Зміст вступ



Сторінка9/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   40

1.5.3. Політико-правові системи та політичні процеси в державах центральноазіатського регіону

Казахстан. Проголосив незалежність 16 грудня 1991 р., є президентською оеспублікою. Глава держави — президент, який призначає уряд. З квітня 1990 р. президентом Казахстану став Нурсултан Назарбаєв. Законодавча влада в республіці належить двопалатному парламенту, що складається із Сенату : Мажилісу, який обирається за змішаною системою. У січні 1993 р. Верховна Рада республіки прийняла конституцію, згідно з якою Казахстан проголошувався незалежною, демократичною та правовою державою, однак закладені в ній принципи розподілу влади були недосконалими і спричинили протистояння між президентом та парламентом. У березні 1995 р. Н. Назарбаєв, заручившись підтримкою уряду, домігся отримання собі широких законодавчих повноважень. Проведений ЗО серпня 1995 р. референдум схвалив запропонований Назарбаєвим проект нової конституції, що перетворював Казахстан на президентську республіку.

Ще раніше, у квітні 1995 р., Н. Назарбаєв скасував заплановані на 1996 р. президентські вибори, провівши натомість референдум, який продовжив його президентські повноваження до грудня 2000 р., а на початку жовтня 1998 р. парламент прийняв поправки до конституції, за якими термін повноважень тлави держави було продовжено до семи років. У січні 1999 р. у країні були проведені вибори президента, на яких Н. Назарбаєв отримав 81,7 % голосів виборців і залишився главою держави.

У червні 2000 р. казахський Мажиліс прийняв закон "Про першого президента Казахстану", за яким Н. Назарбаєв отримав право після своєї можливої відставки звертатися до народу, державних органів чи нового президента з важливими питаннями державної ваги, виступати перед парламентарями, на урядових засіданнях, очолювати Асамблею народів Казахстану, входити до вкладу Ради безпеки, впливати на питання кадрової політики, запровадження надзвичайного і воєнного стану, а також застосування збройних сил у республіці. Він став недоторканною особою і, за винятком випадків скоєння державної зради, має право відмовитися від свідчень у суді.

На чергових президентських виборах 4 грудня 2005 р. перемогу вже вкотре здобув Н. Назарбаєв, за якого проголосував 91 % виборців.

У процесі розвитку Казахстану як незалежної держави в його політичній системі виникла значна кількість політичних партій та рухів (зареєстровано понад ЗО партій та громадських рухів). Більшість із них нечисленні і суттєво не впливають на внутрішньополітичний стан. Найвпливовіша у країні пропре-зидентська партія "Нур Отан" на чолі з донькою президента Дарігою Назарба-євою, яка після виборів до нижньої палати парламенту — Мажилісу, у серпні 2007 р. стала єдиною парламентською партією ("Нур Отан" одержала в мажи-лісі 98 місць, решту (9) отримали безпартійні кандидати, обрані до парламенту за спеціальною квотою від Асамблеї народу Казахстану). Інші партії, в тому числі опозиційні Загальнонаціональна соціал-демократична партія і народно-демократична партія "Ак жол", не подолали 7-відсотковий прохідний бар'єр.



Киргизстан. Основи нового конституційного ладу в Киргизстані були закладені Декларацією про державний суверенітет, прийнятою Верховною Радою республіки 15 грудня 1990 р. Конституція Киргизстану, ухвалена 5 травня 1993 р., закріпила принципи верховенства влади народу, поділу влади, її відповідальності перед народом. Владну модель, вибудувану режимом першого президента Киргизстану Аскара Акаєва (1944), зруйнували парламентські вибори 2005 р., проведені за мажоритарною виборчою системою. Оголошення результатів виборів викликало масове політичне протистояння 24 березня 2005 р. на площі Ала-Тоо в столиці Киргизстану Бішкеку, яке одні аналітики та політологи назвали Тюльпановою революцією, інші — черговим путчем на просторах СНД, інспірованим США. Воно завершилося відстороненням від влади президента А. Акаєва, але не припинило боротьби за владу в республіці. Нова фаза протистояння політичних еліт у квітні 2010 р. призвела до втечі з країни її другого президента К. Бакієва {2005—2010} і формування Тимчасового уряду Киргизстану на чолі з Р. Отунбаєвою.

Відповідно до неодноразово змінюваної Конституції (востаннє 27 червня 2010 р.) Киргизстан є республікою. Глава держави — президент (після конституційного референдуму 27 червня 2010 р. обов'язки президента виконує голова Тимчасового уряду Р. Отунбаєва), що є центральною постаттю у системі органів державної влади, гарантом конституції, прав і свобод кожного громадянина республіки. Президент Киргизстану обирається терміном на п'ять років, не може бути членом політичної партії і має широкі виконавчі повноваження.

Вищий законодавчий орган — однопалатний парламент (Жогорку кенеш — складається з 90 депутатів і обирається за пропорційною системою терміном на п'ять років. На позачергових парламентських виборах 16 грудня 2007 р. 5-відсотковий прохідний бар'єр подолали партія К. Бакієва "Ак жол", яка отримала 71 депутатський мандат, і лояльні до влади Соціал-демократична і Комуністична партії (відповідно 11 і 7 мандатів). Головні опозиційні партії — соціалістична "Ата-Мекен" і "Ар Намис", котру очолює екс-прем'єр-міністр Ф. Кулов, до парламенту не потрапили.

Незважаючи на те, що Киргизстан є державою унітарною, а президент при-гначає керівників областей і районів, їх кандидатури підлягають схваленню чндевими кенешами і можуть бути відправлені у відставку двома третинами -■: лосів депутатів місцевих представницьких органів. Політичні партії в Кир-—зстані нечисленні і формуються радше за кланово-регіональним принципом, едж за ідеологічним, оскільки кланова система традиційного киргизького суддівства справляє помітний вплив на політичне й економічне життя республі-

- -. За наявності нерозвиненої політико-партійної системи Киргизстану регіональні спільноти — клани, чи роди, — стали основними і наймогутнішими

— упами артикуляції інтересів. Нині найбільш впливовим у республіці є родо-'-- угруповання Сари-баги, що мешкає в Чуйській долині і на північному сході з Наринській області) Киргизстану.



Таджикистан. Проголошений незалежною державою 9 вересня 1991 р. Та-г.кикистан пережив, на відміну від своїх сусідів у центральноазіатському реліні, громадянську війну, що розпочалася у 1992 р. Серед її причин — економічні і політичні диспропорції в розвитку Півночі й Півдня, та непопулярність

: лшнньої компартійної номенклатури на чолі з тогочасним президентом крани Р. Набієвим. Відсутність балансу сил у владному політикумі призвела до

гтстрення політичного протистояння в країні, а згодом, після трагічних г: лій на площі Шихадон у Душанбе, і до збройного. Країну охопило безвладдя. " вересня 1992 р. під загрозою застосування зброї Р. Набієв підписав заяву про і ід ставку з посади президента.Громадянська війна в Таджикистані була війною кланів. З її розвитком у: дільстві набула поширення думка, що єдиною силою, здатною зупинити вічну і подолати регіональні суперечки, є іслам. Вірогідний політичний успіхгамістів пов'язувався з особистістю лідера Партії ісламського відродження Акбара Тураджонзади, що перебуваючи у 1992—1997 рр. в еміграції став од-агдм із лідерів Об'єднаної таджицької опозиції (ОТО). У 1997 р. між ворогуючими сторонами було підписано мирну угоду, за якою А. Тураджонзада був пригачений першим заступником голови таджицького уряду. Напередодні пре-ддентських виборів у листопаді 1999 р. А. Тураджонзада закликав громадян гідтримати кандидатуру діючого президента країни Емомалі Рахмона як здат-ї : го вести діалог з таджицькими польовими командирами.

Згідно з Конституцією Таджикистану, ухваленою 6 листопада 1994 р., гласно держави є президент (цю посаду з листопада 1994 р. займає Емомалі Рах-нон). У 1999 р., за результатами всенародного референдуму, термін президент-чких повноважень збільшено до 7 років. Вищим законодавчим органом республіки з 2000 р. став двопалатний парламент — Маджлісі олі, до складу якого -- їдять 96 депутатів, обраних за змішаною виборчою системою на п'ятирічний -армін.



22 червня 2003 р. у Таджикистані відбувся конституційний референдум, на гному громадяни країни висловили своє ставлення до конституційних змін, : ілропонованих президентом Е. Рахмоном. Ці зміни передбачали, зокрема,

продовження повноважень президента з одного семирічного терміну до двох, запровадження платних медичного обслуговування й освіти. Понад 95 % учасників референдуму підтримали ініціативи президента, що дало йому можливість після закінчення терміну повноважень у 2006 р. балотуватися на вищу державну посаду ще на два терміни. На чергових президентських виборах 6 листопада 2006 р. Е. Рахмон переміг чотирьох інших кандидатів, здобувши підтримку 76,4 % виборців.

Республіка Туркменистан. Країна — спадкоємиця Туркменської РСР, створеної у жовтні 1924 р. Декларацію про державний суверенітет Туркменистану Верховна Рада республіки ухвалила 22 серпня 1990 р., а Конституційний закон Туркменистану "Про незалежність і основи державного устрою Туркменистану", який підтверджував волю туркменського народу до утворення незалежної держави, висловлену ним на всенародному референдумі 26 жовтня 1991 р., — 27 жовтня 1991 р.

За Конституцією, Туркменистан — демократична, правова, світська держава. Главою держави, виконавчої влади і верховним головнокомандувачем Збройних сил є президент, що обирається на п'ять років. Першим президентом Туркменистану був С. Ніязов (жовтень 1990 — грудень 2006 р.). Після його смерті 21 грудня 2006 р. виконувачем обов'язків президента, а після виборів 11 лютого 2007 р. — президентом Туркменистану став Г. Бердимухаммедов.

Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент (Меджліс) у складі 50 депутатів. За час правління С. Ніязова у країні склалася авторитарна система влади, що базувалася на офіційно встановленому Народною радою (ліквідованому у 2008 р. вищому органові представницької влади) культі особи президента, проголошеного Туркменбаші — батьком туркменів.

З початку президентства Г. Бердимухаммедова у країні стали здійснюватися певні реформи: було поновлено пенсійне забезпечення, скасовано пропускний режим у прикордонних районах, офіційно визнано наявність проблеми наркоманії тощо. Проте політична система Туркменистану продовжує бути централізованим одноосібним правлінням. Г. Бердимухаммедов має титул "великого президента Туркменистану", є главою уряду, верховним головнокомандувачем, лідером єдиної офіційно зареєстрованої в країні Демократичної партії та загальнонаціонального руху "Галкиниш" ("Відродження").

Республіка Узбекистан. Проголосила державну незалежність 31 серпня 1991 р. До влади, практично, в повному складі прийшли представники колишньої партійно-радянської номенклатури. Першим президентом країни став Іслам Карімов. Відповідно до ст. 89 Конституції Узбекистану, прийнятої 8 грудня 1992 р., він одночасно став і главою виконавчої влади. Процедура імпічменту президента Конституцією не передбачена. Однопалатний парламент — Олій мажліс — до 2002 р. працював за зразком вищих представницьких установ радянської доби, збираючись зазвичай на дводенні сесії для утвердження завчасно підготовлених законів. Після проведеного у 2002 р. всенародного референдуму та прийняття Конституційного закону "Про підсумки референдуму та основні принципи організації державної влади" у структурі парламенту було створено дві палати: нижню — законодавчу і верхню — Сенат. Одночасно змінено й конституційний термін повноважень Президента Узбекистану — з п'ятирічного на семирічний. На останніх президентських виборах 23 грудня 2007 р. перемогу здобув І. Карімов, за якого проголосували 88 % виборців.

Після заборони у 1992 р. радикального руху "Бірлік" ("Єдність") і поміркованої опозиційної партії "Ерк" ("Свобода"), приводом до чого стала вимога відставки президента І. Карімова, ініційована представниками цих партій в узбецькому парламенті, опозиція правлячому режиму зосередилася в мечетях, а епіцентром ісламського спротиву режиму Карімова стала Ферганська долина. Офіційно зареєстровані чотири політичні партії — Народно-демократична (колишня Комуністична партія Узбекистану), "Міллій тікланіш" (Демократична партія національного відродження), "Адолат" (Соціально-демокра-тпчна) та "Фідокорлар" ("Самовіддані") — мають свої фракції у парламенті, тднак не належать до впливових політичних сил і реальних центрів прийняття тішень.

До існування авторитарного режиму І. Карімова в Узбекистані Захід тривалий час ставився поблажливо, посилаючись на те, що він відповідає традиційним потребам більшості населення країни у сильній одноосібній владі, забезпечує стабільність, активно протидіє ісламському фундаменталізму, і, зре-глтою, має тенденцію адаптуватися до вимог демократизації. Однак андижан-ські події у травні 2005 р. спонукали західні країни до часткової зміни цих доглядів.

Так звана Андижанська революція розпочалася з фактичного захоплення невідомими одного з найбільших міст Узбекистану. Лідера повстанців Бахтіє-т а Рахмонова було звинувачено у намірах створити у Ферганській долині "іс-тамський халіфат", а тому заколот був придушений силою зброї.



1.5.4. Економічний розвиток держав Центральної Азії

Казахстан. Після розпаду СРСР через розрив економічних зв'язків й еко-нсмічну кризу багато промислових підприємств регіону припинили працювати. Найбільше криза позначилася на індустріальному Казахстані, де що-тічний спад обсягів ВНП на початку 1990-х років сягав 10—12 %. У 1996— 1 ?97 рр. почалося зростання ВВП, пов'язане передусім з поліпшенням роботи нафтогазової галузі країни. Нині у країні завершено приватизацію, прийнято прогресивне податкове законодавство, створено сучасну банківську систему, проведено реформи на селі, у житлово-комунальному господарстві та в соціальній сфері.

Основа економіки сучасного Казахстану — паливно-енергетичний ком-сгкс (ПЕК), що базується на власних запасах вугілля, нафти і природного -азу. Нині ПЕК забезпечує понад 40 % промислового виробництва. Починаючи з 1993 р. близько 40 % усіх іноземних інвестицій спрямовуються у нафтову та газовидобувну галузі. У кінці 1990-х років країна досягла показників до-кризового періоду, видобуваючи близько 26 млн т нафти та понад 8 млрд куб. м газу. У країні діють три нафтопереробних та один газопереробний заводи, здійснюється будівництво нафтопроводів через територію Росії до Чорного моря і через Туркменистан на південь. Електроенергія в основному виробляється великими ГРЕС та ГЕС на річках Іртиш, Ілі, Сирдар'я. На півострові Мангишлак функціонує Шевченківська АЕС, енергія якої використовується для опріснення морської води.

Особлива роль у національній економіці належить металургії, частка якої в національній економіці становить 14 %, в експорті — 30 %. У кольоровій металургії виділяються Прикаспійський гірничо-металургійний комбінат, що переробляє уранову руду в концентрат, й Усть-Каменогорський завод з виробництва палива для ядерних реакторів. Розвинене у республіці важке машинобудування, зосереджене передусім в Алмати, Усть-Каменогорську, Караганді, Атирау, Астані, Павлодарі.

Понад третину ВНП виробляє агропромисловий комплекс (АПК), причому харчова і легка галузі промисловості орієнтуються головним чином на місцеві ресурси і споживача. Частка сільського господарства становить у структурі АПК 50 % . Орні землі, освоєні на початку 1950-х років, зосереджені переважно на півночі республіки і займають 18 % сільськогосподарських угідь. На пасовища припадає 57 % території країни.

40 % казахського експорту становить нафта, решту — чорні і кольорові метали, машини, хімікалії, зерно, шерсть тощо. Майже чверть експорту спрямована до країн Євросоюзу, 20 % — до Росії, близько 10 % — до КНР. У структурі імпорту переважають машини і запчастини до них, промислові товари, нафта, природний газ. Найбільше товарів ввозиться до Казахстану з Росії (37 %), США, Узбекистану, Туреччини та європейських країн.

Політичне керівництво країни на чолі з Н. Назарбаєвим, керуючись формулою "спочатку економічні реформи, а потім політичні", зуміло провести ефективні економічні перетворення. Як наслідок, 90 % казахської економіки перебуває у приватних руках, при цьому близько 80 % бізнесу прямо чи побічно пов'язано з державою. Починаючи з 2000 р., ВВП Казахстану зріс на понад 60 % (для порівняння: в Росії — більш як на ЗО %), а щорічне економічне зростання становить у середньому 10,2 %. Поступово вирішується проблема безробіття, а макроекономічна політика уряду сприяє підтриманню інфляції на низькому рівні — близько 7 % на рік.

Завдяки економічній і політичній стабільності країна є привабливою для інвесторів. Прямі іноземні інвестиції за роки незалежності становили понад 40 млрд дол. (у перерахунку на одну особу, більше ніж у будь-якій іншій державі на пострадянському просторі). Казахстан першим з країн СНД одержав від США і ЄС статус країни з ринковою економікою і, за даними Всесвітнього економічного форуму, у світовому рейтингу конкурентоспроможності займає 61-ше місце, випереджаючи всі пострадянські країни.

Особливістю економічної ситуації в Казахстані є високий розмір його зовнішнього боргу — понад 103 млрд дол. на 2008 р., що, практично, дорівнює обсягу річного ВВП країни. Така ситуація пов'язана передусім з розширенням експорту нафти та привабливістю країни для іноземних інвесторів, що зумовило активні потоки зовнішніх кредитів у національну економіку. Уряд країни спрямував ці надходження передусім не в проекти з диверсифікації економіки, а на іпотечні кредити населенню для будівництва житла, авто-кредитування й будівництво великих торговельно-розважальних центрів та гіпермаркетів, внаслідок чого значно зросли борги банків перед іноземними кредиторами.

Киргизстан. Економіка республіки опинилася після розпаду СРСР також у стані кризи, оскільки була значною мірою інтегрована в загальносоюзну. У 1990 р. близько 98 % загального експорту і 73 % імпорту припадало на республіки колишнього Союзу. В економічному плані Киргизстан був однією з най-оідніших республік СРСР, а економіка республіки більш як на третину базувалася на субсидіях із союзного бюджету.

Після проголошення незалежності Киргизстану у вересні 1991 р. політичне керівництво країни на чолі з президентом Аскаром Акаєвим, узявши за орієнтир американську модель розвитку економіки, розпочало активні ринкові перетворення. У країні було введено національну валюту — сом, який шляхом проведення жорсткої грошової та бюджетної політики вдалося утримати від гіперінфляції. У 1996 р. розпочато лібералізацію економіки, у тому числі пронесу ціноутворення, скасовано практично всі дотації та державні замовлення. На відміну від інших країн СНД, Киргизстан відмовився від адміністративного експортного регулювання та підвищення імпортного мита; провів активну приватизацію, подібну за формою до чеської. Досягненням ринкових перетворень стало й проведення банківської реформи, у результаті якої було створено дворівневу банківську систему, запроваджено ліберальну політику ліцензування нових банків та забезпечено реальну незалежність Національного банку від уряду й парламенту.

Ліберально-демократичні реформи дали змогу Киргизстану підписати угоду з Міжнародним валютним фондом (МВФ) про збільшення кредитування киргизької економіки до 130 млн дол. та зі Світовим банком (СБ) — про співробітництво за 13 головними проектами на суму 264 млн дол. Основними інвесто-: ами киргизької економіки виступили Канада, Туреччина, Велика Британія, ГША, Німеччина. Однак іноземні запозичення значно збільшили зовнішній торг Киргизстану, на обслуговування якого витрачається 45—50 % усіх гро-пгових доходів республіки.

Вироблена в Киргизстані промислова продукція (переважно, золото й електроенергія) експортується в Німеччину, Росію, Казахстан, Узбекистан, Китай, Таджикистан, Білорусь. У Киргизстані, де практично немає власних нафти й газу, у 1996 р. введено в експлуатацію сучасний нафтопереробний завод, здатний переробляти 500 тис. т нафти в рік. Основними імпортерами Киргизстану є Росія, Казахстан, США, ФРН, Узбекистан, Китай. Предметами імпорту є нафта і природний газ, машини і обладнання, продовольство.

Основу економіки Киргизстану становить сільське господарство (у сільській місцевості мешкає 61 % населення, при цьому у родючій Ферганській долині, що займає 15 % киргизької території, мешкає 55 % населення держави). 44 % земельних угідь Киргизстану перебуває під пасовищами. Основною галуззю тваринництва є вівчарство. За поголів'ям овець та виробництвом шерсті країна посідає третє місце в СНД. Овеча шерсть, гірський мед, м'ясо яка, мінеральні води, сухий кумис користуються значним попитом на зовнішніх ринках і є важливими предметами експорту. Киргизстан має найбільші у світі хащі дикого грецького горіха, ціннішого, ніж окультурені сорти. До РФ, Казахстану, Узбекистану традиційно вивозяться також киргизькі овочі, плоди, ягоди, тютюн.

Однією з найболючіших проблем у Киргизстані є високий рівень безробіття (у 1999 р. на одне вакантне місце у країні претендував 41 безробітний). Окрім того, Киргизстан залишається досить бідною країною, у якій доходи значної частини населення залишаються нижчими від прожиткового мінімуму.



Економічний розвиток Таджикистану. У Таджикистані у зв'язку з тривалою громадянською війною (1992—1997) відродження промислового потенціалу розпочалося лише наприкінці 1990-х років. Стали знову працювати створені за часів СРСР галузі важкої промисловості — електроенергетика, гірничорудна промисловість, машинобудування, металообробка, виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, а головне — кольорова металургія — основна експортна галузь республіки. Найбільшим підприємством республіки є Таджицький алюмінієвий завод у місті Турсунзаде, що дає основні валютні надходження державі. Розпочато реалізацію проектів відновлення видобутку золота, срібла, урану, ванадію.

Однією з головних галузей таджицької економіки є електроенергетика. За оцінками західних експертів, Таджикистан за питомими показниками запасів гідроресурсів посідає перше місце у світі, а за абсолютними (300 млрд кВт • год на рік) — восьме. Однак нині колосальний гідроенергетичний потенціал країни використовується лише на 4—5 % . Створені на базі дешевої електроенергії в радянський час енергоємні виробництва каустика, рідкого хлору та інші сьогодні практично не працюють через відсутність коштів у споживачів продукції та оборотних коштів у підприємств. Найбільша в Таджикистані Нурецька ГЕС (на річці Вахш) входить до ЗО найпотужніших гідростанцій світу.

Республіка Таджикистан — переважно аграрна країна. Загальна площа її сільськогосподарських угідь перевищує 4,3 млн га, при цьому понад 65 % валової продукції галузі припадає на хліборобство. Головною експортною культурою є бавовник, передусім тонковолокнистих сортів, однак через громадянську війну посівні площі під цю культуру скоротилися, а збір бавовника зменшився з 800 тис. до 380 тис. тонн.

Найбільшими іноземними інвесторами в галузь та покупцями продукції бавовняного виробництва є швейцарська фірма "Пауль Рейнхард" і торговельний відділ швейцарського банку "Кредит Свісс Фест Бостон". Таджицька бавовна експортується також до Ірану, Латвії, Росії. Крім того, тут вирощуються тютюн, кунжут, олійний льон-кучерявець та герань, з якої виробляється ефірна олія.

Основними статтями таджицького експорту є алюміній (55 % від усього обсягу), бавовна (14 %), рослинна олія, текстильні вироби, нафта, електроенергія. У структурі імпорту переважають машини та обладнання (60 %), продовольство (15 %), хімікати, паливо, природний газ (переважно з Узбекистану). Зовнішньоторговельними партнерами Таджикистану є понад 70 країн світу, у тому числі 10 держав СНД (на їхню частку у 2002 р. припадало близько 50 % зовнішньоторговельного обігу Таджикистану). Найбільші імпортери таджиць-:-:ої продукції — Нідерланди, Туреччина, Латвія, Швейцарія, Узбекистан, Росія та Іран. Найбільші експортери продукції до Таджикистану — Росія, Узбекистан, Казахстан, Азербайджан, Україна й Румунія.

Попри вагомий економічний потенціал та певне економічне зростання, держава залишається найбіднішою в центральноазіатському регіоні і на всьому : : традянському просторі, маючи найнижчий рівень ВВП на одну особу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал