Зміст вступ



Сторінка24/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   40

Надра Корейського півострова багаті на поклади кам'яного вугілля, воль-Ьраму (одне з провідних місць у світі), графіту, магнезиту. Однак для високо-z озвиненої економіки Республіки Корея більша частина промислової сирови¬ни ввозиться з-за кордону.

Історичне минуле. Перші сліди людини в регіоні виявлені на палеолітич¬ній стоянці віком 400—500 тис. років у печері Комин-меру поблизу столиці КНДР — Пхеньяна. Провідна ж роль у формуванні корейського етносу нале¬жала племенам, які розмовляли протоалтайськими мовами. Згідно з древньою легендою, ще в 2333 р. до н. е. онук небесного владики — Тангун заснував пер¬ше на півострові королівство Чосон (кор. — країна вранішньої свіжості), яке проіснувало до II ст. до н. е. й підпорядкувало собі Маньчжурію та Північно-Гхідний Китай. Проте науковці датують існування давнього Чосону VII—І ст. ло н. е. Внаслідок міжусобиць і війн із китайцями королівство розпалося на три держави: Пекче й Сіллу на півдні країни та Когурьо — на півночі. У другій половині VII ст. країна знову стала єдиною, з 918 р. нею правила династія Ко-рьо (від чого й пішов сучасний топонім "Корея"), але в 1231 р. на територію нраїни вдерлися монголи. Після їхнього вигнання в 1392 р. було відновлено

- :ролівство Чосон зі столицею в Сеулі на чолі з династією Лі, що правила до 1910 р., коли Японія остаточно анексувала цю країну.

Корея — мононаціональна країна, більше 99 % населення якої становить нгтульна нація, але до кінця XIX ст. офіційною мовою урядового апарату й льтури, засобом спілкування еліти була китайська. Понад 60 % корейської :гксики становлять китайські запозичення. З огляду на це, хоч національна гонетична складова писемність була вироблена за королівським розпоряджен-£.-.м ще в 1444 р., її остаточне утвердження відбулося тільки після Другої сві--: зої війни.

На відміну від Японії, де функціонувала єдина окупаційна адміністрація Г_ПА, на території Корейського півострова по завершенні Другої світової ві¬йни перебували радянські й американські війська, що приймали капітуляцію японських збройних сил відповідно на північ і на південь від 38-ї паралелі. Рі¬шеннями Московської наради міністрів закордонних справ великих держав у грудні 1945 р. передбачалося їхнє взаємне виведення і встановлення опіки над країною на п'ятирічний термін. Підготовка ж конкретних пропозицій щодо відродження Кореї як єдиної демократичної незалежної держави та формуван¬ня тимчасового центрального уряду була доручена спільній комісії з представ-ників радянського й американського командування. Проте внаслідок гострих розбіжностей її діяльність виявилася безрезультатною.

На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалеж¬ність Кореї, досвідченого ліберального політика-емігранта Лі Син Мана (1875—1965). Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був роз¬роблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська ж сторона зробила ставку на Кім Ір Сена (1912—1994) — командира корейського батальйону 88-ї окремої стрілецької бригади Радянської армії, сформованої з маньчжур¬ських партизанів-біженців, яких готували для заміщення адміністративних посад у Кореї й Китаї після вступу туди радянських військ.

З огляду на наявність "комуністичної загрози" США внесли питання про Корею на розгляд Другої сесії Генеральної асамблеї ООН, яка більшістю голо¬сів ухвалила створити Тимчасову комісію, що мала забезпечити проведення вільних виборів на півострові й формування загальнонаціонального уряду. Проте СРСР відмовився визнати повноваження комісії, внаслідок чого вибори відбулися у травні 1948 р. лише на Півдні. 12 грудня того ж року Генеральна асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала "єдино законною" проголоше¬ну 15 серпня 1948 р. Республіку Корею зі столицею в Сеулі. У відповідь на Пів¬ночі, в Пхеньяні, 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демокра-тична Республіка (КНДР). Обидві держави розпочали підготовку до об'єднання півострова силою, що полегшувалося виведенням радянських й американ¬ських військ.

Війна в Кореї розпочалася атакою з півночі Корейської народної армії

(КНА) 25 червня 1950 р., що увінчалася повним успіхом. На вимогу США.

Рада Безпеки ООН вже в день вторгнення прийняла резолюцію, де звинувачу-

вала КНДР у порушенні миру й вимагала від неї відведення військ. Оскільки

наступ КНА продовжувався, 27 червня президент США Г. Трумен віддав аме-

риканській авіації "Й цЯГОТу ТШйй ^НаЖТй їдащ Ша^ж^Ка^,

одночасно 7-й тихоокеанський флот США увійшов у Тайванську протоку, а та-

кож посилювалися американські гарнізони на Філіппінах. Того ж дня Рада

Безпеки ООН ухвалила ще одну резолюцію, яка підтримувала дії США й міс-

тила заклик до країн — членів ООН надати допомогу Республіці Кореї для

"відновлення міжнародного миру й безпеки". Вже ЗО червня до Південної Ко-

реї прибули перші американські частини з Японії, через тиждень рішенням

Ради Безпеки вони отримали статус Збройних сил ООН. До їхнього складу уві-

йшли контингенти ще 14 держав, у тому числі Великої Британії, Туреччини, Таїланду й навіть далекої Ефіопії. Невдовзі в ході бойових дій наступив пере¬лом: у середині вересня в тилу КНА з моря висадився 10-й армійський корпус СІЛА, внаслідок чого 125 тис. північнокорейських солдат опинилися в оточен¬ні, втратили величезну кількість убитими й полоненими, більшу частину ар¬тилерії й танків. 1 жовтня 1950 р. генерал Д. Макартур віддав наказ військам ООН перейти 38-му паралель, рівно через тиждень П'ята сесія Генеральної асамблеї ООН прийняла британський проект резолюції, що передбачав зни-щення Збройних сил КНДР і окупацію її території. Радянська делегація, яка погодилася на проведення вільних виборів під контролем комісії ООН, зали¬шилася в меншості.

У розпачі Кім Ір Сен звернувся з проханням про допомогу до Й. Сталіна, але той вирішив задіяти з'єднання НВАК. Після певних коливань керівництво КНР погодилося з пропозицією Кремля, а поява 25 жовтня 1950 р. на території КНДР китайських "добровольців" черговий раз змінила співвідношення сил: до початку 1951 р. комуністичні сили за сприяння Кремля відвоювали всю пів¬ніч півострова й навіть тимчасово захопили Сеул. Після неодноразового понов¬лення бойових дій на лінії фронту, що стабілізувалася приблизно уздовж 38-ї паралелі, 27 липня 1953 р. була підписана угода про перемир'я між представ¬никами КНДР і КНР, з одного боку, й командуванням військ ООН — з іншого. Південна Корея тоді відмовилася затвердити її (лише 13 грудня 1991 р. між зею й КНДР було укладено Основоположну угоду про примирення і ненапад та співробітництво). Документ передбачав повсюдне припинення бойових дій і з становлення демаркаційної лінії із двокілометровою демілітаризованою зо¬ною, уздовж якої заборонялася модернізація озброєнь сторін під виглядом за¬пни застарілого. Корейська війна 1950—1953 pp. забрала життя більш ніж пзох мільйонів осіб з обох боків, причому втрати цивільного населення співвід-£ тсилися до військових як 4 : 1.

У СІНА тоді твердо дійшли висновку про необхідність силової відповіді на ;;дь-які прояви комуністичної загрози в ATP. 1 жовтня 1953 р. між СІНА і ? еспублікою Кореєю було підписано Договір про взаємну оборону, а дії підтри-птваних Пекіном комуністичних повстанців у Бірмі, Малайї, Таїланді, на Фі-тіппінах офіційний Вашингтон почав розглядати як координований наступ :БІТОВОГО комунізму". США відчули в собі бажання боротися з ним в усіх час--ннах земної кулі, що теоретично оформилося в доктрині "стримування й від-- плання" комунізму.

Політичний устрій, економічний розвиток, зовнішня політика Корейської Еіролно-Демократичної Республіки. КНДР, що почувала себе у стані війни й - - : матичної ізоляції, ніби замкнулася в мушлі, а над 38-ю паралеллю опус-тшдася "залізна завіса", й мешканці країни позбулися будь-якого уявлення іоо те, що відбувається на решті території планети. До кінця 1950-х років Кім ; Ген перетворив КНДР на монолітну воєнізовану державу з "трудовими армі-ЕИЗ" у вкрай централізованій промисловості, посилив поліцейський контроль за населенням і ліквідував селянські ринки та присадибні ділянки. У поглядах північнокорейського лідера посилився вплив конфуціанства з його акцентом на патріархальній опіці, політичному порядкові, соціальній гармонії, особис¬тій відданості, а також на наявності доброчинних правителів. У ст. З конститу¬ції від 27 грудня 1972 р. зазначалося, що КНДР — "суверенна соціалістична держава, яка у своїй діяльності керується ідеями чучхе" (корейськ. — сам гос¬подар свого тіла).

Цей термін, запропонований у 1920-ті роки анархістом Сін Чечхо (1880— 1936), означав національну самостійність: політичну незалежність, економіч¬ну самодостатність, національну військову безпеку й чистоту мови. Офіційна ідеологія утверджувала політичний елітаризм (лідер — партія — маси) і вод¬ночас заперечувала індивідуальну політичну свободу. На практиці здійснення принципів "чучхе" вилилося в утопічну спробу створити в КНДР автономний господарський комплекс, включно з усіма галузями виробництва засобів ви¬робництва. Водночас у Пхеньяні були репресовані як прорадянське, так і про-пекінське угруповання (в грудні 1958 р. останні частини китайських "добро-вольців" залишили КНДР). Отже, у зовнішній політиці КНДР, Кім Ір Сен, по¬сівши позицію рівної віддаленості від Москви й Пекіна, критикував М. Хру¬щова за поступки США під час Карибської кризи 1962 р., називаючи їх уми¬ротворенням імперіалізму, а концепцію мирного співіснування відкидав з огляду на небезпеку ідеологічного роззброєння національно-визвольних рухів.

Поєднавши ідеологію й організацію, влада КНДР здійснила глибокі еконо¬мічні перетворення, що забезпечили високі темпи зростання в промисловості (у 1961—1965 рр. і 1971—1975 рр. приріст ВВП щорічно становив 9—10 %) і рівність у доходах, досить низькі безробіття й інфляцію, створення базових га¬лузей важкої промисловості й вихід на світовий ринок із власною продукцією. Однак після 1980 р. економічна ситуація в країні почала погіршуватися, мето¬ди військової мобілізації вже не спрацьовували. Темпи приросту виробництва щорічно падали, не вистачало продуктів харчування, сировини, нафти, вугіл-ля й електроенергії (з 1990 р. СРСР, а потім і Росія припинили надання деше¬вих кредитів і недорогих енергоносіїв), товарів народного споживання. Неста¬ча добрив, палива й природні катаклізми (зокрема, повені 1995—1996 рр.) призвели до скорочення виробництва зерна на понад 1 млн т порівняно з тим, що має збирати країна, аби відповідати хоча б мінімальним міжнародним нор¬мам. У КНДР десятиліттями зберігається система нормованого забезпечення населення продовольством і товарами народного споживання.

З метою збереження політичної стабільності класичного тоталітарного ре¬жиму Кім Ір Сен, президент-монарх, організував передачу своєї влади сину — Кім Чен Іру (1942). Ще у вересні 1973 р. той став секретарем ЦК ТПК, наступ¬ного року був обраний членом політбюро й офіційно висунутий наступником Кім Ір Сена. З грудня 1991 р. він — Верховний головнокомандувач п'ятою за чисельністю у світі (1,1 млн осіб) КНА. У квітні 1993 р. V сесія Верховних на¬родних зборів (687 депутатських місць) призначила його головою Державного комітету оборони КНДР. Згодом ця посада була проголошена найвищою в кра¬їні, а посада президента, як повідомляли світові ЗМІ, "назавжди збережеться в Конституції за батьком нації Кім Ір Сеном", котрий помер 8 липня 1994 р.

Ускладнення економічного становища КНДР з розпадом СРСР і встанов¬ленням глобального домінування США підштовхнули офіційний Пхеньян до неочікуваного для світової спільноти зовнішньополітичного кроку. 12 березня 1993 р. КНДР пригрозила вийти, з ДН.ЯЙ (підписала йото під ттаскотл СРСР 12 грудня 1985 р.) на знак протесту щодо американо-південнокорейських військових маневрів, які проводилися щороку з 1976 р. Проте вже в червні

1993 р. КНДР припинила процес виходу в обмін на зобов'язання США утриму-ЕЇТИСЯ від загрози чи використання сили та втручання у внутрішні справи Пхеньяна. Однак рівно через рік країна оголосила про намір вийти з МАГ ATE, звинувачуючи його у припиненні технічної допомоги. Лише місія екс-президента США Д. Картера до Пхеньяна допомогла тоді розрядити обстанов¬ку. Кім Ір Сен погодився на відновлення інспекцій МАГ ATE й демонтаж ядер-н: го реактора в Йонгбйоні (існували підозри, що з відпрацьованого палива був ніллучений плутоній, достатній для виготовлення 4—5 ядерних бомб) в обмін на побудову двох легководневих реакторів вартістю 4 млрд дол., щорічні по-: лавки 500 тис. т нафтопродуктів до введення в дію першого реактора (2003 р.) :а зобов'язання США не застосовувати ядерну зброю проти КНДР. 21 жовтня

1994 р. ці домовленості були формалізовані в підписаній у Женеві двосторон¬ній Рамковій угоді, а вже наприкінці 1995 р. нафтопродукти й гуманітарні по-

тавки рису почали надходити до КНДР.

Проте в серпні 1998 р. КНДР успішно випробувала балістичну ракету се-і-едньої дальності "Тепходон" з радіусом дії 1700—2000 км, а на початку жов--ня 2002 р. північнокорейське керівництво офіційно зізналося в тому, що в по-гннення Рамкової угоди воно не припинило реалізацію військової ядерної :р ограми. У відповідь президент США Дж. Буш-молодший припинив поста¬чання нафти. Пхеньян у свою чергу відновив роботу реактора в Йонгбйоні й зллелав із країни інспекторів МАГ ATE. 10 січня 2003 р. КНДР стала першою : і-р ж авою, що вийшла з ДНЯЗ.

•За ініціативи й посередництва китайської дипломатії в серпні 2003 — черв-£і 2004 р. у Пекіні відбулося три раунди шестисторонніх переговорів (КНР, ? !>сія, КНДР, Республіка Корея, США і Японія) щодо північнокорейської ядерної програми, які, хоча й не принесли конкретних результатів, увінчали-: -. взаємною згодою про створення без'ядерної зони на Корейському півостро-; і. Проте США категорично не погоджувалися на укладення пакту про нена-г ал із режимом Кім Чен Іра в обмін на згортання ядерної програми КНДР й Е їлолягаючи на її припиненні як безумовного першого кроку. Тоді МЗС КНДР . j лютого 2005 р. офіційно заявило про створення в країні ядерної зброї "для а_мооборони" й вихід Пхеньяна із шестисторонніх переговорів.

Свого апогею криза навколо ядерної програми КНДР сягнула, коли попри :.а:тереження світової громадськості 9 жовтня 2006 р. було проведено випро¬бування високотехнологічного плутонієвого пристрою. На цей раз спершу Японія, а 15 жовтня — й Рада Безпеки ООН запровадили обмежувальні еконо¬мічні санкції проти КНДР, що змусило Кім Чен Іра вже через 5 днів відмовити¬ся від запланованого другого ядерного випробування, вибачитися за перше й погодитися повернутися в переговорний режим.

На черговому етапі шестисторонніх переговорів 8—13 лютого 2007 р. Пів¬нічна Корея твердо погодилася закрити й апломбувати реактор у Йонгбйоні під контролем MATATE, а також надати список всіх ядерних робіт. В обмін на це СІЛА пообіцяли укласти з КНДР мирний договір, якщо та виконає всі свої зобов'язання, а Південна Корея, як і раніше, має постачати північному сусідо¬ві електроенергію в обсязі 2 млн кВт щорічно. Пхеньян до того ж отримав би економічну, гуманітарну й енергетичну допомогу в еквіваленті 1 млн т мазуту. Північнокорейський режим, таким чином, отримав серйозні ресурси для само-збереження, і всупереч досягнутим домовленостям 5 квітня 2009 р. запустив на навколоземну орбіту штучний супутник. 25 травня того ж року здійснив другий підземний ядерний вибух потужністю 10—20 кілотонн, а в листопаді 2010 р. розпочав будівництво заводу зі збагачення урану.

Політичний та соціально-економічний розвиток Республіки Кореї. У Пів¬денній Кореї по завершенні громадянської війни тривалий час панувало зло¬вживання владою, доки на зміну корумпованим режимам Першої й Другої рес¬публік у травні 1961 р. внаслідок військового перевороту не прийшла військо¬ва хунта на чолі з генералом Пак Чжон Хі (1917—1979). Обмеження демокра¬тичних свобод, мілітаризацію й бюрократизацію суспільного життя країни він обґрунтовував теорією "адміністративної демократії", за якої держава має здійснювати політичний і бюрократичний контроль над особистістю й усіма сферами громадського буття. Власний варіант ідеології "чучхе" Пак Чжон Хі видавав за основу національної форми демократії й народної революції, на взі¬рець тих, які були здійснені Сунь Ятсеном, Ататюрком і Гамаль Абдель Насе¬ром. Він передбачав примат єдиновладдя, опору на національні культурні цін¬ності й створення могутньої мілітаризованої держави, що спирається на само¬бутність і безкомпромісний суверенітет.

На відміну від КНДР, військово-авторитарні режими на Півдні виявилися здібними господарниками-адміністраторами. Здійснювана ними програма ке¬рованого капіталізму стала рушійною силою прискореного економічного зрос¬тання країни. її лідери мали на меті не просто "наведення порядку", а й нала¬годження ефективного господарського механізму, створення "самодостатньої економіки", що могла б перевершити відповідні досягнення КНДР. Головний шлях до цього південнокорейський режим вбачав у посиленні регулівної ролі держави та розробленні довгострокових програм планування, перша з яких була затверджена на початку 1960-х років. З часом уряд перейшов до успішної політики "індустріалізації через експорт", запровадивши спеціальні заходи для розвитку експортних виробництв (легкові автомобілі, кораблі, радіоелек¬троніка, електротехніка, сталь, біотехнології та ін.), залучення іноземного ка-

Країни Азії, Африки, Австралії й Океанії

піталу у вигляді комерційних позик та інвестицій, контролю з боку держави за ефективним використанням отриманих коштів.

Фактично, південнокорейська держава сформувала клас капіталістів, ста¬ла власником підприємств важкої промисловості, створила економічну інфра¬структуру, регламентувала фінансові операції й реформувала народну освіту, посиливши в ній технічний напрям. З початку 1960-х років обсяг ВВП країни збільшувався в середньому на 8 % щороку. Це дало змогу значно модернізува¬ти економіку, а на початку 1980-х років упевнено увійти до десятки провідних світових експортерів.

Головний тягар прискореної індустріалізації ліг на плечі промислових пра¬цівників. Завдяки їхній праці в першій половині 1980-х років Республіка Ко-за багатьма економічними показниками посіла друге (після Японії) місце в Азії. Вироблені в ній мікроелектроніка, засоби автоматизації й інформатики, кольорові телевізори й автомобілі успішно конкурували на світових ринках з американськими, західноєвропейськими і японськими товарами.

Отже, Південна Корея впевнено перемогла в економічному змаганні КНДР: у 1989 р. її ВВП вже був у 10 разів більший при співвідношенні чисельності на¬селення 2 : 1, а в 2009 р. головні економічні показники на одну особу на Півдні з 15 разів вищі, ніж на Півночі. Регулівна роль держави змушувала підприєм¬ців робити певні відрахування в соціальну сферу, що нейтралізувало спора¬дичні конфлікти. Південну Корею почали називати одним із чотирьох азій¬ських тигрів поряд із британським Гонконгом, Сінгапуром і Тайванем.

Швидкий індустріальний розвиток країни висунув на порядок денний пи¬тання поліпшення її іміджу на Заході. За правління президента Ро Де У (1932) з 1988—1993 рр. була дозволена діяльність опозиції й проголошена політична амністія. У ролі глави держави екс-генерал доклав чимало зусиль для стабілі¬зації й демократизації її політичної системи. Встановлення дипломатичних відносин із країнами радянського табору та КНР у процесі реалізації програми "північної політики" відкрило Республіці Кореї шлях до ООН, куди вона була прийнята одночасно з КНДР у вересні 1991 р. До того ж нормалізація відносин сз СРСР і КНР, які об'єктивно були головними військово-політичними союзни¬ками КНДР, позбавила південних корейців від постійного напруження внаслі¬док військового протистояння, втратили сенс численні внутрішні обмеження, що використовувалися антидемократичними силами для узурпації влади.

Після обрання наприкінці 1992 р. президентом Республіки Кореї лідера дентристської опозиції Кім Єн Сама (1927) був влаштований показовий суд над тоталітарним минулим країни, в результаті якого екс-президента Чон Ду Хва-на визнали винним у підготовці змови й корупції та засудили до смертної кари, а Ро Де У за аналогічні злочини отримав 22,5 року ув'язнення. Символічним стало й те, що наступний президент — "вічний опозиціонер", свого часу також засуджений до смертної кари, Кім Те Чжун (1925—2009) відразу ж після пере¬моги на президентських виборах 1997 р. помилував обох колишніх диктато¬рів, а ті заявили про свою готовність співпрацювати з ним.

Зазнавши суттєвих збитків від світової фінансової кризи 1997—1998 рр., Південна Корея зіткнулася з необхідністю структурної перебудови економіки, оскільки жорстке планування, урядовий контроль над усіма сферами підпри¬ємницької діяльності, зовнішньоторговельний протекціонізм та підтримка державою великих фінансово-промислових груп на шкоду малому й середньо¬му бізнесу стали серйозною перешкодою на шляху розвитку виробничих сил. Тому вибір було зроблено на користь економічної моделі, зорієнтованої пере¬важно на задоволення інтересів дрібних і середніх підприємців, недопущення різкого зниження рівня життя населення. Протягом 1998—2002 рр. адміні-страція Кім Те Чжуна провела низку реформ стосовно згортання прямого втру¬чання держави в народне господарство.

Швидко вийшовши з кризи, Південна Корея не лише стабілізувала еконо¬мічну ситуацію, а й поновила швидкі темпи розвитку та довіру до себе як на¬дійного партнера у фінансовій і торговельно-економічній сферах, увійшовши до складу "великої індустріальної двадцятки". За підсумками 2009 р., ВВП Республіки Кореї, за ПКС, становив 1,364 трлн дол., тобто 28 100 дол. на одну особу, при 2,8 % інфляції й 3,7 % безробіття. Нині країна посідає перше місце у світі в галузі суднобудування, третє — за виробництвом напівпровідників, п'яте — електронної техніки, автомобілів (понад 3 млн шт.), шосте — за вироб¬ництвом сталі (понад 43 млн т) і сьоме за резервами іноземної валюти (270 млрд дол. наприкінці 2009 р.).

Політичний устрій. Чинну Конституцію Республіки Кореї було прийнято на національному референдумі 27 жовтня 1987 р. Фактично, вона запроваджу¬вала президентсько-парламентську форму правління з однопалатними Націо¬нальними зборами, що складаються з 299 депутатів, причому 243 з них обира¬ються на чотири роки за мажоритарною системою, а 56 — за пропорційною, їхні повноваження досить обмежені, зокрема рекомендація парламенту пре¬зидентові щодо усунення з посади глави уряду чи міністрів, прийнята навіть абсолютною більшістю голосів, не є обов'язковою. Щоправда, Конституція передбачає процедуру імпічменту президента (кваліфікованою більшістю у 2/3 депутатів), прем'єр-міністра, членів уряду, суддів та інших посадових осіб (абсолютною більшістю голосів).

Президент (із 25 лютого 2008 р. — кандидат консервативної "Партії вели¬кої країни" Лі Мьон Бак (1941)) обирається загальним прямим голосуванням на п'ять років без права переобрання повторно і є главою держави, а також очолює так звану екзек'ютиву, якій належить виконавча влада (ст. 66). До складу екзек'ютиви входять Державна рада, міністерства і Служба державно¬го аудиту та інспекцій. Загалом конституція визначає досить широкі владні повноваження президента, який може виносити на референдуми питання "до¬леносного" значення, проголошувати війну й укладати мир, підписувати й ра-тифікувати міжнародні договори, приймати декрети на основі делегованих парламентом повноважень, а за надзвичайних умов (і з наступним парламент-

:ьким схваленням) видавати акти, що мають силу закону. Домінування на по¬етичній арені країни центристських сил сприяє збереженню соціального миру й злагоди, підвищенню авторитету Республіки Кореї у світі та просуван¬ню міжкорейського діалогу.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Як географічне розташування й природно-кліматичні умови вплинули на цивілізаційний розвиток населення Японського архіпелагу й Корейського півострова?

2. Чим пояснюється мілітаристська політика Японії наприкінці XIX — у першій половині XX ст.?

3. Охарактеризуйте особливості політичної системи Японії.

4. Проаналізуйте причини й наслідки "японського економічного дива".

5. Чим був зумовлений розкол Корейського півострова на дві держави?

6. Чому була реалізована північнокорейська ракетно-ядерна програма?

7. Обґрунтуйте, чому Республіку Корею називають одним з "азійських



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал