Змістовий Модуль 4



Сторінка5/11
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне розкрадання державного або колективного майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху громадянами), 130 (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння), 173 (дрібне хуліганство), 174 (стрільба з різних видів зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях) Кодексу України про адміністративні правопорушення, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, тобто до них можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2)штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7)адміністративний арешт.


Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну й економічні системи, власність і особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння, яке посягає на державний правопорядок.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Злочинність неповнолітніх – сукупність суспільно небезпечних дій, здійснюваних дітьми й підлітками.



Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу та інших осіб, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов’язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Враховуючи все це, Кримінальний кодекс передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ 15 Загальної частини Кримінального кодексу).

Малолітні, віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечне діяння, не зазначені у відповідній статті, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом’якшує покарання.

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. У разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. Їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

Суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх, визнаних у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи. Крім того, за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Суд може звільнити неповнолітнього від відбування покарання, але призначити випробування чи застосувати примусові заходи виховного характеру.

Типологія груп неповнолітніх правопорушників

Досліджуючи проблему делінквентної поведінки дітей і підлітків, вчені відстежили пряму залежність між асоціальною поведінкою неповнолітніх та їх участю у неформальних асоціально-кримінальних групах. І.Башкатов стверджує, що перебуваючи поза контролем і наглядом дорослих, діти з асоціальною спрямованістю поведінки стихійно можуть групуватися спочатку в соціально нейтральні неконтрольовані групи спілкування для вільного проведення дозвілля, а потім – у криміногенні групи для скоєння правопорушення і злочину. Найбільш вираженими якостями неформальних груп асоціальної спрямованості є такі:



    1. нігілізм, заперечення соціально корисних цінностей, норм, установок;

    2. відчуження від життя і діяльності соціальних груп;

    3. нехтування інтересами суспільства, що проявляється у порушенні суспільних моральних норм: крадіжки, розбій, пияцтво, наркоманія та інші негативні прояви;

    4. групова пасивність і байдужість до соціально значущих цінностей;

    5. моральне потворство міжособистісних відносин, що проявляється у фальшивому товаришуванні, егоїзмі, егоцентризмі;

    6. наявність спільної асоціальної діяльності, відносин і спілкування, спрямованих лише на задоволення утилітарних інтересів і потреб;

    7. вплив асоціальної субкультури, тобто групових норм, ритуалів, табу тощо;

    8. неконтрольованість асоціальної поведінки;

    9. групова захищеність, солідарність учасників групи [15, с.253].

І.Башкатов запропонував таку сучасну типологію груп неповнолітніх правопорушників [58; 15, с.253]:

Стихійні групи неповнолітніх правопорушників

Соціально-нейтральні


Передкримінальні

Нестійкі кримінальні

Стійкі кримінальні

  • панки

  • хіпі

  • „фанати”

  • рокери

  • „металісти”

  • злодії

  • наркомани

  • грабіжники ґвалтівники

  • шайки

  • банди

  • „наперсточники”

Соціально-нейтральні групи спілкування формуються за місцем проживання – будинок, двір, вулиця. Чисельність дітей коливається від 3 до 6 осіб. До таких груп можуть входити й педагогічно занедбані діти, які не можуть знайти взаєморозуміння у сім’ї, школі тощо. Основна мета діяльності таких груп – задоволення потреби у спілкуванні з ровесниками. Вони грають у різні ігри, гуляють, залізають на горище, у підвал; розповідають анекдоти. Головне для цих дітей – зібратися разом. Іноді вони можуть чіплятися до перехожих, псувати автомобілі, розбивати вікна, ламати ліфти тощо. Окремі діти залишають ці групи, якщо в них починає переважати асоціальна поведінка; інші – залишаються. У таких групах немає ні дружби, ні ворожнечі, ні ненависті. Їх спільна спрямованість носить тільки соціально нейтральних характер, хоча можуть розвиватися й асоціальні прояви. Якщо ці діти будуть представлені самі собі, то вони можуть піти кримінальним шляхом. Педагогам досить важко їх переорієнтувати і спрямувати на правильний шлях. Коли такі діти потрапляють у спецшколу чи виховно-трудову колонію, вони відрізняються відсутністю чіткої позиції, боязливістю, безвольністю, безхарактерністю. Про них кажуть: слизькі, як рейси; хитрі, як лисиця тощо. Спрямованість дітей цієї групи нестійка, але за сприятливих умов вони швидко можуть налагодити міжособисті взаємовідносини і можуть створити стійку групу просоціальної чи асоціальної спрямованості.

До групи передкримінальної поведінки належать підлітки, які групуються на основі наслідування рок-музиці (рокери), важкому металу (металісти), техніці (байкери або нічні мотоциклісти-рокери), прихильники „політизованої” моди (хіпі, чорносорочники, фанати). Їх об’єднують протиправні, аморальні засоби задоволення групових та особистісних потреб й інтересів, які спрямовуються на відокремлення від навколишніх. Головна мета таких груп – щоб їх помітили, виокремили із загальної маси через одяг, зачіску, знання і володіння технікою, музичними уподобаннями тощо. Часто їх діяльність має хуліганський характер; такі особи надають перевагу гучному „спілкуванню”, шумні; випивають, вживають наркотичні речовини, займаються їх розповсюдженням; здійснюють крадіжки особистої та державної власності. Учасники передкримінальних груп ще не чітко усвідомлюють наслідки окремих дій і вчинків, які часто здійснюють у стані емоційного групового піднесення, наслідування певним ідеалам, кумирам тощо.



Нестійку кримінальну або асоціальну групу неповнолітніх правопорушників складають групи хуліганів, злодіїв, рекетирів, ґвалтівників, бродяг, наркоманів, токсикоманів. Їх учасники – 2-7 осіб - об’єднуються для спільного скоєння злочину, після чого розходяться, а при потребі знову збираються. Майже всі з них вживають спиртне чи наркотичні речовини; характеризуються нецензурним мовленням, у спілкуванні надають перевагу „блатним” словам, жаргонам, вульгаризмам; відрізняються слабкою силою волі. Такі особи демонстративно висловлюють власне невдоволення формалізмом у навколишньому житті, заорганізованості заходів, які здійснюються; озлоблені; часто виражають розчарування в особистому й суспільному житті; хизуються своєю незалежністю, волею, навіть життєвими негараздами, безвихідним становищем тощо.

Поведінка учасників стійких кримінальних груп – крадіжки, збройні напади, насилля, вбивства тощо – інкримінується як кримінальна й переслідується карним законодавством. Ці групи об’єднують 4-6-10 осіб 14-15-річного віку (серед них можуть бути й особи до 20-ти років). Вони добре організовані, мають чітку структуру; діють за своїми неписаними законами, нормами й цінностями, які адекватні дорослим криміногенним групам. Міжособисті відносини в групі – ворожі й агресивні; будь-який непослух чи невиконання розпорядження лідера жорстоко карається – побиття, навіть вбивство. Підлітки, які входять у кримінальні групи, прагнуть досягнути атрибутів „крутого” життя – гроші, розкіш, автомобілі, зброя; у кожного з них є подруга чи друг. Вони хизуються своїми негативними вчинками; часто вдаються до протиправної поведінки не тільки з матеріальних міркувань, але й для „підтримки” певного іміджу, авторитету тощо. Учасникам підліткових кримінальних угрупувань зазвичай притаманні різні види адиктивної поведінки [58].



Система спеціальних навчально-виховних закладів

для неповнолітніх правопорушників

На основі Конституції України й Конвенції ООН “Про права дитини” був прийнятий Закон України про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх, який визначив їх призначення, основні принципи та зміст функціонування. Створені органи і служби у справах неповнолітніх здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень серед неповнолітніх.

Спеціалізовані державні установи, призначені для виконання функції покарання за кримінально наказові дії, виправлення та перевиховання засуджених, називаються пенітенціарними. Їх поділяють на виховно-трудові (колонії для неповнолітніх) та виправно-трудові (для дорослих).

Для неповнолітніх правопорушників створена система навчально-виховних закладів, які бувають відкритого і закритого типу.

Заклади відкритого типу можуть бути державними, муніципальними, недержавними.

Державні навчально-виховні заклади для неповнолітніх правопорушників бувають таких типів:


  • спеціальні загальноосвітні школи,

  • спеціальні профтехучилища,

  • спеціальні (корекційні) загальноосвітні школи та спеціальні (корекційні) профтехучилища для дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку, з легкими формами розумового відставання, що вчинили протиправні дії;

  • центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників, основна функція яких – забезпечення психологічної та медичної реабілітації, включаючи корекцію їх поведінки і адаптацію у суспільстві та створення умов для отримання загальної середньої та професійної освіти, надання медичної допомоги.

Заклади відкритого типу виконують профілактичну функцію. До спеціальних середніх шкіл приймають дітей і підлітків віком 11-14 років, до спеціальних професійних училищ – 14-18 років. До них направляють дітей: зі стійкою девіантною поведінкою; які здійснили будь-яку форму психологічного насилля; які категорично відмовилися відвідувати загальноосвітню школу, мають значні труднощі у спілкуванні з батьками.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх утворюються у державній системі охорони здоров’я. Сюди потрапляють неповнолітні, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл і професійних училищ. Основними завданнями центрів є створення умов і забезпечення лікування неповнолітніх від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та психосоціальна реабілітація і корекція.

До центрів на підставі медико-експертної комісії направляються діти віком від 11 років, які перебувають тут протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років.

Питання про перебування або відправлення до центру медико-соціальної реабілітації розглядається на підставі прохання батьків чи опікунів за згодою неповнолітнього.

Центри мають право юридичної особи: власний баланс, печатку тощо.

Заклади закритого типу створюються для неповнолітніх, які вчинили небезпечні дії, що караються за Кримінальним кодексом, і які потребують особливих умов виховання і навчання, спеціального педагогічного підходу. Заклади закритого типу можуть бути тільки державними.

Використання спеціальних навчальних закладів для профілактики правопорушень неповнолітніх – один із напрямків діяльності органів внутрішніх справ.

Основне завдання таких закладів – корекція поведінки, навчання і підготовка до суспільно корисної діяльності неповнолітніх шляхом застосування до вихованців педагогічних методів з обов’язковим охопленням загальноосвітнього і професійного навчання і залученням їх до праці. При цьому проведення виховної, культурно-масової та спортивної роботи поєднується з певним режимом утримання.

За умисні злочини (посягання на життя та здоров’я, розкрадання) і злочини, що вчиняються з необережності, призначається позбавлення волі через примусову ізоляцію засудженого на визначений термін у виховно-трудову колонію.



Виховно-трудові колонії поділяються на колонії загального та посиленого режимів.

У ВТК загального режиму приймають підлітків та юнаків, які вперше засуджені за не дуже важкі злочини. Вони утримуються окремо від засуджених за важкі злочини.

У ВТК посиленого режиму утримуються неповнолітні, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з ВТК загального режиму за злісне порушення правил порядку і дисципліни.

Засуджені, яким виповнилося 18 років, переводяться із ВТК для подальшого відбування покарання у виправно-трудову колонію загального або посиленого режиму залежно від скоєного злочину, кількості судимостей, від особи і поведінки засудженого.

Якщо засуджені й досягли 18-річного віку, але вони своєю поведінкою заслужили подальше навчання у професійно-технічній школі, за вмотивованою постановою і рішенням комісії у справах неповнолітніх їх можуть залишити у виховно-трудовій колонії до 20-річного віку, але не більше.

За останніх 5 років у ВТК відбули покарання майже 16 тисяч неповнолітніх, з них 78% скоїли злочин у віці 16-17 років. Кожний третій виховувався у неповній сім’ї, кожен другий – ніде не вчився і не працював; 53,3% - перебували на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, 20% - притягувалися до кримінальної відповідальності з відстрочкою виконання вироку і скоїли повторний злочин у стані сп’яніння, 75,5% - скоїли злочини у складі груп; за кожним третім злочином неповнолітнього стоїть дорослий злочинець-рецидивіст. 84% засуджених у ВТК скоїли важкі злочини: убивство, зґвалтування, завдавання навмисних тяжких тілесних ушкоджень, розбійні напади, пограбування, крадіжки. Криміногенний склад засуджених неповнолітніх різко погіршується. Тільки за останніх 2 роки кількість неповнолітніх за скоєння важких злочинів зросла удвічі.



Соціальні і психолого-педагогічні особливості неповнолітнього підсудного

Характеристика особистості неповнолітнього засудженого значною мірою зумовлена особливостями підліткового віку, який відрізняється бурхливим фізичним розвитком організму, енергією, ініціативністю, активністю особистості. Підвищена збудливість, неврівноваженість, переважання процесів збудження над гальмуванням можуть служити причиною порушення дисципліни.

Істотна відмінність неповнолітніх засуджених від дорослих полягає у відсутності у більшості підлітків визначених життєвих планів, перспектив на майбутнє, що значно ускладнює виховну роботу з ними.

Характеристика особистості і груп засуджених неповнолітніх зумовлена такими особливостями:



  1. вікові особливості:

  • бурхливий фізичний розвиток;

  • моральна нестійкість;

  • неадекватна самооцінка (завищена, занижена);

  • процес інтенсивного формування волі;

  • суперечність світогляду;

2) педагогічна та моральна занедбаність:

  • наявність неорганізованого вільного часу;

  • низький освітній, духовний і професійний рівень;

3) проблеми у сім’ї:

  • відсутність батьків чи неповна сім’я;

  • антисуспільна поведінка батьків, родичів;

  • розрив сімейних зв’язків;

  1. мотиви скоєння злочинів:

  • мати те, що не може купити;

  • продемонструвати дорослість, отримати схвалення групи;

  • слабке усвідомлення того, що чинить злочин;

  1. схильність до девіантної поведінки;

  2. підкорення дорослим злочинцям;

  3. низька правова культура;

  4. протидія вихованню і режиму установи;

  5. можливість адаптуватися до умов установи;

  6. стратифікація засуджених (статусно-рольові відносини);

  7. відсутність визначених життєвих планів [63].

Отже, неповнолітні засуджені – це особи із незавершеним процесом соціалізації особистості, яка передбачає засвоєння різних соціальних ролей, залучення у систему соціальних зв’язків і відносин тощо. Перебування неповнолітнього у виправному закладі ще більше ускладнює нормальний розвиток, оскільки процес соціалізації переривається і продовжується в умовах ізоляції від суспільства.

Структура та зміст індивідуальної профілактичної роботи

з неповнолітніми правопорушниками

Одним з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, є пошук шляхів зниження росту злочинів серед неповнолітніх і підвищення ефективності їх профілактики. Необхідність негайного вирішення цього завдання зумовлена не лише тим, що у країні зберігається достатньо важка кримінальна ситуація, але перш за все тим, що у сферу організованої злочинності втягується все більше неповнолітніх, кримінальними угруповуваннями, створеними підлітками, скоюються небезпечні злочини, і кількість їх невпинно зростає.

Багато з сучасних вад, недоліків у вихованні є наслідком того, що немає належної системи у сфері індивідуальної роботи, організації виховно-профілактичного процесу з конкретними правопорушниками. При цьому важливо подолати обмежене розуміння самого індивідуального підходу, який нерідко зводиться до врахування часткових особливостей юнаків і дівчат, які мають відхилення у поведінці. “Індивідуальний підхід, - писав А.Макаренко, - не означає тяганину з відокремленою капризною особистістю. Під прапором індивідуального підходу не варто протягувати міщанське індивідуалістичне виховання. Безпорадний той педагог, який противиться недолікам учня, сліпо слідує його вередуванню, підігрує і сюсюкає замість того, щоб виховувати і переробляти його характер… Індивідуальний підхід у тому й полягає, щоб стосовно до його індивідуальних здібностей і схильностей повідомити учневі якість особистості, яка визначається суспільним характером виховання”.

У практиці індивідуального підходу, на думку А.Макаренка, зустрічаються найчастіше 2 помилки: перша полягає у прагненні “стригти всіх під один гребінець”, втиснути людину в стандартний шаблон; друга – пасивне слідкування за кожним індивідом, безнадійна спроба впоратися відразу з усіма за допомогою розділеної тяганини з кожною людиною зокрема.



До індивідуальної профілактики правопорушень входить виправно-корекційний вплив - цілеспрямований процес управління перевихованням особистості. Суть цього процесу полягає у тому, щоб правопорушники під впливом вихователів, суспільства та колективів виробляють у себе правильні погляди й переконання, оволодівають навичками й звичками соціально-позитивної поведінки, розвивають свої почуття і волю, змінюють у такий спосіб інтереси, потяги та схильності. З іншого боку, індивідуальна профілактика спрямована на усунення негативних впливів навколишнього середовища на конкретну особистість.

Об’єктами індивідуально-профілактичного впливу є такі категорії неповнолітніх:

  • ті, хто повернувся з виховних колоній після відбуття покарання, поведінка яких, все ж, викликає хвилювання;

  • засуджених неповнолітніх, по відношенню до яких виконання вироку про позбавлення волі відстрочено;

  • скоїли злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів громадського чи адміністративного впливу чи внаслідок амністії, а також ті, що здійснили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого починається кримінальна відповідальність;

  • повернулися зі спеціальних навчально-виховних закладів;

  • скоїли правопорушення, які тягнуть за собою заходи громадського чи адміністративного впливу чи застосування заходів виховного характеру;

  • вживають спиртні напої та наркотичні речовини;

  • раніше не судимі, але притягалися не менше 2-разів за рік до адміністративної відповідальності;

  • злісно ухиляється від навчання;

  • систематично займається азартними іграми, а також ведуть антисуспільний спосіб життя [63].

Структура індивідуально-профілактичної програми

роботи з неповнолітніми правопорушниками

Мета індивідуально-профілактичного впливу – формування у підлітка переконаності в тому, що необхідно неухильно виконувати вимоги норм моралі і права (реалізовується місяці й роки).

Завдання індивідуальної профілактики:

  • своєчасне виявлення осіб з соціально відхиленою поведінкою і схильних до скоєння злочину, а також батьків та інших осіб, які негативно впливають на них;

  • вивчення вікових і психологічних особливостей особистості правопорушника з метою недопущення конфлікту молодої людини з суспільством, усунення причин і умов, що сприяють йому;

  • розробка програми індивідуально-профілактичного впливу на правопорушника і оточуюче його середовище з урахуванням наявних форм і методів, результативності їх застосування;

  • організація взаємодії та наступності у виховно-профілактичній роботі всіх суб’єктів соціально-педагогічної діяльності, щоденного і безперервного контролю за способом життя підлітків з девіантною поведінкою, реагування на “зриви” і заохочення позитивних зрушень.

Основні завдання передбачають відновлення і розвиток нормальних позитивних інтересів неповнолітнього, нормального спілкування, почуття соціальної відповідальності й дисципліни.

Для досягнення завдань перевиховання неповнолітнього застосовуються методи та прийоми виховного й контролюючого впливу на особистість, що враховують, які якості потрібно прищепити підлітку, які негативні риси усунути.

Для цього важливо скласти психологічний, соціальний, моральний портрет даної дитини з метою виявлення насамперед позитивних моментів у способі життя даного підлітка, їх стійкості, а також його потреб, інтересів, схильностей.

Вивчається: минулий досвід дитини; конкретні криміногенні фактори середовища; готовність дитини до сприймання виховного впливу; відношення до суспільно корисних цінностей.

Необхідно звертати увагу: на можливості сім’ї у перевихованні й виправленні поведінки неповнолітнього; роль сім’ї (якщо позитивна – продовжувати вплив, негативна - усунути).

Далі прогнозується можливий результат роботи з неповнолітнім, виявляються труднощі, тривалість роботи. Критерієм для соціально-педагогічного прогнозу служить відношення дитини, яка скоїла злочин, до праці, навчання, сім’ї, товаришів, участь у суспільній і культурно-виховній роботі.

Вибір методів індивідуально-профілактичного впливу відбувається на основі врахування провідної сфери діяльності дитини. Активно використовуються методи стимулювання і гальмування (вони багатші, ніж заохочення та покарання).

Методичні прийоми стимулювання: схвалення, похвала, довіра, оцінка, заохочення, подяка, нагорода тощо.

Заохочувати потрібно лише ті дії і вчинки дітей, які вимагали від них волі і працелюбності, а не ті, які вони виконували без особливих затрат сил і часу.



Прийоми методу гальмування: зауваження, попередження, тобто підвищені вимоги до правопорушника. Вони містять особливу форму суспільних вимог до поведінки дитини: одночасно з засудженням неправильного дається порада, як робити далі, а також попередження на майбутнє.

Методи гальмування покликані допомогти дитині усвідомити свої недоліки, зрозуміти їх нетерпимість, усунути ці недоліки саморегуляцією поведінки.

Після вибору методів і прийомів визначаються засоби індивідуально-профілактичного впливу, зорієнтовані саме на ті трудові й навчальні колективи, соціальні ланки, групи та державні організації, які в змозі найкраще вплинути на дитину. Засоби повинні відповідати меті і враховувати особливості особистості, а також найбільш вразливі періоди часопроведення. Вони містять комплекс заходів, а не лише словесне моралізаторство.

Профілактичні засоби: навіювання, пояснення, бесіда чи громадський вплив. Їх використання повинно визначатися життєвими обставинами. Ефективний засіб – вплив на емоційно-вольову сферу. Цілеспрямований вплив повинен викликати рух думок і почуттів, сприяти пізнанню дійсності через конкретні образи, моральні ідеали.

Форми роботи покликані ліквідувати негативно впливаючі фактори і утвердити сприятливу для перевиховання систему міжособистісних відносин. Використовують різноманітні засоби: залучення до читання, мистецтва, введення у неформальну групу з позитивною спрямованістю, викорінення звички до запізнень, пропусків тощо. Важливо, щоб неповнолітній відчув зацікавленість до себе, а не відірваність, байдужість.

Після визначення необхідного інструментарію наступає етап реалізації профілактичних програм соціального оздоровлення особистості, до якого висуваються такі вимоги:



  • змістовність, спрямованість, безперервність процесу перевиховання;

  • усвідомлення перспективності у перевихованні;

  • урахування, з одного боку, вимог суспільства до неповнолітнього, а з іншого-індивідуальних особливостей і загальних законів розвитку особистості підлітка;

  • підтримка та розвиток внутрішніх, часто зовні не помітних, суспільно корисних інтересів і здібностей дитини;

  • відсутність нав’язливості у перевихованні;

  • терпіння і витривалість;

  • активність самого підлітка.

При проведенні й у змісті профілактичних заходів враховують: характеристику особистості правопорушника; раніше вжиті зусилля для перевиховання, їх результати; сформовану громадську думку; ступінь готовності колективу до виконання виховних функцій; наявність досвіду профілактичної роботи у осіб, які займаються даними контингентом, рівень їх інтелекту, авторитетність суджень і оцінок для оточуючих.

Рівні виховно-профілактичного впливу

на особистість неповнолітнього правопорушника

Виділяють три рівні виховного профілактичного впливу на особистість неповнолітнього правопорушника.



Перший – виховний профілактичний вплив усієї системи виховання та навчання через багатоманітність форм морально-виховної, культурно-виховної роботи; сприяння у побутовому і трудовому працевлаштуванні; оволодінні трудовими навиками; підвищенні виробничої кваліфікації; застосування заходів, спрямованих на усунення обставин, які справляють негативний вплив на умови життя і виховання неповнолітніх; залучення їх до участі у спортивних та інших гуртках, секціях; організація культурного дозвілля, вільного часу, канікул.

Одним із основних завдань у попередженні правопорушень є виявлення криміногенних факторів, які зумовлюють протиправну поведінку підлітків, і застосування адекватної їм системи попереджувальних заходів і механізмів їх реалізації.

Важливо встановити форми й способи негативного впливу дорослих на підлітків, у якості яких можуть виступати: особистий приклад, вмовляння, поради, примус, шантаж, підкуп, приниження, переконання, залякування, обман. Глибина негативного впливу визначається ще криміногенною характеристикою дорослого: наявність незначних відхилень у поведінці; скоєння адміністративних правопорушень; скоєння злочину (серії злочинів) у минулому.

Для нейтралізації негативного впливу найближчого антисоціального оточення підлітків ученими розроблений механізм нейтралізації негативного впливу дорослих на неповнолітніх. Його суб’єктами виступають: оперативні уповноважені кримінального розшуку; співробітники інспекцій у справах неповнолітніх; дільничні інспектори міліції; соціальні педагоги; співробітники інших організацій, пов’язаних з профілактикою правопорушень. Об’єктами механізму нейтралізації є неповнолітні, які піддані негативному впливу; дорослі, які справляють негативний вплив на підлітка; середовище життєдіяльності неповнолітніх і дорослих.



Механізм нейтралізації впливу дорослих правопорушників спрямований на:

  • виявлення неповнолітніх, які допускають відхилення у поведінці, чинять правопорушення чи злочини; а також дорослих, які справляють негативний вплив на підлітків;

  • установлення форм і характеру контакту дорослих з неповнолітніми, фактів негативного впливу; соціально-несприятливих умов життєдіяльності підлітків і дорослих;

  • фіксацію джерел інформації та доказів про форми й способи негативного впливу; фіксацію результатів негативного впливу;

  • профілактичний вплив на неповнолітніх і дорослих.

Форми нейтралізації: бесіди з неповнолітніми; залучення їх у секції, клуби; зустрічі з учителями, кураторами, майстрами груп; відвідування неповнолітніх за місцем проживання; залучення до виховної роботи колег по навчанню чи роботі; обговорення поведінки підлітка у відділі з профілактики правопорушень; обговорення на комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав; оголошення офіційного застереження правопорушнику; накладання штрафу на батьків, які ухиляються від виховання дитини; доставка у органи внутрішніх справ тих, хто вчинив правопорушення; збір матеріалів на дорослих, які справляють негативний вплив на підлітка; порушення питання про кримінальну відповідальність.

Другий рівень – цілеспрямована робота з перевиховання окремих важких підлітків, яка здійснюється у школах, професійних училищах, інших навчальних закладах.

Призначаються громадські вихователі, шефи, наставники, які можуть використовувати як індивідуальні, так і групові форми роботи. Ефективними визнаються такі форми, як організація правової підготовки неповнолітніх; надання правової, педагогічної та психологічної допомоги через соціальні служби (реабілітаційні центри, центри психолого-педагогічної допомоги, телефон довіри).



Третій рівень – виховно-профілактичний ефект щоденного людського спілкування у колективі ровесників; у ситуаціях, коли підліток перебуває поза звичним колективом, контактами, побутом тощо.

Завдання полягає в тому, щоб неповнолітнього як найшвидше „вирвати” з-під впливу несприятливих факторів; “спрямувати” на нього заходи виховного профілактичного характеру, приділити йому більше уваги.



Корекція і реабілітація протиправної поведінки неповнолітніх

Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна та динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення неповнолітнього правопорушника в правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими. Вона містить аспекти профілактики та корекції відхилень у розвитку неповнолітнього.

Профілактика в системі реабілітації пов’язана з усуненням, згладжуванням, зняттям причин, які викликають ті чи інші відхилення у розвитку особистості. Найчастіше вона пов’язана із середовищем, соціальним оточенням дитини.



Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями й спрямована перш за все на самого неповнолітнього.

Відновлення неповнолітнього в правах передбачає врахування основних положень Конвенції ООН про права дитини: її право на життя і виживання, право на виховання і освіту, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливостей для сприятливого розвитку, активної участі у житті суспільства.

Реабілітація неможлива без відновлення неповнолітнього у статусі і дієздатності. У психолого-педагогічному змісті це означає відновлення дитини як соціального суб’єкта і як суб’єкта провідної (формуючої) діяльності. Реабілітація не лише пов’язана з подоланням сімейних, шкільних репресій і соціальної дискримінації неповнолітніх, але і зміна уявлень дитини про себе саму – її Я-концепції.

Реабілітація неповнолітнього правопорушника можлива тільки через оптимізацію його провідної діяльності і нормалізацію усієї системи відносин з оточуючими.

Реабілітація у психолого-педагогічному аспекті може розглядатися як процес відновлення психічних проявів і здібностей неповнолітнього після певного порушення. У результаті створюється певна рівновага у психіці й поведінці дитини, що відповідають нормам поведінки, адекватне і віку дитини, і вимогам середовища, в якому вона живе. Це досягається включенням та інтегруванням поведінки індивіда в умовах, що відповідають вимогам нормального життя. В цьому плані реабілітацію часто називають перевихованням.

Психолого-педагогічна реабілітація – це відновлення дитини як суб’єкта провідної діяльності (гра, навчання) і спілкування в умовах освіти і виховання.

Будь-які моделі реабілітації соціальної і педагогічної злочинності дітей і підлітків повинні будуватися на основі комплексної діагностики.



Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх правопорушників – їх повернення, включення, реінтеграція у суспільство (сім’я, школа, клас, колектив однолітків, система учбово-трудових і дозвіллєвих відносин), що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб’єкта.

Основними завданнями профільних закладів соціально-педагогічної реабілітації є:

  1. профілактична робота з попередження протиправної поведінки дітей і підлітків;

  2. виявлення джерел і причин протиправної поведінки неповнолітніх;

  3. розробка та забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що містять професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий та інші компоненти;

  4. підготовка рекомендацій і здійснення взаємодії з родинами дезадаптованих дітей для забезпечення безперервності корекційно-реабілітаційних заходів з ними в домашніх умовах;

  5. забезпечення тимчасового проживання неповнолітніх правопорушників з неблагополучних сімей у нормальних побутових умовах з наданням безкоштовного харчування, комунальних послуг, медичного обслуговування, відповідного догляду і дотримання норм гігієни, а також надання їм необхідної соціальної допомоги;

  6. надання психологічної, психокорекційної і іншої допомоги по ліквідації кризової ситуації у сім’ї і допомога повернення дитини до батьків чи осіб, що їх замінюють.
Соціально-педагогічна реабілітація в освітніх закладах полягає у подоланні шкільних і сімейних репресій стосовно неповнолітніх правопорушників, вирішення конфліктних ситуацій, подолання обструкції по відношенню до них з боку однолітків, корекції їх спілкування і поведінки, а також відновлення їх у статусі суб’єкта навчальної діяльності, що формує відносини учня з оточуючими.

Корекція протиправної поведінки передбачає створення умов для пристосування неповнолітніх правопорушників до життя у соціумі, подолання чи послаблення їх недоліків і дефектів розвитку в спеціально створених для цього умовах.

Корекційне виховання здійснюється в спеціальних організаціях (закритого і відкритого типу), які спеціалізуються на вихованні дітей, що скоїли правопорушення.

Для того, щоб більш цілісно і всебічно підійти до вивчення особистості дитини, вивчити вплив на неї соціально-економічних умов, врахувати біологічний момент поведінки, простежити динаміку розвитку дитини, перед корекційною діяльністю необхідно розробити спеціальну програму вивчення особистості неповнолітнього правопорушника. Вона складається з таких розділів:

1. Соціальні та біологічні умови поведінки (соціальний профіль; лист обстеження дитини)



2. Вивчення форм поведінки (індивідуальні: тести, лабораторний експеримент, лист обстеження дитини; колективні - програма вивчення колективу, лист обстеження дитини)

3. Вивчення особистості в цілому (лист обстеження дитини, спостереження, природний експеримент)

4. Шкільна успішність (тести шкільної успішності, аналіз трудової і творчої продукції дитини).

5. План медико-педагогічної корекції на основі програми вивчення дитини щодо:

а соціально-економічних умов,

б) біологічних умов,

в) окремих форм поведінки, як індивідуальних, так і колективних,

г) особистості в цілому,

д) шкільної успішності та соціальної придатності.

У корекційній діяльності з неповнолітніми правопорушниками соціальні педагоги використовують такі методи :



  1. метод корекції через працю,

  2. метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу,

  3. корективне виховання в сім’ї.

Метод корекції через працю надзвичайно важливий як для загального соціального виховання неповнолітнього правопорушника, так і для корекції окремих форм його поведінки.

Трудова діяльність дитини є джерелом не лише її професійної освіти, але і соціального виховання. Та найбільш суттєву роль праця відіграє тоді, коли розглядається з погляду колективного виховання, формування соціально активної особистості. Праця дозволяє перш за все розвинути й зміцнити мотивацію соціального самоствердження дитини.

В умовах колективної праці неповнолітній починає цінувати себе й інших, привчається ставитися до інших так само, як до себе, починає усвідомлювати усі переваги спільних форм діяльності і правил їх здійснення. Так починають закладатися основи його найбільш цінних особистісних якостей.

Одночасно праця стимулює розвиток позитивних творчих здібностей. Тому найбільш сприятливими будуть умови, які передбачають саме творчість.

У загальному вигляді система корекції неповнолітнього правопорушника охоплює: 1) розвиток загальної працездатності у дітей, особливо у тих, які мають відразу до праці в результаті ненормального сімейного та шкільного виховання; 2) вироблення систематичності й витримки в роботі, що дозволяє примусити дитину довести до кінця розпочату роботу; 3) культура інтересу, що має два напрямки: по-перше, відволікає дитину від небажаних негативних інтересів шляхом заміни його близькими, але соціально корисними; по-друге, розвиває нові інтереси; 4) розвиток загальної активності, особливо у пасивних дітей.

Інший метод роботи з неповнолітніми правопорушниками – метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу. У дітей умови колективного життя і праці виліковують властиві їм недоліки. Потрапивши в атмосферу колективу, неповнолітній правопорушник зустрічається з особистостями товаришів, які висувають до нього вимоги взаємоповаги й взаємодопомоги. Коли неповнолітній не підкоряється законним вимогам своїх товаришів, він багато втрачає, так як перестає бути повноправним членом колективу. Колектив ніколи не мириться з тим, щоб хто-небудь тримався у ньому антиколективно, антисоціально. Водночас, соціальному педагогу необхідно уважно слідкувати за тим, щоб входження неповнолітнього правопорушника у колектив не було пов’язано зі ще глибшим посиленням конфлікту між ним і колективом. Іншим результатом впливу колективу на дитину є зростання у неї загальної активності та формування навичок організованої роботи.

Далі колектив прищеплює характеру дитини багато соціально цінних емоцій, яких їй не вистачає: наприклад, розвиває дружбу, взаємодопомогу, співчуття тощо. Тут згладжуються контрасти, з’являється нормальна честолюбність, вирівнюються як емоційні, так і активно-вольові недоліки характеру.

Колектив також привчає дитину до законних форм взаємної конкуренції, яка так часто відсутня у цих дітей і що особливо потрібно буде у їхньому подальшому житті.

Щодо корективного виховання у сім’ї, то в нескладних, не дуже занедбаних випадках можлива корекція неповнолітніх правопорушників вдома, тобто не звертаючись до ізоляції з сім’ї. У цьому випадку після ретельного всебічного обстеження дитини батькам пояснюється, у чому полягає дефективність характеру та складності виховання дитини. Потім даються вказівки, як треба урегулювати харчування, сон, користування природними факторами; як дозувати розумову, м’язову роботу та відпочинок. Поряд з цим, детально і конкретно пояснюється правильне відношення до дитини членів сім’ї, а також педагогів у тих закладах, де дитина виховується.

Іноді на допомогу батькам для проведення більш витриманої системи корективного виховання приходить соціальний педагог, якому набагато простіше налагодити у сім’ї режим, що не допускав би брутальних помилок виховання, створити потрібну тактику ставлення до дитини, правильний вплив на неї. Успіх у цьому випадку багато в чому залежить від бажання сім’ї допомогти дитині.

Корекція є невід’ємною складовою у роботі соціального педагога з неповнолітніми правопорушниками. Завдяки їй можна повністю змінити світогляд дитини. Але потрібно докладати зусилля багатьох сторін, маючи на меті досягнення позитивного та надійного результату.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал