Зміст зміст секція моделі І методи ефективного стратегічного планування соціально-економічного розвитку



Сторінка9/13
Дата конвертації08.12.2016
Розмір2.94 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Література

  1. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. / В.О. Василенко – К.: ЦУЛ, 2003. – 351 с.

  2. Гайворонська Ю.Є. Методичні основи функціонування механізму антикризового управління підприємством: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.е.н: спец. 08.06.01 / Ю.Є. Гайворонська. – КНЕУ.: Київ, 2006. – 19с.

  3. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2343-12

  4. Івасів Г. Р. Діагностика ефективності функціонування торговельного підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem.../94_Iwasiw _19_1.pdf

  5. Пономаренко В.С. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи / В.С. Пономаренко, О.М. Тридід, М.О. Кизим: Навч. посіб. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2010. – 323с.

  6. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмы / [А. П. Градов, Б. И. Кузин, А. В.Федотов и др.]. – СПб : Специальная литература, 1996. – 510 с.


ДО ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІЙНОГО АНАЛІЗУ В ПРОГНОЗУВАННІ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Почотна Анастасія Олександрівна,

студентка Донецького національного

технічного університету
Біркентале Вікторія Вікторівна,

к.е.н., доцент Донецького національного

технічного університету

e-mail: anastasiya_pochetnaya@mail.ru
Демографічна ситуація в Україні в цілому і в окремих її регіонах надзвичайно складна. Її погіршення зумовлено багатьма факторами: зниженням рівня і якості життя людей у період економічної кризи; ускладненням геоекологічної ситуації в усіх регіонах країни; старінням нації; збільшенням показників розлучень і зменшенням показників укладання шлюбів; великою кількістю однодітних сімей; зростанням бездітності молодих сімей. В останні роки коло зазначених факторів розширилось за рахунок масового відтоку населення молодого віку за межі країни.

Показники народжуваності в Україні вже давно знизились до рівня, який є недостатній для заміщення поколінь. За роки незалежності показники смертності збільшились серед всіх вікових груп. Сучасна демографічна ситуація в Україні сприяє депопуляції населення – зменшенню його загальної чисельності за рахунок природного скорочення.

Прогнозування динаміки чисельності населення складає значну частину діяльності міжнародних, державних та неурядових організацій, закладів та наукових інститутів. Провідні демографи, економісти, статистики здійснили чимало глибоких та різноаспектних досліджень проблем моделювання відтворення населення. Моделюванням зміни чисельності населення у наукових і навчально-методичних працях займались багато вчених, а саме А.Я. Боярський, Г.С. Кільдишева, Н.В. Ковтун, Г.І. Купалова, А.М.Єріна, І.К. Дрозд, Л.В. Черничук, В.Г. Швець, П.Є. Шевчук [4, 5].

Сучасний погляд на проблему демографічного прогнозування полягає у синтезі елементів моделювання та прогнозу. Ця методологія має назву потенційного аналізу, який синтезує два основних підходи: соціально-інтегративний та регіонально-типологічний.

В сучасній статистиці використовують декілька методів, які мають не однакову точність та беруть за основу різні моделі. Деякі з них дають характеристику зміни населення в цілому — це моделі, які засновані на використанні в прогнозуванні математичних функцій (лінійна, експотенційна, логістична) [1, с. 109]. У даній роботі прогноз зроблений за методологією потенційного аналізу, використовуючи лінійний тренд.

Розглянемо демографічну ситуацію за 1990-2012 роки (рис. 1). Станом на січень 2012 року чисельність населення України складає 45 633 600 осіб, що на 45 633 особи менше чисельності населення у 2011 році.




Рис. 1. Динаміка чисельності населення України за 1990-2012 рр.
З даних діаграми можемо побачити, що у вказаному періоді чисельність населення постійно зменшувалась. Вона скоротилась більш між на 6 млн. осіб, що у відносних показниках становить майже 12%. Якщо порівнювати, наприклад, з ідентичною за територіальним розміром Францією, то - за той же період її населення збільшилось на 4 млн. осіб (7,3%).

Розрахуємо коефіцієнт приросту за формулою 1.1, щоб визначити, на скільки зменшується населення України щорічно.



, (1)

де Q2 - чисельність населення на наступний рік;

Q1 - чисельність населення у попередньому році;

Qcp - середня чисельність населення у цих двох роках.

Результати розрахунків коефіцієнту наведені в таблиці 1. Згідно з цими даними був побудований графік динаміки коефіцієнту приросту населення України, який представлений на рисунку 2.

З графіка видно, що коефіцієнт приросту населення, починаючи з 1994 року, є від’ємною величиною. Середній коефіцієнт приросту за останні роки становить (-0,0057).



Таблиця 1

Значення коефіцієнту приросту населення за 1991-2012 роки


Роки

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Коеф. приросту населення

0,0020

0,0022

0,0036

-0,0099

-0,0084

-0,0094

-0,0088

-0,0090

0,0090

-0,0090

-0,0098

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Коеф. приросту населення

-0,0103

-0,0096

-0,0094

-0,0080

-0,0072

-0,0075

-0,0061

-0,0059

-0,0089

-0,0040

-0,0032



Рис. 2. Динаміка коефіцієнту приросту населення України
Для характеристики чисельності населення часто використовується показова або експотенційна крива, при побудові якої береться до уваги не тільки час прогнозного періоду, але й основний показник зміни чисельності населення – коефіцієнт його природного приросту. Якщо коефіцієнт природного приросту прийняти як незмінний за деякий період часу, то, виходячи з експонтенційного закону росту населення, є можливість визначити його зміну і розрахувати прогнозні показники:

, (2)

де St – чисельність населення через t років;

S0 – вихідна чисельність населення;

e – основа натуральних логарифмів;

kt – коефіцієнт природного приросту в долях одиниці [2, с. 493].

На рисунку 3 представлена діаграма прогнозу зміни населення, порівняно з попередньою динамікою.




Прогноз

Рис. 3. Динаміка чисельності населення України в період 1990-2017 років (прогноз)


Тривалий час низький рівень доходів населення України і незначні матеріальні заохочення сімей при народженні дітей з боку держави були, серед інших факторів, причинами низького рівня народжуваності в країні. І тільки в поточному році у деяких областях України показники народжуваності перевищили показники смертності. Певну роль у цьому зіграло збільшення державних виплат сім'ям при народженні першої, другої, третьої дитини і наступних дітей, а також - зменшення показників смертності.

Для виходу України з демографічної кризи необхідно проводити ряд заходів, спрямованих на підвищення народжуваності та зниження рівня смертності. Це, передусім, «демографізація» всіх напрямів соціально-економічної політики. Вона полягає у тому, щоб всі заходи такої політики (приватизація, податкова і житлова політика, соціальне забезпечення та ін.) були спрямовані на вирішення проблеми зростання чисельності населення.



Література

  1. Статистика: / Г. С. Кильдишев, Л. Л. Козлова, С. П. Ананьева. — М. : Финансы и статистика, 1990. — 310 с

  2. Социальная статистика: Учеб./ Под ред. И.И. Елисеевой. – М.: Финанси и статистика, 1997.

  3. Статистичний щорічник України за 2011 рік /Держкомстат України. - К.: Техніка 2011.- 125 с.

  4. Застосування статистичного моделювання при перспективних розрахунках складу та руху населення; [Електронний ресурс] / Горобець О.В. Режим доступу: http://www.masters.donntu.edu.ua/2009/kita/stikhar/library/article7.htm

  5. Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. – М.: Статистика, 1980. – 295с.


УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ
Регрут Наталя Вікторівна,

студентка Інституту економіки та управління Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта),

ao.ame@mail.ru
Лук’янова О.Ю., старший викладач Інституту економіки та управління

Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта)

e-mail: lukianovahy@ukr.net
На даному етапі розвитку економіки України значна увага приділяється підвищенню конкурентоспроможності підприємств, їх стратегічному розвитку. Одним із елементів формування стратегії суб’єктів господарювання індустрії туризму є управління портфелем ризиків. Задачі будь-якого підприємства – відстежити потенційні загрози зовнішнього та внутрішнього середовища, передбачити їх можливі наслідки, мінімізувати негативні прояви, що виникли внаслідок неправильного управлінського рішення, помилкового маркетингового прогнозу, незадовільно виконаного підлеглими завдання, невдалого вибору виконавця, форс-мажорних обставин.

Дослідженнями в області ризик-менеджменту займалися автори: А. Кудрявцев, В. Лузін, А. Недосєкін, Н. Хохлов, Г. Чернова, однак додаткового дослідження потребує питання взаємозв’язку управління ризиками і формування стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємств, що і визначило ціль даної публікації.

Мета тез – дослідити питання управління ризиками як елемента стратегії підвищення конкурентоспроможності об’єктів індустрії туризму.

Стратегія розвитку визначає усі сторони функціонування підприємства, задаючи його цілі і методи їх досягнення у довгостроковій перспективі, особливості системи управління ризиками. Формування стратегії управління ризиком допомагає підприємствам індустрії туризму зменшити негативний вплив факторів на підприємство, що в свою чергу призводить до підвищення конкурентоспроможності, сприяє зростанню (збільшенню обігу, приросту долі ринку, росту капіталізації), оскільки підприємство, функціонуючи в умовах стабільності, може запропонувати більш широкий спектр послуг, зробити акцент на впровадженні інновацій (інноваційна діяльність виступає інструментом зниження ризиків і гармонізації з зовнішньою середою), залучити більше туристів, за рахунок чого збільшити рівень прибутку; досягає стабільності операцій та грошових потоків, що дозволяє досягти стратегічних цілей фірми.

Управління ризиками розглядає значну кількість питань: види і методи виявлення ризиків, методи оцінки ризику, страхування та самострахування, оцінку ефективності методів управління ризиком, стратегії управління промисловими, інвестиційними ризиками [2]. Система управління ризиком являє собою процедури менеджменту фірми в цілому і знаходить своє вираження у відповідності стратегії розвитку підприємства і інституційних особливостей його функціонування.

Зміст системи управління відображений у цілях та задачах підприємства, таким чином, прийняття рішень у рамках управління ризиком носить високоспеціалізований характер. Управління ризиками передбачає комплексність, динамічність і одночасність в управлінні.

До числа основних варіантів управління ризиком на рівні підприємства у стратегічному напрямку можна віднести такі як ризиковий, урівноважений та обережний [4]. Взаємозв’язок між стратегією розвитку підприємства та системою управління ризиком проявляється не тільки у тому, що управління ризиком визначається стратегією, але й у наявності зворотного зв’язку, тобто вибір того чи іншого варіанта управління ризиком може потребувати деякого корегування вказаної стратегії або попереднього врахування певних ризиків при її створенні. Це пояснюється наявністю специфічного впливу ризику на цілі підприємства.

Своєчасно отримана про ризики інформація дозволяє підприємству отримувати та реалізувати свої конкурентні переваги. Важливим питанням при цьому є аналіз конкурентів, який базується на отриманні наступної інформації:

1) доля ринка конкурентів;

2) слабкі та сильні сторони;

3) реакція туристів на маркетингові засоби конкурентів;

4) трудовий, матеріальний та промисловий потенціал;

5) управління підприємством.

Стійкість підприємства до ризиків, тобто здатність управляти внутрішніми ризиками та адаптуватись до зовнішніх, відносно ризику конкуренції може бути визначено як конкурентоспроможність підприємства [1]. В цьому випадку, найбільший вплив на конкурентоспроможність чинять ризики, зв’язані з управлінням. Конкурентоспроможність залежить від раціональної діяльності підприємства, його ефективності, структури, процесів та вміння керувати внутрішніми (системними, ресурсними) і зовнішніми ризиками, які найчастіше проявляються в діяльності конкурентів.

Для підвищення конкурентоспроможності об’єктів індустрії туризму необхідно керувати виявленням можливих економічних ризиків і враховувати їх вплив на діяльність підприємства в довгостроковій перспективі: визначати принципи і процедури управління ризиком, оцінювати фінансові втрати, що пов’язані з економічними ризиками, шукати рішення, при яких було б можливим отримання підприємством деякої вигоди, формувати і реалізовувати програми управління ризиком, оцінювати ефективність методів управління ризиком.

Література

1. Иода Е. Управление предпринимательскими рисками. 2-е изд., испр. и перераб. / Е. В. Иода, Ю. В. Иода, Л. Л. Мешкова, Е. Н. Болотина – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2002. – 212 с.

2. Кузнецова Н.В. Управление рисками: Учебное пособие. / Н. В. Кузнецова – Владивосток: ТИДОТ ДВГУ, 2004. - 168 с.

3. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов. / Н. В. Хохлов – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 239 с.

4. Чернова Г.В., Кудрявцев А.А. Управление рисками: Учебное пособие. / Г. В. Чернова, А. А. Кудрявцева — М.: ТК Велби, 2003. – 160 с.
ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ЕКСПЕРИМЕНТУ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ
Риндзак Ольга Тадеївна, к.е.н., старший науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України
Одним із найважливіших інструментів стратегічного планування соціально-економічного розвитку держави слугують соціальні програми. Якісне виконання програм не можливе без моніторингу і адекватного оцінювання отриманих результатів.

За останнє десятиліття значно посилюється увага до оцінки програм у світовій науковій практиці, зростає кількість професіоналів та інституцій з програмної оцінки, що об’єднуються для міжнародної співпраці. В Україні, як і у більшості країн пострадянського простору, інститут оцінювання програм тільки перебуває на стадії свого становлення. Значний внесок у дослідження проблеми оцінки державної соціальної політики та соціальних програм зробили такі українські вчені сучасності, як: Абрамов Л.К., Амоша О.І., Балакірєва О.М., Колот А.М., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Онікієнко В.В., Макарова О.В., Садова У.Я., Черенько Л.М.

У практиці оцінювання програм найпоширенішим і найбільш вживаним є метод опитування [1,4]. Однак, тільки експериментальний метод дозволяє вирішити проблему відділення ефекту впливу певної програми від впливу інших факторів. Тому, метою даної статті є висвітлити переваги і недоліки використання методу експерименту для оцінювання ефективності соціальних програм.

Оцінювання розглядаємо як систематичний збір точної та достовірної інформації щодо: діяльності програми, досягнення нею поставлених завдань, ступеня задоволення учасників програми, а також її результативності і ролі у вирішенні тої чи іншої соціальної проблеми. Під ефектом соціального заходу розуміємо різницю між вихідним і кінцевим станом соціального явища чи процесу, припускаючи, що ефект викликаний впливом даного заходу. Завданням оцінки полягає у виявленні того, якою мірою соціальні заходи дають бажані статистично достовірні ефекти.

Сила експериментального методу полягає у можливості робити висновки про причинні зв’язки (внутрішній валідності). Саме експеримент дозволяє встановити наявність, чи відсутність впливу певного чинника (їх сукупності) на досліджуваний об’єкт. Тобто виявлені в результаті дослідження соціальні зміни можна пов’язати з дією програми, а не інших чинників. Якщо розглядати експеримент як метод дослідження причинних зв’язів у керованих умовах, то у випадку оцінювання соціальних програм учасники програми стають відповідно учасниками експерименту і зазнають впливу певних факторів, пов’язаних з процесом реалізації програми. Контролювати інші відповідні фактори можна за допомогою підбору за подібністю (matching) і рандомізації (randomization). Підбір за подібністю (найчастіше, парний підбір) полягає в тому, що знаходять пари осіб, що є однаковими за важливими ознаками (напр., вік, стать, освіта, рівень доходів і т.п.). За допомогою випадкового відбору, наприклад, жеребкування, один з учасників пари потрапляє до експериментальної групи, а інший – до контрольної. Групи відрізняються одна від одної тільки тим, що одна бере участь у програмі, а інша – ні. Рандомізація1 гарантує, що між групами немає систематичних відмінностей ще до початку експерименту. Експеримент, що ґрунтується на рандомізованому підході, найкраще дає можливість виділити ефект програми, що оцінюється, від всіх інших ефектів і узагальнити результати на визначену генеральну сукупність (мова йде про зовнішню валідність). Вплив програми вимірюється різницею між середніми показниками в експериментальній і контрольній групах.

Використання “чистого” експериментального підходу розглянемо на прикладі оцінки регіональної програми подолання та запобігання бідності. З генеральної сукупності (у даному випадку осіб, що стоять на межі бідності) вибирають учасників експерименту, які за допомогою випадкового відбору (рандомізації) розподіляються на експериментальну – особи, що будуть охоплені програмою – отримуватимуть різні види соціальної допомоги, пільг і субсидій, і контрольну групи. В кожній групі фіксуються основні індикатори бідності (пре-тест). Після закінчення дії програми фіксуються ті самі показники ще раз (пост-тест).

Експериментальну і контрольну групи можна зобразити за допомогою рисунку 1, де - заходи подолання та запобігання бідності, передбачені даною програмою; та - залежна змінна, показники (або інтегральний показник), визначені самою програмою для оцінки її ефективності, виміряні в експериментальній і контрольній групі до початку дії програми (); . та - показники бідності, виміряні в експериментальній і контрольній групі після реалізації програми (), чи певного його етапу (це залежить від мети оцінювання).







Дія соціальної програми на експериментальну групу ()

Генеральна сукупність
Рис.1. Дві рандомізовані групи до і після дії програми

Спрощено ефект від реалізації соціальної програми () можна визначити за формулою [3, c.153]:

Практичне застосування експериментальних підходів пов’язане з рядом проблем:

1. Історичні події, наприклад, політичні трансформації, в експериментальний період можуть бути альтернативним поясненням ефекту програми.

2. Зміна деяких ключових характеристик учасників програми може ускладнити отримання адекватних і чистих результатів оцінки.

3. Інструментальний ефект – саме усвідомлення участі в експерименті на додаток до експериментальних змінних впливає на результуючу змінну.

4. Селекція може стати проблемою, коли дослідник вибирає контрольну і експериментальну групи різними способами. Тобто вони вже спочатку не є еквівалентними, але можуть мати різні ознаки по залежній змінній, чи інших відповідних змінних. Ретельно продуманий науково обґрунтований план проведення оцінки програми на основі використання експериментальної методики допоможе частково уникнути перелічених вище проблем.

Коли соціальною програмою охоплене все населення держави, то контрольної групи просто не може бути. У такому випадку для оцінки соціальної програми на основі експериментального підходу контрольну групу можна вибрати з іншого населеного пункту, не охопленого програмою, (з врахуванням всіх схожих і відмінних ключових характеристик) або ж використати квазі - експериментальний підхід. Квазі-експеримент відрізняється від чистого експерименту відсутністю рандомізації.

При оцінці соціальної програми на основі квазі- експериментального підходу ефект програми може досліджуватись тільки на основі однієї (експериментальної) групи після закінчення програми. Або ж досліджують дві групи, але теж, як правило, після закінчення програми, чи певного її етапу. За допомогою економетричних методів створюють контрольні групи, що подібні до експериментальних хоча б за найважливішими характеристиками [2]. Тоді ефект від реалізації програми буде визначатися різницею в показниках експериментальної і контрольної групи, виміряних після закінчення програми:

Основна перевага використання квазі-експериментального підходу при оцінюванні ефективності соціальних програм полягає в тому, що він потребує менше часу і засобів, ніж чистий експеримент. Водночас, західні науковці виділяють наступні недоліки даного підходу [2]:

а) іноді невисока надійність результатів у зв’язку з менш строгою у статистичному контексті методологією;

б) методи можуть бути статистично складними;

в) існує проблема зміщення чи відхилення вибірки (bias). Останню проблему можна частково усунути за допомогою статистичних методів, наприклад метод інструментальних змінних.

Отже, в сучасній практиці оцінювання ефективності соціальних програм в Україні слід повнішою мірою використовувати багатий арсенал соціологічних методів, зокрема метод експерименту. Хоч це є досить складний метод, він дає можливість оцінити ефект реалізації програми і відділити його від дії інших чинників. Перспективою подальших досліджень з даної проблематики є більш детальний, глибший аналіз і адаптація інших методів соціології до процедури оцінювання ефективності соціальних програм.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал