи її елемента) в даній системі відношень, певний спосіб взаємодії об'єкта з оточуючим середовищем.
Частіш за все функції проявляються в формі дії і відображають можливості системи.


Системний підхід - сукупність методів і засобів, які дозволяють дослідити властивості та структуру об'єкта в цілому, представляючи його в якості системи; підготувати та обгрунтувати комплексні управлінські рішення з урахуванням всіх взаємозв'язків окремих структурних частин, їх взаємодій; виявити вплив системи в цілому на кожний елемент системи.
При системному підході розглядається весь об'єкт в цілому, а саме зв'язки між його складовими: досліджуючи ціле, ми розуміємо специфіку його складових. Набір не пов'язаних між собою частин не є системою, це просто куча.

________________________________________________________________________________
10
Система
Куча
Складові пов'язані між собою та діють як
єдине ціле.
Випадковий набір складових.
Змінюється як тільки видалити існуючі або додати нові складові. Якщо розділити систему навпіл, ми одержимо не дві системи менших розмірів, а зруйновану систему, яка скоріш за все не буде діяти.
При додаванні або видалені складових основні властивості не змінюються.
Розіліть кучу навпіл - і Ви отримаєте дві кучі менших розмірів.
Складові взаємопов'язані та діють узгоджено.
Упорядкування складових не має ніякого значення.
Поведінка системи визначається
її структурою в цілому. Змініть структуру і поведінка теж зміниться.
Складові ніяк не пов'язані між собою та можуть діяти незалежно одна від одної.
Поведінка кучі якщо взагалі чим-небудь визначається, то лише розмірами та кількістю складових.
Терміном "системний підхід" позначається група методів, за допомогою яких реальний об'єкт описується як сукупність взаємодіючих компонентів. Ці методи розвиваються в рамках окремих наукових дисциплін, міждисциплінарних синтезів та загальнонаукових концепцій. Необхідність системного підходу обумовлена укрупненням та ускладненням досліджуваних систем, потребами в управлінні системами та інтеграції знань.
Системний підхід застосовується до певної множини об'єктів, окремих об'єктів та компонентів об'єктів.
У вузькому значенні під системним підходом будемо розуміти застосування системних методів для вивчення реальних фізичних, біологічних, соціальних та інших систем. Системний підхід в широкому розумінні включає, крім цього, застосування системних методів для вирішення завдань систематики, планування та організації комплексного й систематичного експерименту.
Чому настільки важливим є системний підхід? Тому що ми живемо в складній системі, яку називаємо природним середовищем, будуємо міста, влаштовуємо життя в державі, і це все працює також як система. В розпорядженні людства такі механічні системи, як комп'ютери, автомобілі, заводи. Ми говоримо про політичні, економічні системи, про систему поглядів. Кожна з них діє як відокремлене функціональне ціле, яке вміщує в собі множину окремих елементів.
Існує декілька різновидів системного підходу: комплексний, структурний, цілісний.
Необхідно розрізняти ці поняття.
Комплексний підхід передбачає наявність сукупності компонентів об'єкту або застосованих методів дослідження. При цьому не беруться до уваги ані взаємовідношення

Важливо!
Якщо Ви поглянете не на окремі складові, а на особливості їх взаємозв'язків, то помітите певну особливість. Системи, які складаються з зовсім різних елементів, які виконують різні функції, слідують одним й тим же основним правилам організації. Їх поведінка визначається тим, як пов'язані між собою елементи, а не тим, з яких елементів складається система. Тому, як правило, можна прогнозувати поведінку тієї чи іншої системи, навіть не знаючи її елементів. Можливо зрозуміти схему дії та навчитися управляти найрізноманітнішими системами - власним організмом, бізнесом, фінансами, діловими та дружніми відносинами, - керуючись одними й тими ж принципами.

________________________________________________________________________________
11 між компонентами, ані повнота їх складу, ані взаємовідношення компонентів з цілим.
Структурний підхід передбачає вивчення складу (підсистем) і структур об'єкта. При такому підході ще немає співвіднесення підсистем (частин) та системи (цілого). Декомпозиція систем на підсистеми відбувається не єдиним чином. При цілісному підході вивчаються відношення не тільки між частинами об'єкта, але й між частинами та цілим.

1.2. Принципи системного підходу

Системний підхід має такі принципи:
1.
кінцевої мети – абсолютний пріоритет кінцевої (глобальної) мети;
2.
єдностi – розгляд системи як цiлого, так i сукупностi частин (елементiв);
3.
зв'язностi – розгляд будь-якої частини разом з її зв'язками з оточенням;
4.
модульної побудови – корисно видiляти модулi в системi та розглядати її як сукупнiсть модулiв;
5.
ієрархiї - корисно вводити iєрархiю частин (елементiв) i (чи) їх ранжування;
6.
функцiональностi – спiльний розгляд структури i функцiй з прiоритетом функцiй над структурою;
7.
розвитку – врахування змiн системи, її здатність до розвитку, розширення, замiни частин, нагромадження iнформацiї;
8.
децентралiзацiї - поєднання рiшень, якi приймаються, та керування централiзацiєю i децентралiзацiєю;
9.
невизначенiсть – врахування невизначеностей та випадковостей у системi.
Характерними ознаками системного (комплексного) пiдходу є: одночасне охоплення проектуванням великої кiлькостi задач; максимальна типiзацiя та стандартизацiя рiшень; багатоаспектне уявлення про структуру iнформацiйної системи як про систему, що складається з кiлькох класiв компонентiв, та вiдносна автономна їх розробка; ключова роль баз даних; локальне впровадження та збiльшення функцiональних задач.
У методологічному вiдношеннi системний пiдхiд базується на iдеях цiлiсностi, цiлеспрямованостi, органiзованостi об’єктiв, що вивчаються, їх внутрiшнiй активностi та динамiзмi. В розвитку системних розробок видiляють три напрямки: загальну теорiю систем, математичну теорiю системи i складних систем.
Системи можуть бути простими і складними. Ми вивчаємо молекули, клітини, рослини, тварин, людина складається з клітин, які об'єднуються в органи, що керуються з боку нервової системи. Ми є частиною своєї сім'ї як системи, яка в свою чергу є частиною невеликої спільноти, множина спільнот утворює місто, регіон, націю. Планету Земля можна розглядати як систему і в той же час як елемент Сонячної системи, Всесвіту.

Важливо!
В діяльності кожної системи (особливо в системах, створених людиною) є деяка межа - її так звана межа зростання. При інших рівних умовах в певний момент така система стає громіздкою, складнокерованою та крихкою. Тому як тільки система зростає до значних розмірів, виявляється розумним розділити її на підсистеми менших розмірів та встановити контроль на різних рівнях. У світі систем "більше" не значить "краще", а, навпаки, частіше буває "гірше". У кожної системи є свій оптимальний розмір і якщо в силу різних зовнішніх причин вона стає значно більшою або значно меншою без відповідних внутрішніх змін, система взагалі перестає функціонувати.

________________________________________________________________________________
12
1.3. Загальні характеристики та властивості соціальних систем
Адекватне уявлення про систему передбачає:
- бачення елементів, компонентів системи;
- зв'язки елементів системи;
- взаємодію елементів системи між собою і системи з зовнішнім середовищем;
- появу в результаті взаємодії нових явищ та процесів;
- стан та властивості системи в результаті дій елементів та середовища;
- відносна відокремленність системи від середовища.
Будь-яка система - глобальна та проста, соціальна, технічна та біологічна - має загальні суттєві характеристики:
1.
Система існує в оточуючому середовищі (зовнішнє середовище) та проявляється
(функціонує) лише взаємодіючи, зв'язуючись з нею, адаптуючись до зовнішнього середовища, пристосовуючись, реагуючи на зміни, які протікають у зовнішньому середовищі. Відкритість системи зовнішньому середовищу багато в чому забезпечує гомеостазис - здатність системи підтримувати свої параметри.
2.
Система складається з елементів, компонентів, підсистем (системостворюючих складових). Кожен з цих елементів є відносно самостійним і може бути одночасно елементом системи - більш високого порядку та, навпаки, може вміщувати в собі систему більш нижчого порядкого, та елементи в системі таким чином пов'язані між собою, що якщо змінити один елемент, то зміниться вся сукупність - в цьому відмінність системи від конгломерату.
3.
Система створюється не від суми елементів, а від цілісності, коли відношення між складовими елементами створюють інтегративну якість. Саме ступінь інтегративності
(взаємопроникнення) забезпечує цілісність. Цілісність як результат взаємозв'язків та взаємодій всіх елементів та рівней забезпечує стійкість та якісну визначеність системи.
Якісна визначеність може бути умовно позначена наступним чином:

сумативна цілісність (не сформована, розрізнена система);

органічна (організована) цілісність;

органічна (що досягла вищої єдності, стала єдиним організмом) цілісність.
Зрозуміло, що в реальності сумативні системи можуть стати організованими, органічними та навпаки.
4.
Всі системи не є незмінними. Вони мають внутрішні протиріччя, вона підпадають під зовнішні впливи, проходять періоди зародження, становлення, розквіту, затухання, старіння, загибелі. Таким чином, обов'язковою ознакою будь-якої системи є її існування у часі та просторі.
5.
Кожна система характеризується тим, що має своє призначення, виконує певну функцію.
6.
Кожна система є структурно оформленою. Структура - побудова системи, внутрішня форма організації системи як матерії. В більшості випадків в системах може бути невідомою точна кількість елементів, всіх властивостей та багатьох зв'язків. Однак є системостворюючі елементи та зв'язки, те, що створює сутність системи, її самостійну силу та що передається структурою.
Структура відображає найбільш суттєві, системостворюючі елементи (компоненти) та стійкі зв'язки між ними, а саме те, що забезпечує основні властивості системи.
Кожній системі притаманні цілепокладання, структурність, функціональність, цілісність як результат взаємозв'язків та взаємодії елементів системи.
Без властивості системності державне управління не може відбутися. У ньому задіяна множина державних органів та громадських структур, велика кількість посадових осіб та
інших службовців, мільйони людей. У державному управлінні використовуються різноманітні та коштовні матеріальні, фінансові та інтелектуальні ресурси, широка

________________________________________________________________________________
13
інформація. Держуправління складається з маси управлінських рішень та дій. Тільки системність може придати йому необхідну узгодженість, координацію, субординацію, цілеспрямованість, раціональність, ефективність. Державне управління саме як організована цілісність повинна бути адекватно сприйняте управлінцями.
Системність - це об'єктивна властивість всіх складних об'єктів, з якими відбувається контакт в процесі управління. Особливий інтерес проявляється до поняття "соціальна система". Вона визначається як структурний елемент соціальної реальності, певне цілісне формування, основними елементами якого є люди, їх зв'язки та взаємодія. Це - об'єднання людей, які разом реалізують певну програму або мету і діють на основі певних норм, процедур і правил. На відміну від загального поняття "система" соціальна система має ряд додаткових значимих ознак: ієрархія статусів елементів, наявність в системі механізмів самоврядування, самоусвідомлення об'єктів і суб'єктів управління, система цінностей, формальні та неформальні відношення тощо.
В соціальній практиці конкретних управлінських ситуацій важливою складовою управлінської праці є так званий суб'єктивний фактор. Набуваючи реальності, суб'єктивний фактор суттєво впливає на якість і результати управління.
Важливою властивістю соціальних систем є їх цілісність. В цій якості система виступає як елемент соціальної реальності. В той же час вона сама внутрішньо представлена елементами, зв'язки і взаємодії між якими упорядковані, формалізовані. Цілісність характеризується не тільки просторовими ознаками, але головним чином силою зціплення, зв'язків між елементами системами, між суб'єктом та об'єктом управління перш за все.
Цілісність системи зберігається до тих пір, поки енергія зв'язків елементів всередині системи перевищує енергію зв'язків цих же елементів з елементами інших систем, наприклад, плинність кадрів в організаціях, еміграція в інші країни тощо. Патологічно впливає на стан системи відчудженість елемента від системи, її керівників.
Наступна важлива властивість систем - їх адаптивність. Набуваючи відносну автономність, кожна система в той же час залишається залежною від оточуючого середовища, її динаміки. Тому в процесі управління у відповідності до закону вижтивання, необхідно забезпечувати зовнішню адаптацію систем, а з іншої сторони - внутрішню
інтеграцію всіх елементів, адекватну до вимог зовнішнього середовища. В подібній філософії
існування проявляються унікальність та самостійність мікро- та макросистем, їх здатність формулювати і реалізовувати стратегію ефективного управління та виживання.
Поведінка системи в цілому обумовлюється не стільки властивостями її елементів, скільки властивостями структури, тим, як розташовані і як взаємодіють елементи системи
(статусні й функціонально-рольові аспекти). У структурності як властивості системи особливе значення має взаємодіяелементів "по вертикалі". Ступінь досконалості ієрархічної вертикалі - одна з ключових проблем організації в апараті управління всіх рівней.
Здатність систем до самоврядування, самоорганізації - ще одна їх суттєва властивість. Загальний стан систем залежить від якості управління, здатності до самоорганізації. Кожна властивість проявляється в діалектичній єдності протилежностей: від хаосу до порядка, між частиною та цілим, верхами й низами, поєднанням управління з самоорганізацією елементів системи. Професіоналізм та мистецтво управління проявляються у вмінні обирати оптимальні управлінські дії (цілі, час, ситуацію, рішення, форми, методи, стиль, культуру) між названими полярностями і з врахуванням типу і стану конкретної системи управління.
Аналіз організації процесів у державному управлінні дозволяє зробити висновок, що основними проблемними питаннями в теорії державного управління є:

Формування мети державного управління;

Визначення поняття "об'єкт державного управління", тобто відповідь на питання: "Що в суспільстві потребує державного управління, а що не потребує?";

Визначення інформації стосовно процесів у системі державного управління;

________________________________________________________________________________
14

Вибір впливів управління, визначення форм державного управління (укази, розпорядження, директиви, накази, фінансові документи тощо);

Формування рамок (обмежень) на сферу допускового стану об'єкта управління;

Формування показників якості державного управління;

Облік впливу зовнішнього середовища та умов функціонування системи державного управління;

Розробка методів аналізу процесів у системі державного управління;

Розробка принципів державного управління;

Розробка методів синтезу (конструювання, побудови) управлінських рішень.
Висновки
1.
Феномен системного підходу, його теоретична і практична затребуваність багато в чому пояснюється тим, що він є відображенням та інструментом тих змін, які відбуваються у самому процесі сприйняття людьми оточуючого світу. Системний підхід виступає як засіб формування цілісного світогляду, в якому людина відчуває нерозривний зв'язок з усім оточуючим світом.
2.
Застосування системного підходу в управлінні пояснюється відповідністю його як метода складним завданням суспільної практики, завданням пізнання та конструювання великих, надскладних систем. Системний підхід – універсальний інструмент практичної управлінської діяльності.
3.
Кожний об’єкт може бути розглянутий як система, як взаємозалежність та узгодженість структурованої сукупності процесів, у результаті яких створюється цілісний ефект.
4.
Об’єкт виступає як система лише відносно своєї мети. Мета, вимагаючи для свого досягнення певних функцій, обумовлює через них склад та структуру системи. Мета – це те, чого система повинна досягнути на основі свого функціонування.

________________________________________________________________________________
15


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал