1. 1 Становлення особистості



Сторінка2/6
Дата конвертації01.06.2017
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4   5   6

1.2 Никанор Онацький – художник

Мистецька й життєва доля Никанора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився в простій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки. Тому невипадково, що змалку Никанор разом зі своїм братом Омеляном писав вірші, малював. Він сам торував шлях у мистецтво. Всі твори Н.Х.Онацького - це духовний портрет художника в різні пори року, з різним психологічним станом. Взагалі Никанор Онацький був оптимістом, палко вірив у прийдешнє і був людиною свого часу.

В даному параграфі нашого дослідження ми відтворимо образ митця, життя та творчість якого пов'язана з Сумщиною.

Творчість Н.Х. Онацького органічно вписалася в історію вітчизняного мистецтва першої третини XX століття. У мотивах творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови. Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови.

Є в художника також роботи, пов'язані з оформленням книг і поштових листівок (Хата біля Тарасової гори в Каневі), з розробкою орнаментів (для фресок в інтер'єрах сумських будинків культури та освіти), в яких відчутний пошук нових художньо-зображувальних засобів.

Більша частина творів Н.Онацького зберігається в Сумському художньому музеї. Його роботи представлені також у музейних зібраннях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва, Канева, у приватних колекціях України, СПІА, Франції. Н.Х.Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному вирішенню натури. Дотик сонячних променів, відчуття рідної землі, щирі і чисті враження дитинства художник проніс через усе життя. Тому й темою його творів були краєвиди мальовничих куточків природи, з бузком, мальвами або польовими квітами, які „переходять" до натюрмортів з опішнянськими вазами, оздобленими характерним народним орнаментом. Любов до пейзажу обумовлена поетичною натурою художника і відзначається його особливим ставленням до роботи над картиною на відкритому повітрі – однієї з головних ознак мистецтва кінця XIX – початку XX ст.

При невеликих форматах і невибагливості сюжетів Н. Онацький у своїх творах вдало поєднує різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір, пройнятий бадьорим настроєм («Курінь», «Зимівник», «Соняшник»). Як проникливий лірик, художник тонко відчуває природу і свої спостереження відтворює в характерних особливостях дерев, кущів, квітів, рельєфу місцевості. Пленерне вирішення властиве і жанровим творам («Наталка», «Прання білизни», «Пряля»), в яких зображені селяни за хатнім клопотом. Увагу художника привертає етнографічний матеріал: мазанка, піч, прядильний станок – все, що оточує селянина. Н.Х.Онацький своєрідно зображує світлотіньові ефекти, підкреслює характерні риси селянських типажів, передає поезію здорового буття. У пізніх творах живописець прагне відтворити свою потаємну пам'ять про народний побут («Колодязь», «Голубка», «Пасіка»).

Н.Х.Онацький був красивою, талановитою людиною. Кремезний, високий на зріст, русявий, з густим волоссям, пильним поглядом очей, козацькими вусами. Зовнішність художника цілковито відповідала його духовному змісту, досвідченості, зацікавленості всім новим.

З портретної спадщини художника відомо десять зображень, серед яких дев'ять автопортретів. Один з ранніх портретів був створений відомим російським художником П.Кузнецовим. Так сталося, що в 1899 р. художників об'єднала Москва. Н.Х.Онацький вчився в Строганівському училищі технічного малювання, а П.Кузнецов - в художньому училищі, де тоді викладали В.Сєров, К.Коровін. Обидва починали свій шлях у мистецтво. їх зустріч була не випадкова, бо доля поєднує людей споріднених професій, а тим більше мистецтво, яке завжди єднає. Н.Х.Онацький спілкувався та листувався з багатьма письменниками, діячами культури та мистецтва, серед яких були С.Таранушенко, М. Хвильовий, О. Олесь, Ф. Ернст, брати В. та Ф.Кричевські, Г. та В. Нарбути.

Всі дев'ять автопортретів зберігаються у фондах Сумського художнього музею, один із них (графічний) є логотипом закладу. Кращий з портретів – «Автопортрет у смушковій папасі» написаний у 1909 р. у Лебедині. На полотні зображено молодого енергійного чоловіка, який нагадує постаті вільних козаків, з відкритим сміливим обличчям і твердим поглядом, з довгими вусами.

Духовно чиста, щира і талановита людина, Онацький і зовнішністю привертав увагу: кремезний, високий на зріст, з густим русявим волоссям. Будучи природженим портретистом, у своїх більш пізніх портретах художник простежив зміни, які відбувалися в ньому з плином часу, і відтворив не стільки об'єкт зображення, скільки життєвий процес пізнання.

Всі портретні роботи Н.Х.Онацького поєднує особливий дух демократизму, який був характерний для цього жанру в кінці XIX – першій половині XX ст.

Аналізуючи автопортрети Н.Х.Онацького, сім з яких зберігається в Сумському художньому музеї, можна прослідкувати вікові та духовні зміни людини, що жила на початку нової доби.

Один з перших відомих автопортретів належить до 1909 року. На ньому зображено чоловіка з вусами, в смушковій папасі, на фоні невеличкого пейзажу на стіні, що свідчить про духовні та професійні інтереси портретованого. Цей твір ніби увібрав в собі заповітні риси багатьох відомих людей тих часів, його також дещо єднає з образом Т.Г.Шевченка, пам'ять про якого художник проніс через усе своє життя. Автор акцентує увагу на обличчі - відкритому, світлому. Білий комір сорочки надає образу урочистості. Ритми силуету та предметний колір моделі стають головними зображальними засобами.

Художник використовує ефекти освітлення і повітряного середовища для створення відповідного емоційного стану. Домагаючись звучності колористичного рішення, він поетично одухотворяє образ. Художник відмовляється від зайвих деталей з тим, щоб передати головне - самоцінність моделі. Саме це зближує Н. Онацького з учнями І. Рєпіна, адже у нього він також вчився, які в пошуках художніх засобів ніколи не втрачали головного - змісту твору.

В час, коли був створений цей автопортрет, Н. Онацькому йшов тридцять п'ятий рік, за плечима вже був певний досвід. З друку вийшли поетичні твори в українських виданнях "Рідний край", "Терновий вінок", "Українська муза"; позаду роки навчання в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі, участь в революційному русі, нагляд царської поліції. Н. Онацький живе в Лебедині, вчителює, пише свої чудові пейзажні твори, бере участь у громадському житті міста, очолює шевченківський гурток, учасники якого читають твори Кобзаря, цікавляться питаннями національної культури.

Графічні автопортрети камерні, зроблені графітним та кольоровим олівцем, пастеллю у вільній манері малюнку, що надає особливу життєвість образам. Слід підкреслити, що всі вони датовані. Ці твори зроблені в традиціях психологічного портрету другої половини XIX ст., їх поєднує особливий дух демократизму. Автопортрети Н.Онацького мають стилістичні аналогії в творчості М. Кузнецова, Ф. Кричевського, П. Волокідіна, де на перший план виходить цінність особистості, індивідуальні риси.

Всі автопортрети Н. Онацького зроблені майже за одне десятиріччя, однак спостерігається великий розрив між останнім та передостаннім зображеннями: 1923-1935 рр. Малюнкам художника притаманна закінченість композицій, узагальненість ліній, плавність моделювання форм, і надає їм монументального звучання. Особливо це стосується автопортретів 1916, 1921, 1923 рр.

В них автор розробляє концепцію під впливом ідей та настроїв, збентежених почуттів творчої інтелігенції в період прийдешніх соціальних зворушень. То були буремні роки в житті митця.

Н.Х.Онацького запрошують на викладацьку роботу в Суми. Метою художника стає створення в місті художньо-історичного музею. Він вивчає свій край, збирає етнографічні матеріали, які пов'язані з козаччиною, природні і художні речі, багато їздить по місцях перебування Т.Г.Шевченка на Сумщині.

В автопортреті 1916 р. на весь формат аркуша крупним планом замальована голова художника, який вдивляється не стільки у свою зовнішність, скільки у внутрішній стан. Зосереджено замкнутий вираз обличчя красивої, мужньої людини, яка зовні перебуває у спокої, лише очі видають емоційність моделі. Це зображення містить в собі рух, тоді як в "Автопортреті в капелюсі" 1919 р. художник перебуває в ньому.

Н.Х.Онацький перевтілює реальність у відповідності з романтизованою концепцією особистості, що було типовим явищем на той час. Піднесеність образу органічно поєднана з величністю духу.

В цьому автопортреті художник ширше висловлює уявлення про цінність людської гідності, форми багато в чому залишаються традиційними, але в самому зображенні відчувається нове ставлення до моделі, де головним вважається передача психологічного стану людини, яка перебуває на зламі складних випробувань часу.

Тяжкі наслідки революції, громадянська війна, масова еміграція творчої інтелігенції не могли позитивно позначитися на чуттєвій натурі Н.Х.Онацького. Він відштовхує все особисте, радо сприймає нові зміни в суспільстві, продовжує справу свого життя - несе красу в душі співвітчизників. В 1920 р. його призначають на посаду директора Сумського художньо-історичного музею. Друге десятиріччя нового століття багате на різні події, і він бере в них безпосередню участь. Це численні відрядження по Сумщині та за її межі як з археологічними експедиціями, так і в пошуках експонатів, очолює комісію по спорудженню пам'ятника Т.Г.Шевченку в Сумах, стає головним експертом по розбірці колекції О. Гансена в маєтку М.Сумовської, викладає мистецтво в учбових закладах, а також робить ескізи оформлення громадських приміщень та розробляє національний орнамент, застосовуючи два основних кольори - синій та жовтий.

В автопортреті 1921 р. постає зріла, мужня людина з допитливим поглядом крізь окуляри. Риси обличчя дещо загострені, в них відбилися тяжкі часи випробувань. На тонованому папері художник застосовує колір, який підкреслює зосередженість, надає найбільшої виразності погляду.

Через два роки (в 1923 р.) Н.Онацький знову звертається до автопортрета, на якому зображена зовсім інша людина за психологічним станом. Зовні він перегукується з раннім зображенням 1909 р., але автор ставить вже інше завдання. Це неначе швидкий начерк чоловіка в папасі, з якою художник не розлучався. Постійне піклування за музей та його експонати, переїзди з одного помешкання в інше, скрутне матеріальне становище - все це позначалося на ньому. Художник все менше віддає часу творчості, з'являється багато начерків для подальшої роботи, які, на жаль, не були здійснені. В ці роки художник багато друкується, один за одним виходять його мистецтвознавчі та публіцистичні статті, він входить в спілку письменників-плужан, які в подальшому всі були репресовані.

На цьому зображенні художнику лише сорок вiciм років, але він має вигляд значно старшого, дещо з сумним виразом. В кінці 1920-х pp. H.Х.Онацький робить підсумки своєї пpaцi у Сумському музеї: випускає брошуру "Ciм poкiв існування Сумського музею", створює художню студію. В 1931 р. з'являються мистецтвознавчі твори про українське шкло та порцеляну. Невдовзі він залишає Суми, місто, якому віддав двадцять найкращих років натхненної праці В Полтаві Н.Х.Онацького призначають завідуючим краєзнавчого музею. Страшні роки репресій торкнулися i його. В 1934 р. Н. Онацького звинувачують в націоналізмі i заарештовують, через деякий час випускають, звільняють з роботи...

I знову за гратами. Але i там не втрачає марно часу, пише вірші, по пам'яті малює рідні його серцю пейзажі. Тоді, в 1935 р., з'являється останній автопортрет. Немає пишної зачіски, де ділись козацькі вуса. Перед нами одутле, iз зморшками смутку обличчя, на якому сліди страждань, однак відчутна духовна нескореність, самокритичність. Людина все ще сповнена горіння творчості, але стримана розумом та волею. Кольорова гама надає образу певного стану.

Минув сьогодні місяць,

Як тут даремно я конаю,

За що - скажу одверто:

Я сам не відаю й не знаю.

27.VIII.35p.

Художник спостерігає за собою, вже створює не стільки об’єкт зображення, скільки пізнання. Це портрет літньої людини, яку через два роки, пізньою холодною осінню розстріляють без суду та слідства.

Н.Х.Онацький працював у різних техніках: є чимало олівцевих начерків і робіт у техніці пастелі, звертався він і до пера. Притаманне йому й відчуття матеріалу, де перевага була за тонованим папером, який часто використовував як тло («Бузок», «Брама», «Місток»). Символіка, яка була характерною для мистецтва початку XX століття, присутня в картинах дореволюційного періоду як звернення до високої духовності, особливо в «Пісні останнього променя».

Під час археологічних експедицій на Сумщині Н.Х.Онацький створив олівцеві малюнки та акварелі: «Кам'яна баба», «Розвалини. Хотінь», «Огорожа Охтирського монастиря» та ін. Багато творів було зроблено в селі Мала Павлівка, яку художник люб'язно називав „Павлівочка". Саме з цим краєм, де мешкали родичі дружини Надії Василівни, було пов'язане його особисте життя. Важливе значення мистецького спадку Н.Х.Онацького полягає ще й у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворив тогочасний вигляд місць і архітектурних споруд, які були пов'язані з іменами славетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибами Линтварьових і Кублицького, каплицями та фрагментами палаців стародавніх часів, а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Лещииських, Хрущових, Надаржинської. Це не тільки високохудожні твори мистецтва, але й свідки історії, у яких Онацький збагачує традиції національного пейзажу новими мотивами, відтворює невід'ємне від природи життя провінційної околиці.

Крок за кроком міцнів талант митця. Ясно визначилося демократичне спрямування його творчості. З картин сходять перед наші очі українські степи і села,то запорошені снігом,то заквітчані весною,то залиті барвами золотої осені. Ми зустрічаємося з вітряками і отарами – невід’ємними прикметами тодішнього краєвиду,з тополями і берізками,що поросли на степовому привіллі,йдемо плутаними сільськими вуличками.

Написане все те пензлем,який тримала рука маляра з пристрасною і чистою душею. Численні картини і етюди відлунюють вірою в трударя замилуванням його натхненною працею. До теми жнив, до теми хліборобства маляр повертається не раз і не два. Про рідкісну спорідненість його з нею свідчать етюди «Білі клуні», «Скирти взимку», «Вітряки», «Вітряк вночі».

Глибоке проникнення в єство народу,поетичне його єство проглядає в роботах «Хати», «Криниця».

Сам палко закоханий в красу хліборобського краю,пейзажист пробуджає цю любов і в глядачів.

Невід'ємним компонентом натюрмортів Н.Х.Онацького є квіти. Розкішні вінки з квітів обрамляють яблука, виноград, кетяги калини, горіхи, помідори, буряки, моркву, розсипане добірне зерно пшениці, шматочки цукру. Н.Х.Онацький, як ніхто інший, зумів проспівати величальну пісню плодам людської праці і квітам рідної землі, опоетизувати своїм щедрим талантом "красиве і корисне". У захопленні світом краси, багатими дарунками рідного краю для нього зникали часові відстані. На картинах митця зображені квіти й овочі різних пір року. За тином квітують тюльпани і жоржини, півонії і красоля, рожі і лілії, півники і кручені паничі. І все це виписане навдивовижу тонко, до ілюзорності правдиво ("Квіти за тином").

Розглядаючи квіти пізньої весни і плоди літа й осені, ми захоплюємося вмінням художника передавати фарбами на полотні їх форму і колір ("Кавун, морква, квіти").

Дуже правдоподібно виписаний кавун, особливо чіткий візерунок на його шкірці. Мереживними салатовими і зеленими смужечками Н.Х.Онацький відтворює круглу форму плода. Рожево-червоний соковитий м'якуш і спілі зернинки в ньому викликають бажання відрізати скибочку кавуна, відчути його неповторний смак. Мажорний колорит картини підсилюється яскраво-оранжевим кольором морквин, форма яких чітко окреслюється ледь помітними поперечними рисочками.

Більшу частину полотна займає букет півоній. І квіти, і овочі щедро осяяні сонцем. Милує око насичена зелень листків півоній, на яких виразно проступають світліші прожилки. Стебельця, краї листків художниця злегка виділяє червоною і жовтою фарбами, і вони ніби світяться від променів сонця. Трохи декоративну форму мають темно-рожеві пелюстки півоній.

Посилюють світле почуття радості від зображеного на картині кетяги спілої червоної калини.

Малюючи осяяні сонцем квіти й овочі літньої пори, художник прагне викликати у глядача замилування щедрими дарунками рідної землі, плодами людської праці. У цьому головна думка картини.

У натюрмортах Н.Х.Онацького незримо присутня людина з її настроями, почуттями, одвічним потягом до краси у праці. Це чиїсь дбайливі руки дуже чисто помили моркву, надрізали кавун, спекли хліб, зварили картоплю, зірвали найкращі яблука в саду та склали їх на хустину, щоб передати комусь гостинця, прикрасили плоди своєї праці букетами квітів. Картини хвилюють любов'ю художника до людини, пошаною до її праці. Вони звеличують людську щедрість, доброту, працьовитість, прагнення до краси, закоханість у рідну землю.

Н.X. Онацький зображує млини, колодязі, хвіртки, містки, що є невід'ємною частиною села. Художник живе в місті, а малює село, оспівує свою землю, де народився. Жанрові елементи збагачують пейзаж, художник захоплюється простими радощами буднів.

Соняшники, мальви, бузок, гроно - улюблені рослини художника. Не дивлячись на те, що до зображення бузку зверталося багато митців, у Н.X.Онацького воно набуває особливого змісту. В його творах бузковий колір притаманний не тільки квітам, але й спостерігається у сріблясто-зеленкуватому фоні, кераміці темних опішнянських ваз, у скатертинах. Складний вигадливий малюнок у таких кольорах сприймається як декоративно-площинне рішення з елементами українського орнаменту.

"Соняшники" написані у вохристій гамі, де фактурний мазок ніби ліпить квітку, на якій грає сонячне сяйво. Єднання жанрів робить твір дещо особливим, кольори рослин змальовані в природному стані. В доробку Н. X. Онацького заслуговує уваги чудовий твір "Вітальня ("Інтер'єр"). Художник відтворив внутрішнє обладнання свого дому в Лебедині. Тональна кольорова гама самовиразна; шанобливо, зі смаком розташовані речі в кімнаті; у центрі її - стіл з червоною скатертиною та вазою. Цей твір дещо перегукується із зображенням інтер'єрів українських митців кінця XIX ст., де, як правило, переважав затишний побут, що тепер сприймається з повагою до минувшини.

В творчій спадщині художника багато олійних етюдів, олівцевих начерків, замальовок, невеликих за розмірами, де зображені хатки, дерева, лави. Часто-густо Н.X.Онацький трактує вибраний мотив фрагментарно, дещо збільшуючи, що надає йому значимості. Це етюди "Пасіка", "Дівчинка в лісі", "Берізки" та інші цілком закінчені твори.

Протягом всього творчого житття Н.X.Онацький звертається до автопортретів, серед яких найперший 1909 р., а пізніший - 1935 р. Здебільшого це олівцеві зображення однієї й тієї ж людини у різному віці. Художник гостро сприймає індивідуальні особливості натури, виявляючи себе уважним спостерігачем. Він вільно моделює своє обличчя, зосереджує напрям погляду на глядача. Суттєву роль в характеристиці образу відіграють зовнішні атрибути. В кожній роботі простежуються зміни портретованого: від молодого, кремезного - до літньої людини, митець відтворює психологічний стан. Всі твори камерні, в них відчуваються традиції вітчизняного портретного жанру другої половини XIX ст.

Цінність Н. X. Онацького – як художника полягає ще і в тому, що він у більшості пейзажних творів залишив нащадкам зображення місць, архітектурних споруд, що пов'язані з іменами славетних людей нашого краю, в тому вигляді, якими вони були в дореволюційні часи. До таких творів належать чудові акварелі із садибами Линтварьових та Кублицького, каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Лещинських, Хрущових та інших поміщиків. Це не тільки талановиті твори мистецтва, але й свідки історії. В "Садибі Надоржинської" відтворений чудовий архітектурний пейзаж, де барвистий кольоровий настрій твору надає урочистості. Н.X.Онацький збагачує традиції національного пейзажу новими мотивами, відтворює на полотні життя провінційної околиці в єднанні з природою.

Завдяки археологічним експедиціям по Сумщині в 1910-20-ті роки з'являються олівцеві малюнки та акварелі "Кам'яна баба", "Руїни. Хотінь", "Старий пагорбок", "Огорожа Охтирського монастиря". Багато творів було зроблено в селі Мала Павлівка на Охтирщині. Саме з цим краєм, де проживали родичі дружини художника, пов'язані особисті моменти в його житті.

На початку XX ст. в Україні дещо активізується художнє життя, влаштовуються виставки, виникають мистецькі об'єднання, розгортається діяльність художніх шкіл, музеїв. З 1911 р. Н.Х. Онацький стає учасником "Першої артистичної виставки" в Києві. З цього часу його твори майже щорічно експонуються на художніх виставках в Харкові, Полтаві, Києві, Сумах разом з творами відомих українських і російських художників.

Для культурної спадщини України велике значення мали сатирично-гумористичні журнали "Звон" та "Шершень", що видавались в Одесі та Києві на початку XX сторіччя. Природно припустити, що завдяки цим журналам у Н.X.Онацького з'явилися дружні шаржі та гумористичні рекламні плакати на взірець "Здав гроші в кредитку", в яких переважає селянська тематика з нальотом побутовізму.

В 1920-1921 роках згідно з вимогами часу Н.X.Онацький багато працює над оформленням листівок для тексту "Інтернаціоналу", розробляє настінні орнаменти для Палацу Пролеткульту в Сумах, де застосовує алегоричні мотиви на теми життя давньогрецьких богів Аполлона та Афіни. В цьому ряду слід відзначити орнаменти - візерунчасті, мов мереживо з стилізованими квітами, в які вплетені гілки грона, як стародавнього християнського мотиву, а також головні атрибути мистецтва. Витончений малюнок доповнює ніжна жовто-блакитна кольорова гама. В 1929 р. Н. X. Онацький стає членом АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), яка ставила за мету "створити стиль героїчного реалізму".Поряд з Ф. Кричевським, Г. Свєтлицьким, І.Іжакевичем та іншими митцями творчість Н.X.Онацького набуває героїчно-алегоричного пафосу, що помітно в композиціях "Каменярі","Робітник з молотом", а також в ескізах до килимів, різноманітних панно на революційну тему. Всі ці твори дещо поступаються живопису та графіці. Н.X.Онацький був реалістом-ліриком, художником, який за своєю обдарованістю належав більше до майстрів, що жили на зламі двох епох. Велика копітка праця на посаді директора музею, викладацька справа залишали все менше часу для творчості. На початку 30-х років Н. X. Онацький виїжджає з Сум до Полтави, там він створює кілька пейзажів, серед яких слід виділити "Дім в Полтаві", де зображена будівля з верандою серед зелено-жовтих листків дерев та квітів. Художник застосовує пастельну гаму, що передає надвечірній стан теплого літнього дня, в якому відчувається самотність.

Н.Х.Онацький дуже любив писати осінь,в ній знаходив силу різних відтінків. Вона вся була для нього світом,сяяла,мінилася .І він вдало передавав її чари на таких полотнах як «Парк восени», «Альтанка».

Не цурався художник і побутового жанру. Тут серед його робіт виділяється картина "Біля прядки» розповідь про не легке життя жінки,дні якої пролітають за кужелем.

В 1911 році митець здійснив подорож у Канів до могили кобзаря. В результаті з'явився ряд робіт про місця,пов'язані з іменем Т.Г.Шевченка.

В 1917 році наступила епоха Радянської влади. В ті буревісні часи Никанор Харитонович йшов з творцями Великої Жовтневої соціалістичної революції, ідеями яких був співзвучний його поетичний і малярський доробок. І в роки громадянської війни , а особливо з настанням відбудовного періоду,він,не знаючи втоми,виявляючи дивовижну енергію, веде в Сумах величезну роботу,як громадський діяч. У березні 1920 року при округовій народній освіті було організовано секцію образотворчих мистецтв на чолі з Никанором Харитоновичем Онацьким .

Художник палко дбав і бажав, щоб з надбанням сумського художньо-історичного музею ознайомилось як найбільше людей. Так в 1931році в місцевій газеті «Плуг і молот» з’явилася серія статей про скарби музею,а в Сумській друкарні були надруковані його брошури, присвячені художньо-краєзнавчій проблематиці. Ці праці відзначаються глибокою науковістю і великим фактичним матеріалом. Вони дають широку картину розвитку на Україні з давнини до сучасності тих чи інших видів мистецтва.

Пером вдумливого історика написана робота «Селянський рух на Сумщині в 1905 році». Сам учасник і очевидець революції 1905–1907 років Онацький подає багато факторів,без яких зараз важко обійтися тому, хто досліджував би революційне минуле Сумщини.

З 1924 року починає видаватись журнал "Наша освіта". З позначенням на титульній сторінці «Суми» виходить у світ збірки поезій В.Сосюри, О. Гончара, М.Спарського та ін.

Осторонь такого бурхливого життя Никанор Харитонович знаходиться не міг. Народ потребував його знань і він щедро ділився ними.

Н.Х.Онацький був художником. Він міг би написати сотні талановитих полотен, постійно брати участь у численних художніх виставках. Це продовжувало б заживати йому слави живописця. Але для цього потрібно було відійти від активного громадського життя, громадської діяльності. Подібного зробити він не міг. Він наступав «на власну пісню», щоб десятки тисяч відвідувачів Сумського художнього музею мали змогу оглянути твори класиків російського, українського і закордонного мистецтва, щоб сотні його вихованців вирушали в світ загартовані кращими здобутками людського духу. З краю в край він об’їздив Сумщину, відшукуючи твори живопису, ведучи археологічні розкопки, читаючи лекції для населення. Ні на рік не припинив викладання в школах. Він жив як справжній громадянин.

Для його творів написаних під час роботи у створеному музеї, як і для попередніх властиві багатство кольорових відтінків, переконлива правдивість зображуваного. Вони повні сонця, свіжості, повітря.

Незважаючи на всю увагу митця до малюнка,живопис у нього невимушений,артистичний.

В 20–ті роки в українському радянському мистецтві точилась боротьба між прихильниками реалізму і формалізму. В малярстві з’явились течії, які відстоювали живопис, що все більше тяжів до абстрактності,до глибоко суб’єктивного сприйняття дійсності. Однак Н.Х.Онацький був з тими, хто твердо відстоював позиції реалізму.

А потім почалися його арешти та найстрашніші 30-ті роки. Настала чорна осінь тридцять сьомого року, коли через місяць після арешту, наприкінці листопада, Никанора Харитоновича Онацького розстріляли без суду та слідства, таким чином він розділив долю багатьох репресованих, що й буде предметом розгляду у наступному параграфі даного дослідження.

Спадщина Н.X.Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва та викладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал