Зміст вступ



Сторінка29/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40

„га мда- £ т^КаЖ ЩЖДушеНО

виступи курдів. 28 жовтня 1923 р. шах змушений був призначити Резу-хана прем'єром.

За прикладом Кемаль-паші, Реза-хан мав намір позбавити влади династію Каджарів і проголосити республіку, однак проти цього виступила впливова ро¬дова аристократія й шиїтське духовенство. Натомість прем'єр отримав запев¬нення в тому, що його кандидатура на нового монарха буде підтримана.

12 грудня 1925 р. Установчі збори оголосили полковника спадковим мо¬нархом Ірану під іменем Рези-шаха Пехлеві. Спираючись на армію, новий шах продовжив проводити політику посилення центральної влади: кочові племена насильно переводилися на осілий спосіб життя, удільні хани зазнали репресій,

315

з метою послаблення влади губернаторів було скасовано великі провінції й : проваджено новий адміністративний поділ. Шах намагався боротися з хабі ництвом і зловживаннями владою, було проведено судову реформу й введе нові кодекси, складені, як і в Турецькій Республіці, на основі законодавч норм європейських країн. За прикладом кемалістської Туреччини запро: джувався європейський одяг, присвоювалися прізвища й скасовувалися ф дальні титули. З 1935 р. було заборонено носити чадру, роком раніше 65 створено Тегеранський університет, відбувався обмін студентами з європ ськими країнами.



Всі модернізаційні заходи проводилися в дусі націоналізму й пропагаї відродження давньої величі держави, назву якої в дипломатичному листув ні з 25 березня 1935 р. було офіційно змінено з Персії на Іран. З перської м( було вилучено арабські й тюркські запозичення, змінено літочислення, вве но староіранські назви місяців року тощо.

Після початку Другої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет,, фактично країна опинилася серед сателітів нацистської Німеччини, з яь 8 жовтня 1939 р. було підписано таємну угоду про поставки стратегічних м¿ ріалів і військову співпрацю. На території Ірану діяла широка нацисте: агентурна мережа, готувалися групи для диверсій на нафтопромислах Бак Грозного. Після ряду відповідних радянсько-британських заяв 25 сер: 1941 р. країну окупували радянські й британські війська. Невдовзі Реза-і підписав зречення на користь свого сина Мохаммеда Рези Пехлеві (191 1980), що став новим (і останнім) шахом Ірану. На початку його правлі: країна була ареною постійних змін урядів, заворушень та спроб державних реворотів з боку прокомуністичної Народної партії Ірану ("Туде", засноваї 1941), лівих націоналістів та ісламських екстремістів. Додаткові трудн іранському уряду створювали інспіровані СРСР національні рухи азер( джанців і курдів, які проголосили власні "республіки". Лише після того під тиском СІЛА радянські війська у травні 1946 р. залишили Іран, теге] ському урядові вдалося повернути контроль над національною територією, й наступні роки характеризувались політичною нестабільністю.

Так тривало до початку 1960-х років, коли за фінансової допомоги С шахський уряд вдався до проведення широкої програми реформ задля шз кої модернізації суспільного устрою — "білої революції". По-перше, він з снив аграрну реформу — великі землевласники, серед яких значну часі становило духовенство, у примусовому порядку передали свої наділи дер? за грошову компенсацію. Згодом ці угіддя, а також шахські землі, було ро ділено між безземельним селянством, яке за підтримки уряду створю] сільськогосподарські кооперативи. Окремий закон встановив верхню м землеволодіння: 600 га богарних земель і 300 га зрошуваних, під паром ТІ совищами. По-друге, було проведено заходи, спрямовані на ліквідацію неп менності й покращення лікарської допомоги, зокрема почалося створ< "корпусу просвітництва" — напіввійськової організації, сформованої з ви республіка". Особливо напруженими виявилися відносини країни зі США, які навіть були оголошені "світовим сатаною". Суттєвою складовою іранської зо¬внішньої політики стала й доктрина експорту ісламської революції до інших мусульманських країн регіону. Іранський уряд надавав фінансову та військо¬во-технічну підтримку багатьом відомим терористичним угрупованням, у тому числі палестинським, доклав рук до заснування в Лівані в 1982 р. шиїт¬ської воєнізованої організації "Хізболла", а також дієво допомагав афганським моджахедам.

Державно-політичний устрій Ірану. Згідно з конституцією від 2—3 грудня 1979 р., в основі політично-правової системи країни лежить принцип "велаят-е факіх" — правління мудрого мусульманського законознавця, що має вести суспільство накресленим Аллахом шляхом до ідеалу — "держави ісламу", яка не знає ані соціальної, ані економічної, ані національної нерівності. Конститу¬ція й парламент покликані лише оформляти відповідне трактування зразко¬вим богословом-факіхом положень шаріату, а виконавчі органи — слідкувати за виконанням настанов, які випливають із цих тлумачень. Зазначений прин¬цип походить від віри мусульман-шиїтів у "прихованого імама" Мухаммеда аль-Махді — прямого нащадка пророка, що не помер дитиною в 874 р., а пе¬рейшов у таємну "схованку" і з неї, до повернення на землю й встановлення ладу соціальної справедливості, керує "правовірними".

У конституції ІРІ проголошується, що абсолютна влада над світом нале¬жить Аллаху. На чолі іранської держави стоїть рахбар, який виконує наміс¬ницьку функцію за відсутності "прихованого імама". Рахбар (після смерті З червня 1989 р. Хомейні — аятола Сейед Алі Хаменеї (1939), у 1981—1989 рр. був президентом ІРІ) призначається довічно Радою експертів, що складається з 86 членів, які обираються загальнонародним голосуванням на 8 років. Рах¬бар перебуває над трьома гілками влади й володіє найширшими повноважен-нями: призначення факіхів і суддів вищих судів, членів Ради національної оборони й вищих воєначальників, оголошення мобілізації Збройних сил, ві¬йни й укладення миру, а також одноосібним правом усунення президента з ме¬тою "забезпечення державних інтересів" на пропозицію меджлісу чи за рішен¬ням Верховного суду.

Органом законодавчої влади конституція визначає однопалатний меджліс у складі 290 депутатів, які обираються прямим голосуванням на чотири роки, причому брати участь у виборах дозволено з 15 років. У ст. 4 зазначається, що "всі закони та правові акти повинні відповідати принципам ісламу", тому для контролю за виконанням цього положення передбачена Спостережна рада у складі 12 факіхів, половина з яких на 6 років призначається рахбаром, а решта обирається парламентом за поданням Верховного суду. Для вирішення мож-ливих суперечностей між меджлісом і Спостережною радою в 1989 р., за згоди Хомейні, було впроваджено Асамблею відповідності, що складається з понап 40 постійних членів, також призначених рахбаром на п'ять років.

Другим у державній ієрархії після рахбара є президент (з 3 серпня 2005 р. — Махмуд Ахмадінежад (1956)), який обирається прямим голосуванням на чотири роки (з правом переобрання на другий наступний термін і висування кандидатури втретє після перерви). Із внесенням змін до конституції у травні 1989 р. президент очолює й Раду міністрів та підбирає її членів, що затверджу¬ються на посадах парламентом. Президент здійснює керівництво органами ви¬конавчої влади за межами повноважень, віднесених до рахбара, й забезпечує узгодженість у діях органів законодавчої, виконавчої й судової влади. Консти¬туція передбачає, що президент і всі міністри мають бути перевірені Верхо¬вним судом до і після заміщення посади на предмет їхнього майнового стану з метою запобігання зловживання владою.

На момент завершення безглуздої, по-суті, ірано-іракської війни 1980— 1988 рр., окреслилося розмежування правлячої ісламської еліти на дві течії — "прагматиків" і "ортодоксів". Представники останньої, очолювані прези¬дентом Алі Хаменеї, виступали за жорстко централізовану, підконтрольну державі економіку, обмеження великого приватного капіталу, економічну ав¬таркію й самоізоляцію від зовнішнього, особливо західного, світу, остаточну ісламізацію всіх сфер життя, боротьбу всіма засобами і способами проти "сві¬тового імперіалізму". Прагматики від президента ІРІ у 1989—1997 рр. Алі Ак-5ара Хашемі-Рафсанджані (1934) задля відбудови зруйнованої війною країни пропонували провести широку приватизацію значної частини державного сек¬тору, створити сприятливі умови для розвитку капіталу й розширити зв'язки :з зовнішнім світом, у тому числі із західним.

Але за всієї гостроти внутрішніх розбіжностей правляче духовенство ніко¬ли не доводило справу до очевидного розколу своїх рядів, зберігаючи в усіх випадках своєрідну станово-корпоративну солідарність. Рахбар Хаменеї та його оточення впоралися з м'якою внутрішньою опозицією й навіть певною мі-тою навчилися використовувати її в інтересах поліпшення зовнішньополітич¬ного іміджу й оздоровлення економіки. ВВП країни, за ПКС, у 2009 р. стано¬вив 827,1 млрд дол., тобто 12 500 дол. на одну особу, щоправда, зростання цьо-т: макроекономічного показника становило лише 1,5 % при 11,8 % безробіття й13,5 % інфляції.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Як особливості цивілізаційного розвитку Туреччини й Ірану вплинули

НІ етнічний і конфесійний склад їхнього населення?

2. З'ясуйте причини успіху модернізаційних реформ Ататюрка.

3. Чому зазнала невдачі "біла революція" Мохаммеда Рези-шаха?

4. Проаналізуйте особливості державного ладу Турецької Республіки за Ї : нституцією 1982 р.

5. Охарактеризуйте державний лад і зовнішню політику Ісламської Респу-: т::-:и Іран.

3.8. Країни Машрику й Ізраїль

3.8.1. Загальна характеристика країн регіону

Розташований у Південно-Західній Азії й Північно-Східній Африці регіон Арабського Сходу (Машрику) включає Ірак, Йорданію, Сирію, Ліван, Саудів¬ську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ємен, Єгипет, Судан і Південний Судан, що з'явився на політичній карті світу 9 липня 2011 р. Географічно й геополітично з ним пов'язана Держава Ізраїль, а також обидві кіпрські держави, які в цілому належать до західної цивіліза¬ції. За Античності простір від Босфору, Середземного й Червоного морів на за¬ході й до Іранського нагір'я на сході іменувався Передня Азія, але нині цей термін вживається лише в історичному сенсі.

У південній частині регіону переважають давні плоскогір'я, що плавно пе¬реходять у Північну Африку з безкраїми рівнинами кам'янистих Лівійської, Аравійської й Нубійської пустель та плато Кордофан (до 1323 м) і Дарфур (най¬вища точка — гора Мара, 3088 м) у центральному й західному Судані. Основну частину Синайського півострова на межі Азії й Африки займає пустельне пла¬то Ет-Тіх зі скелями висотою до 2100 м. На півдні півострова знаходяться най¬більші гори Єгипту — Джебель-Катерин (2637 м) і Джебель-Муса (2285 м), де згідно з Біблією Мойсей отримав Десять Заповідей. Порівняно високі Єменські гори (до 3760 м) простягнулися й на південному заході найбільшого у світі Аравійського півострова (2,73 млн кв. км) уздовж Червоного моря. Паралель¬но середземноморському узбережжю на заході Сирії, в Лівані та Ізраїлі розта¬шовані невисокі гірські хребти Нусарія, Антиліван, Ліван і Хермон (Еш-Шейх). Північніше — через Сирію, Йорданію й Ірак простягнулися рівнини Верхньої (300—450 м) й Нижньої (до 100 м) Месопотамії, де людство зробило перші кроки до цивілізації, а геологічна будова створила сприятливі умови для утворення запасів нафти.

У центральній частині Ізраїлю на 425 м нижче рівня моря знаходиться впа¬дина Гхор з унікальним природним утворенням — Мертвим морем, де концен¬трація солей сягає ЗО % . У Лівійській пустелі також розташовані кілька впа¬дин, у тому числі найнижче місце Африки — впадина Каттара, що на 133 м нижче рівня Світового океану. Долина і дельта (з півночі на південь — близько 174 км, із заходу на схід — 220 км) другої на планеті за довжиною річки — Нілу (6671 км) є, по суті, величезним оазисом протяжністю 1500 км, оточеним пустелями і скелями. Важливе господарське значення для регіону мають та¬кож річки Тигр і Євфрат, які біля міста Ель-Курна зливаються й утворюють спільне русло — Шатт-ель-Араб, що впадає у Перську затоку. Через упадину Гхор та озера Хула й Тіверіадське протікає річка Йордан, довжиною 252 км, і

Країни Азії, Африки, Австралії й Океанії

впадає у Мертве море. Найбільша річка Лівану Ель-Літані тече вздовж долини Бекаа між хребтами Антилівану й Лівану. Отже, регіон недостатньо забезпече¬ний гідроресурсами, придатними для сільськогосподарського й промислового використання. Прагнення до встановлення контролю над ними (чимало річок є прикордонними) неодноразово викликало міждержавні конфлікти.

Велику роль у розвиткові економіки країн Машрику відіграє одна з найго¬ловніших світових водних артерій — прокладений у 1869 р. Суецький канал, довжиною 163 км, із середньою глибиною 20,1 м та шириною до 318 м, і при цьому — жодних шлюзів, які неминуче затримують судна. Експлуатація кана¬лу щороку приносить єгипетській скарбниці майже 5 млрд дол. прибутку, лише доходи від туризму у 2005 р. перевищили в бюджеті країни цю суму.

Регіон майже не залежить від впливу мусонів, тому для його клімату ха¬рактерні сухість і високі середньорічні температури. Зокрема, в Аравії й Месо¬потамії вони сягають +30 °С, тобто навіть більше, ніж в Індостані чи Індокитаї. В регіоні домінують середземноморський субтропічний і сухий тропічний типи клімату — дощовий холодний сезон і спекотне літо, взимку в горах лежить сніг. Для країн Машрику загалом властиві значні добові коливання темпера¬тури повітря. Наприклад, у січні-лютому в Каїрі опівдні температура сягає -29 °С, а вночі може впасти до 0°С. Різне розташування щодо узбережжя й переважаючих вітрів загострюють кліматичні відмінності, що можна просте-жити навіть на 105-кілометровому відрізку між Бейрутом і Дамаском. Лі¬ванська столиця розташована на теплій узбережній рівнині, де визрівають ба¬нани й за рік випадає близько 890 мм опадів; а вже в горах, розташованих за З—16 км на схід, протягом листопада—червня лежить сніг і популярні зимові зиди спорту. Сирійська столиця є оазисом у пустелі. її постачання водою за¬лежить від іригації, влітку там на 18° жаркіше, ніж у Бейруті, а взимку — по¬мітно холодніше. У цілому в регіоні опадів украй мало, на півдні Єгипту — З мм на рік, на півночі Сирії — до 200 мм, на рівнинах Саудівської Аравії ви¬гадає менше 100 мм на рік і лише в горах — до 4000 мм.

Розмаїття рельєфу й клімату відображається на характерові ґрунтів і рос-тннності, а типи земель варіюються від сипучих, які нагадують кам'яний пил, до важких ґрунтів у долинах Нілу, Євфрату й Тигру, де в окремих місцевостях збираються найвищі у світі врожаї. Яскраво-червоні й каштанові землі, що не¬рідко зустрічаються в регіоні, також дають за інтенсивної обробки хороші вро¬жаї зернових і фруктів (мешканці країн Машрику вивели різноманітні куль-ттрні рослини, серед яких тверда пшениця, жито, яблуня, груша, виноград, :-:авун). Але там, де середньорічна кількість опадів менше 250 мм і спостеріга-ються різкі контрасти між сухим літом та вологою зимою, на поверхні ґрунту -.творюється цупка кірка, що ускладнює ріст дерев і вимагає спеціальних ме¬тодів господарювання. Водночас у регіоні наявні сприятливі умови для виро¬щування рослин, які походять з інших частин світу: рису — з ПСА, проса — з Тропічної Африки, листяних плодових дерев — з Європи, бавовника (за обся-тами збору високоякісних довговолокнистих його сортів Єгипет посідає перше

Розділ З

місце у світі), тютюну, кукурудзи й картоплі — з Америки. На півдні регіону абрикоси й горіхи витісняються фініковими пальмами.

Економічний потенціал. Розвідані у 30-х роках минулого століття міне¬рально-сировинні ресурси країн Машрику — колосальні. Лише на геологічній Аравійській платформі зосереджено більше половини розвіданих світових за¬пасів нафти, у тому числі на Саудівську Аравію (264,6 млрд барелів) припадає понад 20 %, а на Ірак (115 млрд барелів), Кувейт (104 млрд барелів) і ОАЕ (97,8 млрд барелів) — по 9—10 % їхнього обсягу. Якщо ресурсоспоживання нафти (кількість років, на які вистачить запасів при сучасному рівневі видо¬бутку) для СІЛА (у випадку розконсервування ними власних запасів) стано¬вить лише 5—7 років, то для країн Машрику — більше 90. Регіон забезпечує більше третини світового експорту нафти. За запасами природного газу відпо¬відно третє і п'яте місця у світі займають Катар (25,47 трлн куб. м) і Саудівська Аравія (7,461 трлн куб. м). В Єгипті та Судані є значні поклади залізних, мар¬ганцевих і хромистих руд та фосфоритів, а Мертве море багате на різноманітні хімічні речовини, найцінніша з яких — бром.

За валовими показниками розвитку промисловості виділяються Єгипет (ВВП, за ПКС, у 2009 р. становив 469,8 млрд дол.) і Саудівська Аравія (відпо¬відно 592,3 млрд дол.). За її якісними показниками — Ізраїль (ВВП на одну особу, за ПКС, у 2009 р. становив 28 400 дол. при інфляції в 3,3 %). Але індекс розвитку людського потенціалу високий лише в Ізраїлі (15-те місце, за допо¬віддю ООН 2010 р.), ОАЕ (32-ге), Катарі (38-ме) і Бахрейні (39-те місце), а в інших країнах (навіть нафтодобувних) він перебуває на середньому рівні. Єменська Республіка з населенням у 23,5 млн (ВВП на одну особу у 2009 р. становив лише 2470 дол., рівень безробіття — 35 %; 58,04 % громадян мешка¬ло нижче рівня бідності) і Судан з населенням у 44 млн (відповідно 2300 дол., 18,7 % та 40 %) належать до найменш розвинених і найбідніших країн світу.

Після арабсько-ізраїльської війни 1973 р. нафтовидобувні країни Машри¬ку стали отримувати величезні кошти від експорту нафти, що використову¬ються: 1) для особистого споживання правлячою верхівкою; 2) з метою соці¬ально-економічної модернізації країни; 3) у межах гонки озброєнь; 4) задля інвестування в господарство розвинених держав Західної Європи й Англо-Аме-рики. Проте, незважаючи на показне багатство й розкіш (в ОАЕ ВВП на одну особу, за ПКС, у 2009 р. становив 40 000 дол.), їх не можна віднести до інду¬стріально розвинених країн: тільки в 60-ті роки XX ст. там було офіційно за¬боронено рабство, значна частина дорослого населення є неписьменною (в Бах¬рейні — 13,5 %, у Саудівській Аравії — 21,2, ОАЕ — 22,1 %), а суспільний добробут створюється працею іноземців-заробітчан з інших арабських та азіат¬ських країн (лише в Кувейті їх частка в населенні становить 55 %).

Більш-менш диверсифіковану економіку серед країн Машрику має лише Єгипет, де за президентства Гамаля Абдель Насера {1954—1970} був створений великий державний сектор у сферах фінансів, промисловості, зовнішньої й оптової внутрішньої торгівлі. У 1960—1964 рр. за допомогою СРСР на Нілі було збудовано першу чергу висотної Асуанської греблі й ГЕС потужністю більше 2 млн кВт, що забезпечує понад 40 % потреб країни в електроенергії. Це дало змогу збільшити до 2,7 млн га площу зрошуваних водами Нілу земель, впровадити насосне зрошення і створити індустріальний комплекс на півночі Єгипту — в Хелуані (чорна металургія), Наг Хаммаді (алюміній) й Александрії (машинобудування, в тому числі військове). З 1962 р. уряд гарантував кожно¬му випускникові ВНЗ роботу, окремим законом було встановлено мінімум за¬робітної плати для селян. Внаслідок аграрної реформи було суттєво обмежено велике землеволодіння, вилучені в поміщиків землі, а заново зрошені й освоє¬ні території передавалися безземельним і малоземельним селянам, які об'єднувалися в кооперативи.

У середині 1970-х років другий президент сучасного Єгипту Анвар Садат {1970—1981}, відмовившись від збиткових економічних моделей "арабського соціалізму", оголосив політику "інфітаху" — "відкритих дверей" для інозем¬ного капіталу. Для закордонних інвесторів встановлювалося пільгове оподат¬кування, а уряд гарантував недоторканність спільних підприємств. За прези¬дентства Хосні Мубарака (1928) було приватизовано нерентабельні виробни¬цтва, економічна лібералізація призвела до значного майнового розшарування єгипетського суспільства. Водночас уряд розбудував велику й неповоротку систему соціального захисту, дотацій і субсидій незаможним верствам (щоріч¬ні дотації на хліб часом перевищували прибутки від експлуатації Суецького каналу).

Історичний шлях. Цивілізаційний розвиток регіону пов'язаний із його ве¬ликими річками, оскільки саме загроза весняних повеней змушувала мешкан¬ців древньої Месопотамії ще в середині V тис. до н. е. споруджувати насипні платформи й будувати на них храми — культові центри міст-держав (номів) Аккада, Кіша, Ура, Урука, Ларси, Лагаша тощо. Вже Аккадська імперія, :творена Саргоном Давнім {2316—2261 рр. до н. е.}, охоплювала всю Месопо¬тамію, а також частини сучасних Сирії, Туреччини й Ірану. Із сорока міст-держав у долині та дельті Нілу первісно складався й Давній Єгипет, близько 3000 р. до н. е. з них утворилися Верхньо- та Нижньоєгипетська держави, що через півтора століття за правління фараона Нармера об'єдналися у Старо¬давнє царство. За доби Нового царства при фараоні Тутмосі III {1480—1448 рр. до н. е.} Єгипет володів величезними територіями від четвертого нільського по-тога на півночі Судану до Євфрату в сучасній Туреччині. З XIX ст. до н. е. на —вночі Судану існувала високорозвинена цивілізація і царство Куш, а у сере¬дині II тис. до н. е. семітські племена створили власні міста-держави на терито-;:ї сучасної Сирії.

Тих часів сягає й коріння єврейської історії (згадка про "хапіру" в сирій-гьких клинописних документах), а в середині XIII ст. до н. е. почалося 40-річ-не переселення частини єврейських племен під проводом Мойсея з Єгипту до Палестини, де невдовзі виник союз 12 єврейських племен. У їхній боротьбі з навалою індоєвропейських "народів моря" (філістимлян) близько 1010 р.

до н. е. відбулося проголошення царем давньоєврейської держави вождя Сау-ла. Об'єднуючись і розпадаючись на Ізраїль та Іудею, вона проіснувала аж до завоювання і зруйнування Єрусалима нововавилонським царем Навуходоно-сором II у 586 р. до н. е. Провідною морською державою, яка в останній чверті І тис. до н. е. контролювала всю середземноморську торгівлю, виступала Фіні¬кія (на території сучасного Лівану).

Історія світової цивілізації багато чим зобов'язана регіонові. Зокрема, у Фі¬нікії близько XIV—XIII ст. до н. е. виникло письмо (з літерним позначенням 22 приголосних), пізніше запозичене й доопрацьоване еллінами. Вавилонська шістдесяткова система лічби використана в поділові часу (години, хвилини, секунди) та простору (градуси, широти і довготи). А оскільки Месопотамія ста¬ла батьківщиною астрології й астрономії, то традиція називати планети імена¬ми богів також має шумерське й аккадське коріння: Юпітер відповідає Марду-ку, Венера — Іштар тощо.

Передня Азія породила найдавнішу монотеїстичну (юдаїзм) й дві найбіль¬ші світові релігії — християнство та іслам. Хоча юдаїзм і християнство вини¬кли серед євреїв Палестини (юдаїзм — у першій половині І тис. до н. е., хрис¬тиянство — на рубежі нової ери), доля цих релігій була різною. Запозичивши чимало уявлень юдаїзму (віра в єдиного Бога, загробне життя тощо), христи¬янство поширилося на всіх континентах, а юдаїзм так і залишився національ¬ною релігією євреїв. На території сучасного Ізраїлю знаходиться засноване в середині II тис. до н. е. священне для всіх трьох релігій місто — Єрусалим (на івриті — "дім миру"). Тут розташовані давньоюдейська (Стіна плачу), ран¬ньохристиянська (Гроб Господній) і мусульманська (мечеть Аль-Акса) святи¬ні. Іслам зародився на початку VII ст. на Аравійському півострові, там же пе¬ребувають його головні релігійні центри — Мекка (араб, "святе місце") і Меди¬на ("місто пророка"). Ця релігія (в сунітському варіанті) поширилася під час арабських завоювань VII—IX ст. в інші області Азії й на сьогодні є домінуючою в регіоні. Водночас араби утвердили в Передній Азії свою мову й культуру, арабська літературна мова здобула визнання й у неарабських країнах — Ірані й Туреччині — як мова богослужінь завдяки своєму тісному зв'язкові з ісла¬мом. Усі мусульманські народи регіону, крім турків, сприйняли й арабський алфавіт.

Для Південно-Західної Азії й Північно-Східної Африки характерним є де¬мографічний вибух і швидке зростання населення, що тільки протягом другої половини XX ст. збільшилося втричі. Середня густота населення порівняно не¬велика — від 15 осіб на 1 кв. км в Омані (населення 3 млн осіб) й 12,84 особи у Саудівській Аравії (майже 26 млн) до 80,22 особи на 1 кв. км у Єгипті (80 млн осіб) й 79,32 особи у Катарі (менше мільйона). В оазисах і передгір'ях вона різ¬ко зростає (в тому ж Єгипті понад 90 % громадян мешкають у долині й дельті Нілу). Гірські масиви й пустелі навпаки, майже безлюдні. Трохи більше поло¬вини населення в країнах Машрику й досі проживає в сільській місцевості, як правило, компактними селами; продовжує існувати кочівництво й напівкочів-ництво, хоча абсолютні та відносні його розміри зменшуються.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал