Змістовий модуль 1 Основи економічної теорії Тема Предмет і метод економічної теорії



Сторінка2/34
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Тема 15. Макроекономічна нестабільність.

  1. Циклічний характер економічного розвитку…………………………200

  2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки……....203

  3. Інфляція: її причини, види та наслідки……………………………….207




Тема 16. Сукупні витрати і валовий внутрішній продукт

  1. Витратні моделі економічної рівноваги. Моделі “витрати-випуск” та “вилучення-ін’єкції”………………………………………………..…………..211

  2. Мультиплікатор витрат…………………………………………………222

  3. Рівноважний валовий внутрішній продукт в умовах неповної та повної зайнятості……………………………………………………………………….226


Тема 17. Держава як суб'єкт макроекономічного регулювання

  1. Роль держави у ринковій економіці та її економічні функції………..229

  2. Класична теорія макроекономічного регулювання…………………...234

  3. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки……………………………………………………………………….235

  4. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання……………..237



Тема 18. Фіскальна політика

  1. Зміст та функції фіскальної політики …………………………………244

  2. Дискреційна фіскальна політика ……………..………………………246

  3. Недискреційна (автоматична) фіскальна політика ……….…………..247

  4. Фіскальна політика і державний бюджет………………………………248



Тема 19. Грошово-кредитна політика


  1. Пропозиція і попит на грошово-кредитному ринку……………254

  2. Депозитний і грошовий мультиплікатори……………………….256

  3. Методи грошово-кредитного регулювання економіки…………257


Тема 20. Економічне зростання

  1. Поняття економічного зростання та фактори, що його обумовлюють………………………………………………………….……….259

  2. Типи економічного зростання……………………………………...….261

  3. Протиріччя економічного зростання…………………………….…….263

  4. Економічні цикли та державне антициклічне регулювання економіки………………………………………………………………………264


Тема 21. Макроекономічна політика в системі світового господарства

  1. Глобалізація світового господарства та форми міжнародних економічних відносин………………………………………………………..266

  2. Міжнародна торгівля платіжний баланс……………………………..268

  3. Валютна система……………………………………………………….269

  4. Міграція робочої сили………………………………………………….269

  5. Механізм зовнішньоекономічної політики…………………………….270


Змістовий модуль 3
Мікроекономіка
Тема 22. Предмет і метод мікроекономіки…………………………………...270
Розділ 1. Теорія поведінки споживача
Тема 23. Теорія граничної корисності та поведінка споживача…………….272
Тема 24. Ординалістська теорія поведінки споживача……………..………..274
Тема 25. Моделювання поведінки споживача на ринку товарів…………....277
Тема 26. Ринковий попит…………………………………………………..…..282
Розділ 2. Теорія виробництва
Тема 27. Мікроекономічна модель підприємства………………………....…284
Тема 28. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника………………………………………………………….....….289
Тема 29. Витрати виробництва……………………………………………….295
Тема 30. Ринкова пропозиція………………………………………….………299
Розділ 3. Теорія ринкових структур: ринок продукту
Тема 31. Ринок досконалої конкуренції………………………………………302
Тема 32. Монопольний ринок…………………………………………………305
Тема 33. Олігополія…………………………………………………….………309
Тема 34. Ринок монополістичної конкуренції………………………………..312
Розділ 4. Ринок факторів виробництва
Тема 35. Утворення похідного попиту…………………………………...…315
Тема 36. Ринок праці…………………………………..………………….....…319
Тема 37. Ринок капіталу…………………………………...………………...…322
Розділ 5. Рівновага та ефективність ринкової системи
Тема 38. Загальна рівновага конкурентних ринків…………………………..326
Тема 39. Інституціональні аспекти ринкового господарства………… …….331
Змістовий модуль 1
Основи економічної теорії
Тема 1.

Предмет і метод економічної теорії.

  1. Виникнення та розвиток економічної теорії як науки

Економічна наука є однією з найдавніших. Її предмет намагалися окреслити ще давньогрецькі філософи Аристотель і Ксенофонт у IV—ІІІ ст. до н, е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної сфери життя суспільства — виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній (житло, одяг, їжа тощо) та нематеріальній (наука, освіта, виробничий досвід, творчий потенціал та ін.) формах, економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами й втілюються в раціональній економічній політиці держави.

Наукові дискусії про предмет економічної теорії тривають дотепер. Очевидно, що без з'ясування предмета економічної теорії, найважливіших об'єктів її вивчення та функцій неможливе розуміння загальних основ економічного розвитку.

Термін "економіка" походить від грецького "oiconomia" (oicos — дім, господарство і nomos — вчення, закон). Тобто економіка у первісному значенні цього слова е наукою про управління домашнім господарством. Запропонував цей термін Ксенофонт (прибл. 430— 355 рр. до н. е.) на позначення науки про господарство, управління домом і майном. Арістотель (384—322 рр. до н. е.) науку про багатство поділив на економіку (виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику (грец. chrema — майно, володіння; мистецтво наживати статки; діяльність, спрямована на накопичення багатства). Терміном "економіка" він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.

Тогочасні рабовласницькі господарства були замкнутими економічними одиницями: вироблені продукти переважно споживалися всередині господарства, а не продавалися за його межами. Кожне місто (поліс) Греції мало свою грошову одиницю.

Рабовласницьке суспільство існувало до V ст. н. е. Його змінив феодальний спосіб виробництва. Феодальні господарства також були переважно замкнутими. У XIV—XV ст. починається занепад феодалізму. Замість панщини (оброку) феодали запровадили грошову ренту, що змусило селян продавати частину виробленої продукції на ринку.

В умовах подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного національного ринку термін "господарство" позначав економіку всієї країни, національне господарство. Майже такого самого змісту набуло поняття "економіка".

У 1615 р. французький економіст Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575— 1621) увів у науковий обіг термін "політична економія" (грец. politicos — державний, суспільний), який означає "мистецтво державного управління господарством". Цей термін був найуживанішим до початку XX ст. У 1890 р. після виходу в світ праці "Економікс" англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924) його став витісняти термін "економікс". Українською мовою її назва перекладена у двох варіантах: "Принципи економікс" і "Принципи політичної економії". Тому ці поняття науковці часто ототожнюють. Американський економіст, лауреат Нобелівської премії Поль-Ентоні Самуельсон (нар. 1915) теж стверджує, що економікс, або політична економія, як її традиційно називають, пройшла різні етапи розвитку.

Першим етапом розвитку політичної економії як науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими економістами. Англійський економіст Вільям Петті (1623—1687) своїми працями "Трактат про податки і збори", "Політична анатомія Ірландії", "Політична арифметика" сформував засади класичної політекономії, а отже, й науки політичної економії. Петті називав її "політична анатомія", оскільки підходив до вивчення економічних і політичних явищ як природознавець.

Французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) першим у світовій науці проаналізував проблеми відтворення суспільного продукту. У праці "Економічна таблиця" (1758) він стверджував, що весь світ підпорядкований законам природи, і люди здатні їх пізнавати і дотримуватися, але він не розмежовував економічних законів і законів природи.

Шотландський економіст Адам Сміт (1723—1790) у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) тлумачив політичну економію як науку про багатство. Англійський економіст Давид Рікардо (1772— 1823) у своїй головній праці "Начала політичної економії і оподаткування" (1817) стверджував, що найважливішим завданням політичної економії е визначення законів, які управляють розподілом суспільного продукту3. Однак головну увагу він приділяв з'ясуванню законів розподілу суспільного продукту, оскільки саме у формах його розподілу найточніше фіксуються фактори виробництва суспільства. Д. Рікардо вперше виокремив економічні закони, але обмежив їх сферою розподілу.

Швейцарський економіст Сісмонд де Сісмонді (1773—1842) політичною економією вважав "науку про управління народним багатством"1, а також про "матеріальний добробут людей, оскільки вів залежить від держави ". Англійський економіст Джон Мілль (1806—1873) розглядав політичну економію як науку, " що досліджує закони тих суспільних явищ, які є наслідком спільних дій людства щодо створення багатства тією мірою, якою ці явища не спотворюються переслідуванням іншої цілі". Німецький учений Бруно Гільдебрандт (1812—1878) стверджував, що політична економія повинна вивчати "закони економічного розвитку нації".

Важливий етап у розвитку політичної економії був започаткований працями марксистів і їх послідовників (другий етап). Німецький учений-економіст, філософ, політолог Карл Маркс (1818—1883) у праці "Капітал" (1867) предметом дослідження політичної економії називав капіталістичний спосіб виробництва й відповідні відносини виробництва та обміну. Метою свого дослідження він вважав відкриття економічного закону руху капіталістичного суспільства3. Німецький вчений і громадський діяч Фрідріх Енгельс (1820— 1895) розрізняв предмет політичної економії в широкому й вузькому значенні слова. У широкому — це наука про закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у суспільстві. У такому ж аспекті Ф. Енгельс характеризував політичну економію як науку про умови й форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів у різних суспільствах. У вузькому значенні політична економія, на його думку, вивчає капіталістичний спосіб виробництва4.

Послідовник марксизму Володимир Ульянов (Ленін) (1870—1924) визначав політичну економію як науку про виробничі відносини в різних суспільно-економічних формаціях у процесі їх виникнення, розвитку й занепаду. Предметом політичної економії він вважав з'ясування тих особливих (історичних) законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток і відмирання певного суспільного організму та його заміну іншим, вищим організмом5. Крім того, Ленін підкреслював необхідність розгляду виробничих відносин крізь призму продуктивних сил. На основі цих положень і було сформульоване загальноприйняте в радянській економічній літературі визначення, згідно з яким політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

К. Маркс у визначенні предмета дослідження в політекономії не згадує про економічні закони, акцентуючи увагу на відносинах виробництва і обміну. Керуючись його твердженнями, основним предметом політичної економії радянська економічна наука вважала виробничі відносини між людьми. Водночас Маркс неодноразово розглядав економічні закони, які управляють розвитком виробничих відносин, їх окремих елементів тощо. Чітке визначення політичної економії в широкому значенні дав Енгельс у праці "Анти-Дюрінг", характеризуючи політекономію як науку про закони, що управляють виробництвом і обміном матеріальних благ, але необґрунтовано не згадав закони розподілу таких благ, хоч і не заперечував їх існування. Слушною є його думка про те, що політична економія має досліджувати насамперед особливі (тобто специфічні) закони кожного окремого ступеня розвитку виробництва і обміну, і лише після цього може встановити певні загальні закони, властиві виробництву і обміну взагалі. У цьому твердженні зафіксовано існування специфічних і загальних законів (які з урахуванням двох інших доцільніше назвати всезагальними). Третій тип законів (загальних) Енгельс виокремлює, характеризуючи закон вартості. Про наявність специфічних законів згадував також К. Маркс, формулюючи мету свого дослідження в "Капіталі" — відкриття економічного закону руху капіталізму.

В. Ленін наголошував на необхідності вивчення особливих (історичних) законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток певного суспільного способу виробництва та його заміну прогресивнішим.

З погляду сьогодення необхідно також вивчати закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом нематеріальних благ (послуг). Адже у розвинутих країнах майже 75 % загальної кількості працівників зайнято у сфері послуг. Більше того, оскільки основною формою національного багатства стала людина (сукупність її потреб, здібностей, творчих обдарувань тощо), відносини між суб'єктами виробництва з приводу відтворення всебічно розвиненої людини є важливішими, ніж відносини з приводу виробництва засобів праці або інших матеріальних благ. Такі відносини й закони, що ними управляють, ще не відіграють провідної ролі в Україні та в більшості держав, оскільки сфера послуг у них розвинута недостатньо.

Вивчати проблеми людини першими почали представники історичної школи політичної економії, що виникла в Німеччині наприкінці XIX ст. У їхніх працях, як і в працях представників інших напрямів і шкіл, відображено третій етап розвитку політичної економії. Вони акцентували, що економіка е політичною (поняття "політична економія" прихильники історичної школи політекономії вживали як синонім "національної економіки"), а це передбачає більшою мірою дослідження правил державного управління, ніж ринкових цін. Державне втручання, на їх думку, — єдина умова ефективного функціонування економіки. Так, німецький економіст, історик Густав фон Шмоллер (1838—1917) стверджував, що політична економія повинна встановити наукові зв'язки з етикою, історією, соціологією та політичною наукою. Тоді вона вивчатиме не просто відносини між людьми і речами, а й відносини між людьми (на цьому наголошували й класики марксизму). Предметом політичної економії він вважав вивчення діяльності людини, спрямованої на задоволення її потреб1. У зв'язку з цим Г. Шмоллер ставив питання про те, якою повинна бути наука психологія, щоб відповідати вимогам економічної теорії. Представник цієї школи німецький економіст, історик, соціолог Вернер Зомбарт (1863—1941) доводив, що внаслідок суспільного характеру виробництва і розподілу продуктів між людьми неминуче встановлюються суспільні відносини, а наявність законів і права власності вимагає залучення фактів зі сфери політики та юриспруденції. Господарську діяльність зумовлюють різні фактори, втілені в певних інститутах, завдяки яким можна виокремити характерні риси економічного устрою.

Німецький соціолог, історик, економіст і юрист Макс Вебер (1864—1920) та інші представники історичної школи політичної економії виходили з того, що провідна роль належить не індивіду, а суспільству, яке вони розглядали як сукупність автономних індивідів, котрі підпорядковуються певним закономірностям1. Головними засадами суспільної науки, на думку М. Вебера, повинні бути розкриття закономірностей, кількісний аналіз і принцип раціоналізму. Отже, предметом політичної економії стає ширше коло явищ і процесів, до нього залучаються й соціальні закономірності. Представники історичної школи були переконані, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію залучених до неї людей. Водночас розширення предмета політичної економії у цьому напрямі супроводжувалося його звуженням в іншому, оскільки не бралися до уваги економічні закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ.

Представники інституціоналізму продовжили традиції історичної школи у тлумаченні предмета політичної економії. Американський економіст і соціолог Торстейн Веблен (1857—1929) як предмет цієї науки визначав поведінку людини у її відношенні до матеріальних засобів існування, а також дослідження становлення і розвитку інститутів, до яких зараховував поширені звичаї, спосіб думок, державу, корпорацію тощо. Держава, на думку Т. Веблена, відіграватиме все важливішу роль у розвитку суспільства. Американський економіст Джон Коммонс (1862—1945) політичну економію розглядав як науку про діяльність людей, а об'єктом її дослідження вважав колективні інститути, передусім корпорації, профспілки та політичні партії. Джон-Бейтс Кларк (1884—1968) стверджував, що політична економія має справу з уявленнями людей про цінності, тому етичні критерії, на відміну від критеріїв ринку, є невід'ємною частиною ЇЇ інструментарію. На думку англійського економіста Джона Гобсона (1858—1940), політична економія є мистецтвом спрямувати матеріальні інтереси людей на досягнення максимального добробуту. Він обстоював гуманістичну політичну економію, вважав справедливою таку економічну систему, в якій продукти виготовляють за найнижчими сукупними витратами і вони мають найвищу сукупну корисність. Найвидатніший представник інституціоналізму американський економіст Джон-Кеннет Гелбрейт (нар. 1908) стверджував, що в економічній науці вирішальна роль належить проблемі влади, яка повинна бути в центрі інтересів економічної теорії.

Інакше трактували предмет політичної економії представники маржиналізму. Виступаючи проти ідей класичної школи політичної економії, зокрема проти положень К. Маркса, англійський економіст Вільям-Стенлі Джевонс (1835—1882) переконував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, мета якої полягає в обґрунтуванні універсальних закономірностей. Тому поняття "політична економія" він замінив нейтральнішим — "економікс" (економічна теорія). З ним погоджувався представник цієї школи швейцарський економіст Леон Вальрас (1834—1910), який розрізняв економічну теорію і прикладну економіку, в межах якої можна виокремити етику (об'єкт її вивчення — відносини між людиною і природою). З цією метою робились спроби виявити відмінності між економічною теорією і політичною економією. Так, Моріс Добб (1900—1983) стверджував, що політична економія вивчає відносини між класами і соціальними групами, вона головну увагу зосереджує на витратах виробництва, а дослідження економічної теорії мають бути сфокусовані на проблемах суспільної рівноваги, яка досягається в атомістичному суспільстві в процесі конкуренції, а також проблеми ринкової вартості та рівноваги між суб'єктивними прагненнями.

Представників історичної школи, інституціоналізму та маржиналізму об'єднує думка, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію людей у цьому процесі, природу людського духу, енергійність нації, значення націоналізму, проблеми мотивації та економічної поведінки людей, їх культуру. Ці аспекти людської діяльності та поведінки мають велике значення при дослідженні рушійних сил розвитку людства. Так, сучасний український економіст Богдан Гаврилишин дійшов висновку, що політична вага США у світі підтримувалася політичним і військовим арсеналом, але першопричиною цього був "високий дух народу". Факторами, що сприяли піднесенню економіки Японії, він вважає дисципліну, групову корпоративну орієнтацію, поєднані з високою моральністю, прагненням уникати конфліктів, досягати консенсусу тощо.

Ще один етап (четвертий) — з'ясування предмета політичної економії — пов'язаний із спробами тлумачити її як науку про господарство, господарську діяльність, людські потреби та ін. У західній економічній літературі поширилось визначення політичної економії як науки про господарство або народне господарство. Ще у XIX ст. німецькі економісти Вільгельм Рошер (1817— 1894) і Карл Бюхер (1847—1930) називали предметом політичної економії народне господарство як систему відносин усієї сукупності людей і зовнішньої природи2. Російський економіст Петро Струве (1870—1944) розглядав господарство як суб'єктивну теологічну єдність раціональної економічної діяльності (господарювання). Проте у відношенні людина—природа в основному розкривається зміст продуктивних сил, оскільки таке відношення виникає у процесі праці, пристосування речей природи до потреб людини, а відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благі послуг проігноровано. У визначенні Струве одне невідоме (господарство) підводиться під інше невідоме (раціональну економічну діяльність або господарювання).

Ці недоліки значною мірою подолано у визначенні політичної економії українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865—1919) як науки про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, що історично розвивається3. Водночас він стверджував, що політична економія досліджує сучасний господарський лад в історичному розвитку. Важливим аспектом обох визначень є акцент на історичній динаміці. Однак положення Туган-Барановського про сферу вільного мінового господарства, що розвивається, орієнтує лише на дослідження нижчої стадії розвитку капіталізму, за якої переважали ринкові важелі саморегулювання.

Поширене західними науковцями визначення предмета політичної економії як науки про задоволення людських потреб (А. Майєрс). Але воно є надто звуженим. З'ясування сутності потреб (насамперед матеріальних), ступеня їх насичення й засобів задоволення є лише одним із аспектів дослідження політичної економії. Визначення, в якому йдеться про діяльність, спрямовану на задоволення потреб людей, є ширшим, але ігнорує економічні відносини між людьми в процесі такої діяльності, різні сфери суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), закони, що управляють цією діяльністю. Крім того, поняття "діяльність людей" надто аморфне. Тому справедливе зауваження американського економіста М. Бредлі про те, що "немає жодної людської діяльності, яка б не потрапляла в поле зору "економікс".

Розмежування різних сфер суспільного відтворення особливо важливе при визначенні деякими західними вченими предмета економічної теорії (або політичної економії) як економічних відносин, але зведення їх лише до однієї із сфер. Так, американський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) розглядав усі економічні відносини як обмін.

Вважаючи, що чиста теорія повинна обґрунтовувати універсальні закони, В.-С. Джевонс пропонував відмовитися від поняття "політична економія". Але тільки у XX ст. за рубежем почав утверджуватися термін "економічна наука", передусім завдяки старанням А. Маршалла, який зазначав, що політична економія, або економічна наука (економікс), досліджує нормальну життєдіяльність "людського суспільства, або сферу індивідуальних чи суспільних дій, тісно пов'язаних зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту"1. У цьому визначенні розмежовано процеси створення і використання матеріальних основ добробуту, а також індивідуальних і суспільних дій людей. Друга частина дефініції значною мірою повторює недоліки визначення А. Майєрса, замінюючи при цьому термін "діяльність" на "життєдіяльність".

У 1948 р. вийшов у світ підручник американського економіста П.-Б. Самуельсона "Економікс", за який йому було присуджено Нобелівську премію. У книзі стверджується, що предметом економікс є споживання, і що ця наука вивчає дії, які включають обмінні операції між людьми; людський вибір з метою використання рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу; людей у їх діловому житті; багатство; методи вдосконалення суспільства.

Він запропонував узагальнене визначення предмета економікс, з яким погоджуються багато економістів: "Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання".

Близьке за змістом визначення сучасних американських учених Кемпбелла Макконнелла і Стенлі Брю, згідно з яким економікс (аналітична економіка) є наукою про "ефективне використання обмежених економічних ресурсів або управління ними з метою досягнення матеріальних потреб людини".

Серед майже 30 визначень предмета економікс поширене трактування, яке акцентує на поведінці людини, групи людей у різних сферах суспільного відтворення за обмежених ресурсів з метою максимізації прибутків або задоволення потреб людей. Найдосконалішим вважають визначення англійського економіста Л. Роббінса: "Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими ресурсами, що допускають альтернативне використання.

Приблизно такі визначення, але вже політичної економії, дає французький економіст Р. Барр, який, як і Самуельсон, ототожнює її предмет з економікс: це — наука "про управління рідкісними ресурсами", про "форми, яких набуває людська поведінка при використанні цих ресурсів; вона вивчає і пояснює, як індивідуум або суспільство спрямовують обмежені засоби на задоволення своїх численних та необмежених ресурсів"

2. Предмет економічної теорії.

З огляду на різноманітність і багатогранність економічної діяльності людини, різноманітними і багатогранними є проблеми, які досліджуються економічною наукою, а також і аспекти їх розгляду. Тому в економічній науці немає одного загальноприйнятого визначення предмета дослідження. Для різних шкіл і напрямків економічної науки характерне своє розуміння предмета. Економічна теорія виникає як наука про багатство. Природа багатств народів та фактори, що на нього впливають були предметом дослідження для меркантилістів і класичної політекономії. Предметом економічної теорії можна також вважати економічні закони, яким підпорядкований розвиток економіки. Таке аспект дослідження характерний і для класичної політекономії і для марксизму. Марксистська економічна теорії вважає предметом дослідження виробничі відносини, які виникають між людьми у процесі виробництва. Деякі школи (інституціоналізм) предметом дослідження роблять різноманітні інститути, що визначають економічну поведінку людей та функціонування економіки. Предметом економічної теорії є і поведінка економічних суб’єктів у тих чи інших умовах, а також принципи, на яких ґрунтується прийняття рішень економічними суб’єктами по найбільш ефективному використанню обмежених ресурсів. Такий аспект характерний для основних течій сучасної західної економічної теорії. Очевидно, що з розвитком економіки, буде розвиватись і предмет економічної теорії, з’являтимуться все нові й нові його визначення.
3. Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1) практичну, яка полягає в таких аспектах:

а) всебічне обґрунтування необхідності і шляхів впровадження прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу і суспільства;

б) вироблення наукових основ управління народним господарством, з'ясування шляхів оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економікою з державним регулюванням за допомогою економічних, правових та адміністративних методів;

в) дослідження найраціональніших шляхів впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;

г) вивчення досвіду розвинутих країн для його творчого застосування в умовах України;

ґ) пошук раціональних шляхів виходу країни з глибокої кризи, обґрунтування оптимальних напрямів переходу від державно-бюрократичного соціалізму до змішаної економіки;

е) визначення основних методів підвищення ефективності виробництва і на цій основі — піднесення добробуту населення;

2) пізнавальну, яка полягає в розкритті суті економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманних їм внутрішніх суперечностей, механізму дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути здійснена практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція економічної теорії є методологічною основою для інших економічних дисциплін;

3) практично світоглядну, яка орієнтує економічну теорію на вироблення нового типу економічного мислення, що формує сучасний світогляд людини.

4. Економічні закони, принципи і економічні категорії.

Досліджувані економічною теорією економічні процеси і явища дістають відображення в системі економічних категорій і законів.

Економічна категорія – узагальнене теоретичне поняття яке відображає суттєві характерні риси та властивості економічних явищ і процесів. Наприклад, товар, гроші, вартість, ринок, попит і пропозиція та ін.

Економічні закони – це об’єктивні, суттєві, стійкі, такі, що постійно повторюються причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності між економічними явищами і процесами. Економічні закони є об’єктивними, тобто існують незалежно від усвідомлення їх людиною. Проте, на відміну від законів природи, реалізовуються вони лише через діяльність людей. Тому вони являються законами суспільних дій людей і є формою прояву економічних відносин. Людина не може змінити економічні закони, проте їх знання дозволяє більш ефективно здійснювати економічну діяльність, уникати небажаних її наслідків, покращувати її суспільні результати.

Економічні закони мають історичний характер, тобто розвиваються разом з історичним розвитком суспільства. В своїй сукупності вони утворюють систему економічних законів. Вона включає в себе всезагальні, загальні і специфічні економічні закони.

Всезагальні економічні закони властиві любому типу економічної системи й відображають загальні основи економічного розвитку. (закон економії робочого часу, закон зростання потреб). Ці закони діють на усьому періоді існування економічної діяльності.

Загальні – діють в межах кількох економічних систем, які характеризуються спільними економічними умовами. (Наприклад, закони товарного виробництва, закони грошового обігу).

Специфічні – діють лише в межах однієї економічної системи. Стосовно цих законів в економічній науці немає єдиної точки зору. Прикладом їх вважають основний економічний закон способу виробництва, наприклад, закон максимізації прибутку для капіталізму вільної конкуренції, або закон стабілізації фінансового положення для сучасного капіталізму.
Економіка вивчає, яким чином суспільство, стикаючись з центральною проблемою узгодження безмежних бажань в споживанні товарів і послуг з обмежуючими їх випуск дефіцитними ресурсами, вирішує, що, як і для кого виробляти.
5.Методи економічної теорії.

Метод економічної теорії – це шлях пізнання економічної системи, її основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії у теорії діалектики.

Економіці більше, ніж іншим соціальним наукам, таким, як соціологія чи антропологія, доводиться мати справу з числами, графіками і (в більш поглиблених курсах) з рівняннями. Головна причина полягає в тому, що матеріальна сторона життя, вивченням якої займається економіка, легше і природніше описується за допомогою чисел. Фінансові сторінки щоденних газет рясніють цифрами: це курси акцій, кількість проданих і куплених акцій, курси іноземних валют, процентні ставки і багато іншого. На щастя для більшості з нас, економіка - це щось більше, ніж просте маніпулювання цифрами: економісти намагаються зрозуміти те, що вони спостерігають, передбачити, що станеться в майбутньому, проаналізувати наслідки передбачуваних змін у державній політиці. Всі ці завдання вимагають використання моделей або теорій.

Моделювання - це спрощений опис реальності або, що те ж саме, точний опис уявної простий економіки.

Економічна змінна - це щось, що впливає на рішення «що», «як» і «для кого», з якими має справу економіка, або щось, що характеризує результати цих рішень.

Економічні дані представляють собою факти, виражені, як правило, у вигляді чисел, які дають інформацію про економічні змінних.

Відношення (зокрема, частки, відносні і реальні ціни) і процентні зміни (зокрема, темпи приросту і темпи інфляції) широко використовуються в економіці для порівнянь у часі або між економічними одиницями (фірмами, домашніми господарствами, державами або народами) в тимчасовій точці .

Графіки економічних даних, зокрема діаграми розсіювання, використовуються для виявлення трендів, структури та можливих зв'язків між економічними змінними. Для характеристики взаємозв'язків між економічними змінними за допомогою чисел і рівнянь застосовуються економетричні методи.
Економісти займаються виміром і описом матеріальної сторони життя, але їх основна мета - зрозуміти, як функціонує економіка. В економіці, як і інших областях науки, розуміння предмета цінно тому, що воно дає можливість використовувати логічне мислення для відповідей на питання «що, якщо».
Реальна економіка занадто складна, щоб міркувати про неї логічно у всіх деталях: надто багато різних товарів і послуг, фірм, працівників і споживачів необхідно для цього відстежувати. Щоб побудувати зрозумілі описи реальності, які можна використовувати для відповідей на питання «що, якщо», ми повинні її сильно спростити. Але з цього випливає, що всі економічні теорії є, строго кажучи, помилковими, оскільки залишають осторонь деякі аспекти реальності. Остаточна перевірка моделі або теорії відповідає на запитання не про те, чи забезпечує вона повною мірою реалістичне опис дійсності (вона і не повинна цього робити), а про те, наскільки ця модель є корисною. Чи дає вона в цілому вірні відповіді на які питання? Або, інакше кажучи, прогнози економічних моделей повинні узгоджуватися з наявними фактами.

Підходи в економіці.



Джордж Бернард Шоу

«Навіть якщо всіх економістів скувати одним ланцюгом, то й тоді вони не прийдуть до єдиної думки»

Позитивна економіка шукає об'єктивні чи наукові пояснення функціонування економіки; вона має справу з тим, що є або може бути.

Будь-який економіст може передбачити, що сприятливі погодні умови, що сприяють небувалому врожаю пшениці, призведуть до падіння цін
на зерно і скорочення доходів фермерів. Ніхто з економістів не буде сперечатися з твердженням, що тривале і швидке збільшення грошової маси викличе зростання цін.

Найбільш ж явні розбіжності серед економістів пов'язані з нормативним підходом до економіки.

Нормативна економіка пропонує рецепти дій, засновані на суб'єктивних, особистих оціночних судженнях; вона має справу з тим, що повинно бути.

Коли економіст доводить, що зростаючі прибуткові податки в значній


мірі знижують інфляцію і в меншій мірі збільшують безробіття, то він формулює позитивне твердження. Якщо він продовжує свої міркування і доводить, що податки повинні бути збільшені, то це нормативне твердження.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал