Змістовий Модуль 4



Сторінка2/11
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Навчальний елемент 4.2

Соціально-педагогічна діяльність

з дітьми девіантної поведінки


  1. Зміст і специфіка попереджувальної діяльності соціального педагога

  2. Профілактична робота соціального педагога з дітьми девіантної поведінки

  3. Реабілітаційні соціально-педагогічні технології роботи з девіантними дітьми

Ключові поняття: профілактична й реабілітаційна технології; нейтралізуючі, компесуючі, запобіжні, контрольні, профілактичні заходи; соціально-педагогічна реабілітація.

Зміст навчального елемента 4.2

Зміст і специфіка попереджувальної діяльності

соціального педагога

Сучасна криза, що охопила все світове співтовариство, характеризується такими спільними для різних країн рисами, як посилення соціального відчуження серед молоді, зростаюче поширення в дитячому середовищі саморуйнівної поведінки, що зумовлює зростання злочинності, проституції, наркоманії, алкоголізму та інших негативних явищ. Першочерговим завданням стає оптимізація процесу соціалізації дітей, їх адаптації до різних суспільних, освітніх та виховних інститутів. Така ситуація вимагає від суспільства, конкретної соціальної служби, соціальних педагогів пошуку і впровадження ефективних форм, методів, технологій роботи з дезадаптованими дітьми, підлітками і молоддю.

Найбільш поширеними технологіями в практиці соціального педагога є профілактична та реабілітаційна.

Профілактична та реабілітаційна діяльність соціального педагога спрямована на виявлення, діагностику і корекцію дітей групи ризику з різними формами психічної і соціальної дезадаптації, яка виражається у поведінці, неадекватній до норм і вимог найближчого оточення, а також на виявлення функціонально не спроможних сімей і оздоровлення сімейного виховання.



Профілактична робота соціального педагога

з дітьми девіантної поведінки

Під профілактикою розуміють науково обґрунтовані та своєчасно вжиті дії, спрямовані на попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних відхилень у окремих індивідів групи ризику, збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння їм у досягненні поставлених цілей і розкритті внутрішніх потенціалів.

Профілактична діяльність, яка здійснюється на рівні держави через систему заходів підвищення якості життя, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості, називається соціальною профілактикою. Соціальна профілактика створює той необхідний фон, на якому більш успішно реалізуються інші види профілактики: психологічна, педагогічна, медична та соціально-педагогічна.

У залежності від різних причин і обставин, які можуть викликати соціальні відхилення, виділяють декілька типів профілактичних заходів:



  • нейтралізуючі,

  • компенсуючі,

  • які запобігають виникненню обставин, що сприяють соціальним відхиленням,

  • які контролюють здійснювану профілактичну роботу та її результати [63].

Ефективність профілактичних заходів визначається наявністю таких умов:

  • спрямованість на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному й природному середовищі та одночасно на створення умов для набуття неповнолітньою дитиною необхідного досвіду для розв’язання проблем, які постійно виникають;

  • озброєння дитини новими навичками, які допомагають досягти поставлених цілей чи зберегти здоров’я;

  • розв’язання ще не виниклих проблем, запобігання їх виникненню.

З концептуальних позицій у профілактичних технологіях виділяють інформаційний, соціально-профілактичний, медико-біологічний, соціально-педагогічний підходи [63].

Інформаційний підхід базується на тому, що відхилення у поведінці підлітків від соціальних норм відбуваються тому, що неповнолітні їх просто не знають. Тому основним напрямом роботи повинно стати інформування неповнолітніх про їх права й обов’язки, про вимоги, які висуває суспільство й держава до виконання встановлених для певної вікової групи соціальних норм. Це здійснюється через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, а також через систему соціального навчання з метою формування правосвідомості підлітка, підвищення його освіченості, засвоєння ним морально-правових норм поведінки в суспільстві.

В основі соціально-профілактичного підходу є виявлення, усунення і нейтралізація причин і умов, які створюють різного роду негативні явища. Суть цього підходу - в системі соціально-економічних, правових і виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретними соціально-педагогічними закладами, соціальним педагогом для усунення чи мінімізації причин девіантної поведінки.

Попередження можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, яка страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні, лежить в основі медико-біологічного підходу.

Соціально-педагогічний підхід передбачає відновлення чи корекцію якостей особистості підлітка з девіантною поведінкою, особливо його моральних і вольових якостей особистості.

Реабілітаційні соціально-педагогічні технології роботи

з девіантними дітьми

Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення дитини і правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими.

Розрізняють різні види реабілітації: медична, психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова.



Соціально-педагогічна реабілітація – це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.

Основними принципами реабілітації є: врахування регіональних особливостей, соціокультурної й економічної ситуації в регіоні; різносторонність реабілітаційних заходів; єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів; ступеневість; індивідуально-особистісний, гуманістичний підхід.



Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з девіантною поведінкою реалізується, як правило, в спеціалізованих закладах – реабілітаційних центрах, які реалізовують такі завдання:

  1. профілактика безпритульності, бездоглядності девіантних дітей і підлітків;

  2. медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків або через екстремальну ситуацію попали в складну життєву ситуацію;

  3. формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з оточуючими;

  4. виконання попечительських функцій по відношенню до тих, хто залишився без опіки батьків чи засобів до існування;

  5. психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

  6. сприяння поверненню у сім’ю;

  7. забезпечення можливості отримувати освіту, нормально розвиватися;

  8. турбота про подальше професійне і побутове влаштування.

Реабілітація в таких закладах проходить у три етапи:

  1. діагностика: соціально-педагогічне дослідження, спрямоване на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальної сфери неповнолітнього, сформованості якостей особистості, соціальних ролей, професійних інтересів;

  2. створення і реалізація реабілітаційної програми: створюється індивідуально для дитини й містить мету, завдання, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основна мета програми – формування і корекція моральних цінностей особистості, допомога дітям у набутті навичок комунікативного спілкування;

  3. постреабілітаційний захист дитини: допомога дитині після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійних відносин з сім’єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу та корекції конфліктів, які виникають.

При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з підлітками девіантної поведінки базові такі положення:

  1. опора на позитивні якості неповнолітнього;

  2. формування майбутніх життєвих устремлінь (професійне самовизначення);

  3. включення в особистісно значиму для важкого підлітка суспільно-корисну діяльність, а не моралізаторство;

  4. глибока довіра і повага у взаємовідносинах з підлітком, терпіння і витримка.

У процесі реабілітаційної соціально-педагогічної діяльності спеціаліст виконує відновлювальну, компенсуючу, стимулюючу функції.

У соціально-педагогічній діяльності з дітьми девіантної поведінки виділяють три напрями.

В основі першого напряму - врахування при побудові реабілітаційних програм стану, в якому знаходиться підліток:


  1. передкризовий стан (соціальна занедбаність унаслідок конфліктів у сім’ї чи з ровесниками, втечі з дому, невідвідування навчальних закладів).

Основними видами діяльності з такою категорією дітей є: індивідуальне консультування; включення підлітків у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значущих ситуацій; індивідуальна робота з системою цінностей дитини; озброєння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, конструктивній поведінці в конфліктних ситуаціях.

  1. кризовий стан підлітків, зумовлений агресивною поведінкою підлітка. Використовується екстренна діагностика емоційного стану; виявлення причин даної проблеми; навчання навичкам вирішення виникаючих проблем, умінням керувати своїми емоціями; робота над формування позитивної Я-концепції.

Другий напрям соціально-педагогічної діяльності стосується безпритульних, робота з якими полягає у створенні умов для виживання таких дітей (організація харчування, нічліг, надання медичної допомоги); звільнення від негативного досвіду минулого життя через зміцнення віри в себе, в своє майбутнє.

Третій напрям пов’язаний із підлітками, які експериментують з психоактивними речовинами. Основний метод роботи – патронаж, основна форма – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивної Я-концепції.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал