1 1 (477) А. М. Новицький



Скачати 130.45 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації14.07.2017
Розмір130.45 Kb.

Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(63) 2013
1 1
УДК 342.9: 007 (477)
А. М. Новицький,
доктор юридичних наук,
Національний університет
ДПС України
Досліджено вітчизняний і зарубіжний досвід застосування механізмів виготовлення,
пошуку, передачі, зберігання, аналізу електронних документів. Проаналізовано нормативно-
правові акти, що врегульовують відносини, які виникають у сфері застосування
електронного документообігу, і закріплюють статус електронного цифрового підпису.
Розроблено пропозиції щодо їх удосконалення.
Исследованы отечественный и зарубежный опыт применения механизмов
изготовления, поиска, передачи, хранения, анализа электронных документов.
Проанализированы нормативно-правовые акты, которые регулируют отношения,
возникающие в сфере применения электронного документооборота, и закрепляют статус
электронной цифровой подписи. Разработаны предложения по их усовершенствованию.
Annotation.In article it is researched local and foreign experience in implementation of
mechanisms for production, search, transport, storage and analysis of electronic documents. It
is analyzed legal documents that regulate relationships that are dedicated to electronic document
management and determines the status of digital signature. It is made propositions on
improvement of stated legal documents.
Ключові слова: електронний документообіг, цифровий підпис, інститут
інформаційного суспільства.
Вплив глобальних процесів інформатизації на суспільне життя зумовлює появу нової сфери відносин, предметом яких є електронний обмін інформацією. У цьому процесі беруть участь органи державної влади, комерційні та некомерційні організації, а також громадяни у своїх офіційних і особистих стосунках. Перед суспільством ставляться нові завдання, вирішити які
можна лише застосовуючи сучасні засоби, впроваджуючи нові інформаційні технології. Одним
із пріоритетних напрямів розвитку інформатизації суспільства є широке впровадження електронного документообігу.
Програма електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису сьогодні активно впроваджується в державних установах і органах державної влади,
© Новицький А. М., 2013

12 Право
що істотно розширює можливості застосування електронного цифрового підпису і розвиток електронного документообігу в Україні. Особливо зацікавлена у зазначених процесах банківська, податкова системи України, торгівля тощо.
Аналіз досліджень і публікацій переконує в тому, що вивченню проблеми запровадження електронного документообігу присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних учених:
С. І. Ніколюка, В. І. Міщенко, Т. О. Масленникова, В. К. Райхера, А. В. Чучковської,
В. І. Шаповалова, Н. В. Шаманської, Г. В. Юрчук, С. І. Юрія та інші.
Проте електронному документообігу як елементу забезпечення правового регулювання становлення інститутів інформаційного суспільства не приділено належної уваги.
У зв’язку з цим актуальним видається дослідження можливостей електронного документообігу та розробка пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання становлення інститутів інформаційного суспільства.
Світова спільнота давно оцінила переваги та ефективність застосування механізмів виготовлення, пошуку, передачі, зберігання, аналізу електронних документів. Так, відповідно до даних дослідження, яке проводилося автономною некомерційною компанією
„Інформаційно-консультаційний центр „Бізнес тезаурус” у 2009 році „МСС – Германія”
(входить до „МЕТРО груп”), 80 % своїх рахунків передає в електронному вигляді і лише 20 % –
у паперовому [1].
Необхідно зазначити, що цілий ряд міжнародних організацій сьогодні займаються питаннями розробки міжнародних стандартів і рекомендацій щодо процедур і правил електронного документообігу. Основними з них є: Комісія з підприємництва, спрощення ділової практики і розвитку в рамках Конференції ООН про торгівлю та розвиток, Комісія
ООН з прав міжнародної торгівлі та Центр з спрощення процедур міжнародної торгівлі в рамках Європейської економічної комісії; Міжнародний Телекомунікаційний Союз, що є
спеціалізованим агентством по телекомунікаціях при ООН. Особливого значення набув підписаний у 2000 році протокол про взаєморозуміння, який об’єднав Міжнародну електротехнічну комісію (IEC), Міжнародну організацію по стандартизації (ISO) та
Міжнародний телекомунікаційний союз (ITU), яким було закладено основи стандартизації у сфері електронної торгівлі (і електронного документообігу).
Необхідно також наголосити, що провідна роль у розвитку правил електронного документообігу та електронного цифрового підпису у фінансовій сфері історично належить
UNCITRAL і Раді Європи. Зауважимо, що ще в 1997 році ООН рекомендує національним урядам максимально враховувати положення типового закону UNCITRAL „Про електронну комерцію” (прийнятий на 29-й сесії UNCITRAL в Нью-Йорку, 28.05.1996-14.07.1996 р.) [2] при розробці свого законодавства. Як результат тривалої роботи, в Європі прийнято директиву
ЄС „Про електронну комерцію”. Обидва ці документи проголошують, як основний принцип,
рівність правового статусу паперового й електронного документів. Це дозволяє застосовувати весь традиційний базовий юридичний багаж, напрацьований при використанні письмової
(паперової) форми укладання контрактів і при використанні електронної форми. Крім того,
вони уніфікують процедуру укладання контрактів в оn-line, встановлюють перелік інформації
про сторони контракту, а також доводять позовну силу електронного контракту тощо.
Відповідно до типового закону UNCITRAL електронний документ означає інформацію,
утворену, послану, отриману або збережену електронними, оптичними чи подібними засобами, включаючи електронний обмін даними (EDI1), електронну пошту, телеграми, телекс

Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(63) 2013
1 3
чи телекопіювання, але не обмежуючись ними. Ще одним цікавим моментом Правил
UNCITRAL є те, що документ визнається оригіналом, якщо є достатня впевненість у цілісності
інформації, починаючи з того часу, коли вона вперше створена в остаточній формі у вигляді
електронного документа або іншим способом. Іншими словами, Правила UNCITRAL
визнають оригіналом будь-який документ, якщо тільки він зберігає цілісність інформації
первинно створеного електронного документа. Таке трактування дещо відрізняється від звичної інтерпретації оригіналу паперового документа, де оригінал може бути лише в одному примірнику, а повторні його екземпляри називаються або дублікатом 2, або копіями.
Не можна недооцінювати значення ще одного документа, прийнятого ООН закону
UNCITRAL „Про електронні підписи”, адже існування електронного документа неможливе без електронного цифрового підпису. Цей нормативно-правовий акт призначений виключно для застосування електронних підписів у сфері торгівлі. Відповідно до цього Закону електронний підпис – це дані в електронній формі, які містяться в повідомленні даних,
прикріплені до нього або логічно асоціюються з ним і які можуть бути використані для
ідентифікації підписувача у зв’язку з повідомленням даних і вказівкою на те, що підписувач погоджується з інформацією, яка міститься в повідомленні даних [3]. Необхідно зазначити,
що у статті 3 Типового закону „Про електронні підписи” встановлюється рівний режим для технологій створення електронних підписів. Тобто не дозволяється обмеження або позбавлення юридичної сили будь-якого методу створення електронного підпису, якщо такий підпис є
настільки надійним, що відповідає меті, для якої документ на електронному носії був підготовлений або переданий, включаючи всі відповідні домовленості.
Європейський Союз також бере активну участь у формуванні міжнародного права у фінансовій сфері, зокрема сфері електронної торгівлі, розробивши та прийнявши Пропозиції
до Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу „По деяких аспектах електронної торгівлі на внутрішньому ринку”. Основним завданням даної Директиви визначено забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції
між країнами – членами ЄС. Необхідно констатувати, що зазначена Директива визначає
правове регулювання широкого загалу суспільних відносин у сфері електронної комерції.
Крім загальних положень, цей документ містить комплекс норм, що більш детально регулюють окремі аспекти електронної комерції. Також досить детально врегульовано механізм укладення електронних договорів, визначено вимоги, яким вони повинні відповідати, встановлені правила щодо визначення моменту укладення контракту. Значна увага у Директиві приділена питанням побудови системи використання послуг в інформаційному суспільстві. Для створення системи надання послуг в інформаційному суспільстві у Директиві встановлюються правові межі для врегулювання таких проблем:
– регулювання діяльності постачальників інформаційних послуг;
– використання електронних документів;
– укладання договорів з використанням електронних засобів;
– відповідальність посередників;
– розв’язання суперечок у сфері електронної комерції;
– реалізація норм Директиви в законодавстві держав-учасників.
У розділі 2 Директиви Ради ЄС „Комерційні повідомлення” визначені питання використання
„комерційних повідомлень”, до яких віднесено і електронні документи.

14 Право
Стаття 2 (f) визначає комерційне повідомлення як будь-яку форму повідомлення, що використовується в комерційній діяльності організації або особи, яка здійснює комерційну,
виробничу або ремісничу діяльність. Разом з тим не вважається комерційним повідомленням
інформація, за допомогою якої можна отримати відомості про діяльність компанії або особи
(наприклад, доменне ім’я або адреса електронної пошти), а також інформація про товар
(послугу), складена в довільній формі, особливо така, що не містить фінансових питань.
На засіданні Європейського парламенту та Ради Європи було визнано, що електронний зв’язок і комерція зумовлюють використання „електронних підписів” та суміжних послуг, що роблять можливим засвідчення достовірності інформації; суперечливі норми щодо правового визнання електронних підписів та акредитації постачальників послуг із сертифікації в державах- членах можуть створити значну перешкоду для використання електронного зв’язку та електронної комерції; з іншого боку, чітка система умов, що застосовуються до електронних підписів у межах Співтовариства, зміцнить впевненість і загальне визнання нових технологій.
Прийнято Директиву Європейського парламенту і Ради 1999/93/ЕС ”Про правові основи
Співтовариств для використовування електронних підписів” (Директива ”Про електронні
підписи”) [4]. Головною метою цього документа є сприяння використанню електронних підписів та їх юридичному визнанню. Він закладає правову основу для використання електронних підписів і певних послуг із сертифікації з метою забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку.
Директива встановлює юридичне визнання електронних документів, які засновані на чинних сертифікатах і створені за допомогою безпечних механізмів створення підпису, а саме: вони повинні задовольняти юридичні вимоги до підписів стосовно даних, поданих в електронній формі, так само, як підпис, написаний власноручно, задовольняти вимоги стосовно даних, нанесених на папір; бути прийнятними як докази у судочинстві. Водночас,
згідно зі статтею 5 Директиви, „Держави-члени забезпечують неможливість позбавлення електронного підпису юридичної сили і прийнятності як доказ у судочинстві лише на тій підставі, що він: виконаний в електронній формі чи не заснований на чинному сертифікаті,
виданому акредитованим постачальником послуг із сертифікації, чи не створений за допомогою безпечного механізму створення підпису”. Разом з тим на держави-члени покладається обов’язок забезпечувати відповідальність постачальника послуг із сертифікації, який видавав громадськості сертифікати як чинний сертифікат за шкоду, заподіяну будь-якій юридичній чи фізичній особі, яка вмотивовано покладалася на сертифікат, що виникла внаслідок неспроможності зареєструвати анулювання сертифіката, якщо постачальник послуг зі
сертифікації не доведе, що він діяв обережно.
Електронний документообіг широко використовується багатьма країнами світу нарівні із паперовим. Кількість та обсяг електронних трансакцій постійно зростає. Водночас із міжнародним правом активно розвивається і національне законодавство. Ряд країн уже прийняли закони, що регулюють діяльність у сфері електронної торгівлі й електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Однією з вимог вступу України до Європейського Союзу є адаптація вітчизняного законодавства до норм ЄС. З цією метою були прийняті в Україні Закони України „Про електронний документообіг” та „Про електронний цифровий підпис”. Введення в дію законодавства щодо надання юридичної сили електронному документу та електронному цифровому підпису дає можливість створювати системи обміну електронними документами,

Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(63) 2013
1 5
які не потребують дублювання паперовими і значно знижують фінансові витрати та витрати робочого часу в органах державної влади та управління. Особливо актуальним процес впровадження електронного документообігу є при впровадженні програми „Електронний уряд”, адже підвищується якість надання державних послуг і прозорість системи відносин
„громадянин – держава”, „підприємство – держава”. З метою визначення основних організаційно-правових засад електронного документообігу та використання електронних документів було прийнято Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг” [5]. Реалізацію державної політики електронного документообігу покладено на Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом. Відповідно до Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг” державне регулювання у сфері електронного документообігу спрямоване на реалізацію єдиної державної політики електронного документообігу; забезпечення прав і
законних інтересів суб’єктів електронного документообігу; нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів.
У зазначеному вище нормативно-правовому акті законодавець зробив спробу дати загальне визначення поняття „електронний документ”. Законом встановлено, що електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа, зокрема, електронного цифрового підпису. У Законі не міститься визначення поняття електронних даних, що призводить до різного роду колізій. На думку фахівців [6], більш вдалим, з погляду юридичної техніки, є визначення електронного документа, подане в п. 1.10 ст. 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в
Україні” [7]. Згідно з його положеннями електронний документ – документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа,
у тому числі й електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий,
збережений і перетворений електронними засобами у візуальній формі чи на папері. Проте сфера використання цього визначення обмежена розрахунковими відносинами в межах
України.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те,
що він має електронну форму. Разом з тим у статті 8 встановлено певні обмеження на застосування електронного документа як оригіналу. Зокрема, в електронній формі не може бути створено оригінал свідоцтва про право на спадщину; інший документ, який, згідно із законодавством, може бути створений лише в одному примірнику (поки не буде створено централізованого сховища оригіналів електронних документів).
Перенесення економічних відносин у мережу Інтернет призводить до виникнення нових правових явищ, таких як договори, укладені в електронно-цифровій формі. Наприклад, договір про надання інтернет-послуг (провайдерський договір), договір оренди дискового простору на комп’ютері провайдера (договір хостингу), а також традиційний договір купівлі-продажу,
що обслуговує електронну торгівлю тощо. Укладання договорів в електронно-цифровій формі
починає набувати масового характеру. На сьогодні розгляд питання про форму угод, укладених в електронному вигляді, є актуальним і становить великий інтерес для дослідження. Електронна форма договору є вираженням волі всіх учасників угоди шляхом складання електронного документа, що віддзеркалює зміст цієї угоди [8]. Необхідно визнати, що договори, укладені в електронно-цифровій формі, потрібно відносити до розряду письмових угод. Тут слово

16 Право
„письмові” доцільно розуміти як інформацію, викладену за допомогою букв, але її носієм виступає не традиційно застосовуваний папір, а інший специфічний комплексний об’єкт.
Електронно-цифрова форма є видом письмової угоди, відповідає всім її ознакам з урахуванням специфіки Інтернет. Таким чином, електронно-цифрова форма договору є вираженням волі
учасників угоди шляхом складання електронного документа, що відображає зміст угоди і
скріпленого електронно-цифровими підписами осіб, які укладають угоду. Ідентифікувати сторони договору, укладеного в електронному вигляді, можна виключно за допомогою електронного цифрового підпису.
З метою регулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису, та визначення його правового статусу в 2003 році було розроблено і прийнято Закон
України „Про електронно-цифровий підпис”. Прийняття цього нормативно-правового документа дозволило законодавчо закріпити правовий статус електронного цифрового підпису.
Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має
електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Усе це дозволило додати юридичних ознак договірним відносинам, що виникають у мережі Інтернет.
Не можемо не погодитися з думкою експертів [9] щодо невідповідності зазначеного Закону
України Директиві Ради Європи. Адже у статті 5 пункту 1 Директиви держави-члени повинні
забезпечити, щоб удосконалений електронний підпис, заснований на чинному сертифікаті і
створений за допомогою надійних механізмів створення підпису, визнавався еквівалентом власноручного підпису. У Законі України „Про електронний цифровий підпис” [10] вміщено сам термін „удосконалений електронний підпис” та вимоги до надійних механізмів створення підпису відсутні.
До суб’єктів правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису віднесено:
підписувач, користувач, центр сертифікації ключів, акредитований центр сертифікації ключів,
центральний засвідчувальний орган, засвідчувальний центр органу виконавчої влади або
іншого державного органу, контролюючий орган.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про електронний цифровий підпис” підписувач має право: вимагати скасування, блокування або поновлення свого сертифіката-ключа та оскаржити дії чи бездіяльність центру сертифікації ключів у судовому порядку. До обов’язків підписувача віднесено: зберігання особистого ключа у таємниці; надання центру сертифікації
ключів даних для засвідчення чинності відкритого ключа; своєчасне надання центру сертифікації ключів інформацію про зміну даних, відображених у сертифікаті ключа.
Одним із суб’єктів відносин, що виникають при застосуванні електронного цифрового підпису, є центр сертифікації ключів, який має відповідні повноваження й видає, зокрема,
посвідчення належності конкретного відкритого ключа певному користувачу. Його діяльність,
пов’язана з організацією та функціонуванням таких центрів, віднесена до сфери криптографічного захисту інформації і підлягає ліцензуванню. Реєстрацію центрів сертифікації
ключів, а також видачу сертифікатів ключів цих центрів повинний здійснювати Центральний засвідчуючий орган. У 2003 році було створено Державне підприємство „Українські спеціальні
системи”. Основними послугами, які надає АЦСК Державного підприємства „Українські
спеціальні системи”, є: генерація особистих і відкритих ключів ЕЦП абонентів; надання послуг блокування та поновлення сертифікатів ЕЦП абонентів формування та публікування списків діючих і відкликаних сертифікатів абонентів; надання послуги перевірки статусу сертифіката

Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(63) 2013
1 7
в режимі on-line; надання послуги формування та перевірки позначки часу; підтвердження достовірності ЕЦП електронних документів.
Відповідно до Закону центром сертифікації ключів може бути юридична особа будь-якої
форми власності або фізична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності, що надає
послуги електронного цифрового підпису та засвідчила свій відкритий ключ у центральному засвідчувальному органі або засвідчувальному центрі. Центр сертифікації ключів,
акредитований в установленому порядку, є акредитованим центром сертифікації ключів,
який надає послуги електронного цифрового підпису та обслуговує виключно посилені
сертифікати ключів. Порядок акредитації та вимоги, яким повинен відповідати акредитований центр сертифікації ключів, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Формування і видача посилених сертифікатів ключів засвідчувальним центрам та центрам сертифікації ключів здійснюється центральним засвідчувальним органом. На виконання положень цієї статті
Закону в 2004 році була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України, яка затвердила
Положення про центральний засвідчувальний орган [11], де визначено його завдання щодо електронних державних послуг (звітність перед державними органами, реєстраційні процедури тощо); електронного документообігу в органах державної влади; електронної комерції;
електронного документообігу між комерційними організаціями; електронної взаємодії між банками та клієнтами.
У цьому ж 2004 році Кабінет Міністрів України ухвалює Постанову „Про затвердження
Порядку акредитації центру сертифікації ключів” [12], де було визначено процедуру акредитації
центру сертифікації ключів, умови надання центром послуг електронного цифрового підпису,
вимоги до його персоналу та захисту інформації. Надання послуг електронного цифрового підпису здійснюється акредитованим центром згідно з правилами посиленої сертифікації та регламентом роботи цього центру.
Акредитований центр під час надання послуг електронного цифрового підпису фізичним та юридичним особам, фізичним особам – підприємцям зобов’язаний дотримуватися таких вимог: встановлювати відповідно до законодавства фізичну особу, фізичну особу –
підприємця, юридичну особу та уповноваженого представника юридичної особи, які
звернулися до акредитованого центру з метою формування сертифіката; перевіряти дані,
обов’язкові для формування сертифіката, і дані, які вносяться до нього на вимогу підписувача;
реєструвати та вести облік звернень фізичних та юридичних осіб, на підставі яких були сформовані сертифікати; встановлювати належність підписувачу особистого ключа та його відповідність відкритому ключу, якщо їх генерація здійснювалася не в акредитованому центрі.
Для обмеження монополізму нормативно визначено, що тарифи на послуги Центрального засвідчуючого органу повинні встановлюватися Кабінетом Міністрів України. На виконання пункту 2 цієї постанови 13 січня 2005 року було затверджено Правила посиленої сертифікації.
Предметом правового регулювання цих Правил визначено порядок обслуговування акредитованим центром сертифікації ключів посилених сертифікатів ключів та забезпечення
їхнього використання користувачами послуг електронного цифрового підпису. Введення у дію Правил у комплексі з іншими нормативно-правовими актами з питань електронного цифрового підпису та захисту інформації дозволяє розпочати в Україні практичну реалізацію заходів зі створення центрів сертифікації ключів, що будуть надавати послуги електронного цифрового підпису державним органам, а також підприємствам, установам та організаціям державної форми власності.

18 Право
Закон України „Про електронний цифровий підпис” передбачає, що повинні
застосовуватися національні стандарти криптографії або ті, на які „дав добро” орган державного управління, який реалізує державну політику в сфері криптографічного захисту інформації,
тобто ще один суб’єкт правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису –
контрольний орган. Нині для визначення алгоритмів формування та перевірки цифрового підпису в Україні діють два стандарти: міждержавний стандарт ГОСТ 34.310-95
„Информационная технология. Процедура выработки и проверки цифровой подписи на базе асимметричного криптографического алгоритма” та стандарт України ДСТУ 4145-2002
„Інформаційні технології. Криптографічний захист інформації. Цифровий підпис, що
ґрунтується на еліптичних кривих. Формування та перевіряння”, затверджений наказом
Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від
28.12.2002 № 31.
З метою підвищення захисту інформації та економії бюджетних коштів, призначених для створення автоматизованих систем, у яких обробляється інформація, що становить державну або іншу передбачену законом таємницю, відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка є власністю держави, виникла потреба у нормативному визначенні конкретної
сфери та порядку застосування стандартів ГОСТ 34.310-95 і ДСТУ 4145-2002. Тому питання застосування зазначених стандартів у сфері електронного цифрового підпису на сьогодні є
актуальним та потребує державного регулювання [13].
Відповідно до статті 5 Закону України „Про електронний цифровий підпис” порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок застосування цифрового підпису в банківській системі – Національним банком України. Тому Постановою Кабінету
Міністрів України було затверджено Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності [14]. Цією Постановою визначено вимоги до застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності.
Так, застосування електронного цифрового підпису для вчинення правочинів за участі інших юридичних та фізичних осіб можливе лише за наявності у них посилених сертифікатів відкритих ключів, які має видати акредитований центр сертифікації ключів. У зазначеній Постанові
визначається, що установа отримує на договірних засадах послуги, пов’язані з електронним цифровим підписом, від акредитованого центру сертифікації ключів. При цьому вона може отримувати такі послуги лише від одного акредитованого центру сертифікації ключів.
Використання підписувачами особистих ключів, відповідні відкриті ключі яких засвідчені
іншими акредитованими центрами сертифікації ключів, забороняється. У посиленому сертифікаті відкритого ключа підписувача додатково зазначається його належність до установи та посада, яку він займає.
За даними проведеного опитування Держкомінформнауки, станом на I-й квартал 2010
року кількість ключів ЕЦП в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування становила
3 294, а загальна кількість ключів у національній системі електронного цифрового підпису –
більше 1 800 тисяч [15].
Необхідно зазначити, що в запровадженні електронного документообігу та електронного цифрового підпису найбільш зацікавлені банківська система та податкова система України,
торгівля тощо.

Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(63) 2013
1 9
У банківській системі застосування електронного цифрового підпису розпочалося після впровадження електронних платежів у систему НБУ починаючи з 1995 року. З метою встановлення загальних правил, видів і стандартів розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участі банків,
Національним банком України було затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті. Відповідно до п. 1.4 Інструкції електронний розрахунковий документ – це документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних,
уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований,
переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами [16]. В Інструкції міститься Глава 11, присвячена розрахункам, які клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування систем „клієнт – банк”,
„клієнт – Інтернет – банк”, „телефонний банкінг” тощо. Під час здійснення розрахунків за допомогою систем „клієнт – банк”, „клієнт – Інтернет – банк” тощо застосовуються електронні
розрахункові документи. Одним з обов’язкових реквізитів, зазначених у п. 11.5, є електронний цифровий підпис.
Зауважимо, що на сьогодні не всі банки, що обслуговують системи дистанційного керування рахунком, використовують електронний цифровий підпис, який має сертифікат ключа, виданий в установленому Законом України „Про електронний цифровий підпис”
порядку. Причиною цього є не небажання комерційних банків використовувати електронні
цифрові підписи, а недосконалість інфраструктури для використання електронних цифрових підписів, яка б надійно функціонувала та була закріплена на нормативно-правовому рівні.
Зазначимо, що в Україні відсутній спеціалізований нормативно-правовий акт, у якому були б системно згруповані норми, спрямовані на регулювання відносин у сфері електронного банківського документообігу саме в банківській сфері. У цьому документі доцільно було б закріпити за Національним банком контрольно-владні повноваження відносно електронних цифрових підписів, які використовуються в банківській діяльності, тобто функцію центрального засвідчувального органу.
Системи електронного документообігу формують нове покоління систем автоматизації
різних процесів у країні. Запровадження електронного документообігу в органах державної
влади та місцевого самоврядування повинне здійснюватися на основі однакового підходу та застосування єдиного програмного інструментарію. Усе це дозволить оптимізувати роботу державних органів, підвищить рівень послуг, що надаються ними громадянам. Необхідно зазначити, що цей процес потребує вдосконалення вже існуючої нормативно-правової бази та прийняття ряду нових спеціальних нормативно-правових актів. Закони та інші нормативні
акти не повинні містити докладних технічних вимог, лише посилатися на відповідні стандарти та ГОСТи. Крім того, при розробці нормативно-правових актів необхідно звернути увагу на потреби та очікування бізнесу, індивідуальних користувачів і споживачів щодо доступності,
обсягу і якості електронних послуг, адже існуючі нормативні документи здебільшого спрямовані на вирішення проблем у сфері державного управління.
1. Бізнес тезаурус [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kinonlineryst.tk/
analitics.html.

20 Право
2. Про електронну комерцію: Типовий (модельний) закон UNCITRAL-
DraftModelLawonElectronicCommerce [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
www.uncitral.org/english/text/electcom
3.
Про електронні підписи: Типовий (модельний) закон UNCITRAL
„UNCITRALModelLawonElectronicSignatures [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/
/www.uncitral.org/english/session/unc
4. Directive 1999/93/EC of the European Parliament and of the Council of 13 December 1999 on a Community Framework for Electronic Signatures (Electronic Signatures Directive) // Official
Journal of the European Communities. – 1999. – Р. 13.
5. Про електронні документи та електронний документообіг [Текст]: Закон України. – Офіц.
текст: за станом на 5 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. –
Ст. 275.
6. Міщенко В. І. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг: практич. посіб. /
Міщенко В. І., Шаповалов А. В., Юрчук Г. В. – К. : Т-во „Знання”, КОО, 2003.
7. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні [Текст]: Закон України. – Офіц. текст:
за станом на 4 листопада 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://liga.net
8. Ніколаюк С. І. Протидія злочинам, що вчиняються у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і мереж / С. І. Ніколаюк, Д. Й. Никофорчук. –
К. : КНТ М, 2007. – 196 с.
9. Науково-практичний коментар до Закону України „Про електронний цифровий підпис”[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.itsway.kiev.ua/pdf/Science- practic%20comment%20for%20Law%20about%20Electr%20Signature.pdf
10. Про електронний цифровий підпис [Текст]: Закон України – Офіц. текст: за станом на
05 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
11. Про центральний засвідчувальний орган [Текст]: Постанова Кабінету Міністрів України:
від 28 жовтня 2004 року № 1451. – Офіц. текст: за станом на 10 листопада 2004 року // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 214.
12. Про затвердження Порядку акредитації центру сертифікації ключів [Текст]: Постанова
Кабінету Міністрів України № 903. – Офіц.текст: за станом на 30 липня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 28. – С. 1884.
13. Аналіз регуляторного впливу проекту Порядку застосування стандартів у сфері
електронного цифрового підпису [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://
www.dstszi.gov.ua.
14. Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади,
місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності [Текст]: Постанова Кабінету Міністрів України: від 28.10.2004 р № 1452. – Офіц. текст:
за станом на 21 липня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://liga.net.
15. Доповідь про стан та розвиток інформатизації в Україні за 2010 рік: Кабінет Міністрів
України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dknii.gov.ua/
16. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [Текст]: Постанова НБУ від 21 січня 2004 року № 22. – Офіц.текст: за станом на 21 січня
2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – С. 908.
Стаття надійшла до редакції 29.11.2013 р.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал