Змістовий модуль 1 Основи економічної теорії Тема Предмет і метод економічної теорії



Сторінка6/34
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Тема 6.

Підприємство і підприємництво в ринковій економіці.

1. Суть підприємництва та умови його існування.

Підприємництво є одним з обов’язкових компонентів ринку, без якого він не може існувати. Проте підприємництво виникло набагато раніше ринку й існувало у різних економічних системах. Підприємництво є явищем історичним. Його зміст та види змінювались разом з розвитком економіки. Першими видами підприємництва були торгівля, військові походи, географічні експедиції. Лише з розвитком капіталізму і формуванням ринкової економіки підприємництво починає проникати у виробничу діяльність.

Підприємництво є складним суспільно-економічним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах:


  • як економічну категорію;

  • як тип господарської діяльності;

  • як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво відображає систему економічних відносин між суб’єктами господарювання, які пов’язані з пошуками різноманітних комбінацій ресурсів, здатних забезпечити комерційний успіх та максимізацію прибутку.

Вперше в науковий оборот термін «підприємництво» ввів французький банкір XVIII століття ірландець за походженням Ричард Кантільон (1680[?] – 1734). Підприємці, на його думку, це клас людей, які отримують нефіксовані (невизначені) доходи. Це ті, „хто дає визначену ціну в місці покупки, з тим щоби потім перепродати за невизначеною ціною”. Таким чином, Кантільон виділив характерні риси підприємництва: це діяльність, яка спрямована на отримання доходу і пов’язана з ризиком.

Наступний крок в усвідомленні підприємництва зробив Адам Сміт. Він визначав підприємця як власника, що самостійно веде господарську діяльність заради комерційного успіху. На його думку, підприємець переслідуючи свої інтереси сприяє задоволенню суспільних потреб. Сміт показав, що підприємництво характеризується самостійністю, ініціативністю і сприяє суспільному благу.

Французький економіст Жан-Батист Сей (1767 – 1832) називає підприємцем людину, яка здатна вміло комбінувати ресурси, організовувати діяльність людей в рамках господарської одиниці. Таким чином підкреслюється організаційна сторона підприємницької діяльності.

Німецький економіст і соціолог Вернер Зомбарт (1863 – 1941) розглядав підприємництво як соціально-психологічний феномен, в основі якого лежить устремління до „завоювання собі світу”. В матеріальній сфері це завоювання зводиться до збільшення грошової суми. У розумінні Зомбарта підприємець витупає як завойовник, багатий на ідеї, який може організувати людей, підкорити їх своїй волі, заставити їх працювати заради реалізації своїх цілей.

Проте найбільш значний вклад у розробку теорії підприємництва зробив австро0американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 – 1050). Він розмежовує поняття підприємець та капіталіст (власник). На думку Шумпетера підприємництво не складає професію чи стійкий суспільний клас. Функція підприємництва не закріплюється навічно за якимись певним носієм. Підприємництво за Шумпетером пов’язане насамперед з новаторством. Саме новаторська функція відрізняє підприємця від капіталіста. При цьому він може й не бути власником, а отже не обов’язково приймає на себе ризик. Новаторство також відрізняє підприємця від традиційного менеджера. Новаторство підприємців полягає у пошуку нових комбінацій, основними серед яких є: 1) виробництво нових благ; 2) застосування нових способів виробництва і комерційного використання уже існуючих благ; 3) освоєння нових ринків збуту; 4) освоєння нових джерел сировини; 5) зміна галузевої структури. Завдяки новаторству підприємництво виступає основним фактором економічного розвитку.

Підприємництво являє собою специфічний тип економічної діяльності. У цьому розумінні підприємництво – це самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, яка спрямована на одержання прибутку.

Ознаками підприємницької діяльності є: самостійність; ініціативність; господарський ризик; відповідальність за результати діяльності; активний пошук нових комбінацій.

Виділяють такі функції підприємництва:



  • ресурсна – саме підприємці відшукують та мобілізують ресурси для господарської діяльності;

  • організаторська – саме підприємці створюють господарські одиниці, комбінують ресурси та організовують їх ефективне функціонування;

  • творча – вона полягає у постійному пошуку нових варіантів виробництва, комбінації ресурсів тощо.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

  • приватні особи;

  • група фізичних або юридичних осіб (різного роду асоціації, господарські товариства, кооперативи);

  • держава в особі відповідних органів.

Закон обмежує можливість займатись підприємницькою діяльністю для деяких категорій населення. Заборонено займатись підприємництвом:

  • військовослужбовцям;

  • службовцям прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, митниці;

  • представникам органів державної влади та управління;

  • громадянам, що мають непогашену судимість за економічні злочини.

Об’єктами підприємництва є сукупність певних видів діяльності. виділяють такі види підприємницької діяльності:

  • виробнича;

  • фінансова;

  • торговельна;

  • інноваційна;

  • посередницька;

  • страхова.

Підприємницька діяльність – це складна форма господарювання, яка будується за певними принципами та обмеженнями.

Принципи підприємницької діяльності:

  • вільний і самостійний вибір видів діяльності;

  • самостійне залучення до підприємницької діяльності на добровільних засадах майна інших громадян;

  • вільний доступ до використання усіх не заборонених законом ресурсів;

  • вільний найом робочої сили;

  • самостійне прийняття господарських рішень;

  • самостійне встановлення ціни в межах закону;

  • самоокупність та самофінансування;

  • отримання прибутку;

  • економічна відповідальність за результати діяльності;

  • вільний вихід на міжнародний ринок;

  • дотримання законності.

Для розвитку підприємницької діяльності потрібні певні умови. Виділяють чотири групи умов підприємницької діяльності.

Правові умови. Вони полягають у створенні необхідної правової бази для підприємницької діяльності й, насамперед, у гарантії прав власності.

Економічні полягають у забезпеченні економічних умов підприємництва: захисті конкуренції й обмеженні монополізму; розвитку ринкової інфраструктури.

Політичні умови включають в себе, насамперед, забезпечення політичної стабільності і прогнозованості політики держави.

Психологічні умови. Вони передбачають формування позитивного суспільного відношення до підприємництва, розвиток культури підприємництва, підприємницької психології тощо. Психологічні умови особливо важливі у перехідних постсоціалістичних економіках.

Підприємство_як_суб’єкт_ринкової_економіки'>2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

Підприємницька діяльність здійснюється у певних організаційних формах й потребує створення певних організаційних структур. Основною організаційною структурою для здійснення підприємницької діяльності є підприємство.



Підприємство - це основна ланка економіки. Саме з підприємств складаються галузі і усе народне господарство. На підприємствах здійснюється виробництво суспільного продукту.

Підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці. У цьому розумінні – це колектив людей поєднаних поділом і кооперацією праці. Саме у підприємстві переплітаються існуючі і з’являються нові економічні інтереси.

Підприємство характеризується самостійністю й економічною відокремленістю. Основою самостійності підприємства є наявність власного майна та завершеного циклу виробництва. Підприємство являє собою технологічно єдиний комплекс засобів виробництва, пристосований для випуску готової продукції.



Підприємствоце самостійно господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, комерційну або науково-дослідницьку діяльність з метою отримання доходу.

У складі підприємства не може бути інших юридичних осіб.



Ознаками підприємства є наявність: власного балансу; розрахункового рахунку у банку; власної печатки; товарного знаку; юридичної адреси та ін.

Підприємство виконує такі функції:

  • економічна – виробництво товарів і послуг;

  • відтворювальна – інвестування капіталу на розвиток виробництва, його оновлення та розширення;

  • соціальназадоволення потреб суспільства, забезпечення доходами учасників підприємства.

Підприємства можна класифікувати за різними ознаками.

За формою власності підприємства бувають:

  • приватні – діють на основі приватної власності громадян або суб’єктів господарювання (юридичних осіб);

  • колективні;

  • комунальні – діють на основі власності територіальних громад;

  • державні;

  • підприємства засновані на змішаній власності.

За формою організації підприємства бувають:

  • індивідуальні (одноосібне володіння);

  • товариства (партнерства);

  • корпорації.

Товариство – форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на поєднанні капіталів кількома громадянам або юридичними особами. Товариства бувають таких видів:

  • повне товариство – партнери несуть повну і солідарну відповідальність усім своїм особистим майном;

  • товариство з обмеженою відповідальністю – партнери несуть відповідальність лише в межах своїх внесків у статутний капітал і не несуть власним майном. Статутний капітал таких товариств не може бути меншим 100 мінімальних заробітних плат;

  • товариство з додатковою відповідальністю – партнери несуть відповідальність в межах своїх внесків у статутний капітал, але додатково встановлюється відповідальність певним відсотком власного майна;

  • змішане (командитне) товариство у ньому частина партнерів несе повну відповідальність, а частина обмежену.

Корпорація (акціонерне товариство) – підприємство капітал якого створюється шляхом підписки на акції. Акціонери несуть обмежену відповідальність в межах свого внеску в статутний капітал. Закон встановлює мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства. В Україні він не може бути меншим 1250 мінімальних заробітних плат.

За розміром підприємства поділяють на: малі, середні та великі. Головними критеріями визначення розміру підприємств є кількість зайнятих та обсяги валового доходу. У відповідності до Господарського кодексу України, здійснюється такий поділ підприємств:

  • малі підприємства – підприємства, на яких чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а річний валовий дохід не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро;

  • великі підприємства – підприємства, на яких чисельність працюючих перевищує 1000 чоловік, а річний валовий дохід перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро;

  • середні підприємства – усі інші, які не відносяться до малих і великих.

За сферою діяльності підприємства розрізняють: посередницькі, виробничі, комерційні, фінансові та інші.

Різноманітність форм підприємств створює можливості конкурентної боротьби між ними і прибуткового вкладення капіталу. Крім того підприємства можуть утворювати різні види об’єднань. Економічна конкуренція допомагає встановити, які форми підприємств є найбільш життєздатними та ефективними в умовах ринку.



3. Організаційно правові форми підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність може здійснюватись у різних формах, кожна з яких дозволяє забезпечити певні масштаби економічної діяльності, якомога повніше реалізувати інтереси підприємця. Форми підприємницької діяльності відрізняються як кількістю осіб залучених до неї так і їх правовим статусом. Підприємницька діяльність може здійснюватись як одноосібно так і шляхом об’єднання кількох осіб. Вона може здійснюватись як без створення так і зі створенням юридичної особи. Основною класифікацією форм підприємницької діяльності є класифікація за організаційно-правовими формами.



Організаційно правова форма показує: механізм створення капіталу суб’єкта підприємництва; механізм управління; механізм розподілу прибутку; механізм відповідальності за результати економічної діяльності; механізм ліквідації або реорганізації суб’єкта підприємництва.

За організаційно-правовими формами можна виділити такі форми підприємництва.



Індивідуальне одноосібне підприємництво без створення юридичної особи. Таке підприємництво засноване на особистій власності й особистій праці підприємця, проте підприємець може використовувати й найману працю. Перевагами такої форми є: проста процедура створення, не потребує значного капіталу; одноосібне управління й повний контроль засновника над бізнесом; весь дохід повністю належить власнику; можливість використовувати спрощену систему оподаткування (фіксований або єдиний податок). Недоліками є: капітал приватного підприємця формується за рахунок його приватного майна; основним джерелом фінансування розвитку є лише власний прибуток; можливість залучати до фінансування кредити обмежена кількістю майна, яке підприємець може надати у заставу; повна відповідальність за результати діяльності особистим майном.

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина. Перевагами такої форми є: не потребує значного капіталу; 100% капіталу належить засновник що забезпечує йому повний контроль над бізнесом й одноосібне право на прибуток; відповідальність за результати діяльності лише майном підприємства юридичної особи й не поширюється на особисте майно засновника; можливість використовувати спрощену систему оподаткування (фіксований або єдиний податок). Недоліками є: капітал підприємства формується лише за рахунок приватного майна засновника; основним джерелом фінансування розвитку є власний прибуток; можливість залучати до фінансування кредити обмежена майном підприємства, яке воно може надати у заставу.

Одноосібні підприємства мають дуже обмежені можливості для фінансування свого розвитку. Тому з метою розширення масштабів бізнесу підприємці можуть об’єднувати свої капітали, утворюючи господарські товариства.



Господарське товариство – це підприємства, створені на засадах договору юридичних або фізичних осіб шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Господарські товариства бувають: повними; з обмеженою відповідальністю; з додатковою відповідальністю; командитні; акціонерні.

Повне товариство – договірне товариство, капітал якого утворено шляхом внесення паїв двох або більше осіб, які несуть повну і солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном. Участь партнерів в управлінні і розподілі прибутку визначається їх часткою в капіталі товариства та установчими документами. Перевагами такої форми є: відносно проста процедура створення; не потребує значного капіталу, закон не обмежує його мінімального розміру; можливість використовувати спрощену систему оподаткування. Недоліками є: обмежені можливості залучення зовнішніх джерел фінансування бізнесу, основним джерелом залишається власний прибуток; повна відповідальність власників за результати діяльності товариства своїм особистим майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю – спілка, яка має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за зобов’язаннями в межах їхніх вкладів у статутний фонд. Закон обмежує мінімальний розмір статутного фонду. В Україні він не може бути меншим 100 мінімальних заробітних плат. Перевагами такої форми є: відповідальність учасників за результати діяльності обмежена лише майном товариства й не поширюється на особисте майно засновника; більш висока кредитоспроможність дозволяє залучати зовнішні джерела фінансування; закон також дозволяє товариствам з обмеженою відповідальністю залучати фінансові ресурси шляхом випуску облігацій. Недоліками є: труднощі з оцінкою вартості й поверненням частки учасника при бажанні його вийти зі складу товариства; необхідність вносити зміни в реєстраційні документи при зміні складу учасників товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю – спілка, статутній фонд якої поділений на частини, розмір яких визначено засновницькими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за нестачу цих коштів – додатково власним майном відповідно до внеску кожного з певним коефіцієнтом.

Командитне товариство – спілка, яка разом з одним або кількома учасниками, що несуть повну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном, включає також одного або кількох учасників, які несуть обмежену відповідальність лише вкладом у майно товариства. Повні партнери мають право управління, а їх дохід залежить від результатів діяльності товариства. Партнери з обмеженою відповідальністю приймають участь лише капіталом, не мають права управління й отримують фіксований дохід відповідно до величини свого паю.

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Капітал акціонерного товариства утворюється шляхом організації підписки і продажу акцій. Кожен акціонер є співвласником товариства і має право на участь в управління й отриманні частини прибутку акціонерного товариства пропорційно свої частці акцій в загальному акціонерному капіталі. По своїй суті акціонерне товариство є товариством з обмеженою відповідальністю в якому кожен акціонер несе відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах свого внеску в акціонерний капітал. Закон обмежує мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства. В Україні він не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Перевагами такої форми є: обмежена відповідальність учасників за результати діяльності товариства; висока кредитоспроможність дозволяє широко залучати зовнішні джерела фінансування як за рахунок кредитів та випуску облігацій, так і за рахунок додаткової емісії акцій; не виникає труднощів з оцінкою вартості частки учасника, оскільки вона визначається ринковою вартістю акцій; при бажанні його вийти зі складу товариства достатньо продати свій пакет акцій. Недоліками є: продаж акцій на відкритому ринку може породжувати спекуляції ними, що збільшує ризик інвестування в акції і може зменшити можливості товариств залучати додаткові капітали через випуск акцій. Цей недолік часто усувають засновуючи акціонерні товариства закритого типу. акції таких товариств продаються лише серед визначеного кола акціонерів й не продаються вільно на відкритому ринку.

Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види.

Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерні товариства, на долю яких в країнах з ринковою економікою припадає 30-40 відсотків виробничих фондів.

Акціонерні товариства діляться на два види:

  • відкритого типу, акції якого можуть вільно розповсюджуватися шляхом відкритої передплати або купівлі-продажу на біржах. Акціонер такого товариства може вільно вийти з його складу, продавши свій пакет акцій будь кому. Також будь хто може стати акціонером купивши пакет акцій на ринку. Такі товариства мають широкі можливості залучати капітали через продаж акцій. Недоліком такого товариства є можливість втрати контролю над товариством в разі, якщо хтось перекупить контрольний пакет акцій.

  • закритого типу, акції якого розповсюджуються тільки поміж його засновниками. Акціонер такого товариства не може продати свій пакет акцій без згоди інших акціонерів. Також будь хто не може стати акціонером без згоди засновників, оскільки акції такого товариства не продаються на відкритому ринку. Такі товариства мають вужчі, у порівнянні з відкритими товариствами, можливості залучати капітали через продаж акцій, проте тут немає загрози втратити контроль над товариством.

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути простими та привілейованими; іменними та на пред’явника.

Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством. Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Голосування здійснюється з розрахунку: одна акція – один голос. Право контролю дає контрольний пакет акцій. Теоретично контрольним пакетом вважають 50% + 1 акція. Проте на практиці і менші пакети акцій дозволяють впливати на прийняття рішень. Дивіденди по простих акціях не гарантуються, а залежать від результатів діяльності товариства та рішення акціонерів.

Привілейовані акції надають акціонерам певні привілеї: у купівлі акцій нової емісії; гарантують певний розмір дивіденду; першочерговому у порівнянні з простими акціонерами повернені внесків при ліквідації товариства та ін. Досить часто за привілеї власників привілейованих акцій позбавляють права голосу.

Іменні акції – акції з вказаним іменем власника. Такі акції не може привласнити інша особа. Проте їх купівля-продаж потребує відповідного юридичного оформлення, а значить додаткових витрат та більшого часу.

Акції на пред’явника – без вказаного імені власника. Такі акції більш ліквідні, оскільки купівля-продаж не потребує додаткових витрат на юридичне оформлення, робиться лише відповідний запис в реєстрі акціонерів. Проте вони не захищені від привласнення іншою особою.

За формами випуску акції можуть бути готівковими та безготівковими. В сучасній економіці переважають безготівкові. Вони існують у вигляді записів у реєстрах. На руки акціонеру видається лише сертифікат акцій, у якому вказується якою кількістю акцій і на яку суму він володіє. В Україні усі акції випускаються у безготівковій формі.

Акція приносить власнику дохід у двох формах: у формі дивіденду; у формі зростання курсової ( ринкової) ціни акції.

Дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, яка виплачується власнику акції. Дивіденд може встановлюватись або у вигляді абсолютної суми, або у вигляді відсотку від номінальної ціни акції.

Зростання курсової ціни акції – дохід, який має вигляд перевищення поточної ринкової ціни акції над ціною, за яку акціонер придбав її.

Акції мають: номінальну ціну; підписну ціну і ринкову (курсову) ціну.

Номінальна ціна – ціна, яка вказана в акції при її випуску. Вона вказує яку частку в акціонерному капіталі займає одна акція. Номінальна ціна має значення лише для визначення частки кожного акціонера в загальному капіталі акціонерного товариства.

Підписна ціна – ціна за якою акціонерне товариство продає акції при їх первинному випуску. Ця ціна визначає дійсний обсяг капіталу, який залучає товариство через випуск акцій.

Ринкова (курсова) ціна акцій – ціна за якою акції купуються-продаються на вторинному ринку. Ринкова ціна не впливає на розмір капіталу акціонерного товариства, але впливає на привабливість його акцій для інвесторів, а отже визначає можливості залучення товариством у майбутньому додаткових капіталів через випуск акцій.

Курсова ціна звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більше, тим вища їх ціна. Другим фактором, що впливає на курсову ціну, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижча ціна і навпаки. Ринкова ціна акцій визначається за формулою:

.

Малі підприємства і їх місце та роль в економіці.

Малі підприємства займають особливе положення в економіці, тому їм приділяється велика увага з боку держави.

Малі підприємства заповнюють ті ніші ринку, які не вигідні крупному бізнесу, а отже роблять більш досконалою і органічною структуру економіки. Це можуть бути ніші пов’язані з виконаннями разових замовлень, робіт з невеликими обсягами, врахуванням особливих індивідуальних запитів споживача. Тому малий бізнес сприяє більш повному задоволенню потреб споживачів.

Малі підприємства надають економіці більшої гнучкості і мобільності, оскільки схильні більш чуттєво ніж великі підприємства реагувати на зміни у попиті, а також реструктуризація та перебудова на малих підприємствах потребує значно менше часу і зусиль ніж на великих.

Малі підприємства створюють конкурентне середовище, а отже запобігають монополізації економіки.

Малі підприємства конкуруючи з крупними вимушені постійно вдаватись до інновацій, а отже вони фактором науково-технічного прогресу в економіці.

Малі підприємства сприяють зайнятості й зменшенню безробіття, адже вартість робочого місця на малому підприємстві значно нижча ніж на великому.

Малі підприємства сприяють розвитку духу підприємництва й більш повної реалізації багатогранних економічних інтересів населення.

Хоча малі підприємства відіграють дуже важливу роль в економіці, вони знаходяться у більш жорстких умовах функціонування ніж великі. Вони мають менші можливості для залучення фінансових ресурсів, крім того не можуть витримувати конкуренції з боку великих. Саме тому в розвинених країнах держави здійснюють підтримку малого бізнесу. Ця підтримка здійснюється через надання фінансової допомоги та фінансових пільг, організацію матеріально-технічного та інформаційного забезпечення.

З огляду на особливий статус малих підприємств, виникає необхідність критеріїв малого підприємства. Найбільш поширеними критеріями виділення малих підприємств є кількість зайнятих та обсяги обороту.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал