Зміст зміст секція моделі І методи ефективного стратегічного планування соціально-економічного розвитку



Сторінка11/13
Дата конвертації08.12.2016
Розмір2.94 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ТОРГІВЛІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ
Серветник-Царій Валентина Вікторівна,

аспірант Львівської комерційної академії

e-mail: d_natka@ukr.net
Шевчик Богдан Михайлович,

к.е.н., доцент Львівської комерційної академії
Функціонування торговельних підприємств та організацій споживчої кооперації України в сучасних умовах відбувається на тлі складної загальної економічної ситуації з однієї сторони, та в умовах динамічного розвитку конкуренції, особливо в сфері торгівлі, з іншої. На ХХІ (позачерговому) з’їзді споживчої кооперації України відмічено проблеми, пов’язані із неефективним використання потенціалу системи, зумовленим посиленням тиску конкурентів. При цьому відмічено, що перевагами конкурентів є сучасні методи ведення бізнесу: «З року в рік на українському ринку зростає конкуренція, з'являються нові виробники, торговельні мережі, підприємства послуг, які використовують сучасні ефективні форми та методики організації і ведення бізнесу, залучають значні інвестиції у свій розвиток» [1]. Таким чином, запровадження новітніх методів управління постало гострою проблемою на шляху до реформування та забезпечення розвитку торгівлі споживчої кооперації в сучасних умовах.

Як свідчить зарубіжний досвід та практика господарювання сучасних успішних суб’єктів господарювання, важливу роль на шляху до досягнення успіху (рентабельності, конкурентоспроможності тощо) відіграє вироблення та реалізація дієвої стратегії управління потенціалом підприємства. Дане питання вивчали такі вчені, як І. Ансофф, А. Томпсон і Д. Стрікленд, а також вітчизняні дослідники даної категорії: З. С. Шершньова, С. В. Оборська, М. І. Каширин та ін. Стратегічні засади управління діяльністю підприємств та організацій споживчої кооперації в різних аспектах розглядали такі вчені як В. В. Апопій, Б. М. Мізюк, О. О. Ільчук. Однак, досі не існує дієвих стратегій управління потенціалом торгівлі споживчої кооперації, реалізованих на практиці, насамперед, через відсутність теоретичних розробок, які б відповідали вимогам сучасності та враховували специфіку організації та господарської діяльності торговельних підприємств споживчої кооперації.

Сучасні суб’єкти господарювання як зарубіжні, так і провідні вітчизняні успішно впроваджують в практику управління новітні підходи, зокрема:


  • систему збалансованих показників (Balanced Scorecard), запропоновану американськими вченими Нортоном і Капланом;

  • систему поліпшення та вимірювання продуктивності Productivity Measurement and Enhancement System (ProMES);

  • концепцію внутрішнього ринку (Hewlett Packard);

  • вимірювання досягнень компанії «Ернст & Янг».

Проте, детальний розгляд переваг і недоліків розробки і реалізації стратегій відповідно до названих підходів, дозволяє стверджувати, що, з врахуванням специфіки організації господарської діяльності та управління в торгівлі споживчої кооперації, найбільш доцільним є застосування системи збалансованих показників. Специфіка організації діяльності торговельних підприємств споживчої кооперації України полягає у:

  1. особливостях організації та управління, які полягають у існуванні ієрархії та підпорядкування на всіх рівнях;

  2. особливостях організації та здійснення економічної роботи, яка полягає в традиційному формуванні планових показників, здійсненні аналізу господарської діяльності та існуванні в системі мотивації проведення такої роботи;

  3. особливостях формування кадрового потенціалу, який, не зважаючи на виникаючі в сучасних умовах проблеми, залишається компетентним і відповідальним.

Ідея стратегічного управління потенціалом торговельного підприємства через реалізацію системи збалансованих показників полягає в необхідності розробки ключових показників, цільові орієнтири по яких потрібно встановити на тривалу перспективу, з розбивкою по періодах та підрозділах та встановити постійний моніторинг ходу реалізації такої стратегії.

При цьому, при визначенні основних стратегічних показників доцільно дотримуватись таких принципів:



  1. Доступність, простота практичного застосування. Це, насамперед, стосується кількості обраних показників для дослідження та їх відповідності меті управління. На думку Р. Каплана, одного із основоположників теорії управління підприємством на основі збалансованої системи показників, «класичний набір складається із 22-25 показників» [2, с. 31]. Це дозволить уникнути зайвої трудомісткості та перевитрат фінансових, трудових і часових ресурсів. Крім того, показники повинні бути достатньо зрозумілими широкому колу користувачів і якомога повніше характеризувати досліджуваний об’єкт.

  2. Комплексність. Потенціал торговельного підприємства є його складовою частиною і не діє відокремлено. В процесі стратегічного управління потенціалом торговельного підприємства не можливо не враховувати цілі та цінності торговельного підприємства, фактори зовнішнього середовища, особливості його організаційного, господарського механізмів.

  3. Інформаційне забезпечення розробки стратегії управління потенціалом торговельного підприємства повинно бути достовірним, повним та ґрунтуватись на доступній інформації. Статистична та фінансова звітність торговельних підприємств містить регламентовані фінансові-економічні показники, яких недостатньо для проведення діагностики стану та розвитку потенціалу. Джерелами інформації повинні служити дані управлінського обліку, різноманітні позаоблікові дані: статут, установчі документи, кадрова документація, бізнес-план, поточні плани діяльності підприємства, інформація про конкурентів, господарське та податкове законодавство України.

  4. Цільове спрямування. В результаті проведення комплексу заходів повинна бути сформована стратегія управління потенціалом, як складова стратегії підвищення ефективності господарювання. Відтак, стратегія повинна формуватись в розрізі всіх складових потенціалу.

  5. Універсальність. Як відомо, різноманітні зовнішні та внутрішні фактори впливають на формування потенціалу торговельного підприємства. Запропонована методика формування стратегії управління потенціалом повинна підходити для будь-якого торговельного підприємства, незалежно від особливостей формування капіталу, організаційно-правової форми, системи оподаткування, товарних ринків та умов функціонування.

При цьому, розробити показники стратегічного управління потенціалом торговельних підприємств споживчої кооперації пропонується відповідно до складових, запропонованих О.О. Ільчук [3]: виробнича, трудова, фінансова та клієнтська.

Таким чином, торговельні підприємства споживчої кооперації отримають повну інформацію про стан потенціалу своїх підприємств, його розвиток та близькість до цільового орієнтира. Правильний і обґрунтований вибір показників, скоординованість дій менеджменту на всіх рівнях управління торговельних підприємств споживчої кооперації дозволить реалізувати першочергове завдання ХХІ з’їзду споживчої кооперації України – «Підвищення ефективності господарської діяльності споживчої кооперації» [1] та підвищення її конкурентоспроможності.



Література

  1. Постанова ХХІ (позачергового) з’їзду споживчої кооперації України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nau.ua/index.php?page=hotline&file=416219-04102012-0.htm

  2. Kaplan R.S., Norton D.P. Die strategiefokusierte Organisation: Fuhren mit der Balanced Scorecard / R. S. Kaplan, D. P. Norton //- Stuttgart, 2001. – 325 s.

  3. Мізюк Б. М. Економічний потенціал торговельного підприємства: структура, оптимізація, стратегічне управління / Б. М. Мізюк, О. О. Ільчук, С. Т. Дуда. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2011. – 260с.


Модель формування конкурентного потенціалу підприємств роздрібної торгівлі споживчої кооперації України
Сімонова Вероніка Сергіївна

к.е.н., доцент, докторант, Інституту регіональних досліджень НАН України

e-mail: s.v.s.125@mail.ru
Динаміка процесів, які відбуваються сьогодні в економічному житті держави, не можуть не позначитися на всіх її сферах. Особливої уваги при цьому заслуговує система споживчої кооперації України [1]. У зв’язку з цим зазначимо, що хоча система споживчої кооперації в Україні та світі і переживає значні економічні перетворення, однак у країнах Центрально-Східної Європи кооперативний рух залишається досить поширеним, про що свідчить значна кількість високоефективних кооперативів. У Румунії зайнято в кооперації майже 23 % населення, в Латвії, Молдові, Словенії, Словаччині, Чехії 11–14 %, а частка членів кооперативів у загальній чисельності зайнятих сягає від 25 до 50 %. Дослідження тенденцій розвитку кооперативного сектора виявило такі особливості цього процесу:

  • держава сприяє кооперативній діяльності, усвідомлюючи значення кооперативів як для розвитку національної економіки в перехідний період, так і для інтеграції національних економік у світове господарство;

  • кооперативні організації розвинених країн ЄС підтримують трансформаційні процеси в кооперативах Центрально-Східної Європи з метою їх пристосування до вимог глобалізованого світового господарства;

  • кооперативи Центрально-Східної Європи, застосовуючи позитивний досвід кооперативів країн з розвиненою економікою і використовуючи прогресивні інноваційні методи і форми діяльності, підвищують свою конкурентоспроможність на національному та світовому ринках.

З усіх підсистем кооперативного сектора в Україні споживча кооперація є найбільш структурованою і організаційно оформленою. Цей вид кооперації діє як соціально-економічна система, його діяльність є диверсифікованою, що є характерною рисою розповсюджених у розвинених країнах багатофункціональних кооперативів. Діяльність споживчої кооперації охоплює гуртову та роздрібну торгівлю, заготівлі, виробництво, будівництво, транспорт, освіту, надання послуг і зовнішньоекономічну діяльність. Разом з тим, зазначимо, що найбільш гострими проблемами сучасного розвитку споживчої кооперації в Україні є [2, 3]:

  • недостатня адаптація до ринкових форм і методів господарювання;

  • істотне руйнування ресурсного потенціалу кооперації в умовах глобальної кризи перехідного періоду;

  • важкий соціальний стан сільського населення, складна соціально-демографічна ситуація, низький соціально-культурний рівень розвитку села.

Для розв’язання цих і інших проблем, що нині виникають у підприємств споживчої кооперації, на нашу думку, необхідно виробити ефективну стратегію управління формуванням економічного потенціалу.

Слід зазначити, що процес вироблення стратегії не завершується негайним комплексом дій. Зазвичай він має прояв у встановленні загальних напрямків, що координуватимуть діяльність торговельного підприємства на шляху до зміцнення його ринкових позицій.

Сформульована стратегія управління має бути використана для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії у процедурі пошуку полягає у тому, щоб, по-перше, допомогти сконцентрувати увагу вищого керівництва підприємства споживчої кооперації на певних можливостях, по-друге, відкинути всі інші можливості як такі, що не сумісні зі стратегією.

Ми вважаємо, під час формулювання стратегії неможливо передбачити всі можливості, що виникнуть у процесі її реалізації. Як тільки починають відкриватися конкретні альтернативи, з’являється і більш конкретна інформація, яка може поставити під сумнів обґрунтованість першочергового стратегічного вибору. Тому успішна розробка та використання стратегії неможливі без ретельного дослідження чинників внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування торговельного підприємства.

Так, стан макросередовища впливає на формування стратегій наступним чином: політико-правові фактори – формують правові засади використання конкурентних інструментів; економічні фактори – зміцнюють/руйнують купівельну спроможність потенційних ринків, впливають на економічну стабільність підприємства; соціальні фактори – визначають рівень прав та свобод суб’єктів ринку, формують ментальність суспільства; стан розвитку комунікаційної інфраструктури – визначає потенційні комунікаційні можливості підприємств у сфері зміцнення конкурентного статусу.

Ринкова ситуація також має вплив на формування стратегій, зокрема, розмір ринку підприємства та його потенціал – визначають готовність цільових аудиторій до реалізації нових управлінських заходів, що будуть розроблені; сегментація – залежно від стратегії охоплення ринку підприємством (диференціація, масовий маркетинг, концентрація) відбувається відповідне формування маркетингового бюджету та програми; шукані зиски – в залежності від основної мети діяльності підприємства (отримання прибутку, завоювання певної частки ринку, утримання існуючих позицій тощо) формується відповідна конкурентна стратегія; вимоги замовників товарів/послуг – чим ближче стратегія охоплення ринку наближається від масового до концентрованого розповсюдження товарів/послуг, тим більше зростають вимоги замовників продукції до всього комплексу маркетингу; товари/послуги-замінники – за їх відсутності конкурентні стратегії є більш націлені на встановлення зв’язків з цільовими аудиторіями, а не на конкурентну боротьбу, у свою чергу, чим більша кількість товарів-замінників присутня на ринку, тим “жорсткіші” та більш агресивні є сценарії; потенційно нові учасники ринку – нейтралізувати їхню вагомість підприємства, що давно існують на ринку намагаються конкурентними стратегіями формування лояльності та прихильності до своїх товарів/послуг; тенденції в галузевих прибутках – прибутковість тієї чи іншої галузі прямо визначає рівень державних та муніципальних асигнувань на розвиток підприємств, це, у свою чергу, позначається і на бюджеті відповідного підприємства.

Стан громадської думки, безперечно, позначається на стратегічній спрямованості конкурентної діяльності. Він має вплив через такі компоненти: рівень інформованості громадськості щодо діяльності підприємства – визначає, яку стратегію (чи їх поєднання) слід застосувати в подальшому (переконання, нагадування, привернення уваги, утримання позицій тощо); стан оціночної компоненти громадськості – виходячи з рівня культури та добробуту у суспільстві існує певний рівень самооцінки та оцінки суспільних подій і процесів (апатичний, агресивний, толерантний, доброзичливий, диктаторський тощо), даний погляд розповсюджується і на ринкові заходи підприємств та організацій; стан особисто-емоційної компоненти – емоційна зрілість, врівноваженість та життєвий досвід кожного індивіда формують відношення певних кіл громадськості до підприємства.

Вагомим зовнішнім чинником діяльності підприємства виступають його безпосередні конкуренти. На вибір стратегій вони мають певний вплив через такі елементи: показники ринкового функціонування конкурентів - чим вони кращі та більш рентабельні, тим більшою є потреба у активізації конкурентних заходів підприємства; здібності конкурентів – у разі їх більш якісних показників підприємству слід активно розвивати навички, орієнтуватися на допомогу професійних консультаційних посередників на ринку товарів/послуг, якщо підприємство знаходиться у більш виграшному становищі від конкурентів, слід утримувати та удосконалювати існуючий механізм функціонування; стратегії та наміри конкурентів – потрібно весь час відстежувати зазначені складові, щоб уникнути повторювання (у разі їх не конкурентоспроможності), чи вдало наслідувати методами бенчмаркінгу їхні здобутки.

Поведінка кінцевих споживачів товарів/послуг впливає на вибір стратегій через такі аспекти: профілі споживачів – тобто, психологічні особливості цільового ринку, повинні обов’язково враховуватися при плануванні діяльності; наміри споживачів – відношення до товарів/послуг підприємства, можливі їх прогнозні зміни, звичайно, визначають набір конкурентних стратегій; ступінь інформованості споживачів – впливає на характер комунікаційної підтримки конкурентних стратегій; ступінь прихильності громадській думці – якщо певні громадські судження не є нав’язаними засобами масової інформації, органами влади тощо ступінь прихильності споживачів до них буде високою, тобто виникає можливість більш ефективної реалізації розробленої конкурентної стратегії.

Внутрішні чинники мають безпосередній та керований вплив на формування стратегій торговельного підприємства споживчої кооперації.

Врахування зазначених зовнішніх і внутрішніх чинників, на нашу думку, надасть можливість торговельним підприємствам формувати раціональні стратегічні альтернативи, що дозволять ефективно функціонувати на ринку товарів та послуг.

Література

1. Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004-2015рр.) / кер.авт.кол.С.Г.Бабенко. - К.: Укоопспілка, 2004. - 62 с.

2. Малин А.С. Исследование систем управления: [учеб. для вузов.] / А.С. Малин, В. И. Мухин. - 2-е изд. - М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2005. - 400 с.

3. Модель економічного зростання України в умовах дефіциту ресурсів: матеріали роботи «круглого столу» / За ред. д.е.н., проф. А. І. Мокія – Львів: ЛФ НІСД, 2007. – 90 с.


МОДЕЛЮВАННЯ ДИНАМІКИ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ МЕТОДАМИ ФУР`Є- ТА ВЕЙВЛЕТ-ПЕРЕТВОРЕНЬ
Скрипай Вікторія Володимирівна, студентка Донецького національного технічного університету
Андрюхін Олександр Іванович,

с.н.с., к.т.н., доцент Донецького національного технічного університету

e-mail: bbcm0yo@gmail.com
Головною проблемою при прогнозуванні та аналізі фінансових часових рядів є побудова моделей, які найбільш точно відображають їх динаміку. Виникнення тих чи інших зовнішніх факторів, як правило, не відбивається в передісторії фінансових часових рядів, але викликає порушення їх динаміки. Саме в цьому полягає особливість практично всіх фінансових часових рядів.

Дослідження динаміки часових рядів дозволяють дати пояснення кризовим явищам в сучасних фінансово-економічних системах. Тому актуальним завданням є розробка методів виявлення періодичних коливань у фінансово-економічних часових рядах, а також побудова на їх основі моделей для ефективного прогнозування та попередження критичних явищ.

В даний час популярними є методи, засновані на вейвлет-перетворенні [1]. Останнім часом для вирішення вище поставленого завдання з'явився і розвивається такий напрямок, як еконофізика, основою якої є дослідження економічних явищ, об'єктів і систем методами фізики [2]. Остання породила методи аналізу частотних характеристик часового ряду [3].

Для прогнозування фінансових ринків за допомогою методів, заснованих на частотному розкладанні часового ряду, були взяті дані котирувань Forex за жовтень 2011року з періодичністю в добу, 4 години, 1 година, 30 хвилин, в залежності від кількості необхідних вхідний даних.

Перетворення Фур'є дає можливість дослідити амплітудно-частотну характеристику сигналу, що досліджується, але мас певні недоліки, зв'язані з задачами прогнозування. Зокрема, нульова фаза коливань в перетворенні Фур'є не дає можливість відтворити та спрогнозувати низькочастотний сигнали зі зміщенням фази, які частіше всього зустрічаються у реальних системах [3].

Так як використовувалося швидке Фур'є перетворення, то вхідні дані повинні дорівнювати 2m, відповідно були створені вибірки розміром 32, 64, 128, 512 і 1024 за жовтень 2011року. Розрахунки були проведені в програмному пакеті Maple 15.

Оскільки функція швидкого Фур'є перетворення в програмі Maple 15 працює з комплексними числами, то за дійсну у частину числа бралися котирування Forex, а уявна частина була відтворена за допомогою нульового масиву. Таким чином на виході ми маємо дійсну і уявну частини швидкого перетворення Фур'є. Ми розраховуємо потужність спектру при ШПФ. Результати моделювання можна побачити на рисунку 1.


Рис. 1. Потужність спектру при ШПФ
Аналізуючи рисунок 1 можна побачити, що виділяється одна частота швидкого Фур'є перетворення, яка є хибною, а отже за допомогою Фур'є перетворення не можна визначити поведінку початкової кривої даного часового ряду, бо він складається з випадкових компонент («білого шуму»).

Сам по собі вейвлет-аналіз по сенсу аналогічний Фур'є-аналізу: в обох випадках йдеться про представлення досліджуваного процесу у вигляді лінійної комбінації різних функцій, що іменуються базисом відповідного перетворення.

Вейвлет-аналіз представляє в порівнянні із спектральним Фур'є-аналізом наступний логічний крок: техніка виділення вікон для аналізу зі змінним розміром.

Кожен вейвлет має характерні особливості в часовому і частотному просторі, тому іноді за допомогою різних вейвлетів можна повніше виявити і підкреслити ті або інші властивості сигналу.

Тому для вейвлет перетворень погодинних котирувань були взяті основні сімейства дискретних вейвлетів, такі як Daubechies, Haar, Symlet, Coiflet, Biorthogonal Spline, Reverse Biorthogonal Spline та CDF. Для порівняння всі види вейвлетів були взяті з кількістю коефіцієнтів 8. 16 і 32. Всі розрахунки були проведені за допомогою програмного продукту Mathematica 8. Приклад вейвлет перетворення з різною кількістю коефіцієнтів представлений на рисунку 2.


Рис. 2. Вейвлет-перетворення Daubechies з коефіцієнтами а)8, б)16, в)32, г) разом

Для порівняння якості апроксимації були розраховані дисперсії для кожного з сімейств вейвлетів. А також, дисперсія для


лінійно-косинусоїдального тренду виду , коефіцієнти якого були розраховані за принципом метода найменших квадратів у програмі Maple. Результати розрахунків представлені у логарифмічній шкалі на рисунку 3.

Рис. 3. Співвідношення дисперсій різних вейвлетів


Отже, аналізуючи рисунок 3 можна побачити, що найбільш точно відтворює даний часовий ряд вейвлет Symlet з 32-ома коефіцієнтами. За ним майже нарівні йдуть сімейства вейвлетів Daubechies, Coiflet, CDF. Найгірше описує Reverse Biorthogonal Spline, але і він є точнішим ніж звичайний лінійно-косинусоїдальний тренд.

На основі отриманих даних, були отримані прогнозні значення на один наступний часовий період. Останнє значення масиву початкових даних копіювалося, а на виході отримували відповідне йому значення вейвлету, яке порівнювалося із реальним значенням.



Таблиця 1

Відхилення прогнозних даних від реальних, %


Вейвлет/

Коеф.


Haar

Daubechies

Symlet

Coiflet

Biorthogonal Spline

Reverse Biorthogona lSpline

CDF

8

0,499

1,727

0,706

1,383

1,688

7,367

1,467

16

0,186

1,805

1,317

1,744

1,558

4,512

1,759

32

0,399

0,038

0,225

0,036

0,491

1,708

0,120

Прогнозування показало, що найменше 0,036% відхилення від реальних даних дає Coiflet вейвлет, хоча найкращу дисперсію показував Symlet (у точності прогнозу він на другому місці 0,038%). Найбільше відхилення, як і очікувалось на основі аналізу дисперсій, показав Reverse Biorthogonal Spline 7,367%.

Таким чином, можна зробити висновок, що вейвлет-перетворення є прогресивним методом для прогнозування і аналізу фінансово-економічних часових рядів.

Література


  1. Дремин И.М., Иванов О.В., Нечитайло В.А. Вейвлеты и их использование [Текст] // Успехи физических наук, 2001. – Том 171, №5. – С. 465-501.

  2. Синергетичні та еконофізичні методи дослідження динамічних та структурних характеристик економічних систем.// Дербенцев В.Д., Сердюк О.А., Соловйов В.М., Шарапов О.Д. – Монографія. – Черкаси: Брама-Україна, 2010. – 287 с.

  3. Чабаненко Д. М. Дискретне Фур'є-продовження часових рядiв [Текст] // Системнi технологiї. Регiональний мiжвузiвський збiрник наукових праць. – Днiпропетровськ, 2010. – № 1 (66). – С. 114-121.



ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Станіславова Тетяна Володимирівна,

магістрант Львівської комерційної

академії
Городня Тетяна Анатоліївна,

к.е.н., доцент Львівської комерційної

академії

e-mail: gorodtan@ukr.net
Сучасна економічна ситуація характеризується потребою застосовування залучених коштів з різних джерел: інвестиційних фондів, коштів приватних інвесторів і особливо іноземних інвестицій. Тобто розробка і оцінка інвестиційного проекту займає одне з перших місць в умові успішної реалізації цього проекту в життя.

На сьогодні проблема полягає у тому, що на даний час інвестиційним проектам приділяється мало уваги: існує мала кількість організацій, що займаються їх розробкою,

Проблемам інвестиційної політики підприємства присвячені дослідження цілого ряду відомих вітчизняних і іноземних вчених-економістів.

Теоретико-методологічним засадам інвестиційної привабливості підприємства присвячені праці таких провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників як Г. Александер, І. Ансофф, В.І. Аньшин, І.Т. Балабанов, Г. Бірман, В. Бернес, І.О. Бланк, О.І. Волков, П.І. Гайдуцький, Т.Г. Глушкова, І.А. Гмошинський, А.В. Ідрисов, В.В. Ковальов, М.Н. Крейніна, Ю.І. Прилипко, П. Хавранек, С. Шмидт, А.Д. Шеремет та ін.

Трактування інвестиційної привабливості підприємства було запропоновано різними авторами. Так, Н.П. Макарій трактує інвестиційну привабливість підприємства як справедливу кількісну та якісну характеристику зовнішнього та внутрішнього середовища об’єкта [2], С.С. Донцов трактує як набір характеристик фінансової стійкості і економічної ефективності підприємства [1], В.Г. Федоренко трактує як «Економічний паспорт» підприємства, який містить дані про нього та його діяльність [5], А. Мозгоєв трактує як сукупність властивостей зовнішнього та внутрішнього середовища об’єкта інвестування, що визначають можливість граничного переходу інвестиційних ресурсів [4].

Отже, інвестиційна привабливість підприємства – це інтегральна характеристика підприємств з позиції перспектив розвитку, обсягу і можливостей збуту продукції, ефективності використання активів і їх ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стійкості. Тобто її можна охарактеризувати як доцільність вкладення в підприємство вільних грошових коштів [6].

З огляду методологічних підходів, ми з’ясували, що для діагностики інвестиційної привабливості підприємства проводиться аналіз його фінансового стану. Існує низка показників, які дозволяють на базі періодичної звітності підприємства оцінити його платоспроможність і фінансову забезпеченість. Це коефіцієнти ліквідності, показник забезпеченості власними коштами та інші.

Для комплексної оцінки інвестиційної привабливості підприємства використовують бальну систему, де кожний показник має свій рейтинг залежно від його значущості для аналізу. Добуток показника рейтингу і класу інвестиційної привабливості за даним показником у сумі отриманих балів визначає загальний клас інвестиційної привабливості підприємства [3].

В економічній літературі широко визнаний методологічний підхід І. О. Бланка до оцінки інвестиційної привабливості окремих підприємств. Він ґрунтується на визначенні послідовності етапів вивчення інвестиційного ринку при розробці стратегії інвестиційної діяльності й формуванні ефективного інвестиційного портфеля.

Аналіз і оцінку економічних показників певної сукупності підприємств слід здійснювати при визначенні інвестиційної привабливості підприємства однієї галузі, тоді як оцінку інвестиційної привабливості окремого підприємства проводять шляхом визначення середнього геометричного значення чотирьох показників: оборотності активів, прибутковості капіталу, фінансової стійкості, ліквідності активів. Шляхом пошуку максимальних індивідуальних оцінок аналітичних показників підприємств й вибору екстремальних інтегральних показників проводиться розрахунок усіх варіантів оцінок інвестиційної привабливості, а також ранжування підприємств однієї галузі. Згідно з отриманими показниками виділяються наступні групи: 1) інвестиційно привабливі підприємства; 2) низько інвестиційно привабливі підприємства; 3) інвестиційно непривабливі підприємства.

Для діагностики інвестиційної привабливості підприємства використовують інтегральне значення показника, яке визначається на основі ранжованого значення певного показника обраної групи та вагомості цього показника у даній групі.

Так, всі підходи щодо діагностики інвестиційної привабливості підприємства, як об’єкту інвестування, схиляються до врахування привабливості результатів фінансово-господарської діяльності, руху грошових коштів, стадії життєвого циклу підприємства та ступеня ризиків внутрішнього й зовнішнього середовища.

Таким чином, інвестиційна привабливість підприємства – це рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог інвестора щодо конкретного підприємства, яке може оцінюватися значеннями відповідних показників. Для успішного залучення інвестицій необхідно формувати інвестиційну привабливість підприємства, тобто створювати умови для використання інвестицій із забезпеченням максимального економічного та соціального ефекту від їх реалізацій при дотриманні встановленого рівня інвестиційного ризику.

Література


  1. Донцов С.С. Оценка инвестиционной привлекательности предприятия посредством анализа надежности его ценных бумаг / С.С. Донцов – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ippnou. ru/articlep.php?idarticle=001174.

  2. Макарій Н.П. Оцінка інвестиційної привабливості українських підприємств / Н.П. Макарій // Економіст. – 2001. – № 10. – С. 52.

  3. Машкин В.А. Управление инвестиционной привлекательностью реального сектора экономики / В.А. Машкин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bnews.narod.ru/economy/ management.htm.

  4. Мозгоев А. О некоторых терминах, используемых в инвестиционных процессах / А. Мозгоев // Инвестиции в России. – 2002. – № 6. – С. 48.

  5. Федоренко В.Г. Інвестування: [підручник] / В.Г. Федоренко. – К.: Алерта, 2006. – 443 с.

  6. Шарапова І.О. Дослідження інвестиційного росту підприємства / І.О. Шарапова // Економіст. – 2009. – №4. – С.31-33.

Статистичний аналіз природного руху міського та сільського населення України
Тертишна Лілія Сергіївна, студентка

Харківського національного економічного

університету

e-mail: make-up.lili-t@mail.ru
Аксьонова Ірина Вікторівна, к.е.н., доцент

Харківського національного економічного

Університету

e-mail:ivaksyonova@mail.ru
Демографічна ситуація в Україні характеризується тим, що впродовж останнього двадцятиріччя спостерігається зростання масштабів депопуляції за рахунок перевищення числа померлих над числом народжених. Ці процеси суттєво відмінні у міських поселеннях та сільській місцевості, що, здебільшого, є наслідком вікової структури населення. Загалом, у сільській місцевості демографічна ситуація складніша, ніж у міських поселеннях, оскільки існують суттєві відмінності в інтенсивності процесів природного руху, зокрема, значно вищий рівень смертності при нижчому рівні народжуваності.

Для сільського населення характерна більш висока частка осіб пенсійного віку, нижча, у порівнянні з міським населенням, частка осіб працездатного віку. Оскільки народжуваність і смертність у різних вікових групах різна, то особливості вікової структури помітно впливають на величину загальних коефіцієнтів народжуваності і смертності.

Проведений аналіз статистичної інформації демографічним підрозділом департаменту Організації Об'єднаних Націй з економічних та соціальних питань показав, що Україні прогнозують зменшення кількості населення до 29 мільйонів 959 тисяч. Нині ж ситуація така: за січень-вересень 2012 року українців поменшало на 58305 осіб, на 1 квітня 2011 року в Україні було 45,7 мільйона жителів, тоді як за даними перепису 1989 року – 51,45 мільйона. У статистичних підрахунках ООН Україна має сумні рекорди: серед 39 найбільш розвинених держав а Україні найменший природний приріст населення (–0,73 відсотка), найменша середня кількість дітей на одну жінку – 1,1 (вважається, що для нормальної зміни поколінь необхідно, щоб на 100 жінок народжувалося 215 дітей. В Україні цей показник становить 140 дітей), третє місце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення – на 39 відсотків [4].

Тільки за останні десять років внаслідок природного скорочення населення України зменшилось майже на 4 млн. осіб. Процеси депопуляції особливо інтенсивно відбуваються у сільській місцевості. Чисельність сільського населення у 2011 р. становила 14,2 млн. осіб (1989 р. – 17.1 млн. осіб). В Україні є вже сотні сіл, де не народжується жодної дитини впродовж року.

На рис. 1 зображена динаміка чисельності населення України у міській та сільській місцевостях [3].

Рис. 1. Динаміка чисельності населення України у міській та сільській місцевостях


Загалом можна стверджувати, що починаючи з 1991 року сформувалася стійка тенденція до збільшення загального коефіцієнта смертності в сільській місцевості, що має своє відображення на рівні природного руху населення у всій країні.

На рис. 2 представлена динаміка коефіцієнтів народжуваності, смертності міського та сільського населення [3].


Рис. 2. Динаміка коефіцієнтів народжуваності, смертності міського та сільського населення України
У міських поселеннях і сільській місцевості динаміка коефіцієнтів народжуваності має як періоди збігу тенденцій, при цьому значення коефіцієнтів зрівнюються, що можна спостерігати на початку та в кінці досліджуваного періоду, так і періоди із значними відмінностями.

Розглянемо природний рух населення на прикладі Борівського району Харківської області.

Для аналізу зміни показників природного руху населення за період 1995-2011 рр. [1, 2] були використані ряди динаміки чисельності народжених та померлих в Борівському районі. Аналіз динамічних рядів дозволив виявити низку закономірностей і тенденцій в природному русі населення.

Показники динаміки коефіцієнта народжуваності відображають стійку тенденцію до спаду з 1995 року по 2001 рік. Починаючи з 2002 року народжуваність в Борівському районі зростала до 2009 року. За 2010 рік спостерігався спад показника народжуваності, але у 2011 році народжуваність в районі збільшилась на 0,2‰ або на 2,7% порівняно з 2010 роком.

Показники динаміки коефіцієнта смертності відображають тенденцію до росту починаючи з 1996 року до 2008 року, невеликим виключенням був 1998 рік в якому спостерігалось найбільше зменшення смертності на 0,5‰ або на 3,4% порівняно з попереднім роком, але вже в 2011 році показник смертності в борівському районі зменшився на 0,5‰ або на 3,9% порівняно з 2010 роком.

Показники динаміки природного руху населення характеризують тенденцію спаду з 1995 року до 2005 року. Три роки поспіль з 2000 по 2002 роки, а потім ще і в 2005 році показник природного руху мав найбільше від’ємне значення (-7,6‰), невеликим виключенням були 2003 та 2004 роки (-7,5‰ та -7‰ відповідно). Починаючи з 2006 року показник природного руху населення почав зменшуватись та в 2009 році становив -4,2‰, тобто зменшився на 1,1‰ або на 20,6% порівняно з попереднім роком. В 2010 році природний рух населення знову збільшився на 0,2‰ або 3,3%.

Показники рівня смертності дітей віком до 1 року з 1995 року по 1997 рік були найвищими. З 2007 року зафіксовано зниження дитячої смертності порівняно з попередніми роками. В 2011 році коефіцієнт дитячої смертності знизився до рівня 38 ‰ порівняно з 2010 роком, в якому він становив 3,1 ‰.

Таким чином, депопуляційні процеси Борівського району потребують посилення уваги до підвищення рівня народжуваності та розвитку сім'ї, вдосконалення реалізації житлової політики з метою посилення її демографічної спрямованості, зокрема розвитку системи молодіжних житлових комплексів та молодіжних житлово-будівельних кооперативів, а також поліпшення здоров'я, зниження рівня смертності, збільшення тривалості життя населення, а саме створення умови для забезпечення доступу широких верств населення до засобів збереження та поліпшення здоров'я, якісного медичного та саноторно-курортного обслуговування.

Отже, демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку сільської місцевості, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси районних центрів, як фактор і водночас як результат їх функціонування.

Література

1. Статистичний щорічник «Міста та райони Харківської області у 2011 році». – Харків, 2012. – С. 42-56.

2. Головне управління статистики у Харківській області: www.kharkov.ukrtel.net.

3. Державний комітет статистики України: www.ukrstat.gov.uа 4. Щорічний аналітичний доклад. – К: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2009. – С. 43-72.


ПРИНЦИПИ МІЖГАЛУЗЕВОЇ ВЗАЄМОДІЇ НА ЗАСАДАХ ФОРМУВАННЯ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ
Тішкіна Яна Олександрівна, викладач Донецького державного університету управління

e-mail: yatishkina@yandex.ru
В сучасних економічних умовах спостерігається тенденція посилення взаємозв’язку між окремими структурними елементами народногосподарського комплексу, вплив якої призводить до необхідності формування і реалізації регулюючих дій, що забезпечать вирішення існуючих проблем національної економіки на основі зростання ефективності функціонування механізму міжгалузевої взаємодії.

Міжгалузева взаємодія різних підсистем народного господарства сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки забезпечуючи зниження транзакційних витрат та взаємного посилення конкурентних переваг. Державна промислова політика, маючі на меті зростання та якісне поліпшення промислового виробництва, має оптимально використовувати ринкові механізми, поєднувати економічні, правові та адміністративні методи для концентрації та ефективного використання ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку.

Міжгалузеву взаємодію доцільно розглядати як нерозривний взаємозв’язок міжгалузевого обміну і міжгалузевої конкуренції, що створює основу для визначення раціональної стратегії міжгалузевої взаємодії, що враховує необхідність зростання конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг, раціоналізації існуючої структури економіки з урахуванням спрямованості на підвищення продуктивності, інноваційності і прибутковості суб’єктів господарювання, що знаходяться в певному регіоні.

В процесі формування стратегії міжгалузевої взаємодії в якості інструмента доцільно використовувати міжгалузевий підхід з принципами логістичного управління, оскільки традиційний підхід має ряд обмежень, що не дозволяє враховувати комплексні чинники, що впливають на конкурентоспроможність економіки в цілому. У сучасних умовах для ефективного ведення бізнесу суб’єкти господарювання повинні інтегрувати керування не тільки в рамках своїх внутрішніх функціональних областей, але і з функціональними підсистемами партнерів по бізнесу, постачальників, клієнтів. Суть інтегрованого керування в умовах стратегічної взаємодії полягає в узгодженні всіма учасниками життєвого циклу виробу процесів продажу, виробництва, закупівель, розробки і сервісного обслуговування.

Тому, на думку автора, стає доцільним розглянути основні принципи логістичної міжгалузевої взаємодії, що сприятиме підвищенню ефективності економічних процесів національної економіки загалом.

Глобалізація економіки призвела до того, що споживачі в залежності від набору очікувань вимагають виробництва товарів та послуг високої якості за мінімально можливими цінами та сподіваються на швидку реакцію на їх потреби тощо. Все це вказує на скорочення життєвого циклу продукту по відношенню до часу для його проектування, отримання усіх компонентів, виробництва і дистрибуції. Це явище зумовлює істотні наслідки як для процесів стратегічного планування, так і для операційних заходів. Для досягнення успіху на динамічних ринках необхідне прискорене переміщення матеріального потоку в ланцюгу поставок, а також підвищення гнучкості логістичної системи для своєчасного реагування на ринкові зміни [1, с.115 ].

Таким чином, якщо представити учасників різних галузей в міжгалузевій взаємодії з принципів логістичної орієнтації, то отримуємо логістичну систему. Метою формування міжгалузевої логістичної системи є оптимізація бізнес процесів шляхом підвищення спроможності задовольняти зростаючі потреби покупців, у розвитку яких зацікавлена кожна ланка логістичного ланцюга та зменшення вартості продукції, за рахунок оптимізації каналів дистрибуції і скороченні витрат.

Сучасна економіка характеризується додатковим ефектом, що виникає в результаті міжгалузевої взаємодії. В умовах високої конкурентної боротьби важливим є розробка механізму збалансованості для формування ефективного управління [2, с.290]. Так об’єднання постачальників і споживачів в інтегровану систему відкриває широкі можливості для підвищення конкурентоспроможності підприємств, галузей, регіону, національної економіки загалом. Основним результатом розвитку є інтегральний логістичний потенціал.

Відзначимо, що будь-який економічний об’єкт з притаманними йому ознаками системи може належати до класу логістичних систем за умови його функціонування на засадах логістичної концепції. Тобто, не кожна економічна система може вважатися логістичною, але при наявності характерних властивостей та принципів управління може нею стати. Не можливо не відзначити, що принципи управління у логістичних системах міжгалузевої взаємодії мають відображатися не тільки в управління рухом матеріального потоку, а й у забезпеченні механізму розробки стратегічних задач з ефективного управління його розподілу. Загалом, міжгалузева взаємодія має характеризуватися урегульованістю потоковими процесами, адже конкурентоспроможність вказує наскільки продуктивна та ефективна діяльність системи від участі кожного суб’єкту що входить до неї [3]. Продуктивність вказуватиме на якість вироблених продуктів, займаної частки ринку, прибутковістю, а ефективність – на швидкість зворотного зв’язку та зменшенням витрат на кожній ланці міжгалузевої взаємодії логістичної системи.

Формування стратегії управління міжгалузевої взаємодії на основі логістичної оптимізаційної моделі, неможливо без визначення зв'язків всередині, можливості керування потоками й обґрунтуванні основних цілей їхньої взаємодії.

Необхідно відзначити, що як логістична система міжгалузева взаємодія, характеризується наявністю вхідного потоку і вихідного потоку, що трансформувався в процесі переходу від одного елемента до іншого. Вхідний потік виражається сукупністю наявних ресурсів і потенціалів (матеріально-технічних, трудових, інформаційних, фінансових, енергетичних тощо), а вихідний - здатністю до трансформації і перетворення ресурсів і потенціалів в готовий продукт з урахуванням умов і факторів впливу. Таким чином, про результат діяльності логістичної системи міжгалузевої взаємодії можна судити по вихідному потоку. В ідеальному розумінні, вхідний потік у процесі трансформації в системі повинний дати очікуваний результат з обліком заданих на момент входу критеріїв. Такими критеріями можуть виступати існуючі потенціали і стратегічні напрямки в блоках керування.

Міжгалузева логістична система, як форма стійкого партнерства взаємозалежних підприємств, установ, організацій має потенціал, що перевищує просту суму потенціалів окремих складових. Це збільшення виникає як результат співробітництва та ефективного використання можливостей партнерів на тривалому періоді, сполучення кооперації і конкуренції. Стратегія синергізму є основою ефективної діяльності підприємств, за рахунок спільного використання ресурсів (синергія технологій і витрат), ринкової інфраструктури (спільний збут) чи сфер діяльності (синергія планування і керування), що дозволяє одержати більш високу рентабельність виробництва [4].

Міжгалузева логістична система призведе до можливості контролю над усім ланцюжком створення вартості продукції, що є одним з найефективніших способів мінімізації витрат на взаємодію виробників, постачальників і споживачів. При цьому, можна досягти істотного скорочення витрат шляхом реструктуризації ланок логістичного процесу в цілому, і у кінцевому рахунку дозволить зменшити вартість продукції. Це неодмінно вплине на конкурентоспроможність міжгалузевої системи і в умовах жорсткої конкуренції.

Таким чином, доходимо до висновку, що міжгалузева логістична система стає інструментом підвищення конкурентоспроможності національної економіки завдяки вмілому поєднанню функцій логістичного управління і державного регулювання в рамках міжгалузевих логістико орієнтованих систем.



Література

1. Ярема, Л.В. Аспекти побудови економічного механізму інтеграції на підприємствах агропромислового комплексу//Актуальні проблеми економіки.-2009.-№2.- С.115-121.

2.Саблук, П.Т., Малік М.Й., Валентинов В.Л. Формування міжгалузевих відносин: проблеми, теорії, методології – К.: Інститут аграрної економіки УААН, 2000. – 294с.

3. Месель-Веселяк, В.Я. Удосконалення економічних відносин сучасних інтегрованих формувань // Економіка АПК. – 1998. - №6. – С.19-21.

4. Дубницький, В.В, Агропромислова інтеграція: теорія, еволюція, імовірні перспективи. – Кам’янець-Подільський, 2003. – 208 с.

ВИКОРИСТАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ АНАЛІЗУ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Ткачук Ганна Юріївна, к.е.н., доцент кафедри економіки Житомирського

державного технологічного

університету

anyuta_t2004@mail.ru


Підприємство – це складна система, складність якої полягає у великій кількості взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів та наявності якісних економічних явищ та процесів. Сукупність економічних процесів є динамічною і залежить від попереднього стану системи та розвитку навколишнього середовища. Економічні процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, здійснюють вплив як на кількісні характеристики системи (збільшуючи або зменшуючи кількість елементів системи) так і на якісну структуру господарських зв’язків. Саме тому для встановлення наявності зв’язків між явищами, їх інтенсивності та розвитку необхідно використати набір спеціальних математичних прийомів та методів.

Вирішення даного завдання передбачає використання сукупності різних способів та прийомів. Ці методи виступають ефективними інструментами планування, аналізу та прогнозування економічних явищ.

Вагомий внесок у розвиток практичного застосування методів математичного моделювання в економіці зробили такі вчені як: Б. Буркінський, Б.Є. Грабовецький, В.В. Вітлінський, В. Здрок, Н. Лепа, С.В. Прокопов та інші. За допомогою економіко-математичних методів вони провели практичні розрахунки, здійснили прогнози економічних явищ та процесів, які у подальшому знайшли своє відображення у певних теоретичних положеннях.

Основною метою роботи є дослідження застосування математичних методів в економіці, обґрунтування необхідності математичного моделювання для вирішення складних економічних задач підприємства.

На початковому етапі дослідження за допомогою програми STATISTIKA обрану сукупність підприємств (30 малих підприємств агробізнесу Житомирської області) за виділеними показниками було розбито на три кластери з метою групування підприємств з однорідними проблемами та перспективами розвитку [1, с. 124].

Відомо, що на результативну ознаку (прибуток) впливає не один, а кілька факторів, між якими існують складні взаємозв'язки, тому на наступному етапі дослідження виникає необхідність проведення комплексної оцінки впливу кожного з них. Таку оцінку можна провести за допомогою кореляційно-регресійного аналізу, який дасть можливість виявити залежність між результативністю господарської діяльності малих сільськогосподарських підприємств та факторами впливу на неї.

Так як специфікою досліджуваної сукупності підприємств є наявність такого важливого фактора виробництва як земля, тому для побудови моделі обрано показники, що в повній мірі відображають їх ресурсний потенціал, а саме: землю, працю, фінанси та виробництво.

Для побудови моделі використано таку лінійну залежність:


Y = f(X1, X2, …, Xn, U, β) = β0 + β1X1 + β2X2 + …+βnXn + U,
де: Y – це результативний показник моделі (прибуток, тис. грн.); Х1, Х2,…, Хn – це факторні показники моделі, U – вектор неврахованих в моделі факторів. Вихідні дані для проведення кореляційно-регресійного аналізу представлено в попередніх дослідженнях [1, с. 132].

Наступним кроком стало проведення відбору факторів за рівнем їх впливу на результативний показник відповідно до частинних коефіцієнтів детермінації на основі первинної обробки даних в програмному забезпеченні Mathcad [1, с. 132]. В процесі первинної обробки даних методом найменших квадратів за допомогою програмування визначено фактори, які забезпечують максимальне значення множинного коефіцієнта кореляції [1, с. 133]. Проведені розрахунки [1, с. 133] дали можливість отримати максимальне значення множинного коефіцієнта кореляції та визначити найбільш значимі фактори з відібраних для досліджуваної сукупності підприємств.

На основі відібраних факторів побудовано моделі для підприємств кожного кластеру, табл. 1.

Згідно проведених розрахунків встановлено, що на результативність господарювання, кількісний параметр якої в даному дослідженні визначено як прибуток підприємства (Y), для підприємств першого кластеру позитивно впливають сукупний місячний дохід працівника, грн. та фондовіддача, грн. Для підприємств другого кластеру – додана вартість на 1 га с.-г. угідь та коефіцієнт платоспроможності. Для підприємств третього кластеру – коефіцієнт платоспроможності та коефіцієнт оборотності оборотних активів. Виявлення даної залежності дає можливість підприємствам використовувати в якості важелів для отримання прибутку управління встановленими факторами.



Таблиця 1

Кореляційно-регресійна залежність прибутку малих підприємств агробізнесу від окремих факторів впливу


Підприємства


Рівняння регресії

Множинний коефіцієнт детермінації

Кластер 1

Y = -14,697 + 0,165X1 + 5,099X2 -5,575X3 - 39,136X4

R2 = 0,999

Кластер 2

Y = -44,132 + 266,786X3 - 0,36X5 + 0,19X6 - 0,367X7

R2 = 0,989

Кластер 3

Y = -32,064 – 0,221X1 + 14,173X3 + 68,589X4 - 0,024X7

R2 = 0,533


Примітка: Y - чистий прибуток підприємства, тис. грн.; X1 - сукупний місячний дохід працівника, грн.; X2 - , фондовіддача, грн.; X3 - коефіцієнт платоспроможності; X4 - коефіцієнт оборотності оборотних активів; X5 - валовий дохід в розрахунку на 1 га с.-г. угідь, грн.; X6 - додана вартість на 1 га с.-г. угідь, грн.; X7 - вартість основних засобів на 1 га с.-г. угідь, грн.
Практичне значення проведених розрахунків полягає у можливості детального обрахунку недоотриманих можливостей (в нашому випадку – прибутку) за рахунок підстановки у модель власних значень із заміною найбільш впливових факторів на найкраще значення даного показника за його кластером. За рахунок підстановки в модель максимального значення показника за ознакою позитивного впливу на отримання прибутку (збитку) та мінімального значення за ознакою негативного впливу отримано різні варіанти розміру прибутку (збитку) для кожного підприємства.

З факторної моделі для підприємств першого кластеру видно, що покращення управління виробничим та трудовим потенціалом суттєво збільшує розмір прибутку. Також виваженого підходу щодо управління потребує фінансова складова їх діяльності, а саме: прискорення оборотності активів та раціональне управління платоспроможністю дадуть можливість отримати максимально позитивний ефект.

Фактори моделі, отриманої в ході кореляційно-регресійного аналізу, дозволили провести прогнозні обрахунки величини отриманого прибутку (збитку) підприємств другого кластеру за рахунок управління виробничим, земельним та фінансовим потенціалом. Для даних підприємств особливого значення набуває ефективність та продуктивність використання земельних ресурсів, яке відображається через валовий дохід в розрахунку на 1 га с.-г. угідь та додану вартість на 1 га с.-г. угідь. Вартість основних засобів на 1 га с.-г. угідь негативно впливає на отримання прибутку, тому важливим має стати продаж, консервація або ліквідація окремих об’єктів основних засобів, які за рахунок амортизаційних відрахувань зменшують величину отриманого прибутку. Щодо фінансової складової внутрішнього потенціалу, то тут слід приділити особливу увагу співвідношенню величини власного капіталу та загальним коштам, авансованим у виробничу діяльність таких підприємств.

Підприємствам третього кластеру для отримання прибутку необхідно особливу увагу приділити мотиваційному механізму діяльності працівників, а саме: підвищити продуктивність праці працюючих за рахунок збільшення їх сукупного місячного доходу. Важливим також є управлянні фінансовою стороною діяльності. Прискорення оборотності активів та покращення платоспроможності діяльності шляхом вивільнення оборотних коштів в результаті прискорення їх оборотності, залучення власних фінансових ресурсів (здійснення реновацій), нарощування обсягів господарювання виведуть такі підприємства на якісно новий щабель розвитку. Також потрібно, як і підприємствам другого кластеру, звернути увагу на ефективність управління основними засобами.

Таким чином, управляючи окремими складовими внутрішнього потенціалу підприємства можна отримати реальний ефект у вигляді приросту прибутку. В залежності від чого кожне підприємство може обрати альтернативні напрями стратегічного розвитку.

Література

1. Ткачук Г.Ю. Формування конкурентоспроможності малих підприємств агробізнесу: сучасний стан та перспективи розвитку: монографія/ Г.Ю. Ткачук. – Житомир: ЖДТУ, 2012. – 200 с.


Бізнес-моделювання в контексті управління вартістю підприємств м’ясопереробної галузі
Токарева Оксана Юріївна,

студентка Житомирського

державного технологічного університету
Данилко Валерій Кирилович,

д.е.н., проф. Житомирського

державного технологічного університету

e-mai: melnichenko_ksana@meta.ua
Забезпечення досяжності кожній людині продовольчих ресурсів для здорового харчування є стратегічним пріоритетом соціального і економічного розвитку України.

Важливу роль у формуванні продовольчих ресурсів країни і її регіонів відіграють м’ясопереробні підприємства. Зміни, які відбулися після вступу України до СОТ та фінансова криза негативно вплинули і на цю галузь.

Однією з основних проблем є нездатність на сучасному етапі виробничої бази вітчизняного тваринництва забезпечити м’ясною сировиною переробні підприємства, які не можуть ефективно використати свій виробничий потенціал.

Вихід з ситуації, що склалася на сучасному етапі в м’ясопереробній галузі, вимагає глибоких зрушень у сфері виробництва, що викликає необхідність залучення нових форм і методів управління м'ясопереробними підприємствами і їх підрозділами. Для цього можна використовувати прогресивні інструменти стратегічного управління, одним з яких є бізнес-моделювання в контексті управління вартістю компанії. Можна виділити наступних науковців які займаються дослідженням питань бізнес-моделювання: А. Сливоцький, Н. Ревуцька, А. Калашян та ін.

Метою статті є висвітлення науково-теоретичних напрямів щодо сутності бізнес-моделювання як економічної категорії та як інструменту для збільшення вартості компаній в м’ясопереробній галузі.

Бізнес-модель це – сукупність елементів, що описує бізнес-процеси підприємства, пов’язані з впровадженням, використанням та управлінням ресурсами, в ній втілюються закладені бізнес-цілі підприємства, що і визначають склад всіх базових компонентів бізнес-моделі:

- бізнес-функції, що описують об’єкт управління;

- бізнес-процеси, що описують, як підприємство виконує свої бізнес-функції;

- організаційна структура, що визначає, де виконуються бізнес-функції і бізнес-процеси;

- фази, що визначають, у якій послідовності повинні бути впроваджені бізнес-функції;

- функціональні завдання, що визначають, виконавців бізнес-процесів;

- правила, що визначають зв'язок між названим елементами.

Оскільки однією із ключових функцій бізнес-моделі є збільшення ринкової вартості компанії (рис.1), важливим є використання методичних підходів концепції VBM (управління, орієнтоване на вартість).

Грошові потоки



Бізнес-процеси



Положення на ринку


Система управління

Ресурсний потенціал

Трудовий потенціал

ІТ-системи

Рис.1. Загальна схема бізнес моделі підприємства
Збільшення вартості бізнесу - це те, до чого прагнуть акціонери, тому не дивно, що в країнах з розвиненими фінансовими ринками менеджерів часто мотивують приймати такі рішення, які збільшать вартість компанії, а не тільки поточний прибуток.

Сучасний метод менеджменту, який серед найважливіших критеріїв успішності управлінської діяльності на різних її рівнях розглядає досягнення ринкової доданої вартості підприємства або його окремих підрозділів, має назву VBM-менеджмент (VBM — Value Based Management) [2]. Незважаючи на те, що невід'ємною складовою частиною VBM-підходу є вимір вартості компанії, він принципово відрізняється від традиційних методів оцінювання бізнесу. В основу VBM покладено управління інтегрованим фінансовим показником – вартість компанії.

Однією з популярних концепцій виміру вартості бізнесу є концепція EVA. EVA є своєрідним індикатором якості управлінських рішень. Постійна позитивна величина показника EVA свідчить про збільшення вартості компанії, тоді як негативна – про її зниження. В основі даних розрахунків закладений принцип перевищення операційного прибутку над вартістю капіталу.

Нижче наведена формула розрахунку даного показника [1]:

EVA = EBIT•(1 – T) – WACC•C, (1)

де EVA – економічна додана вартість; EBIT – прибуток до сплати податків і відсотків; C – величина капіталу; T – ставка оподаткування прибутку; WACC – середньозважена вартість капіталу.

Показник EVA є досить практичним, його легко пояснити на прикладі щоденних операцій, у результаті чого кожна людина в компанії починає розуміти, що гроші, заморожені в запасах і дебіторській заборгованості, не є безкоштовними, а витрати, пов’язані з їх використанням, ляжуть на її підрозділ.

Отже, для виходу підприємств м’ясопереробної галузі на прибуток, необхідна розробка бізнес-моделі як інструменту підвищення вартості компанії. Адже, бізнес-моделювання дозволяє точніше і повно формулювати опис причин виникнення проблем, можливі результати змін, які відбуваються в процесі управління вартістю підприємства. В процесі формальної побудови моделі розкриваються внутрішні суперечності діяльності підрозділів підприємства. Таким чином, поліпшується їх взаємодія, а модель стає засобом колективного корпоративного управління.



Література

1. Мозенков О.В. Ринкова вартість компаній у системі захисту корпоративних прав держави

[Текст] / О.В. Мозенков, В.В. Калюжний // Фінанси України : наук.-теорет. та інформ.-практ. журнал. – 2009. – № 2. – С. 82-98.

2. Степанов Д. Концепция VBM (Value-Based Management) – Миф или реальность [Электронный ресурс] / Д. Степанов // Режим доступа



ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В МОДЕЛЮВАННІ ПОВЕДІНКИ ВКЛАДНИКІВ
Тузова Ольга Олександрівна,

магістр ДВНЗ «ДонНТУ»
Тарасова Олена Олександрівна,

к.е.н., доцент ДВНЗ «ДонНТУ»

e-mail: tuzova-1990@mail.ru
Розвиток сучасних фінансово-економічних відносин припадає на період глибинних трансформаційних процесів в банківській справі, застосування інновацій в організації і формах обслуговування клієнтів, методах управління банком. Традиційні види банківської діяльності ускладнилися, придбали якісно нові риси, що не мають аналогів в банківській практиці раніше.

Загальнотеоретичні та концептуальні основи банківської справи, функціонування системи банківського менеджменту в умовах конкуренції, що посилюється, знайшли відображення в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених: Г. Авагян, О. Амоши, Е. Долана, К. Кэмбела, Ж. Матука, Г. Панової, О. Поважного, П. Роуза, М. Савлук, В. Тинякової, О. Шеремет та ін.

Однак питанням залучення вкладників, моделювання їх поведінки приділено недостатньо уваги, при цьому необхідно зазначити, що в сучасних банківських системах вклади населення є основним джерелом залучення коштів і вимагає від банків високої репутації в очах вкладників [1]. Таким чином, управління процесами залучення грошових ресурсів, що забезпечує як мінімізацію можливих витрат, так і достатність наявних депозитів для фінансування кредитів, які банк бажає надавати своїм клієнтам, є найважливішою характеристикою якості його роботи в цілому [2].

З метою управління процесами залучення коштів необхідно вивчити поведінку вкладників, яке носить імовірнісний характер. Так пропонується розділити вкладників на два типи:

1) реальний вкладник – такий клієнт банку, на рахунку якого до моменту часу t0 лежить внесок величиною x0> 0;

2) потенційний вкладник - вкладник, який ще не відкрив свій рахунок до моменту часу t0.

Для кожного типу вкладників розробляються відповідні стохастичні моделі. Так П. В. Конюховський [3] представляє обставини, що тягнуть закриття рахунку реального вкладника, за допомогою дискретної випадкової величини , розподіленої за законом Пуассона.

Тоді ймовірність ліквідації рахунку до моменту часу t визначається формулою:





, (1)

а ймовірність збереження рахунку до моменту часу t - формулою:



, (2)

де λ – параметр інтенсивності пуассонівського процесу.

Сам же випадковий момент часу , в який відбувається закриття рахунку, відносять до експоненціально розподіленої випадкової величини.

Кількість проведених над рахунком операцій без його ліквідації також розглядає як приріст пуассонівського процесу з інтенсивністю λ [3].

Введемо випадковий коефіцієнт зміни величини вкладу після проведення вкладником однієї операції і передбачається, що він має логарифмічно нормальний розподіл. Тоді дисперсія випадкового коефіцієнта зміни суми депозиту має вигляд:



(3)

Знаючи початкову величину вкладу х0 і випадковий коефіцієнт її зміни за проміжок часу [t0,t], можемо визначити величину внеску в момент часу t: .

Для прогнозування величини внеску на момент часу t, можна використовувати математичне сподівання:



(4)

Точність такого прогнозу слід оцінювати за допомогою стандартного відхилення випадкової величини .

Розглядаючи поведінку потенційного вкладника, пропонується вводити випадкову величину з параметром інтенсивності λ+, яка характеризує обставини, які сприяють відкриттю рахунку в банку.

Потенційний вкладник має два варіанти прийняття рішення на проміжку часу [t0,t]:

1) відкрити рахунок з ймовірністю:

; (5)

2) не відкривати рахунок на момент часу t з ймовірністю:



, (6)

Якщо рахунок відкривається у випадковий момент часу , що має експоненційний розподіл, то стають можливими всі варіанти поведінки вкладника.

Щоб врахувати варіант невідкриття рахунку до моменту часу t, потрібно ввести випадковий коефіцієнт :

1) з ймовірністю

2) з ймовірністю

Якщо величину вкладу потенційного вкладника на момент часу t задають інтервалом: , то достовірність такої оцінки визначається з імовірністю:



(7)

Таким чином, представлені моделі поведінки реальних і потенційних вкладників дають можливість банкам прогнозувати обсяги депозитних коштів, що знаходяться в їх розпорядженні, а отже, оцінювати свої можливості у кредитуванні клієнтів.

Розвиток системи регулювання поведінки вкладників, основною метою якого є захист інтересів вкладників і запобігання банкрутству банків, повинна поєднувати в собі механізм з прозорою системою звітності та інформованості вкладників, яка визначає перспективи для подальшого розвитку банку.

Література


  1. Вишняков И.В. Экономико-математические модели оценки деятельности коммерческих банков. – СПб: СПбГУ, 1999. – 354 с.

  2. Искаков М.Б. Модели и методы управления привлечением вкладов в банковскую сберегательную систему. – М.: ИПУ РАН, 2006. – 156 с.

  3. Конюховский П.В. Микроэкономическое моделирование банковской деятельности. – СПб: Питер, 2001. – 224 с.: ил.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал