Зміст вступ розділ специфіка І форми прояву девіантної поведінки у підлітковому віці як соціальна проблема



Сторінка1/5
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.83 Mb.
  1   2   3   4   5


Соціально-педагогічна

робота з підлітками девіантної поведінки

Наукова робота



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Специфіка і форми прояву девіантної поведінки у підлітковому віці як соціальна проблема



    1. Причини девіантної поведінки підлітків.

    2. Девіантна поведінка, її суть.

    3. Теорії девіантної поведінки.

    4. Причини факторів ризику девіантної поведінки.

РОЗДІЛ ІІ Впровадження форм і методів у роботі з підлітками девіантної поведінки

2.1. Методи проведення формуючого експерименту

2.2. Аналіз та узагальнення результатів та експерименту із проблеми дослідження

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ДОДАТКИ

ВСТУП

На сьогоднішній день, в умовах загальносистемної кризи, проблема вивчення девіантної поведінки та її профілактики в умовах розвитку сучасного українського суспільства має низку невирішених проблем: відсутність ясної позитивної державної ідеології, спрямованої на зміну ієрархії суспільних цінностей; недосконалість законів і роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів; безробіття (явне та приховане); відсутність соціальних гарантій і державної підтримки економічно неспроможних сімей з дітьми; руйнування і криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління; пропаганда насильства і жорстокості через засоби масової інформації; відсутність своєчасної і кваліфікованої диспансеризації дітей, що дає змогу виявляти фізичне та психічне порушення здоров’я підлітків і юнаків, надавати їм відповідну допомогу; недоступність для дітей безкоштовної якісної додаткової освіти; доступність тютюну, алкоголю, наркотиків; різні сімейні проблеми такі, як неповна сім’я; матеріальне становище сім’ї ( як бідність, так і багатство); низький соціально-культурний рівень батьків; стиль виховання в сім’ї ( відсутність однакових вимог, жорстокість батьків); зловживання батьками алкоголю, наркотиків та ін..; недостатнє або надлишкове задоволення потреб дітей; потуральне ставлення батьків до вживання дітьми психотропних речовин, тому темою нашого дослідження є проблема девіантної поведінки та шляхи її подолання серед сучасної молоді.

Тривожним симптомом є збільшення кількості неповнолітніх з девіантною поведінкою, що характеризується потягом дітей до алкоголізму, наркоманії, порушенні громадського порядку, хуліганстві, вандалізмі. З’являються нові форми поведінки з відхиленням: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, рекеті, співпрацюють з мафією, займаються проституцією й сутенерством тощо.

Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків споять на обліку правоохоронних органів. Все через те, що 95% підлітків ніде подітися у вільний час. Це спричинено тим, що майже всі гуртки, секції стали платними, відтак і недостатніми багатьом учням. К.Д. Ушинський писав: « Коли людина не знає, що їй робити у години дозвілля, у неї псується голова, серце і моральність. Виникає комплекс неповноцінності, який буквально роз’їдає душу людини і штовхає до створеної форми прогресу – хуліганству».

Проблема девіантної поведінки носить міждисциплінарний характер і має безпосередній зв’язок з іншими науками; психологією, педагогікою, медициною, юриспруденцією. Серед вітчизняних учених, що займаються проблемою, профілактики девіантної поведінки серед дітей, можна виділити С. Бадмаєва, М. Буянова, Т. Донських, О. Змановську, В. Кондрошенка, Ц. Короленко, Н. Максимову, В. Пирожкова, В. Фріаф, А. Фурманова та ін..

Об’єкт дослідження:особливості девіантної поведінки підлітка.

Предмет дослідження: форми та методи роботи з дітьми девіантної поведінки

Мета дослідження: аналіз причин девіантної підлітків

Завдання дослідження:


  1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу проблеми девіантної поведінки.

  2. Уточнити та науково обґрунтувати сутність понять «девіантна поведінка», «соціалізація», «формування особистості».

  3. Дослідити та виявити рівень профілактичної роботи в загальноосвітній школі з підлітками девіантної поведінки.

  4. Розробити шляхи подолання девіантної поведінки у підлітковому середовищі.



1.1. Передумови девіації в підлітковому віці

Як засвідчує педагогічна практика, переважну більшість учнів вчителі вважають важковиховуваними. Чому так? Які критерії сприйняття важковиховуваності?

Термін «важковихованость» пройшов ряд перетворень. Ще у першій половині ХІХ ст., «важкими» вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами.

Нині у загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігається неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство.

Злочинна поведінка, згідно з психоалітичною теорією З. Фрейда, є результатом неадекватного розвитку «его» і «суперего», що пояснюється наслідками сімейного виховання дітей у ранньому віці, структурним порушенням сім’ї

Особливий аспект проблеми «важких» дітей полягає в тому, що не лише з ними важко, але і їм важко через невлаштованість життя. А.С. Макаренко писав: «Людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, в поганих умовах». А польський педагог Я. Корчак писав: «Дитина не дисциплінована і зла тому, що страждає» [11, с. 147].

Підлітковий вік сповнений прагненнями самореалізуватися, зрівнятися або хоча б здатися таким, як дорослі, виокремитись серед однолітків, здобути очікуванні позиції у групі, самостійно діяти. Якщо ці потреби не задовольняються, вони атрофуються або спрямовуються в негативне русло.
У підлітковому віці серйозно змінюються умови життя і діяльності підлітка, що, у свою чергу, призводить до перебудови психіки, появи нових форм взаємодії між однолітками. У підлітка змінюється суспільний статус, позиція, положення в колективі, до нього ставляться більш серйозні вимоги з боку дорослих.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м’язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилення діяльності залоз внутрішньої секреції часто спричиняють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі та запамороченнях. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під впливом загальмованості або збудження [3, с. 336].

Форми самоствердження підлітка можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки ( куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, послуговування нецензурною лексикою). У цьому віці відбувається тимчасове психологічне віддалення підлітка від сім'ї і школи, їх значення у становленні особистості підлітка знижується, тоді як вплив однолітків посилюється.

Як правило, в цьому віці в підлітків виникають проблеми з дорослими, зокрема з батьками. Батьки продовжують дивитися на свою дитину як на маленьку, а вона намагається вирватися з цієї опіки. Тому взаємини з дорослими зазвичай характеризуються підвищеною конфліктністю, посилюється критичність по відношенню до думок дорослих, але при цьому стає більш значущим  думка  однолітків. Змінюється характер відносин зі старшими: з позиції підпорядкування підліток намагається перейти в позицію рівності.




1.2. Девіантна поведінка, її суть

У соціально-психологічних та педагогічних дослідженнях для позначення відхилень (девіації) в поведінці людини використовуються різні визначення: деликвентное поведінку, девіантну поведінку, асоціальна поведінка і т.п. Як показує аналіз публікацій, девіація є однією із сторін явища мінливості, яке притаманне як людині, так і навколишнього світу. Мінливість в соціальній сфері завжди пов'язана з діяльністю і виражається в поведінці людини, яка представляє взаємодія його з навколишнім середовищем, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю підлітка. Якість процесів даного взаємодії дозволяє «ділити» поведінку на нормальне і відхиляється [15, с. 191].

В інших дослідженнях відзначається, що всередині девіації виділяють такі її форми, як девіантна, деликвентное і кримінальна поведінка.

Девіантна поведінка - один з видів поводження, що відхиляється, пов'язаний з порушенням відповідних віку норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих статевовікових соціальних груп. Тобто цей тип поведінки можна назвати антідісціплінарним. Типовими проявами девіантної поведінки є ситуаційно зумовлені дитячі та підліткові поведінкові реакції, такі як: демонстрація, агресія, виклик, самовільне і систематичне відхилення від навчання або трудової діяльності; систематичні втечі з дому та бродяжництво, пияцтво та алкоголізм дітей та підлітків; рання наркотизація та пов'язані з нею асоціальні дії; неправомірні дії сексуального характеру; спроби суїциду [14, с. 288].

Деликвентное поведінка виражається не тільки в зовнішній поведінкової стороні, але і у внутрішній, особистісної, коли у підлітка відбувається деформація ціннісних орієнтації, що веде до ослаблення системи регуляції [1, с. 170].

І, нарешті, розвиваючись в інформаційному суспільстві, молодь виявляється беззбройною під потужним впливом ЗМІ та реклами, який анонсує жорстокість і насильство. Як уточнюють дослідники, молодь з високими когнітивними показниками виступає в ролі пасивних споживачів засобів масової інформації. Не виключено, що вони приймають беззастережно правила гри, моделюють свою поведінку, орієнтуючись на банальні або дивні події, які зображуються на екрані.

Таким чином, несприятливі умови в сім'ї та школі, проблеми на шляху до знань і пов'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточуючими і виникають на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я часто ведуть до кризи духу, втрати сенсу існування, до негативної девіації і злочинності, як найбільш гострої форми девіантної поведінки підлітків [21, с. 204].

1.3. Теорії девіантної поведінки

Загальноприйнятої точки зору на причини девіантної поведінки немає. Є декілька теоретичних підходів у поясненні цього феномена.



  1. Біологічні і психологічні теорії.

Найвідомішою теорією цього типу є вчення італійського лікаря-кримінолога Чезаре Ломброзо, який плідно працював над цією проблемою у 70-x рр.

XIXст. Ломброзо піддав антропоморфним вимірам багатьох в'язнів і дійшов висновку, що всі вони наділені характерними фізичними ознаками: низьке чоло, важке підборіддя, широке


обличчя, великі вуха і густий волосяний покрив усього тіла. Загалом, він дійшов висновку, що злочинці є представниками певного атавістичного людського типу, або дефективними людьми. Роботи Ломброзо містили дуже багато серйозних помилок і на сьогодні не сприймаються у науковому світі, однак його ідея про те, що злочинці є представниками окремого фізичного
типу людей, ще зберегла певну популярність [9, с. 240].

Теорія аномії

Еміль Дюркгейм — основоположник соціологічного дослідження девіантної поведінки. Він стверджував, що девіантна поведінка має функціональне значення в суспільстві: сприяє усвідомленню меж того, що вважається поведінкою нормальною, допустимою.

Емілю Дюркгейму належить ідея аномії.

Аномія — суспільний стан, який характеризується розладом системи цінностей, обумовлений кризою всього суспільства, його соціальних інститутів, протиріччям між проголошеними цілями та неможливістю їх реалізації для більшості [26, с. 94].


  1. Теорія культурного перенесення

Французький соціолог Габріель Тард сформулював теорію наслідування для пояснення девіантної поведінки. Він переконався, що злочинці, як і добропорядні люди, імітують поведінку тих людей, з якими вони зустрічалися раніше, знали про них, але на відміну від законослухняних громадян, вони імітують поведінку злочинців.

В 1920—1930 рр. Соціологи Чиказького університету, намагаючись пояснити високий рівень злочинності в окремих районах Чикаго, провели ряд досліджень, внаслідок чого з’ясували, що в окремих районах міста рівень злочинності залишався стабільним протягом ряду років, незважаючи на зміни в етнічному складі населення. Вчені дійшли висновку, що кримінальна поведінка може пе-редаватися від покоління до покоління [2, с. 558].



  1. Едвін Г. Сазерленд розробив теорію диференційної асоціації, яка базується на ідеях інтеракціонізму та наголошує значення соціальної взаємодії в процесі формування поглядів та вчинків людей. Згідно з Сазерлендом, індивіди стають правопорушниками тією мірою, якою вони належать оточенню, що наслідує девіантні цінності та установки, методи. Чим раніше розпочнуться контакти з криміногенним середовищем, чим інтенсивнішими та тривалішими вони будуть, тим вища вірогідність того, що такий індивід стане правопорушником. Однак тут відбувається не лише наслідування, а й навчання [25, с. 445].

  2. Теорія контролю.

Уолтер Реклесс, відштовхнувшись від теорії диференційованої асоціації, зацікавився питанням: чому ж у районах із високим рівнем злочинності зустрічаємо молодих людей, які все-таки не стали на хибний шлях? На його думку, це стається через те, що вони виробили в собі власний позитивний образ, який допомагав їм відрізнитися від кримінального оточення. Справжньою ж причиною злочинної поведінки є брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю

Ця ієрархія чинників девіації істотно не співпадає з переважаючими нині уявленнями, згідно з якими — девіантність поведінки підлітків зумовлена головним чином бідністю, поганими прикладами, конфліктами з учителями та ін. і свідчить на користь теорії Уолтера Реклесса — брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю є справжніми причинами девіантної поведінки [5, с. 512].



  1. Теорія стигматизації

Стигматизація від грецького — клеймо. Едвін Леметр, Говард Беккер, Кай Еріксон стверджують:

По-перше, жоден вчинок власне не є кримінальним за суттю. «Негатив» вчинку обумовлений не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють і реагують на нього. Відхилення завжди є предметом соціального оцінювання.

По-друге, прибічники цієї теорії відхиляють популярну ідею, що людей можна поділити на тих, хто нормальний, та тих, хто має патологію. Вандалізм, не виконання домашнього завдання, поведінка фанатів на матчі — первинна девіація — поведінка, яка порушує соціальні норми, але, зазвичай, залишається непоміченим з боку правоохоронних органів.

По-третє. Чи будуть ці люди визнанні як девіанти залежить від того, що вони роблять, а також від того, як реагують інші люди на їх поведінку. Тобто ця оцінка залежить від того, яким правилам слідує суспільство, в яких ситуаціях та стосовно яких людей. Особливе значення мають ті ярлики, якими наділяють індивіда [8, с. 5-7].




1.4. Причини факторів ризику девіантної поведінки

Відхилення в поведінці має складну природу, обумовлену різними факторами, що знаходяться в складній системі взаємодії і взаємовпливу. Тут має місце взаємодія багатьох факторів: спадковість, середовище, виховання, власна практична діяльність людини.

Можна виділити основні фактори, що обумовлюють девіантну поведінку.


  1. Біологічні фактори. Виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму людини які ускладнюють її соціальну адаптацію. Мова іде не про спеціальні гени, що фатально обумовлюють девіантну поведінку, а лише про ті факти, що поряд з соціально-педагогічною корекцією вимагають також і медичні. До них відносяться:

  • Генетичні, що передаються по спадковості. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху і зору, тілесні пороки, ушкодження нервової системи.

  • психофізіологічні, пов’язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища, різних видів випромінювань, що призводить до різного виду соматичних, алергічних, токсичних захворювань.

  • фізіологічні, що включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість [19, с. 192].

  1. Психологічні фактори. До психологічної теорії відноситься: наявність у людини психології або акцентуації певних рис характеру. Це відхилення виражають в нервово-психічних захворяваннях, психопатії, неврастинії [10, с. 14-15].

  1. Соціально-педагогічний фактор. Виявляється в дефектах шкільного, сімейного чи суспільного виховання, в основі яких лежить статево-вікові та індивідуальні особливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізації дитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду. Шкільна неуспішність дитини та наступний розрив статево-вікові та індивідуальні особливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізації дитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду. Шкільна неуспішність дитини та наступний розрив зв’язків з школою веде до нефоромальності пізнавальних мотивів, інтересів і шкільних навичок. Такі діти, як правило, погано підготовлені до школи, негативно ставляться до домашніх завдань, виражають байдужість до шкільних оцінок, що говорить про їх навчальну дезадабтацію [8, с. 6-7].

4. Соціально-економічні фактори включають соціальну нерівність; розшарування суспільства на багатих і бідних; зубожіння значної маси населення; обмеження соціально прийнятих способів одержання гідного заробітку, безробіття, інфляцію і, як наслідок, соціальну напруженість [17, с. 192].

5. Морально-етичні фактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рівні сучасного суспільства, руйнуванні цінностей, у першу чергу духовних, падіння моралі; з іншого боку – у нейтральному ставленні суспільства до девіантної поведінки.

Таким чином, девіантну поведінку можна розглядати як реакцію дитини на певній умови (соціальні чи мікросоціальні), в яких вона опинилась, і в той же час як мову спілкування із соціумом, коли інші соціально прийняті способи спілкування вичерпали себе чи недоступні [26, с. 124-125].

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи проведення формуючого експерименту

Глобальні зміни, що відбуваються сьогодні в Україні, ведуть до перебудови психології людини, її поглядів, переконань, звичок, моральних цінностей. І якщо для одних перетворення не настільки болючі, то для інших вони стають особистою трагедією, що призводить до девіантної поведінки. 


Підлітки найбільш чутливі до соціальних і психологічних стресів. Саме в цьому віці спостерігається різке зростання конфліктних ситуацій тому, підлітки не вміють володіти своїми емоціями.

Первинна профілактика наркоманії у нашому дослідженні включала оздоровлення оточуючого середовища; поліпшення умов основного виду діяльності підлітків - навчання, дозвілля, побуту; проведення оздоровчих заходів, спрямованих на удосконалення процесу соціалізації учнів, на їх духовний і фізичний розвиток. Актуальним для ефективної превентивної роботи стало дотримання учнями правил поведінки в школі, виконання ними режиму дня. У школах ми прагнули спонукати педагогів надавати можливість розкритися підліткам-лідерам, цінувати унікальність кожної особистості. Ефективність педагогічної профілактики досягається через моделювання й відпрацювання активних форм і методів; включення у профілактичну діяльність усіх без виключення підлітків.

Використовували індивідуальні методи переконування, протиставлення наркоманії здорового способу життя. Мета переконування учнів з низьким та середнім рівнем несприйнятливості до вживання наркотичних речовин зводилася до створення й передачі повідомлень, в кожному з яких обов'язково, згідно із правилами логіки, містилася теза, підтверджена доказами й демонстрацією істинності цієї тези.

Наш досвід доводить, що робити це треба було вміло, щоб не досягти зворотного ефекту - підштовхнути учнів з низьким, а то й середнім рівнем несприйнятливості до вживання наркотичних речовин. Ми уникали категоричних висловлювань, сухих заборон. Разом з тим враховувалося, що під час психологічного навіювання відбувається вплив передусім на почуття, а через них - на розум і волю індивіда, внаслідок чого приймання інформації з певного джерела досить некритичне і малоусвідомлене. Тому, використовуючи навіювання, ми ґрунтувалися на властивості слова оживляти, активізувати наявні й формувати нові асоціації між подразниками першої й другої сигнальних систем. А це означає, що через слово учень зможе засвоїти не тільки відповідні поняття, а й образ антинаркотичної поведінки.

. Тест: «Вивчення схильності учнів до шкідливих звичок» ( див. Додаток № 1)

Мета: Виявлення у класному колективі учнів, які потребують допомоги з проблем тютюнової, алкогольної та наркотичної залежності; визначення, наскільки актуальні для класу проблеми алкоголю, тютюнопаління та вживання наркотиків.

Після проведеного тесту ми виявили схильності дітей до адективної поведінки. Підвівши підсумки ми виявили найвищий відсоток із схильності учнів до тютюнопаління та до наркоманії. Відповідно до результату ми звертаєм увагу на проблему наркоманії серед підлітків.

Оскільки ми зосереджуємо увагу на сомоконтролю підлітків, то наступним нашим кроком у вирішені девіантної поведінки серед учнів є впровадження методики «Щоденник самооцінки» при корекції девіантної поведінки.( див. Додаток 2)

У школі дуже часто звертаються до соціального педагога батьки тих дітей, поведінку яких важко назвати нормальною. Їх називають «важкими», «неможливими». Зазвичай, це діти з високою вербальною чи фізичною агресією, гіперактивні з неадекватною реакцією.

Причини такої поведінки у кожної дитини можуть бути різні ( фізіологічні, генетичні, соціальні), але їх поєднує одне – відсутність самоконтролю. Як допомогти такій дитині?

У роботі з такими дітьми досить ефективне ведення щоденника самоконтролю. Дітям пропонується протягом дня фіксувати свою поведінку. Варто враховувати, що така форма роботи ефективна лише в тому випадку, коли вдається переконати учня, що його поведінка заважає йому жити.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал