Зміст вступ



Сторінка35/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

На більшій частині Австралії переважає тропічний пустельний клімат: на півночі — субекваторіальний, на півдні — субтропічний, із середніми темпера¬турами січня (літо) з півночі на південь — від +28 до +20 °С, липня (зима) — від +24 до +12 °С. На південному заході й південному сході Австралії та островах Нової Зеландії, де кількість опадів становить 1—2 тис. мм на рік, кліматичні умови найсприятливіші для життя людини. З легкої руки журналістів австра¬лійський континент називають "Зеленим", хоча в країні переважають буро-червоні й жовті фарби випаленої на сонці пустелі. Лише 6 % країни вкрито лісами: вологими вічнозеленими — на східному узбережжі, евкаліптовими (близько 600 видів) — на південному заході й півдні та змішаними з гігант¬ських евкаліптів (вище 150 м), вічнозелених буків і хвойних порід — на Тасма¬нії. Із 22 тис. видів австралійської флори 90 % притаманні лише цьому конти¬нентові. У країні налічується понад 500 національних парків і понад 270 тери¬торій під охороною (7,5 % площі держави). На новозеландських островах ліси збереглися у важкодоступних гірських районах і займають 23 % території.

Тваринний світ Австралії й Нової Зеландії — унікальний і виключно бага¬тий, більша його частина є ендемічною. На континенті немає копитних, при¬матів і хижаків (за винятком дикої собаки дінго). Тут збереглася більшість сумчастих планети (162 види, в тому числі близько 50 видів кенгуру), а також найдавніші із ссавців — яйцекладні єхидна і качконіс. Для герба країни були вибрані кенгуру і страус ему, оскільки вони ніколи не відступають назад, а ру¬хаються лише вперед, що і символізує прогресивний розвиток країни. Фауна Нової Зеландії найдавніша у світі. Вона представлено унікальними видами не-літаючих птахів (наприклад, ківі) та рептилій (зокрема, ящірка гатерія, що вимерла в інших частинах світу). Окремі новозеландські острови перетворені на заповідники для птахів, яких налічується 23 види.

Австралія — одна з найбагатших мінеральними ресурсами країн світу: за покладами вугілля (116 млрд т) вона знаходиться на четвертому місці у світі, причому вугілля Ньюкаслського басейну — одне з найбільш якісних і дешевих за собівартістю видобутку. Австралія також посідає провідні місця за запасами свинцю, урану (третина світових покладів), цинку, залізної руди (15,8 млрд т), золота й алмазів; поблизу Перта й на західному узбережжі півострова Кейп-Йорк розташовані найбільші у світі (близько 6 млрд т) запаси бокситів. Видо¬буваються в Австралії й сапфіри, але особливо вона славиться шляхетним опа¬лом, що вважається національним каменем.

Океанія. При поділі суходолу на частини світу Австралію, як правило, об'єднують із Океанією — сукупністю 13 острівних держав, 13 залежних тери¬торій і штату Гаваї США в центрі й південно-західній частині Тихого океану загальною площею 1,26 млн кв. км, що становить менше 2 % водної поверхні, де вони розташовані. Серед них і другий у світі за величиною (після Гренлан¬дії) острів Нова Гвінея (829 тис. кв. км) і коралові атоли, що ледве виступають над водною поверхнею, причому з наближенням до Австралії острови більші й густіше вкривають океан. Вони розташовані у вигляді трьох широких концен¬тричних дуг, які зі сходу охоплюють Австралію й паралельні Великому Водо¬дільному хребтові — гірському ланцюгові на східному узбережжі материка.

Першу дугу становлять Нова Гвінея (західна половина острова належить Індонезії, східна — Незалежна (з 16 вересня 1975 р.). Держава Папуа-Нова Гвінея), Нова Каледонія (заморська територія Франції з особливим статусом) і Нова Зеландія. До другої острівної дуги входять архіпелаг Бісмарка (належить Папуа-Новій Гвінеї), Соломонові Острови (незалежна республіка з 7 липня

1978 р.), острови Санта-Крус (належать Соломоновим Островам) і Нові Гебріди (з ЗО липня 1980 р. — незалежна Республіка Вануату). Третю — зовнішню й найбільшу острівну дугу Океанії — формують Каролінські острови (з 3 листо¬пада 1986 р. — незалежні Федеративні Штати Мікронезії), Маршаллові Остро¬ви (з 21 жовтня 1986 р. — незалежна республіка), острови Гілберта (з 12 липня

1979 р. — незалежна Республіка Кірибаті), Тувалу (незалежна держава з 1 жовтня 1978 р.), Фіджі (незалежна держава з 10 жовтня 1970 р., республіка з 6 жовтня 1987 р.), Тонга (незалежне королівство з 4 червня 1970 р.) і острови Кермадек, які належать Новій Зеландії.

Геологи вважають, що острови всіх трьох дуг є рештками гірських хребтів давнього материка — Гондвани, чим і пояснюються складність рельєфу, осо¬бливості рослинного й тваринного світу та розмаїття племен, які там мешка¬ють (лише в 6-мільйонній Папуа-Новій Гвінеї налічується 715 місцевих мов та діалектів). На північ і схід від цих дуг лише зрідка трапляються острови з уні¬кальними геологією, флорою й фауною. Одні з них — вулканічного походжен¬ня: Північні Маріанські Острови (з 3 листопада 1986 р. — співдружність у по¬літичному союзі із США), Гаваї, Самоа (західні острови — незалежна з 1 січня 1962 р. держава, східні — володіння США), Таїті й Маркізькі острови, що ста¬новлять Французьку Полінезію (з травня 2004 р. — "заморське співтовари¬ство" Французької Республіки). Інші острови — коралові, як, наприклад, залежні новозеландські території — острови Кука, Ніуе, Токелау. Відстані між архіпелагами Океанії величезні, зокрема від Республіки Палау на пів¬нічному заході до островів Пасхи на південному сході (крайні точки Океанії) 12,75 тис. км. Але між окремими архіпелагами й ізольованими островами про-ходять постійні течії: уздовж екватора — зі сходу на захід, а північніше й пів¬денніше від нього — у зворотному напрямкові. Мешканці Океанії, передусім полінезійці, ще в давнину вивчили закономірності цих течій і навчилися їх використовувати, розселившись на гігантських океанських просторах зі своєї прабатьківщини на Малайському архіпелазі.

На більшості островів Океанії здоровий і сприятливий для людини помірно жаркий тропічний або субекваторіальний клімат, лише в Меланезії (південно¬західна частина Океанії, населена темношкірими австралоїдними етносами), а особливо на Новій Гвінеї, він — екваторіальний і вологий, з великим перепа¬дом добових температур у горах. Тому багатство рослинного й тваринного світу зменшується в напрямку із заходу (на Новій Гвінеї лише райських птахів на¬раховується 50 видів) на схід, де немає ні змій, ні крокодилів, ні малярійних комарів.

Першими людьми, що переселилися в Австралію близько 40 тис. років тому з острівної ПСА, були аборигени (від лат. aborigines — корінні жителі), які з антропологічного погляду представляють особливу австралоїдну расу. Вони вирізняються темно-коричневим кольором шкіри, хвилястим чорним во¬лоссям і широким обличчям з похилим лобом та могутнім надбрів'ям. На мо¬мент прибуття європейських колоністів приблизно півмільйона аборигенів, об'єднаних у численні племена, були розкидані на величезній території й вели кочовий спосіб життя. По всьому континенту — в печерах, на крутих скелях і ::-:ремих каменях — залишилися унікальні малюнки аборигенів, що зображу¬ють їхнє повсякденне життя: полювання, танці, ритуальні церемонії й уявлен¬ня про навколишній світ. Заселення новозеландських островів почалося зна¬чно пізніше — в IX ст. із Центральної Полінезії народом маорі. Вони перейшли до землеробства й вирощування овочевих культур, жили в очеретяних хати¬нах, а одяг виготовляли з дикого новозеландського льону й собачих шкір. Змі¬шавшись із місцевим австралоїдним населенням, маорі набули деяких рис, що відрізняють їх від полінезійців — південних монголоїдів.

3.11.2. Особливості історичного та економічного розвитку країн регіону

Хоча китайські, малайські й арабські мореплавці, можливо, відвідували північне узбережжя Австралії ще в часи Середньовіччя, Старий світ дізнався про цей континент лише на початку XVII ст. Раніше картографи передбачали, що такий материк існує й назвали його Terra Australis Incognita, тобто "неві¬дома південна земля". Пощастило її побачити нідерландському капітану Ві-ллєму Янсзону в 1606 р. (західне узбережжя Кейп-Йорка, яке він вважав час¬тиною Нової Гвінеї), а в 1642—1644 pp. австралійське узбережжя докладніше обстежив його земляк Абель Тасман, який довів, що нова земля, названа ним на честь батьківщини "Новою Голландією", — суцільний масив суші. Він же відкрив два острови на південний схід від Австралії, які назвав на згадку про одну з нідерландських провінцій — Новою Зеландією. Однак результати обох - --едицій, що "влетіли в копійку" Голландській Ост-Індській компанії, були ■OD з кон'юнктурних міркувань засекречені.

Ляше в 1769 р. новозеландські острови під час своєї Першої навколосвіт--: рожі дослідив британський капітан Джеймс Кук, який на узбережжі однієї з бухт підняв англійський прапор, а наступного року обстежив східне

узбережжя Австралії, оголосивши і його британським володінням — Новим Південним Уельсом. Хоробрий мореплавець довів, що жодної іншої Terra Australis Incognita в Південних морях немає, тому в 1814 р. з ініціативи іншо¬го британського дослідника Метью Фліндерса "Нову Голландію" перейменува¬ли в Австралію.

Англо-австралійці (89 % населення) традиційно починають свою історію з прибуття "Першого флоту" — 11 вітрильників під командуванням капітана Артура Філіппа, що 26 січня 1788 р. (відзначається як День Австралії) уві¬йшли в майбутню сіднейську бухту з партією каторжників на борту й заснува¬ли перше поселення. Оскільки на той час Британія втратила північноамери¬канські колонії, Австралія на довгі десятиліття стала місцем виправних робіт. Лише в 1827 р. Лондон офіційно проголосив про встановлення суверенітету над усім континентом, де з'явилися перші вільні мешканці. В цей час колоніс¬тами були відкриті багаті пасовиська на схід від Великого Вододільного хреб¬та, що дало початок розвитку вівчарства, Австралія стала головним поставни¬ком шерсті для метрополії. З метою забезпечення робочою силою великих ві¬вчарських ферм Лондон ініціював вільну імміграцію з метрополії, а оскільки розвиток тваринництва вимагав розширення пасовиськ, почалося витіснення з цих земель аборигенів, а нерідко і винищення їх.

До сьогодні на вологому південному сході знаходяться житниці й сади Ав¬стралії, що за виробництвом пшениці посідає 7-ме місце у світі, а за її експор¬том — 3—4-те. Щоправда, з огляду на кліматичні умови провідною галуззк сільського господарства як Австралії (в ньому зайнято лише 3,6 % самодіяль¬ного населення), так і Нової Зеландії є м'ясо-молочне тваринництво. Нова Зе¬ландія виступає світовим лідером з експорту масла і посідає 3-тє місце з екс¬порту сиру та м'яса. А за виробництвом (більше 1 млн т) і експортом шерст: Австралія впевнено продовжує займати перше місце (у країні налічується майже 150 млн овець), Нова Зеландія — друге.

"Золота лихоманка", що почалася в 1851 p., викликала нову хвилю іммі грації, причому вже з різних континентів, унаслідок чого за півстоліття чи сельність населення колонії зросла в 7,5 разу. Країна вже забезпечувала 40 % світового видобутку золота. Здійснюючи політику "за білу Австралію", уря; спекулював на побоюванні австралійців, що країну "затоплять" вихідці з Азії Але економічний бум, який настав після Другої світової війни, й брак абсолют но "білолицих" англійців спричинили поширення імміграційних перева; спершу на скандинавів, а потім і на вихідців з Італії, Греції, Югославії, Туреч чини та Лівану. З початку 1960-х років намітилася певна лібералізація щод< іммігрантів з Азії (нині вони становлять 7 % населення), а на зміну настирли вому бажанню примусити всіх "нових австралійців" асимілювати австралій ську культуру й англійську мову прийшло усвідомлення необхідності визнаті багатоманітність культур.

На 1967 р. населення країни досягло 12 млн осіб, а на 2000 р. — 19,5 млі — темп зростання, який серед розвинених держав перевищив лише Ізраїль Успішний прийом стількох мільйонів, послаблення позицій расистів і більш, терпимість є одними із найважливіших досягнень новітньої історії Австралії. Більшість населення сповідує католицизм (26,4 %), а також належить до ан¬гліканської (20) та інших християнських (20,5 %) церков.

Щоправда, аборигени тривалий час мешкали в резерваціях — віддалених пустельних частинах континенту, куди сторонні не допускалися. Навіть у пе¬реписах населення вони не враховувалися. Лише в 1967 р. аборигени були ви¬знані громадянами країни й отримали право на вільне пересування, а в 1972— 1975 рр. лейбористський уряд Е. Гоу Уїтлема (1916) став приділяти увагу по¬требам аборигенів, обіцяючи відкрити для них школи й захистити їхні земель¬ні права від претензій гірничодобувних компаній. Через два десятиліття лей-бористський уряд П. Кітінга (1944) розгорнув новий план із поліпшення умов отримання аборигенами житла, освіти й медичного обслуговування (їхня чи¬сельність не перевищує 1 % населення), потурбувався про справедливіше став¬лення до них з боку поліції й судів. Білих австралійців було зобов'язано кон¬сультуватися з представниками груп аборигенів щодо заходів і дій, котрі їх торкалися.

Для сучасної Австралії характерна парадоксальна ситуація. З одного боку, країна належить до найрозвиненіших в економічному плані з ВВП на одну осо¬бу, за ПКС, в 39 900 дол., середньою тривалістю життя населення 81,72 року (шосте місце у світі) й другим місцем на планеті за Індексом розвитку людсько¬го потенціалу (ІРЛП) згідно з доповіддю ООН 2010 р. (Нова Зеландія — на тре¬тьому). У країні розвинуті хімічна, електротехнічна й металургійна галузі промисловості, автомобілебудування. За виробництвом електроенергії на одну особу вона посідає провідне місце у світі. З іншого боку, Австралія зберегла деякі ознаки країн, що розвиваються: сировина (кам'яне вугілля, золото, гли¬нозем, залізна руда, цинк, мідь, нікель, уран, алмази тощо) становить головну статтю її експорту (у 2009 р. — 154,8 млрд дол.), продукція обробної промисло¬вості не витримує конкуренції з відповідними товарами ЄС, США та Японії, а в найголовніших галузях панує іноземний капітал.

Нова Зеландія. Перше британське поселення Нової Зеландії (268,68 тис. кв. км; 4,252 млн осіб) — Веллінгтон — засноване в 1839 р. на Північному ост¬рові, а у 1865 р. стало столицею країни. Новій колонії була відведена роль сіль¬ськогосподарського придатка Британії, тому в Новій Зеландії, як і в Австралії, розвивалися традиційні галузі англійського господарства: вівчарство й розве¬дення великої рогатої худоби. На сьогодні в Новій Зеландії налічується більше 60 млн овець, близько 10 млн голів великої рогатої худоби і не менше 0,5 млн свиней. Невипадково країна контролює 25 % світового ринку молочної про¬дукції, до того ж щороку в країні виробляється більше 1 млн т м'яса й більше 200 тис. т шерсті.

Корінне населення — маорі, що налічувало 200 тис. осіб, чинило жорсткий опір у боротьбі з колоністами за землю. Але, на відміну від аборигенів Австра¬лії, ставлення до маорі в далекому Лондоні було досить прихильним. 6 лютого національне свято в сучасній Новій Зеландії) 1840 р. відповідно до договору : ::7--:-:ги (від назви річки, на березі якої він був укладений), вожді маорі по¬ступалися своїми правами й повноваженнями британській короні, а натомість отримали гарантії володіння землями, лісовими та рибальськими угіддями й права та привілеї підданих. Це давало маорі міцну юридичну базу для опротес-тування незаконних захоплень земель, що трапляються й нині, а в 1867 р. маорі отримали парламентську квоту. На сьогодні новозеландці європейсь¬кого походження становлять 56,8 % населення, маорійці — 7,4, нащадки пе¬реселенців з інших тихоокеанських островів — 4,6, азійці — 8 %. Нова Зе¬ландія стала країною співіснування різних культур, де практично немає расо¬вої дискримінації. Відносна більшість населення належить до англіканської (13,8 %), римо-католицької (12,6), пресвітеріанської (10) й методистської (З %) церков.

Нова Зеландія по праву може претендувати на роль першої держави загаль¬ного добробуту. Початок її створенню поклав уряд лібералів у 1891—1912 pp., коли вперше у світі отримали виборчі права жінки (1893 p.), були впроваджен пенсії по старості й обов'язковий арбітражний розгляд трудових конфліктів що дало змогу захистити слабкі на той час профспілки. Для підтримки серед ніх і дрібних фермерів та стимулювання їхньої діяльності також були ухвален закони про примусовий викуп великих землеволодінь державою й подальшиі продаж землі дрібним землеробам. А через століття новозеландський уряд за початкував програму корінної реконструкції економіки, спрямовану на звіль нення від концесійної залежності від Британії й побудову індустріалізованог та ринкового господарства, здатного до світової конкуренції. Держава позб> лася практики опіки колективних угод із заробітної плати, державні підпрі ємства були приватизовані чи перетворені на корпорації, фінансовий секто звільнений від урядового регулювання, а ринки національних виробників ст; ли відкритими для конкуренції.

Нині Нова Зеландія є індустріально-аграрною країною, де 4,7 % населенв зайнято в сільському господарстві, 24,3 — у промисловості (харчова, лісов, целюлозно-паперова, машинобудівна, хімічна й текстильна), 71 % — у сфе обслуговування. Внаслідок здійснених заходів ринково-монетарного характ ру відбулося стабільне зростання основних економічних показників, зокреї ВВП на одну особу за ПКС (27 300 дол. на 2009 р.) наближається до рівня пр відних західноєвропейських країн. Нова Зеландія посідає одне з чільних міс: у світі за обсягом зовнішньої торгівлі на одну особу, прибутки від експор (25,35 млрд дол. у 2009 р.) становлять близько 25 % ВВП країни.

3.11.3. Державно-політичний устрій Австралії й Нової Зеландії

Державний лад Австралії визначений конституцією від 9 липня 1900 що засвідчила об'єднання шести британських колоній (Новий Південн Уельс, Тасманія, Західна Австралія, Південна Австралія, Вікторія і Кв сленд) у Співдружність Австралії (Commonwealth of Australia). Столицею к їни до травня 1927 р. був Мельбурн, потім її перенесли до Канберри. Консти

—.- Австралії введена актом британського парламенту, але її проект був роз-' --гний національним конвентом за участю представників колоній і затвер¬джувався на референдумі. Нова Зеландія не має писаної конституції, а неписа-«у становлять законодавчі акти, конституційні угоди (як-то Конституційний LI-:Z 1986 р.) й прецеденти. Статус домініону вона отримала 26 вересня 1907 р. З прийняттям британським парламентом 11 грудня 1931 р. акта про Вестмін-стерський статут Австралія й Нова Зеландія одержали незалежність від метро¬полії й стали членами Британської Співдружності націй. Повного суверенітету обидві країни набули з ратифікацією їхніми парламентами зазначеного стату¬ту: Австралія — 9 жовтня 1942 р., Нова Зеландія — 25 листопада 1947 р.

Отже, Австралія й Нова Зеландія є парламентарними монархіями, главою яких номінально залишається британський монарх. Він здійснює свою владу через призначеного за поданням уряду на п'ять років генерал-губернатора (з 5 вересня 2008 р. генерал-губернатором Австралії є Квентін Еліс Луїза Брайс (1942), генерал-губернатором Нової Зеландії 23 серпня 2006 р. призначено Ананда Сатьянанда (1944)). Формально генерал-губернатор наділений широ¬кими повноваженнями, включно з правом розпуску Палати представників та призначення на державні посади, але може здійснювати їх лише "за порадою уряду".

Крім того, генерал-губернатор Австралії очолює підконтрольну парламен¬ту Федеральну виконавчу раду в складі двох чи більше міністрів та інших осіб, призначених ним. Однак на практиці виконавчу владу здійснює кабінет, який засідає під головуванням прем'єр-міністра й без участі генерал-губернатора. Уряд формується з представників партії (коаліції партій), що здобула біль¬шість у парламенті; його роль з моменту утворення Австралії неухильно зрос¬тає. Саме уряд визначає головні напрями державної політики, використовує надане йому парламентом право на видання законодавчих актів, наділений :-:зазісудовими функціями. Він несе колективну відповідальність перед ниж¬ньою палатою федерального парламенту — Палатою представників із 150 де¬батів, які обираються на три роки за пропорційною системою з преференція¬ми: вона також застосовується при виборах до нижніх палат усіх штатів, за винятком Тасманії.

До складу верхньої палати — Сенату входять 76 парламентаріїв (по 12 від кожного із шести штатів і по 2 від територій — Північної й Австралійської сто¬личної), що також обираються за пропорційною системою (прохідний поріг ГТІНОВИТЬ 1/7 від облікового складу виборців) на шість років з ротацією поло-:: корпусу кожні три роки. Повноваження палат, практично, однакові, за —її и 11 11 і сфери фінансового законодавства, — Сенат позбавлений права вно-::: г.равки до фінансових законопроектів. Цікаво, що Австралія стала не — - : днією з перших країн світу, де було впроваджено загальне виборче пра¬ве (1902 р.), а й батьківщиною так званого австралійського бюлетеня, який містить імена всіх кандидатів на виборні посади й сприяє у такий спосіб забез¬печенню таємниці голосування. До обмеженої компетенції місцевих органів входять лише питання охорони здоров'я, шкільного навчання й шляхового господарства.

На загальних парламентських виборах 21 серпня 2010 р. перемогу (72 міс¬ця в Палаті представників) здобула лівоцентристська Австралійська лейбо¬ристська партія, а її лідер — Джулія Ейлін Гіллард (1961) очолила уряд. Пра-воцентристська коаліція Ліберальної й Національної партій, що перебувала при владі у 1996—2007 рр., залишилася в опозиції. Обидві провідні політичні сили із середини 1970-х років втілюють на міжнародній арені доктрину "Ав¬стралія — середня держава", що передбачає першочергове забезпечення на-ціональних інтересів.

Державний лад Нової Зеландії подібний до австралійського з урахуванням відмінностей, зумовлених унітарним характером державного устрою острівної країни, що поділена на 16 регіонів і 1 територію. З огляду на це в Новій Зелан¬дії генерал-губернатор формально очолює Виконавчу раду у складі прем'єр-міністра й міністрів, яка відповідальна перед однопалатним парламентом — Палатою представників. За підсумками референдумів 1992—1993 рр. у країні було впроваджено змішану виборчу систему (близьку до німецької), за якою на трирічний термін в одномандатних округах за мажоритарним принципом оби¬рається 70 депутатів, у тому числі 7 представників маорі, а за партійними списками — 50 парламентаріїв. Право законодавчої ініціативи юридично на¬лежить депутатам, але фактично переважна більшість законопроектів похо¬дить з уряду.

За результатами виборів 8 листопада 2008 р., до влади після дев'ятирічної перерви повернулася правоцентристська Національна партія, що отримала 44,9 % голосів і 58 мандатів. її головний конкурент — Лейбористська партія провела 43 депутати. Вона виступила із соціал-реформістських позицій, роз¬ширюючи соціальні гарантії й пільги для бідних та намагаючись захистити новозеландських фермерів і промисловців від коливань світових цін шляхом посилення державного контролю за збутом та розподілом.

Уже перший лейбористський уряд М.Дж. Севеджа (1872—1940) запрова¬див у країні сучасну систему соціального забезпечення, гарантувавши праців¬никам встановлений мінімум зарплати, і прийняв у 1938 р. Акт про соціальні гарантії, що на десятиліття раніше від Британії започаткував фактично без¬платну систему охорони здоров'я.

Після завершення Другої світової війни були введені пільги на дітей без пе¬ревірки заможності родини, чим завершилося створення цілісної та все-охоплюючої системи соціального забезпечення, при якій не існувало страху перед злиденністю як серед білих новозеландців, так і маорі. Показово, що й Національна партія, яка спирається на впливові ділові кола та фермерів, ви¬знає необхідність розвитку системи соціального забезпечення, але робить ак¬цент на зменшенні ролі держави й наголошує на важливості індивідуального підприємництва. Перший її уряд на чолі з С. Холландом (1893—1961) навіть попередив політику британських консерваторів, коли дозволив на пільгових умовах мешканцям викупляти державне житло. Наступний уряд К. Халіока (1904—1983) скасував смертну кару, призначив спеціальних урядовців, які мали розбирати справи громадян, що програли їх проти урядових установ, а також запровадив компенсації при нещасних випадках і зрівняв у оплаті пра¬цю жінок із чоловіками.

До Другої світової війни Австралія й Нова Зеландія в економічному й воєн¬но-політичному аспектах були тісно пов'язані з Британією, але після поразки Франції від гітлерівської Німеччини в червні 1940 р. Лондон попередив уряди домініонів, що вони повинні шукати захисту в СІЛА. Із захопленням японця¬ми в лютому 1942 р. Сінгапуру Австралія опинилася беззахисною перед воро¬гом, і лише прибуття генерала Д. Макартура й контингенту військ СНІА, чий штаб розташувався в Мельбурні, заспокоїли громадськість. Справжнім почат¬ком самостійної австралійсько-новозеландської дипломатії стала угода від 6 лютого 1947 р. про створення Південно-тихоокеанської комісії для сприяння соціально-економічному розвиткові народів Океанії. Тоді її підписали також представники Великої Британії, Нідерландів, СНІА і Франції. З часом офіцій¬ні Лондон і Амстердам вийшли з комісії, що поповнилася представниками 22 нових незалежних держав і самоврядних територій, перетворившись у Ти¬хоокеанське співтовариство (з б лютого 1998 p.).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал