Зміст Вступ 2 Гуманізм педагогічних нововведень В. О. Сухомлинського. 6 Екологізм педагогіки В. О. Сухомлинськог



Сторінка7/8
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

3.4. Через природу до людяності.


Природа – багате джерело духовного збагачення людини. Розбудити чутливість душі, звернутися до виховання почуттів – одне з головних завдань, поставлене сьогодні самим життям. Вдивлятися, вслуховуватися, не минати, побачити прекрасне і не лишитися байдужим – от чого ми повинні навчати наших дітей. Розвиток почуттів маленької дитини тісно пов'язаний з любов'ю до природи. І треба виховувати її так, щоб милування природою стало для неї життєвою потребою, а відчуття відповідальності за цей чарівний, але беззахисний світ, стало життєвою необхідністю. Адже у спілкуванні з цим живим, тендітним світом природи і формуються гуманні й моральні якості маленької людини. Милуватися красою природи – це значить зробити її предметом особливої уваги, це значить духовно з'єднатися з нею. Не можна перетворювати милування в обов’язкову повинність, бо внаслідок цього дитячі оцінки неминуче втратять свіжість, природність і будуть приречені на умисну пишномовність, що призведе врешті-решт до фальші, нудьги та байдужості.

В Україні з'явилися перші паростки дошкільної методики, виплеканої на багатющому ґрунті педагогіки Василя Олександровича Сухомлинського. Ми, вихователі, турботливо вирощуємо зернятка добра, людяності, поваги до особистості у своїх вихованців.

В.О.Сухомлиноький постійно підкреслював величезне значення природного та естетичного чинників у вихованні дошкільнят. Він дбав про те, щоб діти діставали позитивні враження від спілкування з природою, яка є невичерпним джерелом розумового та духовного розвитку дитини, і вміли передати словом свої враження від краси, адже „краса слова - це іскра, яка запалює вогник думки". Свій виховний ідеал Василь Олександрович вбачав у тому, щоб кожна дитина зачудовано зупинялася перед прекрасним, робила його часточкою свого духовного життя, відчувала красу слова. „Здивування, - вважав педагог - це надійна стежка мислення".

Саме на цих засадах і будує свою роботу колектив нашого дитячого садочку ,Веселка". Садочок розташований біля парку, у мальовничому зеленому куточку. Це дуже допомагає якнайбільше наблизити малят до природи.

Ми, педагоги, перечитуємо твори В.О.Сухомлинського, впроваджуємо ідеї великого майстра в свою роботу, вчимо малих думати, зважувати свої вчинки. Наприклад, читання оповідання „Камінь" (про хлопчика, який, пустуючи, вкинув камінець у криницю) наштовхує на роздуми про те, до чого призвів, здавалося б, зовсім дріб'язковий вчинок (криниця висохла, всох розкішний дуб, відлетів соловейко), і про те, що треба зробити, щоб природа навколо криниці знову о:кила. Це ті міркування не на абстрактні теми, вони стосуються проблем нашого сьогодення.

Дітям не потрібно багато говорити, не потрібно втомлювати їх розповідями, адже слово - не забава, а словесне перенасичення - одне з найшкідливіших перенасичень. Дитині потрібно не тільки слухати слово вихователя, але й мовчати; в ці миті вона думає, осмислює побачене й почуте. Саме серед природи дитині потрібно дати можливість послухати, подивитись, відчути...

Слід організовувати цей процес якомога тонше, ураховуючи індивідуальні особливості дітей, їх бажання, вміння і потреби, саме тоді можна виліпити с тонкої дитячої душі справжню людину, казав Сухомлинський. Позитивні емоції, отримані дитиною від спілкування з природою, сповнюють дитину радісними життєлюбними відчуттями , а вони прямо впливають на весь лад її почуттів, підвищуючи її тонус, роблячи дитину активною, енергійною, цілеспрямованою, що веде до морального росту та людяності. Емоції – це передумови до складніших переживань дитини (сприйняття прекрасного, оцінка його), до більшого розвитку художніх здібностей. Малювання для дитини - не просто забавляння, а радісний, творчий, відповідальний процес праці. Тому головна задача педагога – зберегти і розвинути в людині надане дитині природою уміння радіти, дивуватися побаченому, творити свій світ, пізнавати його не тільки розумом, а й почуттями. Людину виготовити з дитини – не поле перейти (В.О. Сухомлинський), тому на плечі вихователя лягає складне завдання, але по його вдалому закінченню країна отримає справжнього громадянина та патріота – тобто справжню людину, а це найвища нагорода для вчителя «від душі». [1]

Почуття, що пов’язані з практичною діяльністю дітей і залежні від вольової діяльності дитини, називають практичними. Їх сміливо можна покласти в основу фундаменту формування характеру майбутньої особистості. Роль вихователя – сформувати та направити такі почуття в дитини на спонукання людяності в особистості. Оскільки нас оточує природа, то доцільно виховання проводити на природі або на подвір’ї дитячого садочка.

Такі почуття виявляються в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Практичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям дитини.

Показником позитивного розвитку практичних почуттів є те, що діти вміють долати певні труднощі, докладають вольових зусиль, відчувають задоволення від своєї роботи. Наприклад, для створення сприятливих умов для життя хатніх тварин треба почистити клітку, помити поїлку, набрати чистої води, нарізати моркви, насипати зерна і т.ін. Для цього потрібен певний час і фізичні зусилля, які можна було б витратити на щось інше, не менше цікаве й корисне, наприклад, на гру. Але почуття обов’язку, турбота, можливість відчути задоволення від добре виконаної роботи спонукають дитину працювати для маленьких улюбленців.

Яскраве уявлення дітьми змісту і форми діяльності, її процесу і результату для інших людей і природних об’єктів – основна передумова виникнення й розвитку практичних почуттів.

Отже, спілкування дошкільників з природою впливає на збагачення їх емоційної сфери, розвиває інтелектуальні, естетичні, моральні і практичні почуття, сприяє становленню гармонійної гуманної і людяної особистості.

[11], [16]

Для виховання в дітей почуття людяності, їх потрібно привчати до ввічливості не лише зі знайомими, а й із незнайомими людьми. Найперше це відбувається у взаєминах, у спільній грі, спільних діях з однолітками, під час яких вони опановують елементарні норми поведінки в колективі. Усе це дає змогу дітям молодшого дошкільного віку усвідомлювати моральну цінність правил поведінки, набувати досвіду взаємин з людьми на основі цих правил. Найефективнішою умовою усвідомлення правила є самостійне відкриття його дитиною у проблемно-ігровій ситуації, яка моделює реальні життєві відносини.

У дітей формують навички спільної діяльності в іграх на природі, праці, спілкуванні; їх навчають правил взаємодії (дружно гратися разом, допомагати іншим, ділитися іграшками ї справедливо їх розподіляти у спільній грі, помічати непорядок у приміщенні, допомагати дорослим прибирати його). До виконання цих правил стимулює метод заохочення («Якщо хочеш цікаво гратися...» або «Щоб до тебе добре ставилися діти і хотіли гратися з тобою...)

Зміст морального виховання дітей старшого дошкільного віку збагачується знаннями про стан природи, про правила поведінки на подвір’ї вдома та в садочку. Вони починають розуміти, що природа – це невід’ємна складова нашого світу і змалечку засвоюють правила поведінки на природі.

Старші дошкільники здатні до таких виявів гуманності, як інтерес до життя іншої людини, співчування їй, захист ображеного від кривдника, грубості, справедливе і турботливе ставлення до оточуючих.

Гуманні почуття виникають на основі зацікавленості добрими стосунками між людьми. Те, до чого діти є байдужими, не збуджуватиме у них ні прагнення наслідувати, ні гордості за добрі справи. Якщо дитину з егоїстичними нахилами залучати до добрих вчинків, спонукати до приємних для людей, які її оточують, справ і доручень, то у неї виникатимуть і розвиватимуться гуманні почуття, зумовлені задоволенням від досягнутих результатів.

Доброзичливість, турботливість є свідченням людяності особистості - щирого, доброзичливого, чуйного, уважного ставлення людей. Важливу роль у вихованні людяності відіграє включення дитини у світ природи. Діти повинні усвідомлювати, що взаємини людей та навколишнього середовища є великою цінністю, їх слід підтримувати і збагачувати, поважаючи почуття та інтереси інших. Педагог має допомогти дітям побачити зв'язок як доброго в людині (чесність, доброта, чуйність, допомога та ін.), так і негативного, що допомагатиме їм аналізувати і виправляти помилки, коригувати свою поведінку. У розмовах про екологію можна говорити проте, чому саме люди забруднюють навколишнє середовище та якими шляхами.

Діти мають бачити зв'язок категорії моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про навколишній світ і особливості людських взаємин з рослинним і тваринним світом, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. Наприклад, зміст такого поняття, як «праця для лісу», можна розкрити на прикладі подій одного дня із життя старшого товариша, коли вони з друзями та викладачами і лісником встановлювали протипожежні та застережні плакати в лісі. [19, с. 162], [20, с. 27]




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал