Зміст вступ



Сторінка22/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   40

На Об'єднавчому з'їзді Гоміндану в січні 1924 р. до нього вступила з. вана у 1921 р. Комуністична партія Китаю (КПК), що дало змогу створити ний національно-патріотичний фронт. Передчасна смерть Сунь Ятсена у б ні 1925 р. була великою втратою для визвольного руху, але не призупи його. Залишений лідером Гоміндану політичний заповіт зводився до двс ловних завдань — об'єднання Китаю й ліквідації нерівноправних ДОГОЕ Проте їх вирішенню завадила збройна боротьба між Гомінданом і КПК. ^ лі війська комуністів відійшли у важкодоступні регіони країни, де ство "радянські райони" площею близько 150 тис. кв. км із населенням 14—11 осіб, 7 листопада 1931 р. у Жуйцзині (провінція Цзянсі) навіть було про шено Китайську радянську республіку, уряд якої очолив Мао Цзедун (1{ 1976). Втім після п'яти великих військових операцій проти "радянських нів", здійснених збройними силами Гоміндану на чолі з головнокомандуі Чан Кайші (1887—1975), опинившись перед загрозою повного зниіц 80-тисячна китайська Червона армія та 20 тис. біженців у середині ж< 1934 р. відступили з "Центрального радянського району" на північний зі

Проте найбільший спротив політиці національного об'єднання й рефі вання Чан Кайші зустрів із боку Японії, чиї війська до кінця грудня її окупували більшу частину Маньчжурії й вийшли до кордонів із СРСР Кайші, остерігаючись широкомасштабного конфлікту з набагато сильнії військово-промисловому плані країною, наказав своїй армії не вступати: відступати з тих територій, куди просуваються японці. Навіть укладеї прикінці 1937 р. з комуністами угода про створення єдиного антияпонс фронту не врятувала Чан Кайші від нищівних поразок протягом Другої вої війни і втрати всіх приморських провінцій та головних економічний трів країни.

Після капітуляції Японії у Другій світовій війні США спробували до порозуміння між гомінданівцями й комуністами, запропонувавши посер цтво в переговорах, і Московська нарада міністрів закордонних справ ве^ держав у грудні 1945 р. застерегла сторони від розпалювання громадяї війни. Однак, усвідомлюючи чисельну й технічну перевагу своєї армії, а ч розраховуючи на допомогу Білого дому й невтручання у конфлікт Кремль Кайші вирішив силовими методами розв'язати проблему двовладдя в крг липні 1946 р. він віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ про муністів. До зими гомінданівці ліквідували "червоні райони" у Централ й Північному Китаї. Але це була піррова перемога, що обійшлася величе: тями, до того ж комуністична Народно-визвольна армія Китаю (НВАК), : : кі на переданою СРСР трофейною японською 3&ЗОЙС^.аб§ХШїда.бО£££а*'-ність, стратегічну базу в Маньчжурії й невдовзі перейшла у контрнаступ.

Гігантські військові видатки (70 %) бюджету, незважаючи на фінансову допомогу від США у 2 млрд дол., паралізували економіку країни (траплялися періоди, коли інфляція становила 600 % на день). Це позбавило Чан Кайші підтримки середніх верств, які раніше були головною соціальною базою режи¬му. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний" характер китайської революції. Нарешті, винятково вдалим кроком для КПК була роздача земель селянам у "визволе-них" районах. Коли 23 квітня 1949 р. НВАК вступила в Нанкін, а 27 травня — в Шанхай, почалися розпад і безладна втеча гомінданівської армії.

Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну політичну консультативну раду (НПКР), що обрала Централь¬ну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном, а прем'єром Державної ради

1 власне уряду) і міністром закордонних справ став Чжоу Еньлай. 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки. Невдовзі НВАК зайняла останню велику базу Гоміндану — Гуанчжоу, залиш¬ки гомінданівської армії (300 тис.) й понад 2 млн цивільних осіб евакуювалися на Тайвань. 1 березня 1950 р. Чан Кайші поновив там за собою титул президен¬та Китайської Республіки.

Новий державний лад. Після перемоги у Визвольній війні КПК розпочала прискорене будівництво нового ладу воєнно-адміністративними методами, коли під приводом боротьби з бандитизмом до 1951 р. було знищено близько

2 млн осіб, а репресій зазнали 75 % підприємців і 45 % чиновників. Уряд на¬ціоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж призвело до сут¬тєвого скорочення промислового виробництва. Оголошений ЗО червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, але вод¬ночас влада приступила до створення аналогів радянських колгоспів — "груп трудової взаємодопомоги". До кінця 1956 р. колективізація завершилася. Вна¬слідок скорочення посівних площ і безладу в сільському господарстві довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів. Водночас перша п'яти¬річка (1953—1957) була зорієнтована на розбудову важкої промисловості за топомогою СРСР. На території КНР було споруджено 250 індустріальних гб'єктів, країна отримала радянських кредитів на суму 1,8 млрд інвалютних руб., їй було безкоштовно передано значну кількість технічної й патентної ін¬формації, в СРСР навчалося понад 20 тис. громадян КНР.

Для економічного мислення керівництва КНР й насамперед Мао Цзедуна гула характерна стратегія "людського моря", тобто вирішення проблем шля¬хом використання величезних мас працездатного населення. Причому ця тратегія використовувалась як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, коли Мао Цзедун висунув ідею суттєвого збільшення народонаселення країни, що мало забезпечити виживання в ядерний вік. При цьому режим активно вико ристовував створені ним же шляхом могутнього психологічного впливу енту¬зіазм і віру народу в міфічні ідеали. Яскравим прикладом такої політики стаз план прискореної індустріалізації КНР й будівництва "матеріально-технічно бази комунізму", який увійшов в історію під назвою "великого стрибка".

^^-ї-у^^^чкї*^ <з&' «жтавною передумово*

швидкого економічного розвитку", комуністичне керівництво Китаю П1ДТ] мувало цілком сфальсифікованою пропагандою уявних досягнень країни. '. альні ж наслідки "великого стрибка" були катастрофічними: 100 млрд юа збитків і 30 млн осіб, які загинули внаслідок голоду, виснажливої праці та літичних репресій. Бажаючи відвернути увагу співгромадян від економічн краху, керівництво КПК вдалося до агресивних кроків у зовнішній ПОЛІТЕ провокування Тайванської кризи 1958 р., введення НВАК до Тибету в 1959 вторгнення на територію Індії в 1959—1962 рр., розриву співпраці із СРСІ висування в подальшому територіальних претензій до всіх суміжних країн Невдачі форсованого будівництва індустріального суспільства призвела низки внутрішньопартійних дискусій та виникнення опозиції режиму І Цзедуна. Тоді угруповання Мао Цзедуна вдалося до проведення так ЗВЕ "культурної революції", що повинна була ліквідувати ті пережитки минуле «гаї нібито гальмували розвиток Китаю: культури, звичаїв, поглядів і зви* Ця політика мала приховати відверте винищення колишніх. ссгратаяжхьЛ які насмілилися виступити з критикою тоталітарного режиму. "Культ; революція", що з перервами тривала до самої смерті Мао Цзедуна 9 вер 1976 р., обійшлася китайському народові, за офіційними даними, в 500 Ї юанів. Від репресій постраждало понад 100 млн осіб. Ці трагічні події щ монстрували нездатність тоталітарного режиму цивілізованим способом і шувати численні проблеми аграрного китайського суспільства. Соціально-номічні експерименти за правління Мао Цзедуна із дзеркальною точність вторили відомі етапи розвитку СРСР та європейських країн "народної д кратії", продемонструвавши, що репресії й переслідування є закономірі явищами комуністичних режимів.

Після смерті Мао Цзедуна під час міжусобної боротьби за владу перем прихильники програми соціально-економічної модернізації КНР, запрог ваної начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном (1904—1997). її метою побудова соціалізму з китайською специфікою шляхом реформування ського господарства, промисловості, науки і сфери національної оборони ( мула так званих чотирьох модернізацій).

На першому етапі реформ (1978—1984) народні комуни були заміне; мейним підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціг сільськогосподарську продукцію. Посилаючись на невдалий для НВАК з( ний конфлікт із В'єтнамом у лютому-березні 1979 р., Ден Сяопін різко і шив асигнування на потреби армії й помітно скоротив її чисельність, воді зобов'язавши військові частини всіляко сприяти перебудові економіки ни. Результати реформ з'явилися так швидко, що здивували весь світ: у 1 було зібрано 400 млн т зернових, що забезпечило гігантське населення країни необхідним мінімумом продовольства.

Другий етап модернізації країни (1984—1987) характеризувався розши¬ренням господарської самостійності підприємств, скороченням сфери дирек¬тивного планування, встановленням раціональної системи цін, здійсненням принципу розподілу за працею, активним запровадженням досягнень НТР. Уже на 1987 р. у країні з'явилося 300 тис. приватних фірм і понад 20 млн одно¬осібних підприємців, вдалося подвоїти ВНП.

У зовнішньоекономічній сфері здійснювалася політика "відкритих дверей" — залучення іноземних інвестицій та створення спеціальних економічних зон : відкритих економічних районів (нині функціонує 5 таких зон і 14 міст). Тем¬пи економічного зростання тоді становили 12—18 % щорічно. Проте здійснен¬ня "чотирьох модернізацій" відбувалося не без ускладнень. Головна проблема полягала в тому, що запровадження радикальних реформ і ринкових відносин, фактично, не торкнулося політичної системи.

Новий етап реформ, що розпочався в умовах "перегріву" економіки, інфля-пії, розбухання капітального будівництва, зростання корупції та зловживань урядовців у країні, супроводжувався різким загостренням суспільно-політич¬ної ситуації. З 15 квітня 1989 р., у зв'язку зі смертю колишнього генерального секретаря КПК Ху Яобана, що вважався символом політичних змін, активізу¬вався студентський опозиційний рух. У столиці до студентів почали приєдну¬ватися прцівники, не вдоволені реформою цін, тому стривожене керівництво КПК наказало військам у ніч на 4 червня "очистити" центральну площу Пекі¬на Тяньаньмень, де відбувався безстроковий студентський мітинг. Внаслідок його розгону було вбито понад тисячу осіб.

Ці події продемонстрували, що Ден Сяопін і його однодумці залишаються політичними консерваторами, які не зупиняться перед репресіями. Водночас XIV з'їзд КПК у жовтні 1992 р. проголосив курс на перехід до "соціалістичної ринкової економіки" й інтеграцію у світовий ринок (КНР стала членом СОТ 11 грудня 2001 р.). При збереженні в руках держави макроекономічного конт¬ролю й домінуючих позицій у ключових галузях здійснювалося широке акціо-нування державних підприємств. Постійно проводилися заходи щодо подаль¬шого збільшення частки недержавних форм власності в народному господар¬стві, лібералізації зовнішньої торгівлі й поліпшення умов для закордонних інвестицій. Особливої уваги надавалося мобілізації факторів інтенсивного роз¬витку економіки — прискоренню НТП, енергозбереженню тощо. В березні 1998 р. почалася масштабна реформа державного апарату, чисельність якого протягом трьох років зменшилася вдвоє, а кількість міністерств і держко-мітетів скоротилася з 40 до 29, практично повністю були ліквідовані галузеві міністерства. На ринкові рейки поступово почала переводитися й соціальна сфера.

Винятково важливими для сучасного Китаю стали повернення колишньої британської колонії Гонконг 1 липня 1997 р. й португальської Макао 20 грудня 1999 р., на базі яких за принципом "одна держава — дві системи" були ство¬рені спеціальні адміністративні райони Сянган і Аоминь. Ще в 1993 р. за абсо¬лютним обсягом ВВП КНР упевнено посіла сьоме місце у світі, у 2008 р. ви¬йшла на третє, але за ПКС товарів і послуг Китай є другою економічною держа¬вою після США (8,818 трлн дол. ВВП у 2009 р., тобто понад 12,5 % світового ВВП).

За обсягом зовнішньої торгівлі КНР у 2009 р. вийшла на друге місце у світі, причому за вартістю експорту (1,204 трлн дол.) навіть обігнала ФРН (1,159 млрд дол.) й вийшла на перше місце на планеті. Щоправда, за імпортом (954,3 млрд дол. у 2009 р.) КНР усе ще помітно поступається США (1,563 млрд дол.) і дещо ФРН (966,9 млрд дол.). КНР міцно посідає перше місце серед кра¬їн, що розвиваються, за рівнем залучення іноземних інвестицій і утримує пер¬ше місце на планеті за привабливістю для іноземних інвесторів (лише в 2008 р. прямі іноземні інвестиції в економіку КНР становили 108 млрд дол.). Найбіль¬ші у світі золотовалютні резерви Китаю на кінець 2009 р. досягли 2,422 трлн дол., перевищуючи вдвічі аналогічні показники наступної у списку Японії.

Політико-правовий та адміністративний устрій. Задля політико-правового забезпечення "чотирьох модернізацій" Ден Сяопін ініціював прийняття 4 грудня 1982 р. нової конституції країни, четвертої в історії КНР. Згідно з її ст. 1, "КНР — соціалістична держава демократичної диктатури народу, керо¬вана робітничим класом і заснована на союзі робітників та селян". Народ здій¬снює державну владу через Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) і місцеві збори народних представників різних ступенів. Причому, на відміну від інших афро-азіатських держав, у гігантському Китаї має місце оригінальне поєднання багатоступеневих і прямих виборів.

Однопалатні ВЗНП формуються з представників, обраних на 5 років від провінцій, автономних і спеціальних адміністративних районів, міст цен¬трального підпорядкування і Збройних сил КНР. Це найчисельніший у світі парламент. У грудні 2007 — лютому 2008 р. було обрано 2987 депутатів ВЗНП. Єдина на рік сесія ВЗНП триває лише 2—3 тижні, тому в КНР, на відміну від решти країн регіону, існує не один вищий законодавчий орган, а два: крім ВЗНП ще Постійний комітет ВЗНП, який обирається зборами і підзвітний їм. Постійний комітет дає тлумачення законів і конституції КНР, здійснює конт¬роль за її реалізацією, приймає та змінює закони (за винятком тих, які повинні ухвалюватися ВЗНП), у період між сесіями ВЗНП розглядає й затверджує не¬обхідні часткові поправки до планів соціально-економічного розвитку та бю¬джету в ході їхнього виконання, а також контролює роботу Державної ради, Центральної військової ради, Верховного народного суду, Верховної народної прокуратури, скасовує адміністративно-правові акти, постанови й розпоря¬дження, котрі суперечать конституції й законам КНР. Серед інших повнова¬жень Постійного комітету — ратифікація й денонсація міжнародних догово¬рів, встановлення військових звань і дипломатичних рангів, затвердження й нагородження державними орденами, прийняття рішень про помилування,

голошення війни, проведення загальної або часткової мобілізації, запрова-; г.ення надзвичайного становища.

Ще однією особливістю формування законодавчої гілки влади в КНР є на-:^ня пільг національним меншинам, оскільки крім власне китайців (хань) у -.ліні проживають представники ще 55 етносів, причому 15 із них налічують г^гьше 1 млн осіб: монголи, хуей (дунгани), чжуани, уйгури, тибетці, мяо, ї, буі, корейці, маньчжури, дун, яо, бай, туцзя, хані. 23 національні меншини мають власну писемність. Тому в КНР було створено триступеневу систему на¬ціонально-територіальної автономії: 5 автономних районів (у порядку засну-вання — Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Гуаньсі-Чжуанський, Нінся-Хуейський, Тибетський), ЗО автономних округів і 124 автономних по-зіти.



Автономні форми державності в КНР користуються досить широкими по¬вноваженнями з важливих питань: вони здійснюють планування своєї еконо¬міки, керуючись загальнодержавним народногосподарським планом; розпо¬ряджаються всіма фінансовими надходженнями на місцеві потреби; ухвалю¬ють власні положення про автономію й навіть можуть не застосовувати окремі загальнодержавні закони, які не відповідають місцевим умовам, щоправда, з гозволу вищих органів. Зрештою, 10 грудня 1982 р. ВЗНП ухвалили постано-зу про нерівні норми представництва для національних меншин на користь гстанніх: частка обраних ними депутатів повинна становити близько 12 %, хоч на той час національні меншини становили лише 7 % населення країниКонституція 1982 р. поновила запроваджену Основним законом 1954 р. по-:аду Голови (Президента) (з 15 березня 2003 р. — генеральний секретар ЦК КПК Ху Цзіньтао (1942)) і заступника Голови (віце-президента) КНР, що оби¬раються парламентом на 5 років з дієздатних осіб, котрі досягли 45 років (ст. 79), але не більше, ніж два терміни поспіль. Голова КНР на підставі рішень ЗЗНП і їхнього Постійного комітету призначає й усуває з посад прем'єра Дер-кавної ради та інших членів уряду, голів комітетів та інших посадових осіб, оприлюднює закони, видає укази, що мають особливу, виключну значимість, представляє КНР на міжнародній арені, нагороджує державними орденами, присвоює державні почесні звання та приймає рішення про помилування (ст. 80).До складу Державної ради, крім прем'єра (з 16 березня 2003 р. — Вень Цзя-бао (1942), що має репутацію твердого прибічника реформ, прагматичного ке¬рівника й висококваліфікованого економіста), входять його чотири заступни¬ки, члени Державної ради, міністри, голови комітетів, головний ревізор та на¬чальник секретаріату. Державна рада має надзвичайно широке коло повнова¬жень, серед яких найголовнішими є прийняття нормативних правових актів з різних питань державного будівництва; визначення конкретних рамок компе¬тенції та керівництво місцевими зборами народних представників і народними урядами; вироблення й реалізація планів соціально-економічного розвитку державного бюджету; захист інтересів громадян КНР за кордоном; керівни¬цтво оборонним будівництвом і прийняття рішень про запровадження надзви¬чайного стану в окремих провінціях, автономних районах і містах центрально¬го підпорядкування. Загальне командування 2,255-мільйонними Збройними силами КНР (сухо¬путні війська, ВМФ, морська авіація, ВПС, "Друга артилерія НВАК" — Стра¬тегічні ракетні війська), 1,5-мільйонною Народною збройною поліцією. 12-мільйонним народним ополченням та 50-тисячним формуванням міністер¬ства національної безпеки (загальна чисельність чоловічих військових ресур¬сів — 382 млн осіб) здійснює Центральна військова рада (з вересня 2004 р. го¬лова — Ху Цзіньтао). її керівника обирають на п'ять років ВЗНП. Вони ж за його поданням затверджують інших членів Центральної воєнної ради. У 2010 р. на оборону було виділено 532,1 млрд юанів, або 78 млрд дол., що на 7,5 % біль¬ше, ніж попереднього року.

Жодна із 138 статей конституції КНР 1982 р. не містить положення про керівну й спрямовуючу роль КПК в управлінні державою і суспільством, як це було в основних законах інших соціалістичних країн. Поряд із КПК у КНР за¬реєстровано 8 "молодших" партій (Революційний комітет Гоміндану, Демо¬кратична ліга Китаю, Товариство 3-го вересня та ін.), які ретельно контролю¬ються комуністами. Вони об'єднують представників підприємницьких та інте¬лектуальних кіл і, порівняно з 75-мільйонною КПК, доволі нечисленні.

До преамбули конституції 1982 р. було внесено запозичену з останньої ре¬дакції статуту КПК ідею Цзян Цземіня про "потрійне представництво" прав¬лячої партії, в яку, таким чином, було дозволено приймати "нових китайців"' — фінансистів і бізнесменів (поряд із робітниками та селянами). Тому цілком логічним стало доповнення ст. 11 конституції положенням про те, що "держа¬ва заохочує й підтримує розвиток недержавного сектору економіки", щоправ¬да, водночас здійснюючи над ним "контроль і управління". А до виправлено; ст. 13 увійшли положення про "неприпустимість зазіхання на законне приват-не майно громадян", державний захист "права громадян на приватне майно : права на спадщину" й компенсацію в разі їхньої реквізиції в "інтересах су¬спільства". Вперше до основного закону КНР було вписано і формулювання про те, що "держава поважає й захищає права людини".

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які чинники вплинули на формування китайської (конфуціанської) ци¬вілізації?

2. Які науково-технічні й культурні надбання китайська (конфуціанська цивілізація дала людству?

3. Які причини й наслідки Синьхайської революції в Китаї?

4. Що зумовило перемогу КПК у громадянській війні й проголошення КНР?

5. У чому полягає сутність курсу "чотирьох модернізацій"?

6. Які особливості політичної системи КНР і чим вони викликані?

7. Охарактеризуйте міжнародне становище й зовнішню політику КНР.

3.3. Країни Східної Азії

На межі Східної Азії з Північно-Східною, обабіч Японського (Східного) моря, розташовані три подібні за природно-кліматичними умовами держави, чий цивілізаційний розвиток й історична доля драматично пов'язані між гобою. Це — Японія (377,835 тис. кв. км, 126,804 млн осіб) і дві держави на Корейському півострові — Корейська Народно-Демократична Республіка 120,54 тис. кв. км, 22,757 млн осіб) та Республіка Корея (98,48 тис. кв. км, 45.636 млн осіб).

3.3.1. Японія

Загальна характеристика. Японія знаходиться на островах однойменного архіпелагу, що простягнувся гігантською дугою вздовж узбережжя на 3,5 тис. км від майже 46-ї паралелі до тропіка Рака. Із чотирьох тисяч островів, які його утворюють, найбільші — Хоккайдо, Хонсю, Кюсю і Сікоку. Зі сходу їх чпває Тихий океан, з південного заходу — Східнокитайське, з півночі — ."лзтське моря. За винятком останнього, решта морських просторів — неза-■їірзаючі, що сприяє розвиткові зовнішньої торгівлі країни й дає можливість - .:: рибний промисел цілорічно (в 2008 р. Японія посідала п'яте місце у світі І пг.сзош риби — 5542,4 76 мли т). Близькість до континенту дає можливість

жагісткі виробництва до багатих на дешеву й дисципліновану робочу силу су-ІІНІХ країн, передусім Південно-Східної Азії (ПСА), а також ввозити з них гровину, постачаючи взамін готову продукцію.

Як і в Китаї, низини й придатні для землеробства землі становлять всього 15 % території Японії, решту займають гори висотою 2—3 тис. м (найвища СІ — мертвий вулкан Фудзіяма, 3776 м). Значна частина гірських вершин - - -' вулкани, причому більше сорока з них — діючі. Країна входить до Е:: ВИСОКОЇ сейсмічності, щорічно в ній трапляється до півтори тисячі земле-—теів. Більшість із них — слабкі, що супроводжуються ледь відчутними по-— гзхами й незначними пошкодженнями різних споруд, але іноді бувають цже сильні землетруси з цунамі й катастрофічними наслідками. Так, під час

землетрусу 1 вересня 1923 р. лише в Токіо загинуло більше 140 тис. осіб і було зруйновано більше півмільйона будинків.

Клімат Японського архіпелагу й Корейського півострова в цілому сприят¬ливий для господарської діяльності, а найважливішим фактором, який впли¬ває на його формування, є літні мусони, що приносять на східні схили гір ще¬дрі опади. Океанський за властивостями клімат країн змінюється з півночі на південь від помірного в КНДР і Хоккайдо (середні січневі температури -10 °С, липневі +24 °С) до тропічного на островах Рюкю (середні січневі температури +17 °С, липневі +27 °С).

На території Японії є корисні копалини, проте їх поклади настільки незна¬чні, що видобуток практично припинився. Тому країна змушена імпортувати левову частку необхідної мінеральної сировини й палива.

Історичне минуле. На Японських островах першопоселенці з'явилися близько 25—ЗО тис. років тому з ПСА і Південно-Східного Китаю. їхніми дале¬кими нащадками є нечисленні нині айни (близько 25 тис. осіб), що мешкають на Хоккайдо. Проте в середині І тис. до н. е. відбулося масове переселення з Корейського півострова на Кюсю монголоїдних "людей ямато" — протояпон-ців, що поступово асимілювали попередників-австралоїдів й опанували весь архіпелаг. Японська міфологія відносить виникнення держави до 11 лютого 660 р. до н. е. імператором було проголошено Дзімму Тенно — правнучка боги¬ні Сонця Аматерасу. З 1873 р. (з короткою перервою в 1947—1967 pp.) цей день відзначається як свято заснування імперії, але насправді "царство Ямато" ви¬никло на Кюсю й півдні Хонсю лише в III ст. н. е. в результаті завоювання. За правління регента-реформатора Сьотоку Тайсі {593—622} країна отримала нове ім'я — Ніхон (Ніппон) — "Батьківщина Сонця" (або "Країна вранішнього Сонця"), звідки пішла європейська назва "Японія". До VIII ст. етногенез япон¬ців завершився. На сьогодні вони становлять 98,5 % населення держави (ре¬шта — корейці, чиї предки були вивезені на примусові роботи під час Другої світової війни).

Офіційною ідеологією японської державності став тенноїзм (від яп. "тенно" — імператор) — синтез догматів про божественність походження, безперерв¬ність і непогрішимість представників династії. Він спирався передусім на тра¬диції місцевої релігії — синтоїзму (яп. — "шлях Богів"), згідно з якою правля¬ча династія володіла особливою магічною силою ("кокутай"), що забезпечува¬ла ефективне спілкування з божествами ("камі") та "благоговіння народу пе¬ред імператором". Проте абсолютна монархія протрималася в Японії недовго, й після тривалої боротьби аристократичних кланів у 1185 р. переміг рід Міна-мото, голова якого — Йорітомо створив нову політичну систему — сьогунат. За неї реальна влада в країні належала сьогунам — верховним військовим прави¬телям і успадковувалася представниками їхнього роду (Мінамото — 1185— 1219 pp., Асікага — 1335—1573 pp., Токугава — 1603—1867 pp.). Імператору залишилися церемоніально-символічні функції вищої влади, тоді ж помітно зросла роль служивого дворянства — самураїв (дослівно — "службовці"), яке виникло ще в X ст. Японію двічі, у 1274 і 1281 рр., намагалися захопити мон¬гольські війська, але тайфуни, що розкидали їхні флотилії ("камікадзе" — "ві¬тер Богів"), допомогли острів'янам відстояти свою незалежність. Однак уже в 1542 р. у Японії з'явилися португальці, через кілька десятиліть — іспанці, що принесли із собою вогнепальну зброю й християнство (державною релігією в сьогунаті був буддизм), але в 1639 р. країна ізолювалася від решти світу, з неї були вигнані всі європейці, заборонено християнство і будь-які контакти з іно¬земцями.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал