Зміст Вступ 2 Гуманізм педагогічних нововведень В. О. Сухомлинського. 6 Екологізм педагогіки В. О. Сухомлинськог



Сторінка2/8
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

1. Гуманізм педагогічних нововведень В.О. Сухомлинського.


Аналіз теоретичної спадщини видатного педагога дає підстави стверджувати, що він глибоко дослідив професію вчителя та вихователя, її особливості, обґрунтував концепцію формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя і сформулював умови його ефективної роботи. Основними з них є професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти й систематичність, логічна послідовність, науковість у її здійсненні. Надзвичайно важливе значення в професійному становленні вихователя мають його ідейно-політичні й моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт. [14]

В.О. Сухомлинський добре розумів, яке велике значення для країни має вихователь високої педагогічної культури. Причому він не міг погодитися з тією традицією, яка склалася в педагогічній теорії і практиці, - обмежувати питання професіоналізму вихователя лише його майстерністю. Педагогічна майстерність, стверджував учений, у прямому розумінні - це наявність у фахівця професійних знань, умінь і навичок. Такий вихователь може непогано виконувати свої обов'язки. Але, коли йдеться про виховання, цього занадто мало: цей процес вимагає насамперед усебічно розвиненої особистості. Саме в цьому полягає специфіка педагогічної праці.

Метою директорської діяльності Василя Олександровича було створення колективу вихователів і загалом дошкільного закладу високої педагогічної культури. Він увів поняття «педагогічна культура» вихователя в теорію виховання й намагався розкрити зміст і структуру цього поняття.

Що ж таке, за В.О. Сухомлинським, гуманізм педагогічної культури вихователя? Насамперед — це складова частина загальної культури людини. Педагогічна культура вихователя, стверджував Василь Олександрович, неможлива без опанування надбань загальнолюдської культури - наукових, моральних знань та естетичних цінностей.

Педагогічна культура - це певний ступінь опанування вчителем соціокультурного досвіду людства, глибоке знання методології науки й уміння використовувати її досягнення на практиці в різноманітних інноваційних формах, знання психології. «Серед вогників інтелектуальної культури, які сяють навколо школяра, вчитель мусить бути найяскравішим вогником». На думку В.О. Сухомлинського, «педагог ніколи не повинен вичерпуватися», він має бути для свого вихованця найвищим авторитетом, поки пізнаватиме в ньому Людину, поки це пізнання супроводжуватиметься почуттям поваги, благоговіння перед тим людським багатством, у якому зливаються мудрість і людяність.

Зовсім по-новому побачив В.О. Сухомлинський риси гуманізму вихователя. Передусім це ставлення вихователя до дітей, його повага до них. В окресленому ним ідеалі педагога перша й визначальна риса - гуманізм, моральність. Педагогом-гуманістом стає лише людина з високим почуттям власної гідності, з розвинутим почуттям жалості, взаємодопомоги, самоповаги. Провідна роль відводиться вихователю, який повинен мати «високий дар бачити в людині хороше, вірити в неї». В.О. Сухомлинський завжди стверджував, що любов до дітей — це вершина педагогічної культури, найголовнішою рисою якої є гуманність, а гімн гуманізму - відчувати серцем іншу людину.

Нині для нас дуже важливо критично переосмислити й творчо узагальнити здобутки минулого з питань педагогічної культури, завдяки якій вихователь зуміє оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, сформувати світогляд дітей та їхні здібності. Саме цей шлях допоможе підняти роботу школи на рівень вимог, які висуває наша суверенна Українська держава. [15], [13]

За твердим переконанням В.О.Сухомлинського у природі нема дитини безталанної, ні на що нездатної. Кожна особистість наділена надзвичайно багатим творчим потенціалом, який у житті часто залишається нереалізованим через об'єктивні чинники. Завдання школи - забезпечити , щоб їх було якомога менше. З цією метою ми розробили конкретну програму дій по виконанню стратегічних завдань, визначених у "Національній доктрині розвитку освіти України у 21 столітті", в законі України "Про загальну середню освіту" та інших керівних документах в галузі освіти по створенню умов для формування освіченої, творчої особистості, громадянина, реалізації і самореалізації його природних задатків, розвитку творчих здібностей дитини.

В.О.Сухомлинський виявив дуже важливу особливість психіки дитини - чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренко про особливо сприятливі можливості виховання дитини дошкільного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка про те, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви не виховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба перевиховувати її. Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвитку дитини характеризується підвищеною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникають і особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можливості ефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступово або й різко слабнуть, зникають, ускладнюючи процес виховання. Це стосується насамперед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, моральних якостей і поведінки дитини.

Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуально і соціально активна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правила поведінки: слухняність і доброзичливість, чесність і правдивість.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міцніють основи моралі в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкільному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «заборонено», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.

А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, цікавість і допитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес - потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задовольняючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розуміння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо розпитку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особистості.

Однак, дорослі не завжди усвідомлюють свою відповідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, поміркувати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу відповідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнавальної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. Їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сформувалися пізнавальні інтереси.

От чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті - нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різноманітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостей особистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівняно легко формуються такі моральні цінності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьовитість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У підлітковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості - ідейні переконання, патріотичні ідеали, громадянська зрілість.

В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світоглядним віком, періодом формування вольових якостей і характеру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу - запорука успіху у вихованні молодої людини.

Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімейного виховання. Одною з найшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максимальний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і відповідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, паразитичного способу життя. [2], [3].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал