Зміст зміст секція моделі І методи ефективного стратегічного планування соціально-економічного розвитку



Сторінка3/13
Дата конвертації08.12.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

2. Сайт Лекции по ЕММ (укр.) файл ЛК.11 [Електронний ресурс]: Лекція 11. Аналіз та управління ризиком в економіці. – Режим доступу: http://gendocs.ru/v13919/?cc=13


3. Сайт Вікіпедія [Електронний ресурс]: Вільна енциклопедія. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Економіко-математичне_моделювання

4. Сайт УИИТО Курс: Економіко-математичне моделювання (Демо-версія) [Електронний ресурс]: Тема 1. Концептуальні аспекти математичного моделювання економіки. – Режим доступу: http://moodle.udec.ntu-kpi.kiev.ua/moodle/mod/resource/view.php


ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ
Гізатулін Артем Махмутович, к.е.н.,

доцент Донецького національного технічного університету;
Левітасова Валентина Борисівна,

студентка Донецького національного технічного університету

e-mail: leviVB@yandex.ru
Управління конкурентоспроможністю – важливий процес для українських підприємств. Останнім часом в Україні все більша увага приділяється питанням підвищення рівня інновацій: застосовуються відповідні інструменти економічної та фінансової політики, створюються сприятливі створення організаційно-юридичні умови. Метою таких зрушень є створення прогресивної конкурентноздатної на світових ринках інноваційної продукції. Це зумовлює зміни в системі управління підприємствами, адекватні зовнішньому конкурентному середовищу. Тому важливо звернути особливу увагу на розробку такого механізму управління, який би не тільки створив сприятливі умови для ефективного функціонування підприємств, а й забезпечив йому високий рівень конкурентоспроможності.

Питаннями управління конкурентоспроможністю займалися як закордонні, так і вітчизняні вчені-економісти: Азоєв Г., Ансофф І., Андрійчук В., Бойко В., Воронкова А., Гайдуцький П., Градов А., Дем'яненко С., Зіновчук В., Зорян Е., Котлер Ф., Костусєв О., Мойсеєва Н., Портер М., Решетникова І., Романов А., Симонова Н., Томпсон А., Фатхутдінов Р., Шагурін А., Шнипко О. Юданов А., Ярошенко Ю. та ін. Але незважаючи на значну кількість праць у даній сфері, багато питань потребують подальшого розвитку, зокрема недостатньо вивчені процеси управління конкурентоспроможністю національних товаровиробників – не існує універсальної методики та схеми оцінки конкурентоспроможності.

Найбільш узагальнено конкурентоспроможність підприємства можна визначити як потенційну або реалізовану здатність економічного суб’єкта до ефективного довготривалого функціонування у релевантному зовнішньому середовищі. З точки зору системного підходу конкурентоспроможність може бути представлено у вигляді властивості виробничо-економічної системи (якою і є підприємство) змінювати траєкторію розвитку або визначений режим функціонування в процесі адаптації до впливів зовнішнього середовища з метою збереження і розвитку вже наявних, або створення нових конкурентних перева [3].

Загальний порядок дослідження, оцінки та, в цілому, управління конкурентоспроможністю підприємства охоплює такі принципові етапи:



    • вияв чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства, та оцінка їх значимості;

    • групування чинників, аналіз їх внутрішньогрупових та міжгрупових взаємозв’язків;

    • оцінка впливу обраних для дослідження чинників та кількісне визначення цього рівня;

    • прогнозування змін включених у модель чинників;

    • прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства;

    • з’ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності;

    • розробка комплексу заходів по підвищенню конкурентоспроможності;

    • оцінка прямих та опосередкованих витрат на реалізацію розроблених заходів;

    • вибір критерію ефективності заходів по підвищенню конкурентоспроможності підприємства;

    • визначення ефективності розроблених заходів та вибір оптимального комплексу регулюючих впливів;

    • прийняття відповідних управлінських рішень [4].

Усі існуючі методи управління конкурентоспроможністю можна класифікувати за наступними критеріям: ступенем об'єктивності результатів оцінки; підходом до оцінки (якісна чи кількісна). До якісних методів оцінки конкурентоспроможності можна віднести об'єктивні моделі оцінки конкурентних сил і ціннісні ланцюги (п'ятифакторна модель, «ромб», ланцюжок цінностей М.Портера), моделі стратегічного аналізу (STEP-аналіз, SWOT-аналіз), а також суб'єктивні матричні методи (матриці BCG, GE / McKinsey, ADL). Суб'єктивність матричних методів обумовлена тим, що вони відображають рівень конкурентоспроможності об'єкта (підприємства) лише в чітко окреслених рамках галузі. Крім того, такі моделі, як правило, сильно спрощені. Тому більш точну оцінку можна отримати, якщо враховувати більшу кількість параметрів, які впливають на привабливість і конкурентний статус. Разом з тим всі якісні методи оцінки - моделі структурного аналізу, стратегічного аналізу, а також матричні методи - достатньо універсальні, їх можна застосовувати для оцінки конкурентоспроможності об'єктів різних галузей народного господарства [2].

До кількісних методів оцінки конкурентоспроможності можна віднести суб'єктивні методи експертних оцінок, що базуються на інтуїції, бачення, професіоналізм експерта (оцінка конкурентної сили компанії за методикою А.А. Томпсона мл. Та А.Дж. Стрикленд III та ін); а також об'єктивні розрахункові і розрахунково графічні методи (диференціальні, комплексні і т.д.). Об'єктивні методи більш трудомісткі і вимогливі до наявності певної інформації, однак дають більш точні результати. Однак експертні оцінки достатньо годину то застосовується в управлінській діяльності [5].

Усі вище перераховані методи оцінки конкурентоспроможності є статичними, але слід зазначити необхідність вивчення конкуренції в динаміці. Традиційно всі події, в тому числі і конкурентні, зовнішні і внутрішні по відношенню до суб'єктів ринку розглядаються або як випадкові, або як детерміновані. У даний час завдяки розвитку теорій синергетики, хаосу і теорії фракталів стає очевидним, що соціально-економічні системи характеризуються локальною випадковістю і глобальним детермінізмом.

Нормальний розподіл досить широко використовується для прогнозування цін і прибутків. Однак цей розподіл застосовується для моделі ідеальних ринків і не враховує змін математичного сподівання і дисперсії в часі.

Очевидно, що всі умови стохастичності не дотримуються ні на одному реальному ринку. Крім того, гіпотеза ефективного ринку не пояснює причин крахів на ринку. Для більш точного прогнозування процесів конкурентної динаміки пропонується використання гіпотези фрактального ринку. Фрактальна теорія управління конкурентоспроможністю на основі конкурентної динаміки допомагає поглянути на процес забезпечення конкурентоспроможності національної економіки з іншої точки зору: можлива побудова фрактальних діаграм, які представляють загальну конкурентну та інноваційну поведінку суб'єктів ринку, а не показують її абсолютне значення в певний момент часу [1].

Таким чином, існують проблеми вибору універсального показника і набору чинників конкурентоспроможності підприємства, подолання суб'єктивізму при її оцінці, а також вивчення процесу конкурентної динаміки. Зазначені недоліки існуючих підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств обумовлюють невисокі можливості практичного застосування більшості з них.

Отже, на даний час відсутня загальноприйнята методика оцінки конкурентоспроможності підприємства. У зв'язку з цим важливою постає задача аналізу існуючих методик задля їх удосконалення або розробки нових методів, за допомогою яких у подальшому буде можливо визначення рівеня конкурентоспроможності підприємств з найменшою похибкою результатів оцінки.

Література

1. Загорна Т.О. Концептуальные основа использования динамического подхода в теории конкуренции [Електронний ресурс]: Національна бібліотека України ім. Вернадського В.І. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/mre/2010_3/3_8.pdf

2. Кириченко Л. Механізм управління конкурентоспроможністю підприємств [Електронний ресурс]: Національна бібліотека України ім. Вернадського В.І. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vknteu/2009_1_2/8.pdf

3. Портер М. Е. Стратегія конкуренції / М. Е. Портер: [пер. з англ. А. Олійник, Р. Спільський]. – К. : Основа, 1997. – 390 с.

4. Управління конкурентоспроможністю підприємства: [навчальний посібник]/ [Клименко С.М., Дуброва О.С., Барабась Д.О. та ін.]. – К.: КНЕУ, 2006. – 527 с.

5. Фещур Р. В., Лебідь Т. В., Самуляк В. Ю. Методи оцінювання конкурентоспроможності підприємств [Електронний ресурс]: Національна бібліотека України ім. Вернадського В.І. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/nvvnu/ekonomika/ 2010_4/R3/Feshchur.pdf


МОДЕЛЮВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Горонькіна Владислава Генадіївна, магістр ДВНЗ «Донецький

національний технічний університет»
Тарасова Олена Олександрівна,

к.е.н, доцент ДВНЗ «Донецький

національний технічний університет»

vladislavagoronkina@mail.ru
Сучасні умови ринкової економіки неминуче ставлять підприємства перед необхідністю працювати за законами і вимогами ринку, пристосовуючи всі сторони своєї виробничо-господарчої і збутової діяльності до мінливої ринкової ситуації і запитів споживачів, змагаючись при цьому з конкурентами.

Проектувати, виготовляти, реалізувати й обслуговувати конкурентоспроможну продукцію, яка має певні переваження перед конкурентами за своїми якісними та ціновими характеристиками – актуальне завдання підвищення конкурентного статусу підприємства. Як наслідок, особливої актуальності набуває розробка моделей і методів оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств.

Різноманітні методи оцінки і аналізу конкурентоспроможності підприємств досліджували у своїх роботах вітчизняні та зарубіжні вчені. Вагомий вклад в теорію і практику оцінки конкурентоспроможності внесли такі вчені як Є.Голубков, М.Долинська, Е.Долан, Д.Еванс, К.Ішикава, Ф.Котлер, В.Макаров, А. Романова, М.Портер, Н.Хойер, С.Фішер, Р.Фатхутдинова та ін.

Однак, не зважаючи на велику кількість робіт, розроблені моделі і методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств є недостатніми, що і зумовило вибір напряму даного дослідження.

Оскільки основною метою розробки методів конкуренції підприємства є забезпечення конкурентних переваг, остільки необхідно обрати такий варіант забезпечення конкурентних переваг, який би дозволив завоювати уподобання споживачів, що дозволить забезпечити як економічну безпеку підприємства, так і досягнення прийнятних результатів. Позитивний ефект конкуренції залежить від умов, в яких вона діє. Взагалі, виділяють три основних передумови, наявність яких необхідна для функціонування механізму конкуренції:


  1. рівність економічних агентів, які діють на ринку;

  2. характер виробленої продукції;

  3. свобода входу на ринок та виходу з нього.

Метою даного дослідження є розробка концептуальної моделі оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, яка базується на методах системного аналізу. Попереднє дослідження наявних методик оцінки конкурентоспроможності підприємств дозволило зробити висновок, що найбільш об’єктивну оцінку можна отримати за допомогою методу комплексної оцінки.

Метод комплексної оцінки включає в себе визначення показників конкурентоспроможності підприємства. Розробка концептуальної моделі оцінки конкурентоспроможності підприємства заснована на теорії ефективної конкуренції. Так Е. Мотлок, пропонує розглядати такі показники конкурентоспроможності: фінансове положення підприємства, ефективність виробничої діяльності підприємства, ефективність збуту товару, конкурентоспроможність товару [3].

Для розрахунку коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства (Скс) визначаються вагові коефіцієнти усіх показників конкурентоспроможності. Визначення проводиться методом експертного оцінювання, використовуючи метод парних порівнянь.

Розрахунок коефіцієнту конкурентоспроможності проводиться:



Скс1вд+ к2фп3зт4кст , (1)

де Евд – критерій виробничої діяльності,



Ефп – критерій фінансового положення,

Езт – критерій збуту товару,

Екст – критерій конкурентоспроможності товару,

к1+ к2+ к3+ к4=1.

При розрахунку коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства слід дотримуватися наступних кроків: обчислення одиничних показників конкурентоспроможності підприємства, обчислення критеріїв конкурентоспроможності, обчислення коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства [4].

Але одним з найважливіших етапі є аналіз внутрішніх факторів конкурентоспроможності підприємства, вплив яких можна проаналізувати з використанням концептуальної моделі (рис. 1), яка дозволяє виявити основні фактори і взаємозв’язки, що впливають на результуючий показник. Результуючим показникам в концептуальній моделі є рівень конкурентоспроможності підприємства. В якості вхідних змінних виділимо ціну товару, обсяг продажу товарів, собівартість товару, якість товару, термін поставки, вкладення у виробництво.

Рис.1. Концептуальна модель факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства

Побудована модель має посилюючі та стабілізаційні контури. Контур підсилює відхилення, якщо всі його дуги додатні, або він містить парне число негативних дуг. Збільшення (зменшення) будь-якої змінної в цьому контурі, наприкінці призводить до її наступного збільшення (зменшення). Контур може протидіяти відхиленню за рахунок від’ємного зв’язку. Збільшення будь-якої змінної в цьому контурі в кінцевому рахунку призводить через інші змінні контуру до зменшення змінної і навпаки.



Посилюючі контури:

  1. 1 4 5 1. Підвищення рівня КС підприємства призводить до збільшення об’ємів продажу товарів. За рахунок цього підвищуються вкладення в виробництво, що підвищує рівень КС підприємства.

  2. 4 3 2 4. Збільшення об’ємів продажу знижує собівартість продукції, дає можливість зменшити ціну і за допомогою цього збільшити об’єми продажу.

  3. 4 5 9 3 2 4. Зменшення об’ємів продажу товару зменшує вкладення у виробництво, що понижує якість виробництва. Неякісне виробництво збільшує собівартість товару, що підвищує його ціну та зменшує об’єми продажу.

  4. 1 4 5 9 8 6 1. Зниження рівня КС підприємства зменшує об’єми продажу та, відповідно, вкладення у виробництво. Знижується якість виробництва, товар стає менш якісним, його КС понижується і рівень КС підприємства знижується.

Стабілізаційний контур:

  1. 4 5 9 8 2 4. Збільшення об’ємів продажу збільшує вкладення у виробництво, що підвищує якість виробництва. За рахунок цього зростає якість товару, збільшується його ціна і це призводить до зменшення об’ємів продажу.

На основі концептуальної моделі в подальших дослідженнях буде розроблена системно-динамічна імітаційна модель оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

Також необхідно зауважити, що подальші дослідження повинні бути направлені на розробку механізмів оцінки конкурентоспроможності підприємства, які дозволять розробити управлінські рішення, які стосуються підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства. Ще одним направленням досліджень може бути розробка інформаційно-аналітичної системи оцінки конкурентоспроможності підприємства, що дозволить зменшити втрати інформації між різними рівнями управління. Це зробить прийняття рішень більш оперативним та обґрунтованим.




Література

  1. Портер М. Международная конкуренции: Пер. с англ. / Под ред. В.Д. Щетинина. – М.: Международные отношения, 1993. – 896 с.

  2. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление / Р.А. Фатхутдинов. – М.: ИНФРА-М, 2000. 312 с.

  3. Млоток Е. Принципы маркетингового исследования конкуренции на рыке [Электронный ресурс]//Режим доступа: http://www.marketing.spb.ru/read/m3/6.htm.

  4. Гринько Т.В. Фактори конкурентоспроможності підприємств / Т.В. Гринько // Держава та регіони. – 2004. – №2. – С.50–53.


ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ В КРАЇНІ ТА СВІТІ
Грубська Катерина Володимирівна

студентка Криворізького факультету ДВНЗ «Запорізький національний університет»
Васильєва Світлана Іванівна, к.е.н., ст. викладач Криворізького факультету ДВНЗ «Запорізький національний університет» kurhatova@mail.ru

Історія виникнення і розвитку теорій управління налічує понад сім тисяч років. Досвіду управління набули ще жерці, які вели торгівельні операції, ділове листування та комерційні розрахунки. У часи фараонів був виданий кодекс законів управління, який містив порядок контролю і відповідальність за виконання тієї чи іншої роботи. Перші цивілізації характеризувалися традиційним методом розподілу ресурсів, що ґрунтувався на традиціях і звичаях. У рабовласницькому та феодальному суспільствах переважав командний розподіл. Для економіки цього періоду притаманним було управління на основі контролю за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення подій [1].

Незважаючи на давню історію практики менеджменту, він як наукова дисципліна сформувався у відповідь на виклик автоматизації виробництва і став визнаним і широко розповсюдженим тільки на початку минулого століття. У 1911 році Ф. У. Тейлор опублікував свою працю "Принципи наукового управління", яка вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження.

Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали: етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва - школа наукового управління (1885 - 1929 pp.), школа "фордизму" (1899 - 1945 pp.), класична або адміністративна школа (1920 - 1950 pp.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій; етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків - школа психології та людських відносин (1939-1950 pp.), школа поведінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини минулого століття) — пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом; етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики; етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х років минулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин; етап комп'ютеризації управлінських процесів (з 1980-х pp.) - пов'язаний із розвитком інформаційних та комп'ютерних технологій.

При цьому були сформовані системи менеджменту на основі екстраполяції, передбачення змін, гнучких екстрених рішень. Варто зазначити, що за цей період розподіл ресурсів у суспільстві трансформувався від чисто ринкового до регульованого (державою) ринкового методу.

У кожній країні формується власна національна система менеджменту, яку використовують різні організації. Це зумовлено історичними особливостями розвитку нації, культурою, традиціями, суспільно-економічним устроєм держави, менталітетом, домінуючими релігіями, територіальним розміщенням тощо. Тому окремі елементи менеджменту, які є надзвичайно ефективні в одній країні, можуть виявитись зовсім непридатними для застосування в інших країнах [3].

В Україні управлінська наука розвивалася в межах підходів які планувалися в колишньому радянському союзі.

Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:

Перший період (жовтень 1917р. - березень 1921р) Розроблялись форми І методи державною централізованого у правління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та Державне регулювання.

Другий період (1921-1928 рр.) Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з’явились трести І синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

Третій період (1929-1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва: увагу приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

Четвертий період (1946-1965 рр.) Характеризується пошуком нових форм функціонування І взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до, поглиблення адміністрування.

П'ятий період (1965-1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи шляхом посилення ропі економічних методів управління. Цей етап довів неефективність реформ, які проводяться в межах адміністративно-командної системи.

Шостий період (1975-1988 рр.) Характеризується зростаючим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка складалась в економіці СРСР. Він довів необхідність радикальної зміни економічних відносин, до корінних економічних реформ.

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М. Туган-Барановський, який опублікував низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. У 1904 р. у журналі “Мир божий” він опублікував статтю “Психологічні фактори суспільного розвитку”[3], у якій описав значення соціальних і психологічних чинників в економічному розвитку. Тобто, задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 рр.) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше. Іншими словами, потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети. Значно пізніше, вивчаючи мотивацію поведінки людей через потреби, психологи з’ясували, що загальнолюдські потреби поділяються на первинні і вторинні.

Найважливішим стимулювальним мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство, а не спрагу до фізичних насолод. Отже, М.Туган-Барановський, а не американський вчений А.Маслов започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі “піраміди потреб” [2].

Теорія та практика менеджменту демонструють чітко сформовані підходи в управлінні - японську та американську модель менеджменту. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від неї.

Необхідно зазначити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення систем менеджменту. Багато чого із японського досвіду управління використовується, наприклад, у США та Західній Європі. Відмінності у практиці менеджменту в різних країнах стають менш очевидними.

Для створоння та реалізації "власної" моделі менеджменту, яка надасть Україні найвищий результат, доцільно: вивчати теорію прогресивної управлінської практики вітчизняних підприємств. При цьому особливу увагу слід приділяти культурним і соціально-історичним факторам, що зумовили або вплинули на розвиток ефективних управлінських систем; вивчати передову управлінську практику за кордоном. Головне при цьому зрозуміти принципи, покладені в основу систем управління компаніями, ефективність управління якими безсумнівна; на основі сказаного вище - створити системи управління конкретним об'єктом. Тут важливо підкреслити саме створення, а не запозичення; необхідно прагнути до систем, які переважають вже існуючі за переліком параметрів, а також систем, що передбачають очікувані зміни у світовому бізнес-середовищі Практика свідчить, що японська промисловість нічого не запозичила у Заходу в цілісному та незмінному вигляді. Все цінне вона переймає, вдосконалює і лише після цього впроваджує.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал