Анкетне опитування: мистецтво ставити запитання



Скачати 211.53 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації03.03.2017
Розмір211.53 Kb.

1
СУЇМЕНКО ЄВГЕН ІВАНОВИЧ,
доктор філософських наук, професор,
головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України

АНКЕТНЕ ОПИТУВАННЯ: МИСТЕЦТВО СТАВИТИ ЗАПИТАННЯ

Мета: стисло охарактеризувати основні правила складання анкети, зосередити увагу читача на способах формулювання запитань з урахуванням технічних особливостей анкети та психології різних номінальних груп респондентів.
План:
1. Загальна характеристика масового анкетного опитування: особливості, переваги та вади.
2. Основні вимоги до складання анкети.
3. Структура анкети: композиція, технічне оформлення, поліграфічні якості.
4. Запитання анкети та принцові вимоги до їх розробки.
5. Типологізація запитань.
6. Способи й прийоми формулювання запитань з урахуванням психології респондентів.
Навчальний матеріал
1. Загальна характеристика анкетного опитування: особливості, переваги та
вади.
Особливість методу опитування полягає у комунікативному способі здобуття необхідної інформації, коли зміст і спрямованість останньої створюються однією людиною (соціологом, кореспондентом), а коригуються і вибірково визначаються іншою
(опитуваним, респондентом). Другою особливістю цього методу є апелювання дослідника до вербальної поведінки як джерела інформації: дослідник має справу не з реальною поведінкою людини, а з її висловлюваннями про цю поведінку.
Для анкетного опитування характерна відсутність безпосереднього контакту між кореспондентом і респондентом. Останній “спілкується” з першим опосередкованим чином, через анкету. Така ситуація створює, з одного боку, переваги методу анкетного опитування над усіма іншими, а з іншого, – певні його вади.
Переваги методу анкетного опитування полягають передусім у відносній його доступності (ніщо так легко людям не дається, як ставити перед іншими запитання!); найбільшій уможливленості отримати інформацію про внутрішній стан, думки, самопочуття, оцінки та мотиви діяльності людей;

2 фактичній його універсальності (щодо можливості отримання необхідної
інформації);
оперативності; доступності чи легкості обробки первинної інформації.
Разом з цим використання методу анкетного опитування пов’язане з різного роду вадами, оскільки воно стикається з проблемою відповідності вербальних дій
(висловлювань) опитуваних їхній дійсній поведінці та реальному стану тих речей (подій, ситуацій), які вони оцінюють. Суб’єктивний характер висловлювань – принциповий бар’єр на шляху до адекватної інтерпретації отриманої методом опитування інформації.
Адже здавна відомо, що про людину судять не з її слів, а з її справ. Стосовно цього один з соціологів вірно помітив: досить часто респондент говорить одне, міркує інше, а робить третє. Існують принаймні три причини, які зашкоджують отриманню достовірної
інформації шляхом масових опитувань:
– причини онтологічного характеру (реальне буття людини за своєю сутністю ніколи повністю не співпадає з його осмисленням; навіть якщо респондент щиро і вдумливо висловлює свої думки й оцінки, вони не висвітлюють картини його реальної поведінки, яка може статися непередбаченою і несподіваною для нього самого);
– причини психологічного характеру: респондент не в настрої або, навпаки, у підвищеному настрої, що може вплинути на його відповіді в той чи інший бік; на респондента певним чином впливає фігура анкетера (подобається чи не подобається); на відповіді може вплинути світоглядна установка респондента навіть тоді, коли вона аж ніяк безпосередньо не стосується предмета його думок, оцінок та висловлювань;
– причини технічного характеру: помилкові чи неадекватні думкам і настроям респондентів відповіді можуть статися внаслідок недосконалості анкети, а саме – порушення вимог надійності, валідності, вірогідності при формулюванні запитань або перевантаження анкети складними запитаннями тощо.
Недоліки та вади, що виникають з зазначених причин, частково можуть бути усуненими. Це передусім стосується тих недоліків, які виникають з причин психологічного й технічного характеру. Що ж стосується причин онтологічного роду, то
їх усунення фактично неможливе, і ця вада може бути компенсованою адекватною
інтерпретацією отриманої емпіричної інформації на підставі науково-теоретичних міркувань.
Відомості про своєрідність, переваги та недоліки (вади) методу анкетного опитування
можуть бути почерпнуті з джерел:
комунікативна сутність методу опитування [
1, с. 119–126];

3
особливості методу та ситуації його використання
[11, с. 228–229
;
7, с. 149];
переваги (достоїнства) методу [
2, с. 78
;
11, с. 228–229
;
6, с. 378–379
;
9, с. 466];
вади (недоліки) методу [
9, с. 466–467
].
2. Загальні вимоги до складання анкети
Коли дослідник приступає до складання анкети, перед ним постають два питання.
По-перше: про що запитувати? По-друге: як запитувати? Йдеться, таким чином, про зміст
анкети та про форму її складання. В першому разі ми маємо справу з загальними вимогами до анкетного опитування. В другому – з формулюванням її запитань.
Загальні вимоги до складання анкети такі:
наявність розгорнутої програми дослідження або як мінімум чітких
уявлень про ціль, завдання та предмет дослідження. Саме програма окреслює коло питань, сукупність яких за своїм змістом покликана створити достатній обсяг інформації, необхідної для вирішення завдань дослідження; відсутність такої програми, чітких уявлень про мету дослідження і його предмет призводять до того, що в процесі створення анкети дослідник увесь час буде міркувати: “А про що я ще забув запитати?”, а вже потім, заднім числом, дізнається, про що саме він забув;
необхідність складання анкети в два етапи: попередній (апріорний) і
кінцевий (апостеріорний). На першому етапі запитання анкети формулюється на основі попередніх (гіпотетичних) знань та уявлень про предмет дослідження й пов’язані з його станом проблеми. Другий етап – внесення змін та додаткових запитань в анкету на підставі проведених пілотажних (зондаж них, розвідувальних) опитувань. Проведення пілотажного дослідження (50–100 опитуваних) дозволяє: 1) включати в
інформаційний простір закритих запитань нових, раніше непередбачених варіантів відповідей, 2) вилучати чи переформульовувати “непрацюючі” запитання, 3) уводити нові запитання, 4) вносити зміни в саму програму дослідження і, отже, суттєво переробляти анкету.
врахування усіх особливостей досліджуваного об’єкта, тобто сукупності респондентів за їх демографічними, соціально-статусними, культурними, психологічними ознаками, а також соціального середовища і ситуацій, в яких вони перебувають. Врахування цих особливостей позначається на обсязі анкети, на ступені її складнощі, мові та самій тональності.

4
врахування реальних можливостей проведення опитування, а саме – фінансових, матеріально-технічних та кадрових, що позначається на обсязі анкети, її поліграфічній якості, типів вибірки, кількості анкет, термінах та місцях проведення опитування.
Відомості про загальні вимоги до складання анкети можуть бути почерпнуті з таких
джерел:
основні вимоги до складання анкети [
5, с. 38–39
,
6, с. 379–380
];
анкета як інструмент реалізації програми дослідження
[10, с. 281].
3. Структура анкети: композиція технічне оформлення, поліграфічні якості.
Наукова якість отриманої методом опитування інформації залежить значною мірою від того, яким чином скомпонована або структурована анкета, чи містить вона в собі всі невід’ємні її складові, чи має певну логічну схему і послідовність її запитань. Мистецтву вдало і конкретно ставити запитання передує мистецтво структурної побудови анкети.
Побудова анкети, що розрахована на масове опитування, має бути такою.
Композиція. Анкета як правило складається з її назви (А); преамбули (короткого звернення (Б); основної змістовної частини (В) і соціально-демографічного паспорту (Г).
Назва анкети (А).
Цей елемент композиції анкети, здавалося б не відіграє помітної ролі в її застосуванні. Але потрібно знати що сама назва, ця перша ланка знайомства з нею респондентів, здатна відіграти велике значення в усій процедурі її заповнення залежно від того, чи імпонує вона настроям і установкам респондентів чи ні. Як правило назва складається з двох частин: предметної (про що повинна йти мова) і адресної (на кого розрахована анкета: “Анкета учня”, “Анкета студента”, “Анкета робітника” тощо).
Досліднику варто звернути увагу на формулювання першої частини назви, що власне і становить перший крок до мистецтва ставити запитання. Вона покликана привернути увагу респондента, по-перше, своєю неординарністю (але не зарозумілістю й оригінальничанням!) і, по-друге, зацікавити його. Скажімо, так: “Сучасне мистецтво: Ваші думки й міркування” або “Одна державна мова чи дві? Ваша думка”. Якщо серед респондентів переважає молодь або “маргінальні” верстви суспільства, то акцент варто зробити на особистісній значимості їх відповідей: замість “Ваша думка”, “Ваші думки і позиції” інша назва – “Моя думка”!, “Мої думки і позиції”. Головною вимогою до формулювання назви є вимога її ідейної (ідеологічної, оціночної) нейтральності. Ні в
якому разі не можна супроводити назву анкети будь-якими епіграфами чи девізами (як це

5 було в одній з молодіжних анкет, де стояло гасло: “В житті завжди є місце подвигам!”). За всією бажаною неординарністю назва анкети має бути короткою.
Звернення до респондента (Б).
Смисл звернення – ненав’язливе прохання дати відповідь на запитання анкети.
Зміст звернення – послідовне й коротке формулювання мети, або завдання дослідження з акцентом на його значення в першу чергу для самих респондентів, інших громадян, а не для дослідників або замовників теми”, пояснення випадкового (за вибіркою) характеру залучення до опитуваних тієї особи, до якої звертаються дослідники; пояснення технології заповнення анкети (підкреслення або обведення кружальцями обраних варіантів відповіді на закриті запитання або стислий запис відповіді на відкриті); гарантії анонімності, в разі якщо це необхідно (з урахуванням амбітності деяких респондентів не слід при цьому вдаватися до таких висловів, як “свого прізвища не пишіть” або “анкета носить анонімний характер”. Краще: “Своє прізвище можете вказати, можете не вказувати – за Вашим розсудом”); акцент на вичерпне заповнення анкети (“Пам’ятайте, що Ваші відповіді будуть мати сенс лише тоді, коли Ви дасте відповіді на всі запитання нашої анкети”); наприкінці – висловлювання авансованої вдячності за участь у дослідженні та визначення авторства (“Група соціологів”, “Лабораторія соціологічних досліджень” тощо).
Змістовна частина (В).
Основна, або програмна частина анкети може мати моноструктурний характер
(послідовне наскрізне розташування запитань) або блочну структуру, коли анкета складається з окремих блоків, кожний з яких несе на собі певне вузьке смислове навантаження. В обох випадах побудова та розташування запитань в цій частині відбуваються за принципом “від простого до більш складного”. Не варто респондента з першої ж сторінки анкети приголомшувати складними, потребуючими роздумів запитаннями. Спочатку треба дати йому можливість “увійти в курс справи”, адаптуватись до своєї короткочасної ролі інформатора, осмислити певне коло проблем і запитань стосовно предмету розмови. Інколи соціологи вдаються до першого “інтригуючого” запитання (“запитання-привади”), але використання цього прийому не завжди доцільне.
Залежно від кількості запитань в основній частині та з урахуванням ступеню зростання їх складнощів варто вдаватись до психологічної “розрядки” шляхом повернення до простих запитань або “переключення” уваги на інші, суміжні за змістом запитання з тим, щоб через деякий час знову продовжити “перервану розмову”.

6
Соціально-демографічний паспорт (Г).
Цю частину соціологи дружньо радять розташовувати наприкінці анкети, щоб не відлякувати респондентів її бюрократичним, казенним характером. В ній фіксуються вікові, статеві, етнічні, соціально-статусні, професійні, освітні, сімейно-шлюбні, соціально-поселенські та інші ознаки респондента. Самі по собі відомості про ці ознаки меншою мірою можуть цікавити дослідників, але залежності від них усіх інших відповідей на основні програмові запитання (двомірні розподіли) край необхідні для отримання соціологами всебічної й строкатої картини об’єктну дослідження.
Інколи є сенс наприкінці анкети після соціально-демографічної частини, звернутись до опитуваних з відкритим запитанням: що б вони хотіли сказати від себе з приводу розглянутих питань? Завершуватись анкета повинна повторною подякою на адресу респондента (“Ще раз щиро дякуємо Вам за допомогу!”).
Технічне оформлення анкети.
Структурною складовою анкети, що відіграє допоміжну, але важливу роль, є її технічна упорядкованість, а саме:
– наявність (в дужках після тих чи інших запитань) рідного роду
інструктивних вказівок та орієнтирів. Наприклад: “Можете підкреслити кілька варіантів відповіді”, “Підкресліть не більше трьох варіантів відповіді”, “Всі, хто підкреслив варіант 2 попереднього запитання, переходять до 26 запитання” та ін.);
– нумерація запитань і варіантів відповідей в єдиній цифровій системі.
Недоречно нумерацію запитань робити римськими цифрами, а нумерацію варіантів відповідей – арабськими чи навпаки, або замість цифрової нумерації застосовувати нумерацію літерами;
– коректна нумерація у випадках складних, табличних за формою запитань
Наприклад:
Технічно невірно
36. Якою мірою наведені нижче ознаки притаманні працівникам вашого підприємства?
(відзначте “галочкою” в належній клітині)
Ознаки
Міра наявності
Значною мірою
Середньою мірою
Незначною мірою
1. Працелюбність
2. Корисливість
3. Турбота за весь колектив
4. Турбота лише про себе
5. ........


Технічно вірно
Якою мірою наведені нижче ознаки притаманні працівникам вашого підприємства?

7
(обведіть кружальцем відповідну цифру в клітинах по кожному з рядків)
Ознаки
Міра наявності
Значною мірою
Середньою мірою
Незначною мірою
3 36.
Працелюбність
1 2
3 3
37.
Корисливість
1 2
3 3
38.
Турбота за весь колектив
1 2
3 3
39.
Турбота лише про себе
1 2
3



1 2
3
– застосування лінійних шкал від min до max значень наявності певних ознак.
Поліграфічні якості анкети.
Анкета сприятливо впливає на респондента тоді, коли в поліграфічному відношенні вона виконана якісно і бездоганно. Сірий папір, сірий або невиразний шрифт підсвідомо відштовхують респондента, а якщо в анкеті траплятимуться граматичні чи стилістичні помилки, значна частина опитуваних іронічно й зневажливо поставиться до заповнення анкети. В анкеті мають бути абзаци, курсиви (підкреслення особливо важливих її моментів), інтервали і відступи між запитаннями і варіантами відповідей. Тексти запитань
і тексти варіантів відповідей повинні мати різний шрифт (жирний в текстах запитань і звичний в текстах відповідей). В деяких випадках соціологи застосовують в анкетах малюнки, але доцільність таких введень викликає сумнів.
Відомості про структуру анкети та окремі її складові можна почерпнути з таких
джерел:
структура анкети: типові помилки при її створенні та їх запобігання [
1, с. 137–143
;
9, с. 474–475
;
11, с. 265–271
].
функції структурних складових анкети [
8, с. 92–93
;
11, с. 265–271
].
4.Запитання анкети та принципові вимоги до їх розробки.
Соціологічна анкета являє собою цілісну сукупність запитань, кожне з яких несе певне смислове навантаження і розраховане на відповідну реакцію – поінформування про ті чи інші властивості предмету дослідження. Одна річ – як правильно розташувати запитання в анкеті, як створити з них інформаційно завершений ансамбль, і зовсім інша річ – як сформулювати конкретні запитання, щоб отримати надійну, достовірну, обґрунтовану і правдиву інформацію. Вище вже йшлося про те, що метод опитування пов’язаний з вадами і недоліками, які зумовлюються причинами онтологічного, психологічного і технічного характеру. Якщо вади онтологічного характеру є фактично

8 неминучими і можуть бути компенсовані лише належною теоретичною інтерпретацією, то недоліки, що викликані психологічними чи технічними причинами, майже завжди можуть попереджуватись завдяки знанням та мистецтвом ставити запитання. Варто зауважити, що “техніка запитань” і “психологія запитань” досить часто становлять одне ціле, немов би зливаються, але все ж між ними вбачається суттєва різниця: техніка запитань має строго встановлені правила побудови запитань, в той час як психологія запитань вимагає від дослідника евристичного, творчого підходу до формулювання запитань, тобто
мистецтва ставити запитання.
Основними технічними правилами побудови запитань є: 1) однозначність
(точніше, односкладовість) запитання; 2) однозначність понять, з яких складається
запитання; 3) стислість; 4) конкретність та визначність; 5) доступність; 6)
об’єктивність (або нейтральність.
Правило однозначності (односкладовості) запитання потребує від дослідника того, щоб запитання містило в собі лише одне запитання. У противному разі респондент буде дезорієнтованим, а його відповіді будуть строкаті й неповні. Так, скажімо, в одній анкеті запитання було побудоване таким чином: “Які передачі нашої радіопрограми Вам подобаються, а які не подобаються і чому?” Неважко помітити, що це запитання містить в собі не одне, а чотири самостійних запитань: 1. “Які передачі нашої радіопрограми Вам подобаються?” 2) Чому саме ці передачі Вам подобаються?”; 3. “Які передачі нашої радіопрограми Вам не подобаються?” 4. “Чому саме ці передачі Вам не подобаються?”
Окрім отримання повної і всебічної інформації слідування правилу однозначності запитань сприяє статистичній обробці варіантів відповіді.
Правило однозначності понять, з яких складається запитання. Перш ніж уводити в запитання ключові поняття, варто всебічно перевірити їх семантику, оскільки декотрі з них мають багатозначність, що може вплинути на смисл запитання. Так, у свій час при опитуванні мешканців села Військове на Дніпропетровщині у перелік вірогідних якостей голови сільради (варіанти відповіді) було внесено таку рису: “Вимогливий, принциповий”.
В ході опитування (стандартизованого інтерв’ю) з’ясувалося, що поняття “принциповий”, в яке дослідники заклали позитивний смисл (“принципова людина” – людина, що послідовно дотримується певних принципів чи правил), певні кола людей тлумачили як
“шкідливий”, “упертий”, тобто надавали йому негативного змісту. Дослідникам тут же довелося виправляти свою помилку. Інший приклад порушення правила однозначності ключових понять: “Готові Ви виїхати за кордон чи ні?” Тут не з’ясовано, про що йдеться: про згоду, бажання виїхати чи про завершення приготувань, наявність підстав і

9
передумов для виїзду? Варто вдумливо й прискіпливо перевіряти семантику слів. Досить часто огріхи в ній виявляються лише в результаті проведення пілотажних досліджень.
Стислість формулювання. Щоб респондент був уважний і сконцентрований, варто подбати про те, щоб питання було сформульовано якомога стисло, щоб в ньому не було зайвих слів.
Конкретність та визначеність. Дотримання цього правила – ахіллесова п’ята формулювання запитань. Його порушення є найбільш типовим для практики складання анкети та формулювання запитань, коли конкретні за змістом належні слова та висловлювання, що мають чіткі емпіричні версифікатори, поступаються місцем абстрактним, невизначним поняттям. Сказане не означає, що загальні, абстрактні слова чи словосполучення взагалі не повинні застосовуватися у формулюванні запитань. Тут все залежить від цільової функції конкретного запитання. Коли в анкеті ставиться запитання
“Як Ви оцінюєте своє життя в цілому за сучасних умов?”, то у даному разі дослідника дійсно цікавлять оцінки респондентами їх життя загалом, і конкретність формулювання подібних запитань не викликає сумніву. Але зовсім інша річ, коли цільовою функцією запитання є отримання конкретних фактів, інформації про конкретні події, а реалізується ця функція через абстрактні, неконкретні слова і висловлювання. Типовий приклад: Як
часто Ви відвідуєте театр опери та балету?”
1.

Часто
2.

Від випадку до випадку
3.

Рідко
У даному разі суб’єктивні оцінки “часто” або “рідко” мало про що говорять: п’ять відвідувань на рік скажімо одні респонденти можуть оцінити як “часто”, інші як “рідко”.
Тому слова “часто”, “від випадку до випадку”, “рідко” варто замінити на такі конкретні варіанти відповіді, як “10 разів на рік і більше”, “від 5 до 10 разів на рік” й т.д.
Отже, в тих випадках, коли існують безсумнівні емпіричні індикатори різних понять і слів, варто уводити в запитання ці індикатори, щоб запобігти суб’єктивних оцінок
і висловлювань.
Доступність. Оскільки будь-яка анкета розрахована на певні соціальні кола опитуваних, перш ніж вдаватися до наукової чи літературно-нормативної лексики при формулюванні запитань, треба поміркувати над тим, 1) які культурно-освітні рівні притаманні тим чи іншим колам опитуваних і, виходячи з цього, 2) які існують лексичні еквіваленти, синоніми науковим чи літературно-нормативним словам і висловам на тому чи іншому рівні. Опитування респондентів в низьким рівнем освіти, специфічним мовно- розмовним оточенням потребує простих за змістом, повсякденних, усім зрозумілих слів і

10 словосполучень. Через це не варто вживати таких слів, як “адаптація”, “соціальна роль””,
“соціальне партнерство”, “пріоритетне значення”, “компроміс” тощо. Правило доступності дозволяє інколи слововживання подібних понять, але з обов’язковим роз’ясненням – як правило в дужках – їх значення.
Доступність запитання полягає не лише в простоті й зрозумілості окремих слів чи висловів. Доступним має бути смисл самого запитання. Відомо, що люди з низьким рівнем культури та освіти схильні оцінювати будь-які явища суспільного життя під конкретно-емпіричним кутом зору. Це деформує їх відповіді на узагальнені запитання, яких слід запобігати або пояснювати їх смисл. У відповіді на питання “Як Ви в цілому
оцінюєте президентську форму правління?” освічені, грамотні люди зразу ж збагнуть, про що йде мова. Люди з низьким рівнем культури мислення не здатні провести межу між
“президентським правлінням” як таким й правлінням конкретного, наявного президента.
Президентське правління як таке вони будуть оцінювати як правління існуючого
Президента. Тому більш доступним і зрозумілим для них питанням буде питання про те, чи зміниться життя на краще, якщо на зміну нинішньому Президенту прийде хтось другий, третій, десятий.
Об’єктивність (нейтральність) позиції дослідника.
Фігура дослідника (вченого, соціолога), що незримо присутня в анкеті, не повинна тиснути на думки й преференції респондента. Вимога нейтральності позиції дослідника означає постійне приховування дослідником своїх власних думок, оцінок, установок. Ні в якому разі дослідник чи анкетер не повинні спрямовувати думки й оцінки респондентів на ті чи інші відповіді, “підштовхувати” їх до них. Подібні спроби “підштовхування” частіше за все дають про себе взнаки не в грубих підказках або непомірному акцентуванні на ті чи
інші варіанти відповідей, а в самій тональності запитання. Так, некоректним є таке формулювання: “Чи вірите Ви в те, що новий Уряд України виведе наше суспільство з
кризового стану?” (Це питання за своєю тональністю перекликається з сакраментальним
іншим: “Невже Ви цьому вірите?”). Більш коректним було б: “Як Ви вважаєте, вдасться
чи не вдасться новому Уряду України вивести наше суспільство з кризового стану?”.
Позиція нейтральності (об’єктивності) означає не лише коректну побудову запитання, а концептуальний його зміст. Так, запитання “Які, на Вашу думку, необхідно
вжити заходи, щоб спрямувати хід економічних реформ в ефективному напряму?”, на перший погляд, має коректний вигляд. Але подібне формулювання може зустріти критичне його сприйняття як “зліва”, так і “справа”. Респонденти лівої орієнтації знайдуть, що автор цього запитання стоїть на позиції визнання необхідності й

11 правомірності капіталістичних реформ, що є неприйнятним для них в цілому, і тут же відмовляться відповідати на це запитання. Респонденти правої орієнтації можуть бути обурені тим, що автор такою постановкою запитання фактично вважає, що економічні реформи до останнього часу відбувались в хибному напрямі. Правильна постановка запитання була б така: “Як Ви вважаєте, існує чи не існує в нашому суспільстві потреба
в зміні курсу реформ?” І далі: “Якщо Ви вважаєте, що така потреба існує, то якими
мають бути ці зміни?”.
Велику роль у нейтралізації фігури дослідника відіграють формулювання та розташування варіантів відповідей у закритих запитаннях. По-перше, варіанти відповідей повинні мати форму тріади: позитивні (стверджувальні), негативні (заперечливі) та
нейтральні (невизначені) відповіді. По-друге, зазначена тріада повинна будуватись за
“принципом симетрії” кількість позитивних відповідей має дорівнювати кількості
негативних, а нейтральне висловлювання має бути “центром” симетрії. Наприклад:
“Як Ви ставитесь до оголошеної пропозиції проведення референдуму?”
1.

Позитивно
2.

Скоріше позитивно, ніж негативно
3.

Важко сказати
4.

Скоріше негативно, ніж позитивно
5.
Негативно.
По-третє, щоб сформульовані таким чином перші два варіанти відповіді не сприймалися як акцентування певних оцінок (позитивних чи негативних), деякі дослідники у першій половині тиражу анкет на перше місце ставлять позитивні, а в другій половині – негативні відповіді. Якщо такий захід пов’язаний з певними друкарськими труднощами, то бажано скрізь на перше місце виносити ті варіанти відповідей, які, на апріорну думку дослідників, є меншою мірою привабливими для респондентів.
Якщо розглянута нами техніка запитування має більш формалізований і регламентований характер, то цього не можна сказати про психологію запитування. Як уже йшлося вище, тут більше спрацьовує евристичний, творчо-пошуковий підхід і меншою мірою діють чітко встановлені правила формулювання. За таких обставин центр уваги переноситься тут на інструментальну роль стратегічних орієнтирів. Такими при формулюванні запитань анкети є принципи надійності, обґрунтованості (валідності) та
достовірності інформації.
Принцип надійності означає необхідність випробування отриманої методом опитування інформації на її усталений (надійний) характер. Використання цього принципу меншою мірою стосується знання психології респондентів, але й не обходиться без цих знань. Вчені вірно констатують, що соціологія не була б наукою, якби за допомогою одного й того ж методу, одного й того ж інструментарію та за однією й тією ж

12 вибіркою дослідження кожного разу отримувала різні результати. Неусталеність чи мінливість інформації може свідчити або про некоректність застосованого методу, або про недостатню розробку інструментарію чи вибіркової сукупності. І саме тоді, коли співставлення результатів досліджень за одним і тим же інструментарієм свідчить про їх розбіжність, є всі підстави вважати, що були допущені помилки при розробці анкети, передусім – формульовані запитань. Таким чином здатність респондентів при відповіді на одні й ті ж запитання давати одну й ту ж інформацію свідчить про її надійність, а також про надійність інструментарію (формулювання запитань та варіантів відповідей).
Принцип обґрунтованості (валідності) потребує того, щоб формулювання запитання відповідало дійсним оцінкам чи показникам досліджуваного об’єкта. Інакше кажучи, він покликаний дати відповідь: чи ту ми отримуємо інформацію, яка необхідна нам у відповідності з запрограмованим завданням? Адекватність формулювання запитання досліджуваній ознаці досягається як завдяки теоретичним знанням про сутність цієї ознаки та її місця в структурі цілого, так і завдяки вмінню дослідника трансформувати ці знання в запитання анкети з урахуванням соціальної, етнічної, вікової, статевої психології респондентів.
Принцип достовірності вимагає досягнення адекватності відповідей респондентів
їх дійсним думкам, оцінкам та умонастроям. Якщо принцип валідності стоїть перед питанням: чи ту ми отримуємо інформацію, яка нас цікавить?, – то принцип достовірності стоїть перед іншим запитанням: чи говорять правду респонденти на
поставлені перед ними запитання? В останньому разі йдеться не про свідому дезінформацію, а про ті аберації в умонастроях та поведінці респондентів, які мають неусвідомлений або підсвідомий характер. Так порівняльний аналіз результатів анкетного опитування працівників промислових підприємств Донеччини показав, що відповіді на запитання “Який тип поведінки притаманний особисто Вам?” збочені в сторону позитивних, суспільно схвальних типів економічної поведінки порівняно з оцінками наявності типів такої поведінки у “більшості працівників”. Тобто самооцінки респондентів у даному разі не заслуговують довіри.
Мистецтво ставити запитання визначальною мірою відповідає вимогам двох останніх принципів – принципу обґрунтованості та принципу достовірності. Але перш ніж звернутися до цього мистецтва, варто протипологізувати різні за функціями і призначеннями запитання анкети.
Для більшої поінформованості з питань принципових підходів до розробки питань
анкети варто звернутися до таких джерел:
технічні вимоги до формулювання запитань

13
[5, с. 41–43
,
45–49
;
2, с. 98–101]
Принципові вимоги до формулювання запитань.
Принцип надійності [
6, с. 379–380
]
Принципові вимоги до формулювання запитань.
Принцип валідності [
5, с. 40–41]
Принципові вимоги до формулювання запитань.
Принцип достовірності [
6, с. 380–381
].
5. Типологізація запитань.
Кожне з запитань анкети відіграє в ній певну роль, покликано виконувати ту чи
іншу функцію, визначається інформаційною специфікою, має свою побудову і структуру, певний спосіб фіксації відповіді тощо. У зв’язку з цим виникає потреба виділити серед всього цього різноманіття властивостей конкретні типи запитань за різними їх ознаками і систематизувати їх.
Типологізація запитань відбувається за такими їх ознаками та підставами:

За функціонально-рольовою ознакою:
Програмно-цілові (основні)
Функціональні (допоміжні). До них входять: контрольні запитання (для з’ясування достовірності відповіді), запитання–фільтри (для полегшення заповнення анкети), запитання–“пастка” (для переконання у щирості чи нещирості окремих респондентів з тим, щоб вилучити нещирих з масиву анкет), питання–“глушитель” (для подолання втоми респондентів) тощо.
– За предметним змістом:
Фактуальні (подійні)
Когнітивні (запитання про знання)
Оціночні (запитання про думки й оцінки)
Мотиваційні (запитання про мотиви та причини діяльності, поведінки)
Установчі (питання про установки, орієнтації, спрямованість дій).
– За способом отримання інформації:
Прямі
Непрямі (опосередковані)
– За способом фіксації відповідей (за форматом анкети):
Відкриті
Закриті
Напівзакриті

14
– За структурою (побудовою) питання:
Прості
Шкальні
– За характером (кількістю) очікуваних відповідей
Питання–меню (один і більше варіантів відповіді)
Альтернативні (лише один варіант відповіді)
Дихотомічні (“Так” – “Ні”),
Стосовно тих чи інших типів запитань існують різні правила чи способи їх формулювання. Найбільшу складність в цьому відношенні викликають програмно-цільові
(основні) запитання, серед яких особливу увагу соціологів привертають непрямі
(опосередковані), а також так звані “сензитивні” запитання, формулювання яких саме й потребує знань психології респондентів і мистецтва ставити запитання.
Відомості про типи та різновиди анкетних запитань можуть бути почерпнуті з таких
джерел:
типи та різновиди запитань [
6, с. 388–400
;
9, с. 470–474
;
11, с. 257–263
]
врахування специфіки різновидів запитань при їх формулюванні [
8, с. 94–96
;
11, с. 236–263].

6. Способи й прийоми формулювання “сензитивних” запитань з урахуванням
психології респондентів.
З найбільшими труднощами при формулюванні запитань анкети дослідник стикається тоді, коли йому доводиться мати справу з так званими “сензитивними” запитаннями. “Сензитивне”, тобто чуттєве запитання – це таке запитання, яке може викликати у респондента реакцію застережливості й приховування своїх дійсних думок і оцінок, оскільки воно заторкує “хворобливі струни” його душі або самолюбство. З різних причин респондент не завжди схильний давати адекватні відповіді на ті чи інші запитання.
І, передбачаючи таку можливу ситуацію, соціолог повинен подбати про те, у якому вигляді, у якій формі подати запитання, щоб воно ефективно спрацювало. Саме тут потрібне мистецтво ставити запитання, яке зумовлюється хистом, практичним досвідом,
інтуїцією соціолога. Цьому мистецтву важко навчитись, але наблизитись до нього можна завдяки знанням психології респондентів і деяким почерпнутим з практики досвіду
правилам формулювання запитань, а також техніці побудови цих запитань.
Щодо знань психології респондентів. Це знання про 1) тиск загальноприйнятих норм та цінностей на оцінки й самооцінки респондентів; 2) підсвідоме прагнення видавати належне (бажане) за дійсне при самооцінках; 3) вигаданість (“фабулярність” за Ж.Паже)

15 відповідей на суттєво важливі відкриті запитання при фактичній некомпетентності респондента, що бажає виглядіти компетентною людиною; 4) тиск на психіку респондента фігури респондента (анкетера); 5) ситуативний настрій респондента на момент опитування (одна річ, коли опитуваному затримали зарплату, і зовсім інша річ, коли йому виплатили заборгованість: і перша й друга ситуації несприятливі для опитування); 6) особливості вікової психології (негативізм, нонконформізм та гіпертрофоване бажання поважливого до себе ставлення у підлітків, школярів і поміркованість мислення, прискіпливість людей похилого віку).
Знання психології респондентів створює ті орієнтири пошуку, які полегшують соціологу роботу над формулюванням запитань.
Ось деякі правила (прийоми) формулювання “сензитивних” запитань:
“Знеособлення” запитання, постановка запитань у знеособленій форму в
тих випадках, коли запитання може увижатися неприємним для респондента. Конкретно цей прийом полягає в тому, що звернення типу “Як Ви вважаєте...”, “Чи доводилось
Вам...”, “Як Ви оцінюєте...” у випадках сензитивності замінюються на такі звернення:
“Прийнято вважати...”, “Дехто вважає...”, “Чи варто звертатись...”, “Чи варто користуватись...” тощо. Наприклад, запитання “Як Ви ставитесь до громадянського
шлюбу?” може викликати у респондента застережливу реакцію, що негативно вплине на його відповідь. Тому у таких випадках варто знеособити запитання таким чином: “Дехто
з людей останнім часом вважає громадянські шлюби нормальним явищем, інші, навпаки,
ненормальним. Яка з цих думок, на Ваш погляд, має більше сенсу?
1. Думка перших
2. Думка других
4.

Важко сказати.
Секрет “знеособлення” полягає в тому, що він перетворює зацікавленого респондента на “сторонню” людину.
Персоніфікація запитання (персоніфікація проективної ситуації) при
оцінці складних суспільних явищ. Це особливо важливий прийом. Справа в тому, що великомасштабні суспільні явища та процеси саме внаслідок своєї “узагальненості” досить часто сприймаються респондентами як щось стороннє, що безпосередньо не заторкує їх інтересів та інтересів близьких до них людей. І саме ця “остороненість” може призвести до неадекватної відповіді респондента (“формальної”, байдужої, не завжди достовірної відповіді). Щоб цього не трапилось, соціологу належить перетворити
“нейтральне” для респондента запитання на сензитивне, коли узагальнене суспільне явище поперетворюється на особистісну ситуацію. Так, у свій час з приводу того, що в

16
Ізраїлі вирішувалось питання про доцільність служби жінок в армії, в країні було проведено масове опитування. До анкети було включено два запитання з певним
інтервалом між ними. Першим запитанням, зверненим до чоловіків, було: “Як би Ви
поставились до служби жінок в армії?” Другим: “Як би Ви зреагували на те, якщо б
Ваша дружина (донька чи сестра) пішли на службу до армії? Розбіжності між відповідями у першому й другому разі виявилися досить істотними. Інший приклад сензитивності проективної ситуації можна навести з одного російського кінофільму, де на організованих телестудією зборах представників громадськості вирішувалось питання про припустимість практики трансляції донорських органів в організм смертельно хворих людей. Мова зайшла про “донорство” психічно неповноцінних та “бомжів”. Почувши про можливість такого “донорства”, більшість представників громадськості обурилась і мало не зірвала конференції. Тоді ведуча передачі раптом звернулась до найбільш обуреного й розгніваного громадянина: “Скажіть, будь ласка, у вас є діти?” Виявилось, що у того є донька, яку він ніжно кохає. Ведуча продовжувала: “Уявіть собі, закоханий батьку, що раптом ваша дитина тяжко захворіла і лікарі сказали, що без трансплантації нирок вона помре. І тут же запропонували скористатись “донорством” однієї нікчемної людини зі здоровими нирками, але з безнадійно хворою головою. Отже, як би ви зреагували на таку пропозицію?” Протестуючий проти “донорства” громадянин був приголомшений таким поворотом подій і не знав, що відповісти. Персоніфікація ситуації перетворила абстрактну суспільну проблему на особисту, зробила їх сензитивною. Мистецтво ставити запитання у таких випадках полягає в конструюванні проективних сензитивних ситуацій.
Застосування непрямих, опосередкованих запитань замість прямих
(“лобових”) або поряд з ними.
Функція непрямих, опосередкованих запитань – зменшити або блокувати тиск сензитивності на відповіді респондентів. У тих випадках, коли запитання передбачають суспільно несхвальні відповіді, респондент не завжди схильний до щирих і правдивих висловлювань. Тому постановка питання у непрямій, опосередкованій формі є свого роду
“щадіння” респондента соціологом, завдяки чому останній отримує більш достовірні відповіді. У випадках сензитивності соціологи взагалі радять уникати прямих, “лобових” запитань. Запитання до студента “Подобається чи не подобається Вам навчання на
факультетів, який Ви обрали?” або “Чи подобається Вам обраний фах (спеціальність,
факультет)?” навряд чи може гарантувати правдиву й достовірну інформацію. А ось відповіді на непряме запитання “Якби Вам запропонували навчання за іншим фахом (на
іншому факультеті, в іншому вузі), то яким би було Ваше рішення?” або “Якби Вам
запропонували перейти до іншого вузу (на інший факультет), то як би Ви на це

17
зреагували?” можуть опосередковано свідчити про те, дійсно подобається чи не подобається обраний студентом фах (факультет, вуз).
Непрямі запитання не завжди формулюються у проективній формі (“Якби Вам
запропонували...” тощо). Вони можуть бути сформульовані у транзитивному вигляді завдяки використанню психології конформістського ототожнення власних оцінок, думок, способу життя респондента з думками, оцінками та способом життя тих соціальних груп
(близького оточення), з якими респондент себе ідентифікує. Так, запитання “Як більшість
працівників Вашого підприємства оцінює ставлення до них свого директора?” дає ту
інформацію, смисл і значення якої напевно поділяє сам респондент, хоча зовні він виступає при цьому як стороння людина. Транзитивні за формою запитання були використані вченими Інституту соціології НАН України при дослідженні соціально- економічної поведінки працівників промислових підприємстві, коли відповіді на запитання “Які типи поведінки, на Вашу думку, притаманні більшості працівників вашого
підприємства?” були проінтерпретовані як поведінкові самоідентифікації респондентів.
Мистецтво формулювати сензитивні запитання таким чином, щоб сензитивність приглушувалась або блокувалась, полягає в багатьох інших психологічних “хитрощах”
Наприклад, при дослідженні зловживання питним робітниками промислових підприємств завідомо недоречно ставити запитання у прямій формі: “Як часто Ви споживаєте питне
після робочого дня?” У закамуфльованій непрямій формі це запитання можна сформулювати по-іншому: “Як часто Вам доводиться спілкуватися з Вашими друзями по
роботі після робочого дня?” Хоча за таким формулюванням є певний ризик помилкових висновків, все ж воно завдяки опосередкованому умовиводу більш гарантує достовірність відповідей, ніж пряме запитання.
Деталізація запитання, яка не дозволяє респонденту дати недостовірну
відповідь.
Існує така категорія запитань, відповіді на які легко можуть бути перевірені на щирість і правдивість завдяки прийому деталізації. Деталізація запитання – це вимога (у формі прохання) соціолога до респондента дати глибоку, поширену, деталізовану відповідь, з якої можна було б зробити висновок про рівень компетентності респондента щодо даного запитання. Так, коли в свій час соціологи досліджували рівень готовності до шлюбу молодих людей Дніпропетровська, в анкету нареченої (стандартизоване інтерв’ю) було внесено запитання: “Чи можете Ви самостійно готувати страви?” Контрольне запитання, що слідувало за ним, пропонувало: “Якщо Ви вмієте готувати страви (борщ,
суп тощо), то розкажіть в подробицях, як і в якій послідовності Ви це
робите__________”. Така деталізована постановка запитання “припирає до стінки”

18 респондента, і йому нічого не залишається як продемонструвати обізнаність або зізнатися, що він “перебільшив своє вміння”. В останньому разі виникає привід для сумніву в достовірності усіх відповідей даного респондента.
Застосування в закритих запитаннях різних “пасток”.
Прийом “пастки” здавна, але не досить часто використовується при складанні анкети і формулюванні запитань тоді, коли у дослідника виникає підозра, що у відповідях на окремі запитання деякі респонденти напевно можуть “схитрувати”. Щоб позбавитись анкет з недостовірними відповідями та вилучити їх з масиву, інколи застосовуються запитання-“пастки”. У функціональному відношенні деталізація запитання та запитання-
“пастка” наближаються одне до одного. Але між цими прийомами існує суттєва різниця.
Застосовуючи деталізацію запитання, соціолог діє відверто, “з відкритими забралами”. Що ж стосується “пастки”, то тут хитрість соціолога діє проти нещирості респондента.
Прийомом пастки соціологи частіше за все користуються тоді, коли доводиться конкретизувати чи деталізувати якісь речі, події, явища Так, при дослідженні рівня естетичних затребувань читачів науково-фантастичної літератури азербайджанські соціологи (м.Баку) скористались прийомом “пастки”, вписавши в перелік новітньої фантастичної літератури неіснуючу повість. “Довгі присмерки Маркса”. Московський соціолог М.Жабський включив в аналогічне запитання про новітні фільми кілька вигаданих ним назв. В обох випадках “пастки” спрацювали: від 1,5 до 2,0% опитаних потрапили до них.
Наведені правила (прийоми) не вичерпують всього арсеналу мистецьких підходів та знахідок при формулюванні запитань з урахуванням психології респондентів.
До мовленого вище вкрай важливо додати ще один момент: частіше за все непрямі запитання виступають поряд з прямими запитаннями, але в роззосередженому вигляді.
Заповнюючи анкету, респондент може забути про зміст тих запитань та своїх відповідей на них, з якими він мав справу раніше, і це може призвести до того, що на сформульовані непрямим, опосередкованим чином на ті ж самі запитання він може дати вже інші відповіді. Таким способом соціолог перевіряє позиції респондентів на їх надійність та достовірність. Коли одне і те ж за змістом запитання варіюється в анкеті дослідником, то створюється так звана “батарея запитань”. Цю метафору можна вважати вдалою: батарея, що складається з роззосереджених 3–4 гармат, обстрілює з різних місць одну й ту ж ціль.
Одну й ту ж ціль “обстрілюють” непрямі запитання, щоб виявити надійність і правдивість відповідей.
На завершення слід сказати, що далеко не завжди досконало й ефективно спрацьовують майстерно сформульовані дослідниками запитання навіть на підставі

19 глибоких знань психології респондентів. В такому випадку вихід один: соціолог повинен обережно й остережливо інтерпретувати отриману ним інформацію, роблячи оговірки й припускаючи різні варіанти вірогідних умовиводів.
Відомості про формулювання запитань анкети з урахуванням психології респондентів
можна отримати з таких джерел:
причини помилок при формулюванні запитань [
4, с. 78–79
;
6, с. 412–413]
формулювання запитань: стратегічні підходи і правила [
6, с. 400–403
].
Глосарій

Література
1.
Бутенко И.А. Прикладная социология: наука и искусство. – М., 1999.
2.
Девятко И.Ф. Методы социологического исследования. Учебное пособие для вузов. – Екатеринбург, 1998.
3.
Здравомыслов
А.Г.
Методология и процедура социологических исследований. – М., 1969.
4.
Ноэль Э. Массовые опросы. Введение в методику демоскопии. – М., 1978.
5.
Панина Н.В. Технология социологического исследования. – К., 2001.
6.
Рабочая книга социолога. – М., 1976.
7.
Радугин А.А., Радугин В.Н. Соціологія. Курс лекцій. – М., 1997.
8.
Рукавишников В.О., Паниотто В.И., Чурилов Н.Н. Опросы населения.
Методический опыт. – М., 1984.
9.
Социология. Учебное пособие для студентов вузов. – Минск, 2000.
10.
Харчева В. Основы социологии. Учебник. – М., 1997.
11.
Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. – М., 1998.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал