Зміст вступ



Сторінка11/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   40

Таджикистан. Російський чинник залишається вагомим і в забезпеченні стабільності у Таджикистані, розташованому між тюркським світом на півночі і сході та іраномовними народами на півдні. Суперечка за ці землі в недалекому минулому між Британською і Російською імперіями є об'єктивним свідченням важливого геополітичного значення цієї території. Однією з найголовніших проблем зовнішньої політики сучасного Таджикистану залишається проблема встановлення та делімітації кордонів із сусідніми державами, що дісталася Таджикистану у спадщину від СРСР. У 2003 р. було підписано угоду з Китаєм, за якою Таджикистан виявив готовність поступитися 1000 кв. км Памірських гір на користь своєму великому сусіду за умови, що той відкличе свої претензії на площу у 28 тис. кв. км таджицької території. Продовжуються переговори з Узбекистаном щодо встановлення кордонів та знешкодження мінних полів у прикордонній зоні. З Киргизстаном ведуться переговори з делімітації кордону в Ісфаханській долині.

Серйозні проблеми у зовнішній політиці Таджикистану виникають у зв'язку з тим, що Таджикистан є важливою ланкою в системі наркотрафіку з Афганістану до Росії і Західної Європи та провідною державою Центральної Азії для наркоділків, які контролюють близько 80 % усіх наркотиків, що перебувають на території цього регіону.

У зовнішній і внутрішній політиці Таджикистан спирається на військово-політичну та технічну підтримку Російської Федерації і є стратегічним союзником Росії у Центральній Азії та на кордоні з Афганістаном. У червні 1997 р. під тиском Росії та через загрозу агресії афганських талібів президент країни Е. Рахмон підписав з ісламською опозицією Загальну угоду про встановлення миру й національної злагоди у Таджикистані, яка передбачає чотириступене-вий план залагодження цього конфлікту.

Іншою країною, що впливає в геополітичному сенсі на Таджикистан, є Ісламська Республіка Іран — культурно та мовно споріднена з таджиками держава, у якій також говорять мовою фарсі. Посол Ірану в Таджикистані Мусаві якось заявив, що відносини між Іраном і Таджикистаном повинні бути моделлю відносин у регіоні Центральної Азії. У Таджикистані активно діє Фонд імама Хомейні, що надає гуманітарну допомогу.

Таджицько-американські міждержавні взаємини залишаються досить стриманими, оскільки адміністрація США остерігається виступити проти воєначальників Північного альянсу, значна частина яких є афганськими таджиками, побоюючись, що вони перестануть підтримувати уряд проамерикан-ського президента Афганістану X. Карзаї. Багато з цих людей, разом зі своїми одноплемінниками в Таджикистані, здійснюють контрабандні поставки наркотиків з Афганістану у країни Азії та Європи.

Країни пострадянського простору



Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Дайте оцінку сировинного потенціалу держав центральноазіатського регіону.

  2. З'ясуйте історичні витоки державності центральноазіатських народів.

  3. Які основні риси та особливості суспільно-політичного розвитку країн регіону.

  4. Охарактеризуйте особливості соціально-економічного розвитку країн регіону.

Розкрийте характер геополітичної ситуації в регіоні та особливості зовнішньої політики держав Центральної Азії

Розділ 2


ЄВРОПА І ПІВНІЧНА АМЕРИКА

2.1. Загальна країнознавча характеристика

Країни Європи (за винятком країн СНД) і Північної Америки американський дослідник С. Гантінгтон об'єднав поняттям "західна цивілізація", визначивши вісім характерних для неї ознак:



  1. класична спадщина (західна цивілізація є цивілізацією третього покоління, спадкоємицею античності та європейського середньовіччя);

  2. західне християнство (католицизм і протестантизм, що походять від спільного кореня і з часів Реформації та Контрреформації досить мирно співіснують у країнах Західної Європи);

  3. європейські мови, що належать переважно до романської, германсько': та слов'янської груп індоєвропейської мовної родини й увібрали в себе значні пласти грецької і, особливо, латинської лексики;

  4. поділ духовної і світської влади, релігії й політики, що став результатом філософської концепції двох істин, сформульованих у XIV ст. видатним англійським теологом-схоластом В. Оккамом (1285—1349), як світоглядної передумови правового закріплення релігійних свобод, що у свою чергу відкрилс шлях гарантуванню й інших свобод і прав людини та розбудові плюралістичних суспільств;

  5. запозичена від римлян концепція центрального місця права у регулюванні всіх сфер суспільного життя, яка згодом лягла в основу конституціона-

ддзму й захисту прав людини, включаючи право власності та боротьбу проти :• нановлення деспотичної влади;

  1. соціальний плюралізм, тобто співіснування в суспільстві різноманітних ілтзномних груп, що сприяє формуванню громадянського суспільства й перешкоджає надмірному втручанню держави у сферу приватного життя її грома-г тн:

  2. представницькі інститути, що виражають та узгоджують інтереси різ-елтх суспільних груп за умов соціального плюралізму і реалізуються у парла-:антаризмі й місцевому самоврядуванні, на основі яких поступово сформуватися представницькі демократії;

  3. традиція індивідуальних прав і свобод, з якої випливає принцип рівних тт аз для всіх індивідів.

Узятий окремо, кожен із зазначених чинників зустрічається і в незахідних дільствах, однак їх унікальне поєднання, на думку С. Гантінгтона, дало Заходу ту специфіку, що відрізняє його від решти цивілізацій.

Географічна характеристика Європи. З географічного погляду Європа — частина світу, площею близько 10 млн кв. км, яка разом з Азією утворює іатерик Євразію. Вона має протяжність уздовж меридіана 4,3 тис. км, а аздовж паралелі — 5 тис. км. Сама назва "Європа" походить від ассирійського і: за "ереб" — захід, що прийшло в давньогрецьку мову від фінікійців. Саме зони, за однією з кількох можливих етимологій, протиставляли Азію — "кра-гагу сходу Сонця" (від ассирійського "асу" — схід) Європі — "країні заходу Сонця". Греки почали називати Європою терени на захід від Егейського моря, на ї сдміну від земель, розташованих у Малій Азії.

Більшу частину обрисів Європи визначає її довге морське узбережжя. Вибачення ж суходільних кордонів тривало не одне століття. За античності чежу між Європою й Азією проводили від Середземного моря до Дону, й так і :на зберігалася протягом всього середньовіччя. Але в 1730 р. шведський офі-гар на російській службі Ф.-Й. Штраленберґ запропонував відсунути кордон -Гзропи від Дону до Уральських гір і ріки Урал. Поступово це уявлення проникло на Захід, а з виходом у 1833 р. "Довідника з географії" німецького вченого г.Г. Фольґера здобуло загальне визнання. Північні береги Європи омиваються Північним Льодовитим океаном і його морями — Карським, Баренцовим, Бісим, Норвезьким, а також Балтійським, Північним та Ірландським морями Атлантичного океану. На заході та півдні Європу омивають власне Атлантич-нпй океан і його Середземне, Чорне й Азовське моря. Найбільші півострови ■їзропи — Кольський, Скандинавський, Ютландія, Піренейський, Апеннін-:ький, Балканський та Кримський (на них припадає близько чверті території г зропи). Найбільшими островами, що належать до Європи, є Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Велика Британія, Ісландія, Ірландія, Корсика, Сардинія, Сицилія, Кріт (їх площа становить близько 730 тис. кв. км).

Рельєф Європи переважно рівнинний. Найбільшими рівнинами є Східноєвропейська, Середньоєвропейська, Середньо- та Нижньодунайська, Паризь-

кий басейн. Гори займають близько 17 % території (в основному на півдні Європи), головні з яких Альпи, Карпати, Піренеї, Апенніни, північні схили Великого Кавказу, Урал, гори Скандинавського і Балканського півостровів. Найвища точка Європи гора Ельбрус (5642 м) у Кавказькому хребті, найвищою точкою Західної Європи вважається гора Монблан (4807 м). Континент багатий на річки і за густотою річкової мережі поступається лише Південній Америці. Найбільшими серед них є Волга (3685 км), Дунай, Дніпро, Дон, Печора, Північна Двіна, Рейн, Вісла, Ельба, Рона, Луара, Тахо. Майже всі великі річки течуть у східній рівнинній частині Європи. У багатьох місцях ріки з'єднані між собою каналами (Волга з Доном, Волга з Невою, Дніпро із Західною Двійок», Рейн з Дунаєм, Сена з Рейном тощо). Озера Європи зосереджені в основному на Півночі (Ладозьке, Онезьке, Чудське — в Росії; Венерн — у Швеції) та в горах (Боденське, Балатон, Женевське — в Альпах).

Клімат на більшій частині території Європи помірний, хоч в окремих регіонах має свою специфіку. Особливо пом'якшує клімат Європи тепла Північноатлантична течія (продовження Гольфстріму), що омиває західні береги Європи та спричинює тут позитивні аномалії температур, які більше ніде на земній кулі на цих широтах не спостерігаються. На островах Арктики, в Ісландії, Скандинавських горах, Альпах є зони зледеніння (площа понад 116 тис. кв. км). На островах Арктики і вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану розташовані арктичні пустелі і тундра; південніше — лісотундра, тайга, змішані й широколистяні ліси, лісостепи, степи, субтропічні середземноморські ліси й чагарники; на південному сході — напівпустелі.

Для зручності дослідження прийнято умовно виділяти в межах Європи менші регіони, що мають певну географічну єдність і спільність історичної долі. Традиційно виділяють Західну, Центральну та Східну, а іноді й Північну та Середземноморську частини Європи. Як правило, до Західної Європи включають країни, що не потрапили до радянської сфери впливу після Другої світової війни; до Центральної — колишні країни радянського блоку, іноді також Німеччину, Австрію та Швейцарію, країни Балтії; до Східної — всі європейські держави, що виникли на терені колишнього СРСР. Оскільки європейська частина території Російської Федерації займає близько двох третин терену Європи, то іноді до Східної Європи відносять лише її, а всі країни між російським кордоном та колишнім кордоном НДР і ФРН потрапляють до Центральної.

Європа багата на корисні копалини, зокрема в її надрах зосереджені значні поклади кам'яного вугілля (Донецький басейн в Україні, Уральський регіон у Росії, родовища в Польщі, Чехії, Словаччині, ФРН, Бельгії, Франції, Великій Британії), бурого вугілля (Росія, Німеччина, Польща, Болгарія, Велика Британія), нафти (Румунія, Польща, Велика Британія) та природного газу (Норвегія, Велика Британія), залізної руди (Україна, Швеція, Франція, ФРН, Велика Британія, Іспанія). Поклади кольорових металів дещо бідніші. Це — родовища свинцю і цинку (Польща, Іспанія, Італія, Боснія і Герцеговина), міді (Іспанія, Боснія і Герцеговина, Фінляндія), ртуті (Іспанія, Італія, Росія, Сербія).

Значні також поклади бокситів (Україна, Росія, Франція, Угорщина, Італія, Румунія), кухонної та калійної солей (Україна, Росія, Польща, Німеччина, іранція), сірки (Росія, Італія), апатитів (Росія).

Площа земельного фонду країн Західної та Центральної Європи (без країн ГНД і Балтії) становить 473 млн га, з них майже половина — землі сільськогосподарського використання. При цьому континент характеризує найнижча серед усіх частин світу частка неродючих і непридатних для обробітку земель. Завдяки сприятливим для сільського господарства рельєфу і клімату земельні ресурси країн Європи використовуються, попри високу густоту населення, досить ефективно.

Населення Європи становить приблизно 740 млн осіб, із яких у Західній Європі проживає 382 млн, у Центрально-Східній — 173 млн. Населення континенту пережило декілька хвиль міграції і сформувалося в результаті тривалого розвитку та взаємодії численних народів. Найважливішими серед міграцій були прихід індоєвропейців (кінець III—II тис. до н. е.), Велике переселення народів (II—VII ст.), переселення угорців з Уралу в долину Дунаю (X ст.).

Більшість народів Європи розмовляє мовами індоєвропейської мовної родини. Північно-Західну і Центральну Європу населяють народи переважно германської мовної групи, яка поділяється у свою чергу на західну і північну І скандинавську) підгрупи. Західну й Південно-Західну Європу населяють народи романської мовної групи. У Східній і Південно-Східній Європі переважають народи слов'янської мовної групи. Народи на південному сході балтійського регіону розмовляють мовами балтійської групи, близькими до слов'янських, на Британських островах та в Ірландії подекуди зберігаються кельтські мови. Крім того, в Європі збереглося декілька давніх індоєвропейських мов, які на сьогодні не належать до жодної із зазначених груп. До них, зокрема, відносять мови греків та албанців. Окреме місце займає циганська мова, єдина з індоарійських мов індоєвропейської родини, представлена в Європі. Значний відсоток населення Північно-Східної Європи становлять народи уральської (або угро-фінської) мовної родини. До тюркських мов, якими розмовляють народи на південному сході Європи, належать турецька, кримськотатарська та гагаузька. Семітськими мовами розмовляють мальтійці, єврейська та арабська діаспори. Окремо стоїть мова басків. Нею розмовляють нащадки найдавнішого населення Піренейського півострова. Вона залишилася єдиним живим продовженням доіндоєвропейських мов на крайньому Заході Європи.

Природно-географічна характеристика Північної Америки. Виникнення сучасних держав Північної Америки стало наслідком Великих географічних відкриттів та європейської колонізації. Першими на шлях створення колоніальних імперій стали Іспанія, що захопила майже всю Південну й Центральну Америку, та Португалія, яка прибрала до рук узбережні території півострова Індостан. Пізніше до них приєдналися Англія (із середини XVI ст.), Франція та Нідерланди (на початку XVII ст.). Французи зосередили свої зусилля на до-

слідженні й освоєнні північних територій Нового Світу, голландці обмежилися створенням невеликої кількості морських колоній.

Великі географічні відкриття започаткували масові, яких не знала раніше історія, міграції населення з Європи до інших частин світу, передусім до Америки. Тим самим було створено передумови для формування майбутньої колоніальної системи. Крім того, вони сприяли стрімкому збагаченню європейських країн, насамперед Іспанії й Португалії, оскільки на колонізованих землях було відкрито великі поклади золота і срібла. Стрімкий приплив у XVI ст. дорогоцінних металів до Європи у свою чергу неминуче призвів до подорожчання різних товарів та продуктів харчування і, відповідно, до інфляції, наслідком чого стала "революція цін".

З огляду на географічне положення Америка — частина світу в Західній півкулі між Атлантичним і Тихим океанами, що утворюється двома материками — Північною Америкою (площа 20,34 млн кв. км, разом з островами — 24,23 млн кв. км) і Південною Америкою (площа 18,28 млн кв. км). Північна Америка — це третій за величиною материк, розташований у Західній півкулі, на півдні він з'єднується з Південною Америкою, кордон з якою проводять по Панамському, іноді — по Дар'єнському перешийках. Крайніми точками Північної Америки є: на півночі — мис Мьорчисон (на канадському півострові Бутія, 71°50' пн. ш.), на півдні — мис Мар'ято на панамському півострові Асуеро (7°12' пн. ш.), на заході — мис Принца Уельського на Беринговій протоці (168°05' зх. д.), на сході — мис Сент-Чарльз на півострові Лабрадор (55°40' зх. д.). Континент із заходу омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, зі сходу — Атлантичним океаном з морями Лабрадор і Карибським, затоками Св. Лаврентія й Мексиканською, з півночі — Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна та Гренландською і Гудзоновою затоками.

Найбільшими островами Північної Америки є Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Ньюфаундленд, Вест-Індія (Великі Антильські, Багам-ські та Навітряні острови), Алеутські острови, архіпелаг Александра. Найбільші ріки — Міссісіпі (6420 км) з притоками Міссурі та Огайо, Св. Лаврентія, Маккензі, Юкон, Колумбія, Колорадо. Найбільші озера — Великі озера, Вінніпеґ, Велике Невільниче озеро, Велике Ведмеже озеро та ін. Західну частину материка займає гірська система Кордильєри (найвища гора — Мак-Кінлі, 6193 м); східну — широкі рівнини, плато, середньовисокі гори; на північному сході розташоване Лаврентійське узвишшя, на півночі — низовина Маккензі; у центральній частині — високі Великі рівнини та низькі Центральні рівнини. Східний край материка оточений гірськими підняттями Канадського Арктичного архіпелагу, Лабрадору, Аппалачів; вздовж південно-східного узбережжя розташовані берегові низини — Приатлантична і Примекси-канська.

Північна Америка розташована в усіх широтних кліматичних поясах, починаючи від арктичного на крайній Півночі до тропічного в Центральній Аме-риці і Вест-Індії. Меридіональна протяжність найбільших гірських хребтів, оозташованих уздовж океанічного узбережжя, відсутність перешкод для пересування повітряних мас з Арктики до Мексиканської затоки й у зворотному напрямку вносять велику різноманітність у кліматичні умови континенту.

У Північній Америці відкриті поклади природних корисних копалин світо-зого значення — залізної руди, нікелю, кобальту, золота, урану, кам'яного вугілля, нафти, горючого газу, калійних солей. У Північних Аппалачах розмішені найбільші у світі родовища азбесту, у Кордильєрах — численні родовища кольорових і рідкісних металів. Площа земельного фонду Північної Америки шановить 2 млрд 139 млн га, з яких близько 13 % займають орні землі та плантації. Більша частина земельного фонду материка, придатного для сільськогосподарського використання, припадає на США та південь Канади.

Населення США і Канади становить відповідно 309,8 та 34,2 млн осіб 2010 р.). Найщільніше заселені схід США, південь Канади, окремі райони Тихоокеанського узбережжя. Первісними мешканцями Північної Америки були лонголоїди-індіанці. Згодом на цю територію зі Старого світу переселилися також предки ескімосів. На сьогодні, внаслідок масової міграції з країн Західної та Центрально-Східної Європи, близько 80 % населення Англо-Америки становлять нащадки європейців. Наслідком работоргівлі є велика частка афро-лмериканського населення (близько 12 % у США).

У містах мешкає 3/4 населення країн Західної Європи і Північної Амери-кіі. Це найвищий рівень урбанізації у світі після Австралії.

Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці активізувалися .нтеграційні процеси у військово-політичній, економічній та соціально-культурній сферах. У результаті виникли два тісно переплетені військово-політич-

блоки — Організація Північноатлантичного Договору (НАТО) і Західноєв-т опейський Союз (ЗЄС) та два економічні угруповання — Європейські Співто-злриства і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Ще одна міжнародна організація — Рада Європи — мала сприяти європейському об'єднанню в культурній та соціальній площинах.



Історія Європи. Європа має тривалу й цікаву історію. Хоч перші держави тут з'явилися пізніше, ніж у Месопотамії, Китаї, Єгипті чи Індії, саме в Європі клалася антична цивілізація, спадщина якої тією чи іншою мірою увійшла до культури всіх народів Старого Світу. Грецька й латинська лексика, римське тгоаво, раціональна філософія стали духовним надбанням не лише європей-ьких народів, а й усього людства. Європейське Середньовіччя сприяло розпо-т лодженню практично в усіх країнах Європи християнства з його ідеями Боголюдини та цінності кожної особистості як Божого творіння. Християнська шейна спадщина лягла в основу гуманізму з його концепціями природних ін-глвідуальних людських прав, гарантій приватної власності, правового регу-таовання суспільного життя тощо. У перший період Нового часу європейська :- : лонізація сприяла залученню всіх регіонів світу до світового ринку й форму-нанню глобальної економіки. Хоч колонізація обернулася нечуваними загарбаннями й жертвами для місцевих народів, повним знищенням цілих індіанських, азійських та африканських цивілізацій, її наслідком стало об'єднання світу в єдиний замкнений економічний простір та розповсюдження європейських культурних здобутків і моделей державного й суспільного устрою в інших регіонах світу.

Велика французька революція 1789—1799 рр. відкрила другий період Нового часу, коли ліберальні ідеї поширилися разом із наполеонівськими військами по всій Європі. "Весна народів" 1848—1849 рр., об'єднання Німеччини й Італії, зростання капіталістичних економік, формування в більшості європейських країн модерних національних держав, імперіалізм провідних європейських націй зрештою призвели до Першої світової війни 1914—1918 рр.

Світова війна, у свою чергу, відкрила період Новітнього часу. Викликаний нею розпад трьох великих імперій — Османської, Габсбурзької та Романових — сприяв появі або відновленню незалежності цілої низки європейських держав. Більшовицька революція в Росії та націонал-соціалістичний режим у Німеччині стали найсерйознішими викликами ліберальним демократіям у першій половині XX ст. Німецький нацизм було розгромлено під час Другої світової війни 1939—1945 рр. Холодна війна, що розгорнулась після війни між західними державами і радянським блоком, призвела, в кінцевому результаті, до падіння комуністичних режимів у країнах ЦСЄ та розпаду СРСР.

Короткі періоди розрядки в часи холодної війни започаткували гель-синський процес, що сприяв формуванню спільних нормативних засад взаємного співжиття держав з різними ідеологією та суспільно-економічним ладом. Інституціоналізація гельсинського процесу привела до створення ОБСЄ (1994 р.).



2.2. Англосаксонські країни Європи і Північної Америки

Англосаксонськими традиційно називають Велику Британію та держави, що були британськими колоніями і сформувалися внаслідок англійської колоніальної експансії. Більшість їхнього населення становлять нащадки вихідців з Британських островів, які значною мірою зберегли власну культуру, англійську мову та правову систему і залишаються прибічниками різноманітних форм протестантизму (з англійським корінням) у релігійній сфері. До цієї групи держав, крім самої Британії, належать США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та Ірландія. При цьому Ірландія займає в зазначеній групі особливе становище. Більшість її населення не є нащадками британських колонізаторів і сповідує католицизм, однак понад 700 років англійського панування призвели до того, що нині більшість ірландців користується в побуті англійською мовою, в культурі відчуваються сильні британські впливи, а життя країни значною мірою регулюється загальним правом.

Усі англосаксонські країни протягом XVIII — першої половини XX ст. пе-тзорилися на успішні представницькі демократії сучасного типу з ринковою -:- лномікою, гарантіями дотримання людських прав, забезпеченням принци-зерховенства права тощо. Велика Британія, Канада, Австралія і Нова Зе----ятія залишилися парламентськими монархіями, США перетворилися на ттезидентську, а Ірландія — на парламентську республіку. В англосаксон-л ких парламентських монархіях глава держави виконує переважно роль сим-? : .ту єдності нації та одного з елементів системи стримувань і противаг, яка стулює поділ гілок влади. При цьому влада монарха в них обмежена головним дном не в конституційний спосіб, а безпосередньо владою парламенту, що ллрається на звичаєве право і традицію. Характерно, що всі англосаксонські : нархії пов'язує між собою особа британського монарха.

2.2.1. Велика Британія

Загальна характеристика. Велика Британія стала не лише батьківщиною нглосаксонських націй, але й першою державою, де сформувався парламентський устрій та ідеї індивідуальних прав людини, що пізніше стали не-зш'ємними елементами сучасних представницьких демократій. Офіційно держава називається Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірлан-тл. проте частіше в міжнародній практиці вживається коротка форма Сполучене Королівство (ІІпгЬеа Кіп^сіот, від чого походить абревіатура ТЖ). Країна : нпмає Британські острови, розташовані між Атлантичним океаном і Північ-тлм морем на північний захід від Франції, а також 1/6 острова Ірландія. Осо-тлвістю географічного розташування є зручне положення поруч із головними лрськими шляхами у Північній Атлантиці. Окрім того, Велика Британія т :ього на 35 км віддалена від Франції, з якою з 1994 р. з'єднується підземним іунелем під протокою Ла-Манш.

Складовими Великої Британії є Англія (130,4 тис. кв. км, 48,7 млн меш---ятгів, столиця Лондон), Шотландія (78,8 тис. кв. км, 5,1 млн мешканців, телиця Единбург), Галлія, чи Уельс (20,8 тис. кв. км, 2,9 млн мешканців, сто-■ тля Кардіфф) і Північна Ірландія, історична назва якої — Ольстер (14,1 тис. •з. км, 1,6 млн мешканців, столиця Белфаст). Ці складові, що їх нерідко йме-г лоть історичними регіонами, відрізняються етнічними особливостями. Ста-- : самостійних адміністративних одиниць мають також острів Мен (572 кв. км, ". тис. мешканців), розташований в Ірландському морі між Британією й :; ндією, і Нормандські острови (195 кз. км, 14 тис. мешканців). Традиційними галузями промисловості Великої Британії є металургія, гір-жжяв., суднобудівна, текстильна. Новими галузями, що набули останнім часом : нічного розвитку, є хімічна, автомобільна, авіаційна, електротехнічна, та -ктронна.

Британія — одна з найрозвиненіших країн світу, найбільший після СШ експортер капіталу. При цьому в структурі британського ВВП на першому мі ті знаходяться послуги (72 %), трохи більше чверті забезпечує промисловіст а частка сільськогосподарського виробництва становить лише 2 % . Характе но, що, незважаючи на свою незначну частку у ВВП, продукція сільського го подарства забезпечує майже половину (40 %) потреб країни. Основні його г лузі — розведення великої рогатої худоби, свинарство, вівчарство, вирощува ня зернових (пшениця, овес, ячмінь), цукрових буряків, картоплі, овочів.

Велика Британія має розвинену транспортну мережу, зокрема залізничн го і шосейного сполучення. Лондон є найбільшим повітряним вузлом Європ а лондонський аеропорт Хітроу — третім за кількістю пасажирських переї зень у світі. Експорт країни визначає продукція автомобільної, літакобуді ної, суднобудівної, хімічної та текстильної промисловості на загальну суі 103,4 млрд фунтів стерлінгів. Водночас Британія змушена імпортувати проді вольство, корми, метали, ліс.

Населення країни становить 61,63 млн мешканців (2010 р.). Основнш етнічними групами є англійці (83,6%), шотландці (8,5), валлійці (4,9), і ландці (2,9), а також вихідці з півострова Індостан (3,6) та "темношкірі" (2 °А

Спадщиною колоніального минулого в країні залишаються великі релігі ні меншини. Поряд із християнськими конфесіями (англіканством, яке сг відують 27 млн мешканців, католицизмом — 9 млн, пресвітеріанством 0,8 млн, методизмом — 0,76 млн тощо), які охоплюють 71,6 % населення, країні є велика мусульманська громада (1,59 млн, 2,7 %), значна кількіс прибічників сикхізму, індуїзму та юдаїзму. Проте близько 15,5 % визначаю себе позарелігійними. Британії властивий високий ступінь урбанізації: місь населення становить 92 % . Найбільшими містами є Лондон (7,1 млн мешка ців), Бірмінгем (2,6 млн з передмістями), Манчестер (2,2 млн з передмістямі

Адміністративно-територіальний поділ Великої Британії не є уніфікої ним. Англія поділяється на 9 урядових регіонів, які у свою чергу поділені : 39 графств (у Лондоні, який має статус урядового регіону, що єдиний обир власного мера та міську асамблею, — на 6 міських районів). Уельс — : 22 об'єднані округи. Шотландія — на 32 муніципальні округи, Північна 1 ландія — на 26 округів, кількість яких до 2011 р. має бути зменшена до 1 Населення графств та округів раз на чотири роки обирає раду — представнин кий орган місцевого самоврядування, у віданні якого знаходяться поліція, ітелзд тожта, які є. та» навчими органами влади на місцях.

Історія Сполученого Королівства. Сполучене Королівство має тривал торію. Впродовж 1 тис. до н. е. його територію заселязга дельта, якжх.^ ' дині І ст. до н. е. завоювали римляни. В Ранньому Середньовіччі на тери острова виник ряд дрібних держав, зокрема у V—VI ст. на острови пересеї ся германські племена англів і саксів. Норманське завоювання 1066 р. чаткувало формування централізованої феодальної держави — станово

анархії з парламентом. У 1284 р. Англія захопила Уельс, а з 1536 р. він став уніфікованою частиною держави. Впродовж наступних століть розгорнувся процес первісного нагромадження капіталу, розвитку мануфактурного виробництва і становлення капіталістичних відносин, які остаточно утвердилися в т

Завдяки заокеанській експансії Англія захопила величезні території в Америці, Африці, Азії, створивши світову Британську колоніальну імперію. Разом із розширенням британського панування по земній кулі поширилися англійська мова, британська політична система (так звана Вестмінстерська

з з тема) й система загального права, налагодилися глобальні торговельні з з' язки. Проте на початку XX ст. у зв' язку з посиленням ролі США й Німеччи--::. а пізніше — Японії та СРСР, значення Великої Британії як світової держа-зг ослабло. Після Другої світової війни у британських колоніях розгорнувся зздіонально-визвольний рух, і Британська імперія розпалася. Більшість її ко-зншніх колоній увійшли до Співдружності Націй (до 1947 р. — Британська Гнівдружність Націй). Проте й після розпаду колоніальної імперії Велика 5титанія залишилася однією з наймогутніших держав сучасного світу.

Політико-правова система. Велика Британія є однією з найстаріших предтавницьких демократій і має чи не найдавнішу в світі конституційну історію.зш з тим у країні немає конституції як єдиного правового акта найвищої -зтидичної сили або сукупності таких актів. Основний закон Великої Британії -: політико-правовим феноменом, що не має аналогів у світі і складається з різ-знх нормативних форм, лише частина з яких офіційно визнається юридичними. До них належать: сукупність законів або статутів, введених за звичайною законодавчою процедурою; так звані історичні документи (Велика хартія з г.тьностей 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р. і Акт тто успадкування престолу 1701 р. (у сукупності їх іноді називають "Біблією інглійської конституції"); судові прецеденти, тобто відповідні частини рішень з нтцих судів із конкретних справ, юридично обов'язкових для інших судів при :•: згляді ними аналогічних справ (зазначимо, що наявність судових прецеден-і :еред джерел права — характерна риса правових систем англосаксонських -таїн); так звані конституційні угоди, які є головною складовою неписаної г з-з тини британської конституції (на основі узвичаєних конституційних угод

здійснюється формування уряду і регламентуються головні моменти його діяльності).

За формою правління Велика Британія є парламентською монархією. Главою держави офіційно вважається монарх — король або королева. З 6 лютого 1952 р. королевою Великої Британії є Єлизавета II — 40-й монарх після норманського завоювання Англії. Монарх вважається главою держави, верховним головнокомандувачем, головою адміністрації й "захисником віри", тобто світським главою офіційної англіканської церкви. Монарх — важливий символ національної єдності, а також глава Співдружності Націй, до якої входять 54 держави разом із Британією. При вступі на посаду міністри, державні службовці, військовослужбовці, поліцейські чиновники виголошують клятви вірності короні. Керування державою здійснюється ім'ям її Величності. У Великій Британії монарх "царює, але не править", користуючись усього двома, та й то здебільшого формальними, повноваженнями: правом розпуску парламенту й призначення нового прем'єр-міністра. Окрім того, монарх відкриває сесію парламенту і виступає з тронною промовою, підписує королівські акти, здійснює протокольні (прийом послів і голів інших держав) та представницькі функції, затверджує університетських професорів, видає офіцерські патенти.

Органом законодавчої влади є двопалатний парламент. Уперше він був скликаний в Англії в січні 1265 р. Симоном де Монфором. У 1343 р. у парламенті з'явилися дві палати: верхня — палата лордів і нижня — палата громад. Офіційно вважається, що британський парламент складається з двох палат, але трьох частин (дві палати плюс монарх як глава держави, якому формально також належить законодавча влада). До 1911 р. обидві палати були формально рівними у правах, хоч за традицією палата громад вважалася головною. Потім уряд лібералів Парламентським актом значно обмежив повноваження палати лордів і закріпив верховенство палати громад, одночасно обмеживши максимальний термін її повноважень до п'яти років. Нині до складу палати громап входять 646 депутатів, які обираються за мажоритарною системою відносно: більшості від виборчих округів.

Верхня палата британського парламенту — палата лордів — є певною мірою унікальним явищем у світовій практиці парламентаризму. її функціонування залежить здебільшого від довічних перів, які мають у парламенті 92 місця (загалом у країні нині нараховується близько 500 перів). Титул пера зазвичай надається монархом відставним політикам за поданням прем'єр-міністра Членами палати лордів є також так звані судові лорди (як правило, їх 22), ще призначаються монархом здебільшого з числа суддів апеляційного суду. Нарешті, до складу палати лордів входять також духовні лорди: два архієпископи і 22 єпископи англіканської церкви, які представляють її у парламенті.

Палата лордів має право відхилити схвалений палатою громад законоп: ект, однак через рік він може бути повторно схваленим нижньою палатою :.і звичайною законодавчою процедурою. Фінансові законопроекти мають бути

розглянуті і схвалені палатою лордів у термін не пізніше місяця з моменту по-зачі до верхньої палати, інакше вони можуть бути підписані монархом без хвалення лордів.

Виконавчу владу в країні здійснює кабінет, який формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, яка отримала більшість місць у палаті громад. Уряд (понад 80 осіб) у повному складі на засідання майже ніколи не збирається. Фактично, всі питання внутрішньої та зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях кабінету (18—25 осіб), зз-.ий реально уособлює та втілює на практиці вищу виконавчу владу. Кабінет зчолює діяльність державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, керує зовнішньою політикою країни. Він також бере участь у законо---- зрчій діяльності, видає різноманітні акти відповідно до повноважень, деле-

- з заних йому парламентом. У випадку винесення палатою громад вотуму не-з звіри, уряд має подати у відставку (в XX ст. таке траплялося тільки двічі — у 1 ^24 та 1979 рр.). Водночас монарх у разі відставки уряду може розпустити парламент і призначити нозі вибори,

У Сполученому Королівстві налічується майже 100 політичних партій, груп, організацій, однак провідні позиції займають дві політичні партії — У. знсервативна та Лейбористська, які почергово змінюють одна одну при вла-зз Поступово відновлюється вплив Ліберально-демократичної партії, спад--змиці Ліберальної, яка неодноразово формувала уряд у першій половині "ix ст. До провідних регіональних партій належать Шотландська національна хартія, Уельська національна партія, протестантські Ольстерська юніоніст-

зз-:а партія й Демократична юніоністська партія. Голоси ірландських націона-з_зтів-католиків розподіляються між соціал-демократами, лейбористами та

.з зсоціалістичною "Шинн фейн" (ірландською — "ми самі"). 12 травня 2010 р. вперше у післявоєнній історії Великої Британії було

гормовано коаліційний уряд, до складу якого увійшли представники Консер-з зтивної та Ліберально-демократичної партій. Уряд очолив лідер консервато-з .з Девід Кемерон (1966). Його заступником став лідер ліберальних демокра--зз Ніколас Клеґґ (1967), який по батьківській лінії походить з української тзршинсько-поміщицької родини Закревських, власників маєтку Березова гудка на Полтавщині.

За формою державного устрою Британія є унітарною державою. Проте іс--згшчні регіони — Шотландія, Північна Ірландія та Уельс мають елементи те-з зторіальної автономії. Зокрема, в уряді Сполученого Королівства існує Шот-зандське відомство на чолі з міністром — членом британського кабінету міні--гріз. У нижній палаті британського парламенту на постійній основі функціонує так званий Великий Шотландський Комітет, який обов'язково розглядає законопроекти, що стосуються Шотландії, і вносить до парламенту відповідні рекомендації. З травня 1999 р. функціонують обрані населенням місцеві пред-

тавницькі органи — парламент в Единбурзі (Шотландія) та асамблея в Кардіффі (Уельс). Північна Ірландія після введення у 1972 р. так званого прямогс правління втратила статус територіальної автономії, однак у травні 2007 р. до моглася його відновлення. В автономії діє обраний населенням представниць кий орган (стормонт) та уряд.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал