Зміст вступ



Сторінка16/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

Розділ 2

Каваку Сілвою, Хосе Сократесом Карвальйо Пінто де Соуса стали здійснювати помірковану політику, спрямовану на відновлення стабільності в економіці. Функції Революційної ради були розподілені між президентом республіки, парламентом, урядом, конституційним трибуналом і державною радою. Вступ Португалії до ЄС у 1986 р. сприяв проведенню ліберальних економічних реформ, програми приватизації та заохочення підприємництва. Політична стабільність й економічні реформи створювали сприятливий діловий клімат, особливо для іноземних інвестицій, що зумовило поступове економічне зростання, проте й нині Португалія залишається найвідсталішою серед "старих" країн ЄС.

Державно-політичний устрій. Португалія — президентсько-парламентська республіка. Глава держави — президент, що представляє країну на міжнародному рівні, є гарантом національної незалежності, єдності держави та її територіальної цілісності, регулює діяльність державних інститутів, водночас він — головнокомандувач збройних сил. Президент головує на засіданнях державної ради і вищої ради національної оборони, має право після попередніх консультацій з лідерами політичних партій і державною радою розпустити парламент і оголосити про проведення дострокових виборів до зборів республіки. Він може скликати загальнонаціональний референдум і винести на нього питання, що становлять національний інтерес, окрім змін конституції чи внесення поправок до неї (це перебуває у компетенції зборів республіки); має право накласти вето на закон, ухвалений парламентом, або оскаржити його в конституційному трибуналі. Президент обирається шляхом загального прямого і таємного голосування терміном на п'ять років і не більше ніж на два терміни. У січні 2006 р. президентом Португалії було обрано Анібала Каваку Сілву.

Функції найвищого консультативного органу при президентові республіки виконує державна рада, до якої, крім президента, входять голова зборів республіки, прем'єр-міністр, голова конституційного трибуналу, глави регіональних урядів, п'ять діячів, названих президентом, і п'ять представників, обраних парламентом. Законодавча влада належить парламенту — зборам республіки з 230 депутатів, які обираються за пропорційною системою на чотири роки. Виконавча влада належить раді міністрів, підзвітній у своїй діяльності президенту і зборам республіки. Прем'єр-міністр призначається президентом за поданням партії або коаліції політичних організацій, які здобули перемогу на парламентських виборах. Президент може вимагати відставки уряду міністрів, якщо це викликано необхідністю забезпечити нормальне функціонування виконавчої влади, або за рішенням Державної ради.

З 12 березня 2005 р. прем'єром Португалії є лідер лівоцентристської Португальської соціалістичної партії (ПСП) Жозе Сократеш. Попри суттєве зменшення підтримки соціалістів з боку виборців на парламентських виборах 27 вересня 2009 р. йому вдалося зберегти посаду на наступний чотирирічний термін.

В адміністративному плані Португалія включає 18 округів, розділених на тайони, а ті — на парафії, а також дві автономні області: Азорські острови й Архіпелаг Мадейра. Райони Лісабона і Порту поділяються на квартали, квартали — на парафії.



Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Охарактеризуйте політичну систему Французької Республіки.

  2. Розкрийте особливості парламентської республіки в Італії.



  1. Яку роль відіграла монархія в переході Іспанії від диктатури до демократії?

Як вплинуло приєднання Іспанії та Португалії до європейських співтовариств на демократичні перетворення в цих країнах?

2.5. Малі європейські країни

За територіальними розмірами малі країни Європи можна поділити на дві групи: міні-держави (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Мальта) і мікродержави (Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн, Монако, Республіка Сан-Марино). Особливістю країн першої групи є збереження монархічної форми правління і окрім Мальти), що не завадило їм перетворитися на процвітаючі демократії. Влада монархів у них, на відміну від, наприклад, Великої Британії, обмежена не лише парламентами, а й конституційними документами, тому має ще більш символічний характер. Попри малі розміри, міні-держави відіграють далеко не останню роль у міжнародних справах та світовій економіці. Скажімо, Люксембург посідає перше місце у світі за виплавкою сталі на одну особу, Нідерланди є найбільшим постачальником квітів тощо.

Мікродержави настільки особливі, що їм більше підійшла б назва державо-нодібних утворень. Адже маючи державний статус, визнаний на міжнародному рівні, через незначні розміри території та нечисленне населення вони не спроможні функціонувати як звичайні держави і здійснювати повний набір рункцій, які випливають із суверенітету. Мікродержави є швидше рудиментом середньовічної міжнародної системи, в якій стиралися відмінності між державою і приватним володінням. Але вони залишаються цілком життєздатними політичними утвореннями, а деякі з них, приміром Ватикан, відіграють зажливу роль у світовій політиці.

2.5.1. Нідерланди

Загальна характеристика. Королівство Нідерландів (неофіційно — Голландія, за назвою найбільшої провінції) розташоване в Західній Європі на узбережжі Північного моря; межує з Бельгією (450 км) та Німеччиною (577 км). Площа території країни становить 41 526 кв. км, вона включає власне Нідерланди, а також залежні території — Арубу та Нідерландські Антиль-ські острови. Країна є однією з найщільніше заселених у Європі й світі (в середньому 386,9 осіб/км2). її населення становить 16,6 млн осіб (січень 2010 р.), з яких голландці — 83 %, а також близькоспоріднені з ними фламандці на півдні й фризи на півночі; турки, марокканці, суринамці й індонезійці (разом 9 %). Офіційна мова — нідерландська (голландська), фризька має статус офіційної в регіонах компактного розселення фризів. У релігійному плані країна довгий час була протестантською, але стала однією з перших у Європі, де була забезпечена свобода віровизнання. Тому в наш час католицизм сповідує 31 % населення, протестантизм — 20, іслам — 5,5, але дуже високою (41 %) є частка позаконфесійного населення. Столицею Нідерландів є Амстердам (1,5 млн осіб) — великий порт і промисловий осередок, найважливіший фінансовий центр Європи, "ювелірна столиця" світу. Але місцем перебування уряду а 1588 р. залишається Гаага: тут розташовані резиденція короля, Генеральних штатів, Державної ради, міністерств, Верховного суду.

Нідерланди мають процвітаючу і відкриту економіку, що залежить переважно від міжнародної торгівлі. Для неї характерні стабільні промислові зв'язки, незначна інфляція, значний профіцит зовнішньоторговельного балансу. Крім того, країна відіграє важливу роль як європейський транспортний вузол.

Сучасні Нідерланди посідають 14-те місце у світовому господарстві за обсягом ВВП, який у 2009 р. сягнув за ПКС 658,2 млрд дол., тобто 35 000 дол. не одну особу, і восьме місце у світі за експортом (397,6 млрд дол., 2009 р.). Амстердам є найбільшим світовим фінансовим регіоном після швейцарського.

У промисловому виробництві країни переважають харчова та хімічна про мисловість, нафтопереробна галузь і машинобудування, близько половини виробництва орієнтовано на експорт.

Нідерланди — одна з небагатьох держав ЄС, яка майже повністю забезпе чує себе природним газом. Газове родовище, відкрите у 1959 р. у провінці: Ґронінґен, є третім за розмірами у світі. Розвідані запаси природного газу ста новлять 1650 млрд куб. м. Видобуток природного газу — 87 млрд куб. м прі власному споживанні лише 37,7 млрд куб. м. У результаті залишається іщ 49,3 млрд куб. м для експорту.

Величезне значення для економіки країни мають чотири найбільші ТНЕ — британсько-голландська нафтова компанія "Роял Датч-Шелл", британсько

лландський концерн з виробництва продуктів харчування і технічних жирів ■Юнілевер", голландсько-німецька компанія з виробництва штучного шовку *АКЮ" та голландсько-американський тютюновий концерн "Філіпс". Але од-нгласно Нідерланди вважаються країною малого і середнього бізнесу, частка -іких підприємств в експорті становить 23 % . Нідерланди є прикладом пере-: :: постіндустріальної країни: сільське господарство дає лише 2 % ВВП крапі: о мисловість — 18, а послуги — 80 % . У високомеханізованому сільськогосподарському секторі зайнято лише ообочої сили, але продукція цього сектору в останній чверті XX ст. збільшилася втричі. Він забезпечує значний надлишок сировини для харчової про-:: зості й експорту. Інтенсивність ведення сільського господарства в країні -їха, що на продовольчі товари припадає понад 20 % експорту. Голландці —пмують третє місце у світі за обсягом експорту сільськогосподарської про--л--.пдї (після СІНА і Франції), окрім того, країна є найбільшим у світі експор--ттх)м квітів. Хоч на частку Нідерландів припадає лише 2,5 % площі сільсько-

- •іподарських угідь країн ЄС, вони виробляють 8,2 % всієї сільськогосподар-- :; продукції ЄС (у грошовому вираженні). За цим показником Нідерланди

знпереджають Велику Британію у 8 разів, Німеччину і Францію — у 5 разів.

Історія Нідерландів. У І ст. до н. е. частина сучасних Нідерландів була за-:- :й звана римлянами, через 300 років на цю територію вторглися германські племена: фризи захопили північ країни, сакси — схід, а франки — південь і »тіт. У V ст. всі нідерландські землі ввійшли до складу Франкської держави,

- -яіттте, з 800 р., до складу імперії Карла Великого, з 843 р. — до Лотарингії. Згодом ця територія стала частиною Східно-Франкського королівства і Свя--тнної Римської імперії. У XI ст. утворилося графство Голландія (вперше зга-—-гться у 1018 р.), що згодом стало важливим торговельним центром, де багаті .--—-ті були наділені значно більшою владою, ніж дворяни. У 1463 р. вперше

: скликані Генеральні штати — орган станового представництва провін Але з 1447 р. внаслідок війн, інтриг і династичних шлюбів, графства Фланги-Я й Голландія, герцогства Брабант і Гельдерланд та єпархія Утрехт опини-тзся під владою бургундських герцогів, а згодом — австрійських Габсбургів. У

1 9 р. ці землі перейшли до Карла V Габсбурга, імператора Священної Рим-•ікої імперії й короля Іспанії, який у 1555 р. віддав їх своєму сину Філіппу II

: 5—1598}. Так склався територіальний комплекс із 17 провінцій під за-птьною назвою Нідерланди. Жорстоке правління ФіліппаП стало однією з тпнчин довготривалої і кровопролитної визвольної війни (1566—1609 рр.), в опл голландці відстояли свою незалежність у боротьбі з Іспанією. У 1579 р. з тпз пічних і частини південних провінцій була створена Утрехтська унія — перша у світі буржуазна держава, що в 1581 р. проголосила незалежність від Іспанії (провінції, які увійшли в унію, стали називатися Нідерландами, а ті, п: не приєдналися до неї, — Бельгією). Офіційно Іспанія визнала суверенітет

Республіки Об'єднаних Провінцій Нідерландів лише в 1648 р. після закінчев ня Тридцятилітньої війни.

До середини XVII ст. Нідерланди перетворилися на провідну

торговельну і морську державу Європи, поступово сформувалася голландська колоніальн імперія, яка охоплювала Нідерландську Індію (Індонезію), острови Цейлон Гвіану і Малі Антильські острови в Південній Америці, Капську колонію в Аф риці, Нью-Амстердам у Північній Америці. Торговельна конкуренція з Англі єю призвела до війн 1652—1654, 1665—1667 і 1672—1674 рр., крім того Ні дерландам довелося воювати з Францією Людовіка XIV {1643—1715}. В остан ніх війнах голландці зазнали поразки, і протягом XVIII ст. Нідерланди змуше ні були визнати першість Британії на морі, а Франції — на континенті. З 1795 р. голландці за допомогою французьких військ проголосили Батавськл Республіку, але в 1806 р. замість неї Наполеон І заснував Королівство Голлан дію на чолі зі своїм братом Людовіком. У 1810 р. воно ввійшло безпосередньс до складу Французької імперії. Цією обставиною скористалася Британія, при бравши до рук більшість нідерландських колоній.

Після поразки Наполеона І у 1815 р. країна відновила незалежність, тоді ж було утворено Королівство Нідерландів у складі власне Нідерландів (до яких входив також Люксембург) та Бельгії, але 1830 р. остання вийшла зі складу держави. Друга половина XIX ст. була періодом економічного розвитку й соціальних реформ, що тривали до Першої світової війни. В роки Другої світової війни німецькі війська окупували країну, завдавши її економіці значних збитків. Післявоєнні роки ознаменувалися відбудовою господарства і втратою майже всіх колоній.

Політико-правова система. Нідерланди — унітарна держава, що в адміністративно-територіальному плані поділяється на 12 провінцій, які у свою чергу складаються з громад і кантонів. Населення кожної провінції обирає "штати" (асамблею) терміном на чотири роки, а її члени формують зі свого складу виконавчий комітет. Представником центрального уряду в провінції є королівський комісар, якого формально призначає глава держави. Комісар головує в асамблеї провінції з правом дорадчого голосу і є повноправним членом виконкому, де головує з правом вирішального голосу.

Першу конституцію країни, що мала антифеодальний і республіканський характер, було прийнято у 1795 р., а у 1840 р. після відповідних конституційних змін у Нідерландах було встановлено справжню парламентську монархію. Нині чинна редакція конституції схвалена 17 лютого 1983 р. Згідно з нею законодавчі повноваження належать парламенту, який складається з монарха та двох палат — Першої (верхньої) палати і Другої (нижньої). Перша палата складається з 75 депутатів, що обираються членами провінційних рад на основі пропорційного представництва терміном на чотири роки. Друга палата, що складається зі 150 депутатів, обирається шляхом загальних прямих

виборів також на основі пропорційного представництва на чотири роки. Правом закоініціативи та затвердження уряду наділена Друга палата. Закони

приймаються обома палатами і скеровуються на затвердження монархові.

Монарх (з ЗО квітня 1980 р. — королева Беатріс Вільгельміна Армгард з династії Оранських-Нассау) наділений досить широкими правами. Спільно з парламентом він здійснює законодавчу владу, з урядом — виконавчу, через : уди — судову. Щороку в третій вівторок вересня на об'єднаній сесії парламенту" глава держави виступає з доповіддю про основні напрями державної політики. Однак його повноваження в багатьох випадках мають формальний характер, оскільки значну кількість королівських функцій здійснює уряд. Особа короля недоторканна. Особливістю політичної системи Нідерландів є наявність передбаченого конституцією спеціального органу — державної ради для п: переднього розгляду законопроектів та розв'язання адміністративних суперечок, її члени (колишні урядовці, судді, бізнесмени) призначаються коро-пем пожиттєво за рекомендацією міністра внутрішніх справ і після наради з чіністром юстиції.

На парламентських виборах 9 червня 2010 р. найкращих результатів до-іягли праволіберальна Народна партія за свободу і демократію, соціал-демо-коатична Партія праці й відома антимусульманськими висловлюваннями Партія свободи. Водночас правляча раніше партія Християнсько-демократичний заклик втратила майже половину депутатських мандатів. 14 жовтня 2010 р. прем'єр-міністром Нідерландів став лідер Народної партії за свободу і демократію Марк Рютте.

2.5.2. Бельгія

Загальна характеристика. Королівство Бельгія — держава на північному заході Європи, що межує з Нідерландами (450 км), ФРН (167 км), Люксембургом (148 км) і Францією (620 км). Територія Бельгії становить 30,5 тис. кв. км; населення — 10,39 млн осіб (липень 2007 р.). До нього входять різноманітні етнічні групи: фламандці — 58 %, валлони — 31, італійці, німці та інші — 11 %. Відповідно, населення Бельгії розмовляє кількома мовами: фламандською (60 %, літературна форма майже тотожна нідерландській мові, відмінності наявні на рівні розмовних діалектів), французькою — (39), німецькою (1 %); усі вони визнані офіційними. Католицизм сповідує 75 % населення, протестантизм та інші релігії — 25 % . Столиця — Брюссель (1 млн жителів); інші великі міста: Антверпен (458 тис), Ґент (231 тис), Шарлеруа (201 тис), Льєж (185 тис. жителів).

Основними галузями економіки Бельгії є металургія (виробництво чавуну і сталі), суднобудування, хімічна, текстильна, харчова, електронна, цементна промисловість, обробка алмазів (Антверпен — найбільший "діамантовий" центр у світі), переробка сільськогосподарської продукції. Природні умови Бельгії вважаються найсприятливішими для сільського господарства у Захід ній Європі, але для сільськогосподарських потреб використовується лише четверта частина території. Бельгія характеризується найкращим у світі інвестиційним кліматом, яскравим свідченням чого може бути той факт, що королівство посідає перше місце у світі за виробництвом автомобілів на одну особу населення, не маючи при цьому жодної власної національної марки в цій галузі. Економіка Бельгії значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі, найбільша частка якої припадає на країни ЄС.

Історія Бельгії. У III ст. до н. е. терени країни населяли кельтські племена белів, а в 57 р. до н. е. ця територія, після завоювання її Юлієм Цезарем, стала римською провінцією Белгіка, чи Бельгійська Галлія. У IV ст. на територію Бельгії переселилися германські племена; в V ст. вона увійшла до складу Франкської держави. У 843 р. західна частина країни відійшла до Західно-франкського королівства, де сформувалося графство Фландрія. Східні території стали частиною герцогства Лотарингія, дещо ніанішй Еташю герлі,отетт Брабант. У 1384 р. Фландрія ввійшла до складу Бургундської держави, а в 1430 р. до неї приєднався Брабант; Брюссель став резиденцією бургундських герцогів. У 1482 р. Бельгія була завойована Іспанією, а в 1714 р. іспанське панування у країні змінилося австрійським. У 1815 р. за рішенням Віденського мирного конгресу, що підвів підсумки епохи наполеонівських воєн, Бельгія ввійшла до складу Нідерландів. Але внаслідок так званої Брабантської революції країна здобула незалежність 4 жовтня 1830 р., одночасно було оголошено про її вічний нейтралітет.

Після Другої світової війни у країні загострилися міжнаціональні відносини між фламандцями і валлонами. У листопаді 1945 р. Валлонський національний конгрес виступив з вимогою надання Валлонії автономії в рамках єдиної держави, у Фландрії розвивалися аналогічні процеси. Постійні конфлікти між двома найбільшими етнічними спільнотами сприяли процесу поетапної "федералізації" країни. Вперше Конституція Бельгії була прийнята у 1831 р. й неодноразово переглядалася. Конституційна реформа, що розпочалася з 1970 р., призвела до офіційного перетворення країни з 1 січня 1989 р. на федеративну державу.

Державний устрій. Особливістю федеративного устрою країни є паралельне функціонування двох видів суб'єктів федерації — мовних спільнот і регіонів. Валлонський, Фламандський і Брюссельський (його офіційно визнано двомовним) економічно автономні лінгвістичні регіони володіють територіально-економічною автономією, наділені широкими повноваженнями, мають власні уряди й ради (законодавчі органи). Регіони наділені виключною компетенцією в галузі облаштування території, навколишнього середовища, громадського будівництва, водо- та енергопостачання, зайнятості, зовнішньоекономічної діяльності, експортного контролю, розвитку інфраструктури тощо.

Змінами до Конституції від 14 липня 1993 р. зафіксовано також існування трьох культурно-лінгвістичних спільнот: фламандськомовної (складається з населення Фландрії та нідерландомовних жителів регіону Брюссель-Столиця, які становлять 15 % населення регіону), франкомовної (складається з населення Валлонії та франкомовних жителів Брюсселя-Столиці, частка яких стано-зить близько 85 % населення регіону) та німецькомовної (до неї належить ні-мецькомовне населення Валлонського регіону, на кордоні з Німеччиною, "низько 60 тис. осіб). Спільноти наділені виключною компетенцією в питаннях культури, науки, освіти, інформації, охорони здоров'я, молоді і спорту, діяльність спільнот інституалізована шляхом створення кожною з них влас-нзго владного органу — ради. Спільним рішенням Фламандських спільноти і і-гіону всі повноваження регіону було передано Фламандській спільноті. Та-- пм чином спільнота і регіон об'єднали свої органи влади, утворивши єдині Фламандський парламент і Фламандський уряд.

У березні 2008 р. міністр — президент регіону Валлонія Р. Демотта був призначений міністром — президентом Франкомовної спільноти. Отже, на нинішньому етапі два уряди Валлонії і Франкомовної спільноти, близькі, але не ідентичні за складом, очолює єдиний глава. Регіони і спільноти є суб'єктами міжнародних відносин і можуть укладати міжнародні договори та угоди. Разом з тим, в адміністративно-територіальному плані Бельгія все ще поділяється на десять провінцій — по п'ять у Фландрії та Валлонії.

За формою правління Бельгія — парламентська монархія, у випадку від-гутності кронпринца король не має права без згоди парламенту призначити собі спадкоємця. З 9 серпня 1993 р. королем бельгійців (офіційний титул) є Альберт II, який змінив на престолі Бодуена І {1951—1993}. Законодавчі по-іноваження належать королю і парламенту — федеральним палатам: палаті представників і сенату; з 1970 р. обидві палати є рівноправними. До складу палати представників входить 150 депутатів, які обираються на чотири роки шляхом прямих виборів за системою пропорційного представництва. Сенат гкладається із 71 сенатора: 40 обираються на чотири роки прямими виборами 125 у Фландрії й 15 у Валлонії), по 10 осіб делегуються зі складу Фламандської ради і Ради французької спільноти, один — від Ради німецькомовної спільноти, і, відповідно, по шість і чотири нових члени кооптують сенатори-фламанд-ці та сенатори-франкофони. Відповідно до реформи 1921 р. право бути обраним у сенат обмежене певними умовами (зокрема, майновим цензом), які не передбачені при виборах у палату представників. Тим самим підкреслюється особлива роль сенату.

10 червня 2007 р. у Бельгії відбулися парламентські вибори, за підсумками яких до Палати представників увійшли нідерландомовні та франкомовні партії. Тривалі переговори їхніх лідерів протягом липня — грудня 2007 р. не дали позитивного результату і викликали безпрецедентну в політичній історії Бельгії політичну кризу. Лише 27 листопада 2009 р. новий уряд отримав вотум довіри від парламенту та приступив до виконання своїх обов'язків.



2.5.3. Люксембург

Загальні відомості. Велике Герцогство Люксембург межує із Францією (73 км), Німеччиною (138 км) та Бельгією (148 км). Його територія становить лише 2586 кв. км, а населення — 502 207 осіб (2010 р.), з яких 61,4 % вважають себе люксембуржцями і розмовляють власною мовою, близькою до німецької. Непропорційно великий відсоток населення країни становлять іноземці — 43 % (з них — португальці — 37, французи — 14, італійці — 9, бельгійці — 8, німці — 6 % та ін.). У вжитку використовуються три мови: люксембурзька (національна), німецька і французька (обидві ділові та адміністративні). Основні релігії: католицизм сповідує 87 % населення, також мешкають прибічники протестантизму, ісламу та юдаїзму. Оскільки урбанізація сягає 92 %, фактично вся територія Герцогства перетворилася на величезну міську агломерацію навколо столиці — міста Люксембург (92 тис. жителів); інші міста — Труавьєж, Дікірх, Мертерт, Гревенмахер, Діферданж.

Економічний розвиток Люксембургу характеризується стабільністю, стійким зростанням, високими прибутками, низькою інфляцією та низьким рівнем безробіття. Промисловий сектор, у якому до останнього часу домінувала чорна металургія, тепер став значно диверсифікованішим і включає виробництво заліза і сталі, харчову промисловість, виробництво металовиробів, машинобудування, хімічне виробництво, виробництво гуми й автопокришок, скла, алюмінію та іншої продукції. Занепад металургійної промисловості компенсувало зростання фінансового сектору. Надання послуг, особливо в банківській сфері, становить нині домінуючу частку економіки. У сільському господарстві переважають невеликі ферми сімейного типу. В економіці непропорційно велика частка працівників-іноземців, що становить 30 % всієї робочої сили. Особливо тісні торговельні й фінансові зв'язки Люксембург має з Бельгією та Нідерландами, а як член ЄС користується перевагами відкритого європейського ринку. Країна входить до зони євро з часу її створення — 1 січня 1999 р. При цьому ВВП Люксембурга за ПКС становить 51,7 млрд дол. (2009 р.), або 104 500 на одну особу, що у два з половиною рази більше середнього показника по ЄС.

Люксембург є одним із фінансових центрів Європи. У державі працюють 149 представництв іноземних банків з 25 країн світу та понад 3,5 тис. інвестиційних фондів із загальним капіталом 2 млрд євро (друге місце у світі після США). їх приваблює найсприятливіше в ЄС законодавство, що регулює діяльність банківської сфери. Люксембург також відіграє важливу роль у європейському радіомовленні та телебаченні. "Радіо-Тіл-Люксембург" — акціонерне товариство з переважанням французького і бельгійського капіталу — володіє однією з наймогутніших станцій у світі й транслюється у більшості європейгьких країн. У 1988—1996 рр. саме це акціонерне товариство фінансувало запуск шести європейських телевізійних супутників АСТРА.

Історичний шлях. У І ст. територія сучасного Люксембургу входила до :-:ладу римської провінції Белгіка, а з VII ст. вона була включена до складу Франкської держави. Коли у 963 р. Зігфрід Арденнський побудував замок "Маленька фортеця", утворилося самостійне графство Люксембург. У період Гередньовіччя представники Люксембурзької династії не раз ставали імпера-торами Священної Римської імперії й королями Угорщини. У 1354 р. графство .тримало статус герцогства, але вже у 1443 р. було захоплене бургундцями і невдовзі стало однією з провінцій Іспанських Нідерландів. У 1714 р. внаслідок Утрехтського миру Бельгія і Люксембург після тривалих воєн перейшли під владу австрійських Габсбургів.

Державно-політичний устрій. Передісторія сучасної люксембурзької державності пов'язана з рішеннями Віденського конгресу 1815 р., який проголо-:пв країну незалежним герцогством у складі Нідерландів. Одночасно в його поличній фортеці було розміщено прусський гарнізон. У 1830 р., коли повстала Бельгія, що також входила до складу Королівства Нідерландів, Люксембург її підтримав. Намагаючись подолати розкол у регіоні, великі держави у 1831 р. запропонували розділити герцогство: його західна частина з франкомовним населенням стала провінцією незалежної Бельгії, а решта зберегла окремий міжнародний статус. Таке розв'язання було остаточно затверджене Лондон-:ьким договором 1839 р., при цьому нідерландський король Вільгельм І зали-піився правителем Люксембургу, автономія якого розширилася.

Друга Лондонська конференція, що зібралася у травні 1867 р., й договір, укладений у вересні того ж року, призвели до виведення прусського гарнізону з міста Люксембурга й ліквідації фортеці. Одночасно були проголошені незалежність і "вічний" нейтралітет Люксембургу як окремого Герцогства. Особиста унія з Нідерландами була припинена в 1890 р., коли помер Вільгельм III, н нідерландський престол успадкувала його дочка Вільгельміна. Велике Гер-погство відійшло до іншої гілки дому Нассау, і герцогський престол обійняв герцог Адольф. З початком Першої світової війни, попри нейтральний статус, Люксембург був захоплений кайзерівською Німеччиною. З відновленням незалежності у 1918 р. у країні було проведено референдум щодо її статусу, на якому населення виявило бажання зберегти незалежність герцогства, але разом з тим проголосувало за економічний союз із Францією. Проте Франція запади покращення відносин із Бельгією відхилила цю пропозицію, і внаслідок чого Люксембург був змушений укласти угоду з Бельгією. Вдруге нейтралітет Люксембургу було порушено Німеччиною під час Другої світової війни. У серпні 1942 р. загарбники спробували приєднати територію герцогства безпосередньо до гітлерівського райху. У відповідь населення країни оголосило загальний страйк, на який німці відповіли масовими репресіями. У вересні 1944 р. війська союзників звільнили Люксембург, і 23 вересня уряд повернувся з вигнання на батьківщину.

Згідно з конституцією від 17 жовтня 1868 р. Люксембург — парламентська монархія. Главою держави є великий герцог, який бере участь у здійсненні законодавчої влади шляхом реалізації свого права законодавчої ініціативи, утвердження та обнародування прийнятих парламентом законів; відкриває і закриває сесії парламенту, може відкласти його засідання, а в разі необхідності — скликати надзвичайну сесію; має право розпускати парламент, вносити поправки в закони, схвалені парламентом, і навіть тимчасово накладати вето на закони. З 7 жовтня 2000 р. великим герцогом є Анрі (1955).

З 1868 р. законодавчі повноваження належать однопалатному парламенту

— палаті депутатів з 60 членів, які обираються на п'ять років шляхом загальних виборів на основі пропорційного представництва. Члени уряду не можуть бути депутатами парламенту, головна функція палати депутатів — прийняття законів. У структурі державних органів Люксембургу досить помітну роль відіграє державна рада, до складу якої входять вищі посадові особи суду та прокуратури, найбільш високопоставлені чиновники. Члени ради призначаються великим герцогом пожиттєво, але він може усунути чиновників з посади, зазначивши мотиви свого рішення. Найважливіші функції ради — розгляд та обговорення законопроектів, адміністративна юрисдикція. Виконавча влада, відповідно до Конституції, належить великому герцогу, проте на практиці вона здійснюється урядом країни, очолюваним прем'єр-міністром. З 20 січня 1995 р. цю посаду обіймає Жан-Клод Юнкер — член найбільшої у країні Християнської соціальної партії.

За державним устроєм Люксембург є унітарною країною, в адміністративно-територіальному плані він складається з трьох округів, поділених на кантони та комуни. У кожному з округів функціонує призначений урядом представник, а місцеве самоврядування розподілено на рівні комуни.

Попри свої малі розміри, Люксембург відіграє не останню роль у міжнародних справах. Саме план люксембурзького прем'єр-міністра П'єраВернера (1913—2002), розроблений у 1970 р., став прототипом Єдиної валютної системи, впровадженої у 1979 р. з метою створення в Європі зони відносної монетарної стабільності у відповідь на значні коливання світових валют. Остаточні кроки щодо впровадження єдиної європейської валюти євро були зроблені під час головування в Комісії ЄС упродовж 1995—1999 рр. іншого люксембуржця

— ЖакаСантера, який перед тим був керівником МВФ у 1989—1991 рр. та Світового банку в 1984—1989 рр.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал