Зміст вступ



Сторінка13/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   40

Політико-правова система. Ірландія — унітарна держава й адміністратив-н: поділяється на 26 графств. Главою держави є президент, який обирається населенням на сім років і виконує в основному церемоніальні функції. З листопада 1997 р. президентом Ірландської Республіки є Мері МакЕліс.

За формою правління країна є парламентською республікою. Законодавча знада належить національному парламенту, що складається з президента і а з ох палат. Така формула є даниною британській конституційній традиції г означає, що глава держави бере участь у законодавчому процесі. Парламент складається з двох палат — сенату (60 сенаторів) і палати представників 166 депутатів), склад яких формується за змішаною системою представництва. При розгляді законопроектів домінує нижня палата.

На парламентських виборах 24 травня 2007 р. більшість отримала цен-— пстська партія "Фіанна файл" ("Солдати долі"), яка сформувала урядову коаліцію з Партією зелених та прогресивними демократами, які після розпуску зласної партії 2009 р. стали незалежними урядовцями і парламентарями. Найбільшою опозиційною партією є неоконсервативна "Фіне Гел" ("Об'єднана Ісландія"). Прем'єр-міністром країни з травня 2008 р. — Брайан Ковен (1960, -фіанна файл"), який змінив на цій посаді Берті Ахерна (1951), що тричі (ре-• зрдний для Ірландії термін) виконував обов'язки прем'єр-міністра.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. З'ясуйте визначальні риси західної цивілізації.



  1. Порівняйте кліматичні умови Європи й Північної Америки. Які чині ки визначають наявні відмінності?

  2. Складіть таблицю європейських етносів згідно з їхньою належністю мовних груп і родин.

  3. Розкрийте характер інтеграційних процесів у Західній Європі та Півв ній Америці.

  4. Проаналізуйте історичні витоки сучасних демократичних процесі] країнах Європи й Північної Америки.

6. Охарактеризуйте політичний устрій англосаксонських держав.

  1. З'ясуйте специфіку системи загального права в англосаксонських щ нах.

  2. Охарактеризуйте систему стримувань і противаг, закладену в консти ційному устрої США.

9. Які особливості федеративного устрою Канади?

10. З'ясуйте історичні витоки, сутність і шляхи вирішення Ольстерсь проблеми.



2.3. Німецькомовні федерації

Німецькомовні держави — Німеччина, Австрія та Швейцарія — розтаї вані частково у Західній, частково в Центральній Європі. їх поєднують етні і культурна близькість (більшість громадян цих країн розмовляють різні діалектами німецької мови), спільне історичне минуле (територія цих кра: Середньовіччі становила серцевину Священної Римської імперії німецької ції) та однотипний політичний устрій (в усіх трьох країнах сформувалися деративні парламентські республіки з досить широкими правами суб'єктів дерації).



2.3.1. Федеративна Республіка Німеччина

Географічне розташування, склад населення, стан економічного розви'

Федеративна Республіка Німеччина розташована в Центральній та Захі,я Європі. її територія займає 357 тис. кв. км, населення становить 81,8 млн і (січень 2010 р.). За кількістю населення ФРН займає дванадцяте місце у св друге в Європі (після Росії). Більшість населення країни (91,5 %) становл німці. У країні постійно мешкає також велика кількість іноземців — турків 2.5 млн), італійців (776 тис), поляків (687 тис.) тощо. За віросповіданням 72 % жителів — християни (католики — 32,4 %, лютерани — 32,0 % тощо). Починаючи з 1960-х років, внаслідок міграційних процесів у країні виникла велика мусульманська громада, яка сьогодні становить понад 5 % населення, державна мова — німецька. Столицею з червня 1991 р. є Берлін (3,5 млн мешканців). ФРН — високоурбанізована країна, міське населення становить 85 % . Найбільшими містами, крім столиці, є Гамбург (1,76 млн жителів), Мюнхен і 1,3 млн) та Кельн (близько 1 млн). Німеччина належить до групи найбільш розвинених постіндустріальних :-:раїн. За обсягом ВВП (2,8 трлн дол. за паритетом купівельної спроможності

ПКС), 2009 р.) та промислового виробництва вона займає перше місце в Європі (близько ЗО % ВВП ЄС) й четверте місце у світі (після США, КНР та Японії, майже 4 % світового ВВП). Провідне місце у ВВП (близько 70 %) належить : рері послуг, 29,1 % становить промислова продукція. З галузей промисловості найбільш розвинені металургія, машинобудування, автомобільна (третє міс-не у світі), електроніка, хімічна (третє місце у світі), авіакосмічна. Високороз-зннене й сільське господарство, продукція якого становить близько 0, 9 % ЗВП. Його головними галузями є тваринництво (7,4 млн т м'яса) та вирощу-зання зернових. Агропромисловий комплекс країни на 90 % забезпечує внутрішнє споживання продуктів харчування.

Німеччина має досконалу транспортну мережу, її основа — залізниці 40,9 тис. км) та автошляхи (230 тис. км, у тому числі близько 211 тис. км — азтобани). Морські порти — Гамбург, Росток та ін. Економіка ФРН значною мірою орієнтована на експорт, основне місце у структурі якого займають автомобілі, електротехнічні вироби, оптика, морські судна, вагони. Обмеженість триродних ресурсів змушує країну імпортувати нафту і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали. Головними торговельними партнерами є країни ЄС (56,4 %), США (9,4), Японія (1,9 %). У 2003—2009 рр. ФРН була найбільшим у світі експортером товарів.



Основні етапи історії. Історія Німеччини сягає своїм корінням доби верхнього палеоліту, коли на цих теренах з'явилися перші люди (підтвердженням цієї гіпотези стало виявлення поблизу міста Гейдельберга найдавніших у Європі кісткових решток людини). В останніх століттях до нашої ери і перших : толіттях нашої ери племінні групи давніх германців населяли територію між Рейном і Лабою (Ельбою). На їхній основі поступово стали складатися племінні герцогства, що на початку IX ст. увійшли до складу Франкської держави. У «43 р., після розпаду Франкської імперії, її східна частина стала окремим Гхідно-Франкським королівством. Формальною датою утворення Німеччини як самостійного королівства вважається смерть останнього східнофранксько-го короля Людовика-дитяти у 911 р. До складу королівства тоді входили гер-ногства Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Тюрингія і Лотарингія.

У середині X ст. німецький король Оттон І Великий приєднав до своїх воло-тінь також Північну Італію, Лотарингію й Чехію, утворивши у 962 р. імперію,

що згодом була названа Священною Римською імперією німецької нації. О, нак окремі області імперії були мало пов'язані між собою у господарськоь плані, і це призводило до посилення місцевих князів, графів і лицарів та п слаблювало державу. Роздробленість Німеччини призвела до припинення вл ди правлячої династії Штауфенів і повного торжества територіальних князі які привласнили собі право вибирати імператорів.

У середині XV ст. у Німеччині під проводом професора Віттенберзького уі верситету Мартіна Лютера виник широкий суспільний рух — Реформаці спрямований на звільнення від впливу католицької церкви. Наслідком цьс руху стала Селянська війна 1525 р., розгром якої і наступне посилення вла, князів довершили процес політичного розпаду Німеччини. У 1648 р., за умоз ми Вестфальського мирного договору, деякі території Німеччини відійшли переможців у Тридцятирічній війні — Франції та Швеції, якими було визна повну самостійність князів. У цей час на території Німеччини на ЗО млн жи лів склалося 297 самостійних держав-князівств, серед яких лише Австрі Бранденбург були досить великими державними утвореннями. А у 1806 після поразки Австрії у війні з наполеонівською Францією, Священну Рі ську імперію німецької нації взагалі було ліквідовано. Під протекторатом І полеона І був створений Рейнський союз, до якого увійшла 21 німецька дер? ва, а у 1807 р., після розгрому Пруссії, до цього союзу увійшла і вся Захід Німеччина. Проте через кілька років, після поразки Наполеона у Лейпцизь: битві 1813 р., розпався і Рейнський союз.

На Віденському конгресі у 1814—1815 рр. було створено Німецький сс під проводом Австрії, до якого увійшло 39 великих і дрібних німецьких д жав. Проте й він після перемоги Пруссії у війні з Австрією у 1866 р. припиі своє існування.

У другій половині XIX ст. канцлер Пруссії Отто фон Бісмарк, призначеі на цю посаду у 1861 р. королем Вільгельмом І, очолив процес об'єднання меччини "зверху". У результаті перемоги над Австрією до Пруссії було прк нано німецькі держави Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. '. над 20 середніх і дрібних держав, що знаходилися північніше ріки Майн, б; об'єднані в Північнонімецький союз на чолі з Пруссією. Чотири півдег німецьких держави — Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт — ли пов'язані з Пруссією секретним військовим альянсом проти Франції. 1867 р. було створено Митний союз, що охопив усю Німеччину і став еконої ною основою для повного об'єднання країни.

Перемога Пруссії у війні з Францією 1870 р. завершила процес німецьі об'єднання. У 1871 р. прусський король Вільгельм І був проголошений нім< ким імператором. За конституцією Німецької імперії, прийнятою 16 кві 1871 р., до складу нового політичного об'єднання увійшли 22 монархії і кіл вільних міст.

У 1914 р. Німеччина почала Першу світову війну, яка виявилася зан; важким тягарем для її економіки й завершилася ліквідацією монархії та у ренням Веймарської республіки. У 1933 р. до влади в країні прийшла очолювана А. Гітлером Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП), в основі ідеології якої лежав крайній расизм, антисемітизм та реваншизм за програш у Першій світовій війні. Напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. став початком Другої світової війни, яка закінчилася для Німеччини 8 травня 1945 р. повною капітуляцією й фактичним розчленуванням її території на чотири окупаційні зони, що, в остаточному підсумку, призвело до утворення трьох самостійних державних утворень: Федеративної Республіки Німеччини (на території американської, французької й британської окупації), Німецької Демократичної Республіки (на території радянської зони окупації) і Західного Берліна — "вільного" міста з особливим статусом. З того часу "німецьке питання" стало однією з важливих складових змагання двох військових блоків, очолюваних наддержавами — СРСР та СІЛА — у ході холодної війни.

Відновлення єдності Німеччини стало можливим лише у кінці 1980-х років завдяки політичному занепаду СРСР. Після падіння "берлінського муру" в ніч на 9 листопада 1989 р. та повалення диктатури правлячої в НДР Соціалістичної єдиної партії Німеччини 1 липня 1990 р. НДР і ФРН об'єдналися в рамках валютного, економічного та соціального союзу. 12 вересня того ж року у Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини (так званий Договір "2+4"), який відкрив дорогу для входження НДР до складу ФРН. Процес "відновлення німецької єдності" було завершено 3 жовтня 1990 р. на основі угод "Про вступ НДР до ФРН згідно зі ст. 23 Основного закону" та "Про державне об'єднання".

Державно-політичний устрій. За державним устроєм Німеччина є федеративною республікою, що складається з 16 федеральних земель. Федеративний устрій ґрунтується на засадах територіально-адміністративної федерації. Кожна земля має власну конституцію, виборний законодавчий орган — однопалатний ландтаг (у Баварії — двопалатний) і уряд на чолі з прем' єр-міністром. Досить високий рівень політичної децентралізації ґрунтується на розподілі повноважень між центром і землями. До федеральних повноважень належать конституційна система, закордонні справи, валютна і монетарна системи, залізниці, пошта, телекомунікації, захист прав громадян, оборона країни. До земельних повноважень входять освіта, культура, охорона здоров'я, комунальні справи й добробут населення, поліцейські повноваження, впровадження у землях федеральних законів та інших форм правового регулювання. До спільних повноважень належать сфера цивільного і кримінального законодавства та управління економікою.

За формою державного правління ФРН — демократична, за політичним режимом — парламентська республіка. Основний закон визначає 5 принципів державного устрою ФРН: вона є республіканською, демократичною, федеральною, правовою і соціальною державою.

Вищі органи державної влади становлять федеральний президент (глава держави), два органи парламентського представництва — бундестаг і бундес-

рат, федеральний уряд, очолюваний федеральним канцлером, і федеральний конституційний суд. Федеральний президент обирається на п'ять років спеці альним органом — Федеральними зборами. Половину їхнього складу станов лять депутати бундестагу, інша половина складається із представників зе мельних парламентів (ландтагів).

Повноваження президента типові для парламентської республіки: він про мульгує закони, може брати участь у засіданнях уряду, призначає і звільня< посадових осіб, здійснює право помилування, представляє Німеччину у відно синах з іншими державами. Більшість актів президента потребують обо в'язкової контрасигнації глави уряду або відповідних міністрів, які несуть з них відповідальність. Федеральний президент може розпустити бундестаг н пропозицію федерального канцлера (у 1972 і 1983 рр. у такий спосіб були пре ведені дострокові вибори до бундестагу). Президент ФРН (з ЗО червня 2010 р — Крістіан Вульф) — єдиний, хто перебуває над партійною політикою і втілю політичну єдність у суспільстві.

Законодавча влада здійснюється двома органами парламентського преді ставництва — бундестагом, що представляє все населення країни, і бундеере том, що репрезентує інтереси федеральних земель. До складу бундестагу вхс дить щонайменше 614 депутатів, половина з яких обирається в одномандатни виборчих округах, інша — за земельними партійними списками терміном н п'ять років. Найважливішими функціями бундестагу є законодавство, вибор федерального канцлера і контроль за урядом. До складу бундесрату входит 69 осіб, які є одночасно членами земельних урядів. Кожна земля має в бундес раті від трьох до шести голосів залежно від кількості населення землі. Бундес рат розглядає закони стосовно конституційних змін, а також фінансової т управлінської сфер земель.

Парламентські вибори 27 жовтня 2009 р. майже увінчалися перемого] правих з ХДС/ХСС, що здобули 239 місць, проте цього не було достатньо, ще створити уряд. Тому вони змушені були увійти в коаліцію з центристської Вільною демократичною партією, яка здобула 93 мандати. Крім того, в бундеї тазі представлені соціал-демократи з Соціал-демократичної партії Німеччин (146 мандатів), колишні комуністи з партії "Ліві" (76 мандатів) та "зелені" партії "Союз 90/Зелені".

Коаліційний уряд продовжила очолювати лідер християнських демократі Ангела Меркель (1954), вперше обрана канцлером 25 листопада 2005 р.

До складу уряду входять федеральний канцлер — його глава, віце-канцле] міністри, які очолюють міністерства, і міністри без портфелів. Президент пр< понує бундестагу кандидатуру на посаду канцлера. Якщо ця кандидатура і отримує більшості голосів депутатів нижньої палати, президент має право ро пустити останню. Посаду канцлера традиційно займає голова партії більшос в бундестазі, якщо ж абсолютної більшості жодна партія не має (як нині), каї цлера обирає коаліція партій. Уряд має широкі повноваження, фактично ві здійснює всі функції з управління державою і має право законодавчої ініціат:

зи. При цьому Основним законом передбачено пріоритет урядових законопроектів перед депутатськими.

Відповідно до вказаних повноважень уряду відносно великою є й роль федерального канцлера у державному механізмі Німеччини. Згідно з Основним законом, він визначає головні лінії всієї внутрішньої та зовнішньої політики :-:раїни, а тому німецьку урядову систему називають ще канцлерською демократією. Федеральний канцлер — єдиний член кабінету, обраний бундестагом і безпосередньо відповідальний перед цим вищим представницьким зібранням. У разі відставки канцлера у відставку повинен іти весь уряд. Федеральний канцлер може бути усунутий з посади лише у випадку обрання нової кандидатури, яка знайде підтримку бундестагу. Така процедура називається ''конструктивним вотумом недовіри" — на відміну від "деструктивного", що не вимагає нової кандидатури на посаду глави уряду.

2.3.2. Австрійська Республіка

Загальна характеристика. Австрійська Республіка — держава на півдні Центральної Європи, яка займає частину Східних Альп та Дунайського басейну і межує із середземноморськими теренами. Населення країни становить 8,36 млн мешканців, з яких 91 % — австрійці, 4,1 % — хорвати, словенці й угорці, 1,6 % — турки. За віросповіданням 66 % населення — католики, 4 % — протестанти, 12 % не належать до жодної з релігійних спільнот. Міське на-гелення становить 55 % . Державна мова — німецька, також регіональним статусом користуються словенська в Каринтії та хорватська й угорська в Бурген-танді. Столиця держави — Відень (2,2 млн мешканців з передмістям), іншими великими містами є Грац (250 тис), Лінц (189 тис), Зальцбург (150 тис.) й Ін-:5рук (117 тис. мешканців).

Австрія належить до індустріально розвинених країн. її ВВП становить 330,5 млрд дол., що зумовлює 39 500 на одну особу за ПКС (2010 р.). Провідними галузями промисловості є машинобудівна, металургійна, хімічна, целюлозно-паперова, гірничодобувна, текстильна, харчова. Продуктивне сільське господарство виробляє всі види продукції, найбільшу частку якої дає тваринництво. Розвинений туризм (до 20 млн туристів з-за кордону) дає щорічний прибуток у сумі близько 20 млрд євро.

Завдяки географічному розташуванню Австрія віддавна є перехрестям транспортних шляхів між великими європейськими економічними і культурними регіонами. Протяжність її залізниць — 5,81 тис. км, автошляхів — 34 тис км. Підтримує торговельні відносини зі 150 країнами світу, причому 65 % експорту та 68 % імпорту припадає на країни ЄС. Предметами експорту є машини, устаткування, лісоматеріали, графіт, азотні добрива, металовироби, основними статтями імпорту — пальне, продовольчі товари, сировина, автомобілі. Австрія займає дев'яте місце у світі за рівнем доходів на одну особу.

Історичне минуле. Історія Австрії тісно пов'язана з історією Німеччин Австрійські землі були відвойовані римлянами у кельтів у 15 р. до н. е. Ущ довж другої половини І тис. н. е. терени сучасної Австрії заселили германсь та частково слов'янські племена. У 788 р. цю територію було включено складу імперії Карла Великого. Тоді ж з'явилася назва Остмарк (Східна Мг ка), як на той час називали віддалений напівавтономний регіон імперії фра ків. З 1156 р. Австрія стала герцогством, а у 1282 р. там утвердилася динасі Габсбургів. Поступово сформувалася багатонаціональна монархія, що вкл чила чеські, польські, словацькі, угорські, українські, південнослов'янсьі італійські землі та стала на перешкоді розширенню османської експансії територію Європи.

Імперія Габсбургів перетворилася на одну з наймогутніших європейськ держав і у 1815 р. виступила ініціатором створення Священного союзу. 1867 р. утворилася дуалістична Австро-Угорська імперія, яка під час Перп світової війни воювала на боці держав німецького блоку. Загострення нац нальних проблем і поразка у війні призвели до розпаду монархії та прого.) шення 12 листопада 1918 р. Австрії республікою. Сен-Жерменський мирн договір 1919 р. визначив її сучасні кордони.

У березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію і приєднали її до ] цистської Німеччини ("аншлюс"). Навесні 1945 р. Австрія була визволеш окупована військами СРСР, США, Британії, Франції. Державний дого] 15 травня 1955 р. про відновлення незалежної демократичної Австрії покі край окупації та сприяв прийняттю 26 жовтня того ж року закону про її і стійний нейтралітет.

Політико-правова система. За державним устроєм Австрія — демократі на парламентська федеративна республіка. Глава держави — федеральн президент, який обирається населенням країни шляхом таємного голосуван терміном на шість років. З липня 2004 р. цю посаду обіймає Г. Фішер (193 До повноважень президента належать видання указів, що мають силу закої представництво держави за кордоном, підписання угод з іншими держава» прийняття присяги найвищих службовців, скликання й закриття сесій най нальної ради, її розпуск у випадках, передбачених Конституцією, затверджі ня кандидатури федерального канцлера, а за його пропозицією — і решти ч нів уряду.

Вищим законодавчим органом держави є двопалатні федеральні збори, складаються з федеральної і національної рад. До федеральної ради (бундес ту) входять 64 представники земель, обрані пропорційно до кількості їхі мешканців (але не менше трьох представників) на чотири- або шестирічв термін. 183 депутати національної ради обираються загальним прямим го суванням на чотирирічний термін. Національна рада ухвалює федеральні кони, вона може розпустити федеральний уряд чи звільнити окремих його ч нів, якщо висловить їм вотум недовіри. Федеральна рада представляє інтері дев'яти земель, втілюючи принцип федеративної держави. Майже всі закони, схвалені національною радою, потребують погодження з бундесратом.

Партійна система Австрії складається з лівоцентристської Соціал-демокра-тичної партії Австрії (СДПА) і правоцентристської Австрійської народної партії (АНП) та кількох малих партій, що утворюють різноформатні коаліції.

На позачергових парламентських виборах 28 вересня 2008 р. перше місце посіла СДПА, яка набрала 29,7 % голосів. її колишній партнер по урядовій коаліції АНП отримала 25,6 % голосів. Конкуруючі між собою праві сили — Австрійська партія свободи і Союз за майбутнє Австрії — набрали відповідно 18 і 11 %, об'єднання захисників довкілля "Зелена альтернатива" — 9,8 % голосів.

Виконавча влада віднесена до компетенції уряду на чолі з федеральним канцлером, якого призначає президент за поданням голови федеральних зборів (з грудня 2008 р. уряд очолює лідер СДПА Вернер Файман (1960). До складу уряду входять федеральні міністри, яким у разі необхідності можуть допомагати державні секретарі. Однією з функцій федерального уряду є висування законодавчих пропозицій, які у вигляді законопроектів подаються до парламенту. Верховний суд є вищою судовою інстанцією у цивільних і кримінальних справах. Адміністративний суд забезпечує законність усього державного -правління. Конституційний суд розглядає всі майново-правові вимоги до федерації.

Австрійська Республіка — федеративна держава, яка складається з дев'яти Федеральних земель. Землі мають право на оскарження федеральних законів у У. енституційному суді та право ухвалювати власні закони. Населення кожної : земель обирає свій парламент (ландтаг), а той у свою чергу затверджує земельний уряд. Ландтаги здійснюють всі повноваження, які за Конституцією де належать до прерогатив центрального уряду. Федеральні землі поділяються дд округи, округи — на громади.

Важливу роль в австрійському суспільстві відіграють профспілки, що дармували Австрійське об'єднання профспілок (АОП). Воно ґрунтується на здіьному членстві й відрізняється від більшості профспілкових об'єднань ін-—ттх демократичних держав світу позапартійністю організації і стрункою цен--далізацією. До найважливіших завдань АОП належить укладання колективах трудових угод. Інші групи інтересів представлені Федеральною економіч-е :ю палатою, Лігою австрійських промисловців, Католицьким рухом, трьома .ними лігами Австрійської народної партії, що відображають інтереси під-дднємців, працівників і селян-фермерів.

Отже, Австрія представляє зразок конкордативної демократії ("демократії згоди"), в якій вирішення будь-яких питань на федеральному рівні вимагає кладної системи погоджень із суб'єктами федерації та зацікавленими суцільними групами, чиї інтереси репрезентують профспілки та інші громад-ькі об'єднання.



2.3.3. Швейцарська Конфедерація


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал