Зміст вступ



Сторінка10/40
Дата конвертації04.12.2016
Розмір7.4 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   40

Туркменистан. Показники економічного зростання іншої центральноазіатської держави — Туркменистану, що володіє значними запасами нафти й газу, "ули б переконливішими, а життя туркменського народу — заможнішим, ткби режим колишнього президента С. Ніязова, що свого часу поставив за мету гаретворити країну на своєрідний центральноазіатський нафтогазовий емірат, лзснюючи експорт енергоносіїв в обхід Росії, не вдався до фактичної само-: зляції на міжнародній арені. Адже попри те, що в грудні 1997 р. відкрито -азогін на північ Ірану, а в листопаді 1999 р. укладено угоду про будівництво 7 т анскаспійського трубопроводу, яким має транспортуватися туркменський -аз до Європи, російський газовий монополіст РАТ "Газпром" у 2003 р. на і з років наперед законтрактував практично весь обсяг газу, що його видобувати Туркменистан.

Угода, підписана у квітні 2003 р. президентами Росії і Туркменистану, пе-:-доачає щорічне збільшення обсягу закупівель туркменського газу: з 10 у і '. "і6 р. до 63—73 млрд куб. м у 2028 р. Постачаючи туркменський газ іншим с: купцям із Європи, а також Україні, росіяни контролюватимуть обсяги і про-па-з імпорту газу з різних джерел, відповідно збільшуючи частку своєї присут-в зеті в енергетиці країн-імпортерів і диктуючи їм цінові параметри. Якщо для зс-зпейців такий розвиток подій лише в перспективі, то для України він уже — аз жорстокою реальністю, адже Росія у такий спосіб "відрізала" Україну від ■ : сто діалогу з Туркменистаном.

Стосовно розвитку інших галузей промисловості Туркменистану слід зазначити, що країна створює нафтове і хімічне обладнання, насоси тощо. Хімічна промисловість виробляє технічний вуглець, сірку, йод, бром, мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, різноманітні товари побутової хімії. Досить динамічно розвиваються легка і харчова галузі промисловості. За останні роки збудовано сім фабрик для переробки бавовни-волокна, виробництва бавовняно-паперової пряжі, джинсової тканини, трикотажу. Швидкими темпами розвивається промисловість будівельних матеріалів. Різноманітні запаси власної сировини є базою для виробництва цементу, азбестоцементних листів і труб, мінеральної вати, листового скла, цегли, черепиці тощо.

Сільськогосподарські угіддя займають понад 39 млн га, з них високоврожайні землі — 4,5 млн га. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови дають змогу вирощувати із застосуванням зрошення найцінніші сорти тонковолокнистого бавовника, завдяки чому виробляється близько 1,3 млн т бавовняної сировини щороку. У добу незалежності значно зросло виробництво зерна за рахунок часткового скорочення земель під бавовником, що дозволило Туркменистану забезпечити себе власним зерном. Провідною галуззю тваринництва залишається вівчарство, в тому числі каракулеве, традиційно розвинені розведення верблюдів і конярство.

Незважаючи на значні грошові надходження до державної казни від експорту газу й дотування державою таких основних товарів і продуктів споживання, як електрика, бензин, хліб, туркменський народ бідує, існуючи на злиденну зарплату. Сама ж економіка перебуває у гнітючому стані, і для її розвитку потрібні іноземні інвестиції, технології, спеціалісти. Складна економічна ситуація вимагає від влади Туркменистану проведення реформ, насамперед у нафтогазовій галузі.

Узбекистан. Попри те, що на початку 1990-х років Узбекистан покинула велика кількість кваліфікованих кадрів — представників некорінної нації, економіка республіки тривалий час вважалася найстабільнішою не лише в центральноазіатському регіоні, а й на теренах СНД. Наприклад, у 1999 р. спад ВВП у республіці порівняно з 1990 р. становив лише 5 %, тоді як у Росії — 24—27 % , а в Казахстані — 34—37 % . За темпами приросту промислового виробництва на кінець 1990-х років Узбекистан вийшов на перше місце на теренах СНД. Розмір зовнішнього боргу в середині 1990-х років не перевищуваї 2,5 % від ВВП. Однак з 1998 р. внаслідок несприятливої кон'юнктури цін не світових ринках на основні експортні товари Узбекистану (волокно бавовни, кольорові й дорогоцінні метали) та часткове закриття для узбецьких товарії ринку Росії обсяги узбецького експорту невпинно зменшуються. В результат: цього розмір сукупного державного боргу і боргу суб'єктів господарювання зі кредитами, наданими під гарантію уряду Узбекистану, досягнув у 2001 р. по значки 11 млрд дол. США.

Завдяки надходженню іноземних інвестицій в економіку Узбекистану (її загальний обсяг у 1998 р. становив понад 7 млрд дол. США, що, за показникоь

обсягу іноземних інвестицій на одну особу, вивело Узбекистан на той час на перше місце в СНД) в республіці створено нові галузі промисловості — нафтохімічну, автомобільну та переробну, активно розробляються власні родовища нафти й газу, що дало змогу в середині 1990-х років досягти енергетичної незалежності. Надходження іноземних інвестицій завдяки внутрішньополітичній та економічній стабільності в республіці дало змогу побудувати десятки нових великих промислових об'єктів, з-поміж яких нафтопереробний завод у Бухарі, автомобільний завод в Асаці, великі текстильні комплекси тощо.

1.5.5. Геополітичне середовище та зовнішня політика держав Центральної Азії

Центральну Азію можна розглядати як геополітичну цілісність, що зумовлена географією, спільністю історичного минулого, різнобічних економічних зв'язків, етнокультурною й релігійною спорідненістю народів регіону. За умови поліцентричної геополітичної моделі сучасного світу держави центральноазіатського регіону, попри конкуренцію у боротьбі за розвиток і виживання, мають цілу низку спільних інтересів і завдань, спрямованих на зміцнення свого суверенітету, забезпечення безпеки, вирішення соціально-економічних проблем. Водночас кожна з держав регіону має свої специфічні особливості, своєрідність обраної моделі розвитку.

У геополітичному сенсі Центральна Азія є простором, який відокремлює життєві центри двох великих ядерних держав — РФ і Китаю і де перетинаються основні геополітичні масиви Азії — російський, ісламський, китайський та індійський. Від того, чи буде тут сформована якась нова, синтезована азіатська модель порядку, залежить і доля Азії в цілому. Збалансована схема тяжінь та рівноваг країн регіону на сьогодні ще не склалася, що є потенційним ґрунтом для зіткнення глобальних інтересів великих держав у боротьбі за домінування з регіоні.

Центральна Азія не має прямих виходів до Світового океану, тому її комунікації зі світовими ринками пов'язані із суходільними транспортними шляхами. Це ставить країни регіону в залежність від стабільності відносин з прилеглими країнами та безпеки шляхів сполучення. Економіка регіону не є самодостатньою, її розвиток великою мірою визначається спроможністю місцевих держав включитися у світову економічну систему. Все це зумовлює характер доведінки країн регіону у ставленні до РФ, Заходу, Китаю, ісламських країн, вка має бути гнучкою, зваженою, побудованою на компромісах та балансуванні між різними інтересами.

Після розпаду радянської системи центральноазіатський регіон виокремлюється як нова сцена дії різних геополітичних сил, що вступили в конкурен-пію за домінування. Регіон привабливий з огляду на наявні тут ресурси та гео-: гратегічне розташування в серці Євразійського материка на перехресті важливих транспортних шляхів. З'являються ознаки відновлення феномену центральноазіатської геополітики, який фактично припинив своє існування після входження цього простору до складу СРСР.

На відміну від держав Закавказзя, країни центральноазіатського регіону спромоглися проявити більшу гнучкість у міждержавних відносинах і досягти вищого рівня внутрішньої стабілізації. Дія зовнішніх сил не була тут настільки інтенсивною, щоб становити загрозу стабільності ситуації в регіоні, що дало змогу політичним елітам місцевих держав отримати певний резерв часу для зміцнення своєї влади та утвердження на міжнародній арені.

Казахстан. Керівництво Казахстану, яке заявило про наміри перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, зосередило головну увагу на утвердженні держави як лідера центральноазіатського регіону, позиціонуванні її як важливого експортера енергоносіїв, розвитку дружніх взаємин зі своїми великими сусідами — КНР та Росією. Казахстан намагається реалізувати разом з КНР грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ — Сінцзян для транспортування нафти, проектуючи одночасно транспортні коридори в азер-байджансько-вірмено-грузинському і в ірано-турецькому напрямах. Разом з тим, над казахсько-китайськими відносинами потенційно тяжіє небезпека виникнення суто територіальних проблем, породжених у минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю.

Відносини Казахстану з Російською Федерацією, з одного боку, мають характер союзницьких, свідченням чого є їх спільне входження не тільки до СНД і Ташкентського пакту, Шанхайської організації співробітництва (ШОС), але й до Митного союзу (разом з Білоруссю і Киргизстаном), ЄврАзЕС і ЄЕП, з іншого — в них переважають суто прагматичні економічні проекти: казахську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ цілинного зерна, а Росію — комерційне використання космодрому Байконур тощо. У зв'язку із цим Казахстан одночасно шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу регіону Центральна Азія. Зокрема, Казахстан ініціював створення Центральноазіатського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Президент країни Н. Назарбаєв є прихильником активної участі Казахстану в програмі НАТО "Партнерство заради миру", що викликає стурбованість у російського керівництва, оскільки на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном (понад ЗО % мешканців країни — етнічні росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану, через Казахстан проходить Транссибірська магістраль — єдина артерія, що з'єднує Росію з її східними територіями).

Останніми роками намагання Росії відновити свій вплив на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економіч-

ної та військової співпраці з КНР, Південною Кореєю, Японією та країнами Заходу. Як наслідок, близько 80 % промислового потенціалу республіки перейшло під контроль західних фірм, зацікавлених у багатих ресурсах Казахстану. Найбільшим іноземним інвестором та "приватизатором" впродовж майже всіх 90-х років були США. У 1996 р. ця країна взяла участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п'ять катерів берегової охорони і надавши військові кредити.

Здобутки на зовнішньополітичній арені здебільшого асоціюються у свідомості казахстанців з особистістю президента Н. Назарбаєва. У 2001 р. за його ініціативою відбулася Нарада із взаємодії і заходів довіри в Азії, за модель якої було взято Гельсінський процес. Уряд Н. Назарбаєва активно розвиває відносини з країнами Заходу, зокрема уклав угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом та угоду про співпрацю з НАТО у рамках Ради євроатлантичного партнерства за програмою "Партнерство заради миру". Помітна роль Казахстану в діяльності ОБСЄ, зокрема у 2010 р. головування в Організації здійснював міністр закордонних справ Казахстану Канат Саудабаєв.

Узбекистан. Головним конкурентом Казахстану у прагненні до лідерства в пентральноазіатському регіоні є Узбекистан. Підстави цього полягають не пише у тому, що геополітично Узбекистан розташований у стратегічному центрі напівкільця, де знаходяться найбагатші нафтові й газові родовища Перської затоки, басейну Каспійського моря і Тарімського басейну, а й у тому, що з Таджикистані, Казахстані, Киргизстані і Туркменистані мешкає понад 2,5 млн узбеків, що є додатковим фактором впливу Узбекистану на своїх сусідів. Ця обставина дала змогу президентові І. Карімову висловити ідею будівни-птва єдиного спільного дому — Туркестану при гегемонії в ньому Узбекистану за рахунок слабших сусідів, передусім таких як Афганістан, Киргизстан і Таджикистан. Задля зміцнення могутності Узбекистан нарощує військовий потенціал, спрямовуючи на військове будівництво як бюджетні кошти (на обо-т енні потреби виділяється 20 % бюджетних асигнувань), так і іноземні запозичення.

У зовнішній політиці Узбекистан досить успішно балансує між США і Росі--з зю. За часів президентства Б. Єльцина в РФ Узбекистан вийшов з Договору про колективну безпеку, підписаного 1992 р. у Ташкенті лідерами РФ, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Киргизстану і Узбекистану, та приєднався до ГУУАМ. Після приходу до влади в Росії президента В. Путіна відносини двох країн стали поступово нормалізуватися і Узбекистан у травні 2000 р. приєднався до Шанхайського форуму у складі РФ, КНР, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану, що був створений як механізм регіональної військово-політичної співпраці. Після приєднання до цієї організації Узбекистану Шанхайський торум перетворився на Шанхайську організацію співробітництва.

Після трагічних подій 11 вересня 2001 р. у США Узбекистан надав свою -ериторію для завдання спільних із США ударів по базах терористів в Афганістані. У березні 2002 р. Узбекистан і США підписали Декларацію про стратегічне партнерство та основи співробітництва між двома державами й досягли домовленості щодо скасування стосовно Узбекистану поправки Джексона-Ве-ніка, яка застосовувалася Сполученими Штатами у торговельно-економічних відносинах з країнами так званого соціалістичного табору.

Ці домовленості допомогли Узбекистану зміцнити свої позиції лідера центральноазіатського регіону, про що свідчить перетворення Центрально-Азіат-ського економічного співтовариства на організацію Центрально-Азіатське співробітництво (ЦАС) у грудні 2001 р. у Ташкенті під час ініційованої І. Карі-мовим зустрічі глав держав Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану. Зміна статусу цього регіонального утворення всередині СНД означала збільшення регіонального впливу Узбекистану, оскільки діяльність ЦАС з того часу перестала обмежуватися вирішенням питань лише економічного характеру.

Остаточно закріпитися на позиції лідера центральноазіатського регіону Узбекистану завадили криваві події у травні 2005 р. в одному з найбільших узбецьких міст Андижані, де, за офіційною версією, загинуло 187 цивільних осіб (за твердженням свідків і представників груп захисту прав людини, щонайменше 500), більшість з яких влада назвала "терористичними елементами". Після відмови влади забезпечити міжнародне розслідування цієї трагедії режим І. Карімова став, як ніколи, близьким до міжнародної ізоляції, що спонукало його ініціювати повернення Узбекистану у фарватер Росії і вихід з ГУУАМ. Офіційний Кремль висловив уряду І. Карімова підтримку, яку цілковито розділив ще один противник американської гегемонії в регіоні — Китай. 14 листопада 2005 р. президенти В. Путін та І. Карімов підписали союзницький договір, у якому, крім економічних, міститься положення про надання військової підтримки у випадку іноземної агресії. Сторони зобов'язалися надавати одна одній військові бази та військові об'єкти на території обох країн. Події в Андижані істотно погіршили взаємини Узбекистану з Євросоюзом і США. Адміністрація США заморозила понад 20 млн дол. потенційної допомоги Узбекистану, а ЄС у листопаді 2005 р. заборонив на один рік в'їзд на свою територію 12 чільним представникам узбецької влади. Офіційний Ташкент, у свою чергу, змусив американські війська покинути орендовану ними авіабазу "Карші-Ханабад ".

Стосовно регіону Близького і Середнього Сходу пріоритетними для Узбекистану є відносини з Туреччиною та Єгиптом — країнами, що відкидають будь-які прояви екстремізму і фанатизму в ісламі. Відносини з Іраном, Саудівською Аравією, Пакистаном мають значно стриманіший характер. Те саме стосується й відносин із сусіднім Таджикистаном. Це пояснюється небезпідставним побоюванням політичного керівництва Узбекистану, що в разі перемоги в Таджикистані "фундаменталістських сил" може різко зрости ступінь радика-лізації різноманітних ісламських угруповань у Ферганській долині та загостритися питання про повернення Таджикистану Бухари й Самарканда, які таджики схильні вважати своєю історичною батьківщиною. Потенційною загрозою є й можливість загострення відносин офіційного Ташкента з Афганістаном, оскільки шість провінцій Афганістану, розташованих на кордоні з Узбекистаном, населяють переважно узбеки.

Натомість узбецько-турецькі відносини мають тенденцію до активного розширення. Цьому значною мірою сприяє концепція тюркської єдності, яку активно пропагував у своїй зовнішньополітичній діяльності колишній турецький президент Сулейман Демірель.

Узбецько-українські міждержавні відносини регулюються Договором про дружбу і подальше поглиблення всебічного співробітництва, підписаним у Києві 19 лютого 1998 р. під час офіційного візиту президента Узбекистану І. Ка-т смова в Україну, в якому зафіксовано положення про стратегічне партнерство гзох країн. Україна експортує до Узбекистану продукцію чорної металургії та сашинобудування, хімічну й електротехнічну продукцію, продовольство. Натомість до України у квітні 2001 р. розпочалися поставки узбецького природ-г:го газу в обмін на металопродукцію і технологічне обладнання. Проте цей гроект виявився недовговічним, оскільки слабкістю офіційного Ташкента піс--.= андижанських подій 2005 р. скористалася Росія, яка взамін за підтримку :-а жиму І. Карімова викупила весь узбецький експортний газ на роки вперед, -: збавивши тим самим Україну альтернативного і порівняно дешевого джере-:а постачання енергоносіїв.



Туркменистан. Від самого початку здобуття державної незалежності Турк-санистан проголосив основним принципом зовнішньої політики постійний гснтралітет. Після присвоєння йому Генеральною Асамблеєю ООН 12 грудня 1 а 9 о р. офіційного статусу постійного нейтралітету ця країна стала першою в гтактиці ООН, що отримала статус нейтральної держави з усіма наслідками і гппвілеями. Дотримуючись нейтральної політики, Туркменистан не бере гчасті в Договорі про колективну безпеку держав СНД 1992 р. і військовому глзробітництві з Росією на двосторонній основі, вийшов з Бішкецької угоди аг- 9 жовтня 1992 р. про безвізове пересування громадян СНД територіями - гаїн-учасниць.

Щодо місця та ролі Туркменистану в системі міждержавних відносин в гаптральноазіатському регіоні, то офіційний Ашгабат тривалий час зберігав іапгралітет стосовно неформального суперництва Казахстану й Узбекистану а неофіційну регіональну першість. Однак після офіційного візиту президента Туркменистану С. Ніязова до Бухари у листопаді 2004 р. і підписання туркменсько-узбецького договору "Про дружбу, зміцнення довіри і розвиток співробітництва" офіційний Ашгабат частково відійшов від політики нейтралітету. Експерти вважають, що туркменсько-узбецьке зближення є спробою формування нового "центру сили" (Ташкент — Ашгабат) на противагу тісній взаємодії Казахстану, Киргизстану і Таджикистану.

Туркменистан активно розвиває відносини також із Туреччиною й Іраном. Туреччина, приваблює офіційний Ашгабат не лише через близькість мови і

культури, але і як країна, що змогла уникнути релігійного екстремізму і тісно пов'язана із Заходом. Значна частина туркменської молоді навчається в Туреччині. Іран пропонує проекти економічної співпраці, домовленості про реалізацію яких було досягнуто під час перебування С. Ніязова в Тегерані у лютому 1992 р. та в січні 1994 р. Найуспішнішим зі спільних проектів стало відкриття у травні 1996 р. залізниці Теджен — Мешхед, що забезпечує вихід держав центральноазіатського регіону до портів Перської затоки.

Значну увагу Туркменистан приділяє розвитку відносин із Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими арабськими державами, які офіційний Ашгабад вважає за взірець для наслідування та потужне джерело інвестицій для туркменської економіки. Намагаючись поширити свій вплив на Центральну Азію, Саудівська Аравія фінансує будівництво в Туркменистані мечетей і медресе, сприяє популяризації ісламу. Домагаючись особливої допомоги від мусульманського світу, президент країни С. Ніязов запропонував свого часу відкрити в Ашгабаті філію організації Ісламська конференція зі статусом Комітету з культурних і соціальних питань Центральної Азії та Казахстану. Для реалізації цього проекту Туркменистан отримав з боку Саудівської Аравії, Кувейту та інших арабських держав значні кредити.

Досить динамічно розвиваються й українсько-туркменські міждержавні відносини, які базуються на Договорі про дружбу і співробітництво від 10 жовтня 1992 р. Сучасний Туркменистан значно меншою мірою, ніж інші центральноазіатські держави, перебуває у сфері впливу Росії і підтримує з нею добросусідські відносини. Стабільність у Туркменистані, що трималася на авторитеті С. Ніязова, була вигідна і Росії, і Заходу. Новий президент Г. Бердимухаммедов свій перший закордонний візит здійснив до Москви, підтвердивши підписані С. Ніязовим контракти з "Газпромом". У травні 2007 р. Туркменистан підписав з Росією й Казахстаном декларацію про будівництво Прикаспійського газопроводу. У відносинах офіційного Ашгабата із Заходом на користь Туркменистану грає його демонстративна готовність до лібералізації країни і декларована політика "відкритих дверей".



Киргизстан. Зручне геополітичне положення Киргизстану (якраз посередині Шовкового шляху) об'єктивно визначає його роль своєрідної точки перетину інтересів як західних, так і азіатських держав, що прагнуть потрапити на центральноазіатські ринки. Завдяки цьому Киргизстан є учасником практично всіх інтеграційних та регіональних проектів на пострадянському просторі. Для США Киргизстан — це геополітичний простір, що розцінюється як плацдарм для врівноваження Китаю та Росії.

З початку проголошення державної незалежності в економіку Киргизстану став активно проникати великий західний бізнес. До розвитку золотодобувно: промисловості було залучено канадські фірми, до розвідки кольорових та рід-коземельних металів — американські компанії, до будівництва й модернізації залізниць, теплокомунікацій, текстильного виробництва, банківської справи

— німецький бізнес, до реконструкції Бішкецького аеропорту та автомагістра-ті Бішкек — Ош — японські компанії.

Розширюється і співпраця Киргизстану з НАТО. Навесні 1997 р. керівник Альянсу здійснив велику подорож державами Центральної Азії, побувавши і в Бішкеці. У червні того ж року в американській Луїзіані відбулися навчання Кооператив нагетт-97" за участю 2 тис. військовослужбовців з Туреччини, Молдови, України, Казахстану, Узбекистану і Киргизстану. А у вересні 1997 р. на території Узбекистану відбулися безпрецедентні військові навчання за участю військових підрозділів США, Росії, Туреччини, Латвії, Грузії, Казахстану, Узбекистану, Киргизстану. При цьому киргизьких військових не лише :алрошують на спільні навчання, а й готують у Європейському центрі стратегічних досліджень та військової економіки ім. Дж. Маршалла.

Потужну конкуренцію західним державам у Киргизстані створює Китай. Для зв'язку власної економіки з європейськими ринками Китай зацікавлений прокладанні широтних трансконтинентальних транспортних шляхів через -аоиторію Киргизстану. Завдяки активній допомозі Китаю було відкрито автомагістраль Андижан — Ош — Стратиш — Іркештан, що з'єднує Узбекистан і Киргизстан з Китаєм; розпочато будівництво залізничної магістралі Андижан

— Ош — Кашгар, що має стати початком відроджуваного "Великого шовково--: шляху" зі Сходу на Захід. Нині близько ЗО % спільних підприємств у респу-' гіці китайські. Між країнами підписано угоду про двостороннє військово--ахнічне співробітництво.

Крім суто економічних, Китай має й політичні причини, які зумовлюють і :го зацікавленість у розвитку відносин з Киргизстаном. Головною з них є на-лагання не допустити підтримки чи поширення з боку Киргизстану і Казахстану пантюркістської пропаганди в Синцзян-Уйгурському автономному раті ні КНР.

Поряд з реалізацією означених світових орієнтирів Киргизстан надає вели-• :го значення також розвитку регіональних зв'язків. Створення регіональних >:' єднань економічно малопотужних держав з метою спільного використання їх г:генціалу політичне керівництво країни розглядає як необхідну умову для становлення рівноправних відносин з економічно сильними країнами СНД. Ьпходячи з такої політики, офіційний Бішкек уклав з Казахстаном та Узбеки-таном тристоронні угоди, що передбачають співробітництво в економічній, гу-£ анітарній та військовій сферах і спрямовані на створення єдиного економічно--; простору цих трьох держав. У січні 1997 р. підписано Договір про вічну друж-: у Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан та Республіки Узбекистан, що - характером є безпрецедентним у міжнародній практиці. І все-таки головними регіональними партнерами Бішкека залишаються Казахстан та Росія. Причому значення російського чинника дедалі зростає, скільки визначальною рисою киргизької держави останнім часом є балан-зання на межі жорсткої кризи у її внутрішньополітичному розвиткові.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал