«Злочинність серед підлітків й методи її профілактики»



Скачати 159.57 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір159.57 Kb.

«ЗАТВЕРДЖУЮ»







Начальник Львівського







міського управління юстиції


___________Р.В.Мазур
24 жовтня 2012 року
Методичні рекомендації
на тему:
«Злочинність серед підлітків й методи її
профілактики»
План
Вступ
1.
Типологія правопорушників;
2.
Напрями, форми та методи профілактики;
3.
Відповідальність неповнолітніх
(цивільна, адміністративна та кримінальна);
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед молоді. Профілактика правопорушень неповнолітніх є передусім проблемою педагогічною, бо вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце має зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з дитячого садка й початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті. Що сьогодні робиться в цьому плані? Небагато. Не все можливе робить і школа, хоч саме вона повинна нести моральну відповідальність за вчинки своїх вихованців.

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів.
Профілактична діяльність у широкому розумінні розглядається як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою ліквідації детермінант злочинності, як взаємодії заходів економіко- соціального, виховно-педагогічного, організаційного та правового характеру, як поєднання різних рівнів попередження злочинності.
Система заходів попередження злочинності неповнолітніх базується на засадах загальносоціального характеру, які призначені забезпечити необхідний рівень добробуту, культури, виховання та навчання молодих людей. Ця система заходів:
- діє у співвідношенні з соціальною, економічною, молодіжною, карною політикою держави, яка реалізується через низку цільових програм надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям і дітям, запобігання бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх;
- має самостійну законодавчу базу - комплекс правових актів, що регулюють питання створення оптимальних умов життя, виховання дітей і молоді, захисту їх прав та інтересів, нейтралізації негативного впливу на них, запобігання бездоглядності, аморальним проявам і т. ін.;
- забезпечує діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів серед неповнолітніх, яка спирається на відповідну інформаційно-аналітичну базу та забезпечується бюджетним фінансуванням.
Наявність особливостей у системі заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх пов'язана також зі специфікою правового та фактичного становища неповнолітніх як вікової групи населення, що найбільш гостро відчуває вплив негативних факторів соціального середовища, специфікою детермінант злочинності, а також особистісних якостей молодих злочинців.
Запобігання цій злочинності планується і проводиться на різних рівнях та напрямах, стосовно різних контингентів неповнолітніх і молоді й характеризується значним діапазоном загально-виховних, профілактичних, а також спеціальних каральних заходів. За цільовою спрямованістю вони повинні запобігати їх протиправним діям, припиняти їх, а також не допускати можливість рецидиву. Ці заходи здійснюються стосовно основних сфер виховання неповнолітніх за допомогою специфічних засобів, характерних для органів, які беруть участь у цій діяльності. Мова йде про
цілеспрямовану роботу щодо ліквідації недоліків у галузі сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, організації їх дозвілля, а також підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, що проводять боротьбу зі злочинністю.
В основу застосування загальносоціального запобігання злочинності неповнолітніх покладена державна політика щодо неповнолітніх та молоді.
1.
При визначенні типології учня-правопорушника, покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу
(відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок внутрішньої готовності і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості.
До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально-корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані.
Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців.
Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому.
До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання
індивіда.

До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.
У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля призводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.
Поведінка таких учнів залежить від мікро середовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікро групи мотивами, прагненням
«гострих почуттів». У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляться сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.
Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені.
Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне,
недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично
ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу «Постою сам за себе». Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральні деформації.
Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в міліції.
У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні
інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого способу життя, «вуличного» фольклору. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість
і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків. Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому; намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій.
Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють.
Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями.
Практика свідчить, що «чисті» типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має уявний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступінь розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем.

Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього.
2.
Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте вищенаведені причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо.
Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів;

проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);

зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців
(екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).
У науковій літературі описано різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них: роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, «круглі столи» з правових питань та інші вербальні методи,
інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси.
Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття.
Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля.
Однією з можливостей організації профілактики протиправних дій неповнолітніх у вільний від навчання час може бути робота в літніх таборах.
Часто спеціальні програми відпочинку розробляються для дітей із девіантною поведінкою. Таборування має значні переваги в роботі з під літками. Це зумовлено зміною звичного соціального середовища, вплив якого часто є негативним.
Методи, що застосовуються для профілактики протиправних дій неповнолітніх у рамках напряму організації дозвілля, частково збігаються з методами правового виховання в навчальних закладах. Діти краще сприймають інформацію, коли вона надасться в активній формі (ігри, тренінги тощо). А лекції та інші вербальні методи є традиційними для
інформування різних вікових категорій. У цьому напрямі застосовуються також консультації, які дають змогу проводити індивідуальну роботу з дитиною, здійснювати психологічну корекцію, надавати правову допомогу тощо.
Оскільки серед причин і умов скоєння правопорушень підлітками є вживання наркотичних речовин (до 70 % протиправних дій скоюється у стані сп'яніння), то профілактика правопорушень серед неповнолітніх не матиме
бажаних наслідків, якщо комплекс профілактичних заходів не буде включати роботи з позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок.
Отже, ще одним напрямом профілактики правопорушень є профілактика вживання підлітками наркотиків та алкоголю.
У роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно-рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Індивідуальна робота проводиться методами консультацій.
Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх може проводитись як у рамках навчального процесу, так
і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів.
Профілактика правопорушень відбувається також за методикою
«рівний-рівному», коли самі неповнолітні отримують правову підготовку та проводять заходи для своїх однолітків, організовують їхнє дозвілля, здійснюють консультування.
Найефективнішими методами роботи з попередження правопорушень серед неповнолітніх вважаються тренінги та індивідуальні методи.
Реалізація в Україні програм профілактики правопорушень серед неповнолітніх характеризується такими особливостями: несистематичністю
(вони проводяться за запитом навчальних закладів, рідко - за планом), фрагментованістю охоплення дітей (критеріями відбору неповнолітніх до участі у подібних програмах часто є рішення адміністрації навчального закладу, особисті зв'язки людини, яка проводить заняття, тощо), зосередженістю на дітях з девіантною поведінкою.
Головними напрямами профілактики правопорушень серед неповнолітніх можна вважати: правове виховання, організація дозвілля, профілактика вживання алкоголю та наркотиків.
Для поліпшення проведення профілактики правопорушень серед неповнолітніх в навчальних закладах, рекомендуємо наступне:
1.Налагоджувати співпрацю з організаціями, що працюють у сфері попередження протиправних дій неповнолітніх, залучати до співпраці громадські організації.
2. Урізноманітнювати форми та методи профілактики, збільшувати застосування вербальних методів: окрім лекцій та бесід, які передбачають пасивне сприйняття інформації, використовувати диспути, дискусії, вікторини, які активніше залучають слухачів, а також інтерактивні методи подання інформації (тренінги, сюжетно-рольові ігри, вправи).
3. Сприяти розробці та впровадженню програм, які організовують дозвілля підлітків.
4. Залучення правоохоронців до спільних заходів дозвілля дітей
(спортивних змагань, конкурсів) та для проведення сюжетно-рольових ігор з метою ознайомлення з роботою правоохоронних органів

5. Підготовка волонтерів, які можуть стати контактними особами для дітей, схильних до девіантної поведінки.
6. Проведення заходів з правової освіти фахівцями та за методикою
«рівний-рівному» - самими неповнолітніми.
3.
Людина не народжується злочинцем, а стає ним через певні життєві обставини. Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому.
Навпаки, слід перевиховувати. Адже багато дорослих злочинців починали свою «кар'єру» ще в підлітковому віці.
Постійно зростає кількість молодих людей, які не вчаться й не працюють, що призводить до зростання числа молоді, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Усе виразніше проявляється омолодження злочинності: дедалі зростає частка правопорушників, які не досягли 16 років.
Є такі види відповідальності неповнолітніх, як:

1. Цивільна відповідальність неповнолітніх
Згідно ст. 1178 ЦК України за заподіяну шкоду особами, що не досягли
14 років несуть відповідальність їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. І мати, і батько відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності. Вони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських прав та обов’язків, які закріплені в
Сімейному кодексі України, опікуни, усиновлювачі несуть аналогічну відповідальність. У разі встановлення опіки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відповідальність за завдану підопічним шкоду можуть нести солідарно як батьки малолітнього, так і його опікун.
При відшкодуванні шкоди, завданої малолітнім, не виключається можливість укладення письмового договору між особою, зобов’язаною відшкодувати завдану шкоду і потерпілим, чи проста домовленість між ними, що звільняє від необхідності звернення до суду. Заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за малолітніми – це навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, приватні школи, спеціальні навчальні заклади. Вони несуть відповідальність, якщо не доведуть відсутність своєї вини. На заклад, де діти знаходяться невизначений час обов’язок відшкодування шкоди не покладається.
Установа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, винної у її завданні, яка порушила вимоги педагогічного характеру, наслідком чого стала неправомірна поведінка дитини.
Відповідальність всіх вище перелічених осіб – це відповідальність за власну вину. У зв’язку з цим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього при досягненні ним повної дієздатності – тобто повноліття (18 років).

Щодо цивільної відповідальності осіб віком 14-18 років, то неповнолітній самостійно відповідає за невиконання договору, укладеного ним самостійно, а також за згодою батьків.
Однак, якщо в неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть його батьки.
У випадку заподіяння шкоди неповнолітнім у віці від 14 до 18 років він відповідає на загальних підставах. Якщо в нього немає майна чи заробітку достатнього для відшкодування шкоди, шкода відшкодовується цілком чи у частині, якої не вистачає, його батьками.
У разі відшкодування зазначеної шкоди, батькам надається право довести, що шкоду було завдано не з їх вини.
Обов’язок батьків чи закладу, який за законом здійснює функції піклувальника відшкодувати шкоду припиняється:
1) після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття;
2) коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом 3-х років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків.
2. Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного порушення 16-річного віку.
До осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративне правопорушення застосовуються заходи впливу:
1) зобов’язання публічно попросити вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи педагогічного, трудового колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
У разі вчинення особами віком 16-18 років правопорушень, передбачених наступними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення (у тексті – КУпАП), вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах:
- ст. 44 (незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збути в невеликих розмірах);
- ст. 51 (дрібне розкрадання державного або колективного майна);
- ст., ст. 121-127 (порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів);
- ч. 1, 2 статті 130 (керування транспортними засобами в стані сп’яніння);

- ст. 173 (дрібне хуліганство);
- ст. 174 (поширювання неправдивих чуток);
- ст. 185 (злісна непокора розпорядженню або вимозі працівника міліції чи
їх образа);
- ст. 190-195 (порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж вогнeпальної, холодної або пневматичної зброї);
З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком ст. 185 КУпАП) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП:
1. попередження;
2. штраф;
3. сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
4. конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
5. позбавлення спеціального права (до 3 років);
6. виправні роботи (до 2-х місяців, 20 % від зарплати);
7. адміністративний арешт (до 15 діб).
3. Кримінальна відповідальність неповнолітніх
Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе увагу.
На сьогодні це зумовлено тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду і становлять одну з найбільш кримінально уражених верств населення.
Соціальна занедбаність неповнолітніх за умов плюралізму поглядів, відсутності чітких моральних орієнтирів сприяє виникненню та поширенню негативних явищ в середовищі неповнолітніх.
За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише медико-педагогічних заходів. У певних випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності.
Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років
(ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:
- умисне вбивство (статті 115-117 КК України);
- посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника
іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України);

- умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345,
346, 350, 377, 398 КК України);
- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);
- диверсію (стаття 113 КК України);
- бандитизм (стаття 257 КК України);
- терористичний акт (стаття 258 КК України);
- захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України);
- зґвалтування (стаття 152 КК України);
- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
(стаття 153);
- крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України);
- грабіж (статті 186, 262, 308 КК України);
- розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України);
- вимагання (статті 189, 262, 308 КК України);
- умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194,
347, 352, 378, частини друга та третя статті 399 КК України);
- пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК
України);
- угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України);
- незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 278 КК України);
- хуліганство (стаття 296 КК України).
Разом з тим, вже з 16, а не з 14 років, настає кримінальна відповідальність за вбивство з необережності і умисне легке тілесне ушкодження.
Кримінальний кодекс України, враховуючи біологічні, соціальні та психологічні особливості неповнолітніх, по-новому визначає їх кримінальну відповідальність та покарання.
Це означає, що вперше у вітчизняному КК у спеціальному розділі (розділ
XV Загальної частини) сконцентровані питання щодо: видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців; призначення їм покарання; звільнення неповнолітніх, які скоїли злочини, від кримінальної відповідальності та покарання; погашення та зняття судимості.
Якщо загалом характеризувати ці положення, то висновок один – порівняно з дорослими, злочинці-неповнолітні мають привілейований кримінально- правовий статус.
По-перше, чинний КК України виділяє окрему систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк), а також два види додаткових (штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю).

Водночас їх не можна карати, наприклад, обмеженням волі та довічним позбавлення волі.
На відміну від дорослих, у них не можна конфісковувати майно.
По-друге,
КК України передбачив особливі розміри покарань неповнолітніх. Так, максимальний розмір штрафу для такої особи може становити п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для дорослих – тисяча, а в деяких випадках – і більше). Якщо громадські роботи дорослим можуть бути призначені на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, то неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин. Покарання у вигляді виправних робіт може бути призначено неповнолітньому на строк від двох місяців до одного року, тоді як дорослому – від шести місяців до двох років. Також зменшено розмір відрахувань із суми заробітку засудженого- неповнолітнього: він становить 5-10 відсотків (для дорослих 10-20 відсотків).
Коротший для неповнолітніх і строк арешту, а позбавлення волі їм може бути призначено на строк не більш як 10 років (і лише за умисне позбавлення життя людини – до 15 років).
Ще вужче коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. Переважна більшість санкцій єдиним покаранням за вчинення такими особами злочинів передбачає позбавлення волі на певний строк. Лише в ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років), ч. 1 ст. 186 КК України (грабіж, що карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років), ч. 1 ст. 277 КК України (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, що карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років) альтернативою позбавлення волі є штраф.
У ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство, що карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років) єдиним покаранням, що може бути застосовано до таких неповнолітніх, є штраф.
По-третє, КК України (ст. 97) передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності. Але за умови, що виправлення цього неповнолітнього можливе без застосування покарання. Дійшовши такого висновку, суд застосовує до підсудного неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.
По-четверте, виходячи з принципів гуманізму, КК України встановлює для неповнолітніх особливу підставу для звільнення від покарання. Йдеться про ситуацію, коли неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаявся і в подальшому поводився бездоганно з правової
точки зору. У цьому разі суд, дійшовши на момент встановлення вироку висновку про недоцільність застосування покарання до такого неповнолітнього, може звільнити його від покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (застереження; обмеження дозвілля; передання неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу, інших осіб; покладення на нього обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду; направити неповнолітнього до спеціальної навчально- виховної установи). Це особливо треба мати на увазі батькам, щоб не дивувалися потім, що за скоєння однакового злочину одне чадо опинилося за гратами, інше – на волі. Зможете довести суду виховний потенціал своєї сім’ї, колективу, де навчається чадо – позбавите його “неба у клітинку” і подальшої долі рецидивіста. Зрозуміло, що такого привілею для дорослих злочинців не передбачено.


Висновки
Отже, у цих методичних рекомендаціях були розглянуті такі питання, які висвітлюють таку не другорядну проблему, як злочинність серед підлітків й методи її профілактики. Підсумовуючи усе сказаного вище, можна відзначити наступне.
Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя.
Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.
Проблема «важких» дітей стає особливо болісною не тільки для усіх шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону.
Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності.
Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це
свідчить про ускладнення структури злочинності, тому профілактика злочинності неповнолітніх – невід'ємний атрибут сучасного суспільства.
!!! Знання неповнолітніми певних законів, норм поведінки, своїх обов'язків перед суспільством, усвідомлення ними шкоди, відповідальності й вироблення у них правової свідомості зобов'язує поводитись у певних рамках, утримує від порушень правил поведінки.

Список використаної літератури
1.
Кримінальний Кодекс України від від 5 квітня 2001 року N 2341-III;
2.
Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV;
3.
Кодекс України про Адміністративні правопорушення від 07 грудня1984 року № 8073-X (Редакція станом на 11 жовтня 2013);
4.
Типологія злочинця. Підручник – курс лекцій Александров А.В., Гель
А.П., 2010 рік;
5.
Л.М.Прозуметов «Неповнолітні: злочинність, особливості кримінальної відповідальності» – Томськ, 2009 рік;
6. О.Ю. Єгоров, С.А. Ігумнов «Розлади поведінки у підлітків:клинико – психологічні аспекти» - СПб, 2011 рік;
7. К.Є.Игошев,Г.М.Миньковский «Сім'я, діти, школа» - М., 2012 рік;
8. Оржеховська В. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: Навч.- метод, посібник.- К.: ВіАН, 1996 рік;
9. Заросинський Ю., Заросииський О. Причини і умови злочинності неповнолітніх потребують теоретичного і практичного розроблення // Право
України.- 2004рік;
10. Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти // Право України.- 2004 рік;
11. Квітка Я.М. Попередження адміністративних правопорушень серед неповнолітніх: дис. ... канд. юрид. наук: Я.М. Квітка; Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2008 рік.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал