Зміст вступ Розділ І. Визначення понять здібність, обдарованість Розділ ІІ. Здібності й обдарованість у молодшому шкільному віці 1 Прояв здібностей у дітей 2



Скачати 479.76 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.06.2017
Розмір479.76 Kb.
  1   2   3
ЗМІСТ
Вступ

Розділ І. Визначення понять здібність, обдарованість

Розділ ІІ. Здібності й обдарованість у молодшому шкільному віці

2.1 Прояв здібностей у дітей

2.2 Психологічна особливість здібностей дітей шкільного віку

2.3 Труднощі у обдарованої дитини

2.4 Головні задачі у розвитку обдарованих дітей

Висновки


Список використаної літератури
Вступ
Питання, що я розглядаю у своїй курсовій роботі є одне із самих модних у психології і педагогіці сьогодні. Це питання про розвиток розумових здібностей людини, про обдарованість, геніальність. І саме головне – який вплив на ці здібності робить розвиток творчого потенціалу дитини, яким чином психологічно правильно розвиваючи уяву, збагачуючи духовний і культурний рівень можна досягти якісного поліпшення процесів мислення. Я хочу простежити на скільки тісно зв'язані творчість і розум.

Наполеон якось сказав, що розум і воля полководця повинні дорівнювати один одному, як дві сторони квадрата. У наш час не тільки від полководця потрібно така двомірність, тому що з посиленням засобів впливу на навколишнє середовище, комунікацій особистий вплив людини на історію збільшився. Однієї двомірності явно мало. Величезні лиха відбулися з людством тільки тому, що чиясь воля виявилася сильніше, ніж розум або навпаки розум – сильніше волі. А скільки нещасть сталося через відсутність третього компонента – етичного. Адже людина з розвинутою волею і розумом, але відсутньою етикою просто небезпечний!

Тому напрямки психології, які вивчають взаємозв'язок процесів мислення й активної творчої уяви у світлі розвитку духовності найбільш актуальні для людства. Рішення саме цього питання і буде першою задачею моєї курсової роботи.

"Геній падає з неба...", – це цитата Дідро. Але в неї є продовження: "І на один раз, коли він зустрічає ворота палацу, приходиться сто тисяч випадків, коли він попадає мимо". Отож, які умови цього палацу, як правильно створити їх – це друга задача даної роботи.

У сучасній літературі з'являється усе більше статей, публікацій, які так чи інакше торкаються цієї теми. Правда, усі вони усього лише крапля в морі психологічних проблем, що з'являються у вчителів і батьків обдарованих дітей у наш час, коли інформація міняється кожні п'ять років, а часом і частіше. Нинішнім школярам приходиться вміщати стільки у свою пам'ять, що часом їх молода хитлива психіка не витримує таких навантажень. Звідси емоційні зриви, пригніченість. Отут уже не приходиться говорити про розвиток творчого потенціалу, що вимагає дбайливого, вдумливого відношення, відбувається безупинна гонка за кількістю і якістю знань.

У цьому зв'язку хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н. Лейтеса. Його роботи з вивчення психіки обдарованих дітей займають видне місце в російській психології. Багато психологічних принципів розвитку творчості у дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н. Подьяков, Д.Н. Узнадзе, А.В. Запорожець, А. Матюшкин.

Величезну роботу, як теоретик проробив В.А. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особлива його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище.

Свої психологічні моделі були розроблені і західними психологами: Дж. Гілфорд, Е. де Боно, Дж. Галлаір, Дж. Рензуллі, П. Торренс. Однак доступ до праць цих авторів на жаль сильно обмежений. Тому у вивченні даного питання приходиться більше спиратися на радянських психологів як Б.М. Теплов, С.Л. Рубенштейн і інші.

Цікаві дослідження в області фізіології обдарованих, геніальних людей провів доктор біологічних наук, професор В.П. Ефроімсон. Як правило, знання механіки будь-якого явища дозволяє більш точно судити про його прояви. І нарешті, я хочу відзначити чудову дослідницьку роботу доктора психологічних наук Ю.З. Гільбуха. Разом із групою вчених їм була розроблена диференційована система навчання, що дає більше можливості для прояву індивідуальності дитини.
Розділ І. Визначення понять здібність, обдарованість
Аналіз проблеми розвитку здібностей і обдарованості багато в чому буде визначатися тим змістом, що ми будемо вкладати в ці поняття.

Значні труднощі у визначенні понять здібності й обдарованості зв'язані з загальноприйнятим, побутовим розумінням цих термінів. Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни "здібний", "обдарований", "талановитий" вживаються як синоніми і відбивають ступінь виразності здібностей. Але ще більш важливо підкреслити, що поняттям "талановитий" підкреслюються природні дані людини. Так, у тлумачному словнику В. Даля "здібний" визначається як "придатний до чого-небудь чи схильний, спритний, зручний".

При визначенні поняття "талант" підкреслюється його уроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант – це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) – видатна вроджена якість, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта. Недарма, як самостійне поняття, обдарованість відсутнє у словнику Даля й у словнику С.І. Ожегова й у Радянському енциклопедичному словнику, і в тлумачному словнику іноземних слів.

Зі сказаного можна зробити висновок, що здібності, з одного боку, обдарованість і талант, з іншої, виділяються як би по різних підставах. Говорячи про здібність, підкреслюють можливість людини щось робити, а говорячи про талант (обдарованість), підкреслюється природжений характер даної якості (здібності) людини. Разом з тим, і здібності й обдарованість виявляються в успішності діяльності.

У радянській психології, насамперед працями С.Л. Рубінштейна і Б.М. Теплова зроблена спроба дати класифікацію понять "здібність", "обдарованість" і "талант" по єдиній підставі – успішності діяльності. Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, від яких залежить можливість успіху діяльності, а обдарованість – як якісно своєрідне сполучення здібностей (індивідуально-психологічних особливостей), від якого також залежить можливість успіху в діяльності.[19]

Іноді здібності вважають вродженими, "даними від природи". Однак науковий аналіз показує, що вродженими можуть бути лише задатки, а здібності є результатом розвитку задатків.

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться насамперед особливості будівлі головного мозку, органів почуттів і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи і розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, що жадає від людини визначених здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музикантом або художником, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. До цього потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру і вимог діяльності, якими займається людина, а також від умов життя й особливо виховання. [19]

Задатки і самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, строго говорячи, анатомо-фізіологічною основою здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але і те, що придбано їм у процесі життя – системи умовних рефлексів.

На розвиток здібностей впливають особливості вищої нервової діяльності. Так, від швидкості утворення і міцності умовних рефлексів залежать швидкість і міцність оволодіння знаннями і навичками, від швидкості вироблення диференційного гальмування на подібні подразники – можливість тонко уловлювати подібність і розходження між предметами або їх властивостями; від швидкості і легкості утворення і переробки динамічного стереотипу – пристосовність до нових умов і готовність швидко переходити від одного способу виконання діяльності до іншого. Перейдемо безпосередньо до розгляду здібностей людини, як психологічних властивостей особистості.

Здібності розрізняються по якості, широті, своєрідності їхнього сполучення ( структурі ) і ступеня розвитку.

Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони є. Про людину звичайно говорять не просто, що він здатний, а до чого здатний, тобто вказують якість його здібностей. По якості здатності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні і т.д.

По широті розрізняються:



    • загальні;

    • спеціальні здібності.

Спеціальні здібності є умовами, необхідними для успішного виконання якого-небудь одного конкретного виду діяльності. До них відносяться, наприклад, музичний слух, музична пам'ять і почуття ритму в музиканта, "оцінка пропорцій" у художника, педагогічний такт у вчителя і т.п. Загальні здібності необхідні для виконання різних видів діяльності. Наприклад, така здатність, як спостережливість, потрібна і художнику, і письменнику, і лікарю, і педагогу; організаторські здібності, розподільність уваги, критичність і глибина розуму, гарна зорова пам'ять, творча уява повинні бути присутніми у людях багатьох професій. Ці здібності прийнято називати загальними. Самою спільною і в той же час самою основною здатністю людини є аналітико-синтетична здатність. Завдяки їй людина розрізняє окремі предмети або явища в складному їхньому комплексі, виділяє головне, характерне, типове, уловлює саму суть явища, поєднує виділені моменти в новому комплексі і створює щось нове, оригінальне. Так, наприклад, письменник, спостерігаючи різних людей у різних ситуаціях, виділяє типові їхні властивості, уловлює в їхньому характері, вчинках і праці риси майбутнього персонажа і, узагальнюючи ці риси, створює типовий образ. Виділяючи порівнюючи різні прийоми ведення уроків і результати, що виходять у залежності від різноманітних умов, учитель виробляє найбільш ефективні методи навчання й опановує педагогічною майстерністю.

Ніяка окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей, що знаходилися б у сприятливому сполученні. Якісно своєрідне сполучення здібностей, необхідних для успішного виконання якої-небудь діяльності, називається обдарованістю.[5]

Як і окремі здібності, обдарованість може бути спеціальною (до конкретної діяльності) чи загальною (до різних видів діяльності).

Дуже важливо досліджувати питання про те, які здібності є "ключовими", що ведуть для кожного виду діяльності. Це допомагає знайти найбільш діючі методи формування в людей таких здібностей і підвищення загальної культури і результативності праці.

Якісна своєрідність обдарованості людини обов'язково позначається на особливостях виконання їм діяльності. У житті не важко знайти людей, що однаково успішно займаються однієї і тією же творчою діяльністю. Але дуже важко виділити з них хоча б двох, котрі виконували б її однаковим способом.

Таким чином, завдяки якісній своєрідності сполучення здібностей у різних людей для усякої творчості характерні його індивідуальність і самобутність. Без цього минулого б немислимі творчий прогрес, усе різноманіття продуктів творчості людей. Тому в процесі виховання і навчання дітей треба не ігнорувати якісну своєрідність здібностей, що з'являється в них, і обдарованості, а розвивати їх, застосовуючи до учнів різні методи індивідуального впливу.

Багаторічні дослідження творчої діяльності, зокрема, структури обдарованості, так само як і роботи цілого ряду відомих авторів, дають визначені підстави для спроби побудови деяких нових теоретичних положень щодо динаміки й організації творчого процесу, сутності творчості.[15]

Обдарованість – це свого роду міра генетично і досвідчено визначених можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості – максимальне пристосування до світу, оточення, перебування рішення у всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу.

Спеціальна обдарованість характеризується наявністю в суб'єкта чітко проецируємих зовні (що виявляються в діяльності) можливостей – думок, навичок, швидко і конкретно реалізованих знань, що виявляються через функціонування стратегій планування і рішення проблем.

У цілому ж можна представити обдарованість як систему, що включають наступні компоненти:



  1. біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;

  2. сенсорно-перцептивні блоки, які характеризуються підвищеною чутливістю;

  3. інтелектуальні і розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми;

  4. емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їхнє штучне підтримування;

  5. високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява і цілий ряд інших.[20]

А. М. Матюшкін, спираючись на роботи багатьох дослідників висунув наступну синтетичну структуру творчої обдарованості, включаючи в неї :

  1. домінуючу роль пізнавальної мотивації;

  2. дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і рішенні проблеми;

  3. можливості досягнення оригінальних рішень;

  4. можливості прогнозування і передбачення;

  5. здатності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.[17]

При цьому А.М. Матюшкін вважає принципово важливим відзначити, що обдарованість, талановитість необхідно зв'язувати з особливостями власне творчої діяльності, проявом творчості, функціонування "творчої людини". З цим цілком погоджується В.А. Моляко. Його дослідження також дозволили йому виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:

    • задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, визначеної вибірковості, перевагах, а також у динамічності психічних процесів;

    • інтереси, їхня спрямованість, частота і систематичність їхнього прояву, домінування пізнавальних інтересів;

    • допитливість, прагнення до створення нового, схильність до рішення і пошуку проблем;

    • швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних масивів;

    • схильність до постійних порівнянь, співставлень, виробленню еталонів для наступного добору;

    • прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, швидкість оцінок і вибору шляху рішення, адекватність дій;

    • емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне відношення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевагу і т.д.

    • наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

    • творчість – уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати; схильність до зміни варіантів, економічність у рішеннях, раціональне використання засобів, часу і т.п.;

    • інтуїтивізм – схильність до зверхшвидких оцінок, рішень, прогнозів;

    • порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками, прийомами, оволодіння технікою праці, ремісничою майстерністю;

    • здатності до вироблення особистісних стратегій і тактик при рішенні загальних і спеціальних нових проблем, задач, пошук виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій і т.п. [16]

Трохи по-іншому, більш інтегрально можна представити прояв обдарованості через:

  1. домінування інтересів і мотивів;

  2. емоційну заглибленість у діяльність;

  3. волю до рішення до успіху;

  4. загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;

  5. розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації;

  6. несвідоме, інтуїтивне рішення проблеми;

  7. стратегіальність в інтелектуальному поводженні (особистісні можливості продуцировати проекти);

  8. багатоваріантність рішень;

  9. швидкість рішень, оцінок, прогнозів;

  10. мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).

Тут, існує визначена ієрархія зв'язків, залежностей, і цю сукупність можна представити, маючи в основі ту чи іншу фундаментальну позицію, трохи по іншому; виходячи з припущень про шість основних параметрів, а саме:

  1. сфера реалізації обдарованості і переважний її тип;

  2. прояв творчості;

  3. прояв інтелекту;

  4. динаміка діяльності;

  5. рівні досягнень;

  6. емоційне забарвлення.

По кожному з зазначених параметрів можна виділити основні визначальні ознаки.

Виділимо основні типи творчої діяльності:



    • науково-логічний;

    • техніко-конструктивний;

    • образно-художній;

    • вербально-поетичний;

    • музично-руховий;

    • практико-технологічний;

    • ситуативний (спонтанний, розважливий).

Прояв творчого пошуку можна представити по наступним ознакам:

    • реконструктивна творчість;

    • комбінаторна творчість;

    • творчість через аналогії.

Прояв інтелекту представляється можливим фіксувати по:

    • розумінню і структуруванню вихідної інформації;

    • постановки задачі;

    • пошуку і конструюванню рішень;

    • прогнозуванню рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.

Динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності в цілому найбільше вичерпно будуть визначати наступні основні типи:

    • повільний;

    • швидкий;

    • зверхшвидкий.

Рівні досягнень можна визначати по задачах, що ставить перед собою суб'єкт, чи ж по самих досягнутих успіхах, і тут доречно виділити три умови:

      1. бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);

      2. досягти результату вищого класу;

      3. реалізувати надзадачу (програма-максимум) – на грані фантастики.

У плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:

        • натхненний;

        • упевнений;

        • що сумнівається.

Таким чином, пропонована структура досить багатообразно описує різні типи обдарованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідність сполучень найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості – наукової, технічної, педагогічної, художньої і т.д.; але при цьому ми маємо справу з проявом визначених домінантних якостей, особливостей, що характеризують специфіку творчості в конкретній сфері людської діяльності. [16]

Лихо в тім, що сучасна психологічна наука аналітична. За задатками – анатомо-фізіологічними можливостями людини і здібностями, що відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності не видно реального – діючої людини. У зв'язку з цим я хочу звернутися до робіт В.В. Клименко. За його словами задатки (чутливість людини) забезпечують близько 10 млрд. сенсорних каналів однобічного зв'язку з навколишнім середовищем. Така чутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, що сприймає енергію й інформацію як ззовні, так і із самого тіла; кондуктором – провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (чи не здійснюється – просто зберігається) перетворення їх у факт свідомості. [9] Таким чином, потенційно з задатків людини може бути створене стільки працюючих здібностей, скільки існує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з його внутрішнім світом. Однак реальна кількість здібностей залежить від організації навчання і діяльності людини. Ілюстрацією може послужити такий простий приклад: у людини існують м'яза, що можуть ворушити вухами, але реально робити це вміє один з тисячі, у всіх інших цей задаток – потенційна нереалізована здатність. Багато людей страждають відсутністю звуковисотного слуху і т.д.

Таким чином, здатність – процес матеріалізації виконавчими органами психіки і моторики природної чутливості і змістів відбитого в предметні конструкції.

Матеріалізація продуктів чутливості складається з трьох видів здібностей:



        • здатності відбивати зовнішній світ і себе в ньому як мислячої частки природи (ми чуємо, бачимо, нюхаємо і т.д. – всі органи почуттів працюють на цей процес);

        • здатності проектувати зовнішнє середовище, у тому числі і себе (створення іншої, рукотворної природи думкою, роботою уяви, створення гіпотез – завтра зробити те і те);

        • здатності створювати в процесі своєї діяльності продукти і предмети, що задовольняють устремління і потреби людини, і переробляти себе зсередини по мірках гармонії (реалізація задумів, конкретні дії з конкретними речами і предметами). [9]

Здатність відображення і психомоторику людина навчилася усилять багаторазово за допомогою величезної безлічі приладів, пристроїв, машин: від звичайних окулярів до космічних станцій. Але здатність до створення, а особливо до творчості, поки ще не підсилюється нічим. Необхідно помітити, що в психології чутливість і здібності вивчаються як відносно самостійні елементи психіки, свідомості і діяльності людини. Розглядаються під кутом зору сукупності і послідовності дій (розумових і психомоторних), завдяки яким виходить більш-менш точне відображення предметів і явищ, притягнутих до процесу діяльності.

Таким чином, назріла необхідність поставити в психології на зміну тенденції аналітичної іншу – цілісність. Потрібно повернутися до людини, до розуміння, що в ньому усе взаємозалежно і від природи гармонійно. І головна цілісність будь-якої діяльності і її технології – людина, у якій чутливість, здібності і механізми неподільні. Де, механізми – це об'єднання здібностей, міцно зв'язаних між собою, що систематизують різноманітний зміст відбитого людиною й утримуюче його в єдиному цілому.

Людська психіка і психомоторика має незлічимі можливості створення механізмів. Вони – новотвори, не закріплені ні за визначеним органом почуттів, ні за конкретною здатністю: це – система здібностей із властивостями, якими не володіє не одна зі складових цілісності. Причому цей новотвір одночасно діюче і пізнавальне: діючи – людина пізнає, а пізнаючи – діє, вирішує задачі розумові і психомоторні. Кількість механізмів може бути нескінченна безліч. Змінюючи умови роботи людини, ми створюємо тим самим нові механізми, нові способи дій. Одним з таких механізмів, безумовно, є талант. По визначенню В.В. Клименко: "Сутність таланта в здатності до дії, його не слід вишукувати ні в особливих достоїнствах мозку, ні в конструкції тіла, ні в якихось інших здібностях. Талант – це людина, яка оригінально вирішує усім відомі задачі." [9]

Внутрішня ж будівля механізму таланта людини, визначений зв'язок складових елементів його цілісності можна зобразити схемою:



ЛЮДИНА

МИСЛЕННЯ


ПСИХОМОТОРИКА

ВІДЧУТТЯ


УЯВА

ЕНЕРГОПОТЕНЦІАЛ

Неможливо в даній роботі охопити всі процеси й елементи таланта. Тому я хочу зупинитися на одному з найцікавіших, на мій погляд, – уяві.

Уява – це не здатність фантазувати без мети, а інтуїтивна здатність бачити сутність параметрів – їхню природну логіку. Вона комбінує образи того, що ще не існує з матеріалів пам'яті і почуттів, створює образ невідомого як відомого, тобто створює його предметний зміст, вважає їх дійсними. Тому уява – саморух почуттєвого і змістовного відображень, а механізм уяви поєднує їх у цілісність, синтезує почуття в думку, у результаті чого створюється новий образ або судження про невідомий як про відомий. І все це проходить не матеріально – у розумовому плані, коли людина діє, не працюючи практично.

Уява людини – його здатність заглянути вперед і розглянути новий предмет у його майбутньому стані.

Тому минуле в кожен момент життя людини повинне існувати відповідно до тієї чи іншої цілеспрямованості в майбутнє. Якщо пам'ять претендує на активність і дієвість, а не є тільки сховищем досвіду, вона завжди повинна бути спрямована на майбутнє, на форму майбутнього себе, своїх здібностей і того, чого людина прагне досягти. Така уява завжди працює: людина трансформує предмети і сировину не просто в уяві, а дійсно за допомогою уяви, що прокладає шлях до бажаного предмета. Велике значення в активізації роботи уяви має подив. Подив у свою чергу викликають:



        • новизна сприйнятого "щось";

        • усвідомлення його як чогось незвіданого, цікавого;

        • імпульс, що задає заздалегідь якість уяви і мислення, привертає увагу, захоплює почуття і всієї людини цілком. [1, 9]

Уява разом з інтуїцією здатна не тільки створити образ майбутнього предмета або речі, але і знаходити його природну міру – стан зробленої гармонії – логіку його будівлі. Воно дає початок здатності до відкриттів, допомагає знаходити нові шляхи розвитку техніки і технології, способи рішення задач і проблем, що виникають перед людиною.

Початкові форми уяви вперше з'являються наприкінці раннього дитинства в зв'язку з зародженням сюжетно рольової гри і розвитком знаково-символічної функції свідомості. Дитина учиться заміщати реальні предмети і ситуації уявлюваними, будувати нові образи з наявних представлень. Подальший розвиток уяви йде по декількох напрямках.



        • По лінії розширення кола предметів, що заміщаються, і удосконалювання самої операції заміщення, стуляючи з розвитком логічного мислення.

        • По лінії удосконалювання операцій уяви, що відтворює. Дитина поступово починає створювати на основі наявних описів, текстів, казок усе більш складні образи і їхні системи. Зміст цих образів розвивається і збагачується. В образи вноситься особисте відношення, вони характеризуються яскравістю, насиченістю, емоційністю.

        • Розвивається творча уява, коли дитина не тільки розуміє деякі прийоми виразності, але і самостійно їх застосовує.

        • Уява стає опосередкованою і навмисною. Дитина починає створювати образи відповідно до поставленої мети і визначених вимог, по заздалегідь запропонованому плані, контролювати ступінь відповідності результату поставленій задачі.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал