Змістовий Модуль 4



Сторінка3/11
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Навчальний елемент 4.3

Дитячий алкоголізм

як соціально-педагогічна проблема


  1. Проблема алкоголізму. Особливості дитячого алкоголізму

  2. Причини й наслідки дитячого алкоголізму. Вікові періоди розвитку дитячого алкоголізму

  3. Рівні спиртної залежності в дітей

  4. Структура соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання спиртного

  5. Зміст соціально-педагогічної допомоги дітям, схильним до алкоголізму, на різних вікових етапах їх розвитку

  6. Особливості соціально-педагогічної діяльності з різними віковими категоріями дітей, схильними до вживання спиртного

Ключові поняття: алкоголізм, дитячий алкоголізм, пияцтво, рівні спиртної залежності, соціально-педагогічна допомога дітям, схильним до вживання спиртного.

Зміст навчального елемента 4.3

Проблема алкоголізму. Особливості дитячого алкоголізму

У третьому виданні Міжнародного довідника з діагностики й статистики психічних розладів визначено 5 видів речовин, які вживаються людьми для зміни свого психічного стану: алкоголь, барбітурати і седативні речовини, опіоїди, амфетамін і психостимулятори, препарати індійської коноплі (гашиш, маріхуана). Всесвітня організація охорони здоров’я визначає алкоголізм як одну з форм наркотичного узалежнення. Єдина основа алкоголізму і наркоманії – патологічний потяг до хімічної речовини, вживання якої веде до розвитку психічного і фізичного узалежнення від неї, що веде до деградації, повного розпаду особистості, захворювання, смерті тощо.

З медичного погляду, алкоголізм – хронічне захворювання, яке характеризується непереборним потягом до спиртних напоїв. З соціальних позицій, алкоголізм – форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшою соціальною деградацією особистості.

Початкова стадія алкоголізму, яка вирізняється особливим станом людини, що розвивається в результаті непомірного і систематичного вживання спиртних напоїв, називається пияцтвом.

Про дитячий алкоголізм говорять у випадку, коли його ознаки вперше проявляються у дитини до 18 років. Дитячий алкоголізм – це один із проявів адиктивної поведінки.

Вживання дітьми та підлітками у віці до 16 років алкоголю в дозах, що викликають сп’яніння, завжди розглядалося як зловживання. У нинішній час за всіма міжнародними нормами під зловживанням алкоголю вбачається навіть мінімальне епізодичне вживання спиртних напоїв особами у віці до 21 року.

Автори посібника „Соціальна педагогіка” за редакцією М.Галагузової виділяють такі характерні особливості дитячого алкоголізму:

1) швидке звикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму триває 5-10 років, то в дитини – в 3-4 рази швидше). Це пояснюється анатомо-фізіологічної будовою дитячого організму: мозкова тканина дитини, на відміну від дорослих, багатша водою і бідніша на білок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7% його виводиться легенями і нирками. Решта 93 % залишається в організмі;

2) злоякісне протікання хвороби (організм перебуває на стадії формування, стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю – знижена, внаслідок чого відбуваються глибокі руйнівні процеси);

3) вживання дитиною значних доз алкоголю (суспільство не схвалює вживання алкоголю дітьми, тому вони п’ють таємно, всю дозу приймаючи одномоментно);

4) швидкий розвиток запоїв (стає нормою пити з будь-якої причини, потреба повного сп’яніння, оскільки в стані легкого сп’яніння відчувають себе невпевнено);

5) низька ефективність лікування [63].

Найбільша небезпека алкоголізму для підлітків у тому, що він різко послаблює самоконтроль. Звідси – скоєння правопорушень: у нетверезому стані; з метою придбання спиртного; „п’яна” мотивація тощо.

Причини й наслідки дитячого алкоголізму.

Вікові періоди розвитку дитячого алкоголізму

На виникнення потягу до психотропних речовин значний вплив мають соціальні умови – макросоціум і мікросоціум. Вплив макросоціуму недооцінюється, особливо коли дитина мала. Однак дитина починає усвідомлювати два основних параметри функціонування суспільства: благополуччя і неблагополуччя.

Непрямими стимулами вживання психотропних речовин визнають:

- протилежність декларованих і реальних цінностей та ідеалів суспільства – “подвійна мораль”;

- неможливість задоволення потреби в персоналізації, тобто бути особистістю (пошукова поведінка);

- зниження вартості сім’ї, девальвація значущості родинних стосунків;

- масова урбанізація населення, втрата соціального контролю, різка зміна способу життя, звичних обставин,

- соціально-економічні, екологічні фактори.

Зазначені фактори об’єднує в єдине ціле атмосфера напруженості, яка супроводжує кожен день життя. Ця атмосфера впливає на інтенсивність і розміри пияцтва в суспільстві: кількість випадків захворювань на алкоголізм – це індикатор соціального благополуччя. Соціально-культурні фактори макросередовища відображаються в мікросередовищі. Ставлення батьків до вживання спиртних напоїв, звички та традиції сім’ї, пов’язані з їх вживанням, впливають на те, яке місце посяде алкоголю в житті дитини.

Уявлення про спиртні напої та їх дію у дітей виникає дуже рано. Вже 3-4-річні діти, граючись у “відвідини гостей”, влаштовують застілля, розливають по чашках воду, а потім вдають гостей напідпитку. За даними досліджень Ю.Прилепського та Н.Іваноженко, в дитячих садках у такі ігри бавилися 32 % хлопчиків і 7% дівчаток. З них куштували пиво – 23-34 % дівчаток і 32-43 % хлопчиків, вино – 13-26 % дівчаток і 21-27 % хлопчиків, горілку – 7-13 % дівчаток і 11-16 % хлопчиків. Уже в цьому віці вино сподобалося 13% дівчаток і 16 % хлопчиків.

Отже, перші враження про алкоголь у дітей формується уже в дошкільному віці, причому майже в третини – на основі власного досвіду. Водночас ставлення до пияцтва і п’яних у дітей усе ж негативне: 99% дітей у віці 3-4 років відповіли, що п’яні їм не подобаються; у 7 років – 88 % хлопчиків і 77 % дівчаток.

М.Галагузова та ін. виділяють три вікові періоди розвитку дитячого алкоголізму: раннє дитинство (0-3 роки), дошкільний і молодший шкільний вік, підлітковий і юнацький вік. Причини й наслідки вживання алкоголю для дітей відповідно до їх віку наведені в таблиці:



Віковий період

Причини

Наслідки

Раннє дитинство

0-3 роки


1. П’яне зачаття

Епілепсія, відставання у розумовому розвитку

2. Вживання алкоголю протягом перших трьох місяців вагітності

Аномалії фізичного розвитку

3. Вживання алкоголю в період грудного годування

Аномалії психічного розвитку

Дошкільний і молодший шкільний вік

3-9 років



1. Педагогічна неграмотність батьків

Алкогольне отруєння

2. Сімейні алкогольні традиції

Формування інтересу до спиртного

Підлітковий і юнацький вік

9-18 років



1. Неблагополуччя сім’ї

Формування потягу до алкоголю

2. Самоствердження

Формування звички до вживання спиртного

3. Позитивна реклама в засобах масової інформації

Вироблення стереотипу алкогольної поведінки

4. Незайнятість вільного часу

Здійснення протиправних дій у стані алкогольного сп’яніння

5. Відсутність знань про наслідки алкоголізму

Необдуманість здійснення протиправних дій у стані алкогольного сп’яніння

6. Психологічні особливості особистості

Використання алкоголю в якості допінгу, який усуває психологічні проблеми

7. Втеча від проблем

Алкогольна залежність

Рівні спиртної залежності в дітей

Залучення дітей і підлітків до вживання спиртних напоїв визначають за такими рівнями залежності: нульовий, початковий, епізодичного вживання, високого ризику, високої психічної залежності, фізичної залежності, алкогольна деградація особистості [63]. Кожен рівень характеризується стійкою мотивацією до вживання спиртного, має певну тривалість й особливості.





Рівень

Мотиви

Трива-лість

Характеристика

Нульовий

-

-

Неповнолітній ніколи не вживав алкоголю завдяки стійкій особистісній установці на тверезий спосіб життя

Початко-вий

- бути дорослим,

- “робити як всі”



1-2 місяці

Поодинокі чи дуже рідкі випадки вживання спиртних напоїв. Неприємне враження від алкоголю

Епізодич-ного вживання алкоголю

-поліпшити настрій,

-знайти впевненість у собі,

-посилити комунікативність


3-4 місяці

Знайомство з різними напоями. Ейфорія від незначних доз алкоголю

Високого ризику

-підвищити тонус,

-розслабитися,

-весело провести час у компанії


4-12 місяців

Зростає кількість причин для випивання, більше двох разів на місяць. Схильність, але ще не залежність від алкоголю.

Високої психічної залежно-сті від алкоголю

-тимчасово відійти від реальності,

-посилити впевненість у собі



1,5 року

Алкогольне сп’яніння стає найбільш бажаним станом і використовується підлітками як регулятор настрою і поведінки. Формується фізична залежність від алкоголю. Поряд з виховними заходами необхідні медичні засоби – звернення та лікування у нарколога.

Фізичної залежно-сті від алкоголю

-подолати погане самопочуття після випивки,

-відключитися від реальності,

-підвищити життєвий тонус


3-5 років

Формується висока переносність алкоголю, з’являється синдром похмілля, не контролюється кількість вживання алкоголю. Необхідне стаціонарне лікування.

Алкоголь-не руйну-вання особи-стості

-прагнення подолати хворобливий стан




Розвиток запійного пияцтва, зниження переносності спиртних напоїв, психічна залежність від алкоголю, яка значною мірою перекрита фізичною залежністю. Необхідне термінове стаціонарне лікування.

Структура соціально-педагогічної діяльності з дітьми,

схильними до вживання спиртного

Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, схильними до вживання спиртного, – це діяльність, спрямована на конкретну дитину, яка сприяє вирішенню індивідуальних потреб дитини шляхом вивчення її особистості й оточуючого її соціуму; пошуку адекватних способів спілкування з дитиною; виявлення засобів, які допомагають дитині самостійно розв’язати власну проблему.

Соціально-педагогічна діяльність базується на принципах індивідуально-особистісного підходу до дитини, опори на позитивні сторони особистості дитини, об’єктивності підходу до дитини, конфіденційності.



Особливість соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, зумовлена специфікою дитячого алкоголізму як форми прояву адиктивної поведінки.

Структура соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, складається з мети, суб’єкта, об’єкта, функцій, методів, форм.

Метою соціально-педагогічної діяльності з підлітками, схильними до вживання алкоголю, є усунення негативних факторів, які сприяють алкоголізації дитини. Серед них виділяють:

1) індивідуально-психічний: викривлення особистісних рис, деформація мотиваційної сфери, несформованість навичок спілкування, педагогічна запущеність, затримка психічного розвитку;

2) індивідуально-соматичний: наявність у дитини спадкових соматичних захворювань, які зумовлюють відставання у фізичному розвитку;

3) соціально-позашкільний: порушення прав дитини зі сторони дорослих, відсутність опіки над дитиною чи гіперопіка, залучення дитини до протиправних дій, низький соціальний статус сім’ї, неадекватні взаємостосунки у сім’ї;

4) соціально-шкільний: негативно впливаючий соціально-психологічний клімат групи (класу), низький соціальний статус групи.

Такі основні фактори, які ускладнюють соціалізацію дитини й ведуть до розвитку в неї алкогольної залежності. Соціально-педагогічна діяльність спрямована на їх мінімізацію чи повне усунення.

Мета соціально-педагогічної діяльності реалізовується через виконання таких завдань: створення форм активної дієвої соціально-педагогічної допомоги та захисту для конкретної дитини; формування у підлітка позитивних ціннісних орієнтацій у процесі соціально-педагогічної та корекційної роботи; залучення підлітків до соціально-корисної діяльності, формування у них різносторонніх інтересів і захоплень; виховання активної особистості, прищеплення їй якостей громадянина, сім’янина, формування позитивної самооцінки; зміцнення фізичного та психічного здоров’я дитини шляхом здійснення комплексу медичних, психолого-педагогічних та інших заходів; формування основ правової культури дитини; формування навичок ”виживання” в умовах кризи сучасного суспільства.

Основним суб’єктом соціально-педагогічної діяльності є соціальний педагог, проте у випадку роботи з алкоголезалежними дітьми можуть залучатися спеціаліст з соціальної роботи, валеолог, психолог і батьки.



Об’єктом, для якого організовується соціально-педагогічна діяльність, є діти з різним рівнем втягнення у процес алкоголізації.

Функції соціально-педагогічної діяльності з алкоголезалежними дітьми, випливають із конкретних функцій суб’єктів діяльності.

Основними функціями соціального педагога є: соціально-педагогічна (надання допомоги дитині та сім’ї у процесі соціальної взаємодії, у налагодженні соціальних зв’язків і стосунків, у створенні сприятливого соціального середовища для розвитку дитини, здійсненні контролю за дитиною); соціально-навчальна (забезпечення дитини інформацією і знаннями про проблему пияцтва й алкоголізму, необхідними уміннями та навиками протистояти залученню до вживання алкоголю); правозахисна (дотримання і захист прав дитини, схильної до алкоголізму.



Спеціаліст з соціальної роботи виконує:

  • соціально-побутову функцію: надання необхідної допомоги і підтримки сім’ї дитини у поліпшенні їх побуту, житлових умов);

  • соціально-економічну: сприяння у наданні матеріальної допомоги сім’ї, у якій дитина вживає спиртні напої.

Соціально-медичну функцію, тобто роботу з профілактики здоров’я дитини, виконує валеолог – спеціаліст, який навчає дітей здоровому способу життя.

Психолог реалізує соціально-психологічну функцію – психологічне тестування, консультування батьків і дитини, корекція міжособистих стосунків у важливому для дитини соціумі.

Батьки виконують виховну функцію – сприяння формуванню і розвитку особистості дитини.

Методи соціально-педагогічної діяльності – способи організації і осмислення діяльності, які відновлюють чи формують наново соціально значущі якості особистості підлітка, схильного до алкоголізму, і сприяють подоланню проблеми.

Методи соціально-педагогічної діяльності з малолітніми алкоголіками залежать від специфіки діяльності її різних суб’єктів, вікових особливостей дитини, рівня її залежності від алкоголю.



Форми здійснення соціально-педагогічної діяльності визначаються конкретними методами.

Зміст соціально-педагогічної допомоги дітям, схильним до алкоголізму, на різних вікових етапах їх розвитку

У діяльності соціального педагога з дітьми, схильними до вживання алкоголю, виділяють такі основні напрями:



  1. підвищення рівня соціальної адаптації дитини, схильної до алкоголізму, засобом її особистісного розвитку;

  2. профілактика алкоголізму – протиалкогольне навчання і виховання дітей з метою формування у них негативного ставлення до вживання алкоголю;

  3. просвіта батьків з метою оздоровлення сім’ї, її побуту, культури взаємовідносин між її членами;

  4. соціальна реабілітація дитини, яка має алкогольну психічну чи фізичну залежність;

  5. посередництво між дитиною й оточуючим її соціумом з метою подолання явищ дезадаптації.

До змісту соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, входить діагностична, прогностична, освітньо-виховна, правозахисна, організаційна, комунікативна, попереджувально-профілактична діяльність.

Діяльність

Мета

Зміст діяльності

Діагностична


Визначення соціального діагнозу розвитку дитини з метою ліквідації факторів ризику залучення до спиртного


- збір інформації про дитину, схильну до алкоголізму;

- вивчення джерел негативного впливу на дитину і стійкості її до цього тиску;

-визначення алкогольних лідерів;

- вивчення негативних факторів, які провокують алкоголізацію дитини;

- вивчення впливу мікросередовища на дитину


Прогностична

Передбачення етапних змін і кінцевого результату соціальної адаптації, корекції чи реабілітації

- розробка конкретної соціально-педагогічної програми

Освітньо-виховна

Формування соціальних знань, умінь і навичок, необхідних для подолання проблеми

- відбір змісту соціально-педагогічної діяльності, методів її здійснення; визначення соціально значущих якостей, які потрібно виробити в дитини; - забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дитини і дорослих

Правозахисна

Дотримання і захист прав дитини




Організаційна

Участь і координування дій різних спеціалістів для соціально-педагогічної підтримки, допомоги, виховання і розвитку дитини

- створення умов для проведення вільного часу і дозвілля;

- організація соціально значущої діяльності дітей, дорослих, громадськості



Комунікативна

Обмін інформацією

- установлення міжособистих контактів

Попереджу-вально-профі-лактична

Закріплення отриманих позитивних результатів і попередження можливість появи рецидивів пияцтва і алкоголізму

- соціальний патронаж і оперативне реагування у екстремальній ситуації

Здійснюючи соціально-педагогічну діяльність, соціальний педагог виступає у ролі радника (інформує сім’ю про важливість і можливість безконфліктних відносин, розповідає про розвиток дитини, дає соціально-педагогічні поради), консультанта (роз’яснює питання сімейного, трудового, адміністративного і кримінального законодавства, проводить психолого-педагогічні консультації), захисника (у випадках порушення прав дитини батьками чи оточуючими).

Особливості соціально-педагогічної діяльності з різними віковими категоріями дітей, схильними до вживання спиртного

Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, схильними до вживання алкоголю, має певну специфіку залежно від віку дитини, що ілюструє таблиця.



вік

мотив

зміст діяльності (напрями)

методи, форми

Дошкільний і молодший шкільний вік

Копіювання дорослих

з батьками

- формування культури міжособистих стосунків у сім’ї як умови реалізації установки на тверезий спосіб життя;

- формування здорового середовища життєдіяльності дитини, вироблення негативізму до спиртного, морального осудження алкоголізму;



Сімейна профілактика у формі

- бесіди,

- консультації

- тренінгу



з дітьми

- формування потреби у навчанні,

- формування і розвиток якостей особистості (сили волі, почуття власної гідності), активності, інтересів тощо



-яскрава емоційна розповідь,

- ілюстрація,

-сюжетно-рольова гра


Підлітковий вік

Групова норма

Робота з групою

-профілактика причин і наслідків алкоголізму шляхом проведення групових дискусій, рольових ігор з метою формування уміння чітко формулювати аргументи проти алкоголю і уміння протистояти тискові ровесників

  • диспут,

  • ділова гра,

  • екскурсія

  • бесіда

- організація вільного часу підлітків, змістовного дозвілля




- антиалкогольне виховання – формування стійких переконань




- антиалкогольна освіта – розширення знань про згубний вплив алкоголю на здоров’я і соціальну активність дитини




- посередницька діяльність – підключення до профілактичної роботи батьків, міліцію, лікарів, громадськість




- подолання соціально-педагогічної запущеності підлітка




Юність

Емоційна залежність від групи ровесників, пошуки місця у житті, професійне самоусвідомлення, формування власного соціального образу

Індивідуальна робота

- проведення індивідуальних консультацій,

- соціальне навчання особистості



- бесіда,

- лекція,

-самостійна робота з книгою

спостереження і проведення дослідів,

- вікторини,

- олімпіади



Навчальний елемент 4.4

Наркоманія як форма вияву

девіантної поведінки

  1. Проблема наркоманії. Класифікація і типи наркотиків

  2. Особливості підліткової наркоманії, її причини й наслідки

  3. Стадії розвитку підліткової наркоманії

  4. Заходи попередження підліткової наркоманії

Ключові поняття: наркоманія, дитяча і підліткова наркоманія, психотропні речовини, наркотики, схильність до вживання наркотиків, психологічна готовність до вживання наркотиків, стадії розвитку наркоманії.

Зміст навчального елемента 4.4

Проблема наркоманії. Класифікація і типи наркотиків

У соціально-педагогічному аспекті наркоманія визначається як форма девіантної поведінки, яка виражається у фізичній і психічній залежності від наркотиків, що поступово викликає фізичне і психічне виснаження дитячого організму і соціальної дезадаптації особистості.

Термін “наркоманія” походить від грецьких слів “narke” (заціпеніння) і “mania” (безумство, потяг) – хворобливий стан, пристрасть до вживання психотропних речовин, яка призводить до важких порушень фізичних і психічних функцій.

Психотропні речовини – це різні за своєю хімічною структурою засоби, які мають здатність змінювати настрій, поведінку та інші психічні прояви людини. Ці засоби можуть викликати залежність.

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінювати одну чи декілька його функцій і внаслідок багаторазового вживання викликає психічну чи фізичну залежність.

У світі існує понад 500 наркотичних засобів, з них 100 наркотиків і близько 50 психотропних препаратів, які мають наркотичні властивості.

За Міжнародною класифікацією всі наркотики і речовини наркотичної дії поділяють на такі групи:

1. Препарати опію (опіати, анальгетики): морфін, кодеїн, опійний мак, героїн, промедол, метадіон. Це – природні та синтетичні речовини, які містять морфіноподібні сполуки. Їм властива седативна “загальмовуюча” дія. У медицині використовуються як знеболюючі засоби. Вводяться внутрівенно. Для людини достатньо 7-12 ін’єкцій морфіну, щоб стати наркозалежною.

Ознаки систематичного вживання опіатів:


  • різкі та часті зміни настрою й активності, які не залежать від ситуації;

  • порушення режиму сну та діяльності;

  • неприродно вузькі зіниці очей;

  • часті нездужання, які не можна пояснити;

  • циклічна зміна емоційного та фізичного стану, що характеризують сп’яніння та абстенцію (наркотичний голод).

Для сп’яніння, викликаного опіатами, характерно: ейфорія, обличчя і шкіра різко червоніють, з’являються свербіння шкіри, людина малорухома, зіниці малі.

2. Депресанти – лікарські препарати, які використовуються у медицині як снодійний, заспокійливий засіб, анестезія, а при використанні з немедичною метою викликають сп’яніння. До них належать: алкоголь, барбітурати, транквілізатори. Діють як снодійне, заспокійливе.

3. Стимулятори: нікотин, кофеїн, кокаїн, амфетамін та ін. Викликають збудження центральної нервової системи, впевненість, бадьорість, підвищують розумову і фізичну активність.

4. Галюциногени: синтетична речовина ЛСД (діетиламід лізергінова кислота), мескалін (виробляється з бутонів кактуса), псилоцибін (з грибів), буфотеїн (з отрути жаб чи грибів) та ін. Змінюють емоційний стан людини, викликають відчуття аж до галюцинацій. У медицині не використовуються.

Ознаки вживання: підвищена частота пульсу, артеріальний тиск, розширені зіниці очей, тремтіння рук, сухість шкіри, порушується відчуття свого тіла, координація рухів, повністю втрачається самоконтроль.

5. Психоделітики, які отримують з коноплі: конопля, марихуана, гашиш (“план”, “анаша”, “трава”).

Гашишне сп’яніння наступає через 5-15 хвилин після вживання препарату.

Виникає відчуття піднесеного настрою та напливу сил, сильний голод і спрага. Психічний стан коливається від невмотивованої веселості, сміху, розкутості до тривоги, страху, агресії. Зіниці розширені, блищать, шкіра бліда, губи сухі; спостерігаються м’язові посмикування; можуть виникати галюцинації. Сп’яніння закінчується важким сном, слабкістю, апатією.

6.Інгалянти – інгаляційні засоби для наркозу: закись азоту, ефір, хлороформ.

У всьому світі за наркотичними і психотропними речовинами встановлений контроль. Вони призначаються і застосовуються під наглядом лікарів. Виробництво, реалізація і вживання деяких наркотиків, наприклад, марихуани, взагалі заборонено.

Різновидом наркоманії є токсикоманія. При токсикоманії замість наркотиків в організм вводяться різні хімічні речовини, серед яких і ті, які не призначені для внутрішнього вживання – пари бензину, засоби побутової хімії. Токсикомани, як правило, підлітки 13-14 років, які не розуміють наслідків отруєння свого організму. Небезпека токсикоманії полягає в тому, що діти в результаті інтоксикації організму або помирають, або виконують дії, які ведуть до загибелі. Якщо токсикоман залишився живим, то вплив отруйних парів на дитячий організм приводить до інвалідності, розумової неповноцінності.

Розрізняють токсикоманію, пов’язану 1) із зловживанням стимуляторів (кофеїн, чайфір); 2) систематичним вдиханням ароматичних речовин (нітрофарби, розчинники, засоби для виведення плям, синтетичні клеї тощо).



Особливості підліткової наркоманії

Лиш незначна частина підлітків, які страждають наркотичною залежністю, самостійно звертаються за допомогою. У цьому віці відсутня увага до здоров’я. Будь-якими шляхами підлітки намагаються утвердитися. У них яскраво виражена пізнавальна активність, але разом з тим висока соціальна конфліктність, значна нервово-психічна нестійкість, дисгармонія розвитку особистості, висока активність організму на фоні недостатньо сформованих сил.

Життя людини може складатися по-різному, але головне в тому, як вона сприймає негативні обставини життя (неблагополуччя сім’ї, бідність, фізичні та розумові відхилення тощо). Схильність до вживання наркотиків – це особистісне новоутворення, яке складається з таких компонентів:


  • відсутність мотивації діяльності,

  • несформованість функції прогнозування поведінки,

  • низький рівень самоповаги, відсутнє самоусвідомлення, суперечність самооцінки та рівня домагань,

  • тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.

Коли дитина не засвоює необхідних знань і соціальних норм, її поведінка не відповідає вимогам дорослих, і весь час збільшується кількість негативних оцінок відносно поведінки дитини, тоді створюється психотравмуюча ситуація, оскільки не задовольняється потреба в позитивній оцінці оточуючих, у самоповазі, в самооцінці. Отже, виникає питання: як довго дитина зможе жити в атмосфері емоційного неблагополуччя, викликаного негативними оцінками дорослих. Важливо визначити ту межу, до якої можна доходити у своїх зауваженнях і вимогах. Під впливом болючих емоційних переживань дитина втрачає віру в себе і бажання стати кращою. Діти прагнуть психологічного комфорту, якого шукають в асоціальних групах.

Травмуючою для дитини також є інша ситуація, коли батьки не засуджують негативних вчинків дитини, не помічають їх, у всьому потурають дитині. Такі діти не звикають до зауважень, у них виробляється завищена самооцінка. Вони відмовляються від простого спілкування з однокласниками. Виникає інфантильність, соціальна незрілість, що також приводить до психотравмуючої ситуації та емоційних переживань.



Психологічна готовність до вживання наркотиків можлива при:

  1. нездатності дитини до продуктивного виходу із ситуації ускладненого задоволення актуальних життєво важливих соціальних потреб. Вона виникає в результаті неправильного виховання та зумовлена певним поєднанням особистісних властивостей;

  2. несформованості або неефективності засобів психологічного захисту особистості;

  3. наявності психотравмуючої ситуації, яка “штовхає” до першої спроби.

Вживання наркотичних речовин стало серйозною молодіжною проблемою, яку протягом останнього десятиліття класифікують уже як дитячу і підліткову проблему, що характеризується:

- масовим зростанням зловживання наркотичними речовинами серед дітей і підлітків, причому у них потяг до наркотика дуже довго залишається психічним;

- “омолодженням” контингенту осіб, які вживають наркотики, до віку 13-14 років;

- переходом від “легкодоступних” психоактивних речовин (транквілізатори, барбітурати, препарати коноплі) до дорогих і престижних (кокаїн, героїн, “екстазі”), які завдають руйнівної дії організму підлітка, викликають швидке звикання і ведуть до деградації особистості;

- поширенням більш небезпечних форм вживання наркотиків (внутрішньовенні ін’єкції) у групі;

- зміною мотивів від “допитливості” до зміни свого душевного стану – досягнення спокою, розслаблення, “творчого натхнення” тощо;

- зміною соціального статусу підлітків, які починають вживати наркотичні препарати. Якщо раніше це були діти з неблагонадійних сімей, то тепер – з благонадійних, матеріально забезпечених, але з низьким культурним рівнем;

- поклонінням молодіжній моді (нічні клуби, дискотеки, бари);

- поширенням міфів про наркоманію (“я тільки спробую, це не страшно і не небезпечно, а в будь-який час зможу відмовитися, я не наркоман”, “алкоголь і тютюн – ті ж наркотики, але їх вживають і ніхто нікого не засуджує” тощо), тобто недооцінюється небезпечність наркотиків.

Причини й наслідки дитячої наркоманії

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, основні причини наркоманії пов’язані насамперед з: особливостями характеру наркоманів; психічними і фізичними розладами його організму; соціально-культурним впливом на особистість.

М.Галагузова та ін. розглядають причини наркоманії на різних рівнях.

На мікрорівні виділяються біологічні та психологічні причини:

а) біологічні:

- терпимість до наркотичного препарату; наявність патологічного ґрунту у вигляді мінімальної мозкової дисфункції та ураження головного мозку, які можуть виникнути під час вагітності жінки. Під час пологів жінкам в останні роки активно почали вводити різні речовини з психоактивною дією, які ведуть до мозкових дисфункцій плода;

- природа наркотичної речовини, якою зловживає підліток, а також спосіб її введення;

- потреби у вживанні наркотику, які викликані почуттям голоду, посиленням статевої потенції, хронічною перевтомою організму, хворобою, коли провокується вживання “рятівних доз наркотику”;

б) психологічні:


  • привабливість на психічному рівні виникаючих відчуттів і переживань;

  • відсутність стійких, позитивно зорієнтованих соціальних інтересів;

  • прагнення самоутвердитися;

  • розлади психіки неорганічної природи: стреси, період статевого дозрівання, розчарування, страх, тривожність, крах життєвих планів; життєві труднощі;

  • особливості акцентуації особистості.

Основні причини наркоманії на мезорівні, на думку спеціалістів, варто шукати в умовах виховання, тобто виділяють соціально-педагогічні та соціальні причини:

в) соціально-педагогічні: помилки сімейного виховання; дезадаптація у шкільному колективі; соціальна деградація особистості батьків; розлучення; невлаштованість побуту; неповна сім’я, конфліктність у сім’ї, вседозволеність тощо;

г) соціальні: мода (престижність вживання наркотиків); вплив референтної групи.

Причини на макрорівні пов’язують з соціально-культурними факторами:

д) вплив культури, зокрема субкультури, на підлітка; замовчування проблеми наркотизації молоді; розвал ідеологічних і суспільних інститутів, різке падіння матеріальної забезпеченості населення; вплив західної культури; доступність наркотиків [63].

Виділяють три різновиди наслідків наркоманії, які взаємопов’язані між собою: біологічні, соціально-психологічні й кримінальні.

До біологічних наслідків відносять прогресуюче падіння активності, енергетичного потенціалу особистості, згасання потягів, біологічних потреб (їда, сон, статевий потяг), зниження опору, прогресуюче виснаження дитячого організму.

Соціально-психологічні наслідки наркоманії характеризують як соціально-етичну деградацію особистості дитини. Поступово зникають усі потреби й інтереси, крім наркотиків. Соціальне середовище оцінюється тільки з погляду можливостей, які полегшують чи ускладнюють пошук і вживання наркотиків. Відбувається розрив соціально корисних зв’язків з суспільством. Психічний комфорт можливий тільки при умові прийому необхідної дози наркотику.

Кримінальні наслідки наркоманії зумовлені біологічними та соціально-психологічними наслідками. Щоби задовольнити свій потяг, наркоман змушений пропускати заняття чи роботу, а потім зовсім залишає їх, оскільки цілком присвячує себе пошукам зілля. Засобів на постійне придбання наркотиків немає, тому наркоман змушений шукати протизаконні шляхи їх здобуття (крадіжки, розбійні напади, вбивства). З іншого боку, кримінальну відповідальність тягнуть за собою злочини, пов’язані з незаконним виробленням, придбанням, збереженням, перевезенням чи збутом, а також крадіжкою наркотичних засобів; залучення неповнолітніх до вживання наркотиків; посів, вирощування заборонених культур; організація й утримання притонів для вживання наркотиків [63].

Так, згідно з Кримінальним кодексом України, крадіжка наркотичних речовин (ст.229) зараховується до протиправних дій, небезпечність яких повинен усвідомлювати підліток, починаючи з 14 років. У ст.44 Кодексу адміністративних порушень зазначено, що протиправне придбання та зберігання наркотичних засобів у невеликій кількості (наприклад, гашишу, анаші – до 1 г, маріхуани – до 5 г, макової соломки – до 10 г, опію – до0,5 г, кокаїну – до 0,02 г тощо) зумовлює притягнення до адміністративної відповідальності. За повторні дії згідно із ст.228.8 настає кримінальна відповідальність. Якщо особи добровільно здають наркотичні засоби та добровільно звертаються за допомогою до медичних установ, то вони згідно із ст.229.10 Кримінального кодексу та ст.44 Кодексу адміністративних порушень звільняються від кримінальної та адміністративної відповідальності.

Незворотним наслідком наркоманії може стати також суїцид, основна причина якого – незадоволення життям.

Небезпечним поєднанням спеціалісти визнають наркоманію з алкоголізмом, яке прискорює деградацію особистості дитини й ускладнює медичне лікування.



Стадії розвитку підліткової наркоманії

І стадія. Наркотичній залежності передує адиктивна поведінка - зловживання однією або кількома психоактивними речовинами, які змінюють і впливають на психічний стан, включаючи алкоголь і куріння, до того, як сформувалася фізична залежність від них. Адиктивна поведінка розвивається двома шляхами:

  1. полісубстантна поведінка, в якій виділяють такі етапи:

  • перші спроби вживання наркотику, як правило, у групі;

  • вживання різних наркотиків з метою пошуку найбільш підходящого;

  • вибір підходящого наркотику;

  • групова залежність, потреба вживання наркотику в компанії, але поза групою потяг відсутній.

  1. моносубстантна поведінка:

  • випадковість вживання психоактивної речовини;

  • епізодичність вживання;

  • зловживання;

  • групова залежність.

За даними наркологів, 46,3 % усіх обстежених підлітків проходили цей стан. Підлітки намагаються перепробувати всі наркотики. Вживання наркотичної речовини виступає для них як компонент приємного проведення часу. Фізичне та психічне узалежнення відсутнє, існує тільки ситуаційна групова залежність, це певний стандарт групової поведінки.

Перевага на цій стадії надається нешкідливим, “легким” наркотикам. Починають з коноплі, гашишу, ефедрину. Підлітки діляться своїми відчуттями від дії наркотичної речовини.

Період наркотизації на першій стадії триває 2-3 дні. У цей період хворі не їдять, не п’ють, не можуть спати, втрачають у вазі. У них проявляється групова залежність (шукають групу, компанію).

ІІ стадія. На цій стадії збільшується кількість прийомів наркотиків у 5-6 разів, на добу можуть 50-60 разів нозально, внутрівенно 2 рази.

При тривалому вживанні ця доза не дає ефекту. Тому наркомани ділять наркотики на ¼ дози і вводять його через 10 хвилин 8 разів на добу.

Періодичність вживання стає чіткою. Протягом 3-6 днів приймають наркотики через кожні 3-4 години, потім – перерва 2-5 днів. Але перерви між періодами наркотизації дуже малі, сам період збільшується до 10-15 днів.

Якщо період наркотизації (його ще називають толерантність) затягується, зростає фізичне й психічне виснаження організму, коли замість ейфорії наступає страх, збудженість і підозрілість. Через 8-9 місяців регулярного вживання наркотиків виникають психози. З’являється тривожність, усі звуки сприймаються дуже боляче, виникають зорові галюцинації. В усьому наркоман вбачає загрозу для себе. Часто бувають невмотивовані агресії.

Якщо не ввести наркотик і раптово обірвати його вживання, наступає абстинентний синдром (позбавлення). Основне прагнення – швидше отримати наркотик. Усі інші бажання не мають значення. Абстинентний синдром з’являється через 8-10 годин після вживання наркотику. Психічний стан важкий, але фізичний - ще гірший: слиновиділення, нежить, “гусяча шкіра”, прискорене серцебиття. На другу добу з’являється озноб, приступи жару, пітливість, болі в м’язах, ломкість у суглобах. Хворий хаотично рухається, маячить. На третю добу – розлади роботи шлункового та кишкового тракту, судоми, гострий живіт, психоз, неконтрольоване сечо- і каловиділення. Повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування. Відбувається активна інтоксикація організму, раннє старіння. Людина не може працювати, все підпорядковується пошукам наркотику.

Якщо при появі синдрому абстиненції хворі не можуть вживати наркотики, щоб не було передозування, вони використовують снодійні засоби і транквілізатори, які ще більше ускладнюють їх стан, оскільки виникає полінаркоманія (наркотик+снодійне)



ІІІ стадія. Яскраво виражена моральна й соціальна деградація людини. Стійкість до наркотиків падає, стан ейфорії повністю відсутній. Періоди наркотизації наявні, але перерва між ними скорочується, дози зменшуються для того, щоб вводити частіше. Змінюється і стан сп’яніння. Психічного і фізичного збудження немає, виникає роздратованість, злобність, психічна напруження. Без наркотику людина вже не може жити. Вживати наркотик необхідно для того, щоб не виникла абстиненція. “Кайфу” уже немає, а стан організму все більше погіршується. Наркоман втрачає друзів, стає егоїстичним, злобним, роздратованим, підозрілим.

Уже на другому році вживання наркотиків втрачаються морально-етичні норми співжиття: крадіжки в рідних та близьких, обман, недотримання елементарної особистої гігієни. Будь-які рани не заживають, руки і ноги – синього забарвлення, холодні; постійно прискорений пульс. Найменше фізичне навантаження викликає прискорене серцебиття і задуху.

Більшість із наркоманів не доживають до ІІІ-ї стадії. Вони помирають від передозування або від зараження крові. Гинуть під час бійок, вчинення злочинів, а також у тюрмі.

З наркоманією ніколи не пізно боротися і не пізно лікуватися від неї. На жаль, вилікувати наркомана не можна, його потрібно перевиховати. Багаторічна практика показала, що одними медикаментами, навіть найсучаснішими, справитися з наркоманією майже неможливо. Оскільки це не звичайна хвороба, а стан, який змінює всю особистість цілком. Тому тут потрібний комплексний підхід: медичне лікування у поєднанні з виховними заходами.



Заходи із запобігання підлітковій наркоманії

Профілактика наркоманії (як і інших проявів адиктивної поведінки) в Україні здійснюється в основному на громадських засадах. Ще досі є недосконалою законодавча база щодо боротьби з поширенням наркогенних засобів серед неповнолітніх. З появою нових наркотиків синтетичної природи виникає багато проблем стосовно їх класифікації; не врегульовано з правової точки зору таке явище як токсикоманія тощо.

Водночас масштаби адиктивної поведінки неповнолітніх катастрофічно збільшуються. Так, за даними досліджень М.Георгі та ін., кожен сьомий п’ятикласник і близько двох третин дев’ятикласників проявляють позитивне ставлення до вживання наркогенних засобів [12, с.39].

За таких обставин актуальною є організація профілактичної роботи за такими напрямами: 1) превентивна (попереджувальна) освіта (спрямована на формування у неповнолітніх об’єктивних знань про причини і наслідки вживання психотропних речовин); 2) правова освіта дітей, підлітків і молоді (передбачає формування в учнів правової грамотності й свідомості, навичок і звичок правомірної поведінки); 3) психокорекційна робота з підлітками “групи ризику” (спеціальна робота, спрямована на корекцію їх особистості); 4) психологічна допомога сім’ям, обтяженим узалежненням; 5) психокорекційна робота з дітьми наркоманів, алкоголіків [40, с.2].

Соціально-педагогічна профілактика вживання наркотичних речовин серед учнівської молоді здійснюється на таких рівнях: координаційно-інформаційний (нагромадження діагностично-прогностичних відомостей з проблеми, налагодження тісних стосунків з усіма суб’єктами профілактичної діяльності); загальноосвітній (відображає динаміку поширення профілактичних знань (медичних, моральних, правових) у навчальній і позанавчальній роботі); спеціально-освітній (передбачає проведення цілеспрямованої освітньої роботи з підлітками групи ризику з урахуванням їх обізнаності та психологічної подразливості до профілактичного втручання); оздоровчо-корекційний (включає діяльність щодо практичної переорієнтації поведінки учнів наркогенного ризику); адаптаційний (полягає у створенні умов для закріплення установок на дотримання здорового способу життя) [12, с.40].

Прикрим є факти, коли профілактична робота за уявленнями окремих педагогів, медиків зводиться до пропаганди медичних і правових знань з цієї проблеми: наочна агітація (плакати, буклети); засоби масової інформації – вплив на емоційну сферу; правові аспекти профілактики та лікування (за розповсюдження наркотиків – карна відповідальність).

Часто профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі зводиться до пропаганди, у ході якої типовими помилками є: концентрація уваги на фіксації шкідливих наслідків вживання алкоголю, а не на реальних перевагах тверезого життя; згущення фарб при розкритті образу алкоголіка і наркомана, оскільки навіть хворі не визнають себе такими і вони не хочуть себе бачити через 2-3 роки, бо для них це далека перспектива. Від того, що в школі буде говоритися про шкідливість алкоголю та наркотиків, потяг до них у дітей не зникне.

Необхідно починати з молодшого шкільного віку через вивчення особистості учнів, особливостей їхнього психічного розвитку; вивчення стану здоров’я дітей; визначення типу сімейного виховання; виявлення сімей, де батьки (або один із них) зловживають наркотиками, алкоголем тощо.

У підлітковому віці діти здатні сприймати інформацію про шкідливість наркотиків, алкоголю. Варто використовувати ігрову діяльність; підтримувати тісний контакт з батьками, оскільки у дітей цього віку втрачається інтерес до школи, відвідування гуртків; використовувати зарубіжний досвід роботи з такими дітьми (створення комун у Данії, Ісландії, Іспанії, Франції); пропаганда здорового способу життя.

Важливо не тільки подавати школярам певну інформацію, а впливати на життєві позиції підлітків, формувати їх поведінку, використовуючи спеціальні прийоми, які сприяють засвоєнню норм поведінки. Під час викладання навчальних предметів використовувати будь-яку можливість для висвітлення шкідливості психотропних речовин, особливо при вивченні валеології, яка розкриває: відомості про найважливіші фізіологічні, психологічні та соціальні сфери підтримання здорового способу життя; відомості про фактори, що перешкоджають нормальному способові життя (забруднення, шум, паління, переїдання, алкоголь, психотропні речовини, недостатня фізична активність); причини інфекційних захворювань; причини нещасних випадків; питання профілактики та охорони психічного здоров’я; питання сексуальності.



Необхідно вчити дітей, як відмовитися від пропозиції вживати наркотики. Доцільно тренуватися у різних варіантах відмови:

  1. назвати причину: я знаю, що це дуже небезпечно, я уже спробував – було дуже погано;

  2. бути готовим до будь-якого виду натиску: ці люди завжди спочатку дружелюбні, але стають агресивними при відмові; можуть насильно зробити перший укол. Тому обов’язково швидше поклич друзів і вони підуть;

  3. включитися у цікаву справу та відійти від сумнівної компанії;

  4. уникати ситуацій: знаючи, де збираються наркомани, обходити, щоб з ними не зустрічатися;

  5. дружити з тими, хто не вживає наркотики.

Серед форм запобігання підлітковій наркоманії та іншим проявам адиктивної поведінки найбільш ефективними можуть стати такі: уроки валеології та охорони здоров’я; факультативні заняття; лекторії; бесіди (індивідуальні, колективні); агітаційні бригади; виховні заходи; дні (тижні) профілактики шкідливих звичок; психологічні тренінги; оперативні групи; служба довіри; служба „Телефон довіри”; зустрічі з медичними працівниками, представниками правоохоронних органів; зустрічі з колишніми наркоманами; випуск стінгазет, „блискавок”; профілактичні консультації; анкетування; перегляд документальних фільмів, фотоматеріалів; тематичні години інформації; тематичні виховні години; обговорення матеріалів преси, книг; співпраця з громадськістю (ЖЕУ, пункти охорони порядку, міська (сільська) рада); листування з батьками; письмові твори; диспути, дискусії, обмін думками; усні журнали; рольові ігри; свято здоров’я, круглі столи; облік схильних до вживання наркотиків тощо [Георгі, с.42].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал