Зміст Вступ 2 Гуманізм педагогічних нововведень В. О. Сухомлинського. 6 Екологізм педагогіки В. О. Сухомлинськог



Сторінка4/8
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

3. Вплив природного оточення на розумовий, морально-естетичний, креативний розвиток дітей у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.

3.1. Спостереження – шлях до відкриття перед дітьми таємниць світу природи.


В процесі ознайомлення дітей з природою досить широке використання методів, які забезпечують наочне сприймання. Це зумовлюється характером пізнавальної діяльності дітей: основною формою мислення дошкільників є наочно-образне сприйняття або спостереження.

Як організувати активну діяльність дітей, щоб вона сприяла їхньому розумовому розвиткові, формувала пізнавальний інтерес, розвивала думку, забезпечувала успішне засвоєння знань? Чималого значення розв'язанню цієї проблеми надавав Василь Сухомлинський. Видатний педагог розглядав активну розумову діяльність як своєрідний місток, що з'єднує мову й думку, й намагався так планувати її для своїх вихованців, щоб у ній яскраво відбивалися й осмислювалися відношення та взаємозв'язки між предметами та явищами дійсності.

Спостерігаючи й розмірковуючи, дитина повинна самостійно робити відкриття, пізнавати себе як активну творчу силу, відчувати гордість від того, що все бачила сама. І чим глибше вона пізнає насолоду відкриттів та мислення, тим органічніше її розум зливається з волею, тим більше відкривається перед нею незрозумілого і тим енергійнішим стає її бажання пізнати, дістати відповідь на всі свої „Що то?", „Як?", „Чому?". В.Сухомлинський зазначав: „Крапля думки про природу продовжує велику повноводну річку думок. Потреба мислити стає сутністю дитини. Вона вже не вірить просто так, а намагається випробувати, перевірити все на власному досвіді". У тому, що, на перший погляд, здається звичайним, зрозумілим, їй бачиться щось незвичне, перед не. Постають багато запитань, які, мов би іскорки, що запалюють вогник допитливості, формують пізнавальний інтерес. А з цих вогників зрештою починається те, чого прагне кожний педагог: активне мислення.

У практикованій В.Сухомлинським методиці проведення уроків мислення серед природи важливим є вибір середовища, де можна було б ґрунтовно досліджувати спостережувані об'єкти та явища. Дорослий веде дітей у сад і до лісу, у поле або на берег ставка, висвітлює перед ними найрізноманітніші грані предметів, відношень, залежностей. Ось таке бачення світу, завдяки якому людина стає не пасивним спостерігачем, а відкривачем істини, стверджує педагог, є народженням живої думки. Василь Олександрович переконував, що запобігти згасанню вогника цікавості в дитини можна лише тоді, коли навчимо її активно бачити світ. Під час спостереження вона не лише чує, а й чуттями сприймає слова рідної мови, які зливаються у її свідомості з яскравими незабутніми картинами, що хвилюють душу, а тому й стають особистими, своїми. При цьому закладаються „найтонші корені, що живлять жадобу знань, народжується бажання пізнавати - бути розумним, освіченим".

Завдання вихователя - відкрити дітям незрозуміле, збудити в них прагнення дізнатися про нього. Несміливі й сором'язливі стать допитливими мислителями, зауважує В.Сухомлинський. І чим краще вдалося педагогові привернути увагу до ще неодягненого, тим глибше здивування, тим яскравіше прагнення пізнавати і знати. Мудрою порадою звучать його слова: „Школа мислення, що починається в перший період навчання, не повинна припинятися на один день".

Отож педагогам належить широко використовувати природні чинники для формування самостійного мислення дітей, збагачення їхнього словника, вироблення вміння з'ясовувати взаємозалежність природних явищ для активізації пізнавального інтересу. Відокремлення ж від довкілля, обмеження розвитку мови лише слуховим сприйманням втомлює дитину, вона* втрачає інтерес до навчання.

Розглянемо для прикладу, як можна організувати спостереження на березовій галявині. Зібравши дітей на галявині, педагог пропонує їм відгадати таку загадку:

Стрімко вибігли на гору

Дві подружки білокорі.

Дощик їм полоще кістки,

Звуть подружок цих... (берізки).

Діставши від дітей правильні відповіді, продовжуємо спостереження.

Діти, давайте поглянемо на берізки, помилуємося їхньою красою. Які вони? Однакові чи різні заввишки? Стрункі чи похилі? Які гілочки у берізок яке листя? На що воно схоже? Чи помітили ви якусь відмінність між цими двома берізками? В чому вона? Так, у кроні. В однієї крона кучерява, і навіть тоненькі гілочки спрямовані вгору, а в другої віти, ніби коси, спускаються долу. Це різні види беріз: кучерява і плакуча. Зверніть увагу на колір їхніх стовбурів. Ви зрозуміли, чому їх називають білокорими? Порівняйте берізки з іншими деревами: кленами, тополями, вербами, дубками. Можна подарувати дітям ось такий віршик.

Стоять берізки на осонні

Високі гарні та стрункі,

Вітрець розчісує їм кіски,

Тріпочуть на вітру листки.

Потім слухаємо розповідь педагога-письменника Василя Сухомлинського „Золоті стрічки".

„Ростуть над ставом дві берізки, стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Вітер віє, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють. Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кришталики льоду. Прийшла до беріз осінь, принесла їм золотисті стрічки. Вплели берези стрічки в зелені коси. Зійшло сонце, розтопило кришталики льоду. Подивилося сонце на берези й не впізнало їх - у зелених косах золоті стрічки. Сміється сонечко, а берізки сумують.

Такий підхід до організації освітньо-виховного процесу, спостереження є способом естетичного заглиблення в зміст конкретної теми, коли дорослі допомагають дітям відчути красу предмета бо явища природи. [5]

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчання як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запорука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «школою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, справедливості»..

Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихованню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно перетворює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Прогулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розвага, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дитина пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідомлювати складні різноманітні явища. [6], [7, с. 10-14]

Особливе значення має виховання засобами природи в ранньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чутлива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід проводити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед невичерпного багатства природи, неповторної її краси.

Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих прикладах В.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноградники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збереження і примноження її багатств і краси. [8, с. 501]

В процесі пізнання чуттєве і раціональне тісно взаємодіють. Тому важливе значення має використання словесних методів. Серед них – використання художньої літератури природничого характеру, бесіда, розповідь вихователя.

Видатний педагог В.О.Сухомлинський вважав, що володіння мистецтвом розповідати має бути неодмінним професійним умінням кожного вихователя. Дуже доцільно розповідь підкріплювати наочним баченням природи під час самої розповіді або після неї прогулянкою на повітрі. Пропоную момент заняття з дітьми старшої групи на тему “ Ознайомлення з комахою ”. [Додаток А]

Чим же цінна розповідь, що ознайомлює дошкільників з природою, спрямована на екологічне виховання?

Насамперед – оперативністю! Володіючи знаннями про різні явища, об’єкти природи, вихователь може задовольнити дитячу допитливість і відповідно сформувати ставлення у своїх підопічних до об’єктів природи.

По-друге – цінність розповіді в тому, що вихователь використовує її у найбільш оптимальних педагогічних ситуаціях, коли у самих дітей виникає інтерес до того чи іншого об’єкта природи. А це надзвичайно важливо з точки зору гуманізації процесу навчання.

По-третє, позитивною стороною розповіді є те, що найчастіше до неї вдаються при наочному сприйманні об’єкта природи чи його зображення на картинці. Це забезпечує тісний взаємозв’язок між наочністю і словом.

І, нарешті, ще одна перевага: вихователь завжди може побудувати розповідь з урахуванням віку дітей, їхнього загального розвитку, простежуючи, як сприймають вони ті чи інші явища в природі.

Розповідь вихователя, який є авторитетом для дітей, глибоко западає у їхню пам'ять, душу. Тому розповідь про природу повинна відповідати вірогідним багатьом вимогам:

- вона обов’язково має формувати вірогідні знання про навколишній світ;

- у доступному для дитячого сприймання формі розкривати зв’язки і залежності у природі;

- і що дуже важливо – розповідь ця повинна бути образною, емоційною, цікавою. Тільки тоді вона формуватиме в дітей розумне, добре ставлення до природи.

Після вихідного дня, коли діти одержали нові враження, вихователь спонукає їх розповісти про те, що їх найбільше вразило. Самому вихователю теж слід розпочати розповідь з якогось цікавого випадку, що трапився з ним під час прогулянки. Так, я розповіла дітям слідуючи: “У неділю я з друзями пішла на озеро купатися. Лежу на березі і раптом бачу, як на мою сумочку виповзла якась комаха. Придивилася – личинка метелика. Мабуть, настав час їй перетворитися на дорослу, а сумочка моя нагрілася на сонечку і привабила комаху. Я вирішила не сполохати личинку. Спостерігаю, що ж буде далі. Спочатку помітила, як шкірка її на спині луснула і через тріщинку метелик почав поступово виповзати. Мабуть, йому важко було це робити. Тому часом вона відпочивала. Поступово метелик розправляв крильця, перетворювався на красеня. Цілий день ми з друзями були на озері і, спостерігаючи за ним, помітили, що лише надвечір, коли крильця у метелика розправилися, затверділи, він знявся у свій перший політ.

Активне святкування з природою народжує і зміцнює у дошкільника безцінну якість – доброту. І, як зазначав В.Сухомлинський, “треба розвивати в дитини дбайливе і турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але захистивши яких відчуваєш себе добрим і сильним. Тож і потрібно навчити своїх вихованців не на словах, а насправді любити якусь маленьку живу істотку, вчити про неї турбуватися”. А це можна зробити завдяки куточку живої природи, де діти доглядають за тваринами, птахами, рослинами. [9, с. 123-150]





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал