Зміст вступ



Сторінка4/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

1.2.3. Республіка Білорусь

Географічне розташування, адміністративно-територіальний поділ, природно-ресурсний потенціал та національний склад населення. Білорусь розташована у східній частині Європи й межує з Литвою і Латвією — на півночі, з Україною — на півдні, з Російською Федерацією — на сході і з Польщею — на заході. Територіально Білорусь поділена на шість областей із центрами в Мінську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно і Могильові. Близько 1/3 території країни займають ліси, приблизно таку ж площу — болота і заболочені луги, 1/5 території — луки і пасовища. Близько третини території, в основному центральні і південно-східні рівнини, розорано. Приблизно 1/5 території Білорусі вражена сильним радіоактивним забрудненням у результаті Чорнобильської катастрофи (1986 р.). Особливо постраждали Гомельська і Могильовська області.

Білорусь має великі родовища калійних солей (Солігорськ, Петриков), торфу (Полісся), будівельного каменю. Розвідано родовища низькосортного вугілля (лігнітів, бітуминозного вугілля і сланців у Прип'ятській западині), а також невеликі запаси високоякісної нафти (Гомельська область).

Головними ріками Білорусі є Дніпро та його притоки (Прип'ять, Сож і Березина), Західна Двіна, Німан і Буг (Західний Буг). У країні понад 10 тис. озер. Полісся (південь Білорусі) становить найбільший у Європі район боліт і заболочених земель — одні лише Прип'ятські болота займають площу близько 39 тис. кв. км. У Білорусі є один заповідник (Березинський біосферний), три національних парки (Біловезька Пуща, Браславські озера і Прип'ятський), 83 заповідники республіканського значення, 575 пам'яток природи.

Населення Білорусі — близько 10 млн осіб. Близько 8 млн жителів країни — білоруси, найбільші національні меншини: росіяни (1,3 млн осіб), поляки (400 тис), українці (250 тис.) і євреї (140 тис). Щодо релігійної ситуації в Білорусі зауважимо, що в республіці традиційно співіснують християнські (православ'я, католицтво, старообрядництво, протестантизм) і нехристиянські (іслам, юдаїзм) конфесії.



Огляд історичного шляху Білорусі. Історики вважають, що білоруський етнос утворився внаслідок асиміляції літописних слов'янських племен дреговичів, радимичів і кривичів з балтійськими племенами, які жили на цій землі до

слов'янської колонізації. УIX ст. створені на території Білорусі Полоцьке, Турово-Пінське, Смоленське й інші князівства стали частиною Київської Русі. Після монголо-татарської навали 1237—1240 рр. білоруські землі Русі підпали під владу Великого князівства Литовського, у складі якого перебували до Люблінської унії 1569 р. між Литвою й Польщею.

Унія Польщі і Литви призвела до посилення польського впливу на білоруських землях. Змінилися церковні і світські громадські інститути. Православна церква, що представляла основну релігію в Білорусі, була перетворена Берестейською унією 1596 р. на уніатську.

Після поділів Речі Посполитої у 1772, 1793 і 1795 рр. білоруські землі були включені до складу Північно-Західного краю Російської імперії. У 1839 р. російська влада ліквідувала уніатську церкву на території Білорусі, а у 1840 р. заборонила використання назви Білорусь. Білоруське дворянство і незначна частина селянства під керівництвом Кастуся Каліновського взяли участь у польсько-литовському повстанні 1863 р., придушеному російською владою. На хвилі лібералізації суспільного життя Росії 1860—1870-х років з'явилися публікації білоруською мовою.

Повалення монархії в Росії у лютому 1917 р. привело до активізації національного руху та утворення багатьох білоруських політичних партій і громадських організацій, переважно лівого та лівоцентристського спрямування: Білоруської християнської демократії (БХД), Білоруської партії народних соціалістів (БПНС), Білоруської партії автономістів (БПА), Білоруської народної громади (БНГ) та ін. Найбільш впливовою серед них була Білоруська соціалістична громада (БСГ). 25 березня за ініціативою БСГ та БПНС у Мінську відбувся з'їзд білоруських національних організацій, що висловився за автономію Білорусі у складі майбутньої Російської федеративної республіки та необхідність утворення Білоруської крайової ради (БКР). Для розробки проекту автономії та підготовки виборів до БКР з'їзд обрав Білоруський національний комітет (БНК). 21—23 липня 1917 р. у Мінську відбувся другий з'їзд білоруських національних організацій і партій, на якому було обрано Білоруську раду. Від самого початку створення Білоруська рада увійшла в конфліктні відносини з Тимчасовим урядом у Петрограді, що чинив опір процесу національного самовизначення народів Росії.

Після повалення влади Тимчасового уряду у жовтні 1917 р. Білоруська рада разом з Центральною білоруською військовою радою прийняли Грамоту зі зверненням до білоруського народу, у якому заявили про наміри утворити автономну Білоруську Народну Республіку, чим викликали конфлікт уже з більшовицькими організаціями та створеними ними радянськими органами влади в Білорусі. 15 (28) грудня 1917 р. Білоруська рада разом з Білоруським обласним комітетом рад скликали в Мінську Перший всебілоруський з'їзд для утворення питань внутрішнього устрою Білорусі. Після розгону з'їзду більшовиками частина його делегатів на нелегальному засіданні 18 січня створила Ряду Всебілоруського з'їзду та її Виконавчий комітет як керівні органи

національного руху. 21 лютого Виконком ради опублікував першу Установчу грамоту, якою проголосив створення Народного секретаріату Білорусі як тимчасового уряду в краї (голова — член БСГ Я. Воронко), а 9 березня, вже в умовах окупації Білорусі німецькими військами, проголошено утворення Білорус: Народної Республіки як автономії в межах Російської федеративної держави. 25 березня на засіданні Білоруської ради було прийнято третю Установчу грамоту, що проголошувала БНР незалежною державою.

Після того, як німецькі війська в грудні 1918 р. залишили країну, 1 сі 1919 р. було проголошено утворення об'єднаної Литовсько-Білоруської Російської Соціалістичної Республіки. Після відновлення у 1918 р. незалежності Польщі і нетривалої війни між Польщею та Радянською Росією у 1920 р. Білорусь знову було поділено: близько 100 тис. кв. км її території відійшло до П щі, на решті території (107 тис. кв. км), де проживало близько 5млн білорусів проголошено Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку (БРСР), я 1922 р. увійшла до складу СРСР.

Як і в СРСР, у Білоруській РСР на початку 1920-х років було запровадь нову економічну політику, продовжувалося започатковане у часи БНР ш навчально-культурне відродження, у другій половині 1920-х років розпочалися індустріалізація промисловості і колективізація сільського господарства відірвали від землі сотні тисяч білорусів, які переселилися у міста Білорусі сходу СРСР. Величезної шкоди Білорусі завдала окупація її нацистською Німеччиною у 1941—1944 рр.: міста лежали в руїнах, а 2,225млн осіб (кожний четвертий мешканець республіки) загинули. Після війни Білорусь була відбудована і на початок 1970-х років перетворилася на розвинений економі1 регіон СРСР. Наслідком урбанізації і зростання частки промислового виробництва стало посилення процесу асиміляції білорусів. Державна освітня політика також сприяла цьому, оскільки наклади російськомовних видань зростали, а у переважній більшості шкіл російська мова стала основною мовою навчання.

На парламентських виборах 1990 р. Комуністичній парта. Білоусі ( вдалося здобути більшість місць у Верховній Раді республіки. Однак практично одразу ж парламент поділився на три блоки: номенклатуру компартії, комуністичний Білоруський Народний Фронт (БНФ) і поміркованих у г дах інтелігентів та рядових членів компартії. Перший з цих блоків підтримав путч у Москві в серпні 1991 р., після провалу якого лідер КПБ був змушений піти у відставку з посади голови президії Верховної республіки. Його місце зайняв лідер поміркованих Станіслав Шушкевич.



25 серпня 1991 р. Верховна Рада республіки проголосила незалежність Білоруської РСР, а 19 вересня назву країни змінено на Республіка Білі 8 грудня 1991 р. лідери Білорусі, Російської Федерації та України під « стрічі у Біловезькій Пущі анулювали Союзний договір 1922 р.

Політико-правова система. 15 березня 1994 р. Верховна Рада Білорусі прийняла конституцію незалежної держави, згідно з якою право законодавчої ініціативи

належить парламенту і президенту, що обирається всенародно на п'ятирічний термін і є главою держави. Президент Республіки Білорусь (з 10 липня 1994 р.) — Олександр Лукашенко. На референдумі 24 листопада 1996 р. було внесено зміни до конституції, згідно з якими створено двопалатний парламент — Національні збори, що складається з Ради Республіки і 64 місця; президент призначає 8 членів Ради, по 8 членів делегує кожна область і міська громада Мінська) і Палати представників (110 місць). Вибори депутатів Палати представників здійснюються на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Термін повноважень парламенту — чотири роки.

Виконавчу владу в Республіці Білорусь здійснює Рада міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Президент за згодою Палати представників призначає прем'єр-міністра і його заступників, визначає структуру уряду, приймає рішення про відставку уряду загалом та його окремих членів. Президент також призначає керівників виконавчих органів влади на місцях. У кожній області є Рада депутатів, що обирає зі своїх членів президію, яка працює як колективний виконавчий орган і призначає керівників різних адміністративних установ. Ця схема управління відтворюється на нижчих рівнях.

Судова гілка влади представлена Верховним судом, судді якого призначаються президентом, а також Конституційним судом, половина складу якого у свою чергу призначається президентом, а половина обирається Радою Республіки. Голова Конституційного суду призначається президентом за згодою Ради Республіки. Термін повноважень членів Конституційного суду — 11 років.

У кінці 1980-х — на початку 1990-х років у Білорусі сформувалася багатопартійна система. У лютому 1992 р. колишні комуністи створили організацію "Рух за демократичні реформи — Демократична Білорусь", що стала найбільшою фракцією у тодішній Верховній Раді. Разом з різними панслов’янськими групами вона сформувала Народний рух Білорусі — об'єднання, що виступає за збереження державного управління економікою і розвиток більш тісних зв'язків з Росією.

Противником неокомуністичних і панславістських політичних сил виступає Білоруський народний фронт (БНФ), створений у 1988 р. з метою відродження культурних і державотворчих традицій білоруського народу. БНФ і близькі до нього політичні партії, профспілки, професійні і культурні об’єднання створили базу для опозиції комуністам та їх союзникам у парламенті Білорусі на початку 1990-х років. Водночас після 1991 р. у самому БНФ виникли суперечки. Білоруська соціал-демократична громада, найбільша партія у складі БНФ, очолила процес створення блоку партій і груп (Об'єднаної демократичної партії, Національно-демократичної партії Білорусі, Білоруської селянської партії, Спілки підприємців, кількох профспілок та ін.), що займають центристські позиції у сучасному політичному спектрі Білорусі. Зліва

від нього перебуває Комуністична партія Білорусі, а праворуч — "Білоруський християнсько-демократичний вибір" і Партія народної згоди.

Іншими політичними партіями, що активно діють у Білорусі, є Партія комуністів Білорусі, Об'єднана громадянська партія, Аграрна партія, Партія Всебілоруської єдності і згоди, Білоруська патріотична партія, Партія зелених Білорусі, Партія Білоруського народного фронту та інші. Окремі партії є своєрідними філіями російських партій (ЛДПР, "Яблоко" та ін.).



Основні тенденції соціально-економічного розвитку. На початку 1990-х років у Білорусі внаслідок імітації ринкових реформ та тіньової приватизації відбулося обуржуазнення компартійно-радянської номенклатури, злиття чиновництва й підприємництва, і все це на тлі різкого загострення економічної кризи та зубожіння народу. Наслідком стала акумуляція протестних настроїв.

Кульмінацією виходу протесаної енергії стали перші президентські вибори 1994 р., перемогу на яких здобув колишній директор радгоспу, керівник антикорупційної комісії у Верховній Раді Білорусі О. Лукашенко. Президентом став політик, який говорив про неприйнятність для Білорусі досвіду ринкових реформ інших країн, що здійснюються за рецептами МВФ і нібито штовхають до "дикого" ринку, і обіцяв відновити колишню систему управління економікою.

За час президентства О. Лукашенка в країні згорнуто приватизацію, а приватний сектор поставлено у жорстку залежність від держави. Сформована у Білорусі модель мобілізаційної економіки має усі вади соціалістичної економіки: зрівнялівку, всеохопний дефіцит, неефективність. Масована грошова емісія, завдяки якій регулярно виплачується зарплата, зруйнувала валютно-фінансову систему країни і призвела до того, що в Білорусі найвища інфляція серед держав СНД. Втім це до світової фінансової кризи 2008—2009 рр. не стало на заваді сталому економічному зростанню в Білорусі, досягнутому переважно завдяки надходженню з Росії дешевих енергоносіїв.

Геополітичне середовище та зовнішня політика. Геополітична особливість Білорусі полягає в тому, що країна розташована на межі двох світів — європейського і російського. Аналізуючи взаємини Білорусі із зовнішнім світом, її спроби вписатися в нову систему міжнародних відносин, необхідно констатувати, що білоруське суспільство та еліта країни продемонстрували нездатність адаптуватися до нових історичних і геополітичних умов. Войовниче заперечення західних цінностей, несприйняття європейських стандартів демократії спричинилися, по суті, до міжнародної ізоляції Білорусі. Країна не має чітко виражених національних інтересів, перспектив розвитку своєї державності. Натомість О. Лукашенко від імені народу періодично декларує чи то непорушність суверенітету Республіки Білорусь, чи то прагнення до об'єднання з Росією в єдину Союзну державу, угоду про створення якої лідери країн підписали у грудні 1999 р.

Щодо зв'язків Білорусі з країнами Заходу, то вони фактично припинилися після того, як у лютому 1997 р. Рада міністрів Європейського Союзу, заявивши

про нелегітимність конституційного референдуму 1996 р., внаслідок якого Білорусь перетворилася на президентську республіку, вирішила припинити всі види спеціальної допомоги Білорусі (за винятком гуманітарної). Влітку 1998 р., після того як уряд Білорусі зажадав, щоб іноземні представництва і звільнили свої резиденції в дипломатичному містечку Дрозди для проведення гам капітального ремонту, вибухнув міжнародний скандал. США, Велика 5титанія, Франція, Німеччина, Греція, Італія і Японія відкликали своїх послів з Мінська на знак протесту проти порушення Віденської конвенції.

До кінця 1990-х років Білорусь була позбавлена статусу спеціально запрошеної країни у Раді Європи, а Національним зборам Білорусі було відмовлено представництві в Парламентській асамблеї ОБСЄ. Жоден із західних лідерів не відвідував Республіку Білорусь і, відповідно, жоден з білоруських лідерів не отримував запрошення відвідати країни Заходу. Зате О. Лукашенка приймали на Кубі, у В'єтнамі, Лівії, Іраку, Сирії, КНР, Венесуелі.

Попри все, О. Лукашенко виявився здатним оптимально використовувати переваги геополітичного становища своєї країни і робити несподівано сильні води у пошуках союзників, а також чинити опір зовнішньому тиску. Президент Білорусі досить уміло використовує суперечності між впливовими на міжнародній арені державами (такими як США, КНР, Росія тощо), здобуваючи для своєї держави політичні та економічні дивіденди. Показовою у цьому сенсі стала нормалізація співпраці Білорусі з ЄС та МВФ у 2008—2010 рр., що збіглася з припиненням постачання російських енергоносіїв до Білорусі за пільговими цінами. Внаслідок поновлення відносин з Брюсселем Білорусь отримала запрошення до участі у виконанні програми ЄС "Східне партнерство ", а співпраця з МВФ дала змогу отримати кредити на суму 1,5 млрд. дол. Сша.

1.2.4. Республіка Молдова

Географічне розташування, національний склад населення та історичне минуле

Молдова — країна, розташована у Південно-Східній Європі. На півночі, півдні і сході межує з Україною, на заході — з Румунією. Молдова, більша частина якої розташована між річками Дністер і Прут, має родючі ґрунти, придатні для сільського господарства і виноградарства. У Молдові, де проживають переважно православні народи, між мешканцями обох берегів Дністра немає ні етнічних, ні релігійних суперечностей. У складі населення країни, що становить понад 4,5млн осіб, переважають молдовани (65 %), а найчисленнішими національними меншинами є українська (14), російська (13) і гагаузька 13,5%).

Сучасна Молдова займає більшу частину території, що має історичну назву Бессарабія, та землі на лівому березі Дністра, на яких у 1924 р. було утворено Автономну Молдавську Соціалістичну Радянську Республіку (АМСРР) у

складі УСРР. Загалом територія сучасної Молдови становить менше половини її історичної території. Упродовж багатьох століть Молдова потерпала він численних війн, головною причиною яких було її важливе розташування — на історичному шляху між Європою і Азією. Римляни, гуни, татари, турки, угорі німці та інші народи проходили через цю землю, як через "ворота" між Карпатами і Чорним морем.

Від X ст. землі історичної Молдови перебували під впливом Київської Русі на межі XII—XIII ст. входили до складу Галицько-Волинського князівств після столітнього панування татар (середина XIII — перша половина XIV сі їх захопили угорці, але у 1359 р. у результаті повстання на чолі з Богдане було створено самостійне Молдавське князівство, що об'єднувало східну частину сучасної Румунії — Мунтенію та історико-географічні землі Бессарабію Буковину. Державу очолював господар, що правив за допомогою ради феодалів (бояр). Як вважають дослідники, тоді ж, у XIV ст., сформувалась молдовська народність, оскільки перша згадка про молдован як етнічну групу датується 1391 р. Найбільшого розквіту середньовічне Молдавське князівство досягло за правління Стефана III {1457—1504}.

Від початку XVI ст. Молдавське князівство опинилось під протекторатом Туреччини. У 1711 р. під час Прутського походу московського царя Петра І проти Туреччини Молдова попросила Росію взяти її під свій протекторат, однак невдалий похід Петра І не дав змоги здійснити цей задум. У результаті Оттоманська Порта посилила свій протекторат над Молдовою.

У 1774 р., внаслідок Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Росією і Туреччиною, Росія отримала право виступати на захист населення Молі вії і Валахії. За Ясським мирним договором Росії і Туреччини 1791 р., кордо: Росії впритул наблизились до території Молдови. У 1812 р., за Бухарестські мирним договором між Росією й Туреччиною, Бессарабію було включено складу Росії.

Після падіння монархії в Росії у лютому 1917р. національний рух у Молдові очолила Молдавська національна партія. На скликаному за її ініціатив» Військово-молдавському з'їзді у жовтні 1917 р. було утворено «Sfatul Tarii» (Крайова рада), що увійшла в тісні контакти з лідерами Української Центральної Ради, Румчероду та командуванням Румунського фронту (а через нього – з державами Антанти). 2 грудня 1917 р. Сфатул церій оголосив Бессарабію Молдавською Народною Республікою (МНР) та утворив виконавчий орган — Раду генеральних директорів.

Із самого початку свого існування територія МНР стала об'єктом військового протиборстватт Фронтвідділу Румчероду, підтриманого радянсько-більшовицькою Росією, та румунських військ. Скориставшись німецько-австрійською окупацією України, північної Бессарабії та лівобережної Молдови, Сфатул церій, за сприяння країн Антанти, 9 квітня 1918 р. ухвалив рішення і "умовне", а в грудні 1918 р. — про "безумовне" приєднання Бессарабії разом з Північною Буковиною (населеною переважно українцями) і Трансільванією

(де переважали угорці) до складу Румунії. Лівобережна Молдова у кінці 1918— 1919 рр. по черзі перебувала під управлінням Української Директорії, військ Антанти, денікінців, Червоної армії. У лютому 1920 р. тут остаточно встановилася радянська влада. Спочатку ця територія входила до складу Одеської і Подільської губерній, а 12 жовтня 1924 р. на ній було утворено АМСРР у складі Української СРР (столицею було місто Балта, потім — Тирасполь).



29 червня 1940 р., за умовами таємних додатків до радянсько-німецького договору від 23 серпня 1939 р., Бессарабія була анексована СРСР. Аккерманський, Ізмаїльський та Хотинський повіти Бессарабії, населені переважно українцями, увійшли до складу Української РСР, решта — до складу створеної на базі АМРСР Молдавської РСР.

Під час Другої світової війни територія Молдавської РСР перебувала в зоні окупації румунських військ, а у 1944 р. знову повернулася до складу СРСР. Під впливом політики перебудови в СРСР у Молдові у другій половині 1980-х років розпочалося національно-державне відродження. Наприкінці 1980-х років політична ситуація в Молдавській РСР стала вкрай напруженою. Першим кроком до дестабілізації ситуації в Молдові стало створення у липні 1988 р. Народного фронту Молдови, що практично став виразником антирадянських ідей та прорумунських настроїв. Саме під впливом цих настроїв Верховна Рада Молдавської РСР в червні 1990 р. прийняла постанову про засудження і скасування дії "пакту Молотова — Ріббентопа", точніше його таємної статті, що передбачала передачу Радянському Союзу території між Дністром і Прутом (тобто Бессарабії), окупованої Румунією у 1918 р. Внаслідок цієї передачі, як відомо, у серпні 1940 р. була утворена Молдавська РСР. Отже, рішення депутатів означало, що вони скасовують акт передачі Радянському Союзу, тобто де-юре повертають її до складу Румунії і тим самим ліквідують Молдавську РСР. Виходить, що законодавці Молдови своїми руками ліквідували власну державу. Перетворитись на румунську провінцію Молдавській РСР завадило існування СРСР.

Другого "великого об'єднання" (перше датується 1918 р.) у "Великій Румунії" не сталося, зате сталося інше. У серпні і вересні 1990 р. були утворені, відповідно, Гагаузія і Придністровська Молдавська республіка (ПМР), що виникли як протест проти намірів об'єднання Молдови з Румунією. 27 серпня 1991 р. Молдова проголосила незалежність, яку того ж дня визнала Румунія. Проте існування ПМР і Гагаузії утримало політичне керівництво Молдови від спроб об'єднання з Румунією.

Політичний устрій Молдови і характеристика сучасних політичних процесів у державі. Від часу проголошення незалежної державності й до конституційної реформи 2000 р. у Молдові функціонувала президентсько-парламентська форма влади, згідно з якою центральною постаттю у владній системі вважався президент держави. Першим президентом Молдови 8 грудня 1991 р. було обрано обрано Мірчу Снєгура, що перебував на посаді до кінця 1996 р. У 1997—2001 рр. президентом Молдови був колишній лідер республіканськоїорганізації КПРС Петру Лучинські, у 2001—2009 рр. — нинішній лідер молдовських комуністів Володимир Воронін. Через нездатність парламенту Молдови обрати нового главу держави обов'язки президента РМ після позачергових парламентських виборів 28 листопада 2010 р. виконує спікер парламенту Маріан Лупу.

Від 2000 р. Молдова — парламентська республіка. Закони базуються на Конституції від 29 червня 1994 р., зі змінами, внесеними до основного закону в липні 2000 р. Парламент Молдови — однопалатний, складається зі 101 депутата і обирається на 4-річний термін на основі загальних виборів. З 1993 р. у Молдові функціонує пропорційна виборча система, за депутатські мандати змагаються виключно політичні партії та блоки. Згідно зі змінами до Конституції Молдови, проголосованими парламентом 5 липня 2000 р., президент обирається депутатами парламенту терміном на чотири роки, а Молдова перетворилася на класичну парламентську республіку.

Президент Молдови, хоч і залишився номінальним главою держави, виконує переважно представницькі та виконавчі функції, не беручи участі у формуванні стратегії розвитку держави і не маючи вирішального впливу на ухвалення зовнішньополітичних рішень. Він втратив право розпуску парламенту за власною ініціативою, впливу на кадрові зміни в уряді та контролю за його діяльністю. Від депутатів парламенту фактично залежать ухвалення рішень законодавчого характеру та безпосередній вплив на прийняття рішень виконавчої влади.

Після проведення конституційної реформи Молдова стала першою країною на пострадянському просторі, в якій до влади повернулися комуністи. На дострокових парламентських виборах 25 лютого 2001 р. ця партія отримала майже половину голосів виборців і завоювала 70 зі 101 депутатських місць у парламенті. Лідер партії В. Воронін обійняв і посаду президента держави. Зважена внутрішня і зовнішня політика комуністів та проголошений ними курс на досягнення демократичної, європейської моделі правління в державі допомогли їм зберегти владу в республіці і після парламентських виборів 2005 р.

На позачергових парламентських виборах 28 листопада 2010 р., згідно з даними ЦВК Молдови, Партія комуністів Республіки Молдови (ПКРМ) набрала 39,3 %, очолювана чинним прем'єром Молдови Владом Філатом Ліберально-демократична партія — 29,4, Демократична партія на чолі з Маріаном Лупу отримала 12,7 і Ліберальна партія, лідером якої є тимчасово виконуючий обов'язки президента Молдови Міхай Гімпу, — 9,96 %. Центральний виборчий комітет заявив, що виборчий поріг подолали чотири партії і кількість депутатських місць буде розподілено так: Партія комуністів — 42, Ліберально-демократична партія — 32, Демократична партія — 15 і Ліберальна партія — 12.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал