Зміст Вступ 2 розділ І психолого-педагогічні аспекти необхідності формування екологічної свідомості у дітей дошкільного віку 6



Сторінка5/9
Дата конвертації11.01.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

І.4. Форми та методи роботи екологічного виховання з метою формування екологічної культури у старших дошкільників


Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших. Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки скористалися методичними рекомендаціями “Дошкільник і екологія”, підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, “Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника”. У цих та інших публікаціях визначені методи та форми та зазначені мета та завдання екологічної освіти виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:

- формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності;

- виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;

- формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі;

- розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем;

- знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі;

- знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;

- вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше, повинен використовувати такі цікаві форми роботи:

- заняття-вистави “Цілюще зілля”, “Дідусь Лісовичок”, акторами в яких виступають діти;

- прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс;

- робота дитячих організацій, гуртків, студій: “Зелена аптека”, “Природа і фантазія”, “Юні друзі природи”;

- перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;

- збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів;

- організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і тваринами;

- вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;

- використання художньої літератури відповідного змісту.

Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх зміцненню, зародженню нових або, навпаки, пригнученню тих, що виникли.

Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів.

Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. Дорослий повинен правильно зазвати об’єкт і дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей. Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: “Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний”.

Чотирирічній дитині уже доступна ширша естетична оцінка: “Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?”

У старшому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому.

Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом.

Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До “поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища.

Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева.

Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму.

Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі.

Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, некопаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.

У маленьких “чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання.

Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні. [22]



Чому ж тепер не можна?

“Бо в парку це люди посадили”, - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Маля замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова.

Збираючись на природу з малюком, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого – особливо.

Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до “Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково “полікують”, а наступного року не забудуть навідати.

Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка – все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку. [5]

Добре вихователям проводити з дітьми заняття на тему “Ознайомлення з комахами весною» та «Бесіда про живу і неживу природу рідного краю». Хід занять наведений в Додатку А та Б.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал