1. 1 Становлення особистості



Сторінка4/6
Дата конвертації01.06.2017
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4   5   6

Висновок до 1 розділу

Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активний громадський діяч.

Виняткова роль належить Н.X.Онацькому в розгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищем культурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи Никанора Харитоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцяти років.

Творчість Н.Х.Онацького - живописця починається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточно визначають творче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народних мас,допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає і поглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників Слобожанщини С.Васильківського і П.Ловченка.

Мистецька й життєва доля Никанора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився в простій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки.

Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст.

Спадщина Н.X.Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва та викладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.

У 1960-1980 рр. родина художника (його вдова Н.В.Онацька жила у Полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумського художнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллям поволі виходило з непам’яті ім’я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулися виставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливі рядки поета, написані між в’язничних стін: «Все піде в царство небуття, Сліду жаданого не кине...» Наприкінці 1995 р. його ім'я було присвоєно Сумському художньому музею.

Розділ 2. Місце і роль Н.Х.Онацького в становленні Сумського художньо-краєзнавчого музею

2.1 Створення музею

Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Україні зібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтва ХVІІ-ХХ ст.

Ситуація з мистецькими скарбами на землях, які в 1939 р. були об'єднані в Сумську область, через певні історичні обставини склалося таким чином, що в 20-ті роки XX ст. вони були сконцентровані у трьох музеях - Лебединському і Сумському художньо-історичних то Роменському краєзнавчому, де у своїй більшості збереглися до наших днів. За кількісним і якісним складом мистецької спадщини регіону пріоритети були і залишаються за художньою збіркою Сумського обласною художнього музею. Він є головним осередком, до функцій якого входять пошук і дослідження, відродження і збереження, експонування і пропаганда іншими засобами мистецького надбання краю. Основні фонди музею, які на сьогодні налічують понад 14 тисяч одиниць збереження, мають потужний потенціал для подальшої розбудови музейної справі на Сумщині, яка за останнє десятиліття зазнала певних втрат.

На теренах Сумщини, як у цілому в Україні, становлення музейної справи було доволі запізнілим процесом, зумовленим певними історичними обставинами Перші музейні заклади у сумському краї виникли на початку XX ст. як наслідок археологічних і епіграфічних досліджень, які проводилися на цій території, вже починаючи з XIX ст. Це були два округові музеї у Конотопі (1900 р.) і Глухові (1903 р.). Організація наступної групи музейних закладів, яка відбулася протягом 1920-1922 рр. (в Лебедині, Ромнах і Сумах) пов'язана з громадянською війною і революцією.

Реальну хронологію початкового періоду розбудови музейної справи на Сумщині сьогодні можне встановити з розвідки В.Дубровського "Музеї на Україні", яка вийшла друком у 1929 р. в державному видавництві України. Автор цієї унікальної і невідомої сучасним дослідникам публікації зробив огляд і аналіз музейної справи в Україні, охарактеризував музейні фонди відповідно до їх профілів, надав повний перелік музеїв і основні показники роботи станом на 01.01.1929 р., назвав подвижників музейної справи більшість з яких вже на початку 30-х років XX ст. зазнали політичних переслідувань і репресій (серед них фундатор Сумського музею Никанор Онацький).

У 1920 році, втілюючи в життя декрети молодої Радянської держави у галузі культурного будівництва, Сумський повітовий виконавчий комітет виніс рішення створити в місті художньо-сторичний музей. Найактивнішу участь у збиранні музейних цінностей брав, окрім Н.Х.Онацького, голова окружної Ради профспілок В.Рибальченко. Організація його проходила при підтримці партійної організації та громадськості міста за надзвичайно складних умов розрухи, холоду й голоду.

Основою для створення Сумського музею стала частина приватної мистецької збірки (близько 5,5 тисяч експонатів) О. Гансена, яку було виявлено у 1919 р. в одному з сумських маєтків і націоналізовано. Регулярно складене художнє зібрання знаного київського збирача Оскара Германа Гансена свого часу органічно увійшло окремими своїми частинами до складу відомих музейних зібрань України: Національних історичного і художнього музеїв, Київського музею російського мистецтва, Музею українського декоративного мистецтва, Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків, Одеського музею західною і східного мистецтво. Щодо Сумською музею, то тільки з надходженням до його фондів колекції О.Гансена у 1921 р. поодинокі предмети старовини, зібрані в Сумах протягом 1917-1920 рр., які, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали, сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на момент відкриття першої експозиції наприкінці 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження.

Отже, влітку 1913 р. Онацький переїздить до Сум, влаштовується у місцевій реальній школі, і знову з запалом віддається педагогічній роботі.

На основі закладу, який він очолював, згодом було створено Сумський краєзнавчий та художній музеї.

Ідея створення музею в Сумах виникла в Н.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свого поступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейного матеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва і старовини, які стихійно находили до Сум протягом 1917–1918 рр. зі зруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.

На той час Н. Онацький , як представник системи народної освіти, був уведений до складу спеціальної комісії, яку очолював педагог П.П.Безсонов. Завдання комісії полягало в збиранні предметів мистецтва і старовини, зосередженні їх у приміщеннях місцевого театру. У 1919 р. в одному із сумських особняків, що нині відомий як пам'ятка архітектури під назвою "Будинок Сумовської", була виявлена частина регулярно складеного художнього зібрання знаного київського колекціонера Оскара Гансена, і Онацькому було доручено проведення роботи із систематизації і складання описів знайденого скарбу.

В тому ж році повітовою владою було прийнято постанову про створення художньо–історичного музею з наданням йому того самого приміщення, де було виявлено колекцію О. Гансена. Але це рішення не відразу і не повною мірою було виконано. Тільки 1 березня 1920 р. органами Наросвіти, під егідою якої створювався музей, Н. Онацького було призначено на посаду директора майбутнього музею.

Щодо музейного фонду і приміщення, то базовими для створення закладу на перших порах вважалися ті предмети старовини (близько тисячі одиниць), які надходили до Сум з регіону протягом 1917–1920 років і, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали. Не мав музей спочатку і приміщення. Тільки з передачею музею у 1921 р. колекції О. Гансена всі попередні музейні надходження сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на кінець 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження. Протягом перших кількох років музею поступово були передані три колишні банківські споруди, після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшого розвитку закладу.

У 1928 році Н. Онацький створив при музеї першу в Сумах художню студію. За відсутності бюджетного фінансування протягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини і житло. Бюджетне фінансування розпочалося в 1925 році. Наприкінці 1922 р. було відкрито першу музейну експозицію, яку Н. Онацький висвітлив у місцевій періодиці. На початку 1927 р. роботу зі створення музею було завершено і на секції образотворчих мистецтв міськради заслухано доповідь Н. Онацького «Про стан Сумського округового музею». Можна припустити, що відбулося це на прохання директора музею. Як видно з резолюції по доповіді, рішення секції були спрямовані як на підтримку організатора музею, так і на подальший розвиток музейної справи в цілому.

Декілька лаконічних акцентів, що містить у собі резолюція, вказують на той факт, що на той момент уже складалися передумови майбутніх проблем Н. Онацького, пов'язаних з музейною діяльністю, які згодом перетворили його життя на драму. Йдеться про рекомендації щодо створення відділів революційного руху на Сумщині і виробничого, а також про організацію при музеї краєзнавчого гуртка. Саме ці питання фігуруватимуть пізніше в документах при звільненні Н. Онацького з музею.

В резолюції також йдеться про конкретну допомогу, яку необхідно надати музею з боку Президії міськради та інспектури Наросвіти: перевести на державний бюджет, підвищити зарплату науковцям, ввести додаткові штатні одиниці, ін.

Наприкінці 1927 р. вийшла друком брошура Н. Онацького «Сім років існування Сумського музею», в основу якої було покладено доповідь автора на секції образотворчих мистецтв Сумської міськради. Це чи не єдине архівне джерело про часи становлення музею, яке дивом дійшло до наших днів, проте об'єктом дослідження не стало і лише побіжною згадкою потрапило до деяких публікацій наприкінці XX століття.

З 1927 по 1931 роки ситуація навколо Н. Онацького ставала все більш драматичною. Після першого допиту в Сумському ДПУ в травні 1929 р. він через газету «Плуг і молот» у червні того ж року виступив із публічним покаянням з приводу колишнього короткочасного перебування в партії есерів (з березня 1917 по червень 1918) [23].

У заяві Н. Онацький обґрунтував свій вихід з партії есерів і повідомив: «...я вийшов з названої партії, порвав з нею ідеологічні і формальні зв'язки. З того часу я безперестанно працюю в галузі радянської культури і освіти...». Н.Онацький сподівався, що таким чином буде покладено край будь–яким політичним закидам на його адресу, але сталося так, що його заява стала початком енкавеесівської справи, до якої, починаючи з 1930 р., час від часу підшивалися доноси тих, хто спілкувався з ним по роботі і бував удома.

Політичного компромату в них не було, переважно описувалися різні бесіди з Н. Онацьким (йшлося про роботу директора музею і його уподобання), але для Н. Онацького почалося вже зовсім інше життя – життя під постійним наглядом, яке далі ставало все нестерпнішим. Наступні два роки для Н.Х.Онацького були сповнені принизливого таємного нагляду, який він постійно відчував і був вимушений ставати обережнішим у своїх спілкуваннях як у побуті, так і на роботі. Та головний негатив накопичувався в музейній справі, яка за десять років стала сенсом усього його життя. При цьому він намагався підкреслити, що його цікавить наука, а не політика. Своїх уподобань у науково-дослідній роботі він не приховував, і серія опублікованих у 1931 р. наукових розробок музейних фондів свідчить про прихильність до збирання і дослідження українського малярства, гутного скла, порцеляни, килимів і вишивок,етнографічних старожитностей – все це не могло не бути,за мірками ДПУ–НКВС, проявами «націоналізму».

Для цього достатньо навіть переліку публікацій Н.Х.Онацького: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна», «Українське гутницьке шкло», «Межигірський фаянс». Про ситуацію, що склалася в музеї в цей період, Н.Х.Онацький розповів пізніше одному зі своїх нових колег по Полтавському краєзнавчому музею: "...погіршились умови життя і роботи. Почали навмисно ламати музей. Спочатку було завдання все базувати тільки на місцевому матеріалі, а потім у цьому побачили шовінізм. Я кілька разів їздив до Харкова, у Главнауку і навіть у ВУЦВК... спочатку... відстояв... кілька разів музей, правда, тоді був Скрипник і з ним ще рахувались. Далі я вже побачив – якщо не хочу бути на Соловках, краще мені самому швидше йти геть...".

У таких умовах Н. Онацький прийняв рішення про звільнення з музею за власним бажанням, а 30 грудня 1931 р. разом із членами комісії підписав акт про "передачу всіх музейних експонатів та звичайного інвентаря". Цей оригінальний документ є найцікавішим серед інших матеріалів з особистого архіву Н. Онацького – він не просто констатує наявність експонатів і музейного обладнання, а й розкриває у ситуацію, яка склалася на той момент навколо Н.Онацького і створеного ним музею.

Інформація, яку можна отримати завдяки цьому акту, виходить далеко за межі звичайного формального документа – аномальним е вже його початок: «….знов призначений директор Сумського Краєзнавчого музею В. Зубченко та директор Художньо-історичного музею Н.Х. Онацький...". Відомо, що організацію краєзнавчого музею в Сумах було розпочато у 1939 р. після створення Сумської області і першим його директором був не В. Зубченко. Таким чином, на початку акта зафіксовано конкретне завдання даної комісії, яке наприкінці документа подається як пропозиція і одночасно є суворим вироком музею: "Разом з тим Комісія знаходить потрібним у зв'язку з реорганізацією музею лишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державного музейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення, слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо–історичного на краєзнавчий." Під "лишком" розумілось усе, що було не краєзнавчого профілю, у своїй більшості то були твори мистецтва, які складали основу музейного зібрання.

В указаному Акті ще одна деталь привертає увагу – серед 13 тисяч експонатів (13 груп збереження), переданих Н. Онацьким, комісія зафіксувала негативний стан тільки однієї групи – "реврух": «...948 речей... Серед експонатів цього відділу є певна частина матеріалів, що готувалися до різних виставок 1920–1923 років й на сьогодні не мають значення, а тому потребують виключення з інвентаря музею» [27]. Акт передачі музейних фондів та інвентаря став суворим вироком як музею, так і Н. Онацькому, який звільнився «за власним бажанням» 1 січня 1932 року.

Все життя Н. Онацького в цей період було підпорядковане подвижницькій діяльності зі створення Сумського музею, проте як обдарована натура він встиг реалізувати себе в різних сферах: мистецтвознавстві і археології, поезії та історії,педагогіці та громадському житті,чим сприяв інтенсивному розвитку культури на Сумщині. У кожній з цих сфер він завжди був на межі ризику: у будь яку мить його могли звинуватити в націоналізмі або формалізмі.

Так, у 1926 р. він очолив комісію зі встановлення першого в Сумах пам'ятника Т.Г. Шевченку за проектом відомого вже на той час скульптора, засновника українського скульптурного авангарду, уродженця Роменщини І.П.Кавалерідзе, який свого часу зазнав утиску за «формалістичні» пам'ятники. Н. Онацький як фахівець усвідомлював, що зображувальні засоби, які використовував скульптор, суперечили догмам «соціалістичного реалізму». Незважаючи на те, що в цей період уже починалися його особисті «політичні проблеми», він довів справу до логічного завершення.

Саме завдяки наполегливим зусиллям в колективу художнього музею, дослідників Б.Ткаченка з Лебедина та Г.Петрова з Сум постать митця постає все об'ємніше. За останні роки опубліковано низку матеріалів, що проливають світло на невідомі та призабуті сторінки його життя, у художньому музеї влаштовувалися виставки його творів та меморіальних речей. І ця благородна справа триває.

Мало відомим залишається той факт, що Н. Онацький займався археологічними дослідженнями. Як нещодавно вдалося встановити, він десь з початку 20–х років був і знайомий з видатним вченим Миколою Макаренком. Згодом відносини їхніх сімей стали зовсім дружніми — листувалися не лише вони, а й їхні дружини . Дочка художника Наталія Никанорівна пригадує, як її батько разом з Макаренком десь у 1923–25 роках проводили розкопки великого кургану в районі старого аеропорту у Сумах.

Онацькі жили тоді на території військового училища, і маленька Наталка часто бігала дивитися, як ідуть роботи. Було це давно, але Наталія Никанорівна пам'ятає, як всі чекали приїзду Макаренка, а потім як він, піднявшись на курган, виголошував імпровізовану лекцію перед робочими,що працювали на розкопках, на жаль, про ЦІ дослідження більше нічого не відомо.

Більше інформації збереглося про інші розкопки, що проводилися 65 років тому під Сумами в районі Крейдища (нині неподалік Зеленого Гаю). Керівником експедиції був Макаренко. У роботі брали участь працівники Сумського музею на чолі з Онацьким, дружина Макаренка, кілька студентів Київського художнього інституту, місцеві жителі та аспірант С.Магура. Дослідження велися на нині широковідомому археологічному комплексі, який складався з великого городища, селища і могильника. Останній з найбільшим серед слов'янських могильників у світі. Роботи тривали з 20 серпня по 6 вересня. Було розкопано кілька поховань, що дало змогу Макаренку визначити цей об'єкт як унікальну пам'ятку роменської культури, Потім було проведено розвідку на городищі,розкопано 5 курганів у Краснянському лісі, оглянуто городище околиці Сум .

Про ці роботи у 1930 році було опубліковано лише одну статтю, її автор Магура підкреслював, що ці розкопки дали відносно небагатий матеріал, але „досконалі методи розкопів, застосовані від проф. М.О.Макаренка, дали змогу в похованнях виявити інтересні. Саме наприкінці 1929 року проти Макаренка і було організовано переслідування, внаслідок і якого він був змушений вийти із складу Академії. Очікуваної публікації, як і багатьох інших, не з явилося. Майже всі матеріали про ці дослідження були втрачені під час Великої Вітчизняної війни. Але в сім ї Онацьких дивом збереглися три фото, які були зроблені Макаренком саме під час розкопок на Крейдищі. Це ті скупі дані, які є на сьогодні про участь Онацького в археологічних розкопках, але, звичайно, він брав участь і в інших дослідах. І за творчою вдачею, і як директор музею, і як уповноважений Комісії по охороні пам'яток по і Сумському повіту Н.Х.Онацький без сумніву відігравав значну позитивну роль в організації наукових досліджень.

Надалі вважаємо за доцільне розглянути подальший розвиток Сумського художнього музею, створеного Н.Х.Онацьким, що й буде предметом розгляду наступного параграфу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал