Зміст вступ



Сторінка18/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   40

2.6.3. Норвегія

Загальна характеристика. Королівство Норвегія займає західну й північну частини Скандинавського півострова, їй належить близько 50 тис. прилеглих : :тровів. Загальна площа країни становить 323,802 тис. кв. км (з них суходолу



  • 307,442 тис. кв. км, водні ресурси займають приблизно 16,36 тис. кв. км). Норвегія межує зі Швецією (1619 км), Фінляндією (727 км) та Росією (196 км). На півночі вона омивається водами Баренцового та Північного морів, на заході

  • Норвезьким морем, на півдні — протокою Скагеррак. Берегова лінія Норвегії є однією з найбільш протяжних та розчленованих у світі. її довжина становить 21 925 км Зовнішні території: острови Ян-Майєн та Буве в Атлантичному ::-:еані, адміністративний округ Свальбард (група островів) з територією 52.4 тис. кв. км і населенням 3,2 тис. осіб у Північному Льодовитому океані. ] гновна частина Свальбарду — архіпелаг Шпіцберген. Норвезький суверенітет над ним встановлено 9 лютого 1920 р. Паризьким договором. Норвегія висуває територіальні претензії щодо Землі королеви Мод в Антарктиді та її :•; інтинентального шельфу, а також сперечається з Російською Федерацією за

— іділ морських кордонів у Баренцовому морі.

Норвегія — малонаселена країна, де мешкає 4,916 млн осіб (2010 р.). У столиці Осло проживає близько 907,2 тис. мешканців. Іншими великими містами і Берген (228 тис), Ставангер (190 тис), Тронхейм (160 тис). 3/4 населення проживає у містах, зосереджених на півдні, або на узбережжях. У низині, що прилягає до Осло-фіорду (третина території), мешкає більше половини всього населення. Національний склад: норвежці — майже 98 %, саамі (або лаппи), кзени, фіни, данці, шведи — близько 2 % і приблизно 25 тис. іммігрантів з Азії, Африки та Південної Америки. Державною релігією, згідно з Конституцією, є євангелічне лютеранство (сповідує 85,7 % населення). Протестанти і .:: :о-католики становлять 3,4, мусульмани — 1,8, позаконфесійні громадяни

— 8,1 %. Офіційною мовою є норвезька, що належить до германської групи пнноєвропейської мовної сім'ї.

Економіка Норвегії поєднує риси вільного ринку з державним регулюванням. Держава контролює ключові сфери, зокрема життєво необхідний нафто-іпй сектор, через великомасштабні державні товариства. Норвезька промис-ігзість значною мірою базується на використанні природних ресурсів. Одним .: найважливіших завдань для керівництва держави є вироблення стратегії юзвитку після вичерпання запасів нафти та газу, які, за висновками експер--_5. закінчаться через 20—ЗО років. З цією метою профіцит бюджету кожного року спрямовується у створений у 1995 р. Державний пенсійний фонд — Гло-бал (до 2006 р. — Державний нафтовий фонд), який, крім цього, інвестується ззовні (нині становить майже 512 млрд дол.). Це найбільший пенсійний фонд у Європі і четвертий за величиною у світі. Його розмір майже вдвічі перевищує ВВП країни, а в перерахунку на одну особу дає підставу говорити про норвежців як найощадливішу націю світу. Щорічне зростання ВВП країни становить приблизно 3—5 %, ВВП за ПКС у 2010 р. становив 259 млрд дол., тобто 52 960 дол. на одну особу.

Історичний шлях. Норвегія має довгу й цікаву історію. Первісні мисливці мешкали в окремих місцевостях на північному і північно-західному узбережжях приблизно 10 тис. років тому. В часи Римської імперії жителі Норвегії підтримували зв'язки з населенням Південної Європи, зокрема галлами. У цей період з'явилося рунічне письмо, яке використовувалося в III—XIII ст. германськими племенами, особливо скандинавами та англосаксами, для надписів на надгробках, а також для магічних заклинань.

З 400 р. кількість населення збільшилася за рахунок мігрантів з півдня, що прокладали "шлях на північ" (пог(іи)е§г, звідси й назва країни — Норвегія). У цей час із метою самозахисту були створені перші крихітні королівства, зокрема Інглінги — гілка першого шведського королівського роду, що заснували одну з найдавніших феодальних держав на захід від Осло-фіорду. А близько 800 р. землі сучасної Норвегії об'єдналися під проводом королів Вікену — територій навколо Осло-фіорду. Цей процес завершився в період правління короля Гаральда І Прекрасноволосого битвою за Хафрс-фіорд біля Ставангеру приблизно у 872 р., але держава, залишена ним у спадок, стала предметом жорстоких суперечок між претендентами на престол. Олафу І вдалося на короткий час об'єднати Норвегію і в 994 р. запровадити християнство, однак його наступника, Олафа II Хороброго було жорстоко вбито у битві біля Стіклестада і 1028 р. бунтівними вождями (хевдінгами), що уклали союз із Данією.

Гаральд III Суворий, одружений з Єлизаветою, донькою Ярослава Мудрого, був останнім норвезьким королем, який претендував на владу в Англії (де він: загинув у 1066 р.), а його онук Магнус III Босоногий {1093—1103} — останнії король, що претендував на владу в Ірландії. Під час тривалого правління Хо кона IV {1217—1263} громадянські війни стихли, і Норвегія вступила в нетри валу "епоху розквіту". У цей час завершилося створення централізованогс управління країною: було засновано королівську раду, король призначав ре гіональних губернаторів і судових чиновників. ЗаХокона V {1299—1319} Осле стало столицею країни, владу норвезького короля визнали Ісландія й Гренлан дія. Норвегії вдалося також утвердитися на Фарерських, Шетландських і Ор кнейських островах.

Проте XIII ст. було останнім періодом незалежності й величі в ранній істо рії Норвегії. її аристократія значною мірою вимерла під час епідемії чуми, щ охопила країну в 1349 р. й забрала життя майже половини всього населення Великі збитки були завдані молочному тваринництву, яке становило основ;

сільського господарства у багатьох маєтках. За цих умов Норвегія перетворилася в найслабшу із скандинавських монархій, якою й залишалася до того часу, поки у зв'язку з вимиранням королівських династій Данія, Швеція і Норвегія об'єдналися, уклавши Кальмарську унію 1397 р. Швеція вийшла зі складу унії в 1523 р., але Норвегія й далі залишалася тереном датської корони, яка до того ж поступилася колись норвезькими Оркнейськими й Шотландськими островами на користь Шотландії.

Скориставшись послабленням Данії під час наполеонівських війн, норвежці 17 травня 1814 р. скликали в Ейдсволлі Установчі (Національні) збори, що ухвалили ліберальну Конституцію, яка є чинною й донині, а королем обрали ланського спадкоємця престолу, намісника Норвегії Християна Фредеріка. І лнак відстояти незалежність не вдалося через позицію великих держав, які глоантували Швеції приєднання до неї Норвегії. Шведськими військами норвежці змушені були погодитися на унію зі Швецією, зберігши при цьому власні- Конституцію та самостійність у внутрішніх справах.

Остаточно унія зі Швецією була розірвана у 1905 р. після двох плебісцитів, ліл час яких населення країни майже одностайно висловилося за відокремлення зід Данії з одночасним збереженням монархії. На цій підставі стортінг за-лл спонував данському принцові Карлу посісти норвезький престол, і 18 листо-глпа 1905 р. він був обраний королем під ім'ям Хокона VII. Його дружина — : солева Мод — була дочкою англійського короля Едварда VI, що зміцнило пз'язок Норвегії з Британією. їхній син, спадкоємець престолу, згодом став н ірвезьким королем Олафом V {1957—1991}. Здобуття повної політичної неза-гежності збіглося з початком прискореного промислового розвитку. Тривалий іні лри владі в країні перебувала ліберальна партія Венстре, яка провела ряд

: ліальних реформ, включаючи повне надання виборчих прав жінкам у 1913 р.

Н:рвегія була піонером серед європейських держав у цьому питанні) та ухвалення законів про обмеження іноземних капіталовкладень.

Під час Першої світової війни Норвегія зберігала нейтралітет. У міжвоєнний період стала членом Ліги Націй. Німеччина несподівано напала на Норве--9 квітня 1940 р., король і уряд емігрували до Британії, де продовжували

елувати торговельним флотом, невеликими піхотними підрозділами, вій-

г>: сво-морськими і військово-повітряними силами. Стортінг надав королю та тоялгу повноваження на управління країною з-за кордону. У перші повоєнні :•: :-:и Норвегія виявила таку саму прихильність до ООН, яку до війни виявляла

- :■: овно Ліги Націй. Міністр закордонних справ емігрантського уряду Норве--лі Трюгве Лі 1 лютого 1946 р. був обраний першим Генеральним секретарем

■ "Ні виконував ці обов'язки до квітня 1953 р. На початку 1990-х років Норвегія домоглася зростання добробуту за раху-ллирокомасштабного експорту нафти й газу. Різке падіння світових цін на «фту в 1998 р. негативно позначилося на бюджеті країни, тому нині основни-лл :: лемами, які стоять перед країною, є збереження суспільства загально-: ;рс суту та планування розвитку країни після вичерпання ресурсів нафти.

Норвегія бере активну участь у міжнародному співробітництві, зокрема у врегулюванні ситуації на Близькому Сході. У 1998 р. екс-прем'єр Гру Харлем Брунтланд була обрана генеральним директором Всесвітньої організації охорони здоров'я. Чинний прем'єр-міністр (з 17 жовтня 2005 р.) від НРП Йєнс Столтенберг виконував обов'язки Верховного комісара ООН у справах біженців.

Державний устрій. За формою державного правління Норвегія — парламентська монархія, визначена Основним законом як "обмежена і спадкова". Згідно з конституцією, законодавчу владу здійснює парламент — стортінг, до складу якого входять 165 депутатів, які обираються загальним рівним прямим і таємним голосуванням за пропорційною системою терміном на чотири роки. Конституція передбачає двоступеневу структуру парламенту. На першій сесі: після виборів депутати поділяються на дві палати — 1/4 їх частина утворює верхню палату (лагтінг), 3/4 — нижню (одельстінг), засідання яких відбуваються окремо. Усі законопроекти мають бути спочатку розглянуті нижньок палатою, після чого передаються до верхньої. Якщо законопроект, двічі ухвалений нижньою палатою, буде двічі відхилений і верхньою, його розглядають на спільному засіданні стортінгу. Для прийняття закону потрібна кваліфікована (2/3) більшість голосів від його загального складу. Конституцією забороняється розпуск стортінгу й проведення дострокових виборів. Члени уряду можуть брати участь у засіданнях палат парламенту, але не мають права голосувати; уряд несе політичну відповідальність перед парламентом.

За конституцією, виконавча влада належить монарху, але після змін, внесених до конституції у 1884 р., більшість повноважень монарха передана урядові. Водночас його компетенція у сфері законодавчої влади є нетрадиційно:-: для парламентарної монархії. Зокрема, король наділений правом відкладаль-ного вето на закони, прийняті стортінгом. Для подолання вето закон має бутг повторно двічі схвалений

парламентом двох скликань. Засідання, на яких стортінг розглядатиме цей закон, мають бути віддалені одне від одного щонайменше двома черговими сесіями.

Реально виконавчу владу здійснює уряд. Конституційною формою його існування є державна рада, очолювана королем. До її складу, крім монарха (: 1991 р.

— Гаральд V з данської королівської династії Шлезвіґ-Гольштейн-Зон дербурґ-Ґлюксбурґ), входять прем'єр-міністр та не менше семи інших членів Членів ради призначає глава держави, однак у своєму виборі він повинен враховувати, яка

політична партія або коаліція партій має більшість у парламенті. Всі рішення короля потребують контрасигнування прем'єр-міністра аб: відповідного члена уряду. Сформована після парламентських виборів 12 жовтня 2005 р. державна рада є коаліційною: Норвезька робітнича партія (НРП Соціалістична ліва партія і Партія центру. У такому ж складі вона залишилася й після парламентських виборів 14 вересня 2009 р. З 17 вересня 2005; прем'єр-міністром Норвегії став Єнс Столтенберг (1959).

За формою державного устрою Норвегія — унітарна країна, що поділяється на 19 областей, у тому числі місто Осло, прирівняне до області. У кожній з ос






іїстей обирається рада і діє призначений королем за поданням прем'єр-сністра губернатор. До складу області входять міські й сільські комуни. Пред-

-ізницькими органами місцевого самоврядування в комунах є ради, обрані


пселенням на чотири роки. Ради утворюють виконавчі органи. Норвегія ак-
-пзно працювала і працює в напрямі збільшення жіночого представництва в
:мітиці та адміністративному управлінні. Починаючи із середини 1980-х ро-
-15. кількість жінок в уряді становить понад 40 % , стільки ж їх і в парламенті,
більші політичні партії очолюють жінки, вони також обій -, і

-т івних посад у державних установах, а в 1993 р. Норвегія привітала свого - :;: :го гпископа-жінку.

Отже, "конституційні" рамки, політична система та економіка країни за-

її піі:з£х:2:е2 деноїічеогс прогресЕннсгс розвитку ^ірізііі п:ро що

зідчить перше місце держави серед 182 країн світу в рейтингу Глобального з:ту з людського розвитку за 2005 р., підготовленого Програмою розвитку ; ОН. Країна має найкращі в Європі соціальні програми.



2.6.4. Ісландія

Загальна характеристика. Республіка Ісландія — острівна держава, роз-- шована на однойменному острові у північній частині Атлантичного океану, иблизу Полярного кола, за 1050 км від Норвегії і за 320 км від Гренландії. Птоща острова — 103 тис. кв. км. На півночі він омивається Гренландським ..: :рем, на сході — Норвезьким, на заході Данська протока відокремлює Іслан-ш-з від Гренландії. Берегова лінія Ісландії має протяжність 2 тис. км. На північному заході, півночі і сході скелясті береги розчленовані численними затоками й островами. Льодовики займають площу 11 900 кв. км. Ісландія зна-: ніться в одній з найактивніших вулканічних зон: на її території близько .; ] вулканів, з яких більше 30 виявляли активність за останнє тисячоліття. Інйже 6% території Ісландії займають понад 250 лавових полів і гарячих ^гіерел, розкиданих по всій країні, у тому числі гейзерів, та інші наслідки вул-£_1нічної діяльності.

Населення країни становить 318 тис. осіб (липень 2010 р.) переважно скандінавського походження. Вони є, головним чином, нащадками вікінгів, що : веселилися на острів у IX—X ст. Пізніша імміграція на острів була обмеже-нн. тому донині лише 6 % населення мають іноземне походження. В містах і і тпщах мешкають 95 % жителів, причому 40 % населення сконцентровано у гголиці — Рейк'явіку (119 тис). У північній частині країни поселення зосе-:ехжені уздовж побережжя і в долинах річок; 20 % території країни не заселе-

За віросповіданням 86 % населення — лютерани, що переважно належать

із ангельської лютеранської церкви, 3,6 — до інших протестантських кон-:-::й, близько 2,5 % — до Римо-католицької церкви. Хоча Євангельська лю--цінська церква підтримується державою, водночас забезпечена свобода ві-

росповідання. Офіційна мова — ісландська, яка, по суті, є діалектом давньо-норвезької, що на відміну від мови у прабатьківщині мало змінилася за останню тисячу років, тому сучасні ісландці легко читають стародавні тексти.

Ісландія володіє великими запасами гідроенергії, проте досі тут використовується всього 6 % гідроенергоресурсів. Крім того, є величезний потенціал енергії термальних джерел, яка широко застосовується в комунально-побутовому і парниковому господарствах, 85 % населення живе в будинках, що обігріваються їхніми водами. Понад половина потреб Ісландії в енергії задовольняється за рахунок імпорту нафти, що раніше надходила з СРСР, а тепер переважно з Британії й Норвегії. Протягом більшої частини історії країни основу н економіки становили рибальство і сільське господарство. Промисловість почала розвиватися після Другої світової війни. Нині в ній працює близько третині: населення. Гірничодобувна галузь практично відсутня (не враховуючи невеликої розробки бурого вугілля, пемзи та ісландського шпату). З кінця 1960-х років ведеться виробництво алюмінію

з імпортної сировини (діоксиду алюмінію і: отриманий метал експортується. Основна промислова галузь — переробні риби, виготовлення філе і свіжозамороженої риби.

Оброблювані землі займають менше 1 % загальної площі країни. У сільському господарстві зайнято лише 5 % самодіяльного населення. У країні налічується майже 6 тис. ферм, з яких 80 % належить приватним особам. Основною галуззю тваринництва є вівчарство. Баранина — головна м'ясна їжа і Ісландії, а також предмет експорту, разом з шерстю і шкурами овець. Є тако.т значні поголів'я великої рогатої худоби і домашньої птиці, розводять кіз, свиней, чорно-бурих лисиць тощо. На фермах вирощують картоплю, ріпу, капусту й інші овочі. На базі геотермальних джерел розвивається парникове госп: -дарство (огірки, помідори, інші овочі, квіти, банани тощо). Держава виплачу-: фермерам значні субсидії.

Серйозно похитнула економіку Ісландії світова економічна криза 2008— 2009 рр. Внаслідок непродуманих урядових рішень і рішень Національног: банку країни наприкінці жовтня 2008 р. ісландська крона на 60 % впала у вартості, що

спричинило колапс фондового ринку. Банкротство ісландських банків супроводжувалося широким міжнародним резонансом, оскільки їхнімлс вкладниками були не лише громадяни країни, а й іноземці. Щоб примусити Ісландську державу сплатити величезні державні борги, які з'явилися внас.т. док державних гарантій банківським установам, скажімо, уряд Великої Британії заморозив ісландські активи в британських банках. Для відновлення ек :-номіки країна була змушена ухвалити рішення про вступ до ЄС.

Історія Ісландії. Вважається, що острів ще у III ст. відвідували мешкан Шотландії та Ірландії. У 865 р. на острів висадився норвежець Флоуки Вілл гельдарссон, якому сподобалися соковиті луги і річка, багата рибою. Проте х: лодні зима і весна розчарували його, тому вікінг дав острову назву Ісланлс-("Крижана земля"). У 870-х роках з Норвегії почалося масове переселення жг-телів, незадоволених формуванням централізованої монархії на чолі з Гаралл

дом І. Загальне число прибулих на острів досягало 20—ЗО тис. осіб, майже 35 % переселенців становили вихідці з Норвегії, інші були зі Швеції, Данії, Британії й Ірландії. Прибулі захоплювали великі площі землі і роздавали їх твоїм сподвижникам. До 930 р. переселення в основному закінчилося, того ж зоку вперше зібралися законодавчі збори представників патріархальних родин — альтинг. Таким чином на острові склалася своєрідна селянська республіка. За рішенням альтингу, в 1000 р. в Ісландії було запроваджене християнство. Але послаблена внутрішніми

чварами і залежна від поставок хліба з Норвегії, Ісландія стала у 1262—1264 рр. легкою здобиччю норвезького короля. Зона була включена до складу Норвегії й повинна була сплачувати податки, а королі Хокон IV {1217—1263} і Магнус VI {1263—1280} пообіцяли дотримуватися ісландських традицій та забезпечувати щорічну доставку на острів іноземних товарів.

Проте незабаром альтинг втратив своє значення, і в 1387 р. внаслідок Каль-лєрської унії Ісландія разом з Норвегією перейшла під владу Данії. Та відмінила останні залишки реального самоврядування острова, а прислані з Копенгагена урядовці обкладали населення важкими податками й повинностями, н.ращі землі були оголошені власністю данського короля. У 1402—1404 рр. 2 3 населення Ісландії загинуло від епідемії чуми та інших хвороб. Останнім : середком опору королівському свавіллю залишалася ісландська церква, але й і нею було покінчено в період Реформації: у 1550 р. останній католицький єпископ Йоун Арасон був зміщений, а Ісландія перейшла під контроль дан-: ької лютеранської церкви, очолюваної королем.

На початку XIX ст. на тлі послаблення торговельних зв'язків з метрополією і нестачі товарів, спричинених участю Данії у наполеонівських війнах, дан-ькі власті остаточно скасували альтинг, замінивши його верховним судом у Рейк'явіку. У 1808 р. вони ліквідували право ісландських сільських громад на : агмоврядування, внаслідок чого у 1809 р. на острові відбулося повстання, яке зазнало поразки.

Під впливом революції 1830 р. у Франції виник рух за відновлення ісландського альтингу. Його роботу відновлено у 1843 р. У 1874 р. острів отримав власну конституцію, за якою альтингу були надані законодавчі права та конт-с ель над фінансами, а також введено посаду міністра з ісландських справ, проте він був данцем, постійно мешкав у Копенгагені і ніс відповідальність перед с енським парламентом. Велике враження на ісландців справило розірвання гнзедсько-норвезької унії в 1905 р., й альтинг зажадав, щоб відносини з Данією будувалися на

основі особистої унії: данський монарх залишався главою пландської держави, а в усіх інших справах Ісландія мала користуватися погною незалежністю. Відповідно до Союзного договору, підтриманого альтин-том та загальнонародним референдумом, 1 грудня 1918 р. Ісландія стала неза-тежною державою в персональній унії з Данією, тобто обидві країни зберігали : тильного монарха. Крім того, данський уряд продовжував контролювати ісландську зовнішню політику, хоч ісландці й отримали право надсилати за кор-

Розділ 2

дон своїх дипломатичних представників. Країна також розпочала емісію власних грошей.

Після того, як у квітні 1940 р. Данію окупували німецькі війська й Ісландія виявилася, фактично, відрізаною від континенту, на острів висадилися британські війська. Офіційно такий крок був мотивований прагненням запобігти німецькій окупації. Британія обіцяла поважати суверенітет Ісландії і вивести війська після закінчення війни. Нейтральна Ісландія висловила протест у зв'язку з британськими діями, але була змушена погодитися з реальним станом справ. У липні 1941 р. з відома Британії й ісландського уряду англійські частини були замінені американськими. СІЛА також гарантували невтручання у внутрішні справи Ісландії. Тоді ж альтинг ухвалив рішення про відмову від продовження дансько-ісландського Союзного договору, а у грудні 1943 р. закінчився термін його дії. У травні 1944 р. було проведено всенародний референдум, і 97 % жителів країни проголосували за розірвання унії і проголошення республіки. 17 червня 1944 р. була проголошена Республіка Ісландія.

Зважаючи на стратегічне розташування острова, СІЛА запропонували Ісландії здати їм в оренду три військові бази, включаючи аеродром у Кефлавіку. За угодою, укладеною в травні 1951 р., на американських базах було розміщено п'ятитисячний американський військовий контингент. У 1985 р. альтинт одностайно оголосив Ісландію "без'ядерною зоною", на території якої не допускається розміщення ядерної зброї, й заборонив вхід в ісландські порти і територіальні води кораблів з ядерною зброєю на борту. У 1990-х роках Ісландія вирішила деякі суперечки щодо

своїх територіальних вод під час переговорІЕ між ЄАВТ і ЄС. Зокрема, в 1994 р. була визнана встановлена Ісландієк 200-мильна риболовецька зона, натомість

Ісландія скасувала мито на імпорт рибопродуктів з країн ЄС і дозволила суднам цих країн виловлювати до З тис. т риби в рік.

Державний устрій. Країна є парламентською республікою, її глава — президент — обирається на чотири роки загальним прямим і таємним голосуванням, причому кількість термінів не обмежується. У разі наявності одного кандидата вибори не проводяться, і він затверджується або відхиляється парламентом країни. Президент Ісландії є главою вищої виконавчої влади, але насправді його повноваження обмежені й мають багато в чому формальний характер. У 1980 р. президентом Ісландії була вперше обрана жінка — Вігдк Фіннбогадоттір {1980—1996}, з 1 серпня 1996 р. президентом Ісландії стаї Олафур Рагнар Грімссон.

Законодавча влада, за конституцією, належить президенту і парламенту Парламент Ісландії — однопалатний альтинг (63 депутати) — вважається од ним із найдавніших у світі й обирається загальним голосуванням терміном н< чотири роки на основі пропорційного представництва за загальнонаціональ ним та місцевими округами. Альтинг затверджує державний бюджет, обговс рює й приймає закони,

змінює і доповнює конституцію, дає згоду президент на укладення договорів та угод з іншими державами, контролює фінансову ді яльність виконавчої влади.

Виконавча влада належить уряду — кабінету на чолі з прем'єр-міністром, що несе політичну відповідальність перед альтингом. У випадку винесення кабінету недовіри з боку парламенту він відправляється у відставку. Альтинг може порушувати й справи проти окремих міністрів за звинуваченням у вчиненні злочинів, пов'язаних із виконанням ними службових обов'язків. Відповідні справи розглядає спеціально створений суд. Головує на засіданнях кабінету прем'єр-міністр, який, як правило, є лідером партії (чи коаліції) більшості у парламенті. Конституція 1944 р. передбачає також можливість проведення спеціальних засідань уряду у формі державної ради під проводом президен-: н. на яких розглядаються проекти законів і "важливих державних заходів".

Прем'єр-міністром Ісландії з 1 лютого 2009 р. є лідер Соціал-демократич-н:то альянсу Йоханна Сигурдардоттір (1942) — перша жінка-прем'єр в історії : ландії і перший офіційний лідер руху сексуальних меншин у сучасній світо-з:й політиці. Вона очолює коаліційний уряд соціал-демократів і зелених, що ннлйшов до влади внаслідок бурхливих 14-тижневих протестів проти жахли-злх для країни наслідків світової економічної кризи 2008 р., які практично, : г уйнували фінансову систему і систему соціального забезпечення цієї раніше ілвієї з найстабільніших держав Європи (внаслідок світової економічної кри-: г Ісландія перемістилася з другого на сімнадцяте місце у світі за індексом роз-злтку людського потенціалу ООН).

Повноваження уряду Й. Сигурдардоттір були підтверджені результатами чергових виборів до альтингу 25 квітня : :»09 р.

За формою державного устрою Ісландія є унітарною державою, що в адміні-тративному плані поділяється на 8 регіонів, які складаються з парафій-гро--:зл. Ісландія не має власних збройних сил, а лише поліцію й роту берегової : хорони.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал