Змістовий модуль 1 Основи економічної теорії Тема Предмет і метод економічної теорії



Сторінка34/34
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Тема 38.

Загальна рівновага конкурентних ринків

Досі ми вивчали різні характеристики окремих ринків продуктів і ресурсів, аналізували умови рівноваги як для ринків, так і для окремих економічних агентів (домогосподарств, підприємств і т. п.). Тобто ми займалися аналізом часткової рівноваги: щодо окремих ринків — це вивчення рівноважних цін та обсягів продукції під впливом тих факторів, які діють лише для даного ринку.

Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції (див. рис. 17.1).

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв’язку із цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум чотири етапи:


  1. первинна зміна на даному ринку;

  2. зміни на ринках товарів-субститутів;

  3. зміни на ринках товарів-комплементів;

  4. ефект зворотного зв’язку.

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефективністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях

Рис. 17.1. Приклад взаємозв’язків ринків

виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва.



Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою, існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничним нормам заміщення товару А товаром В:



. (17.1)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови ефективності:



. (17.2)

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення або характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А.

Аналогічні підходи застосовуються і при аналізі ефективності розподілу ресурсів у виробництві, але тут вивчаються, відповідно, граничні норми технічного заміщення.

Для дослідження ефективності як обміну, так і виробництва може бути застосована діаграма Еджворта, названа так на честь англійського економіста Френсіса Еджворта. При побудові діаграми відбувається накладення двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в результаті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис. 17.2 за допомогою діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для виробництва двох товарів А та В.

Рис. 17.2. діаграма Еджворта

Лише ті комбінації факторів виробництва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти ефективного розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою ефективного розподілу виробничих факторів є рівність граничних норм технічного заміщення:

. (17.3)

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об’єднати певну кількість точок, кожна з яких відповідає технічно ефективним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів. Ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення виробництва іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів).

Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 17.3). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дає змогу аналізувати гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю:

. (17.4)

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку — точку дотику (рис. 17.4).



Рис. 17.3. Лінія виробничих можливостей

Рис. 17.4. Умови ефективного
виробництва

Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробництво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

(17.5)

Звідси


. (17.6)

Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного розміщення ресурсів в економіці:



. (17.7)

При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини неспроможності ринку». Деякі з них (наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) вивчалися в попередніх розділах. Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини.



Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосередньо у ринкових цінах.

Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб’єктів ринку та неринкові механізми регулювання. Відносини між суб’єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні — на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбільшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефективний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб’єктивні порівняння корисностей, і навіть розсудливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв’язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуальною задачею.

Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші пропозиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.



Основні терміни

Часткова рівновага — рівновага, що встановилася на окремому ринку.

Загальна рівновага — рівновага, що виникла в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.

Ефект зворотного зв’язку — зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.

Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) — такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виробництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).

Діаграма Еджворта — модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) або між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів.

Крива контрактів (виробничих контрактів) — чисельність можливих ефективних варіантів розподілу двох економічних благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами), для яких виконуються умови:

(споживання);

(виробництво).

Крива виробничих можливостей — лінія, що показує всі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів за фіксованого використання ресурсів та даного рівня розвитку технології.

Сукупна (зведена) ефективність економічної системи — поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.

Причини обмеженої спроможності ринкового регулювання — сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності.

Тема 39.

Інституціональні аспекти ринкового господарства

Ефективність дії ринкового механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. У сучасному суспільстві вольові відносини його членів закріплюються в структурі прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т. п., що в цілому визначає поведінку кожної людини. Ці передумови ефективності ринкової економіки, з одного боку, а з другого — її наслідки регулюються здебільшого державою. В цілому, завжди існує система інституцій — формальних і неформальних норм і правил поведінки, що розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу індивідам структурувати та координувати свою діяльність. Розглянемо послідовно найважливіші з них.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато в чому визначається правами власності. Сучасна економічна теорія під правом власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює відносини між людьми щодо використання ними економічних благ. Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми власності, а також від структури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

Теорія прав власності дає змогу по-новому побачити роль і природу економічних організацій. Відомо, що всередині цих організацій принципи ринкової економіки не діють. Яким чином у сучасній економіці повинні співіснувати ринкові та ієрархічні принципи організації? Чому самі економічні організації існують у різних формах? На ці та багато інших питань намагається відповісти сучасна неоінституціональна теорія.

У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів виробництва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою мінімізації трансакційних витрат.

Трансакційні витрати — це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Вирізняють п’ять основних форм тран-
сакційних витрат:


  1. витрати, пов’язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;

  2. витрати, пов’язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;

  3. витрати, пов’язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;

  4. витрати, пов’язані із захистом прав власності;

  5. витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

а) загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;

б) специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;

в) інтерспецифічні ресурси — взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об’єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об’єднуваних коалі-
цією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.

На зміст інституціональної системи суттєво впливає існування зовнішніх ефектів, тобто витрат або вигод від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах.

Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі має місце негативний зовнішній ефект. Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента принесла вигоду іншим. Прикладом позитивного зовнішнього ефекту може слугувати освітянська діяльність.

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

MSC = MPC + MEC,

де MSC — граничні суспільні витрати; MPC — граничні індивідуальні витрати; MEC — граничні зовнішні витрати.

На рис. 18.1 та 18.2 показані види зовнішніх ефектів (MSB, MPB — відповідно граничні суспільні та граничні індивідуальні вигоди). Варто звернути увагу на те, що за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту — у меншому обсязі.



Рис. 18.1. Негативний зовнішній
ефект

Рис 18.2. Позитивний зовнішній
ефект

Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовнішнім ефектом або збільшити виробництво, що має позитивний зовнішній ефект, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.

В арсеналі економічної політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовнішніх ефектів. Використання цих засобів сприяє наближенню обсягів виробництва із зовнішніми ефектами до ефективних. З цією метою вдаються до:

а) встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б) колективного або державного володіння благами, яким властиві зовнішні ефекти;

в) заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г) запровадження корегуючих податків і субсидій.

Мета використання зазначених інституцій (за винятком державного володіння цими благами) полягає у включенні додаткових суспільних витрат (вигоди) благ із зовнішніми ефектами до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Механізм державного регулювання приходить на допомогу ринку і при розв’язанні проблем громадських благ, тобто благ, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них. Прикладами громадських благ можуть бути національна оборона, держава, протипожежні заходи тощо. Основною властивістю громадських благ є можливість використання цих благ усіма особами без урахування наявності та розмірів індивідуальної оплати.

На відміну від індивідуальних благ, громадським благам притаманна невибірковість, неконкурентність у споживанні. Доступність громадського блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів суспільства після того, як окремий споживач використав це благо. Неконкурентність громадського блага означає й те, що гранична вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою.

Громадські блага вирізняються також невинятковістю — блага пропонуються всім без винятку членам суспільства. Жодна людина не може бути недопущеною до споживання громадського блага, навіть якщо вона відмовляється за це платити. Готовність суспільства платити за громадське благо — це сума індивідуальних бажань платити за нього, бо кожен має можливість спожити сумарну кількість виробленого товару.

Оскільки всім забезпечується та сама кількість суспільно важливого товару, крива попиту на нього — вертикальне підсумовування кривих індивідуального попиту. А ефективним буде той обсяг виробництва громадського блага, який відповідає точці перетину кривої сукупного попиту та кривої граничних витрат.

На ринку може відчуватися нестача громадських благ, оскільки, коли відомо, що можна скористатися благом без будь-яких витрат, виникає проблема «зайців». Внаслідок існування цієї проблеми виробництво громадських благ буває нижче ефективного. Ринок не в змозі вирішити цю проблему, знову на допомогу приходить держава.



Основні терміни

Інститути — формальні та неформальні норми і правила поведінки, що дають змогу економічним агентам координувати свої дії; обмеження, встановлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.

Права власностівстановлені законом правила, що регулюють відношення людей при використанні ними економічних благ.

Фірма — коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв’язаних між собою контрактними зобов’язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів.

Трансакційні витрати — витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності.

Зовнішні ефекти — ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага.

Громадські блага — блага, що, по-перше, не можуть бути надані одній особі за умови, що їх неможливо передавати в розпорядження всім іншим особам, і що, по-друге, після того, як були надані певній особі, можуть бути передані всім іншим без додаткових витрат.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал